Постанова

від 19.10.2022 по справі 489/1101/21

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

19.10.22

22-ц/812/875/22

Справа №489/1101/21 Головуючий суду першої інстанції Рум`янцева Н. О.

Провадження №22-ц/812/875/22 Доповідач суду апеляційної інстанції Локтіонова О. В.

№22-ц/812/890/22

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 жовтня 2022 року м.Миколаїв

Миколаївський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого Локтіонової О. В.,

суддів: Колосовського С. Ю., Ямкової О. О.,

із секретарем судового засідання Ковальським Є. В.,

за участі представника позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_2 , яка подана через його представника ОСОБА_3 , та ОСОБА_4 , яка подана через її представника ОСОБА_1 , на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 28 липня 2022 року, ухвалене за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 та ОСОБА_5 про стягнення боргу за договором позики,

У С Т А Н О В И В:

У березні 2021 року ОСОБА_4 подала до суду позов до ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , який обґрунтовувала наступним.

Позивач вказувала, що 03 липня 2013 року вона позичила ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 70000 доларів США, які він зобов`язувався повернути у строк до 02 липня 2019 року, про що склав розписку.

30 червня 2016 року ОСОБА_4 позичила ОСОБА_2 ще 20000 доларів США, які він зобов`язувався повернути у строк до 29 червня 2019 року, про що також склав розписку.

ОСОБА_4 вказувала, що 29 грудня 2020 року ОСОБА_2 частково виконав взяті на себе зобов`язання за договором від 03 липня 2013 року, повернувши їй 5000 доларів США.

Разом з тим, іншу частину боргу в сумі 85000 доларів США не повернув.

Позивач зазначала, що під час укладання вищезазначених договорів позики ОСОБА_2 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5 і позичені кошти використовував в інтересах сім`ї, зокрема для купівлі та подальшого ремонту квартири АДРЕСА_1 , на що відповідач ОСОБА_5 надавала свою згоду.

Позивач вказувала, що у зв`язку з тим, що відповідачі у визначений договором строк не повернули кошти, вона має право на стягнення з них 85000 доларів США боргу та трьох відсотків річних в сумі 4456,03 доларів США, а саме за користування коштами в сумі 20000 доларів США у період з 30 червня 2019 року по 26 лютого 2021 року в сумі 999,45 доларів США; за користування коштами в сумі 70000 доларів США у період з 03 липня 2019 року по 29 грудня 2020 року в сумі 3141,37 доларів США; за користування коштами в сумі 65000 доларів США у період з 30 грудня 2020 року по 26 лютого 2021 року в сумі 315,21 доларів США.

У зв`язку з викладеним позивач просила її позов задовольнити.

ОСОБА_2 проти задоволення позову заперечував частково, лише в частині стягнення трьох відсотків річних.

ОСОБА_5 проти задоволення позову заперечувала у повному обсязі, посилаючись на те, що про отримання ОСОБА_2 коштів у борг від позивача вона не знала, а надані докази не підтверджують факту передачі коштів та наявність її згоди як дружини на здійснення такого правочину.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 04 березня 2021 року з метою забезпечення позову накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 , що належить на праві приватної власності ОСОБА_2 .

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 28 липня 2022 року позов ОСОБА_4 задоволено частково.

З ОСОБА_2 на користь позивача стягнуто заборгованість за договорами позики від 03 липня 2013 року та 30 червня 2016 року в сумі 85000 доларів США та 115268,94 грн (три відсотки річних), а також судовий збір в сумі 5221 грн.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про стягнення боргу за договором позики відмовлено.

Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції виходив із того, що наявні у матеріалах справи докази підтверджують факт отримання ОСОБА_2 грошей у позику від позивача, а тому наявні підстави для стягнення позики та трьох відсотків річних у розрахованій судом сумі з ОСОБА_2 . Оскільки доказів укладання договорів позики в інтересах сім`ї, а не у власних інтересах ОСОБА_2 та за згодою ОСОБА_5 , суду представлено не було, то суд вважав безпідставним стягнення позики з відповідача ОСОБА_5 .

З зазначеними висновками суду не погодилися позивач та відповідач ОСОБА_2 , у зв`язку з чим через своїх представників подали апеляційні скарги.

ОСОБА_2 наполягав на необхідності стягнення боргу саме у солідарному порядку з нього та ОСОБА_5 , оскільки кошти ним отримувалися у борг для забезпечення інтересів сім`ї і були використані саме для цього.

ОСОБА_4 також наполягала на солідарній відповідальності відповідачів, оскільки вони отримували кошти у борг для родини, а тому повинні повертати кошти разом. Також вона зазначала про те, що судом було неправильно розраховано суму трьох відсотків річних.

Перевіривши законністьі обґрунтованістьрішення судупершої інстанціїв межахдоводів апеляційнихскарг тавимог,заявлених усуді першоїінстанції,апеляційний судвважає,що узадоволенні апеляційноїскарги ОСОБА_2 слід відмовити,а апеляційну скаргу ОСОБА_4 слід задовольнити частково, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що 18 травня 2012 р. між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 було зареєстровано шлюб, який розірвано на підставі рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 08 жовтня 2018 року.

Під час перебування у шлюбі 03 липня 2013 року ОСОБА_2 позичив у ОСОБА_4 70 000,00 доларів США, які зобов`язався повернути через 6 років, до 02 липня 2019 року, про що склав розписку.

30 червня 2016 року ОСОБА_2 позичив у позивача ще 20 000,00 доларів США, які зобов`язався повернути через 3 роки до 29 червня 2019 року, про що була складена розписка.

13 жовтня 2014 року ОСОБА_2 уклав з фондом ПАТ «ГЕОС ІНВЕСТ» інвестиційний договір №ТР4/136/1, за умовами якого ОСОБА_2 приймав участь в якості інвестора у будівництві будинку.

Ціна договору, а саме загальна сума інвестиційних внесків становила 745 315,00 грн, сума яких не є остаточною.

30 травня 2016 року між тими ж сторонами укладено додатковий договір № 1, за умовами якого у зв`язку з збільшенням проектної площі квартири на 0,09 кв.м ОСОБА_2 зобов`язався доплатити 1 035,00 грн.

30 серпня 2016 року ОСОБА_2 за згоди ОСОБА_5 придбав у ПАТ «Закритий недиверсійний венчурний корпоративний інвестиційний фонд «ГЕОС ІНВЕСТ» квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 64,9 кв. м, житловою площею 35,1 кв. м вартістю 746 350,00 грн. без ПДВ.

03 вересня 2016 року ОСОБА_2 уклав з ОСОБА_6 договір на виконання підрядних робіт, відповідно до якого останній зобов`язувався провести роботи з опорядження кв. АДРЕСА_1 . Вартість робіт за цим договором складала 745 453,00 грн.

Того ж дня, ОСОБА_6 отримав від ОСОБА_2 300 000,00 грн. в якості авансу за виконання вищезазначених робіт.

15 лютого 2017 року ОСОБА_6 отримав від ОСОБА_2 ще 445453,00 грн. в якості остаточної оплати за проведені роботи.

29 грудня 2020 року ОСОБА_4 отримала від ОСОБА_2 5000,00 доларів США в рахунок оплати боргу від 03 липня 2013 року, про що склала розписку.

Статтею 15ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Так, згідно зі статтею 1046ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до статті 1047ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша статті 1049 ЦК України).

Розписка про отримання в борг грошових коштів за своєю суттю є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

При цьому факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів від позичальника до позикодавця.

За звичаєм ділового обороту, у разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання.

Розглядаючи такий позов, суд з метою правильного застосування статей 1046, 1047ЦК України повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суд для визначення факту укладення договору повинен виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та, залежно від установлених результатів, зробити відповідні правові висновки.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 16 серпня 2021 року у справі №640/14934/19 (провадження №61-18933св20).

Частина 3 статті 1049 ЦК України регламентує, що позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Відповідно довимог статті1050ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Стаття 625 ЦК України визначає, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно зістаттею 4 ЦПК Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Право на захист особа здійснює на свій розсуд (стаття 20 ЦК України).

Відповідно достатті 13 ЦПК Українисуд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

У розумінні цивільного процесуального закону предмет позову це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. Підставами позову є обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

Згідно з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 16.01.2019 р. у справі №373/2054/16-ц, суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046ЦК України, а також частини першої статті 1049ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України. Якщо у договорі не встановлено іншого порядку повернення боргу та не передбачено його визначення в грошовому еквіваленті до національної валюти України гривні, то не має правових підстав для перерахунку у гривні боргу в доларах США за офіційним курсом НБУ.

Враховуючи викладене, розписки від 03 липня 2013 року та від 30 червня 2016 року підтверджують факт укладення між позивачем та відповідачем ОСОБА_2 договорів позики та отримання останнім коштів.

Оскільки ОСОБА_2 не заперечував факт надання розписок, отримання в борг грошей і непогашення боргу, тому суд першої інстанції обґрунтовано стягнув з нього непогашену частину позики. Разом з тим, суд припустився помилки при обрахуванні трьох відсотків річних. Оскільки відповідач отримував позики у доларах США, то і вказані відсотки повинні бути нараховані у цій валюті.

Загальний розмір трьох відсотків річних становить 4448,63 доларів США (формула: сума х (3% / 100%) х (період/рік).

Сума боргу у період з 30.06.2019 по 26.02.2021 20000 доларів США, у період з 03.07.2019 по 29.12.2020 70 000 доларів США, у період з 30.12.2021 по 26.02.2021 65000 доларів США.

Три відсотка річних за період з 30.06.2019 по 26.02.2021 (заборгованість 20000 доларів США) становлять 997,81 доларів США: за період з 30.06.2019 по 31.12.2019 = 304,11 доларів США (185 днів, кількість днів у році 365), за період з 01.01.2020 по 31.12.2020 = 600 доларів США (366 днів, кількість днів у році 366), за період з 01.01.2021 по 26.02.2021 = 93,70 доларів США (57 днів, кількість днів у році 365).

Три відсотка річних за період з 03.07.2019 по 29.12.2020 (заборгованість 70 000 доларів США) становлять 3135,64 доларів США: за період з 03.07.2019 по 31.12.2019 = 1047,12 доларів США (182 дні, кількість днів у році 365), за період з 01.01.2020 по 29.12.2020 = 2088,52 доларів США (364 дні, кількість днів у році 366).

Три відсотка річних за період 30.12.2021 по 26.02.2021 (заборгованість 65 000 доларів США) становлять 315,18 доларів США: за період з 30.12.2020 по 31.12.2020 = 10,66 доларів США (2 дні, кількість днів у році 366), за період з 01.01.2021 по 26.02.2021 = 304,52 доларів США (57 днів, кількість днів у році 365).

Вказаний розмір відсотків підлягає стягненню з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача.

Що ж стосується солідарного обов`язку відповідачів по поверненню боргу, то суд першої інстанції, на думку колегії суддів, правильно констатував, що такий обов`язок відсутній.

Відповідно до частини третьої статті 61 СК України, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Частина четверта статті 65 СК України встановлює, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

До складу майна, що підлягає поділу, входить загальне майно, наявне у подружжя на час розгляду справи, і те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї.

Якщо наявність боргових зобов`язань підтверджується відповідними засобами доказування, такі боргові зобов`язання повинні враховуватись при поділі майна подружжя.

Борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї, враховуються при поділі майна (пункти 23, 24 Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя»).

При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового (частина друга статті 65 СК України).

За таких обставин суди повинні досліджувати, чи отримані грошові кошти були витрачені в інтересах сім`ї, чи підтверджено це відповідними доказами, а також з`ясовувати, чи надавав інший з подружжя у письмовій формі згоду на укладення договору позики.

Такий правовий висновок висловлений Верховним Судом у постановах від 28 серпня 2019 року у справі №638/20603/16 (провадження №61-26089св18), від 08 квітня 2020 року у справі №361/7130/15-ц (провадження №61-1843св20), від 21 липня 2021 року у справі №361/5840/19 (провадження №61-259св21), від 16 лютого 2022 року у справі №520/6471/17 (провадження №61-16118св20), від 21 вересня 2022 року у справі №348/2263/19 (провадження №61-72св22).

Оскільки позивач не надала суду належних та допустимих доказів того, що відповідач ОСОБА_5 надавала письмову згоду на укладання договорів позики в інтересах сім`ї з метою використання отриманих у борг коштів для задоволення потреб сім`ї, то суд першої інстанції обґрунтовано констатував про відсутність у відповідачів солідарного обов`язку повернення боргу за договорами позики.

Наведений апелянтами як підставу для апеляційного оскарження рішення суду першої інстанції висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі №638/18231/15-ц (провадження №14-712цс19), не суперечить висновку оскаржуваного рішення, оскільки у зазначеній постанові Великої Палати Верховного Суду встановлено, що при оформленні договору позики приватний нотаріус отримала заяву дружини, якою вона надала згоду своєму чоловікові на укладення договору позики. У справі, яка переглядається судом апеляційної інстанції, така згода ОСОБА_5 відсутня.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_5 є правильним і зміні або скасуванню не підлягає.

Що ж стосується висновку суду про стягнення з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача трьох відсотків річних у гривні, то він є хибним, а тому рішення суду в цій частині підлягає зміні шляхом стягнення з зазначеного відповідача на користь позивача трьох відсотків річних у сумі 4448,63 доларів США.

Оскільки рішення суду частково змінено, то позивач на підставі ст.141 ЦПК України має право за розгляд справи в суді апеляційної інстанції отримати від відповідача ОСОБА_2 судовий збір у сумі 7831,50 грн.

Керуючись ст.374, 376, 382 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_2 відмовити.

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 28 липня 2022 року в частині стягнення з ОСОБА_2 трьох відсотків річних змінити.

Стягнути з ОСОБА_2 накористь ОСОБА_4 три відсоткарічних у сумі 4448,63 доларів США.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції у сумі 7831,50 грн.

Постанова набираєзаконноїсилиздняїїприйняття і у випадках, передбаченихст.389 ЦПК України, може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.

Головуючий О. В. Локтіонова

Судді С. Ю. Колосовський

О. О. Ямкова

Повний текстпостанови складено19 жовтня 2022 року.