Рішення

від 05.10.2022 по справі 914/1374/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.10.2022 Справа № 914/1374/22

м.Львів

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Гірничодобувна компанія «СДК», м.Київ

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробничий центр «Інженерна Екологія», м.Львів

про стягнення заборгованості. Ціна позову: 119899,23 грн.

Суддя Кітаєва С.Б.

За участі секретаря Зусько І.С.

Представники сторін:

від позивача: Семиренко П.Я. - адвокат;

від відповідача: не з`явився;

Суть спору: на розгляд Господарського суду Львівської області поступив позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Гірничодобувна компанія «СДК» до «Науково-виробничий центр «Інженерна Екологія» про стягнення 119899,23 грн.

Ухвалою суду від 04.07.2022 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження, справу призначено до розгляду по суті у судовому засіданні на 17.08.2022.

Позивач подав в судовому засіданні 17.08.2022 клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження (вх.№17287/22).

Ухвалою суду від 17.08.2022 суд постановив: перейти до розгляду справи №914/1374/22 за правилами загального позовного провадження, замінити судове засідання з розгляду справи по суті, підготовчим засіданням, продовжити строк підготовчого провадження на 30 днів., підготовче засідання відкласти на 07.09.2022.

06.09.2022 від позивача поступило клопотання про проведення підготовчого засідання 07.09.2022 без участі представника позивача (вх.№18437/22).

06.09.2022, за вх.№18434/22, зареєстровано поступлення від позивача додаткових пояснень.

Ухвалою суду від 07.09.2022 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 05.10.2022.

Представник позивача у судове засідання 05.10.2022 з`явився, позовні вимоги підтримав. Представник Позивача заявив клопотання про те, що докази понесених ним судових втрат, а саме витрат на професійну правничу допомогу будуть надані протягом п`яти днів з дня ухвалення рішення у справі.

В судовому засіданні роз`яснено положення ч.8 ст.129 ГПК України та повідомлено час і місце судового засідання щодо вирішення питання про відшкодування судових витрат (витрат на професійну правничу допомогу), а саме 19.10.2022, встановлено строк для подання доказів на обгрунтування витрат на професійну правничу допомогу 10.10.2022 включно.

Представник відповідача у судове засідання 05.10.2022 не з`явився, про причини неявки суд не повідомив.

Згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, місцезнаходження Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробничий центр Інженерна екологія зареєстровано за адресою: 79044, м. Львів, вул. Горбачевського, буд. 8, куди й скеровувались ухвали господарського суду рекомендованими листами. Ухвала про відкриття провадження у справі від 04.07.2022 була повернута Укрпоштою на адресу суду з відміткою за закінченням терміну зберігання. Ухвала суду від 17.08.2022 була повернута Укрпоштою на адресу суду з відміткою за закінченням терміну зберігання.

Згідно з інформацією отриманою судом з офіційного веб-сайту ПАТ «Укрпошта» щодо результатів пошуку поштового відправлення суду на адресу відповідача за номером штрихового кодового ідентифікатора №7901414621492 (ухвала суду від 07.09.2021) вбачається, що від 13.09.2022 міститься запис «відправлення не вручене під час доставки: інші причини».

Відповідно до частин третьої та сьомої статті 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Заяв про зміну відповідачем місцезнаходження/місця проживання не поступало.

У разі якщо копію прийнятого судового рішення (ухвали, постанови, рішення) направлено судом листом за належною поштовою адресою, тобто повідомленою суду учасником справи, і повернено підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання чи закінчення строку зберігання поштового відправлення, то вважається, що адресат повідомлений про прийняте судове рішення.

Вказана правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 923/1432/15.

Окрім того, відповідно до правової позиції Верховного Суду викладеної у постанові від 15.05.2018 у справі № 904/6063/17, отримання поштової кореспонденції залежить від волевиявлення юридичної особи і на неї, як на суб`єкта господарської діяльності покладається обов`язок належної організації отримання поштової кореспонденції пов`язаної із здійснюваною господарською діяльністю. Сам лише факт неотримання скаржником кореспонденції, якою суд із додержанням вимог процесуального закону надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася до суду у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки наведене зумовлено не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу (аналогічна позиція викладена в постановах КГС ВС від 16.05.2018 у справі № 910/15442/17, від 10.09.2018 у справі № 910/23064/17, від 24.07.2018 у справі № 906/587/17).

При цьому, згідно з ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відповідно до ч. 3 ст. 202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Враховуючи те, що зібраних в матеріалах справи доказів достатньо для з`ясування обставин справи і ухвалення судового рішення, явка в засідання повноважних представників сторін не визнавалась судом обов`язковою, в судовому засіданні 05.10.2022 оголошено вступну та резолютивну частину судового рішення у справі.

Позиція позивача.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на укладений між сторонами у справі договір поставки від 21.06.2018 №57, за умовами якого постачальник (позивач) зобов`язався в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, передати у власність, а покупець (відповідач) зобов`язався в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, прийняти та оплатити товар. Найменування, кількість та асортимент товару вказані у видаткових накладних постачальника або у специфікаціях, що додаються до договору.

Позивач стверджує, що на виконання умов вказаного договору поставки, ним було поставлено відповідачу товар на загальну суму 85000,00 грн, що підтверджується видатковою накладною №24060000050 від 24.06.2019. Відповідач за поставлений товар оплати не здійснив.

Позивачем зазначено, ним допущено помилку у видатковій накладній №24060000050 від 24.06.2019 щодо номеру договору, проте зазначене, на думку позивача, не спростовує проведення господарської операції.

У зв`язку з чим позивач звернувся з цим позовом до суду та просить стягнути з відповідача 85000,00 грн - основного боргу, 7650,00 грн - 3 % річних, 27249,23 грн інфляційних втрат.

Позиція відповідача.

Відповідач відзиву чи письмових обґрунтованих пояснень суду не представив, позовні вимоги не заперечив, доказів сплати заборгованості не подав.

Обставини справи встановлені судом.

Між сторонами у справі 21.06.2018 було укладено договір поставки №57 (надалі-договір), відповідно до умов п. 1.1. якого постачальник (позивач) зобов`язався в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, передати у власність, а покупець (відповідач) зобов`язався в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, прийняти та оплатити товар. Найменування, кількість та асортимент товару вказані у видаткових накладних постачальника або у специфікаціях, що додаються до договору.

Ціни на товар, що поставляється за цим договором, вказані у відповідних специфікаціях, що є невід`ємними частинами договору. Ціни також можуть визначатися у видаткових накладних, які є невід`ємною частиною договору. У випадку якщо ціни вказані у видаткових накладних відрізняються від цін зазначених у специфікації, то застосовуються ціни зазначені у видатковій накладній для цілей розрахунків (пункти 2.1., 2.1.1. договору).

За умовами п. 4.1. договору, покупець здійснює оплату відповідної партії товару шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника на умовах та у порядку, визначених у відповідній специфікації чи рахунку фактурі та видатковій накладній до цього договору.

Відповідно до п. 6.1. договору, прийом-передача товару постачальником покупцеві за кількістю здійснюється повноважними представниками сторін в місці поставки товару, яке визначено у відповідній специфікації, та оформлюється актом прийому-передачі та (або) видатковою накладною та (або) товаротранспортною накладною. Датою поставки є дата підписання уповноваженими представниками сторін акту прийому-передачі та (або) видаткової накладної та (або) товаротранспортної накладної.

Згідно п. 10.2. договору, цей договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками і діє до 31.12.2018, але у будь-якому разі до повного виконання ними своїх зобов`язань.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач 24.06.2019 поставив відповідачу товар, що підтверджується видатковою накладною №24060000050 підписаною уповноваженими представниками сторін без жодних зауважень щодо ціни, якості чи кількості товару.

Норми права та мотиви з яких виходив суд при ухваленні рішення.

У відповідності до ст. 193 ГК України, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Аналогічно, відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Правовідносини між сторонами виникли на підставі договору поставки №57 від 21.06.2018.

Позивачем поставлено відповідачу товар на загальну суму 85000,00 грн, що підтверджується видатковою накладною №24060000050 від 24.06.2019 за поясненнями позивача. У зазначеній накладній міститься помилкове посилання на договір «№137» замість «№57» від 21.06.2018.

З приводу помилкового зазначення у видатковій накладній номеру договору, суд зазначає наступне.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ це документ , який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ст.9 цього Закону первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської діяльності. А якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення.

Первинні документи та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми) дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Ведення зазначених документів передбачено Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88.

Верховним судом у постанові від 22.10.2020 у справі №160/3055/19 зазначено правову позицію щодо того, що визначальною ознакою господарської операції є те, що вона спричиняє реальні зміни майнового стану. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

Також Верховний Суд у вказаній постанові звертає увагу на те, що відповідно до сталої судової практики (постанови Верховного Суду від 16.07.2019 у справі №914/810/1762/16 тощо) сама собою наявність або відсутність окремих документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарських операцій, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов`язань, у власному капіталі підприємства у зв`язку з його господарською діяльністю.

Видаткова накладна це первинний документ, який виписує постачальник, аби підтвердити факт передачі товарно-матеріальних цінностей покупцеві.

Видаткова накладна від 24.06.2019 №24060000050 містить правильне найменування сторін (постачальника і покупця) дату (24.06.2019), місце складання (м.Миколаїв), назву товару, його кількість та вартість, підписи уповноважених на отримання товару осіб, що скріплені печатками підприємств.

Відтак, вбачається що зазначена видаткова накладна містить всі необхідні та правильно оформлені реквізити, а допущення помилки в номері договору, та беручи до уваги, що дата договору є вірною, ніяким чином не впливає на реальність здійснення господарської операції.

Представником позивача в судовому засіданні повідомлено, що інших договорів поставки між позивачем та відповідачем укладено не було. Зворотного матеріали справи не містять.

Крім того, в підтвердження здійснення господарської операції з поставки товару позивач склав та зареєстрував в Єдиному реєстрі податкових накладних відповідну податкову накладну , а саме №236 від 24.06.2019.

У постанові Верховного Суду від 05.12.2018 у справі № 915/878/16 зазначено, що для з`ясування правової природи як господарської операції (спірної поставки), так і договору (укладенням якого опосередковувалося виконання цієї операції) необхідно вичерпно дослідити фактичні права та обов`язки сторін у процесі виконання операції, фактичний результат, до якого прагнули учасники такої операції, та оцінити зміни майнового стану, які відбулися у сторін в результаті операції. Зважаючи на принцип превалювання сутності над формою, судам слід було врахувати фактичне здійснення господарської операції, що повинно підтверджуватися, в тому числі, і реальним джерелом походження товару (його виробництва, попередньої купівлі тощо) в обсязі, зазначеному у первинному документі. Разом з тим судами попередніх інстанцій для з`ясування реальності господарської операції не встановлювалося, чи має місце відображення операції з отримання товару у податковій звітності.

Подібні висновки викладено також у постанові Верховного Суду від 10.12.2020 у справі № 910/14900/19, у якій зазначено, що самі лише податкові накладні та декларації не є безумовними доказами реальності здійснених господарських операцій з поставки товару, не можуть бути єдиними доказами на підтвердження факту реального постачання товару покупцю та його прийняття ним, та як докази можуть оцінюватися судом лише у сукупності з іншими доказами у справі.

Необхідно враховувати, що визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже, у розгляді справ, у яких необхідно досліджувати обставини поставки товару, слід з`ясовувати, крім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару. Зокрема, обставини здійснення перевезення товару, поставленого за спірними видатковими накладними, обставини зберігання та використання цього товару у господарській діяльності покупця, інші обставини, які будуть переконливо підтверджувати реальний рух активів, свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару та які давали б змогу встановити реальність здійснених господарських операцій. Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд, зокрема, у постановах від 04.11.2019 у справі №905/49/15, від 29.11.2019 у справі №914/2267/18, від 29.01.2020 у справі №916/922/19, від 25.06.2020 у справі №924/233/18, від 10.12.2020 у справі №910/14900/19.

Так, згідно з пунктами 201.1., 201.7., 201.10. статті 201 Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до пункту 187.1. статті 187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до пункту 14.1.181. статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду. Датою виникнення права на податковий кредит визначається як дата списання коштів з банківського рахунку (видачі з каси) платника податку або дата надання інших видів компенсацій вартості поставлених (або тих, що підлягають поставці) йому товарів (послуг).

Згідно зі статтею 198 Податкового кодексу України суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання товарів відносяться до податкового кредиту. Датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

За змістом частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Верховний Суд у постанові від 10.12.2020 у справі № 910/14900/19 зазначив, що виходячи з положень законодавства, основою податкового обліку є первинні документи з відображення господарських операцій.

Підставою для виникнення у платника права на податковий кредит є факт реального (фактичного) здійснення господарських операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей та послуг з метою їх використання у власній господарській діяльності. Наявність формально оформлених (складених) первинних документів та/або сплати грошових коштів не може слугувати підставою для формування даних податкового обліку за відсутності факту придбання відповідного активу (товару).

За умовами п. 4.1. договору, покупець здійснює оплату відповідної партії товару шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника на умовах та у порядку, визначених у відповідній специфікації чи рахунку фактурі та видатковій накладній до цього договору.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання (ч.1 ст. 625 ЦК України).

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 611 ЦК України, правовими наслідками порушення зобов`язання є зокрема, сплата неустойки та відшкодування збитків.

Оскільки укладеним між сторонами договором не визначено строку оплати товару, суд зазначає, що до даних правовідносин слід застосовувати умови ч. 1 ст. 692 ЦК України, згідно яких покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.

Матеріали справи не місять доказів виконання відповідачем своїх зобов`язань з оплати товару.

Основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема змагальність сторін (пункт 4 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу).

Відповідно до частин 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

За змістом статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами, як письмові, речові та електронні докази.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (частини 1, 3 статті 74 цього Кодексу).

Згідно зі статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У постанові Верховного Суду від 29.01.2021 у справі № 922/51/20 зазначено що Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Слід також зазначити, що 17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 №132-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України та змінено назву статті 79 ГПК України з «Достатність доказів» на нову - «Вірогідність доказів» та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування «вірогідність доказів».

Стандарт доказування «вірогідність доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом» («beyond reasonable doubt»). Натомість у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

Враховуючи наведене, оцінюючи докази в їх сукупності, керуючись внутрішнім переконанням, суд доходить висновку, що відповідачем прийнято товар згідно із наявною у справі видатковою накладною. Таким чином, надані позивачем докази в їх сукупності є більш вірогідними на доведення факту поставки товару відповідачу на суму 85000,00 грн. Водночас, відповідач не спростував факт поставки йому позивачем товару.

Відтак, суд дійшов висновку проте, що позовна вимога про стягнення з відповідача заборгованості за поставлений позивачем товар на суму 85000,00 грн є обґрунтованою, підтверджується долученими до матеріалів справи доказами та підлягає задоволенню.

За умовами ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання свого зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Щодо стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи те, що поставка товару позивачем була здійснена 24.06.2019 згідно видаткової накладної №24060000050, то позивач вірно визначив період початку прострочення 25.06.2022.

На підставі ст. 625 ЦК України, за час прострочення оплати товару позивач нарахував та заявив до стягнення з відповідача 3 % річних (за період з 25.06.2019 по 24.06.2021) на суму 27249,223 грн та інфляційні втрати (за період липня 2019 травня 2022 року) в розмірі 27249,23 грн.

Здійснивши перерахунок суд встановив, що вказані нарахування позивачем проведено вірно, та дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо стягнення з відповідача 7650,00 грн - 3 % річних, 27249,23 грн інфляційних втрат.

Судові витрати.

Щодо відшкодування витрат позивача на оплату судового збору у розмірі 2481,00 грн, суд дійшов висновку, відповідно до вимог ст. 129 ГПК України, покласти їх на відповідача повністю.

Керуючись ст.ст. 2, 4, 7, 13, 14, 46, 73, 74, 76-80, 91, 123, 129, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

ВИРІШИВ

1.Позов задовольнити повністю.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробничий центр «Інженерна Екологія» (79044, м.Львів, вул.Горбачевського, буд.8, ідентифікаційний код 13797649) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Гірничовидобувна компанія «СДК» (01133, м.Київ, бульвар Лесі Українки, буд.19, офіс 142 ідентифікаційний код 40642762) 85000,00 грн. основного боргу, 27249,23 грн. інфляційних втрат, 7650,00 грн. 3% річних, 2481,00 грн. судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

4. Призначити судове засідання щодо вирішення питання про судові витрати пов`язані з розглядом справи на 19.10.2022 на 13:00 год.

Судове засідання відбудеться у приміщенні Господарського суду Львівської області за адресою: 79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128, 2-ий поверх, зал судових засідань №9.

5. Позивачу, в строк до 10.10.2022 включно: подати суду докази на підтвердження судових витрат (витрат на професійну правничу допомогу) у зв`язку з розглядом справі №914/1374/22 з доказами скерування їх копій відповідачу.

Рішення суду набирає законної сили у строки передбачені ст. 241 ГПК України.

Рішення може бути оскаржене в порядку та строки передбачені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повний текст рішення складено 17.10.2022.

Суддя Кітаєва С.Б.