Постанова

від 19.10.2022 по справі 947/5464/22

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/8059/22

Справа № 947/5464/22

Головуючий у першій інстанції Маркарова С. В.

Доповідач Пузанова Л. В.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.10.2022 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого (суддя-доповідач) Пузанової Л. В.,

суддів: Орловської Н. В.,

Приходько Л. В.,

секретар Мокан В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Малиновського районного суду міста Одеси від 15 липня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛЕГПРОМІМПОРТ» про визнання трудових відносин припиненими,

встановив:

У лютому 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Київського районного суду міста Одеси з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Легпромімпортпро визнання припиненими трудових відносин.

В обґрунтування заявлених вимог зазначив, що згідно із протоколом загальних зборів ТОВ Легпромімпорт від 08 вересня 2003 року він був призначений на посаду директора товариства.

У 2010 році, у зв`язку з припиненням товариством господарської діяльності, він подав відповідачеві заяву про звільнення з посади та вважав трудові відносини з ним припиненими, влаштувавшись на іншу роботу. Однак нещодавно йому стало відомо, що він до цього часу зареєстрований в органах податкової служби як директор ТОВ Легпромімпорт та зрозумів, що відповідач не здійснив дій, необхідних для припинення трудового договору. В грудні 2021 року ним повторно написана заява про звільнення із вказаної посади, яка направлена на юридичну адресу товариства і яка повернулася йому без вручення адресату з відміткою за закінченням терміну зберігання.

Посилаючись на те, що уповноважений на звільнення директора товариства орган, яким є загальні збори учасників, проігнорував його заяву та не виконав покладених на нього Статутом обов`язків щодо створення нового виконавчого органу, чим порушив його право бути звільненим із займаної посади за власним бажанням, позивач просив суд трудові відносини із ТОВ Легпромімпортвизнати припиненими із 07 грудня 2021 року у зв`язку із звільненням з посади директора за власним бажанням.

06.06.2022 року Київський районний суд м. Одеси позовну заяву ОСОБА_1 до ТОВ Легпромімпорт про визнання припиненими трудових відносин передав на розгляд Малиновського районного суду м. Одеси на підставі пункту 1 частини першої статті 31 ЦПК України (за правилом територіальної підсудності).

Ухвалою від 15 липня 2022 року Малиновський районний суд м. Одеси у відкритті провадження за заявою ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Легпромімпорт про визнання припиненими трудових відносин відмовив.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить ухвалу суду скасувати та направити справу до суду першої інстанції для належного розгляду.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовано тим, що оскаржуване судове рішення винесено судом першої інстанції з порушенням норм матеріального і процесуального права. Зокрема, висновок суду про те, що його позов підлягає розгляду за правилами господарського судочинства із посиланням на Рішення Конституційного Суду України від 12.01.2010 року №1-рп/2010 вважає помилковим, оскільки це Рішення стосувалося офіційного тлумачення частини третьої статті 99 ЦК України щодо усунення членів виконавчого органу товариства від виконання своїх обов`язків, в той час як предметом його позову є припинення трудових відносин з товариством, учасником якого він не був, за власним бажанням, тому цей позов, з врахуванням положень статті 20 ГПК України, як трудовий спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходив.

В судове засідання ОСОБА_1 не з`явився, надіслав до суду апеляційної інстанції заяву про розгляд справи у його відсутність.

Представник відповідача до суду апеляційної інстанції не з`явився, повідомлений про дату, час і місце розгляду справи через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України в порядку, передбаченому частинами 11-12 статті128 ЦПК України.

Відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах, визначених статтею 367 ЦПК України, апеляційний суд зробив висновок про те,що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи у відкритті провадження за заявою ОСОБА_1 , суд виходив з того, що позивач перебуває на посаді директора ТОВ Легпромімпорт та є членом виконавчого органу підприємства, тому спір, який виник між сторонами, підлягає розгляду в порядку господарського судочинства. Свій висновок суд мотивував положеннями статті 99 ЦК України та Рішенням Конституційного Суду України від 12.01.2010 року №1-рп/2010 у справі за конституційним зверненням ТОВ Міжнародний фінансово-правовий консалтинг про офіційне тлумачення частини третьої статті 99 ЦК України (у попередній редакції, яка діяла до набрання чинності Законом України від 13.06.2014 року №1255-УІІ Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав інвесторів) та вважав, що оскільки зміст положень частини третьої статті 99 ЦК України надає право компетентному (уповноваженому) органу товариства припинити на свій розсуд повноваження члена виконавчого органу у будь-який час з будь-яких підстав, така форма захисту є специфічною дією носіїв корпоративних прав у відносинах з особою, якій вони довірили здійснювати управління товариством, і не може розглядатися в площині трудового права.

Із змісту позовної заяви та доданих до неї документів слідує, що ОСОБА_1 станом на 26.05.2005 року за інформацією, що міститься в Державному реєстрі підприємств та організацій України, значиться керівником Товариства з обмеженою відповідальністю Легпромімпорт (а. с. 8-9).

На посаду директора товариства ОСОБА_1 призначено рішенням загальних зборів засновників ТОВ Легпромімпорт від 08.09.2003 року (а. с. 29).

07.12.2021 року ОСОБА_1 подав заяву про звільнення з посади директора за власним бажанням, направивши її на адресу товариства засобами поштового зв`язку. Поштове відправлення повернулося йому без вручення адресату із відміткою за закінченням терміну зберігання (а. с. 30-32).

Відповідно до положень Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю Легпромімпорт, затвердженого зборами учасників товариства 21.09.2006 року та зареєстрованого виконкомом Миколаївської міської ради 29.09.2006 року, директор є виконавчим органом, який здійснює керівництво поточною діяльністю товариства та який призначається і відкликається зборами учасників товариства (вищим органом управління товариством), (підпункти 10.1, 10.5 пункту 10 Статуту), (а. с. 10-28).

Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.

ЦПК України встановлює, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають, зокрема, з трудових правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19).

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право, яке має існувати на час звернення до суду, а, по-друге, суб`єктний склад такого спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.

Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, в яких хоча б одна зі сторін, зазвичай, є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

ГПК України установлює, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів (пункт 3 частини першої статті 20 ГПК України).

З огляду на наведені приписи процесуальних законів, правильне визначення юрисдикції суду у цій справі залежить від змісту правовідносин її учасників.

Відповідно до положень статті 2 КЗпП України, право громадян України на працю, - тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, - включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою.

Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами (частина перша статті 3 КЗпП України).

Відповідно до частини першої статті 21 КЗпП України, трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовим договором можуть встановлюватися умови щодо виконання робіт, які вимагають професійної та/або часткової професійної кваліфікації, а також умови щодо виконання робіт, які не потребують наявності у особи професійної або часткової професійної кваліфікації.

За змістом статті 22КЗпП України будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору не допускається.

У пункті 4 частини першої статті 36КЗпП України визначено, що підставами припинення трудового договору, зокрема, є розірвання трудового договору з ініціативи працівника.

Згідно з частиною першою статті 38КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Конституційний Суд України у рішеннях від 07 липня 2004 року № 14-рп/2004, від 16 жовтня 2007 року № 8-рп/2007 та від 29 січня 2008 року № 2-рп/2008 зазначав, що визначене статтею 43Конституції України право на працю розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом.

Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати, забезпечення кожному без дискримінації вступати у трудові відносини для реалізації своїх здібностей. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей для його реалізації.

Відповідно до трудового законодавства України, керівник товариства (директор), як будь-який інший працівник, має право звільнитися за власним бажанням, попередивши власника або уповноважений ним орган про таке звільнення письмово за два тижні.

Особливість звільнення директора полягає в тому, що воно відбувається за рішенням загальних зборів учасників товариства.

У випадку відсутності рішення загальних зборів учасників товариства про звільнення керівника, зокрема через неможливість зібрати кворум для проведення загальних зборів, керівнику із метою захисту своїх прав надано можливість звернутися до суду із вимогою про визнання трудових відносин припиненими.

Наведені висновки викладені у постановах Верховного Суду, зокрема у постановах від 03.07.2019 року у справі №520/1143/16-ц, від 24.12.2019 року у справі №758/1861/18, від 17.02.2019 року у справі №390/1449/19 тощо, та відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України, мають враховуватися судами при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

При вирішенні питання щодо предметної підсудності цієї категорії справ слід враховувати висновки Великої Палати Верховного Суду, яка неодноразово вирішувала питання юрисдикції суду щодо спорів у правовідносинах, що виникли із трудового договору, укладеного між суб`єктом господарювання та керівником виконавчого органу.

Зокрема, у постанові від 15 вересня 2020 року у справі № 205/4196/18 (провадження№14-670цс19) Велика Палата Верховного Суду зробила узагальнюючий висновок щодо розмежування юрисдикційності спорів між керівниками чи членами органу управління суб`єктів господарювання та суб`єктами господарювання, а саме: до юрисдикції господарського суду за пунктом 3 частини першої статті 20ГПК України належать спори, в яких позивач, відсторонений від посади керівника юридичної особи (її виконавчого органу), або позивач, повноваження якого як керівника юридичної особи (її виконавчого органу) припинені за частиною третьою статті 99 ЦК України, пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України, оспорює законність дій органу управління юридичної особи (загальних зборів, наглядової ради) з такого відсторонення або звільнення (припинення повноважень).

За правилами цивільного судочинства треба розглядати спори, в яких позивач оскаржує законність розірвання з ним трудового договору (контракту) з підстав, передбачених КЗпП України, крім такого розірвання за пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України.

Наведений висновок Велика Палата Верховного Суду мотивувала тим, що1 червня 2014 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав інвесторів» від 13 травня 2014 року, відповідно до підпункту 1 пункту 1 якого частину першу статті 41КЗпП України доповнено пунктом 5 такого змісту «5) припинення повноважень посадових осіб». Згідно з пояснювальною запискою до проекту вказаного Закону передбачення такої підстави розірвання трудового договору забезпечить «можливість розірвання трудового договору без наведення підстав при припиненні повноважень посадових осіб», а в якості компенсації для захисту інтересів останніх - мінімальний розмір вихідної допомоги у розмірі середньої заробітної плати за шість місяців.

З огляду на вказане під час розгляду спору щодо розірвання трудового договору (контракту) за пунктом 5 статті 41КЗпП України матиме значення не наявність підстав для припинення повноважень (звільнення) посадової особи, а дотримання органом управління (загальними зборами, наглядовою радою) передбаченої цивільним законодавством й установчими документами юридичної особи процедури ухвалення рішення про таке припинення (пункти 15-16 постанови).

Оскільки питання припинення трудових відносин з ініціативи працівника врегульовано нормами трудового, а не цивільного законодавства, та предметом спору, який виник між сторонами, не є припинення повноважень позивача як члена виконавчого органу товариства чи його тимчасове відсторонення від виконання своїх повноважень на підставі частини третьої статті 99 ЦК України, суд апеляційної інстанції вважає висновок суду першої інстанції щодо господарської юрисдикції цієї справи помилковим, а передбачені пунктом 1 частини першої статті 186 ЦПК України підстави для відмови у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Легпромімпорт про визнання трудових відносин припиненими (заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства)- відсутніми.

З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку, що ухвала суду першої інстанції як помилково постановлена підлягає скасуванню із направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції відповідно до пункту 4 частини першої статті 379 ЦПК України.

На підставі викладеного, керуючись статтями 367, 474, 379 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Малиновського районного суду м. Одеси від 15 липня 2022 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини третьої статті 389 ЦПК України.

Головуючий Л. В. Пузанова

Судді Н. В. Орловська

Л. А. Приходько