Постанова

від 21.09.2022 по справі 127/22909/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

21 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 127/22909/19

провадження № 61-19050св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - Спільне Українсько-Іспанське підприємство у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Сперко Україна»,

відповідачі: держава Україна в особі Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру, Фонд державного майна України, Товариство з обмеженою відповідальністю «Чайма», Науково-виробниче підприємство «Техавто» у формі товариства з обмеженою відповідальністю, Командитне товариство «Бізнес Гарант» (приватне підприємство «ВІП Бізнес» і компанія), Товариство з обмеженою відповідальністю «Стоматологічний центр «Рапід», ОСОБА_1 , Товариство з обмеженою відповідальністю «ВТН», Товариство з обмеженою відповідальністю «Вінницький Оптико-Механічний завод», Товариство з обмеженою відповідальністю «Вінагропродукт», Подільське державне підприємство геодезії, картографії та кадастру, Регіональне відділення Фонду державного майна України по Вінницькій та Хмельницькій областях,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Державне підприємство «Українське державне аерогеодезичне підприємство»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Спільного Українсько-Іспанського підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Сперко Україна» на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 08 вересня 2020 року у складі судді Волошина С. В. та постанову Вінницького апеляційного суду від 18 листопада 2020 року у складі колегії суддів: Сопруна В. В., Войтка Ю. Б., Матківської М. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У 2019 році Спільне Українсько-Іспанське підприємство у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Сперко Україна» (далі - СП ТОВ «Сперко Україна») звернулось до суду з позовом про виділ в натурі частки з нерухомого майна, що перебуває у спільній частковій власності, та проведення розподілу (перерахунку) ідеальних часток у праві спільної часткової власності у зв`язку з таким виділом.

Позов обґрунтований тим, що позивач та відповідачі є співвласниками нерухомого майна, а саме нежитлової будівлі адміністративно - побутового корпусу літ. «А», загальна площа 6 300,2 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: 1532649105101), закріпленого за ними на праві спільної часткової власності з визначеними частками кожного в такому праві.

У зв`язку з наміром виділити в натурі частку із спільного майна, що відповідала б розміру його частки у праві власності, СП ТОВ «Сперко Україна» неодноразово зверталося до відповідачів з пропозицією укласти відповідний договір у позасудовому порядку, зокрема, листами від 26 червня 2019 року та 08 липня 2019 року, запрошувало кожного із співвласників до приміщення нотаріальної контори приватного нотаріуса Собканюка П. Л. Однак для укладення відповідного договору до нотаріальної контори з`явилися не всі співвласники, тому нотаріус виніс постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії.

Просило виділити за рахунок належної позивачу частки розміром 1/50 у праві спільної часткової власності на нежитлову будівлю адміністративно - побутового корпусу літ. «А»., загальна площа 6300,2 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: 1532649105101) частку із такого майна (будівлі) в натурі, а саме групу нежитлових приміщень загальною площею 138,6 кв. м, що складається з приміщень на ІІ поверсі № 203: з № 203-1 по № 203-8, загальна площа 47,5 кв. м, приміщень на ІІІ поверсі № 303: з № 303-1 по № 303-6, загальна площа 25,3 кв. м, приміщень на IV поверсі № 402: з № 402-1 по № 402-7, загальна площа 51,1 кв. м, приміщень на VІІ поверсі № 702: № 702-1, загальна площа 14,7 кв. м; у зв`язку з виділом СП ТОВ «Сперко Україна» в натурі належної йому частки із спільного майна ідеальні частки співвласників у праві спільної часткової власності на таке майно шляхом їх встановлення у таких розмірах: частка держави в особі Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру становить 277/1000; частка держави в особі Фонду державного майна України - 36/1000; частки Товариства з обмеженою відповідальністю «Чайма» (далі - ТОВ «Чайма») - 1/1000 та 42/1000; частка Науково-виробничого підприємства «Техавто» у формі товариства з обмеженою відповідальністю (далі - НВП «Техавто» у формі ТОВ) - 17/1000; частка Командитного товариства «Бізнес Гарант» (приватне підприємство «ВІП Бізнес» і компанія) (далі - КТ «Бізнес Гарант» (ПП «ВІП Бізнес» і компанія)) - 9/100; частка Товариства з обмеженою відповідальністю «Стоматологічний центр «Рапід» (далі - ТОВ «Стоматологічний центр «Рапід») - 35/1000; частка ОСОБА_1 - 5/1000; частка Товариства з обмеженою відповідальністю «ВТН» (далі - ТОВ «ВТН») - 142/1000; частка Товариства з обмеженою відповідальністю «Вінницький Оптико-Механічний завод» (далі - ТОВ «Вінницький оптико-механічний завод») - 246/1000; частка Товариства з обмеженою відповідальністю «Вінагропродукт» (далі - ТОВ «Вінагропродукт») - 87/1000.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Вінницького міського суду від 04 грудня 2019 року провадження у справі закрито з тих підстав, що спір виник між юридичними особами, який за предметною та суб`єктною юрисдикцією підвідомчий господарському суду.

Постановою Вінницького апеляційного суду від 06 лютого 2020 року ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 04 грудня 2019 року про закриття провадження у справі скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова мотивована тим, що позивач не оспорює право власності чи інше речове право на майно, належне відповідачам, в тому числі й ОСОБА_1 , не оспорює реєстрацію або облік прав на майно, що перебуває в спільній частковій власності сторін; відсутні вимоги про визнання недійсними актів, які б порушували права позивача, а має місце спір щодо виділу в натурі частки нерухомого майна, що перебуває у спільній частковій власності співвласників, одним із яких є фізична особа, яка в даних правовідносинах не виступає як фізична особа - підприємець, тому справа не підлягає розгляду в господарському суді.

Згідно з реєстраційним посвідченням, виданим Вінницьким обласним бюро технічної інвентаризації, придбане ОСОБА_1 нерухоме майно, що перебуває у спільній власності з іншими співвласниками, було зареєстроване на праві особистої власності за ОСОБА_1 як фізичною особою.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 08 вересня 2020 року, залишеним без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 18 листопада 2020 року, у позові відмовлено.

Рішення суду першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, мотивоване тим, що вимога про виділ позивачу в натурі його частки у спільному майні заявлена у спосіб, який не вказаний у висновку експерта та виключає можливість користування виділеними частками без згоди інших співвласників, що суперечить змісту виділення частки в натурі. Матеріали справи не містять доказів можливості виділення в натурі позивачу його частки у спільному майні у такий спосіб. Позивач не довів належними доказами технічну можливість виділу приміщень в окремий об`єкт нерухомості.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази фактичної відокремленості приміщень позивача від інших приміщень, що належать співвласникам, що унеможливлює створення окремого самостійного об`єкта нерухомого майна із самостійним окремим виходом та окремою системою життєзабезпечення (водопостачання, водовідведення, опалення, вентиляції, тощо). Крім того, матеріали справи не містять доказів вирішення питання можливості користування виділеними в натурі приміщеннями без забезпечення вільного користування місцями загального користування (загальним входом, коридором, проходами, сходами, прилеглою територією будинку), сторони це питання не узгоджували.

Суд апеляційної інстанції вказав, що висновок судової будівельно-технічної експертизи від 25 вересня 2019 року № 2871 містить істотні недоліки, не містить інформації, яка мала бути дослідженою та встановленою з технічної точки зору. Під час експертизи питання щодо наявності в приміщеннях, які позивач бажає виділити в окремий об`єкт нерухомого майна, окремої системи життєзабезпечення (водопостачання, водовідведення, опалення, енергопостачання, вентиляції) не досліджувалось; висновком експерта не визначені можливі варіанти виходу з приміщень позивача на земельну ділянку (вказане питання не досліджувалось). Висновок не містить можливого варіанту проходу до приміщення № 702-1 на VII поверсі, загальною площею 14,7 кв. м адміністративно - побутового корпусу літ. «А» за адресою: АДРЕСА_1 , не зазначено приміщення для забезпечення входу.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У грудні 2020 року СП ТОВ «Сперко Україна» поштовим зв`язком направило до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 08 вересня 2020 року та постанову Вінницького апеляційного суд від 18 листопада 2020 року, просить скасувати судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди попередніх інстанцій неправильно тлумачать вимоги закону в частині умов, необхідних для виділу нежитлових приміщень у самостійний об`єкт нерухомості.

Суди не врахували відмінності між нежитловими та житловими приміщеннями, а також між приміщеннями та окремою будівлею.

Суд апеляційної інстанції помилково застосував висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 465/950/13-ц, від 26 грудня 2019 року у справі № 683/151/16-ц, від 20 травня 2020 року № 344/14053/16-ц, що стосуються застосування норм права не в подібних правовідносинах (щодо виділу в натурі житлових приміщень).

Суди неправильно тлумачать статті 181, 183, 358, 364, 367 ЦК України, що для виділу нежитлових приміщень необхідно, щоб вони становили частину будівлі із самостійним виходом, для цього достатньо, щоб групи нежитлових приміщень були сполучені між собою і забезпечувались виходами до місць загального користування, які залишаються у спільному користуванні співвласників будівлі. Відокремлена частина будівлі із самостійним виходом назовні створюється лише в результаті поділу єдиного майнового комплексу на окремі будівлі, що не є предметом спору у цій справі.

Для виділення у самостійний об`єкт цивільних правовідносин нежитлові приміщення повинні бути відокремленими, тобто такими, що не є приналежністю нежитлової будівлі. Приміщення, які позивач просить виділити, розташовані у переході, що поєднує будівлю спільного майна з виробничим комплексом літ. «Т» («В») (в натурі не виділений і є складовою загального комплексу нежитлових будівель площею 20 015,2 кв. м). Доступ до таких приміщень, забезпечується через місця загального користування у виробничому корпусі літ. «Т» («В»), а не через будівлю спільного майна.

Наявність окремої системи життєзабезпечення у нежитлових приміщеннях не є необхідною умовою для їх експлуатації.

Процедура державної реєстрації сформованого в результаті виділу в натурі об`єкта, яким є нежитлові приміщення, не вимагає надання документів на підтвердження права користування земельною ділянкою, тому такі документи експерту не надавалися, хоча право на оренду землі позивача підтверджено доказами (договір оренди землі з додатковими угодами про продовження строку оренди).

У подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норм статей 181, 183, 358, 364, 367 ЦК України.

Суд апеляційної інстанції залишив поза увагою та не врахував при ухваленні оскаржуваної постанови, що всі відповідачі визнали позов.

Суди не дослідили усі надані докази (технічні паспорти на приміщення, висновки бюро технічної інвентаризації, висновки експерта, за якими виділ приміщень в натурі є технічно можливим), що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи по суті.

Суд апеляційної інстанції необґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання про призначення повторної судової будівельно-технічної експертизи, мотивуючи, що таке клопотання не заявлялося в суді першої інстанції. Ухвалив рішення без урахування правових висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 755/11698/17, провадження № 61-298св19.

Суди попередніх інстанцій застосували висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 465/950/13-ц, провадження № 61-18929св18, від 26 грудня 2019 року у справі № 683/151/16-ц, провадження № 61-35721св18, від 20 травня 2020 року у справі № 344/14053/16-ц, провадження № 61-38791св18, безпідставно, з огляду на відмінність обставин у цих справах від спірних правовідносин.

Аргументи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 29 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.

У січні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 01 вересня 2022 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, у складі колегії з п`яти суддів.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційне провадження відкрито з підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, частиною третьою статті 411 ЦПК України.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Адміністративно - побутовий корпус літ. «А», загальною площею 6 300,2 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , на праві спільної часткової власності належить:

- державі в особі Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру - 27/100 часток, до складу якої входить на ІІ поверсі приміщення № 204-1, загальна площа 15,8 кв. м, на ІІІ поверсі приміщення з № 301-1 до № 301-9, загальна площа 200,9 кв. м, частина приміщення ХІХ, площа 18,9 кв. м, частина приміщення ХХ, площа 12,0 кв. м, на VІ поверсі приміщення з № 601-1 до № 601-48, загальна площа 616,2 кв. м, на VІ поверсі приміщення XLIII, XLІV, площа 17,6 кв. м та 19,1 кв. м відповідно, на VІІ поверсі приміщення з № 701-1 до № 701-47, загальна площа 563,2 кв. м, на VІІ поверсі приміщення XLV, XLVІ, площа 17,5 кв. м та 19,3 кв. м відповідно, на ІХ поверсі приміщення LІІ, LІV, площа 92,6 кв. м та 111,2 кв. м відповідно, всього загальна площа 1 704,3 кв. м;

- Фонду Державного майна України - 3/100 часток, до складу яких входять на V поверсі приміщення з № 504-1 до № 504-5, загальна площа 20,5 кв. м; на V поверсі приміщення XХІV, XХV, XХVІ, XХVІІ, XХVІІІ, ХХІХ, ХХХ, ХХХІ, ХХХІІ, ХХХІІІ, XХХІV, XХХV, XХХVІ, XХХVІІ, ХХХІХ, ХL, ХLІ, ХLІІ площа 17,6 кв. м, 1,7 кв. м, 0,9 кв. м, 1,3 кв. м, 8,0 кв. м, 3,8 кв. м, 11,5 кв. м, 17,8 кв. м, 17,2 кв. м, 39,7 кв. м, 44,5 кв. м, 1,3 кв. м , 2,7 кв. м, 0,4 кв. м, 3,5 кв. м, 2,5 кв. м, 1,6 кв. м, 19,4 кв. м відповідно, частина приміщення XХХVІІІ, площа 4,3 кв. м, всього загальна площа 220,2 кв. м;

- ТОВ «Чайма» - 1/1000 частка, до складу якої входять частина приміщень VІІ, VІІ, площа 8,1 кв. м, на I поверсі; 1/25 частка, до складу якої входять на І поверсі приміщення з № 103-1 до № 103-25, загальна площа 251,3 кв. м, частина коридорів VІІ, VІІІ, площа 8,4 кв. м, загальна площа 259,7 кв. м;

- Командитному товариству «Бізнес Гарант» (ПП «ВІП БІЗНЕС» і Компанія) - 9/100 часток, до складу яких входять на IV поверсі приміщення з № 401-1 до № 401-46, загальна площа 557,9 кв. м;

- ОСОБА_1 - 3/100 часток, до складу якої входять на І поверсі приміщення з № 105-1 до № 105-15, загальна площа 213,3 кв. м;

- ТОВ «ВТН» - 7/50 часток, до складу яких входять на ІІ поверсі приміщення з № 205-1 до № 205-23, загальна площа 529,9 кв. м, на V поверсі приміщення з № 501-1 до № 501-8, загальна площа 162,7 кв. м, на V поверсі приміщення № 502-1, № 502-2, загальна площа 13,8 кв. м, на V поверсі з № 505-1 до № 505-3, загальна площа 13,8 кв. м, на V поверсі приміщення № 506-1 до № 506-2, загальна площа 53,5 кв. м, на V поверсі приміщення з № 509-1 до № 509-6, загальна площа 90,0 кв. м, частина приміщення ХХХVІІІ, площа 10,7 кв. м, всього загальна площа 874,4 кв. м;

- ТОВ «Стоматологічний центр «Рапід» - 3/100 часток, до складу яких входять на І поверсі приміщення з № 101-1 до № 101-19, загальна площа 163,8 кв. м;

- Спільному Українсько-Іспанському підприємству у формі ТОВ «Сперко Україна» - 1/50 частка, до складу якої входять на ІІ поверсі приміщення з № 203-1 до № 203-8, загальна площа 47,5 кв. м, на ІІІ поверсі приміщення з № 303-1 до № 303-6, загальна площа 25,3 кв. м, на ІV поверсі приміщення з № 402-1 до № 402-7, загальна площа 51,1 кв. м, на VІІ поверсі приміщення № 702, площа 14,7 кв. м, всього загальна площа 138,6 кв. м;

- ТОВ «Вінницький оптико-механічний завод» - 6/25 часток, до складу якої входять на І поверсі приміщення з № 102-1 до № 102-7, загальна площа 67,2 кв. м, на І поверсі приміщення І, ІІ, ІІІ, ІV, V, VІ, ІХ, площа 8,3 кв. м, 5,1 кв. м, 1,6 кв. м, 70,6 кв. м, 6,3 кв. м, 17,5 кв. м, 20,3 кв. м відповідно, на ІІ поверсі приміщення з № 202-1 до № 202-6, загальна площа 68,5 кв. м, на ІІ поверсі приміщення Х, ХІ, ХІІ, ХІV, ХV, площа 17,6 кв. м, 1,4 кв. м, 2,0 кв. м, 17,2 кв. м, 19,2 кв. м відповідно, частина приміщення ХІІІ, площа 28,4 кв. м, на ІІІ поверсі приміщення ХVІ, ХVІІ, ХVІІІ, ХХІ, площа 17,6 кв. м, 1,9 кв. м, 2,2 кв. м, 18,9 кв. м відповідно, на ІV поверсі приміщення ХХІІ, ХХІІІ, площа 17,3 кв. м, 19,2 кв. м відповідно, на VІІІ поверсі приміщення ХLVII, ХLVIIІ, площа 17,5 кв. м, 19,1 кв. м відповідно, на VIIІ поверсі приміщення з №801-1 до № 801-43, загальна площа 554,4 кв. м, на ІХ поверсі приміщення ХLІХ, L, LІ, LІІІ, LV, площа 17,4 кв. м, 17,1 кв. м, 21,6 кв. м, 91,3 кв. м, 19,8 кв. м відповідно, на ІХ поверсі приміщення з № 901-1 до № 901-10, загальна площа 268,2 кв. м, на Х поверсі приміщення з № 1001-1 до № 1001-3, загальна площа 64,5 кв. м, всього загальна площа 1519,2 кв. м;

- ТОВ «Вінагропродукт» - 89/1000 часток, до складу яких входять: на І поверсі приміщення з № 104-1 до № 104-3, загальна площа 33,6 кв. м, на ІІ поверсі приміщення з № 201-1 до № 201-12, загальна площа 135,0 кв. м, на ІІ поверсі частина приміщення ХІІІ, площа 10,0 кв. м, на ІІІ поверсі приміщення з № 302-1 до № 302-5, загальна площа 24,9 кв. м, на ІІІ поверсі приміщення з № 304-1 до № 304-22, загальна площа 304,7 кв. м, на ІІІ поверсі частина приміщення ХІХ, площа 20,0 кв. м, частина приміщення ХХ, площа 6,1 кв. м, всього загальна площа 534,3 кв. м;

- НВП «Техавто» у формі ТОВ - 1/50 частка, до складу якої входять: на V поверсі приміщення № 503-1, площа 5,6 кв. м, на V поверсі приміщення з № 507-1 до № 507-5, загальна площа 48,4 кв. м, на V поверсі приміщення № 508-1, № 508-2, загальна площа 52,4 кв. м, всього загальна площа 106,4 кв. м.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України власнику належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (частини перша, друга статті 319 ЦК України).

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

Відповідно до статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Суб`єктами права спільної часткової власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади.

Згідно зі статтею 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Відповідно до статті 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.

Виділ частки зі спільного майна - це перехід частини цього майна у власність учасника спільної власності пропорційно його частки в праві спільної власності й припинення для цієї особи права на частку у спільному майні.

Відповідно до статті 367 ЦК України майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними. Вид майна, що перебуває у спільній частковій власності, впливає на порядок виділу з нього частки.

Інструкцією щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток об`єктів нерухомого майна, затверджена наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 18 червня 2007 року № 55 (далі - Інструкція) встановлено порядок проведення робіт з поділу, виділу та розрахунку часток жилих будинків, будівель, споруд, іншого нерухомого майна при підготовці проектних документів щодо можливості проведення цих робіт.

Згідно з пунктами 1.2, 2.1 і 2.4 Інструкції поділ об`єкта нерухомого майна (виділ частки) на окремі самостійні об`єкти нерухомого майна здійснюються відповідно до законодавства на підставі висновку щодо технічної можливості такого поділу (виділу) з дотриманням чинних будівельних норм.

Виділ часток (поділ) нерухомого майна, що перебуває у спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін буде виділено нерухоме майно, яке за розміром відповідає розміру часток співвласників у праві власності. Якщо виділ (поділ) технічно можливий, але з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників, то з урахуванням конкретних обставин поділ (виділ) може бути проведений зі зміною ідеальних часток і присудженням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилась.

Аналогічний висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 2-413/11, провадження № 61-17672св18.

Допустимим доказом про технічну можливість поділу в натурі об`єкту нерухомого майна є висновок експерта або уповноваженого суб`єкта господарювання саме щодо технічної можливості такого поділу ( постанови Верховного Суду від 10 лютого 2021 року у справі № 445/442/16-ц, провадження № 61-13434св19, від 17 травня 2022 року у справі № 570/2438/19, провадження № 61-11448св20).

Отже, виділ з нерухомого майна частки як самостійного об`єкта повинен відповідати умовам, що передбачені чинними будівельними нормами, що, зокрема, встановлюється за результатами проведення будівельно-технічної експертизи та висновку щодо технічної можливості такого виділу.

Відмовляючи в позові, суд апеляційної інстанції виходив з того, що відповідно до висновку судової будівельно-технічної експертизи від 25 вересня 2019 року № 2871 не досліджувались питання: наявності в приміщеннях, які позивач бажає виділити в окремий об`єкт нерухомого майна, окремої системи життєзабезпечення (водопостачання, водовідведення, опалення, енергопостачання, вентиляції); визначення можливого варіанту виходу з приміщень позивача на земельну ділянку; визначення можливого варіанту проходу до приміщення № 702-1 на VII поверсі з визначенням приміщень, через які має забезпечуватись вхід до нього.

Верховний Суд зазначає, що виділити в натурі нежитлове приміщення можливо виключно з урахуванням технічних умов, встановлених із застосуванням спеціальних знань та навичок, яких суд не має. Вирішенню питання правового характеру передує встановлення обставин технічного характеру, внаслідок проведення будівельно-технічної експертизи.

Суд апеляційної інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання позивача про призначення повторної судової будівельно-технічної експертизи, враховуючи, що таке клопотання позивач не заявляв в суді першої інстанції, з огляду на таке.

Матеріали справи підтверджують, що суд першої інстанції розглянув справу у відкритому судовому засіданні за участю сторін.

Позивач надав суду першої інстанції висновок судової будівельно-технічної експертизи від 25 вересня 2019 року № 2871, що проведена з його ініціативи. Суд відповідну експертизу не призначав.

Відповідно до матеріалів справи суд першої інстанції проводив два виклики судового експерта та виклик спеціаліста в судове засідання згідно з протоколами судових засідань від 02 липня 2020 року (т. 4, а. с. 116 - 119), від 08 серпня 2020 року (т. 4, а. с. 183 - 186).

Згідно з допитом експерта, на який посилається суд першої інстанції у рішенні останній не зазначив у висновку експертизи шлях можливий прохід від приміщення на VІІ поверсі № 702, загальна площа 14,7 кв. м. Крім того, відсутній висновок про ізольованість приміщень на кожному з поверхів у випадку виділу частки позивача.

Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, встановив, що під час експертизи питання щодо наявності окремої системи життєзабезпечення в приміщеннях, які позивач бажає виділити в окремий об`єкт нерухомого майна, не досліджувалось; не визначено можливі варіанти виходу з приміщень позивача на земельну ділянку (згідно з доводами експерта це питання також не досліджувалось).

У судовому засіданні в суді першої інстанції спеціаліст Комунального підприємства «Вінницьке міське бюро технічної інвентаризації» Слишинський І. В. пояснив, що у висновках щодо технічної можливості виділу в натурі частки з об`єкта нерухомого майна № 7801-№7804 від 02 жовтня 2018 року не досліджувалося питання ізольованості приміщень на кожному з поверхів, а досліджувалося питання їх відокремленості від інших приміщень відповідними перегородками, таким чином, не встановив реальної можливості виділення частки в натурі.

Суд першої інстанції, заслухавши експерта, висловив низку зауважень до висновку експертизи щодо неповного з`ясування істотних обставин для визначення можливості виділення приміщення в натурі.

Відповідно до протоколів судових засідань суду першої інстанції від 02 липня 2020 року (т. 4, а. с. 116 - 119), від 08 серпня 2020 року (т. 4, а. с. 183 - 186) учасники справи сприйняли в судовому засіданні встановлені судом недоліки висновку експертизи, проте будь - яких клопотань про призначення додаткової чи повторної експертизи суду не заявляли.

Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що надані позивачем докази, зокрема, висновок експертизи, не визначили належний спосіб виділу в натурі частки з нерухомого майна, яка б набула статус відокремленого об`єкта нерухомості з індивідуальним характеристиками, притаманними ізольованому нежитловому приміщенню.

Верховний Суд не бере до уваги доводи касаційної скарги, що позивач не міг подати клопотання про призначення повторної або додаткової судової будівельно-технічної експертизи в суді першої інстанції, з огляду на те, що представник позивача був присутній у судових засіданнях, йому було відомо, що висновок експертизи не містить належної і повної інформації щодо можливості виділення частки в натурі, був обізнаним з правом на подання клопотання про призначення додаткової або повторної експертизи після того як ознайомився з висновком експертизи, заслухав пояснення експерта, поставив йому запитання, вислухав зауваження суду щодо недоліків висновку експертизи.

Доводи касаційної скарги, що всі відповідачі визнали вимоги позивача, а саме: держава Україна в особі Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру (т. 5, а. с. 102 - 105), Фонд державного майна України (т. 3 а. с. 1 - 6; т. 5, а. с. 96), ТОВ «Чайма» (т. 5, а. с. 191), НВП «Техавто» у формі ТОВ (т. 5, а. с. 192), КТ «Бізнес Гарант» (ПП «ВІП Бізнес» і компанія) (т. 5, а. с. 193), ТОВ «Стоматологічний центр «Рапід» (т. 5, а. с. 194), ТОВ «ВТН» (т. 5, а. с. 195), ТОВ «Вінницький Оптико-Механічний завод» (т. 5, а. с. 126), ТОВ «Вінагропродукт» (т. 5, а. с. 196), Регіональне відділення Фонду державного майна України по Вінницькій та Хмельницькій областях (т. 1, а. с.188 - 190), Подільське державне підприємство геодезії, картографії та кадастру (т. 3, а. с. 47 - 50), ОСОБА_1 (т. 2, а. с.182, 184 - 185) не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, що позивач не довів технічну можливість виділу частки в натурі з нерухомого майна.

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм статей 181, 183, 358, 364, 367 ЦК України у подібних правовідносинах, з огляду на таке.

Зазначивши про відсутність висновку, позивач бажає отримати роз`яснення щодо застосування вказаних норм у справі, що переглядається, з метою скасування постанови суду апеляційної інстанції.

Верховний Суд не встановив підстав, які б вказували на наявність проблеми, що може бути вирішена шляхом формулювання нової правової позиції.

Щодо доводів касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції помилково застосував висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 465/950/13-ц, провадження № 61-18929св18, від 26 грудня 2019 року у справі № 683/151/16-ц, провадження № 61-35721св18, від 20 травня 2020 року у справі № 344/14053/16-ц, провадження № 61-38791св18, до спірних правовідносин, необхідно зазначити таке.

Щодо визначення подібності правовідносин, то Верховний Суд враховує правовий висновок, викладений в мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду у справах від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19, провадження № 14-166цс20, від 08 лютого 2022 року, провадження № 14-197цс21, згідно з якими на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, тоді подібність необхідно також визначати за суб`єктним й об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

У постанові від 27 березня 2019 року у справі № 465/950/13-ц, провадження № 61-18929св18, Верховний Суд у задоволенні позову про виділ в натурі частки з нерухомого майна відмовив, враховуючи, що той з об`єктів нерухомого майна (житлове примищення), з якого суди виділили частку перестав існувати як окремий об`єкт.

У постанові від 26 грудня 2019 року у справі № 683/151/16-ц, провадження № 61-35721св18, Верховний Суд дійшов висновку, що поділ спірного житлового будинку порушує вимоги до облаштування ізольованих квартир, визначені у Державних будівельних нормах України «Будинки і споруди. Житлові будинки. Основні положення» ДБН В.2.2-15-2005, затверджених наказом Державного комітету України з будівництва та архітектури від 18 травня 2005 року № 80. Постанова мотивована тим, що ні під час первинної, ні додаткової експертиз не розглядалося питання щодо можливості облаштування кухні та санвузла у частині житлового будинку, яка виділяється співвласнику, що є обов`язковим при поділі житлових приміщень.

Постановою від 20 травня 2020 року у справі № 344/14053/16-ц, провадження № 61-38791св18, Верховний Суд передав справу про поділ житлового будинку в натурі на новий розгляд до суду апеляційної інстанції з тих підстав, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норму статті 364 ЦК України, не врахував висновки судової експертизи про те, що внаслідок виділу майна в натурі відбудеться лише незначне відхилення від розміру ідеальних часток співвласників, а при незначеному відхиленні від розміру ідеальних часток співвласників з урахуванням конкретних обставин поділ (виділ) може бути проведений зі зміною ідеальних часток і присудженням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилась.

У вказаних справах висновки Верховного Суду сформульовані щодо можливості виділу частки житлового приміщення (квартири, будинку) в натурі, з огляду на встановлення такої технічної можливості на підставі висновків судової експертизи та з посиланням на статті 364, 367 ЦК України, якими встановлено способи реалізації співвласником правомочності розпорядження майном, що є у спільній часткові власності. Такі висновки можуть бути застосовані судом апеляційної інстанції, з огляду на те, що застосовані правові норми не виокремлюють і не поділяють нерухоме майно за характеристиками на житлове чи нежитлове.

У постанові від 15 травня 2019 року у справі № 755/11698/17, провадження № 61-298св19, Верховний Суд дійшов висновку про повернення справи на новий розгляд, з огляду на те, що відповідно до наявного в матеріалах справи висновку експерта поділ в натурі нежилих приміщень можливий виключно у разі забезпечення можливості доступу до приміщень, через приміщення, що належать іншим співвласникам, а питання забезпечення такого доступу суд першої інстанції не з`ясовував, на вирішення експерта не ставив та сторони між собою не узгоджували, а суд апеляційний суд не роз`яснив учасникам судового процесу право на призначення судової експертизи у справі для з`ясування цих питань.

Фактичні обставини справи не подібні, з огляду на те, що у справі, що переглядається суд першої інстанції з`ясовував питання шляхом опитування та допиту судового експерта та спеціаліста, які судова експертиза не встановила, а саме: наявності в приміщеннях, які позивач бажає виділити в окремий об`єкт нерухомого майна, окремої системи життєзабезпечення, визначення можливого варіанту виходу з приміщень позивача на земельну ділянку, визначення можливого варіанту проходу до приміщення № 702-1 на VII поверсі, і позивач був обізнаний про це та про своє право заявити клопотання про призначення додаткової або повторної експертизи.

З огляду на вказане, Верховний Суд дійшов висновку, що суд апеляційної інстанції обґрунтовано виходив з того, що позивач не довів позовні вимоги належними та достатніми доказами, про призначення додаткової або повторної експертизи в суді першої інстанції не заявляв.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18 зазначила, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваного судового рішення без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки у цій справі оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Спільного Українсько-Іспанського підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Сперко Україна» залишити без задоволення.

Постанову Вінницького апеляційного суду від 18 листопада 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко