Рішення

від 06.10.2022 по справі 740/3708/20

НІЖИНСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 740/3708/20

Провадження № 2/740/26/22

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 жовтня 2022 року м.Ніжин

Ніжинський міськрайонний суд Чернігівської області в складі:

головуючої судді Гагаріної Т.О.,

за участі секретарів судового засідання Полторацької В.М., Шатілової Л.С., Ісаєнко А.М., Філоненко О.В.

представника позивачки ОСОБА_1 адвоката Прокопця С.М.

представника відповідача АТ «Українська залізниця» Набоки А.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Ніжині цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця», треті особи без самостійних вимог на стороні відповідача - регіональна філія «Південно-Західна Залізниця» АТ «Укрзалізниця», станція Ніжин регіональної філії «Південно-Західна Залізниця» АТ «Укрзалізниця», Ніжинська міська рада Чернігівської області, про усунення перешкод у користуванні власністю, -

встановив:

31.08.2020 ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою, в якій просила зобов`язати Акціонерне Товариство «Українська залізниця» усунути перешкоди у користуванні її майном, а саме нежитловою будівлею - ларьком за номером АДРЕСА_1 , та земельною ділянкою площею 0,0035 га з кадастровим номером: 7410400000:05:002:0077, шляхом знесення за власний рахунок (демонтувати) металевої огорожі (рекламні щити) шириною 7,70 м. (по периметру меж земельної ділянки з кадастровим номером: 7410400000:05:002:0077) організованої в частині огородження зі сторони пасажирських платформ, а також встановити їй безстроковий безоплатний земельний сервітут на право проходу зі сторони пасажирської платформи до нежитлової будівлі - ларьку за номером АДРЕСА_1 , розміщеній на земельній ділянці площею 0,0035 га, за кадастровим номером: 7410400000:05:002:0077 по земельній ділянці, яка перебуває у постійному користуванні регіональної філії «Південно-Західна залізниця» Акціонерного Товариства «Українська залізниця» на підставі Державного акту серії ЯЯ № 373631 від 24.06.1994.

В обґрунтування заявлених вимог посилалась на те, що згідно договору купівлі-продажу нежитлової будівлі від 29.12.2015 їй належить нежитлова будівля - ларьок за номером АДРЕСА_1 .

Вказана нежитлова будівля розташована на земельній ділянці площею 0,0035 га, з кадастровим номером: 7410400000:05:002:0077, яка належить Ніжинській міській раді Чернігівської області.

Відповідно до Договору оренди землі від 02.02.2016 та Додаткової угоди від 15.08.2019 до нього вона є орендарем вищевказаної земельної ділянки.

На даний час вона не має змоги володіти та користуватися вказаною земельною ділянкою, на якій розташована вищевказана нежитлова будівля, оскільки на суміжній земельній ділянці, відповідачем самочинно встановлено по периметру металевий паркан та огорожа, які повністю загороджують будівлю, перешкоджаючи будь - якому доступу до майна.

Вона неодноразово зверталась до відповідача із заявами про усунення перешкод у користуванні вищевказаним майном, однак листом від 24.09.2019 їй було відмовлено у задоволенні її звернень, мотивуючи це тим, що спірна земельна ділянка відповідно до Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ № 373631 від 24.06.1994 належить регіональній філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Укрзалізниця».

Вказане твердження відповідача про належність регіональній філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Укрзалізниця» земельної ділянки кадастровий № 7410400000:05:002:0077, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 спростовується рішенням арбітражного суду від 04.11.1999, яким визнано право постійного користування земельною ділянкою розміром 100 кв.м., на якій розташоване кафе - « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (адреса: АДРЕСА_6) і 35 кв.м. на якій розташований ларьок НОМЕР_3 (м. Ніжин, перон вокзалу) і спонукало виконавчий комітет Ніжинської міської ради видати акт на право постійного користування зазначеними земельними ділянками в межах плану від 24.06.1994 і технічних паспортів, виданих БТІ, також частково припинено дію державного акту на право постійного користування землею №21 від 24.06.1994., виданого Ніжинським міськвиконкомом залізничній станції Ніжин, на земельні ділянки розміром 100 кв.м. і 35 кв.м. на яких розташовані кафе « ІНФОРМАЦІЯ_1 » і ларьок № НОМЕР_1 і які належали попередньому власнику ОСОБА_2 . Вказане рішення залишено в силі постановою Вищого арбітражного суду України від 31.07.2000.

20.12.2019 комісією з підготовки до розгляду земельних спорів на території Ніжинської об`єднаної територіальної громади складено акт розгляду земельного спору, яким встановлено, що за адресою: АДРЕСА_2 , знаходиться нежитлова будівля-ларьок за АДРЕСА_3 , власником якої є ОСОБА_1 . Вказана нежитлова будівля розташована на земельній ділянці площею 0,0035 га, за кадастровим №7410400000:05:002:0077, яка перебуває у користуванні на умовах оренди у гр. ОСОБА_1 відповідно до договору оренди землі від 02.02.2016 та додаткової угоди від 15.08.2019. Земельний спір виник щодо проходу до нежитлової будівлі гр. ОСОБА_1 у зв`язку з перешкодами «Південно-Західної залізниці».

Регіональна філія «Південно-Західна залізниця» АТ «Укрзалізниця» повідомила, що є користувачем земельної ділянки площею 10,2300 га згідно Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою від 24.06.1994.

Комісією рекомендовано гр. ОСОБА_1 звернутися до «Південно-Західної залізниці» АТ «Укрзалізниця» для заключення договору про встановлення земельного сервітуту про право проходу до нежитлової будівлі, або ж у разі не згоди спір вирішити у судовому порядку.

В останній своїй відмові відповідач зазначив, що рішенням комісії визнано не доцільним укладення договору сервітуту на частину земельної ділянки орієнтованою площею 6 кв.м. Наразі, з метою недопущення самовільної торгівлі на території станції, даний кіоск зі сторони пасажирської платформи залишається огороджений рекламними щитами залізниці без можливості ведення вільної торгівлі на прохід з пасажирських платформ.

Позивачка вважає, що встановлення спірної огорожі, перешкоджає їй у здійсненні законного права користування та розпорядження майном, а тому єдиним належним захистом її порушених прав є зобов`язання відповідача знесення за власний рахунок (демонтувати) металевої огорожі (рекламні щити) організованої в частині огородження зі сторони пасажирських платформ.

Ухвалою від 04.09.2020 позовна заява ОСОБА_1 була прийнята до розгляду і постановлено здійснювати розгляд в загальному позовному провадженні.

У відзиві на позов відповідач АТ «Українська залізниця» з посланням на норми Земельного кодексу України та Законів України «Про залізничний транспорт» та «Про транспорт», зазначив, що на підставі рішення виконкому Ніжинської міської ради від 17.05.1994 станції «Ніжин Державного територіально-галузевого об`єднання «Південно-Західна залізниця» надано у постійне користування земельну ділянку, яка розташована м.Ніжин Чернігівської області площею 10,2300 га та виданий державний акт на право постійного користування земельною ділянкою ЯЯ № 373631 від 24.06.1994.

Відповідно до технічної документації із землеустрою межі земельної ділянки встановлені по фактичному їх місцеположенню та узгоджені з відповідними землевласниками та землекористувачами. Площа земельної ділянки відповідає фактичному землекористуванню «Південно-Західна залізниця» i становить 10,2300 га.

Таким чином, на думку відповідача, Ніжинська міська рада безпідставно надала позивачці в строкове платне користування земельну ділянку для розміщення нежитлової будівлі ларьок АДРЕСА_3, оскільки ця земельна ділянка вже надана у постійне користування залізниці відповідно до Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою ЯЯ № 373631 від 24.06.1994 i відповідно Відповідач сплачує земельний податок за неї.

Згідно п.6 ст.2 Закону України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування» та постанови Кабінету Міністрів України від 25.06.2014 № 200 «Про утворення публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», Державне територіально-галузеве об`єднання «Південно-Західна залізниця» реорганізовано шляхом злиття у публічне акціонерне товариство «Українська залізниця» i відповідно Товариство є правонаступником ycix прав i обов`язків Державного територіально-галузевого об`єднання «Південно-Західна залізниця».

Зазначає, що відповідач є законним землекористувачем, що відкрито користується земельною ділянкою більш ніж 26 років.

Також відповідач зазначає (аналогічна вимога висловлена в заяві від 09.12.2020), що позивачем пропущений строк позовної давності, встановленої ст.257 ЦК України, вважаючи, що ОСОБА_1 придбала у власність нежитлову будівлю ларьок АДРЕСА_3 -29.12.2015 і саме з цього моменту відповідно до ст.261 ЦК України позивачка довідалася про порушення свого права. Таким чином, строк позовної давності сплив 29.12.2018.

На думку відповідача, вимога про демонтування металевої огорожі АТ «Укрзалізниця» зі сторони пасажирських платформ суперечить вимогам чинного законодавства України, оскільки огорожа знаходиться в смузі відведення залізниці згідно вимог чинного законодавства України, без втручання на будь-яку приватну територію, i забезпечує безпеку громадян, які користуються залізничним транспортом, нормальну роботу залізничного приміського пасажирського транспорту i вокзального комплексу станції Ніжин, збереження майна залізниці, нормальну експлуатацію залізничних колій, інших пристроїв та об`єктів залізничного транспорту. Забезпечує запобігання правопорушенням на залізничному транспорті, відповідно Правил поведінки громадян на залізничному транспорті затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.11.1995 № 903, Правил технічної експлуатації залізниць України затверджених наказом Міністерства транспорту України від 20.12.1996 № 411 та Закону України «Про залізничний транспорт»

Щодо вимоги про встановлення безстрокового безоплатного земельного сервітуту на право проходу зі сторони пасажирської платформи до нежитлової будівлі АДРЕСА_3, відповідач зазначив, що вона суперечить вимогам чинного законодавства України, оскільки правова природа сервітуту не передбачає можливості сервітуарія, здійснювати підприємницьку діяльність на території, якою він користується, а також отримувати продукцію i доходи від користування землею.

Відповідач вважає, що позивачка повинна була звернутися до відповідача з договором, в якому були б зазначені умови використання земельної ділянки, а у разі відмови звернутися до суду. Разом з тим, позивачка у відповідності до ст.402 ЦК України не зверталася до відповідача з такою пропозицією і текст договору відповідачу не пропонувався. Отже, позивачка у позасудовому порядку не вирішувала питання про укладення договору сервітуту.

Крім того, позивачка не надала жодних доказів, у зв`язку з чим неможливо встановити сервітут з інших земельних ділянок, з якими межує її земельна ділянка, i що варіант встановлення сервітуту на земельній ділянці відповідача є найменш обтяженим.

Також, на думку відповідача, необґрунтованою є вимога про встановлення безстрокового земельного сервітуту, оскільки договір оренди останній поновлено терміном на 5 років. З огляду на наведене просив відмовити в позові в повному обсязі.

У відповіді на відзив позивачка зазначила, що твердження наведені у ньому є надуманими, такими, що не відповідають фактичним обставинам справи.

Так, рішенням арбітражного суду від 04.11.1999, визнано право постійного користування земельною ділянкою розміром 100 кв.м., на якій розташоване кафе - « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (адреса: АДРЕСА_6) і 35 кв.м. на якій розташований ларьок НОМЕР_3 (м. Ніжин, перон вокзалу) і спонукано виконавчий комітет Ніжинської міської ради видати акт на право постійного користування зазначеними земельними ділянками в межах плану від 24.06.1994 і технічних паспортів, виданих БТІ, також частково припинено дію державного акту на право постійного користування землею №21 від 24.06.1994, виданого Ніжинським міськвиконкомом залізничній станції Ніжин, на земельні ділянки розміром 100 кв.м. і 35 кв.м., на яких розташовані кафе « ІНФОРМАЦІЯ_1 » і ларьок № НОМЕР_1 і які належали попередньому власнику ОСОБА_2 . Вказане рішення залишено в силі постановою Вищого арбітражного суду України від 31.07.2000.

Відповідно до Договору оренди землі від 02.02.2016 та Додаткової угоди від 15.08.2019 до нього укладених між Ніжинською міською радою та ОСОБА_1 , остання є орендарем земельної ділянки за кадастровим № 7410400000:05:002:0077 на якій знаходиться нежитлова будівля - ларьок за номером АДРЕСА_1 .

Відповідачем суду не надано жодних належних та допустимих доказів про безпідставність (як зазначено відповідачем у відзиві) надання позивачу в строкове платне користування спірної земельної ділянки.

Щодо твердження відповідача про те, що позивач не вирішував питання про укладення договору сервітуту позивачка зазначила наступне.

З відповіді відповідача від 30.01.2020 вбачається, що позивач звертався до АТ «УЗ» щодо встановлення земельного сервітуту щодо спірної земельної ділянки, у вказаній відповіді відповідач повідомив, що буде призначено комісійне обстеження земельної ділянки розташованої за адресою: АДРЕСА_2 на предмет можливого укладення договору про встановлення земельного сервітуту.

Листом від 21.02.2020 відповідач повідомив ОСОБА_1 , що вирішення питання про встановлення земельного сервітуту потребує значного часу на опрацювання, тому у визначений термін не мають можливості надати відповідь.

Звернення позивача до АТ «УЗ» щодо встановлення земельного сервітуту були розглянуті та листом від 17.06.2020 відповідач відмовив ОСОБА_1 в укладенні договору сервітуту на частину земельної ділянки, оскільки вважає, що влаштування кіоску на земельній ділянці залізниці відбулося без погодження з залізницею.

Щодо застосування позовної давності, зазначила, що фактично спір виник у 2019, оскільки 24.09.2019 відповідач своїм листом відмовив ОСОБА_1 у відновленні її порушеного права на законне володіння та користування своєю приватною власністю, тому саме з цієї дати (24.09.2019) розпочався відлік процесуальних строків встановлених ст.257 ЦК України.

Ухвалою суду від 18.12.2020 за клопотанням представника позивачки ОСОБА_1 у справі була призначена судово земельно-технічна експертиза, на вирішення якої були поставлені питання щодо технічної можливості встановлення земельного сервітуту на право проходу зі сторони пасажирської платформи до нежитлової будівлі - ларьок за номером АДРЕСА_1 (а.с.135-136, т.1).

26.05.2021 надійшло повідомлення експерта про неможливість надання висновку без проведення обстеження об`єкту дослідження та ненадання додаткових матеріалів (а.с.164-168, т.1).

17.06.2021 ухвалою суду була призначена судово земельно-технічна експертиза, на вирішення якої були поставлені питання щодо технічної можливості встановлення земельного сервітуту на право проходу зі сторони пасажирської платформи до нежитлової будівлі - ларьок за номером АДРЕСА_1 та зобов`язано відповідача надати судовому експерту додаткові матеріали, що стосуються предмета експертизи, а саме каталог координат поворотних точок (кутів) державної геодезичної системи координат меж земельної ділянки, що належить АТ «Укрзалізниця» (а.с.178-179, т.1).

01.11.2021 та 19.11.201 надійшли повідомлення експерта про неможливість надання висновку на підставі наданих матеріалів та без ненадання додаткових матеріалів, ухвала суду залишена без виконання, а експертне провадження скасоване (а.с.233-234, 240, т.1).

У судовому засіданні представник позивачки підтримав змінені позовні вимоги та наполягав на тому, що ОСОБА_1 на законних підставах орендує частину земельної ділянки, на якій розташоване належне їй майно, а АТ «Укрзалізница» встановивши металеву огорожу, порушує її права як власника.

Представник відповідача у судовому засіданні надав пояснення аналогічні тим, що зазначені у відзиві, наполягаючи на тому, що ОСОБА_1 мала звернутись до АТ «Укрзалізница» з пропозицією на укладення договору на встановлення земельного сервітуту, оскільки належне їй майно знаходиться на межах земельної ділянки АТ «Укрзалізница», яка на законних підставах знаходиться у користуванні останнього.

Представники третіх осіб, як на стороні позивачки так і на стороні відповідача в судове засідання не з`явилися, в матеріалах справи наявні заяви про розгляд справи без їх участі.

Заслухавши пояснення представників позивачки та відповідача, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до ч.1 ст.83 Земельного кодексу України (далі ЗК України) землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю.

Згідно ч.2 та п. «а» ч. 3 цієї статті ЗК України у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об`єкти комунальної власності. До земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів, тощо).

Відповідно до ч.1 ст.84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Згідно до ч.1 ст.92 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Відповідно до ч.2 ст.95 ЗК України порушені права землекористувачів підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Згідно п. «г» ч.1 ст.96 ЗК України землекористувачі зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.103 ЗК України власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення, тощо).

Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов`язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив).

Згідно п.34 ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виключною компетенцією міських рад є вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Відповідно до ст.116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно ч.1 ст.122 ЗК України міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі, зокрема, надання у користування земельних ділянок, межі яких не встановлені в натурі (на місцевості).

Відповідно до ст.123 ЗК України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Згідно ст.125 ЗК України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до ст.126 ЗК України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Відповідно до ст.317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Згідно статей 319, 321 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний моральних засад суспільства. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.

Відповідно до ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Зазначена норма матеріального права визначає право власника вимагати будь-яких усунень порушень його права власності від будь-яких осіб будь яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми, є наявність у позивача права власності та встановлених судом перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення ким саме спричинено порушення права та з яких підстав.

У ч.3 ст.152 ЗК України передбачено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Відповідно до ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є непорушним.

Право власності це сукупність правових норм, які регулюють відносини, пов`язані з володінням, користуванням і розпорядженням власником належним йому майном на свій розсуд і у своїх інтересах, усуненням усіх третіх осіб від протиправного втручання у сферу його володіння цим майном, а також обов`язки власника не порушувати прав та законних інтересів інших осіб.

Судом встановлено, що на підставі рішення виконкому Ніжинської міської ради від 17.05.1994 станції «Ніжин» Державного територіально-галузевого об`єднання «Південно-Західна залізниця» було надано у постійне користування земельну ділянку, яка розташована м. Ніжин Чернігівської області площею 10,2300 га. та виданий державний акт на право постійного користування земельною ділянкою ЯЯ № 373631 від 24.06.1994 (а.с.52-62, т.1).

Відповідно до Рішенням арбітражного суду від 04.11.1999 визнано право постійного користування земельною ділянкою розміром 100 кв.м., на якій розташоване кафе - « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (адреса: АДРЕСА_6) і 35 кв.м. на якій розташований ларьок НОМЕР_3 (м. Ніжин, перон вокзалу) та частково припинено дію Державного акту на право постійного користування землею №21 від 24.06.1994, виданого Ніжинським міськвиконкомом залізничній ст. Ніжин, на земельні ділянки розміром 100 кв.м. і 35 кв.м. на яких розташовані кафе «ІНФОРМАЦІЯ_1» і ларьок № НОМЕР_1 , і які належать на праві власності підприємцю ОСОБА_2 . Зобов`язано Ніжинський міськвиконкомом внести відповідні зміни в землекористування ст. Ніжин зазначені в акті №21 від 24.06.1994 (а.с.11-13, т.1).

Вказане Рішення Постановою Арбітражного суду Чернігівської області від 10.04.2000 залишено без змін (а.с.14-15, т.1).

Постановою Вищого арбітражного суду України від 31.07.2000 Рішення від 04.11.1999 і Постанову від 10.04.2000 арбітражного суду Чернігівської області у справі №2/579 залишено без змін (а.с.16-17, т.1).

Відповідно до відповіді Міськрайонного управління у Ніжинському районі та м.Ніжині ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області від 10.12.2020, земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_4 з цільовим призначенням: 03.07 для будівництва та обслуговування будівель торгівлі сформована, зареєстрована з кадастровим номером 7410400000:05:002:0077, площею 0,0035, згідно рішення Ніжинської міської ради від 07.08.2019 №13-58/2019 була передана в оренду ОСОБА_1 терміном на 5 років (а.с.108, т.1).

Згідно відповіді Міськрайонного управління у Ніжинському районі та м. Ніжині ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області від 17.12.2020, земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_4 з кадастровим номером 7410400000:05:002:0077 перебуває у комунальній власності Ніжинської міської об`єднаної територіальної громади (а.с.118, т.1).

Відповідно до Інформації Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку, вбачається, що суб`єктом права власності на земельну ділянку площею 0,0035 га за адресою: АДРЕСА_4 з кадастровим номером 7410400000:05:002:0077 є територіальна громада в особі Ніжинської міської ради, дата державної реєстрації права - 21.01.2016, номер запису 12968528 (а.с.124, т.1).

Згідно договору купівлі-продажу нежитлової будівлі від 29.12.2015 ОСОБА_1 належить нежитлова будівля - ларьок за номером АДРЕСА_1 (а.с.18-19, т.1).

Відповідно до Договору оренди землі від 02.02.2016, земельна ділянка площею 0,0035 га, за кадастровим номером: 7410400000:05:002:0077, яка належить Ніжинській міській раді Чернігівської області надана в строкове платне користування ОСОБА_1 , для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (розміщення нежитлової будівлі, ларьок НОМЕР_3) на підставі рішення 7 сесії 7 скликання Ніжинської міської ради від 02.02.2016 №5-7/2016, у АДРЕСА_4 (а.с.20-22, т.1).

Згідно додаткової угоди від 15.08.2019, Ніжинська міська рада та ОСОБА_1 уклали додаткову угоду про наступне: відповідно до п.5 рішення Ніжинської міської ради від 07.08.2019 №13-58/2019 «Про поновлення договорів оренди земельних ділянок, внесення змін, надання дозволу на виготовлення проектів землеустрою…» внести зміни до п.8,9,11,14,21 до договору оренди землі від 02.02.2016 внесеного до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 26.05.2016 номер запису про інше речове право: 1480143, площею 0,0035 га за адресою: АДРЕСА_4 , кадастровий номер 7410400000:05:002:0077 для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (розміщення нежитлової будівлі, ларьок НОМЕР_3), що є її власністю відповідно до Договору купівлі-продажу №1211 від 29.12.1995 року». Зокрема п.8 викладений в наступній редакції: «договір поновлено терміном на 5 (п`ять) років» (а.с.23, т.1).

Як вбачається зі змісту заяви від 27.01.2022 представник позивачки просив залишити без розгляду другий пункт позовних вимог про встановлення безоплатного земельного сервітуту (а.с.4 т.2).

Відповідно до вимог ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд вважає, що позивачкою ОСОБА_1 доведено, що остання є власником майна - нежитлової будівлі - ларьком за АДРЕСА_1 , а також на законних підставах є користувачем земельної ділянки, на якій розташований вказаний об`єкт.

Факт встановлення АТ «Укрзалізниця» металоконструкції по периметру нежитлової будівлі - ларьку за НОМЕР_3, що знаходиться в АДРЕСА_2 підтверджується наявними в матеріалах справи фотознімкам, що здійснені як самою позивачкою так і експертом при намаганні провести експертизу, а також і не заперечується самим відповідачем, як і не заперечується і той факт, що вказана огорожа встановлена саме відповідачем.

Суд вважає, що відповідач, встановивши вищезазначені об`єкти, чинить позивачці перешкоди в користуванні її власністю, оскільки остання позбавлена можливості проходу як до земельної ділянки, яка на законних підставах нею орендується, так, і до належного їй нерухомого майна, що знаходиться на ній.

Щодо посилання відповідача на те, що ОСОБА_1 мала звернутись у позасудовому порядку до АТ «Укрзалізниця» з договором про встановлення земельного сервітуту, суд зазначає наступне.

Частинами п.1-3 ст.58 ЗК України встановлено, що земельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей. Органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах.

Із матеріалів справи, а саме акту розгляду земельного спору від 20.12.2019 вбачається, що комісія, з підготовки до розгляду земельних спорів на території Ніжинської міської об`єднаної територіальної громади, за участі як позивачки, представників відповідача, третіх осіб на стороні відповідача, вирішила рекомендувати гр. ОСОБА_1 звернутись до «Південно-Західна залізниця» АТ «Укрзалізниця» для заключення договору про встановлення земельного сервітуту, про право проходу до нежитлової будівлі, яка знаходиться в оренді або ж у разі незгоди спір вирішити у судовому порядку (а.с.5-6).

Відповідно до ст.402 ЦК України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту.

Згідно змісту відповіді ОСОБА_1 від 17.06.2020 АТ «Укрзалізниця» регіональна філія «Південно-Західна Залізниця» повідомляє, що рішенням комісії визнана недоцільність укладання договору сервітуту на частину земельної ділянки, орієнтовною площею 6м? для забезпечення можливості підходу клієнтів до кіоску, оскільки влаштування кіоску на земельній ділянці відбулось без погодження з залізницею. З метою не допущення самовільної торгівлі та території станції даний кіоск зі сторони пасажирської платформи залишається огороджений рекламними щитами залізниці без можливості ведення вільної торгівлі на прохід з пасажирських платформ. По теперішній час кіоск не був задіяний в торгівельній діяльності не використовується власниками (а.с.10).

Відповідно до відповіді ОСОБА_1 від 24.09.2019 АТ «Укрзалізниця» регіональна філія «Південно-Західна Залізниця» повідомляє, що металевий паркан, який знаходиться на земельній ділянці, що належить регіональній філії «Південно-Західна залізниця» встановлено на законних підставах та використовується у виробничій діяльності, що виключає його знесення шляхом демонтажу (а.с.9).

Вищезазначене свідчить про намагання ОСОБА_1 вирішити спірну ситуацію в позасудовому порядку, а отже суперечить доводам відповідача з цього приводу.

Крім того, чинне законодавство не передбачає обов`язкового досудового врегулювання даного спору.

Доводи відповідача, про те, що Ніжинська міська рада безпідставно надала позивачці в строкове платне користування оспорювану земельну ділянку, не зважаючи на те, як зазначив у відзиві відповідач, АТ «Укрзалізниця» сплачує податок за вказану земельну ділянку, суд не приймає, оскільки Договір оренди землі від 02.02.2016 та Додаткова угода від 15.08.2019 є чинними, і відповідачем не оспорювались.

Суд зазначає, що загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів.

У частині третій ст.12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч.2 ст.77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

У пунктах 1, 2 ч.1 ст.264 ЦПК України визначено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Отже, враховуючи наведене, суд прийшов до висновку про задоволення вимог позивачки.

За приписами ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

При цьому відповідно до ч.1 та 5 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Заявлені позивачкою вимоги про усунення перешкод у користуванні належним їй майном є по своїй суті негаторним позовом.

Поки особа є власником нерухомого майна, вона не може бути обмежена у праві звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження цим майном, зокрема і шляхом виселення. А тому негаторний позов може бути пред`явлений упродовж всього часу тривання відповідного правопорушення.

Зазначене повністю узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 08.07.2020 у справі 686/16196/15-ц, Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018, викладеною у постанові №653/1096/16.

Зважаючи на наведене, суд вважає, що позивачкою не порушено строк позовної давності.

Керуючись ст. ст. 2-4, 10, 12, 13, 76-81, 141, 258-259, 263-265, 268, 272, 273, 354 ЦПК України, суд -

ухвалив:

позовну заяву задовольнити.

Зобов`язати АТ «Українська залізниця» усунути перешкоди у користуванні майном ОСОБА_1 , а саме нежитловою будівлею - ларьком за номером АДРЕСА_1 та земельною ділянкою площею 0,0035 га з кадастровим номером: 7410400000:05:002:0077, шляхом знесення за власний рахунок (демонтувати) металоконструкції шириною 7,70 (по периметру меж земельної ділянки з кадастровим номером: 7410400000:05:002:0077) організованої в частині огородження зі сторони пасажирських платформ.

Стягнути з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1681 (одна тисяча шістсот вісімдесят одна ) грн. 60 коп.

Рішення може бути оскаржене до Чернігівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Сторони:

Позивачка: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_5 ;

Відповідач: АТ «Українська залізниця», код ЄДРПОУ 40075815, адреса: 03680, м. Київ, вул. Тверська, 5;

Треті особи без самостійних на стороні відповідача: Регіональна філія «Південно-Західна залізниця» АТ «Укрзалізниця», адреса: 01601, м. Київ, вул. Лисенка, 6; Регіональна філія «Південно-Західна залізниця» АТ «Укрзалізниця» Вокзал станції Ніжин, адреса: 16600, Чернігівська область, м. Ніжин, вул. Вокзальна, 8;

Третя особа без самостійних вимог на стороні позивача: Ніжинська міська рада Чернігівської області, адреса: код ЄДРПОУ 34644701, 16600, пл. І. Франка, 1, м.Ніжин, Чернігівська область.

Повний текст рішення складений 18.10.2022.

Суддя Т.О.Гагаріна