Рішення

від 17.10.2022 по справі 420/3521/22

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/3521/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 жовтня 2022 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Хурси О.О., розглянувши у порядку письмового провадження в місті Одесі справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДПС в Одеській області (вул. Семінарська, 5, м. Одеса, 65044) про визнання протиправними дії та скасування рішення,

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області (далі ГУ ДПС), у якому позивач просить визнати протиправними дії ГУ ДПС по нарахуванню недопмки по сплатi єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування йому ОСОБА_1 та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-37784-51У вiд 18.02.2021 р., на загальну суму 37 788,74 грн.

Також позивач просить суд стягнути з відповідача суму сплаченого судового збору.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 02.02.2022 позивач отримав вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-37784-51У від 18.02.2021 на суму 37788,74 грн. На підставі вказаної вимоги, головним державним виконавцем Першого Малиновського відділу державної виконавчої служби у місті Одеса Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Кобзарєвою К.І. прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження №67079957 від 17.01.2021.

Позивач зазначає, що вимога №Ф-37784-51У від 18.02.2021 була сформована податковим органом за період із 2017 - 2020 рр. у зв`язку із тим, що позивач був зареєстрований фізичною особою-підприємцем і зобов`язаний сплачувати мінімальний страховий внесок. Позивач вважає сформовані податковим органом вимоги про сплату боргу (недоїмки) протиправними і такими, що підлягають скасуванню, оскільки він немає статусу фізичної особи-підприємця та безперервно з 1995 року по теперішній час був найманим працівником і його роботодавці сплачували ЄСВ замість нього.

Ухвалою суду від 21.02.2022 року позивачу поновлено строк звернення до суду з даним позовом, позовна заява прийнята до розгляду та провадження по справі відкрите, вирішено розгляд справи здійснити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Представник відповідача подав до суду відзив на позов, в якому просив відмовити у задоволенні позову та зазначив, що вимогу про сплату боргу (недоїмки) сформовано відповідно до вимог чинного законодавства, оскільки позивач знаходиться на обліку в Малиновській ДПІ Головного ДПС в Одеській області з 13.03.1997 року, на теперішній час зареєстрований, як фізична особа-підприємець. Представник відповідача повідомив, що недоїмка зі сплати єдиного внеску виникла за 2017 рік, нарахована по строку 09.02.2018 року у сумі 8448,00 грн, за 2018 рік у сумі 9828,72 грн, за 2019 рік у сумі 11016,72 грн та за 2020 рiк у сумі 8495,30 грн.

До суду надійшла відповідь на відзив, у якій позивач зазначив, що вважає борг зі сплати ЄСВ безпідставно нарахованим, оскільки за період з 2017-2020 роки ЄСВ за нього сплачено, на підтвердження чого надав до суду копії індивідуальних відомостей про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування від 07.04.2022 року за формами ОК-5 від та ОК-7.

Справа розглянута в письмовому провадженні.

Судом встановлено, що відповідно до картки платників податків ГУ ДПС в Одеській області позивач перебуває на обліку як фізична особа-підприємець з 13.03.1997 року та здійснює діяльність за код КВЕД 52 роздрібна торгівля, ремонт побутових виробів та предметів особистого вжитку (а.с.60).

Водночас, згідно відомостей, наявних в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, позивач не перебуває на обліку як фізична особа-підприємець. При цьому, відповідно до записів у трудовій книжці НОМЕР_1 ОСОБА_1 являється найманим працівником з 31.07.1995 року (а.с.20-24).

Згідно інтегрованої картки платника податків, сума заборгованості позивача зі сплати ЄСВ виникла за період з 2017 рік по 2020 рік (а.с.56-59).

18.02.2021 року ГУ ДПС в Одеській області було сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-37784-51У від 18.02.2021 на суму 37788,74 грн (а.с.12).

17.01.2022 року головним державним виконавцем Першого Малиновського відділу державної виконавчої служби у місті Одеса Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Кобзарєвою К.І. відкрито виконавче провадження №67079957 про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості у розмірі 37788,74 грн на підставі вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-37784-51У від 18.02.2021 (а.с.27).

Вважаючи вказану вимогу про сплату боргу протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Спір між сторонами стосується факту перебування позивача у статусі суб`єкта підприємницької діяльності ФОП у спірний період 2017-2020 роки, що має наслідком обов`язок сплати ЄСВ.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд дійшов наступного висновку.

Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України (надалі також - ПК України) в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» («Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань») в частині відносини, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, а також фізичних осіб-підприємців та нормами Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (надалі також - Закон № 2464-VI) в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Законом України від 06.12.2016 р. №1774-УШ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» внесено зміни до Закону №2464, що діють з 01.01.2017, зокрема, щодо обов`язковості визначення бази нарахування ЄСВ у разі неотримання доходу (прибутку) у звітному році або окремому місяці звітного року.

Фізичні особи-підприємці, які перебувають на загальній системі оподаткування нараховують єдиний внесок на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (п. 2 ч. 1 ст.7 Закону №2464).

Мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.

Відповідно до ч. 5 ст. 8 Закону № 2464 єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22% до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

Таким чином, визначення наявності у особи статусу фізичної-особи підприємця має першочергове значення для вирішення питання щодо наявності обов`язку сплати єдиного внеску.

З метою встановлення наявності такого статусу у відповідних осіб, суд звертає увагу на наступне правове регулювання.

01.07.2004 року набув чинності Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» (у подальшому змінено назву на Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань»).

Відповідно до частини першої статті 4 вказаного Закону державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців - засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Згідно з частиною першою статті 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб-підприємців з Єдиного державного реєстру.

01.07.2010 року прийнято Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» № 2390-VI, (надалі також - Закон № 2390-VI), який набув чинності 03.03.2011 року.

Відповідно до підпунктів 2, 3 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення цього Закону процес включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 01.07.2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Усі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 01.07.2004 року, зобов`язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв.

Пункт 3 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення № 2390-VI у зв`язку із набранням чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення процедур припинення юридичних осіб та підприємницької діяльності фізичних осіб - підприємців за їх рішенням» від 19.05.2011 року N 3384-VI (надалі також - Закон N 3384-VI) викладено в наступній редакції:

Усі юридичні особи та фізичні особи-підприємці, створені та зареєстровані до 01.07.2004, зобов`язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру. Державний реєстратор при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки зобов`язаний, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, провести включення відомостей про діючі юридичні особи та фізичних осіб - підприємців і видати їм виписку з Єдиного державного реєстру.

Відповідно до пунктів 7, 8 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону № 2390-VI спеціально уповноважений орган з питань державної реєстрації протягом місяця з дати завершення процесу включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01.07.2004, передає відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, включених до Єдиного державного реєстру, органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування, які в межах своїх повноважень ведуть облік юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та/або проводять реєстрацію юридичних осіб будь-яких організаційно-правових форм та фізичних осіб-підприємців. Після закінчення передбаченого для включення відомостей до Єдиного державного реєстру строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 01.07.2004, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до Єдиного державного реєстру.

Пунктом 4 та абзацом 2 пункту 8 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону №2390-VI передбачено, що свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01.07.2004, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними; за результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 01.07.2004, включаються до Єдиного державного реєстру з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01.07.2004, вважаються недійсними.

Позивач стверджує, що не звертався до державного реєстратора реєстраційною карткою про включення відомостей про нього до ЄДР відповідно до вимог Закону і не отримував доходи від здійснення підприємницької діяльності.

У справі, що розглядається, спірним є питання наявності у позивача статусу платника єдиного внеску відповідно до пункту 4 частини 1 статті 4 Закону №2464, як наслідок, наявності обов`язку сплачувати єдиний внесок у мінімальному розмірі за період з 2017 по 2020 роки відповідно до оскаржуваної вимоги за відсутності доходу від здійснення підприємницької діяльності. При цьому позивач набув статус суб`єкта підприємницької діяльності та отримав відповідне свідоцтво про державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи до 1 липня 2004 року, тобто до набрання чинності Законом №755. При цьому в матеріалах справи відсутні докази, що позивач звертався до державного реєстратора з реєстраційною карткою про включення відомостей про неї до ЄДР відповідно до вимог цього Закону.

Верховний Суд в постанові від 01.07.2020 по справі №260/81/19 дійшов висновку, що статус ФОП є формою реалізації конституційного права на підприємницьку діяльність, відсутність підтвердженого у визначеній державою формі реалізації цього права у нових умовах нормативно-правового регулювання після 2004 року виключає можливість автоматичного перенесення набутих до 1 липня 2004 року ознак суб`єкта господарювання, оскільки особа не може бути примушена до реалізації наданого їй права в цих умовах, а користується ним на власний розсуд.

Водночас зміни у процедуру адміністрування системи державної реєстрації фізичних осіб - підприємців, запроваджені законами №2390-VI та №1155-VII, не спростовують наведених висновків щодо природи визначення статусу ФОП, а лише визначають регулювання діяльності уповноважених органів у відношенні до фізичних осіб, які мають намір продовжувати здійснювати підприємницьку діяльність, розпочату ними до 1 липня 2004 року, що підтверджується виконанням ними обов`язку подати реєстраційну картку або ж констатації відмови особи від набуття статусу ФОП шляхом неподання реєстраційної картки, що за змістом нормативних приписів мало наслідком відмову в заміні свідоцтва про державну реєстрацію на бланки нового зразка та внесення відмітки до ЄДР про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, вважаються недійсними. Таким чином, виключалася можливість законного здійснення підприємницької діяльності, а відтак отримання доходу від такої діяльності.

Верховний Суд також зазначив, що існування нечіткого, суперечливого нормативного регулювання на час виникнення спірних правовідносин порушує принцип правової визначеності, між тим відсутність офіційного підтвердження в особи статусу ФОП шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом №755-IV, що виключає можливість законного здійснення підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів, за відсутності фактичних доказів протилежного, виключає і можливість формальної та фактичної участі позивача у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування за відповідним статусом.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що статус фізичної особи-підприємця - це юридичний статус, який засвідчує право особи на заняття підприємницькою діяльністю, а саме: самостійною, ініціативною, систематичною, на власний ризик господарською діяльністю, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Виключно фізична-особа підприємець, зареєстрована в установленому порядку, яка має право здійснювати підприємницьку діяльність і перебуває на загальній або спрощеній системі оподаткування, вважається платником єдиного внеску і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу (за умови, що така особа не є найманим працівником).

Між тим, згідно відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, за пошуком ідентифікаційного номера та найменування позивача ЄДР не містить запису про реєстрацію ФОП особи із таким ідентифікаційним номером чи ПІБ (а.с.13-16).

Крім того, згідно довідки за вих. №01-41 від 10.02.2022 року позивач з 08.08.2016 року по теперішній час працює в Товаристві з обмеженою відповідальністю «Морський бізнес центр» на посаді головного механіка (а.с. 26).

Вказане також підтверджується записами трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 , що міститься в матеріалах справи, в рамках спірних періодів нарахування відповідачем ЄСВ, позивач працює з 08.08.2016 року Товаристві з обмеженою відповідальністю «Морський бізнес центр» на посаді головного механіка (а.с.24).

Водночас, відповідно до індивідуальних відомостей про застраховану особу ОСОБА_1 з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, в межах періоду з січня 2017 по грудень 2020 за позивача сплачувались страхові внески страхувальником Товариством з обмеженою відповідальністю «Морський бізнес центр» (код ЄДРПОУ 24767048) (а.с.69-71).

Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд враховує правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 04.12.2019 по справі №440/2149/19, згідно якого якщо особа є найманим працівником, така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

При цьому, суд дійшов висновку, що відсутність офіційного підтвердження в особи статусу ФОП шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом №755-IV, що виключає можливість законного здійснення підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів, за відсутності фактичних доказів протилежного, виключає і можливість формальної та фактичної участі позивача у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування за відповідним статусом.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що у цій справі обставинами позивач не мав можливості здійснювати підприємницьку діяльність, оскільки його свідоцтво про державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності є недійсним, а з реєстраційною карткою для включення відомостей про неї як фізичної особи-підприємця до ЄДР та для заміни свідоцтва про його державну реєстрацію на свідоцтво про державну реєстрацію єдиного зразка позивач не звертався, на що відповідачем не надано фактичних доказів протилежного. Таким чином факт наявності у позивача статусу фізичної особи-підприємця в розумінні Закону №755 спростовується, як наслідок, належність позивача до платників єдиного внеску відповідно до пункту 4 частини 1 статті 4 Закону №2464. Таким чином, оскаржувана вимога є протиправною та підлягає скасуванню.

Наведені обставини свідчать про протиправність сформованої податковим органом вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-37784-51У вiд 18.02.2021.

Відповідно до частини першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На думку суду, відповідач не довів правомірності оскаржуваної вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 18.02.2021 за № Ф-37784-51У на суму 37788,74 грн, а тому вона є протиправною та підлягає скасуванню.

Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Статтею 76 КАС України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши надані докази суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню шляхом визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 18.02.2021 за № Ф-37784-51У.

Щодо визнання протиправними дій ГУ ДПС по нарахуванню недоїмки по сплатi єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, суд дійшов висновку, що вони задоволенню не підлягають, оскільки відповідні дії втілені саме у складеній вимозі про сплату боргу (недоїмки), яка визнана судом протиправною та скасована.

Оцінивши надані докази суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ч.3 ст.139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Суд вважає необхідним стягнути з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача 500,00 грн.

Керуючись статтями 2,3,6,7,8,9,12,139,241-246 КАС України, суд,

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління ДПС в Одеській області (вул. Семінарська, 5, м. Одеса, 65044, код ЄДРПОУ ВП 44069166) про визнання протиправними дії та скасування рішення, задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС в Одеській області від 18.02.2021 за №Ф-37784-51У про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску у розмірі 37788,74 грн.

Стягнути з Головного управління ДПС в Одеській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 500,00 грн.

Рішення набирає законної сили у порядку ст.255 КАС України.

Рішення може бути оскаржене у порядку та строки встановлені ст.295-297 КАС України.

Суддя О.О. Хурса