Рішення

від 04.07.2007 по справі 13/249-07

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

13/249-07

     ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

      01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16                                                     тел. 230-31-77

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Р І Ш Е Н Н Я

"04" липня 2007 р.                                                                              Справа № 13/249-07

За позовом  ВАТ «Племінний завод «Бортничі», с. Щасливе

до відповідача 1:     Бориспільської районної державної адміністрації, м. Бориспіль

відповідача 2:         Фермерського господарства «Лебедине», с Гнідин

про: визнання недійсним договору купівлі-продажу землі Державного акту на право власності на земельну ділянку

                                                                                 Суддя           С.Ю. Наріжний

Представники:

від позивача:. Гусев А.О. –довіреність №78/д від 30.03.2007р.;

від відповідача1 : не з'явився.

від відповідача2: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До господарського суду Київської області надійшла позовна заява ВАТ «Племінний завод «Бортничі»до Бориспільської районної державної адміністрації та Фермерського господарства «Лебедине»про визнання недійсним договору від 28 січня 2004 року та державного акту на право власності на земельну ділянку від 09 лютого 2004 року (серія КВ № 067239, зареєстрований в книзі записів реєстрації державних актів за №769).

Заявлені позовні вимоги позивач обґрунтовує таким. ВАТ «Племінний завод «Бортничі»було створено відповідно до наказу Фонду державного майна України від 13.02.1996 р. № 23-АТ шляхом реорганізації ДПЗ «Бортничі» у відкрите акціонерне товариство. Таким чином, в результаті приватизації ДПЗ «Бортничі»ВАТ «Племінний завод «Бортничі»стало правонаступником всіх прав та обов'язків ДПЗ «Бортничі»

На підставі рішення Гнідинської сільської ради народних депутатів від 17.09.1995 року Державного племінному заводу було надано у постійне користування 755,5 га землі. 04.12.1995 року позивачу було видано державний акт на право постійного користування землею серії І-КВ № 001549. В подальшому у зв'язку з передачею у колективну власність ВАТ «Племінний завод «Бортничі»частини земельних ділянок, які знаходилась у постійному користуванні позивача, площею 624, 6 га, в постійному користуванні позивача залишились земельні ділянки загальною площею 81, 6га в межах Гнідинської сільської ради. На зазначені земельні ділянки було видано державний акт на право постійного користування землею серії ІІ-КВ № 003137. Ст. 27 Земельного кодексу України 1990 року та ст. 141 Земельного кодексу України 2001 року встановлено перелік підстав для припинення права постійного користування земельною ділянкою. Ст. 149 Земельного кодексу України 2001 року встановлено порядок вилучення земельних ділянок, наданих у постійне користування. Позивач повідомив суд про те, жодних підстав для припинення права постійного користування земельними ділянками не було. Крім того, земельні ділянки, що перебували у постійному користуванні позивача не вилучались у встановленому законом порядку у позивача.

На підставі розпорядження відповідача-1 від 17.01.2004 року № 22 за договором від 28 січня 2004 року, укладено між відповідачем-1 та відповідачем-2, останньому було продано земельні ділянки площею 50,00 га, частина якої належить позивачу на праві постійного користування.

На думку позивача, договір купівлі-продажу порушує вимоги ст.ст. 92, 95, 149, 151 Земельного кодексу України, порушує право постійного користування позивача земельними ділянками, а тому є недійсним. Оскільки договір купівлі-продажу є недійсним, то у відповідача-2 не виникло права власності на земельні ділянки, а тому державний акт на право власності на земельну ділянку від 09 лютого 2004 року (серія КВ № 067239, зареєстрований в книзі записів реєстрації державних актів за №769), що був виданий відповідачу-2 на підставі оспорюваного договору купівлі-продажу, також є недійсним.

Представники відповідача 1 та відповідача 2 в судове засідання не з'явились, відзиву на позов та інших витребуваних ухвалою суду документів не подали. Відповідач 1 та відповідач 2 належним чином був повідомлені про місце і час судового засідання ухвалами суду від 14.06.2007 р. та 26.06.2007р. Таким чином, відповідачі не реалізували своє процесуальне право на участь в судовому засіданні господарського суду. Згідно зі ст.75 ГПК України справа розглядається без участі представників відповідачів, за наявними у справі матеріалами, яких достатньо для розгляду справи по суті.

Розглянувши матеріали справи, додані до позовної заяви та у процесі розгляду справи, заслухавши пояснення представника сторони, проаналізувавши представлені докази в їх сукупності, суд-

ВСТАНОВИВ:

Згідно з наказом Фонду державного майна України від 13.02.1996 року №23-АТ було створено ВАТ «Племінний завод «Бортничі»шляхом реорганізації Державного племінного заводу «Бортничі»у відкрите акціонерне товариство у порядку, встановленому постановою Кабінету Міністрів України від 7.12.92р. №686 «Про затвердження Порядку перетворення в процесі приватизації державних підприємств у відкриті акціонерні товариства».

Згідно п.5 Постанови Кабінету Міністрів України від 7.12.92р. №686 з моменту державної реєстрації відкритого акціонерного товариства активи і пасиви державного підприємства приймаються товариством. Товариство є правонаступником прав і обов'язків державного підприємства, що приватизується.

Відповідно до п.3.3 Статуту відкритого акціонерного товариства «Племінний завод «Бортничі»в редакції 1996р., що затверджена першим заступником Голови Фонду державного майна України 22.05.1996 року та зареєстрованого 28.05.1996 року за реєстраційним № 217 Товариство є правонаступником державного племінного заводу «Бортничі».

Згідно з п.п. 1.1, 1.2 Статуту відкритого акціонерного товариства «Племінний завод «Бортничі»в новій редакції 2006р., що затверджена загальними зборами акціонерів 07.09.2006 року та зареєстрованого 22.09.2006 року за № 1330150003000690  відкрите акціонерне товариство «Племінний завод «Бортничі»засноване згідно наказу Фонду державного майна України від 13 лютого 1996р. №23-АТ шляхом перетворення державного племінного заводу «Бортничі»у відкрите акціонерне товариство відповідно до чинного законодавства України. Товариство є повним правонаступником всіх майнових і немайнових прав та зобов'язань державного племінного заводу «Бортничі».

Відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи державну реєстрацію ВАТ «Племінний завод «Бортничі»було проведено 28.05.1996 року.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов до висновку, що з 28.05.1996 року ВАТ «Племінний завод «Бортничі»є правонаступником всіх прав та обов'язків державного племінного заводу «Бортничі».

04.12.1995р. на підставі рішення Гнідинської сільської ради від 17.09.1995 року Державному племінному заводу «Бортничі»було видано Державний акт на право постійного користування  землею, серія І-КВ №001549, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №1, що посвідчує право постійного користування позивача земельними ділянками площею 755.5 га.

Відповідно до ч.1 ст. 23 Земельного кодексу України право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Враховуючи вищенаведене та відповідно до ст. ст. 19, 22 Земельного кодексу України 1990 року суд дійшов до висновку, що 04.12.2005 року Державний племінний завод «Бортничі»набув права постійного користування земельними ділянками загальною площею 755.5га в межах Гнідинської сільської ради Бориспільського району Київської області, яке 28.05.1996 року перейшло до позивача як до правонаступника ДПЗ «Бортничі».

У зв'язку з передачею у колективну власність ВАТ «Племінний завод «Бортничі»частини земельної ділянки яка знаходилась у його постійному користуванні як у правонаступника Державного племінного заводу “Бортничі” (частини ділянки площею 755.5га в межах Гнідинської сільської ради Бориспільського району Київської області), Позивач набув права колективної власності на земельні ділянки (Ділянки з №№ 1, 3, 5, 7, 9, 11, 13, 14, 15)  загальною площею 624, 6 га, про що 8.09.1997 року було видано Державний акт на право колективної власності на землю серії КВ, зареєстрований в книзі записів державних актів на право колективної власності на землю за № 4/22.

В постійному користуванні ВАТ «Племінний завод «Бортничі» залишились земельні ділянки загальною площею 81.6га в межах Гнідинської сільської ради, які відносились до земель водного фонду: земельні ділянки визначені в Державному акті як Ділянка 1а –площею 4.0га, Ділянка 2 –площею 7.1га, Ділянка 4 - площею 9.8га, Ділянка 6 –площею 4.3 га, Ділянка 8 –площею 20.5га, Ділянка 10 –площею 29.6га, Ділянка 12 –площею 6.3га, оскільки, відповідно до ч.6 ст. 4 Земельного кодексу України (в редакції 1990 року із змінами та доповненнями станом на  08.09.1997 року) «не можуть передаватись у колективну та приватну власність: … землі водного фонду, за винятком невеликих (до 3 гектарів) ділянок водойм і боліт, що входять до складу угідь сільськогосподарських підприємств, селянських (фермерських) господарств».

08.09.1997 р.  Гнідинською сільською радою Бориспільського району було видано Державний акт на право постійного користування серія ІІ-КВ № 003137, зареєстрований в книзі записів державних актів на право колективної власності на землю за № 3, що посвідчував право постійного користування позивача земельними ділянками загальною площею 81, 6 га.

Згідно ч.2 ст. 7 Земельного кодексу України 1990 року постійним визнається землекористування без заздалегідь установленого строку.

Згідно ч. 1 ст. 92 Земельного кодексу України 2001 року право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Пунктом 6 «Перехідних положень»Земельного кодексу України 2001 року встановлено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 1 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

Таким чином, суд дійшов до висновку, що на даний час позивач може мати земельні ділянки на праві постійного користування.

У відповідності до ч. 1 ст. 27 Земельного кодексу України 1990 року право користування земельною ділянкою чи її частиною припиняється у разі:

1) добровільної відмови від земельної ділянки;

2) закінчення строку, на який було надано земельну ділянку;

3) припинення діяльності підприємства, установи, організації, селянського (фермерського) господарства;

4) систематичного невнесення земельного податку в строки, встановлені законодавством України, а також орендної плати в строки, визначені договором оренди;

5) нераціонального використання земельної ділянки;

6) використання земельної ділянки способами, що призводять до зниження родючості грунтів, їх хімічного і радіоактивного забруднення, погіршення екологічної обстановки;

7) використання землі не за цільовим призначенням;

8) невикористання протягом одного року земельної ділянки, наданої для сільськогосподарського виробництва, і протягом двох років - для несільськогосподарських потреб;

9) вилучення земель у випадках, передбачених статтями 31 і 32 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 31 Земельного кодексу України 1990 року вилучення (викуп) земельних ділянок з метою передачі їх у власність або надання у користування громадянам, підприємствам, установам і організаціям провадиться за згодою власників землі і землекористувачів на підставі рішення Верховної Ради України, місцевих Рад народних депутатів.

Статтею 149 Земельного кодексу України 2001 року передбачено порядок вилучення земельних ділянок, наданих у постійне користування.

Частиною 1 ст. 141 Земельного кодексу України 2001 року визначено підстави припинення права користування земельною ділянкою, а саме:

а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою;

б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом;

в) припинення діяльності державних чи комунальних підприємств, установ та організацій;

г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам;

ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням;

д) систематична несплата земельного податку або орендної плати».

У матеріалах справи відсутні докази, що свідчать про наявність підстав для припинення права постійного користування позивача на земельні ділянки площею 81, 6 га, право постійного користування якими посвідчується державним актом на право постійного користування землею серія ІІ-КВ № 003137, виданого 08.09.1997 року.

Крім того, у матеріалах справи відсутні докази, що свідчать про проведення вилучення у позивача в порядку, встановленому ст.ст. 149, 151 Земельного кодексу України 2001 року, вищевказаних земельних ділянок площею 81,6 га.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов до висновку, що з  04.12.1995р.  по даний час у позивача перебувають на праві постійного користування земельні ділянки загальною площею 81,6га, а саме: земельні ділянки визначені в Державному акті на право постійного користування землею серія ІІ-КВ № 003137, виданому 08.09.1997 року, як Ділянка 1а – площею 4.0га, Ділянка 2 –площею 7.1га, Ділянка 4 - площею 9.8га, Ділянка 6 –площею 4.3 га, Ділянка 8 – площею 20.5га, Ділянка 10 –площею 29.6га, Ділянка 12 –площею 6.3га.

28 січня 2004 року на підставі розпорядження відповідача-1 від 17.01.2004 року № 22  «Про продаж земельної ділянки Фермерському господарству «Лебедине»між відповідачем-1 та відповідачем-2 було укладено договір, відповідно до якого відповідачу-2 було продано земельну ділянку сільськогосподарського призначення загальною площею 50.00 (п'ятдесят цілих) гектарів, в тому числі: сіножатей –48. 9 га, під водою –1.1 га для ведення фермерського господарства, що розташована в адміністративних межах  Гнідинської сільської ради Бориспільського району Київської області за межами населеного пункту.

В п. 5 зазначеного договору від 28.01.2004 року визначено, що земельна ділянка, яка відчужується, на момент підписання договору нікому віщому не відчужена, не заставлена, нікому іншому не передана в оренду; в спорі, під арештом, забороною, в податковій заставі не перебуває, земельний сервітут щодо даної земельної ділянки не встановлений.

09 лютого 2004 року на підставі оспорюваного договору від 28.01.2004 року відповідачу-2 було видано державний акт на право власності на земельну ділянку (серія КВ № 067239, зареєстрований в книзі записів реєстрації державних актів за №769).

Судом встановлено, що частина земельної ділянки з кадастровим номером 3220882600:04:006:0016, яка продана    відповідачу-2 за договором від 28 січня 2004 року, плани меж якої визначені в  Державному акті на право власності на земельну ділянку (серія КВ № 067239, зареєстрований в книзі записів реєстрації державних актів за №769), належать на праві постійного користування позивачу, а саме: в межах земельної ділянки площею 50 га, яка продана відповідачу-2, знаходиться частина земельної ділянки позивача, що визначена як Ділянка № 10 в Державному акті на право постійного користування землею серія ІІ-КВ № 003137, виданому позивачу 08.09.1997 року.

Зазначене підтверджується матеріалами справи та листом Бориспільського районного відділу земельних ресурсів від 17.05.2007р. №390.

Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 17  Земельного кодексу України до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених даним Кодексом.

Частинами 1 та 2 ст. 149 Земельного кодексу України 2001 року визначено, що земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування.  Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Враховуючи викладене, суд дійшов до висновку, що чинне законодавство не наділяє місцеву державну адміністрацію повноваженням здійснювати розпорядження земельними ділянками, що належать юридичним особам на праві постійного користування без наявності визначених законом підстав для припинення такого права.

Відповідно до ст. 95 Земельного кодексу України 2001 року

1. Землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право:

а) самостійно господарювати на землі;

б) власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію;

в) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, ліси, водні об'єкти, а також інші корисні властивості землі;

г) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом;

ґ) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.

2. Порушені права землекористувачів підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Оскільки за договором від 28 січня 2004 року, укладеним між відповідачем-1 та відповідачем-2, була продана частина земельної ділянки, що належить на праві постійного користування позивачу, то цим відповідач-1 та відповідач-2  обмежили позивача у здійсненні володіння та користування зазначеною земельною ділянкою (на даний час позивач не може користуватися цією земельною ділянкою). Отже, суд дійшов до висновку, що відповідач-1 та відповідач-2 порушили право постійного користування земельними ділянками позивача.  

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов до висновку, що оспорюваний договір від 28.01.2004 року було укладено з порушенням вимог ст.ст.  17, 141, 149, 151 Земельного кодексу України.

Відповідно до ч.1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно зі ст.  215. Цивільного кодексу України  підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

П. 2 ст. 153 Земельного кодексу України визначено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю

Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу  України одним із способів захисту цивільних прав є визнання правочину недійсним.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку, що оскільки договір від 28 січня 2004 року було укладено з порушенням вимог чинного законодавства, зазначений договір має бути визнаний недійсним.

Також, що стосується продажу відповідачем 1 відповідачу 2 частини земельної ділянки, яка не належить позивачу і якою відповідач рахував, що має право розпоряджатися то суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2. ст. 127 Земельного кодексу України продаж земельних ділянок державної та комунальної власності громадянам та юридичним особам здійснюється на конкурентних засадах (аукціон, конкурс), крім викупу земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що є власністю покупців цих ділянок.

Як вбачається з матеріалів справи предметом договору від 28.01.2004 року є продаж земельної ділянки сільськогосподарського призначення загальною площею 50.00 (п'ятдесят цілих) гектарів, в тому числі: сіножатей –48. 9 га, під водою –1.1 га для ведення фермерського господарства (п.1).

Наведене свідчить, що зміст Договору купівлі-продажу землі, суперечить ч. 2 ст. 127 Земельного кодексу України, так як за умовами даного договору Бориспільська районна державна адміністрація продала фермерському господарству частину земельної ділянки державної власності без проведення аукціону (конкурсу).

Згідно зі статтею 210 Земельного кодексу України угоди, укладені із порушенням встановленого законом порядку купівлі-продажу, дарування, обміну, визнаються недійсними за рішенням суду.

Зазначена позиція викладена також в постанові судової палати у господарських справах Верховного суду України від 27.02.2007р. по справі господарського суду Київської області №141/13-06.

Згідно з ч.1 ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.  

Оскільки договір від 28.01.2004 року, визнається недійсним, то суд дійшов до висновку, що у відповідача-2 не виникло право власності на земельну ділянку площею 50 га в межах Гнідинської сільської ради Бориспільського району Київської області, у зв'язку з чим  Державний акт на право власності на земельну ділянку, виданий відповідачу-2 09 лютого 2004 року (серія КВ № 067239, зареєстрований в книзі записів реєстрації державних актів за №769) на підставі зазначеного договору купівлі-продажу землі, має бути визнаний недійсним.

Згідно ст. 12 ГПК  України господарським судам підвідомчі, зокрема, справи у спорах про визнання недійсними актів. Юридичним актом є офіційний письмовий документ державного  чи іншого органу (посадової особи), виданий в межах його компетенції, визначеної законом, який має точно визначені зовнішні реквізити та породжує певні правові наслідки,   створює  юридичний  стан, спрямований на регулювання суспільних відносин,  має  обов'язковий характер  для  суб'єктів  цих  відносин, поширює свою чинність на певний час, територію, коло суб'єктів. Відповідно до ч. 1 ст. 125 Земельного кодексу України  право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою. Згідно ч. 1 ст. 126 Земельного кодексу України  право власності  на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Таким чином Державний акт на право власності на земельну ділянку є  офіційним актом державного  органу який породжує певні правові наслідки і відповідно до  ст. 12 Господарського процесуального кодексу України спір про його недійсність підвідомчий господарському суду. Також судом враховано позицію Пленуму Верховного суду України викладену в п. 2 Постанови від 16 квітня 2004 року №7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ»щодо підвідомчості судам спорів про визнання недійсними державних актів про право власності та право постійного користування земельними ділянками згідно якої виходячи з положень статей 8,124 Конституції, статей 26, 30, 87-90, 97, 100, 102, 118, 123, 128, 143-146, 149, 151, 153-158, 161, 210, 212 Земельного кодексу України, ст. 12 Господарського процесуального кодексу України судам підвідомчі справи за заявами, зокрема з приводу визнання недійсними державних актів про право власності та право постійного користування земельними ділянками.

Таким чином, позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Витрати по сплаті державного мита відповідно до ст.49 ГПК України та витрати по сплаті послуг за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу відповідно до ст. 44 ГПК України покладаються на відповідачів.

Враховуючи викладене та керуючись ст. 49, 82-85, 116-118 ГПК України, господарський суд Київської області,

ВИРІШИВ:

1.          Позов задовольнити повністю.

2.          Визнати недійсним договір від 28 січня 2004 року, що укладений між Бориспільською районною державною адміністрацією та Фермерським господарством «Лебедине», посвідченого приватним нотаріусом Бориспільського районного нотаріального округу Кузьміченком А.П. та зареєстрованого в реєстрі за № 238.

3.          Визнати недійсним Державний акт на право власності на земельну ділянку, виданий Фермерському господарству “Лебедине” 09 лютого 2004 року (серія КВ № 067239, зареєстрований в книзі записів реєстрації державних актів за №769) на підставі договору від 28 січня 2004 року, що укладений між Бориспільською районною державною адміністрацією та Фермерським господарством «Лебедине», посвідченого приватним нотаріусом Бориспільського районного нотаріального округу Кузьміченком А.П. та зареєстрованого в реєстрі за № 238.

4.          Стягнути з Фермерського господарства “Лебедине” (код ЄДРПОУ 32630718)           на            користь ВАТ «Племінний завод «Бортничі»,  ( код ЄДРПОУ 00849634) судові      витрати: 42           (сорок дві) грн. 50 коп. державного мита та 59 (п'ятдесят           дев'ять) грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового           процесу.

5.          Стягнути з Бориспільської районної державної адміністрації (Київська обл. Бориспільський район, м. Бориспіль, вул. Київський шлях, 74, код ЄДРПОУ 24209740) на  користь ВАТ «Племінний завод «Бортничі»,  ( код     ЄДРПОУ 00849634)          судові витрати: 42           (сорок дві) грн. 50 коп.           державного мита та 59 (п'ятдесят дев'ять) грн.  витрат на           інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Суддя                                                                                Наріжний С.Ю.