Постанова

від 18.10.2022 по справі 826/15743/17

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ф

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 жовтня 2022 року

м. Київ

справа № 826/15743/17

адміністративне провадження № К/9901/4721/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Хохуляка В.В., суддів: Бившевої Л.І., Ханової Р.Ф.,

розглянув у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу №826/15743/17 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ПЕК Інжиніринг» до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, касаційне провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.08.2018 (суддя Каракашьян С.К.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16.01.2019 (головуючий суддя Губська Л.В., судді: Епель О.В., Степанюк А.Г.),

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ПЕК Інжиніринг» звернулось до адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 30.08.2017 №0005741402, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на суму 189505,00грн,

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.08.2018, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 16.01.2019, позов задоволено.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Головне управління Державної фіскальної служби у місті Києві звернулось з касаційною скаргою до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 25.03.2019 відкрито касаційне провадження у справі №826/15743/17 за касаційною скаргою Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.08.2018 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16.01.2019.

Ухвалою суду від 17.10.2022 розгляд справи призначено у порядку письмового провадження на 18.10.2022.

Касаційний розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження відповідно до статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Як встановлено судами попередніх інстанцій, у період з 28.07.2017 року по 01.08.2017 року ГУ ДФС у м. Києві проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ТОВ «ПЕК Інжиніринг» з питань дотримання вимог податкового законодавства під час здійснення фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «Імекс-Компані» за період з 01.07.2016 по 31.08.2016 та з ТОВ «Юнівест-Інвест» за період з 01.11.2016 по 30.11.2016.

За результатами перевірки складено акт від 08.08.2017 №303/26-15-14-02-03/38806129, яким встановлено порушення п. 44.1 ст. 44, п. 198.1, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 151604 грн, у тому числі по періодам: липень 2016 року - 61205 грн, серпень 2016 року - 67748 грн, листопад 2016 року - 22651 грн.

На підставі вказаного акту перевірки ГУ ДФС у м. Києві прийнято податкове повідомлення-рішення від 30.08.2017 №0005741402, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на суму 189505,00 грн, в тому числі 151604,00 грн за основним платежем та 37901,00 грн за штрафними (фінансовими) санкціями.

Вважаючи податкове повідомлення-рішення неправомірним, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом про його скасування.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про протиправність спірного податкового повідомлення-рішення. Суди посилались на те, що матеріалами справи підтверджено виконання сторонами правочинів, укладених між позивачем та контрагентами, контролюючим органом не обґрунтовано, що господарські зобов`язання не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені сторонами.

Вважаючи рішення судів попередніх інстанцій такими, що прийняті без врахування фактичних обставин справи, з порушенням норм матеріального і процесуального права, відповідач оскаржив їх у касаційному порядку. В обґрунтування вимог касаційної скарги відповідач посилається на те, що додані до перевірки документи не можуть слугувати підставою для формування податкового кредиту в розумінні приписів податкового законодавства. Відповідач вказує, що в ході проведеної перевірки встановлено відсутність здійснення господарської діяльності позивача з його контрагентами, Податковий орган зазначає, що підтвердити господарські операції не має можливості, виходячи реального часу здійснення операції, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів у контрагентів, відсутності основних фондів, виробничих активів, які економічно необхідні для здійснення господарської операції, що свідчить про відсутність необхідних умов для реального настання результатів відповідної господарської діяльності; з урахуванням матеріалів досудових розслідувань, внесених до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками складу кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 205, ч. 3 ст. 212 Кримінального кодексу України, поясненнями осіб, що значилися керівниками контрагентів.

Натомість, позивач у запереченнях на касаційну скаргу зазначає, що суди першої та апеляційної інстанції дійшли правильного висновку про фактичне виконання правочинів, укладених між позивачем та контрагентами, яке підтверджується наданими суду належними та допустимими доказами. Позивач вказує, що в цілому, в обґрунтування своєї позиції податковий орган бере за основу податкову інформацію; кримінальні провадження та свідчення не можуть прийматися до увагу, враховуючи індивідуальну відповідальність платника, а також відсутність вироку. Відтак, позивач наполягає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з дотриманням вимог чинного законодавства України, а тому підстав для їх скасування не вбачається.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, з огляду на наступне.

Відповідно до абзацу першого підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Підпунктом «а» пункту 198.1 статті 198 ПК України встановлено, що до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі, в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг (пункт 198.2 статті 198 ПК України).

Згідно з пунктом 198.3 цієї статті податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (абзац другий цього пункту).

Згідно із частинами першою та другою статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно зі статтею 1 цього Закону господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Визначальною ознакою господарської операції взагалі, і для цілей податкового обліку зокрема, є те, що вона спричиняє реальні зміни майнового стану платника податків.

Формування фінансових показників, які враховуються при визначені оподатковуваного прибутку підприємства, а також податкового кредиту для цілей визначення суми податкових зобов`язань з ПДВ повинно здійснюватися тільки щодо фактичного здійснення господарських операцій, підтверджених належним чином оформленими первинними документами та іншими обліковими документами, складання яких для оформлення операцій певного виду передбачено правовими нормами. При цьому презюмується, що такі документи є достовірними, а зафіксована в них інформація розкриває справжній зміст господарської операції, свідчить про її економічну вигоду (виправданість, ризик). Якщо певна господарська операція не відбулася або її зміст інший, ніж той, стосовно якого складені документи, підстави для відтворення фінансових показників операції в податковому обліку відсутні (в разі якщо документи складені про людське око) або ж операція відтворюється відповідно до її дійсного змісту, що відповідає принципу превалювання сутності над формою, згідно з яким операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми (стаття 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

У той же час, норми податкового законодавства, не ставлять у залежність право платника податків на врахування витрат при визначенні оподатковуваного прибутку та право на податковий кредит від дотримання податкової дисципліни його контрагентом, якщо цей платник мав реальні витрати у зв`язку з фактичним придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Одне тільки порушення постачальником товару (робіт, послуг) вимог податкового законодавства не може бути підставою для висновку про порушення іншим платником податків - покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту та обліку витрат за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про його обізнаність щодо протиправної податкової поведінки контрагента та про злагодженість дій між ними.

За умови подання платником податків усіх належним чином оформлених документів, передбачених податковим законодавством, дані податкового обліку вважаються сформованими платником податків правомірно (обґрунтовано), якщо контролюючий не доведе зворотне.

Згідно з нормою абзацу першого частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до частини другої статті 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Стаття 75 КАС України визначає, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків відтворив у фінансовому звіті суми витрат та/або задекларував суми податкового кредиту, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене відповідає нормі частини першої статті 77 КАС України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Судами попередніх інстанцій установлено, що висновки щодо порушення товариством з обмеженою відповідальністю «ПЕК Інжиніринг» приписів податкового законодавства зроблено з огляду на відсутність факту реальності господарських операцій між позивачем та його контрагентами: ТОВ «Імекс-Компані» та ТОВ «Юнівест-Інвест».

Апеляційний суд, який погодився з висновками суду першої інстанції вказав, що фінансово-господарські операції позивача з ТОВ «Юнівест-інвест» оформлені у спрощеній формі шляхом направлення рахунків-фактур щодо постачання відповідного товару.

На підтвердження руху активів в процесі здійснення господарських операцій позивачем надано суду копії: рахунків-фактур, видаткових накладних, податкових накладних, банківських виписок.

Фінансово-господарські операції позивача (замовник) з ТОВ «Імекс-Компані» (підрядник) оформлювались на ряді договорів-підряду, а саме: договір підряду від 29.07.2016 №Г-29/07 на виконання робіт по монтажу силових та освітлювальних мереж на об`єкті: «Капітальний ремонт частини приміщень торгово-розважального центру в вісях Е-Л, 5-8 по вул. Гетьмана, 8/26 в Солом`янському районі м. Києва; договір від 04.07.2016 №ГЛ-04/07 на виконання внутрішніх сантехнічних робіт на житловому будинку №2 готельно-житлового комплексу з приміщенням соціально-побутового призначення на пр.. Академіка Глушкова, 92-Б у Голосіївському районі м. Києва; договір від 15.07.2016 №НЗ-06/07 на виконання внутрішніх сантехнічних робіт житловому будівництві між вул. Новомостицькою та вул. Замковецькою у Подільському районі м. Києва, жит.будинок №5, №6 (3 пусковий комплекс); договір від 15.07.2016 №ОС-05/07 на виконання внутрішніх сантехнічних робіт реконструкції гуртожитку під житловий будинок з забудовою, організацією вбудованих нежитлових приміщень по вул. Освіти, 16А у Солом`янському районі м. Києва; договір від 15.07.2016 №ОБ-01/07 на виконання внутрішніх сантехнічних робіт на житловому будинку №2 по вул. Обухівській, 135-А у Святошинському районі м. Києва.

На підтвердження виконання умов договорів, руху активів в процесі здійснення господарських операцій позивачем надано копії податкових накладних, видаткових накладних, довідок про вартість виконаних робіт, актів приймання виконаних будівельних робіт, платіжних доручень, банківських виписок.

Також, позивачем надано ліцензію ТОВ «Імекс-Компані», яка видана Державною архітектурно-будівельною інспекцією України на здійснення господарської діяльності з будівництва IV і V категорії складності.

Водночас, на обґрунтування ділової доцільності вказаних господарських відносин між позивачем та контрагентами, позивачем надано ряд договорів, укладених між ТОВ «Укрбудінвест» (генпідрядник) та позивачем (підрядник) з відповідною первинною документацією, що підтверджує їх виконання, згідно умов яких підрядник виконує роботи як власними так і залученими силами.

Поряд з цим, контролюючий орган дійшов висновку про фіктивність вказаних господарських операцій між позивачем та ТОВ «Імекс-Компані», ТОВ «Юнівест-Інвест», при цьому, вказані висновки податкового органу ґрунтуються на аналізі податкової інформації згідно ІС «Податковий блок» щодо вказаних контрагентів та на матеріалах досудових розслідувань, внесених до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками складу кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 205, ч. 3 ст. 212 Кримінального кодексу України.

ГУ ДФС у м. Києві посилається на досудове розслідування в кримінальному провадженні №32017041640000002 та на протоколи допиту свідків ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про непричетність їх до фінансово-господарської діяльності ТОВ «Юнівест-Інвест» та ТОВ «Імекс-Компані».

Крім того, ТОВ «Юнівест-Інвест» подано останню декларацію з податку на додану вартість за грудень 2016 року, відсутня інформація про наявність основних фондів.

Стосовно ТОВ «Імекс -Компані» контролюючий орган зауважує, що податкова декларація з податку на додану вартість за вересень 2016 року подана з « 0» показниками, відсутність трудових ресурсів, основних фондів, свідоцтво платника ПДВ анульоване.

Суди правильно зауважили, що податкова інформація не є підставою для того, щоб вважати правочин таким, що не відбувся, та не спростовує реальності виконання господарської операції, оскільки при дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні, перш за все, відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Задовольняючи позов суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що надані позивачем документи підтверджують господарські операції із вказаними контрагентами та відтворені позивачем у фінансовій звітності суми витрат і задекларовані суми податкового кредиту по цих операціях.

Разом з тим, з таким висновком, однак, не можна погодитися, оскільки він зроблений без дотримання вимог норм процесуального права, зокрема норм статті 90 КАС України. Згідно з частинами третьою, четвертою цієї статті суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що містяться у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

При оцінці наданих позивачем документів, якими оформлені господарські операції, суди першої та апеляційної інстанцій не взяли до уваги доводи відповідача щодо того, що засновники та керівники підприємств-контрагентів надали свідчення про свою непричетність до їх діяльності, здійснення дій, необхідних для їх державної реєстрації, за пропозицією інших осіб та за винагороду, необізнаність щодо ведення ними господарської діяльності.

Необхідність належної перевірки цього доводу відповідача вимагали і обставини щодо діяльності цих підприємств, на які також посилався відповідач як в акті перевірки, так і в судовому процесі.

Без належної перевірки цих доводів відповідача не можна стверджувати, що суди попередніх інстанцій повно та правильно встановили обставини у справі щодо дійсного змісту взаємовідносин позивача із зазначеними контрагентами, а відтак і що дали правильну оцінку наданим позивачем документам.

Обов`язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін є сутністю офіційного з`ясування всіх обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами статті 2, частини четвертої статті 9 КАС України, відповідно до змісту якого суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Необхідно враховувати, що довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов`язаний суб`єкт владних повноважень.

Разом з тим, відповідно до принципу змагальності суб`єкт господарювання має спростувати доводи суб`єкта владних повноважень, якщо їх обґрунтованість заперечує.

Суди попередніх інстанцій при оцінці складених для оформлення господарських операцій позивача з ТОВ «Імекс-Компані» та ТОВ «Юнівест-Інвест» документів не дослідили питання щодо фактичної можливості у цих контрагентів здійснити господарські операції.

Усталеною є практика Верховного Суду, яка, якщо її систематизувати, полягає в тому, що визначальним для вирішення спорів про наявність податкових наслідків за результатами вчинення господарських операцій є дослідження сукупності обставин та первинних документів, які можуть як підтверджувати, так і спростовувати реальність господарських операцій. Ні податкова інформація щодо контрагентів по ланцюгу постачання, ні помилки в оформленні первинних документів самі по собі не є самостійними підставами для висновку про нереальність господарських операцій. Водночас, у сукупності з іншими обставинами справи наявність або відсутність таких документів чи обставин можуть свідчити на спростування або підтвердження позиції контролюючого органу.

При цьому, обов`язок підтвердити правомірність та обґрунтованість витрат (у тому числі і по сплаті ПДВ) первинними документами покладається на платника, адже саме він виступає суб`єктом, що використовує включену постачальником до ціни товару суму ПДВ при обчисленні суми податку, яка підлягає перерахуванню до бюджету, а також зменшує об`єкт оподаткування податку на прибуток за фактом понесення витрат.

Установлена практика Верховного Суду, яка, якщо її систематизувати, полягає в тому, що визначальним для вирішення спорів про наявність податкових наслідків за результатами вчинення господарських операцій є дослідження сукупності обставин та первинних документів, які можуть як підтверджувати, так і спростовувати реальність господарських операцій. Ні податкова інформація щодо контрагентів по ланцюгу постачання, ні помилки в оформленні первинних документів самі по собі не є самостійними підставами для висновку про нереальність господарських операцій. Водночас, у сукупності з іншими обставинами справи наявність або відсутність таких документів чи обставин можуть свідчити на спростування або підтвердження позиції контролюючого органу.

На необхідність встановлення фактичного здійснення господарських операцій, як підстави для відображення фінансових показників господарських операцій в бухгалтерському і податковому обліку, неодноразово вказував Верховний Суд, зокрема в постановах від 14.05.2019 у справі №813/7584/14, від 18.12.2019 у справі №1840/3764/18.

Проте, всупереч частині п`ятої статті 242 КАС України, відповідно до якої при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, вказані висновки не були враховані при розгляді цієї справи судами попередніх інстанцій.

З огляду на обставини, якими відповідач обґрунтовує доводи про безтоварність господарських операцій між позивачем і ТОВ «Імекс-Компані» та ТОВ «Юнівест-Інвест», суду слід було дослідити реальне виконання цими підприємствами господарських договорів та відповідно правомірність декларування позивачем сум оподатковуваного доходу та податкового кредиту.

Обставини, на які посилається відповідач, мають значення для розгляду справи і відповідно до частини другої статті 73 КАС України входять до предмета доказування, оскільки від їх встановлення залежить висновок щодо реальності господарських операцій. У разі якщо документи, надані позивачем, були складені без фактичного постачання товару, такі документи не відповідають вимогам частини другої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і не можуть бути доказами у адміністративній справі.

При оцінці податкових наслідків господарських операцій адміністративний суд не повинен обмежуватися встановленням лише формальних умов застосування платником податкових норм шляхом подання первинних документів, що за формою та змістом відповідають законодавчим вимогам, а з урахуванням доводів податкового органу має дослідити фактичні правовідносини учасників поставок, перевірити дійсний рух активів у процесі виконання операцій та встановити зв`язок складених первинних документів з реальними фактами господарської діяльності.

Отже, вказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судами першої та апеляційної інстанцій, що, з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні), виключає можливість перевірити Верховним Судом правильність висновків судів попередніх інстанцій в цілому по суті спору.

В світлі висновку, викладеному у пункті 25 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України", суд зобов`язаний надавати відповідь на кожен із специфічних, доречних та важливих доводів заявника, а виходячи з позиції цього суду, що висловлена в пункті 42 рішення "Бендерський проти України", відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються.

Вказані вимоги зобов`язують суди при вирішенні справи у кожному конкретному випадку вживати передбачені законом заходи з метою з`ясування всіх обставин у справі, що мають значення для вирішення спору, встановити та надати вичерпну оцінку фактичним обставинам у межах спірних правовідносин з метою з`ясування об`єктивних причин та факторів, що зумовили настання для платника податків негативних наслідків у вигляді порушеного права, що підлягає захисту, та в достатній мірі висвітлити мотиви прийняття конкретних рішень.

Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що у даній справі дослідженню підлягає реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті. Для встановлення правильності відображення у податковому обліку господарських операцій платника податку судам слід з`ясувати реальність задекларованих господарських операцій; встановити наявність ділової мети у розглядуваних операціях; визначити об`єктивний зміст вчинених операцій у порівнянні із задекларованим; підтвердити або спростувати добросовісність позивача, у зв`язку з тим, що його контрагент має дефекти правового статусу, оцінити дотримання учасниками господарської операції норм податкового законодавства щодо змісту та наслідків для податкового обліку відповідної операції. Зокрема, суди не з`ясували, за яких обставин і в який спосіб налагоджено господарські зв`язки між позивачем та його задекларованим постачальником.

Згідно з пунктом другим частини другої статті 353 КАС України (в редакції, чинній до внесення змін в цю статтю згідно із Законом від 15.01.2020 №460-ІХ, яка підлягає застосуванню при касаційному перегляді цієї справи відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» зазначеного Закону) підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Підсумовуючи викладене, Верховний Суд приходить до висновку, що ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 345, 349, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві задовольнити частково.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.08.2018 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16.01.2019 у справі №826/15743/17 скасувати.

Передати справу №826/15743/17 на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

В.В. Хохуляк

Л.І. Бившева

Р.Ф. Ханова

Судді Верховного Суду