Постанова

від 01.09.2006 по справі 15/185

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

15/185

ГОСПОДАРСЬКИЙ   СУД   РІВНЕНСЬКОЇ   ОБЛАСТІ

33001 м.Рівне, вул. Яворницького, 59

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

 "01" вересня 2006 р.                                                                                Справа №  15/185

Господарський суд Рівненської області у складі судді Коломис В.В.

при секретарі судового засідання Михалевській Л.В. розглянувши справу

за позовом   Товариства з обмеженою відповідальністю «Алмі»

до відповідача Управління Пенсійного фонду України в Рівненському

районі Рівненської області

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - відділення державного казначейства у Рівненському районі

про          визнання недійсною вимогу № Ю-170У  від 27.06.2006р.

за участю представників сторін:

Від позивача :  Калита Т.М.(дов.№ 1-08 від 28.08.06 р.)

Від відповідача :Савич Т.О.(дов.№ 140/07 від 24.02.06 р.);

                           Янчук Г.П.(дов.№ 4716/07 від 30.08.06 р.)

Третя особа: Костевич Т.О.(дов.№ 7 від 03.01.06 р.)

Статті 27, 49, 51 Кодексу адміністративного судочинства України сторонам

роз'яснені.

ВСТАНОВИВ: Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Алмі»с.Городок Рівненського району звернувся до господарського суду з адміністративним позовом, відповідно з яким просить визнати недійсною вимогу Управління Пенсійного фонду України у Рівненському районі Рівненської області від 27.06.2006 р.  № Ю- 170 У  про сплату боргу  в сумі  65686,67 грн.

Як на підставу своїх позовних вимог позивач посилається, зокрема, на таке.

Відповідно до вимог пункту 1 частини 8 Розділу XV «Прикінцеві положення»Закону України  «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»від 09 липня 2003 року    № 1058-IV (із змінами та доповненнями) встановлено розмір страхових внесків лише для тих страхувальників, які є платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування та не встановлено його для тих страхувальників, які не є платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування.

Разом з тим позивач зазначає, що вказаний Закон не встановлює кола осіб, які є платником збору на обов'язкове державне пенсійне страхування та не змінює порядку їх визначення. Тому при визначенні кола осіб, які є платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування слід керуватись положеннями Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування», а враховуючи те, що Позивач є суб'єктом підприємницької діяльності, що перебуває на спрощеній системі оподаткування то слід також враховувати законодавство України, яке є регулюючим у цій сфері для суб'єктів підприємницької діяльності - юридичних осіб, які обрали особливий спосіб оподаткування. Тобто потрібно зважати на вимоги нормативних актів спеціального законодавства: Указ Президента України від 03.07.1998 р. № 727/98 "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" та Закон України від 19.10.2000 р. № 2063-3 "Про державну підтримку малого підприємництва". І Указ і Закон було прийнято відповідно до "Перехідних положень" Конституції України.

Статтею 11 Закону України «Про державну підтримку малого підприємництва»від 19 жовтня 2000 року встановлено, що спрощена система оподаткування, на якій перебуває Позивач, передбачає заміну сплати встановлених законодавством податків та зборів (обов'язкових платежів) сплатою єдиного податку. А  пунктом 17 частини 1 статті 14 Закону України «Про систему оподаткування»збір на обов'язкове державне пенсійне страхування віднесений до загальнообов'язкових податків і зборів (обов'язкових платежів).

На підтвердження ст. 11 Закону України «Про державну підтримку малого підприємництва»Позивач вказує на пункт 6 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва»де зазначено, що підприємства які сплачують єдиний податок  не є платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування.

Як підставу для визнання недійсною вимоги Управління пенсійного фонду України у Рівненському районі Рівненської області № Ю-170 У від 27.06.2006 року Позивач вказує те, що відповідно до Указу Президенту України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" суб'єкти підприємницької діяльності - юридичні особи, які перейшли на спрощену систему оподаткування сплачують єдиний податок щомісячно не пізніше 20 числа наступного місяця на окремий рахунок відділень Державного казначейства України.

А відділення Державного казначейства України у свою чергу наступного дня після надходження коштів перераховують суми єдиного податку у таких розмірах:

до Державного бюджету України        -20 відсотків;

до місцевого бюджету          -23 відсотки;

до Пенсійного фонду України          -42 відсотки;

на обов'язкове соціальне страхування -15 відсотків

(у тому числі до Державного фонду сприяння зайнятості населення - 4 відсотки) для відшкодування витрат, які здійснюються відповідно до законодавства у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, а також витрат, зумовлених народженням та похованням.

Платники єдиного податку - юридичні особи ведуть податковий облік за тими податками, платникам яких вони є згідно з цим Указом.

Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", який вступив в силу з 01 січня 2004 року відносить до кола осіб -страхувальників, що повинні сплачувати страхові внески до пенсійного фонду, "юридичних та фізичних - суб'єктів підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, фіксований сільськогосподарський податок, придбали спеціальний торговий патент, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або інших умовах, передбачених законодавством, або за договором цивільно - правового характеру.

Разом з цим підпунктом 7 пункту 14 Прикінцевих положень даного Закону доручено Кабінету Міністрів України:

разом із проектом Закону України "Про Державний бюджет України на 2004 рік" подати на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо сплати страхових внесків у фіксованому розмірі фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, придбали спеціальний торговий патент) та членами сімей зазначених осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності, а також пропозиції щодо вилучення із законодавства про спрощену систему оподаткування положень, які стосуються спрямування коштів до Пенсійного фонду України".

Статтею 55 Закону України про державний бюджет України на 2004 рік передбачено:

"Установити, що до доходів загального фонду місцевих бюджетів у 2004 році належать:

1) єдиний податок для суб'єктів малого підприємництва (крім частини єдиного податку для суб'єктів малого підприємництва, що зараховується до Пенсійного фонду України, та відрахувань на обов'язкове соціальне страхування.".

Таким чином Кабінет Міністрів України запропонував, а Верховна Рада України законодавчо закріпила, що умови сплати єдиного податку суб'єктами малого підприємництва - юридичними особами з розподілом його частини до Пенсійного фонду та відрахувань на обов'язкове соціальне страхування є чинними на 2004 рік.

З 31 березня 2005 року внесені зміни до ЗУ "Про Державний бюджет України на 2005 рік", за яким відповідно до п. 4 Перехідних положень:

Сплата та зарахування до бюджетів і державних цільових фондів сум єдиного податку для суб'єктів малого підприємництва та фіксованого податку здійснюється у порядку та умовах, які діяли до 01 січня 2005 року.

Такі ж самі умови сплати діють і у 2006 році.

Таким чином, на сьогодні Верховною Радою України не прийнято іншого закону щодо спрощеної системи оподаткування та звітності суб'єктів малого підприємництва, а в повному обсязі діє Указ Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва".

Сплата ТОВ "Алмі" страхових внесків до Пенсійного фонду у вигляді нарахувань на фонд оплати праці в розмірі 32% привела б до подвійної сплати страхових внесків, що суперечить загальним принципам оподаткування та сплати обов'язкових платежів.

А, так  вважає, що суб'єкти підприємницької діяльності - юридичні особи, що обрали особливий спосіб оподаткування - єдиний податок, страхових внесків до Пенсійного фонду в розмірі 32% від фонду оплати праці сплачувати не повинні.

Просить позов задоволити.

Відповідач позовні вимоги не визнає, в зв"язку з їх безпідставністю та необгрунтованістю. Як на підставу своїх заперечень посилається зокрема на таке.

Відповідно до ст. 5 Закону № 1058, цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Зокрема, виключно цим Законом визначаються платники страхових внесків, їх права та обов'язки, порядок нарахування, обчислення та сплати страхових внесків, стягнення заборгованості за цими внесками, тощо.

Згідно п. 4 ст. 18 Закону України № 1058 страхові внески не включаються в склад податків, інших обов'язкових платежів, які складають систему оподаткування. На ці внески не поширюється податкове законодавство. При цьому, Указ № 727 являє собою нормативний акт, який поширює свою дію на податкові правовідносини.

Відтак, на думку відповідача, Закон № 1058 є спеціальним Законом з регулювання відносин в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування і має вищу юридичну силу порівняно з Указом № 727, який є нормативним актом в системі податкових правовідносин.

Згідно із статтями 14 та 15 Закону № 1058 та пункту 4.1 Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 16.01.2004 р. за № 64/8663, платниками страхових внесків до Пенсійного фонду України є роботодавці: підприємства, установи і організації, створені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, об'єднання громадян, профспілки, політичні партії (у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, профспілок, політичних партій, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами), фізичні особи, включаючи юридичних та фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування - фіксований податок. Фіксований сільськогосподарський податок, придбали торговий патент), які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або інших умовах, передбачених законодавством або за договором цивільно-правового характеру, для яких розміри страхових внесків встановлені в розмірі 32% суми фактичних витрат на оплату праці (грошового забезпечення) працівників.

На підставі вищевикладеного, просить у адміністративному позові ТОВ "Алмі" до управління Пенсійного фонду України в Рівненському районі відмовити, а вимогу № Ю - 170 У від 27.06.2006 р. залишити без змін.

          Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши всі фактичні докази у справі, як кожний окремо, так і в їх сукупності, давши цьому достатню і об"єктивну оцінку, суд прийшов до висновку про обгрунтованість позовних вимог.

При цьому суд встановив та врахував таке.

Управлінням Пенсійного фонду України в Рівненському районі була проведена позапланова перевірка своєчасності, достовірності, повноти нарахування і перерахування страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування на ТОВ "Алмі", за наслідками якої складений акт від  27.06.2006 р. № 93, де зафіксовано порушення ст. 15 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058), а саме те, що позивачем з квітня 2005 року по квітень 2006 р. не нараховувались страхові внески у розмірі 32,3%, 31,8% від суми фактичних витрат на оплату праці працівників, що призвело до заниження сум нарахованого збору на 88411,42 грн.

Згідно п. 8.2 Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 16.01.2004 р. за № 64/8663 та акту документальної перевірки управлінням виставлено вимогу про сплату недоїмки № Ю-170У від 27.06.2006 р. в сумі 65686,67 грн.

Згідно даних акту документальної перевірки № 93 від 27.06.2006 р. донараховано внесків в сумі 88411,42 грн., підприємство сплатило єдиного податку в сумі 22724,7 грн., яку зараховано в погашення донарахованих страхових внесків, тобто 88411,42 грн. –22724,75 грн. = 65686,97 грн. (сума зазначена у вимозі № Ю-170 У від 27.06.2006 р.).

В розрахунках суми страхових внесків за квітень 2005 р.- квітень 2006 р. виявлено порушення - позивач не нараховував страхові внески в сумі 32,2%, 31,8% від суми фактичних витрат на оплату праці працівників всупереч п. 1 ст. 17 Закону №1058.

Натомість з такими доводами та власне діями відповідача суд не може погодитись з огляду на таке.

На сьогоднішній день в Україні запроваджено дві самостійні системи оподаткування - звичайну і спрощену. Суть останньої полягає в заміні сплати передбачених звичайною системою оподаткування податків, зборів (обов'язкових платежів) сплатою єдиного податку. Порядок сплати єдиного податку встановлений Указом Президента України від 03.07.1998 р. № 727/98 "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" і Законом України від 19.10.2000 р. № 2063-ІП "Про державну підтримку малого підприємництва". Указ був прийнятий у відповідності до положень п. 4 Розділу XV Перехідних положень Конституції України і діє до прийняття Верховною Радою України відповідного закону з цих питань. На день розгляду справи, Верховною Радою не прийнято іншого Закону, щодо спрощеної системи обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва.

При цьому, вказаним Указом, суб'єктам малого підприємництва надано право самостійно обирати спосіб оподаткування доходів за єдиним податком, встановлено ставки єдиного податку, визначено базу та об'єкти оподаткування, строки і порядок сплати єдиного податку та коло осіб, на яких дія Указу не поширюється. Заміна сплати звичайних податків сплатою єдиного податку відповідно до ст. 5 Закону України від 19.10.2000 р. №2063-ІП "Про державну підтримку малого підприємництва" є одним з напрямків державної підтримки малого підприємництва поряд, зокрема, з встановленням системи пільг для зазначених платників податків.

Стаття 6 Указу передбачає, що суб'єкт малого підприємництва, який сплачу єдиний податок, не є платником таких видів податків і зборів (обов'язкових платежів):податку на додану вартість, крім випадку, коли юридична особа обрала спосіб оподаткування доходів за єдиним податком за ставкою 6 відсотків; податку на прибуток підприємств; податку на доходи фізичних осіб (для фізичних осіб - суб'єктів малого підприємництва); плати (податку) за землю; збору на спеціальне використання природних ресурсів; збору до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення; збору до Державного інноваційного фонду; збору на обов'язкове соціальне страхування; відрахувань та зборів на будівництво, реконструкцію, ремонт і утримання автомобільних доріг загального користування України; комунального податку; податку на промисел; збору на обов'язкове державне пенсійне страхування; збору за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг; внесків до Фонду України соціального захисту інвалідів; внесків до Державного фонду сприяння зайнятості населення; плати за патенти. Суб'єкти малого підприємництва сплачують внески на загальнодержавне пенсійне страхування у складі єдиного податку. 42% від перерахованих підприємством сум єдиного податку скеровується до Пенсійного фонду України.

Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.1998 р. № 1058-ІУ, що набрав чинності з 01 січня 2004 року, передбачено, що страхові внески не включаються до складу податків, інших обов'язкових платежів, що складають систему оподаткування, а також, що закони України та інші нормативні правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Даним законом не внесені зміни до Указу Президента від 03.07.2003 р. № 727/98.

Посилання органів Пенсійного фонду України, що з 01.01.2004 р. суб'єкти підприємницької діяльності, що обрали спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, повинні сплачувати страхові внески на загальнодержавне пенсійне страхування в порядку, визначеному вказаним Законом № 1058-ІУ, є необґрунтованими. Указ Президента України від 03.07.1998 р. № 727/98 "Про спрощену систему оподаткування,обліку та звітності" має силу Закону, з прийняттям нового пенсійного закону із Указу не вилучено положення про те, що частина єдиного податку спрямовується до ПФУ, ставка єдиного податку не зменшена. Фактично відповідач, одержуючи від платників єдиного податку 42% від єдиного податку, стверджує про необхідність сплати ще й 32% від суми фактичних витрат на оплату праці, що є по суті подвійним оподаткуванням.

Суд приймає до уваги, що з метою недопущення подвійної сплати внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування інформаційним листом Держпідприємництва України від 26.12.2003 р. № 7577 надано роз'яснення з питань сплати внесків суб'єктами підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування, з якого вбачається, що суб'єкти підприємницької діяльності - платники єдиного податку повинні сплачувати внески до ПФУ відповідно до Указу Президента України від 03.07.98 р. № 727/98 "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності".

Підприємство, що перебуває на єдиному податку, повинно надавати щомісячно звітність до органу ПФУ у вигляді розрахунку суми страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування. Фінансові санкції застосовуються до страхувальників, які не в повному обсязі або несвоєчасно сплачують страхові внески. При перевірці посадова особа ПФУ повинна була встановити, що позивач сплачує внески до ПФУ у складі єдиного податку, виявити надмірно або помилково сплачені страхові внески (32%) і вказати про це в акті перевірки. Підстав для надсилання позивачу вимоги про сплату недоїмки не було, оскільки не встановлено недоїмки по єдиному податку.

Дії ПФУ, який частину суми єдиного податку (42%) зараховував в рахунок сплати страхових внесків, передбачених до Закону № 1058-ІУ, є невиправданими, оскільки в платіжних документах позивач зазначив вид платежу як перерахування єдиного податку.

На підставі викладеного суд вважає, що прерогативу має Указ президента України від 03.07.98 № 727/98 "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності" як спеціальний акт, а Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", хоч і був прийнятий пізніше, але є загальним актом.

Застосовуючи вищезгадані ставки внесків як в Акті перевірки так і в Вимозі орган ПФУ посилається виключно на Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Разом з тим даний Закон не встановлює розміру страхових внесків.

Частиною першою ст.18 Закону України "Про загальнообов'язкове пенсійне страхування" передбачено, що розмір страхових внесків, у тому числі розмір частини внесків, що спрямовуються до Накопичувального фонду, встановлює Верховна Рада України відповідно для страхувальників і застрахованих осіб за результатами актуарних розрахунків, виходячи з того, що вони повинні забезпечувати надання особами пенсійних виплат і соціальних послуг, передбачених цим Законом, а також покриття адміністративних витрат для забезпечення системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.

Але Верховна Рада України не встановила розміру страхових внесків, як це передбачено частиною 1 ст. 18 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Це питання вирішено розділом XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Пунктом 1 частини 8 Прикінцевих положень встановлено, що:

"До набрання чинності законом про спрямування частини страхових внесків до Накопичувального фонду страхові внески, що перераховуються до солідарної системи (крім страхових внесків, що перераховуються особами, зазначеними в пунктах 3 і 4 статті 11 та у статті 12 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", а також страхових внесків, сплачуваних за осіб, зазначених у пунктах 8, 13, 14 статті 11 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування"), сплачуються страхувальниками та застрахованими особами на умовах і в порядку, визначених Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", та в розмірах, передбачених Законом України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" для відповідних платників збору на обов'язкове державне пенсійне страхування".

Таким чином п.1 ч.8 розділу XV "Прикінцеві положення", Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" встановлює розмір страхових внесків лише для тих страхувальників, які є платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування.

Однак Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" не визначає кола осіб, які є платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, та не змінює порядку їх визначення.

Тому питання сплати страхових внесків суб'єктами господарювання, що не є платниками збору на обов'язкове пенсійне страхування, врегульоване п.7 ч. 14 Прикінцевих положень, за яким Кабінету Міністрів доручено:

"Разом із проектом Закону України про Державний бюджет України на 2004 рік подати на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо сплати страхових внесків у фіксованому розмірі фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування фіксований податок, єдиний податок, придбали спеціальний торговий патент) та членами сімей зазначених фізичних осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності, а також пропозиції щодо вилучення із законодавства про спрощену систему оподаткування положень, які стосуються спрямування коштів до Пенсійного фонду України.

Таким чином до "вилучення із законодавства про спрощену систему оподаткування положень, які стосуються спрямування коштів до Пенсійного фонду України" визначення осіб, які є платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, повинно здійснюватися з урахуванням положень Закону України "Про державну підтримку малого підприємництва" та Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва".

Позивач є платником єдиного податку, тобто суб'єктом малого підприємництва, який перейшов на спрощену систему оподаткування.

Як зазначено у ст. 11 Закону України "Про державну підтримку малого підприємництва", спрощена система оподаткування передбачає заміну сплати встановлених законодавством податків і зборів (обов'язкових платежів) сплатою єдиного податку. Законом України "Про систему оподаткування" збір на обов'язкове державне пенсійне страхування віднесено до загальнодержавних податків і зборів (обов'язкових платежів) (п.17 ч. 1 ст. 14 Закону України "Про систему оподаткування").

Відповідно до п.6 Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що відповідає наведеним положенням ст. 11 Закону України "Про державну підтримку малого підприємництва".

Позивач не є платником збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, оскільки сплату цього збору для нього замінено сплатою єдиного податку (ст. 11 Закону України "Про державну підтримку малого підприємництва", п.6 Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва").

Відповідно до п.15 глави XV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Але Указ Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" не є нормативно -правовим актом, який регулює питання сплати страхових внесків, зокрема він не встановлює пільг з нарахування та сплати страхових внесків або звільнення від їх сплати. З іншого боку, Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" не є нормативно-правовим актом, що регулює порядок визначення осіб, які є платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, а також цей Закон не регулює

питання застосування спрощеної системи оподаткування.

Отже, Указ Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" не суперечить положенням Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Стосовно вирішення Верховною Радою України питання про "вилучення із законодавства про спрощену систему оподаткування положень, які стосуються спрямування коштів до Пенсійного фонду України, то:

Статтею 55 Закону України "Про державний бюджет України на 2004 рік" передбачено "Установити, що до доходів загального фонду місцевих бюджетів у 2004 році належать:

1) єдиний податок для суб'єктів малого підприємництва (крім частини єдиного податку для суб'єктів малого підприємництва, що зараховується до Пенсійного фонду України, та відрахувань на обов'язкове соціальне страхування".

Таким чином, Кабінет Міністрів України запропонував, а Верховна Рада України законодавче закріпила, що умови сплати єдиного податку суб'єктами малого підприємництва - юридичними особами з розподілом його частини до Пенсійного фонду та відрахувань на обов'язкове соціальне страхування є чинними на 2004 рік.

Законом України "Про державний бюджет України на 2005 рік" було зроблено спробу врегулювати питання сплати платниками єдиного податку страхових внесків до Пенсійного фонду. Так, у п. 8 ст. 45 Закону було сказано:

"Установити, що у 2005 році ... до набрання чинності законом про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності платники єдиного податку сплачують страхові внески на загальнообов'язкове державне соціальне та пенсійне страхування у порядку та на умовах, визначених спеціальним законодавством з питань справляння таких внесків, із сплатою юридичними особами єдиного податку у розмірі 50 відсотків діючих ставок". Далі у законі йшлося про таке: "Установити на 2005 рік фіксований розмір страхових внесків на загальнообов'язкове державне страхування для фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок) та членів сімей зазначених осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності, у розмірі мінімального страхового внеску, визначеного Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування"... на місяць на кожну особу.

Ці норми Закону проіснували недовго - усього з 01.01.2005 р. по 31.03.2005 р.

Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про державний бюджет України на 2005 рік" та деяких інших законодавчих актів України внесені зміни до чинного Закону України "Про державний бюджет України на 2005 рік".

Відповідно до п. 4 Прикінцевих положень даного Закону, сплата та зарахування до

бюджетів і державних цільових сум єдиного податку для суб'єктів малого підприємництва та фіксованого податку здійснюється у порядку та на умовах, які діяли до 01 січня 2005 року.

Закон України «Про Державний бюджет України на 2006 рік»не містить ніяких новацій щодо сплати суб'єктами малого підприємництва єдиного податку та направлення з нього платежів до Пенсійного фонду України.

Відповідно до положення п. 2 ст. 47 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік», єдиний і фіксований податок зараховують до місцевого бюджету, крім частини цих податків, які потрапляють до Пенсійного фонду України і фондів соціального страхування.

Таким чином, у 2004 році, з квітня 2005 року діяли та у 2006 році продовжують діяти п. 2 р. Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до Декрету КМУ "Про прибутковий податок з громадян" від 13.02.1998 р. № 129/98-ВР і ст. 2 Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування та звітності суб'єктів малого підприємництва" від 03.07.1998 р. № 727/98.

Крім того, відповідно до статті 15 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" страхувальники набувають статусу платників страхових внесків із дня їх реєстрації у територіальному органі Пенсійного фонду. Платникам страхових внесків у десятинний термін після їх реєстрації видається повідомлення про реєстрацію платника страхових внесків за формою, встановленою правлінням Пенсійного фонду.

Відповідно до п. 9 ст. 106 даного Закону, за ухилення страхувальників від реєстрації або несвоєчасну реєстрацію застосовується окрема санкція - штраф у розмірі 10 відсотків суми страхових внесків, які підлягають сплаті за період ухилення або несвоєчасної реєстрації.

19 грудня 2003 року Постановою пенсійного фонду України № 21-1 затверджена Інструкція про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 16 січня 2004 року за № 64/8663).

Відповідно до розділу 3 даної Інструкції обов'язок зареєструватися в органах Пенсійного фонду України покладається на страхувальника.

Проте Постановою правління ПФУ від 21.06.2005 р. 10-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції 15 липня 2005 року за № 762/11042, зупинено дію розділу 3 вищезгаданої Інструкції від 19.12.2003 р. і натомість затверджено Тимчасовий порядок узяття на облік та зняття з обліку в органах Пенсійного фонду України юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців як платників страхових внесків, відповідно до якого:

2.1.          Узяття   на   облік   юридичних   осіб   як   платників   здійснюється   органами пенсійного фонду за місцезнаходженням юридичної особи на підставі повідомлення з Єдиного державного реєстру про проведення державної реєстрації юридичної особи та відомостей з відповідної реєстраційної картки з моменту їх фактичного отримання відповідним органом Пенсійного фонду України.

2.2.          Повідомлення   про   взяття   на   облік   надсилається   платникам   поштою   з повідомленням про вручення протягом трьох робочих днів з дня взяття його на облік в органі Пенсійного фонду України за формою згідно з додатком 1.

Таким чином, з 15 липня 2005 року обов'язок узяття на облік юридичних осіб як платників до Пенсійного фонду України покладений на органи ПФУ за місцезнаходженням юридичної особи.

До сьогоднішнього дня на адресу ТОВ "Алмі" не надходило ніяких повідомлень про взяття його на облік як платника страхових внесків до Пенсійного фонду України.

Не подав суду доказів направлення такого повідомлення позивачу і представник відповідача.

Відповідно до ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких грунтуються  її вимоги та заперечення. При цьому, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб"єкта владних повноважень обов"язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч.2 ст.71 КАС України).

Натомість доводи, на які посилається відповідач, як на підставу своїх заперечень є безпідставними та необгрунтованими, оскільки спростовуються вищевикладеним.

Враховуючи вищевикладене, позов обгрунтований і підлягає до задоволення.

На основі вищенаведеного, керуючись ст.ст. 92, 160-163 Кодексу адміністративного

судочинства, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.          Позов задоволити.

2.          Вимогу Управління Пенсійного Фонду України у Рівненському районі №Ю-170 У від

27.06.2006 р. про сплату боргу, а саме: заборгованості зі сплати страхових внесків

Товариством з обмеженою відповідальністю "Алмі" (код 32200031) в сумі 65686,67 грн., - визнати недійсною.

3.          Присудити   з   Державного   бюджету   України   на   користь   ТОВ   "Алмі"   (код ЄДРПОУ 32200031, с.Городок, вул.Промислова, 1, Рівненського району, Рівненської області) судові витрати (судовий збір)  в розмірі 3 грн. 40 коп.

4.          Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного господарського суду

через суд першої інстанції, який ухвалив постанову. Заява про апеляційне оскарження

подається протягом 10 днів з дня складення постанови в повному обсязі. Апеляційна

скарга подається протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне

оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про

апеляційне оскарження.

                              Суддя                                                          Коломис В. В.

Постанова складена в повному обсязі і підписана суддею «05»вересня 2006 року