Постанова

від 17.10.2022 по справі 320/12597/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 320/12597/20 Прізвище судді (суддів) першої інстанції:

Головенко О.Д.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 жовтня 2022 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Костюк Л.О.;

суддів: Бужак Н.П., Кобаля М.І.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Київської митниці на рішення Київського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2021 року (розглянута в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження, м. Київ, дата складання повного тексту рішення - відсутня) у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Віта-Текс» до Київської митниці Держмитслужби про визнання протиправним та скасування рішення,

В С Т А Н О В И Л А:

У грудні 2020 року, Товариство з обмеженою відповідальністю «Віта-Текс» (далі - позивач) звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Київської митниці Держмитслужби (далі - відповідач) в якому просить визнати протиправним та скасувати рішення Київської митниці Держмитслужби про коригування митної вартості товарів №UA100300/2020/000082/2 від 30.05.2020.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що при митному оформленні товару, який ввозився на митну територію України, визначено його митну вартість за основним методом за ціною договору (контракту), заявлено цей показник у відповідній митній декларації ІМ40ДЕ №UA100300/2020/410103 від 30.05.2020, до якої були надані всі необхідні документи для підтвердження ціни. На думку позивача, митний орган безпідставно не погодився із заявленою декларантом митною вартістю товару, визначеною за ціною договору (контракту), та незаконно прийняв рішення про коригування митної вартості товарів із застосуванням другорядного шостого (резервного) методу визначення митної вартості товарів.

Позивач зазначив, що до митного контролю були подані всі документи на підтвердження заявленої митної вартості товару, подані документи не містили розбіжностей, а тому дії митного органу є неправомірними та такими, що не відповідають положенням Митного кодексу України (далі МК України).

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2021 року адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано рішення Київської митниці Держмитслужби про коригування митної вартості товарів №UA100300/2020/000082/2 від 30.05.2020.

Не погоджуючись з вказаною постановою, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати рішення з мотивів неповного з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду першої інстанції обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, як це передбачено ст. 311 КАС України.

Колегія суддів звертає увагу на те, що при поданні апеляційної скарги з апелянтом заявлено вимогу про заміну сторони у справі її правонаступником, а саме Київської митниці Держмитслужби замінити на Київськку митницю.

Необхідність здійснення заміни відповідача у справі обґрунтоване припиненням діяльності органів Держмитслужби.

Відповідно до ч. 1 ст. 52 КАС України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив.

Надаючи правову оцінку клопотанню Київської митниці про заміну відповідача у справі на його правонаступника, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 30.09.202о № 895 «Деякі питання територіальних органів Державної митної служби» реорганізовано територіальні органи Державної митної служби (за переліком згідно з додатком до постанови, в тому числі й Київську митницю Держмитслужби) шляхом приєднання до Державної митної служби. Наказом Держмитслужби від 19.10.2020 № 460 «Про утворення територіальних органів Державної митної служби України як відокремлених підрозділів» утворено Київську митницю як відокремлений підрозділ Державної митної служби України.

В Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців наявні відомості про реєстрацію Київської митниці (код ЄДРПОУ 43997555; місцезнаходження: 03124, м. Київ, бульвар Вацлава Гавела, будинок 8-А) та про те, що Київська митниця Держмитслужби (код ЄДРПОУ 43337359; місцезнаходження: 03124, м. Київ, бульвар Вацлава Гавела, будинок 8-А) перебуває в стані припинення.

Відповідно до ст. 104 Цивільного кодексу України у разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників. Відповідно до п. 6 Порядку здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабміну від 20.10.2011 № 1074, права та обов`язки органів виконавчої влади переходять у разі приєднання одного або кількох органів виконавчої влади до іншого органу виконавчої влади - до органу виконавчої влади, до якого приєднано один або кілька органів виконавчої влади.

Згідно ч. 2 ст. 211 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» територіальні органи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну митну політику, утворюються без статусу юридичної особи та є органами державної влади, можуть мати окремий баланс, рахунки в органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, печатку та бланк зі своїм найменуванням та із зображенням Державного Герба України. Частиною 4 ст. 21і вказаного закону передбачено, що керівник центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну митну політику, може делегувати керівнику територіального органу як відокремленого підрозділу такого центрального органу виконавчої влади окремі повноваження відповідно до положення про такий територіальний орган.

Положенням про Київську митницю, затвердженим наказом Державної митної служби України від 29.10.2020 № 489, передбачено, що митниця з метою виконання повноважень, делегованих Держмитслужбою, представляє свої інтереси та нтереси Держмитслужби в усіх без виключення судах (місцевих (цивільних, адміністративних, господарських, кримінальних); апеляційних (цивільних, адміністративних, господарських, кримінальних); Верховному Суді (Великій Палаті Верховного Суду, Касаційному адміністративному суді, Касаційному господарському суді, Касаційному цивільному суді, Касаційному кримінальному суді), з усіма відповідними правами та обов`язками наданими законодавством для учасників судового процесу (п.п. 22 п. 5, п. 4 Положення).

Відповідно до наказу Держмитслужби від 30.06.2021 № 472 «Про початок здійснення митницями як відокремленими підрозділами Державної митної служби України покладених на них функцій і повноважень з реалізації державної митної політики, державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування законодавства з питань митної справи» Київська митниця як відокремлений підрозділ Державної митної служби України розпочала свою діяльність з 01.07.2021 року.

Супроводження судових справ, де стороною виступала Київська митниця Держмитслужби, здійснює Київська митниця як відокремлений підрозділ Державної митної служби України. Посадові особи юридичного управління Київської митниці, з метою самопредставництва даного митного органу внесені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, що є підставою для заміни сторони у справі в порядку ст. 52 КАС України.

Правонаступництво у сфері управлінської діяльності органів державної влади (публічне правонаступництво) передбачає повне або часткове передання (набуття) адміністративної компетенції одного суб`єкта владних повноважень (суб`єкта публічної адміністрації) до іншого або внаслідок припинення первісного суб`єкта, або внаслідок повного чи часткового припинення його адміністративної компетенції.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 12 червня 2018 року у справі № 2а-23895/09/1270.

Тобто, починаючи з 30.06.2021 року у Київської митниці виникли підстави для звернення до суду з клопотанням про здійснення заміни відповідача у справі у зв`язку з припиненням здійснення повноважень Київської митниці Держмитслужби.

Відтак, Київською митницею підтверджено наявність підстав, визначених ст. 52 КАС України, для здійснення заміни відповідача її правонаступником.

У зв`язку з цим колегія суддів вважає за необхідне задовольнити подане клопотання та здійснити заміну відповідача у порядку процесуального правонаступництва з Київської митниці Держмитслужби на Київську митницю.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку, що апеляційні скарги не підлягає задоволенню та погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.

Як встановлено судом першої інстанції, що ТОВ «Віта-Текс» (код ЄДРПОУ 34483946) зареєстроване як юридична особа 15.08.2006, номер запису 1 072 102 0000 007898 за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Як вбачається з матеріалів справи, між Shaoxing City Jinqiao Textile Co., Ltd., компанією, зареєстрованою в Китайській Народній Республіці, (далі продавець), та ТОВ «Віта-Текс» 01.12.2015 був укладений договір купівлі-продажу №VT0112-15 (далі договір), відповідно до якого продавець продає позивачу тканини виробництва Китайської Народної Республіки.

Відповідно до п. 1.2, 2.1, 3.1 та 4.1 договору продавець і позивач погодили, що найменування, вартість і кількість товару може змінюватися згідно з додатками до договору, які є невід`ємною частиною договору, якщо інше не передбачено цим договором.

Товар відвантажується морським транспортом на умовах CFR Україна (відповідно до Incoterms 2010), якщо інше не передбачено відповідним додатком до договору. Морський порт на митній території України, до якого продавець зобов`язується поставити товар позивачу, узгоджується сторонами окремо.

Сторони домовилися, що в ціну товару включаються також його вартість, упаковка, маркування й доставка.

Оплата за товар буде здійснюватися позивачем шляхом сплати виставленого продавцем інвойсу на товар протягом 60 (шістдесяти) календарних днів із дня отримання товару позивачем або його уповноваженим представником на митній території України, якщо інше не передбачено відповідним додатком до договору.

Продавець та позивач 23.11.2018 уклали додаткову угоду №2 до договору, якою, зокрема, продовжили строк дії договору до 31.12.2021 та виклали п. 5.2 договору в новій редакції, відповідно до якої сторони домовилися, що разом із товаром продавець зобов`язується передати вантажоотримувачу товару наступні документи: товаросупровідні документи на товар; комерційний рахунок (інвойс) продавця; пакувальний лист; сертифікат про походження товару.

Продавець та позивач 15.04.2020 уклали додаток №VT206 до договору, відповідно до п. 1 якого продавець передав у власність позивача, а позивач прийняв та зобов`язався оплатити на умовах додатку наступний товар: тканина вибивна (100% поліестер, сток), завширшки 220 см, товарна позиція 540754 відповідно до Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності, в загальній кількості 25 619 кг, 143 181 погонний метр, за ціною 2,78 долари США за 1 (один) кг.

Загальна вартість товару згідно з п. 1-3 додатку та інвойсом №X20079 від 18.04.2020 склала 71 220,82 доларів США, а його поставка відбувалася на умовах CFR м. Одеса, Україна (Incoterms 2010). Вантажовідправником товару є Jiangsu Goostars Hometextiles Co., Ltd.

Позивач 27.05.2020 з метою переміщення товару через митний кордон України подав попередню митну декларацію ІМ40ЕЕ №UA100000/2020/857225.

Позивач 30.05.2020 подав до Київської митниці Держмитслужби митну декларацію ІМ40ДЕ №UA100300/2020/410103, у графі 31 якої позивачем був зазначений товар.

Відповідно до граф 20, 22 та 42 митної декларації ІМ40ДЕ №UA100300/2020/410103 від 30.05.2020 загальна митна вартість товару, визначена позивачем за основним методом визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту), склала 71 220,82 доларів США, а його поставка відбувалася на умовах CFR м. Одеса, Україна.

Позивачем до Київської митниці Держмитслужби разом із митною декларацією ІМ40ДЕ №UA100300/2020/410103 від 30.05.2020 подано, зокрема такі документи: пакувальний лист продавця на товар від 18.04.2020 (0271); рахунок-фактура №X20079 від 18.04.2020 (0380); коносамент №EGLV142000487157 від 21.04.2020 (0705); автотранспортна накладна №А0965861 від 28.05.2020 (0730); сертифікат про походження товару №20C3205M0289/00054 від 23.04.2020 (0861); додаток (4103); додаткова угода №1 від 05.12.2017 до договору (4103); додаткова угода №2 від 23.11.2018 до договору (4103); договір (4104).

Після подання вказаної митної декларації 30.05.2020 декларант отримав від відповідача електронне повідомлення про надання додаткових документів та інформації про правильність зазначення митної вартості товарів, а саме: копії експортної митної декларації країни відправлення (з перекладом відповідно до ст. 254 МК України); каталогів, специфікацій, прейскурантів (прайс-листів) виробника товару (з перекладом відповідно до ст. 254 МК України); якщо рахунок сплачено - банківських платіжних документів, що стосуються оцінюваного товару, у разі відсутності, банківських документів щодо оплати за раніше поставлені партії ідентичних товарів; виписки з бухгалтерської документації; за наявності - інших платіжних та/або бухгалтерських документів, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; висновків про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлених спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформації біржових організацій про вартість товару або сировини (з обов`язковим відображенням/документальним підтвердженням якісних характеристик товару, які впливають на ціну).

Позивач 30.05.2020 на вказаний запит, посилаючись на відсутність у нього витребовуваних відповідачем документів, у тому числі у зв`язку з невзяттям позивачем на бухгалтерський облік спірного товару через його перебування в зоні митного контролю відповідача, надав відповідачу лист №3005-1 від 30.05.2020.

Відповідач 30.05.2020 прийняв оскаржуване рішення про коригування митної вартості товарів №UA100300/2020/000082/2.

Так, за результатами опрацювання документів, поданих разом із митною декларацією ІМ40ДЕ №UA100300/2020/410103 від 30.05.2020, встановлено, що декларантом до митного оформлення не надано всіх необхідних документів, які підтверджують митну вартість товарів, та що документи не містять достовірних та об`єктивних відомостей, які б підтверджували числові значення складових митної вартості, зокрема п. 5.1 договору передбачає приймання товару по якості та відповідності маркуванню та пакуванню. В інвойсі №X20079 від 18.04.2020 зазначено, що імпортований товар є стоковим, тобто залежалим на складі або таким, що не відповідає певним якісним вимогам, що в свою чергу впливає на ціну товару. Інші документи в підтвердження зазначеного відсутні.

Пунктом 5.2 договору передбачено, що разом із товаром продавець зобов`язаний надати позивача наступні документи: товаросупровідні документи; комерційний рахунок (інвойс); пакувальний лист; копію експортної митної декларації продавця; сертифікат про походження товару. Копія експортної митної декларації продавця до митного оформлення не надавалась.

Митний орган також зазначив, що в інвойсі №X20079 від 18.04.2020 зазначено коносамент №EGLV142000487157, який був виставлений 21.04.2020 (в гр. 44 ЕМД вказано дату коносамента 21.04.2020), тобто пізніше дати складання інвойса. Згідно з п. 2 додатку вказано, що оплата в розмірі 71 220,82 доларів США здійснюється на підставі інвойса №X200079, однак даний додаток був раніше підписаний (15.04.2020), ніж виданий інвойс №X200079 (18.04.2020), що являється розбіжністю, яка вказує на сумнівність вчинення даних документів.

Пунктом 4.1 договору передбачено оплату за товар протягом 60 днів від дня отримання товару, а п. 4.3 договору передбачає можливість здійснення попередньої оплати (авансу), проте в інвойсі №X20079 від 18.04.2020 умови, порядок та термін оплати за товар не визначені, а банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару, відсутні.

Декларант відмовився від надання додаткових документів (лист №3005-1 від 30.05.2020). Отже, подані декларантом документи не містили належних, об`єктивних та достовірних відомостей про числові складові заявленої митної вартості, тому підтвердити заявлену митну вартість неможливо відповідно до ч. 2 ст. 58 МК України. У зв`язку з вищевикладеним посадовою особою митниці проведено з декларантом процедуру консультації відповідно до ч. 4 ст. 57 МК України. Жодних вимог у порядку ч. 6 ст. 55 МК України від декларанта не надходило.

За результатами проведених консультацій встановлено, що другорядні методи визначення митної вартості 2а та 2б - за ціною договору щодо ідентичних/подібних (аналогічних) товарів відповідно до ст. 59, 60 МК України неможливо застосувати через відсутність у митниці інформації про митне оформлення ідентичних чи подібних товарів саме за ціною договору. При цьому, декларантом під час проведення з ним консультацій, такої інформації також не надано, що виключає можливість застосування вказаних методів. Методи визначення митної вартості 2в та 2г - на основі віднімання та додавання вартостей - не можуть бути застосовані у зв`язку з відсутністю у митниці відомостей про всі складові вартості виробництва товару та його доставки на митну територію України, що є необхідною умовою для використання таких методів. При цьому, за умовами ст. 62, 63 МК України така інформація надається декларантом або уповноваженою ним особою. До митного оформлення такої інформації надано не було. У митниці така інформація також відсутня. Під час проведення з декларантом консультацій такої інформації не надано, а тому методи на основі віднімання чи додавання вартостей в даному випадку не можуть бути застосовані. Натомість, у митного органу наявна інформація, що відповідає ч. 2 ст. 64 МК України та є підставою для застосування другорядного методу 2ґ - резервного методу. Декларантом під час проведення з ним консультацій додаткової інформації для застосування резервного методу також не надано.

Джерело інформації, яким користувався митний орган при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості товару та рівень митної вартості товару згідно з джерелом інформації: товар №1 митна декларація №UA500050/2020/201153 від 28.01.2020 (вартість товару згідно з джерелом інформації - 3,51 долари США за 1 кг).

Після цього митним органом відповідно до п. 1 ч. 11 та 12 ст. 264 МК України було відмовлено в митному оформленні (випуску) товару за митною декларацією ІМ40ДЕ №UA100300/2020/410103 від 30.05.2020 у зв`язку з прийняттям рішення Київської митниці Держмитслужби про коригування митної вартості товарів №UA100300/2020/000082/2 від 30.05.2020.

При прийнятті відмови посадовою особою митного органу старшим державним інспектором Київської митниці Держмитслужби Даниленко Тетяною Володимирівною була заповнена картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA100300/2020/00131 від 30.05.2020, примірник якої невідкладно було вручено (надіслано) декларанту.

З метою випуску товару у вільний обіг у порядку, передбаченому ч. 7 ст. 55 та ч. 2 ст. 263 МК України, позивач з урахуванням коригувань подав нову митну декларацію ІМ40ДЕ №UA100300/2020/410113 від 30.05.2020 та митний орган прийняв рішення про випуск товару під фінансову гарантію в розмірі 130 894,64 грн.

Позивач 23.07.2020 у силу приписів ч. 8 ст. 55 МК України, відповідно до яких протягом 80 днів з дня випуску товарів декларант або уповноважена ним особа може надати митному органу додаткові документи для підтвердження заявленої ним митної вартості товарів, що декларуються, надав відповідачу додаткові документи разом із супровідним листом №2307/20-04 від 23.07.2020 (далі лист), який був отриманий відповідачем 27.07.2020 та зареєстрований за вх. №26990/11. Так, позивач надав відповідачу наступні документи та інформацію:

Щодо копії експортної митної декларації країни відправлення (з перекладом відповідно до ст. 254 МК України), каталогів, специфікацій, прейскурантів (прайс-листів) виробника товару (з перекладом відповідно до ст. 254 МК України) та висновків про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлених спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформації біржових організацій про вартість товару або сировини (з обов`язковим відображенням/документальним підтвердженням якісних характеристик товару, які впливають на ціну) позивач звернув увагу відповідача, що в нього були відсутні станом на день підписання листа копія митної декларації країни відправлення, будь-які каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару та будь-який висновок про якісні та вартісні характеристики спірного товару, підготовлений спеціалізованою експертною організацією щодо спірного товару.

Більше того, позивач звернув увагу відповідача на те, що копія митної декларації країни відправлення є власністю продавця, який у силу додаткової угоди №2 від 23.11.2018 до договору не зобов`язаний надавати такий документ позивачу.

Окрему увагу позивач звернув на те, що приписи ч. 3 ст. 53 МК України покладають на позивача обов`язок щодо надання копії митної декларації країни відправлення, прайс-листів виробника товару та висновків про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлених спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформації біржових організацій про вартість товару або сировини лише за умови їх наявності в позивача.

Що стосується твердження відповідача про те, що позивач документально не підтвердив те, що товар є стоковим, то позивач звернув увагу відповідача на те, що в додатку та інвойсі №X20079 від 18.04.2020, який є первинним документом бухгалтерського обліку, міститься твердження того, що товар є стоковим, що, на думку позивача, є більш, ніж достатнім для ідентифікації товару.

Щодо банківських платіжних документів, що стосуються оцінюваного товару, та банківських документів щодо оплати за раніше поставлені партії ідентичних товарів позивач повідомив відповідачу, що товар станом на день підписання листа був неоплаченим, відтак позивач не міг надати витребовувані банківські платіжні документи в силу відсутності останніх.

Так, відповідно до п. 2 додатку оплата за товар згідно з інвойсом №X20079 від 18.04.2020 здійснюється відповідно до п. 4.1 договору, який у свою чергу передбачає, що оплата за товар здійснюється протягом 60 (шістдесяти) календарних днів із дня отримання товару позивачем або його уповноваженим представником на митній території України, якщо інше не передбачено відповідним додатком до договору.

Таким чином, так як умови додатку не визначають інші умови для оплати товару згідно з інвойсом №X20079 від 18.04.2020, то останній в силу п. 4.1 договору підлягає до сплати протягом 60 календарних днів із дня отримання товару позивачем на митній території України.

Позивач зазначив, що він отримав товар на митній території України 27.05.2020, відповідно до попередньої митної декларації ІМ40ЕЕ №UA100000/2020/857225 від 27.05.2020.

Як наслідок, товар підлягав до сплати в силу п. 4.1 договору до 26.07.2020 включно.

Позивач також повідомив відповідачу, що інвойс №X20079 від 18.04.2020 станом на день підписання листа був неоплаченим, а відтак позивач не міг надати витребовувані банківські платіжні документи в силу відсутності останніх.

Що стосується позиції відповідача про зазначення продавцем номера інвойса в додатку раніше дати його видачі, то позивач зазначив, що інвойс формується продавцем, який, за інформацією позивача, резервує вихідний номер інвойса до такого додатку у своїй внутрішній системі бухгалтерського обліку, а відтак наперед знає який номер буде присвоєний системою інвойсу в день його видачі (формуванні). При цьому в додатку міститься посилання лише на номер інвойса, а не на його дату.

Щодо позиції відповідача про зазначення продавцем номера коносамента в інвойсі раніше дати його видачі, то позивач зазначив, що інвойс формується продавцем, який, за інформацією позивача, резервує у відповідній спеціалізованій системі номер коносамента для перевезення товарів у контейнері, а відтак наперед знає який номер буде присвоєний системою коносаменту в день його видачі (формуванні). При цьому в інвойсі міститься посилання лише на номер коносамента, а не на його дату.

Окрему увагу позивач звернув на те, що такі аргументи відповідача жодним чином, на думку позивача, не пояснюють як вони унеможливлюють здійснення відповідачем перевірки числового значення складових митної вартості товару.

Що стосується витребування відповідачем банківських документів щодо оплати за раніше поставлені партії ідентичних товарів, то позивач зазначив відповідачу, що відповідно до ч. 4 та 5 ст. 53 МК України у разі якщо митний орган має обґрунтовані підстави вважати, що існуючий взаємозв`язок між продавцем і покупцем вплинув на заявлену декларантом митну вартість, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу, крім документів, зазначених у ч. 2 та 3 цієї статті, подає (за наявності) такі документи: виписку з бухгалтерських та банківських документів покупця, що стосуються відчуження оцінюваних товарів, ідентичних та/або подібних (аналогічних) товарів на території України; довідкову інформацію щодо вартості у країні-експортері товарів, що є ідентичними та/або подібними (аналогічними) оцінюваним товарам; розрахунок ціни (калькуляцію).

Забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.

Позивач зазначив, що приписи ст. 53 МК України не передбачають права відповідача витребовувати в позивача банківські документи щодо оплати за раніше поставлені партії ідентичних товарів, тобто така вимога відповідача є протиправною та необґрунтованою.

Щодо виписки з бухгалтерської документації та інших платіжних та/або бухгалтерських документів, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару, позивач надав відповідачу для ознайомлення на 3 аркушах фотокопії наступних документів бухгалтерського обліку позивача щодо спірного товару, а саме: прибуткової накладної №ВТ-0000035 від 30.05.2020, складеної позивачем; видаткової накладної №ВТ-0000036 від 30.05.2020, складеної між позивачем та ТОВ «Рекламний Текстиль»; податкової накладної №36 від 30.05.2020, складеної позивачем.

Водночас, позивач додатково надав відповідачу для ознайомлення на 1 аркуші роздруківку витягу з картки рахунку бухгалтерського обліку позивача 632 за червень 2020 року в розрізі кредиторської заборгованості позивача перед продавцем.

Відповідач 05.08.2020 у відповідь на лист позивача надав свій лист №7.8-1/15/11/15230 від 31.07.2020, яким відмовив позивачу в скасуванні оскаржуваного ним рішення Київської митниці Держмитслужби про коригування митної вартості товарів №UA100300/2020/000082/2 від 30.05.2020.

Надаючи правову оцінку обставинам та матеріалам справи, а також наданим додатковим поясненням та запереченням сторін, колегія суддів зазначає наступне.

Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що пов`язані із справлянням митних платежів, регулюються МК України, Податковим кодексом України та іншими законами України з питань оподаткування.

МК України (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлює порядок визначення митної вартості імпортованих товарів та правила її декларування, а також регулює правовідносини з приводу митного контролю та митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення, що переміщуються через митний кордон України.

Відповідно до ч. 1 ст. 246 МК України метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів.

Згідно з ч. 3 ст. 318 МК України митний контроль передбачає виконання митними органами мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.

Митне оформлення розпочинається з моменту подання митному органу декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання митним органом від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію (ч. 1 ст. 248 МК України).

У силу приписів ч. 1 ст. 257 цього Кодексу декларування товарів здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення. При застосуванні письмової форми декларування можуть використовуватися як електронні документи, так і документи на паперовому носії.

Частинами 7 та 8 ст. 257 МК України передбачено, що перелік відомостей, що підлягають внесенню до митних декларацій, обмежується лише тими відомостями, які є необхідними для цілей справляння митних платежів, формування митної статистики, а також для забезпечення додержання вимог цього Кодексу та інших законодавчих актів.

Митне оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення здійснюється митними органами на підставі митної декларації, до якої декларантом залежно від митних формальностей, установлених цим Кодексом для митних режимів, та заявленої мети переміщення вносяться відомості, передбачені ч. 8 вказаної статті, у тому числі відомості про найменування товару, код товару згідно з УКТ ЗЕД, фактурну вартість товарів, митну вартість товарів та метод її визначення.

Митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України в силу приписів ст. 49 МК України є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Відомості про митну вартість товарів використовуються, зокрема, для нарахування митних платежів.

Система визначення митної вартості товарів ґрунтується на загальних принципах митної оцінки, прийнятих у міжнародній практиці. Міжнародно-правовим стандартом, на який зорієнтоване українське митне законодавство, є угоди по застосуванню ст. VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року (ГААТ).

Згідно з ч. 2 ст. VII ГААТ оцінка імпортованого товару для митних цілей повинна ґрунтуватися на дійсній вартості імпортованого товару, на який розраховується мито, або подібного товару і не повинна ґрунтуватися на вартості товару національного походження чи на довільній або фіктивній вартості.

Частинами 4 та 5 ст. 58 МК України передбачено, що митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень ч. 10 цієї статті. Ціною, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, вважається загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця.

При визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються витрати (складові митної вартості), якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, за переліком, що визначений ч. 10 ст. 58 МК України, серед яких, зокрема, витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України, якщо такі платежі не включаються до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті.

Згідно зі ст. 51 МК України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.

Відповідно до ст. 52 МК України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів. При цьому, декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані: заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації.

Згідно з ч. 1 ст. 57 МК України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за основним методом (за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції) та за другорядними методами: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

При цьому, кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Відповідно до ч. 4 ст. 57 МК України застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями ст. 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.

Перелік документів, що подаються декларантом для підтвердження заявленої митної вартості, визначено ст. 53 МК України.

Згідно з ч. 1 ст. 53 МК України у випадках, передбачених цим Кодексом, декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Так, в силу ч. 2 цієї статті, документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у ч. 5 і 6 ст. 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару (ч. 6 ст. 53 МК України).

Цією ж статтею передбачено, що вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті, забороняється.

Дана норма кореспондується з приписами ст. 318 МК України, якими визначено, що митний контроль передбачає виконання митними органами мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань митної справи.

Це також відповідає положенням п. 3.16 та 6.2 Загального додатку до Міжнародної конвенції про спрощення і гармонізацію митних процедур, до якої Україна приєдналась згідно із Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про приєднання України до Протоколу про внесення змін до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур» від 15.02.2011 № 3018-VI, якими запроваджено наступні стандартні правила: на підтвердження декларації на товари митна служба вимагає тільки ті документи, які є необхідними для проведення контролю за даною операцією та забезпечення виконання усіх вимог щодо застосування митного законодавства; митний контроль обмежується мінімумом, необхідним для забезпечення дотримання митного законодавства.

Відповідно до ч. 2 ст. 54 МК України контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у ч. 1 ст. 58 цього Кодексу.

Так, згідно з ч. 1 ст. 58 МК України метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо: немає жодних обмежень щодо прав покупця (імпортера) на використання оцінюваних товарів, за винятком тих, що: а) встановлюються законом чи запроваджуються органами державної влади в Україні; б) обмежують географічний регіон, у якому товари можуть бути перепродані (відчужені повторно); в) не впливають значною мірою на вартість товару; щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів; жодна частина виручки від будь-якого подальшого перепродажу, розпорядження або використання товарів покупцем не надійде прямо чи опосередковано продавцеві, якщо тільки не буде зроблено відповідне коригування з урахуванням положень ч. 10 цієї статті; покупець і продавець не пов`язані між собою особи або хоч і пов`язані між собою особи, однак ці відносини не вплинули на ціну товарів.

Частиною 2 цієї статті передбачено, що метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні.

Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 54 МК України митний орган під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів зобов`язаний здійснювати контроль заявленої декларантом або уповноваженою ним особою митної вартості товарів шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, наявності в поданих зазначеними особами документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Митний орган з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості (п. 1 ч. 5 ст. МК України).

Цією ж статтею визначено, що у випадках, встановлених цим Кодексом, митний орган наділений правом письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені ст. 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості.

Такими додатковими документами, відповідно до ч. 3 ст. 53 МК України є: договір (угода, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); виписка з бухгалтерської документації; ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; копія митної декларації країни відправлення; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

При цьому, право митного органу на витребування у декларанта або уповноваженої ним особи додаткових документів за наведеним вище переліком виникає виключно у разі, якщо документи, зазначені у ч. 2 цієї статті (тобто основні документи), містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Декларант або уповноваженої ним особи зобов`язані протягом 10 календарних днів надати за наявності такі додаткові документи.

Частиною 6 ст. 54 МК України передбачено, що митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у ч. 2-4 ст. 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

Аналіз положень ч. 3 ст. 53, ч. 2, 4-6 ст. 54, ст. 58 МК України надає підстави для висновку про те, що митний орган при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості зобов`язаний перевірити складові числового значення митної вартості, правильність розрахунку, здійсненого декларантом, упевнитись в достовірності та точності заяв, документів чи розрахунків, поданих декларантом, а також відсутності обмежень для визначення митної вартості за ціною договору, наведених у ст. 58 МК України.

Митний орган має право відійти від наведених вище законодавчих обмежень, пов`язаних з перевіркою основного переліку документів, які підтверджують митну вартість, та витребувати від декларанта додаткові документи лише якщо надані декларантом документи містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або ці документи не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, тобто не дозволяють митному органу законно здійснити визначений законом мінімум митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи для розмитнення задекларованого товару.

За стандартним правилом, визначеним п. 3.17 Загального додатку до Міжнародної конвенції про спрощення і гармонізацію митних процедур, у випадках, коли окремі підтверджуючі документи не можуть бути представлені разом з декларацією на товари з причин, які визнані митною службою обґрунтованими, вона дозволяє подачу таких документів протягом визначеного періоду часу.

Як зазначалося вище, ч. 3 ст. 53 МК України визначено, що додаткові документи (за наявності) подаються декларантом протягом 10 календарних днів з моменту отримання письмової вимоги органу доходів і зборів.

За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень ст. 55 цього Кодексу.

Суд зазначає, що законодавцем встановлений вичерпний перелік документів, які підтверджують митну вартість товарів, який міститься, як зазначалося вище, в ч. 2 ст. 53 МК України.

Судом встановлено, що оскаржуване рішення не містить конкретної складової митної вартості товару, яка не була підтверджена позивачем під час його митного декларування та митного оформлення за митною декларацією IM40ДЕ №UA100300/2020/410103 від 30.05.2020.

Як наслідок, суд критично ставиться до тверджень відповідача, наведених в оскаржуваному рішенні про коригування митної вартості товарів, про те, що в наданих до митного оформлення документах позивача, які підтверджують митну вартість товарів, є розбіжності, а також що в них відсутні всі відомості, що б підтверджували числові значення складових митної вартості.

Матеріалами справи встановлено, що договір, додаткову угоду №2 від 23.11.2018 до договору, додаток, у п. 2 якого є посилання на інвойс, та сам інвойс №X20079 від 18.04.2020, зі змісту яких слідує, що товар постачався продавцем позивачу на умовах CFR м. Одеса, Україна, а сама вартість товару в розмірі 71 220,82 доларів США відповідає заявленій позивачем митній вартості товару в графах 20, 22 та 42 митної декларації IM40ДЕ №UA100300/2020/410103 від 30.05.2020.

Відтак, колегія суддів вважає передчасними та такими, що не відповідають обставинам справи, твердження відповідача про те, що надані позивачем документи, які підтверджують митну вартість товару, містять розбіжності та що в них відсутні всі відомості, що б підтверджували числові значення складових митної вартості товару.

Не знайшли свого об`єктивного відображення і твердження відповідача про те, що позивачем не доведено приналежності товару до стокового. Суд зазначає, що сторони угоди в додатку та інвойсі №X20079 від 18.04.2020 чітко визначилися, що товар є стоковим.

Колегія суддів звертає увагу, що в компетенцію митного органу не входить перевірка правильності визначення постачальником/продавцем по зовнішньоекономічному договору ціни товару чи віднесення постачальником такого товару до певних категорій, зокрема до «стокового» товару.

Митний орган здійснює контроль за правильністю визначення митної вартості і має право вимагати додаткові документи на підтвердження митної вартості лише у випадку, якщо подані декларантом документи, що підтверджують заявлену митну вартість, перелік яких визначений ч. 2 ст. 53 МК України, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

У даному випадку митний орган повинен здійснювати контроль за правильністю віднесення декларантом товару до певної товарної позиції на підставі Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності (УКТ ЗЕД), затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України №428 від 21.05.2012 «Про затвердження Порядку ведення Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України».

При цьому, колегія суддів зауважує, що в розділі XI (групи 50-63) «Текстильні матеріали та текстильні вироби» УКТЗЕД відсутня така кваліфікуюча ознака товару як «сток», «стоковий товар», що могло б вплинути на ставки мита на такий товар в залежності від правильності його класифікації. Не містять також жодних роз`яснень щодо понять «сток», «стоковий товар» і Пояснення до Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності, затверджені наказом Державної митної служби України №256 від 14.07.2020, а також МК України.

Разом із тим, приналежність товару до стокового підтверджується додатком та інвойсом №X20079 від 18.04.2020.

Колегія суддів вважає безпідставним твердження відповідача про те, що з наданих позивачем до митного оформлення документів неможливо встановити строк для оплати спірного товару, адже відповідно до п. 2 додатку та п. 4.1 договору товар підлягає до сплати протягом 60 календарних днів із дня отримання товару позивачем на митній території України. При цьому позивач у листі №2307/20-04 від 23.07.2020 повідомив відповідачу, що інвойс №X20079 від 18.04.2020 був неоплаченим, та надав на підтвердження цього витяг з картки рахунку бухгалтерського обліку позивача 632 за червень 2020 року в розрізі кредиторської заборгованості позивача перед продавцем, що і пояснює чому позивач не надав банківські платіжні документи про оплату товару станом на день митного оформлення спірного товару та на день підписання листа №2307/20-04 від 23.07.2020.

Колегія суддів відхиляє твердження відповідача про те, що підставою для проведеного коригування стало те, що позивач у відповідь на запит відповідача не надав витребовувані ним прайс-листи виробника товару, копію митної декларації країни відправлення й висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформацію біржових організацій про вартість товару або сировини, адже ці документи носять виключно інформаційний характер, а обов`язок щодо їх надання в декларанта на обґрунтований запит митниці в силу ч. 3 ст. 53 МК України виникає лише за умови наявності таких документів у декларанта.

Колегія суддів зазначає, що в листі позивача №2307/20-04 від 23.07.2020 позивач повідомив відповідачу про відсутність у нього прайс-лист виробника товару, копії митної декларації країни відправлення й висновків про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлених спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформації біржових організацій про вартість товару або сировини.

Відтак, ненадання документів, які відсутні в декларанта, не свідчить про неналежне виконання вимог митниці надати додаткові документи та в цілому не може свідчити про наявність розбіжностей у наданих документах.

Колегія суддів критично ставиться до інших виявлених відповідачем недоліків у документах, наданих позивачем та які не належать до документів, які підтверджують митну вартість товару, адже виявлені недоліки не можуть спростовувати заявлений позивачем рівень митної вартості товару, який підтверджується наданими належними та допустимими доказами, а саме: договором, додатковою угодою №2 від 23.11.2018 до договору, додатком, інвойсом №X20079 від 18.04.2020 та не викликають у суду сумнівів у достовірності визначеної позивачем митної вартості товару.

Виходячи з викладеного, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовної вимоги щодо протиправності рішення Київської митниці Держмитслужби про коригування митної вартості товарів №UA100300/2020/000082/2 від 30.05.2020.

Колегія суддів також зауважує, що відповідач надав (надіслав) свій лист №7.8-1/15/11/15230 від 31.07.2020 лише 05.08.2020.

При цьому відповідно до ч. 9 та 10 ст. 55 МК України у разі надання декларантом або уповноваженою ним особою додаткових документів митний орган розглядає подані додаткові документи і протягом 5 робочих днів з дати їх подання виносить письмове рішення щодо визнання заявленої митної вартості та скасовує рішення про коригування заявленої митної вартості або надає обґрунтовану відмову у визнанні заявленої митної вартості з урахуванням додаткових документів. У такому випадку надана фінансова гарантія відповідно повертається (вивільняється) або реалізується в порядку та у строки, визначені цим Кодексом.

Якщо митний орган протягом строку, зазначеного у ч. 9 цієї статті, не надає обґрунтованої відмови у визнанні заявленої митної вартості з урахуванням додаткових документів, вважається, що декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість товарів визначено правильно. У такому випадку митний орган скасовує рішення про коригування заявленої митної вартості, а надана фінансова гарантія повертається (вивільняється) у порядку та строки, визначені цим Кодексом.

Відповідно до п. 158 та 194 Типової інструкції з діловодства в міністерствах, інших центральних та місцевих органах виконавчої влади, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України №55 від 17.01.2018, документи реєструються лише один раз: вхідні - у день надходження, створювані - у день підписання або затвердження.

Вихідні документи опрацьовуються і надсилаються централізовано в день їх надходження від структурних підрозділів - виконавців або не пізніше наступного робочого дня.

Матеріалами справи встановлено, що 27.07.2020 відповідач отримав лист позивача №2307/20-04 від 23.07.2020 та зареєстрував його за вх. №26990/11. Таким чином відповідач був зобов`язаний надати (надіслати) позивачу свій лист №7.8-1/15/11/15230 від 31.07.2020 в силу приписів ч. 9 ст. 55 МК України до 03.08.2020 включно.

Проте відповідач надав (надіслав) позивачу свій лист №7.8-1/15/11/15230 від 31.07.2020 за результатами розгляду наданих позивачем додаткових документів для підтвердження митної вартості товарів, визначеної позивачем, лише 05.08.2020.

Відтак, митна вартість товару в розмірі 71 220,82 доларів США, визначена позивачем, в силу ч. 10 ст. 55 МК України вважається визначеною ним правильно, що, в свою чергу, є самостійною підставою для скасування рішення про коригування митної вартості товарів №UA100300/2020/000082/2 від 30.05.2020.

Колегія суддів також дослідив правомірність застосування відповідачем шостого (резервного) методу визначення митної вартості товарів при прийнятті оскаржуваного рішення про коригування митної вартості товару та зазначає наступне.

Відповідно до п. 2.1 Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товарів, затверджених Наказом Міністерства фінансів України №598 від 24.05.2012, (далі - Правила), у графі 33 рішення про коригування митної вартості товарів посилання на використання цінової бази Єдиної автоматизованої інформаційної системи Держмитслужби у Рішенні допускається тільки при визначенні митної вартості відповідно до положень ст. 59, 60 та 64 Кодексу з обов`язковим зазначенням номера та дати митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, з поясненнями щодо зроблених коригувань на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо.

Матеріалами справи також встановлено, що Київська митниця Держмитслужби у графі 33 оскаржуваного рішення про коригування митної вартості товарів №UA100300/2020/000082/2 від 30.05.2020 лише зазначила номер та дату митної декларації, використаної нею як джерело інформації при здійсненні коригування митної вартості спірного товару, при цьому відповідач всупереч вищезазначеним вимогам Правил не навів жодних пояснень щодо зроблених ним коригувань на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов, що свідчить про протиправний характер оскаржуваного рішення про коригування митної вартості товарів.

Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постанові від 31.01.2018 у справі №813/7272/13-а (К/9901/3036/18) та у постанові від 02.03.2018 у справі №804/2997/17 (К/9901/4472/17).

Матеріалами справи також встановлено, що товари за митною декларацією №UA500050/2020/201153 від 28.01.2020, яка була використана відповідачем у якості джерела інформації, яким користувався митний орган при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості товару позивача, постачалися на умовах CPT м. Одеса, Україна, які передбачають те, що в ціну товарів включено їх доставку до місця призначення на митній території України та розвантаження в місці призначення, у той час коли спірний товар позивача постачався на умовах CFR м. Одеса, Україна, які передбачають те, що поставка вважається виконаною за умови доставки товару до порту призначення, тобто не включають в себе витрати на його доставку до місця призначення на митній території України та розвантаження в місці призначення.

Отже, відповідач здійснив коригування митної вартості спірного товару без урахування відмінностей у складових вартості товарів, зокрема витрат на доставку до місця призначення вже на митній території України, маршрутах їх поставки та витрат на розвантаження товару в місці призначення.

Відтак, суд доходить висновку, що відповідач при прийнятті рішення про коригування митної вартості товарів №UA100300/2020/000082/2 від 30.05.2020 протиправно застосував шостий (резервний) метод визначення митної вартості товарів, що є самостійною підставою для скасування оскаржуваного рішення відповідача.

У відповідності до ч. 2 ст. 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Колегія суддів вважає, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не довів суду правомірність прийнятого оскаржуваного рішення про коригування митної вартості товарів №UA100300/2020/000082/2 від 30.05.2020.

Щодо стягнення витрат, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Ураховуючи, що позивачем при подані даного адміністративного позову було сплачено судовий збір у розмірі 2 102,00 грн. (платіжне доручення №2912 від 24.11.2020), суд вважає за необхідне стягнути дану суму на користь позивача.

Щодо клопотання позивача про розподіл судових витрат та стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 7 500,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частиною 3 ст. 132 КАС України встановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Згідно з ч. 1 ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Згідно з п. 2 ч. 3 ст. 134 КАС України розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з ч. 5 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Частиною 7 вказаної статті передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись (ч. 9 ст. 139 КАС України).

При визначенні суми відшкодування суд також враховує критерії реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерій розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Верховний Суд у додатковій постанові від 12.09.2018 у справі №810/4749/15 зазначив, що з аналізу положень ст. 134 КАС України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Також Верховний Суд у постанові від 22.12.2018 у справі №826/856/18 зазначив про те, що розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у п. 95 рішення у справі «Баришевський проти України», п. 80 рішення у справі «Двойних проти України», п. 88 рішення у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Крім того, у п. 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents vs. Latvia зазначено, що згідно зі ст. 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

Крім того, у справі «East/West Alliance Limited проти України» Європейський суд з прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «Ботацці проти Італії»).

У п. 269 рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» №5076-VI від 05.07.2012 (далі Закон №5076) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Таким чином, договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.

Відповідно до ст. 30 Закону №5076 гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставин Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.

На підтвердження фактичного понесення витрат на професійну правничу допомогу та їх розміру в 7 500,00 грн позивачем подано до суду копії: договору про надання правової допомоги №1/11062019 від 11.06.2019, додаткової угоди №1 від 01.07.2020 до договору про надання правової допомоги №1/11062019 від 11.06.2019, свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії КВ №000539 від 10.06.2019, виданого на ім`я Божка Андрія Володимировича , ордера на надання правничої (правової) допомоги серії АА №1063518 від 26.11.2020, акту про надання адвокатських послуг №78 від 12.07.2021 до договору про надання правової допомоги №1/11062019 від 11.06.2019, рахунка №78/1/11062019 від 12.07.2021 та платіжного доручення №3359 від 13.07.2020.

Судом встановлено, що 11.06.2019 між ТОВ «Віта-Текс» (клієнтом) та адвокатом Божком Андрієм Володимировичем укладено договір про надання правової допомоги №1/11062019, за умовами якого адвокат зобов`язався надавати клієнту правові консультації; організовувати ведення претензійно-позовної роботи за матеріалами підготовленими клієнтом; надавати клієнту правову допомогу щодо захисту та інтересі останнього у судах будь-яких інстанції по всіх категоріях справ; представляти інтереси клієнта та здійснювати його захист в правоохоронних та контролюючих органах з усіх питань.

Пунктом 4.1 зазначеного договору визначено, що вартість послуг адвоката (гонорару) становить 6 000,00 грн за 1 (один) повний календарний місяць надання адвокатських послуг.

У подальшому, між ТОВ «Віта-Текс» (клієнтом) та адвокатом Божком А.В. укладена додаткова угода №1 від 01.07.2020 до договору про надання правової допомоги №1/11062019 від 11.06.2019, якою внесено зміни до п. 4.1 договору №1/11062019 від 11.06.2019, щодо вартості послуг (гонорару) адвоката.

Матеріалами справм встановлено, що згідно з вищезазначеним актом про надання адвокатських послуг №78 від 12.07.2021 правову допомогу в цій справі позивачем та його представником оцінено в наступних розмірах: ознайомлення з рішенням Київської митниці Держмитслужби про коригування митної вартості товарів №UA100300/2020/000082/2 від 30.05.2020, юридичний аналіз підстав його прийняття та формування правової позиції щодо його оскарження в судовому порядку - 1 500,00 грн; формування переліку доказів, необхідних для підготовки позовної заяви клієнта про визнання протиправним та скасування рішення Київської митниці Держмитслужби про коригування митної вартості товарів №UA100300/2020/000082/2 від 30.05.2020, та їх збір - 1 000 грн; підготовка позовної заяви клієнта до Київського окружного адміністративного суду про визнання протиправним та скасування рішення Київської митниці Держмитслужби про коригування митної вартості товарів №UA100300/2020/000082/2 від 30.05.2020 - 3 500,00 грн ознайомлення з відзивом Київської митниці Держмитслужби №7.8-10-01/5783 від 28.12.2020 у адміністративній справі №320/12597/20 та підготовка відповіді клієнта на відзив в адміністративній справі №320/12597/20 - 1 500,00 грн. Вартість вищезазначених адвокатських послуг (гонорар адвоката) з урахуванням положень пп. 4.1.1 п. 4.1 договору складає 7 500,00 грн. Клієнт сплачує гонорар адвокату у відповідності до п. 4.2 Договору.

Відповідачем було подано до суду клопотання, у якому він просить суд зменшити розмір заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, посилаючись на те, що: позовна заява та обсяг доданих до позовної заяви доказів є досить незначним та не потребують багато часу для їх виготовлення та завірення копій; справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження; понесені витрати в розмірі 7 500,00 грн не відповідають складності справи, ціні позову та обсягам робіт.

Розглянувши подане відповідачем клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу адвоката, суд звертає увагу відповідача, що законодавець передбачає можливість встановлення гонорару адвоката як в погодинному розрахунку, так і в фіксованому розмірі в незалежності від витраченого часу на надання правничої (правової) допомоги.

У спірному випадку розмір гонорару адвоката встановлений сторонами договору у фіксованому розмірі, не залежить від обсягу послуг та часу витраченого представником позивача, а отже є визначеним.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у своїй постанові від 28.12.2020 у справі №640/18402/19.

Тому суд відхиляє твердження відповідача про необхідність зменшення розміру витрат на правничу допомогу, так як позовна заява та обсяг доданих до позовної заяви доказів є досить незначним та не потребують багато часу для їх виготовлення та завірення копій.

Водночас, суд звертає увагу відповідача на те, що форма адміністративного судочинства, за правилами якого розглядається справа (загальне або спрощене), не є визначальним критерієм при вирішенні питання щодо співмірності витрат на професійну правничу допомогу.

При цьому, суд звертає увагу на те, що обсяг виконаних представником позивача робіт із надання професійної правничої допомоги детально описаний в акті наданих послуг.

Колегіясуддів звертає увагу на те, що лише сам факт незгоди відповідача з заявленим позивачем до відшкодування розміром витрат на професійну правничу допомогу сам по собі не є достатньою підставою для зменшення розміру таких витрат, оскільки клопотання про неспівмірність витрат має бути належним чином обґрунтоване та підтверджено доказами.

Дослідивши надані позивачем документи та враховуючи наведені норми права, суд дійшов висновку, що розмір заявлених позивачем до стягнення витрат на оплату послуг адвоката в даному випадку є співмірним із складністю справи та виконаними адвокатом роботами (послугами).

Відтак, на користь позивача слід присудити судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 102,00 грн. та витрати на правничу допомогу в розмірі 7 500,00 грн., разом 9 602,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань Київської митниці Держмитслужби, оскільки спірне рішення про коригування митної вартості товарів призвело до спірних правовідносин.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що суд першо інстанції дійшов до правильного висновку, що позовні вимоги обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Зі змісту частин 1-4 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Згідно з п.1 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням вище викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 241, 242, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Київського митниці - залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2021 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не підлягає касаційному оскарженню.

Головуючий суддя: Л.О. Костюк

Судді: Н.П. Бужак

М.І. Кобаль