Рішення

від 19.10.2022 по справі 922/573/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" жовтня 2022 р.м. ХарківСправа № 922/573/22

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Ємельянової О.О.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Нордіск", 49050, м. Дніпро, пр.-т. Гагаріна, 115, оф. 4 до Товариства з обмеженою відповідальністю "РВЗ Україна", 61082, м. Харків, пр.-т. Гагаріна, 144 А простягнення 576 444,51 грн.без виклику учасників справи

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Нордіск" звернулось до Господарського суду Харківської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "РВЗ Україна" про стягнення суми у розмірі 576 444,51 грн., з яких: 355 200,00 грн. сума основного боргу, 8 231,56 грн. інфляційні втрати, 3 444,95 грн. 3 % річних, 209 568,00 грн. сума пені. Також до стягнення заявлені судові витрати у розмірі 8 646, 67 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 62 000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов`язань за договором поставки № 2009 від 20.09.2021 року в часині в частині повного та своєчасного розрахунку.

Ухвалою суду від 15.02.2022 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 922/573/22. Розгляд справи № 922/573/22 призначено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами.

23.06.2022 року від відповідача через канцелярію суду надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 5832/22 електронна пошта), у якому відповідач, просить суд, визнати поважними причини пропуску процесуального строку на подачу відзиву на позовну заяву та поновити його. Долучити відзив на позов до матеріалів справи. Відмовити у задоволенні позову про стягнення пені у сумі 209 568,00 грн., інфляційних втрат у сумі 8 231,56 грн., 3 % річних у сумі 3 444,95 грн. Зменшити розмір витрат позивача на правничу допомогу до 6 000, 00 грн.

Ухвалою суду від 28.06.2022 року задоволено клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "РВЗ Україна" викладене у пункті 1 прохальної частини відзиву на позовну заяву (вх. № 5832/22 від 23.06.2022 року електронна пошта) про визнання поважними причини пропуску процесуального строку на подачу відзиву на позовну заяву та поновити його. Поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю "РВЗ Україна" строк на подання відзиву (вх. № 5832/22 від 23.06.2022 року електронна пошта). Відзив Товариства з обмеженою відповідальністю "РВЗ Україна" долучено до матеріалів справи. Подальший розгляд вести із його урахуванням.

12.07.2022 року від позивача через канцелярію суду надійшла відповідь на відзив (вх. № 6515), у якій останній, просить суд, поновити строк на подання відповіді на відзив та прийняти його до розгляду, також просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі як обґрунтовані та доведені і не зменшувати витрати на професійну правничу допомогу оскільки вони є реальними та співмірними.

Ухвалою суду від 18.07.2022 року задоволено клопотанняпозивача викладене у відповіді на відзив (вх. № 6515 від 12.07.2022 року) про поновлення строку на подання відповіді на відзив на позовну заяву. Поновлено позивачу строк на подання відповіді на відзив (вх. № 6515/22 від 12.07.2022 року). Відповідь на відзив (вх. № 6515 від 12.07.2022 року) долучено до матеріалів справи. Подальший розгляд ведеться із її урахуванням.

26.07.2022 року від відповідача через канцелярію суду надішли заперечення на відповідь на позов (вх. № 7202/22) у яких останній просить суд, поновити строк на подання заперечень, та відмовити у задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені, інфляційних втрат, 3% річних. Та зменшити витрати на правничу допомогу до 6 000,00 грн.

Щодо клопотання про поновлення строку на подання заперечень, суд зазначає, що твердження відповідача щодо пропуску строку є помилковими, оскільки як вбачається із матеріалів справи відповідачем заперечення на відповідь на відзив було надано до суду 26.07.2022 року. Враховуючи вищевикладене, із урахуванням поштового перебігу, відповідачем у строки було надано до суду вищевказані заперечення, у зв"язку із чим, клопотання відповідача щодо поновлення строків на подання заперечень, не підлягає до задоволення.

Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Згідно вимог статті 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

При цьому, будь-яких клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідно до вимог статті 252 Господарського процесуального кодексу України від учасників справи не надходило.

Разом з тим, за висновками суду, в матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у справі матеріалами.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані докази, суд встановив наступне.

Як зазначає позивач, 20.09.2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Нордіск" (позивач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "РВЗ Україна" (відповідач, покупець) було укладено договір поставки № 2009.

Відповідно до пункту 10.1. сторони погодили, що договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2022 року, про у будь-якому випадку до повного виконання сторонами взятих на себе зобов"язаню і взаєморозрахунків за цим договором.

Пунктом 1.1. договору, сторони погодили, що в порядку та на умовах, визначених цим договором, постачальник зобов"язується передати у власність покупця товар, а покупець зобов"язується прийняти його і оплатити за цінами і в кількості відповідно до умов договору.

Найменування, асортимент, кількість, умови поставки, ціна і строки поставки товару вказуються і погоджуються сторонами в специфікаціях, які є невід"ємною частиною цього договору. Специфікація підписується на кожну окрему поставку товару (пункт 1.2. договору).

Відповідно до пункту 3.1. договору, ціна за одиницю товару визначається згідно специфікацій, які є невід"ємними частинами цього договору.

Загальна сума договору визначається сукупністю специфікацій, які є невід"ємною частиною договору (пункту 3.2. договору).

Пунктом 4.1. договору, сторони визначили, що покупець здійснює перерахування вартості товару на умовах, зазначених у специфікаціях, які є невід"ємною частиною цього договору.

Оплата здійнюється в безготовковій формі на поточний рахунок постачальника. Момент плати є дата надходження грошових коштів на поточний рахунок постачальника (пункти 4.2., 4.3. договору).

На виконання умов договору, 20.09.2021 року між сторонами було підписано специфікацію № 1 на загальну суму 710 400,00 грн.

Пунктом 3 специфікації, сторони погодили, що строки поставки протягом 5 днів від дати перерахування попередньої оплати.

Умови оплати 100% попередня оплата (пункт 4 специфікації).

12.02.2022 року між сторонами було підписано додаткову угоду № 1 до договору поставки № 2009 від 20.09.2021 року, у якій сторони внесли змііни щодо реквізитів сторін.

Як зазначає позивач, 21.09.2021 року останнім було виставлено рахунок на оплату № 38 на загальну суму 710 400,00 грн.

За твердженнями позивача, відповідачем 08.10.2021 року було сплачено частково суму попередньої оплати у розмірі 355 200,00 грн.

Позивачем на виконання умов договору поставки, було поставлено відповідачу товар на загальну суму 710 400,00 грн. відповідно до видаткової накладної № 52 від 12.10.2021 року, та товарно - транспортної накладної № 1210-1 від 12.10.2021 року.

Відповідачем відповідно до довіреності № 10 від 12.10.2021 року було отримано товар за видатковою накладною № 52 від 12.10.2021 року на загальну суму 710 400,00 грн.

Проте відповідач належним чином не виконав зобов`язання за договором, та в порушення умов договору оплату за отриманий товар здійснив частково на суму 355 200,00 грн. відповідно до платіжного доручення № 97 від 08.210.2021 року (призначення платежу сплата за колеса зубчаті згідно рахунку на оплату № 38 від 21.09.2021 року), у зв"язку із чим, позивач звернувся із відповідним позовом до суду.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. (Аналогічна норма міститься і у статті 526 Цивільного кодексу України). До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно зі статтею 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 Цивільного кодексу України).

За своєю правовою природою договір № 2009 від 20.09.2021 року є договором поставки.

Відповідно до частини 1 статті 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 655 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін .

Згідно частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

При цьому, відповідач не надав до суду жодних доказів у підтвердження здійснення повної оплати за спірною господарською операцією.

Враховуючи вищевказані обставини, неналежне виконання відповідачем зобов`язань за договором поставки № 2009 від 20.09.2021 року, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення суми основного боргу у розмірі 355 200, 00 грн. є обґрунтованими, правомірними, доведеними матеріалами справи, не спростованими відповідачем та такими, що підлягають задоволенню.

У зв`язку із неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором, позивачем було нараховано: 8 231,56 грн. - інфляційних втрат, 3 444,95 грн. - 3 % річних, 209 568,00 грн. - пені, відповідно до наданого розрахунку суми позовних вимог який наявний у матеріалах справи.

Відповідач у наданому до суду відзиві на позовну заяву (вх. № 5832/22 від 23.06.2022 року електронна пошта) та запереченнях на відповідь на відзив (вх. № 7202/22 від 26.07.2022 року) заперечує проти позовних вимог та зазначає, що сторони в договорi передбачили, що поставка товару здійснюється на умовах повної попередньої оплати. Крім того, позивачем жодних вимог про сплату відповідачем попередньої оплати направлено не було, у зв`язку із чим, заявлений позивачем у розрахунку період є безпідставним.

Також, на думку відповідача, враховуючи вiдсутнiсть встановлених cтроків оплати, вимоги позивача щодо оплати продукції, не надання позивачем доказiв на пiдтвердження порушення відповідачем строків оплати, неможливо встановити перiод прострочення виконання зобов`язання з оплати продукцiї. Тому, розрахунок позивача є необґрунтованим.

Позивач у наданій до відповіді на відзив (вх. № 6515 від 12.07.2022 року) зазначає, що Вищий Господарський Суд України вказує на наявність спеціальної норми Цивільного кодексу України, яка чітко встановлює, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього. Також позивач з посиланням на Лист ВГСУ від 29.04.2013 року №01-06/767/2013 зазначає, що наявність у покупця зобов`язання щодо здійснення платежів за отриманий товар випливає безпосередньо зі змісту частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України, а не ставиться у залежність від звернення до нього з окремою вимогою у порядку частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України.

У зв`язку із чим, на думку останнього, відповідач був зобов`язаний оплатити товар після його прийняття та прийняття товаророзпорядчих документів на нього, а це 12.10.2021 року і з наступної дати позивачем нараховуються усі штрафні санкції та здійснено розрахунок. Також зазначає, що відповідач отримав товар 12.10.2021 року і саме з цієї дати у нього виник обов`язок оплатити вартість поставленого товару. Тому, згідно висновків Верховного суду України у справі № 6-125цс14, пред`явлення вимоги до боржника є пред`явлення до нього позову. Оскільки відповідач отримавши товар не сплатив його вартість, починаючи з 13.10.2021 року відповідач зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Суд не приймає вищевикладені заперечення відповідача, оскільки відповідно до вимог частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідачем було отримано товар на загальну суму 710 400,00 грн. відповідно до видаткової накладної № 52 від 12.10.2021 року, та товарно - транспортної накладної № 1210-1 від 12.10.2021 року, та довіреності № 10 від 12.10.2021 року.

Враховуючи вищевикладене, у відповідача з 12.10.2021 року у відповідності до вимог частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України виник обов`язок щодо оплатити товару у повному обсязі.

З аналізу вищевикладеного вбачається виконання позивачем своїх зобов`язань з поставки товару, яка не заперечується сторонами та підтверджується видатковими накладними, що містяться в матеріалах справи, підписаними та скріпленими печатками сторін, без зауважень щодо кількості та якості поставленого товару.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України договори укладені між сторонами у справі, як цивільно правові правочини є правомірними на час розгляду справи, якщо їх недійсність прямо не встановлено законом, та вони не визнані судом недійсними, тому зобов`язання за цими договорами мають виконуватися належним чином.

Також суд, приймає до уваги, що якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов`язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 Цивільного кодексу України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов`язку негайного виконання; такий обов`язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 Цивільного кодексу України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред`явив йому кредитор пов`язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов`язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд України в своїй постанові від 19.08.2014 року у справі №925/1332/13, постанові від 28.02.2018 року у справі № 910/9075/17 де зазначено, що зі змісту статті 692 Цивільного кодексу України вбачається, що за загальним правилом, обов`язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на товар. Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором купівлі - продажу не встановлено інший строк оплати. Відтак, обов`язок покупця оплатити товар (з огляду на приписи статті 692 Цивільного кодексу України) виникає з моменту його прийняття.

Таким чином, наявність зобов`язання у відповідача щодо проведення платежів за отриманий товар випливає безпосередньо зі змісту частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України, а не ставиться в залежність від звернення до нього з окремою вимогою в порядку частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України як на тому наполягає відповідача.

За таких обставин, факт отримання товару відповідачем і видаткові накладні, надані позивачем на підтвердження своїх вимог, є самостійними підставами для виникнення обов`язку у відповідача здійснити розрахунки за отриманий товар.

Отже, загальні положення частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України не можуть бути застосовані до спірних правовідносин сторін, оскільки термін виконання зобов`язання, що випливає з правовідносин поставки (купівлі-продажу), чітко встановлений зазначеною спеціальною нормою права покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.

Крім того, відповідно до частини 1 статті 222 Господарського кодексу України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб`єктів, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред`явлення їм претензії чи звернення до суду.

Враховуючи вищевикладене, судом відхиляються доводи відповідача про те, що позивач не вимагав оплати поставленого товару і відповідно строк виконання грошового зобов`язання перед позивачем не настав. У зв`язку із чим, твердження відповідача щодо вiдсутності встановлених cтроків оплати, вимог позивача щодо оплати продукції, не надання позивачем доказiв на пiдтвердження порушення відповідачем строків оплати, у зв`язку із чим розрахунок позивача є необґрунтованим, не відповідають вимогам законодавства, спростовуються вищевикладеним та ґрунтуються на неправильному розумінні відповідачем норм законодавства та довільному тлумаченні.

При цьому, порушення відповідачем свого зобов`язання, в частині проведення повної оплати за поставлений позивачем товар, надає останньому право на нарахування відповідачеві інфляційних втрат, відсотків річних та штрафних санкцій, передбачених умовами договорів та законодавством.

Щодо нарахованих позивачем відповідачу 8231,56 грн. - інфляційних втрат за період жовтень, листопад, грудень 2021 року, 3 444,95 грн. - 3 % річних за період з 13.10.2021 року по 07.02.2022 року, суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 4 Цивільного кодексу України передбачено, що основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України.

В силу положення статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України визначено обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 Цивільного кодексу України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18) та від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).

Суд не приймає заперечення відповідача викладені у наданому до суду відзиві на позовну заяву та запереченнях на відзив на позов в частині, що оскільки договором поставки не встановлені cтроки оплати, відсутність вимоги позивача щодо оплати продукцiї, не надання позивачем доказiв на пiдтвердження порушення відповідачем строків оплати, у зв`язку із чим, неможливо встановити перiод прострочення виконання зобов`язання з оплати продукцiї, з огляду на наступне.

Згідно частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

З аналізу вищевикладеного та умов договору слідує, що сторони у пункті 4 специфікації № 1 погодили умови оплати, а саме - 100% попередня оплата.

Проте в силу положень частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України відповідач мав оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів.

Як вбачається із матеріалів справи, позивачем було поставлено відповідачу товар відповідно до видаткової накладної № 52 від 12.10.2021 року та товарно - транспортної накладної № 1210-1 від 12.10.2021 року на загальну суму 710 400,00 грн. Відповідачем було отримано товар відповідно до довіреності № 10 від 12.10.2021 року.

Враховуючи вищевикладене, відповідач після отримання товару за видатковою накладною № 52 від 12.10.2021 року на загальну суму 710 400,00 грн., був зобов`язаний оплатити товар.

Перевіривши правильність нарахування позивачем інфляційних втрат у розмірі 8231,56 грн. за період жовтень, листопад, грудень 2021 року, та 3 % річних у розмірі 3 444,95 грн. за період з 13.10.2021 року по 07.02.2022 року, у онлайн системі "Ліга Закон" відповідно до наданого розрахунку, суд дійшов висновку, що такі нарахування здійснено арифметично вірно, та вони відповідають вимогам законодавства та є такими, що підлягають задоволенню.

Щодо нарахованої позивачем відповідачу пені у сумі - 209 568,00 грн. за період з 13.10.2022 року по 07.02.2022 року, суд зазначає наступне.

Заперечуючи проти нарахування пені, відповідач у наданому до суду відзиві на позовну заяву та запереченнях на відповідь на відзив зазначає, що сторони пунктом 7.4. договору визначили, що штрафні санкції за порушення строків перерахування попередньої оплати до покупця не застосовуються. У зв"язку із чим, на думку відповідача та відповідно до комплексного аналiзу специфікації та договору вбачається, що сума 355 200,00 грн. є попередньою оплатою, у зв"язку із чим, позивачем безпідставно заявлено до стягнення суму пені.

Крім того, за твердженнями відповідача, яким би способом не визначався у договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислена на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України. Та посилається на правову позицію викладену у постановах Верховного суду у справі № 907/65/18 від 12.03.2020 року та у справі № 910/20734/20 від 20.01.2022 року.

Позивач у наданій до суду відповіді на відзив відповідача, зазначає зокрема, щодо заперечень відповідача в частині нарахування пені, позивач із посиланням на правову позицію викладену у постанові Верховного Суду України від 21 червня 2017 року у справі № 910/2031/16 зазначає, що оскільки сторони мають право визначити у договорі не лише інший строк нарахування штрафних санкцій, який обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина 1 статті 252 Цивільного кодексу України), а взагалі врегулювати свої відносини щодо нарахування штрафних санкцій на власний розсуд (частина 3 статті 6 Цивільного кодексу України). Також зазначає, що Верховний Суд вказав, що за змістом положень частин 4 і 6 статті 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. У зв"язку із чим, за твердженнями позивача у даній справі сторони погодили в договорі розмір пені і позивач, виконуючи умови укладеного сторонами договору нараховує пеню саме відповідно до умов договору і зобов`язань, які взяв на себе відповідач. У зв"язку із чим, позивачем правомірно нараховано та заявлено вимогу про стягнення пені в розмірах визначених умовами договору.

Суд не приймає вищевикладені заперечення відповідача з огляду на наступне.

Як вбачається із пункту 7.4. договору, сторони погодили, що за порушення строків оплати, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі 0,5 % від суми простроченого платежу, за кожен календарний день прострочення. Штрафні санкції за порушення строків перерахування попередньої оплати до покупця не застосовуються.

Частинами 1, 3, 5 статті 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі статтею 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Як вбачається із матеріалів справи, сторони у пункті 7.4. договору погоди нарахування пені у розмірі 0,5 % від суми простроченого платежу, за кожен календарний день прострочення.

Враховуючи вищевикладене, посилання відповідача в частині того, що розмір пені заявлений позивачем до стягнення не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислена на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України не приймається судом, оскільки укладаючи договір, сторони є вільними у виборі умов, тож визначають їх на власний розсуд і за взаємною згодою, обираючи порядок розрахунків і платежів, у даному випадку щодо визначення та рахування пені визначеної пунктом 7.4. договору.

Також суд не приймає заперечення відповідача в частині того, що сума 355 200,00 грн. є попередньою оплатою, у зв`язку із чим, позивачем безпідставно заявлено до стягнення суму пені, оскільки останнє спростовується вищевикладеними нормами.

Крім того, як вбачається із матеріалів справи, та норм Цивільного кодексу України, з моменту отримання товару за видатковою накладною № 52 від 12.10.2021 року, товарно - транспортної накладної № 1210-1 від 12.10.2021 року, та довіреності № 10 від 12.10.2021 року на загальну суму 710 400,00 грн. у відповідача виник обов`язок щодо оплатити товару у повному обсязі. У зв`язку із чим, твердження відповідача що сума боргу є попередньою оплату ґрунтується на неправильному розумінні норм законодавства.

Також суд проаналізувавши обставини цієї справи на предмет подібності та релевантності, не приймає посилання відповідача на правову позицію викладену у постановах Верховного суду у справі № 907/65/18 від 12.03.2020 року та у справі № 910/20734/20 від 20.01.2022 року.

Оскільки правовідносини у даних справах на які посилається відповідач у відзиві на позовну заяву, а саме у справах № 907/65/18, № 910/20734/20, № 910/2031/16 та дана справа є відмінними за істотними правовими ознаками, що свідчить про неподібність правовідносин у них, та прийняті за іншої фактично-доказової бази (обставин справи та зібраних у ній доказів).

При цьому, у кожній із зазначених справ судами досліджувались різні за змістом докази, які подавались сторонами, та на підставі встановлених судами різних за змістом обставин (різний розмір основного боргу, дати часткової оплати, різні періоди нарахування тощо) приймалися відповідні судові рішення.

За приписами частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (частина 2 статті 549 Цивільного кодексу України).

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частина 3 статті 549 Цивільного кодексу України).

Частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Враховуючи вищевикладене, судом здійснено перевірку розрахунку суми пені - - 209 568,00 грн. за період з 13.10.2022 року по 07.02.2022 року у онлайн системі "Ліга Закон" та встановлено, що такі нарахування здійснені арифметично вірно та вони підлягають до задоволення.

Частинами 1, 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (стаття 74 Господарського процесуального кодексу України).

Частиною 2 статті 42 Господарського процесуального кодексу України, передбачено, що учасники справи зобов`язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

При цьому, решта доводів учасників процесу, їх письмових клопотань (пояснень), поданих до матеріалів справи документів, були ретельно досліджені судом, і наведених вище висновків суду не спростовують.

З урахуванням викладеного, господарський суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню, а саме щодо стягнення з відповідача на користь позивача суми у розмірі 576 444,51 грн., з яких: 355 200,00 грн. сума основного боргу, 8 231,56 грн. інфляційні втрати, 3 444,95 грн. 3 % річних, та 209 568,00 грн. суми пені.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Як вбачається із матеріалів справи позивачем заявлено до стягнення із відповідача судові витрати у розмірі 62 000,00 грн.

Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу, пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведення експертизи, пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до частини 1 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Частиною 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

За змістом наведених законодавчих приписів необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи.

У підтвердження понесених позивачем витрат на правничу допомогу, останнім було надано до суду:

- ордер на надання правничої (правової) допомоги серія АЕ № 1124976;

- свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серія ДП № 3665;

- договір про надання правничої допомоги, юридичного консультування та юридичного представництва від 02.02.2022 року № 06/22 укладеного між адвокатським об"єднанням "Еквіта" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Нордіск";

- додаток до договору про надання правової допомоги № 06/22 від 02.02.2022 року;

- акт № РА-6 від 07.02.2022 року про приймання виконаних робіт (наданих послуг) на загальну суму 57 000, 00 грн.;

- платіжне доручення № 243 від 07.02.2022 року на суму 57 000,00 грн.

За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Разом із тим згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України, суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України).

Суд має оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

У разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони щодо неспівмірності заявлених іншою стороною витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд з огляду на принципи диспозитивності та змагальності не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Аналогічна правова позиція викладена постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 року у справі N 922/445/19 та від 22.11.2019 року у справі N 910/906/18.

Відповідачем, у наданому до суду відзиву на позовну заяву від 23.06.2022 року вх. № 5832, заявлено клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу.

В обґрунтування наданої до суду заяви в частині зменшення витрат на професійну правничу допомогу, відповідач зазначає, що позивач, просить суд, стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу у розмірі 62 000,00 грн. Проте на підтвердження понесених витрат надає до суду копію договору про надання правової допомоги № 06/22 від 02.02.2022 року, додатку до договору, ордеру серія АЕ № 1124976, акту № РА-6 від 07.02.2022 року про приймання виконаних робіт, платіжне доручення № 243 від 07.02.2022 року. На думку відповідача, витрати на правничу допомогу у розмірі 62 000,00 грн. не відповідають критерію розумності та є неспівмірними з обсягом наданих адвокатом послуг і часом, витраченим на виконання відповідних робіт, оскільки позивач у позовній заяві зазначає попередній орієнтовний розрахунок судових витрат, у тому числі робіт, виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги та зазначає, що витрати на правничу допомогу складають 10 годин загальною вартістю 62 000,00 грн. та складається з збору доказів: ознайомлення (вивчення та аналіз) з наданими клієнтом документами та надання юридичного висновку у справі кількість годин 2, написання (складання) позовної заяви (аналіз матеріалів справи, тощо) кількість 5 годин, формування та подання позовної заяви з додатками, позивачу та до суду кількість 2 години.

Проте на підтвердження фактично понесених витрат на правничу допомогу позивач надав акт № РА-6 від 07.02.2022 року про прийняття виконаних робіт (наданих послуг), який не містить детального опису послуг, які були фактично надані адвокатом, вартість погодинної оплати тощо на суму 57 000,00 грн., не містить жодної із послуг, які позивачем визначено у попередньому розрахунку витрат на правничу допомогу. Тому, за твердженнями відповідача позивачем не надано до суду розрахунків витрат, інших документів, що підтверджують обсяг, вартість наданих послуг, також зазначає, що позивачем не надано детального опису наданих послуг.

За твердженнями відповідача, із наданого позивачем попереднього розрахунку вбачається що адвокатом всього витрачено 9 годин, на загальну суму 62 000,00 грн. Отже, на думку останнього, вартість 1 години становить суму 6 888,88 грн. (62 000 грн./9 год.). За твердженнями відповідача, з наданих позивачем до матеріалів позовної заяви документів вбачається, що адвокат знайомився 2 години з 13 аркушами, вартість цієї послуги виходячи із попереднього розрахунку становить 13 777,76 грн. Послуги адвоката позивача із складання позову у малозначній справі, із мінімальним пакетом доказових документів (договір з додатками, видаткова накладна, рахунок, товаротранспортна накладна та платіжне доручення) відповідно до позовних матеріалів становить, більш ніж 5 мінімальних заробітних плат в Україні. У зв`язку із чим, виходячи із конкретних обставин справи, її незначної складності (відповідно до ухвали суду справа визначена малозначною), змісту позовної заяви, яка у своїй більшості містить викладення фактичних обставин справи та посилання на нормативно - правові акти, без посилань на судову практику, враховуючи вартість послуг на аналогічні послуги, яка є значно нижчою, відповідач вважає що сума витрат на складання позовної заяви у розмірі 34 444,50 грн. є значно великою та неспівмірною зі складністю справи та витраченим адвокатом часом, у зв`язку із чим, заявлені позивачем до стягнення із відповідача суму витрат на правничу допомогу у розмірі 62 000, 00 грн. є завищеною та не відповідає критерію розумності таких витрат, у зв`язку із чим, просить суд, зменшити розмір заявлених до стягнення витрат на правничу допомогу до 6 000,00 грн.

Позивач, у наданій до суду відповіді на відзив від 12.07.2022 року вх. № 6515 зазначає, що сторонами у договорі з адвокатським об`єднанням визначено фіксований розмір гонорару. Також зазначає, що Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі N 755/9215/15-ц).

За твердженнями позивача, як свідчать матеріали справи, відповідачем доказів або обґрунтувань, у тому числі розрахунків, які б свідчили про неправильність розрахунку витрат або неналежність послуг адвоката не надано.

При цьому, між сторонами погоджено гонорар адвоката у фіксованому розмірі і він не змінюється в залежності від обсягу послуг та витраченого адвокатом часу (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.12.2020 року у справі N 640/18402/19). Що стосується часу, витраченого фахівцем в галузі права, то зі змісту норм процесуального права можна зробити висновок, що достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, що саме така кількість часу витрачена на відповідні дії. До того ж між сторонами погоджено гонорар у фіксованому розмірі, що виключає прив`язку до витраченого часу як основоположний критерій.

У зв`язку із чим, за твердженнями позивача, враховуючи те, що позивачем підтверджено правовий статус адвоката, вчинення відповідних дій з метою представництва та захисту інтересів сторони у справі, а також співмірність розміру витрат з наданими послугами, вважаємо, що наявні всі підстави для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу з відповідача на користь позивача.

Частинами 1, 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини 2 статті 42 Господарського процесуального кодексу України, передбачено, що учасники справи зобов`язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (стаття 74 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд, дослідивши матеріали справи, та надані позивачем документи у підтвердження розміру витрат на правничу допомогу адвоката, здійснивши перевірку розрахунків зазначених у позивачем у наданому акті, зазначає наступне.

Відповідно до пункту 6 додатку до договору про надання правової допомоги № 06/22 від 02.02.2022 сторони визначили що загальна сума гонорару адвоката за цим додатком становить 62 000,00 грн.

Як вбачається із наданого позивачем акту № РА-6 від 07.02.2022 року про приймання виконаних робіт (наданих послуг) адвокатом надано послуги на загальну суму 57 000,00 грн.

У зв`язку із чим, позивачем було заявлено до стягнення із відповідача суму у розмірі 62 000,00 грн.

З аналізу вищевикладених документів вбачається, що сторонами у договорі погоджено суму фіксованого гонорару.

Враховуючи вищевикладене, суд не приймає заперечення відповідача в частині відсутності детального опису виконаних адвокатом робіт, та погодинної оплати, оскільки відповідно до висновків Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі № 640/18402/19 у постанові від 28.12.2020 року, розмір гонорару адвоката, встановлений сторонами договору у фіксованому розмірі, не залежить від обсягу послуг та часу, витраченого представником позивача, а отже є визначеним.

У справі "East/West Alliance Limited" проти України" Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "Ботацці проти Італії" (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява № 34884/97, п. 30, ECHR 1999-V).

У пункті 269 Рішення у цієї справи Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Згідно статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року № 3477-IV, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Тобто витрати на послуги адвоката мають бути фактично понесеними та підтвердженими належними фінансовими документами.

Колегія суддів Касаційного господарського суду Верховного суду у своїй постанові від 05.02.2019 року у справі № 906/194/18 та постанові від 14.11.2018 року у справі № 910/8682/18 зауважила, що необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи.

У постанові від 01.08.2019 року у справі 915/237/18 Верховний суд зазначив, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

З аналізу вищевикладеного слідує, що чинним законодавством не заборонено права суду присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, за рахунок іншої сторони адвокатські витрати у меншому розмірі, який погоджений у договорі між адвокатом та його клієнтом.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18.

Також суд приймає до уваги, що для включення всієї суми гонорару до відшкодування за рахунок іншої сторони, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені до відшкодування, з урахуванням того, чи були такі витрати здійснені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. За наявності заперечень іншої сторони суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час і неспівмірність порівняно з ринковими цінами. Здійснюючи розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу між сторонами спору, господарський суд має враховувати результат розгляду спору, умови договору про надання правничої допомоги, укладеного між стороною спору та адвокатом (адвокатським об`єднанням, бюро), обсяги наданих стороні як клієнту послуг правничої допомоги щодо представництва її інтересів в суді під час розгляду справи.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, про часткове задоволення заяви відповідача (вх. № 5832 від 23.06.2022 року) викладеної у відзиві на позовну заяву про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, та виходячи із загальних засад судочинства - справедливості, добросовісності та розумності, та з метою забезпечення балансу інтересів сторін, із урахуванням того, що справа віднесена судом до малозначних, суд дійшов висновку про зменшення розміру витрат відповідача на правову допомогу, які підлягають стягненню з відповідача до 31 000, 00 грн.

Крім того, відповідно до вимог частини 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Враховуючи вищевикладене, зважаючи на приписи статей 126, 129 Господарського процесуального кодексу України, із урахуванням вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України, задоволення судом клопотання відповідача, в частині зменшення розміру понесених позивачем судових витрат (від 23.06.2022 року вх. № 5832 викладене у наданому до суду відзиві на позовну заяву), суд дійшов до висновку, про стягнення із відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 31 000,00 грн. (на 50 %).

В частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 31 000,00 грн. - відмовити.

Крім того, як свідчать матеріали справи, при зверненні до суду з позовом позивач сплатив судовий збір в сумі 8 646,68 грн.

Проте за розрахунком суду, судовий збір за вимогою про стягнення із відповідача суми у розмірі 576 444,51 грн. складає 8 646,67 грн.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У зв`язку із чим з відповідача підлягає до стягнення сума у розмірі 8 646,67 грн.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що 24.02.2022 Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Указом Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 14.03.2022, затвердженим Законом України №2119-IX від 15.03.2022, продовжено строк дії воєнного часу в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб.

Верховна Рада України прийняла Закон про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" (реєстр. №7300). Законом затверджено Указ Президента України від 18 квітня 2022 року №259/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», яким на часткову зміну статті 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-ІХ (зі змінами, внесеними Указом від 14 березня 2022 року № 133/2022, затвердженим Законом України від 15 березня 2022 року №2119-IX), строк дії воєнного стану в Україні продовжується з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб.

Указом Президента України від 18 травня 2022 року № 341/2022 строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб.

Указом Президента України від 12.08.2022 року № 573/2022 Про продовження строку дії воєнного стану в Україні продовжити строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб.

Відповідно до статті 26 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства в умовах воєнного стану забороняється.

Згідно вимог статті 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Разом з цим, відповідно до Рекомендацій прийнятих Радою суддів України щодо роботи судів в умовах воєнного стану, при визначенні умов роботи суду у воєнний час, рекомендовано керуватися реальною поточною обстановкою, що склалася в регіоні. У випадку загрози життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.

На підставі вищевикладеного, у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану, враховуючи поточну обстановку, що склалася в місті Харкові, суд був вимушений вийти за межі строку, встановленого статтею 248 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 73, 74, 86, 123, 126, 129,183, 236-238, 240-241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Клопотання відповідача викладене у наданому до суду відзиві на позовну заяву (вх. № 5832 від 23.06.2022 року) про зменшення витрат на професійну правничу допомогу - задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "РВЗ Україна" (61082, м. Харків, проспект Московський, 144 А, ЄДРПОУ 40602601) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Нордіск" (49050, м. Дніпро, проспект Гагаріна, 115, оф. 4, ЄДРПОУ 30011179) суму у розмірі 576 444,51 грн., з яких: 355 200,00 грн. сума основного боргу, 8 231,56 грн. інфляційні втрати, 3 444,95 грн. 3 % річних, 209 568,00 грн. сума пені, витрати зі сплати судового збору у розмірі 8 646,67 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 31 000,00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 31 000,00 грн. - відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного рішення.

Реквізити сторін:

позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Нордіск" (49050, м. Дніпро, проспект Гагаріна, 115, оф. 4, ЄДРПОУ 30011179);

відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю "РВЗ Україна" (61082, м. Харків, проспект Московський, 144 А, ЄДРПОУ 40602601).

У зв`язку із введенням Указом Президента України № 64/2022 воєнного стану на території України та Законом України про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" (реєстр. №7300) та обмеженим здійсненням судочинства Господарським судом Харківської області через проведення бойових дій на території міста Харкова, повний текст рішення підписано 19.10.2022 року.

Повне рішення складено "19" жовтня 2022 р.

СуддяО.О. Ємельянова