Рішення

від 19.10.2022 по справі 460/18852/22

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

19 жовтня 2022 року м. Рівне№460/18852/22

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді С.М. Дуляницька, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом

Рівненського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю доТовариства з обмеженою відповідальністю "Хлібодар" про стягнення адміністративно-господарську санкцію, -

В С Т А Н О В И В:

Рівненське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю звернулося до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Хлібодар", в якому просило:

- стягнути з відповідача на користь держави в особі Рівненського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарську санкцію в сумі 179986,06 грн. та пеню в сумі 162,00 грн., а всього - 180148,06 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач у 2021 році не виконав норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, чим порушив вимоги Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні". Так, у звіті про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю за 2021 рік (форма №10-ПОІ) відповідач зазначив, що середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу становить 330 осіб, тому норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2021 році для відповідача повинен становити 13 осіб. Проте такий норматив не був виконаний, відповідач не забезпечив працевлаштування однієї особи, що згідно зі ст.20 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" є підставою для сплати відповідачем адміністративно-господарських санкцій та пені. Просив позов задовольнити повністю.

Ухвалою суду від 21.06.2022 відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розглянути за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Позиція відповідача щодо позовних вимог висловлена у відзиві на позов, відповідно до змісту якого він заперечував проти їхнього задоволення. В обґрунтування цієї позиції вказав, що здійснив всіх можливих заходів по забезпеченню працевлаштування осіб з інвалідністю та відсутність підстав для застосування адміністративно-господарських санкцій. Наголошував, що протягом 2021 року відповідач фактично не працевлаштував необхідну кількість інвалідів з незалежних від нього причин. Просив повністю відмовити у задоволенні позову.

Позивач подав відповідь на відзив в якому з посиланням на норми чинного законодавства наводить аргументи, аналогічні викладеним у позові.

Відповідно до вимог частини четвертої статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши матеріали та з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд встановив наступне.

Товариством з обмеженою відповідальністю "Хлібодар" подано до Рівненського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю звіт про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю за 2021 рік форми №10-ПОІ (річна) (а.с.6). Відповідно до наданого відповідачем звіту: середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу становить 330 осіб; з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність 12 осіб; кількість осіб з інвалідністю штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» - 13 осіб; фонд оплати праці штатних працівників 59395,40 тис. грн; середньорічна заробітна плата штатного працівника 179986,06 грн; сума коштів адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відомості відсутні.

За недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю позивачем нараховано відповідачу адміністративно-господарські санкції у сумі 179986,06грн та пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у сумі 162,00 грн, а всього - 180148,06 грн (а.с.7).

Проте, відповідач вказані санкції в добровільному порядку не сплатив, що стало підставою звернення позивача до суду для стягнення зазначених сум у примусовому порядку.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положенням про Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю, затвердженим наказом Міністерства соціальної політики України №129 від 14.04.2011 (у редакції наказу Міністерства соціальної політики України №477 від 27.03.2017), зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 28.04.2011 за №528/19266, визначено, що Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю (Фонд) відповідно до покладених на нього завдань спрямовує, координує та контролює роботу територіальних відділень Фонду з питань діяльності, визначеної в положеннях про відділення, у тому числі щодо збору сум адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичними особами, які використовують найману працю, нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю (підпункт 1 пункту 6).

Суд зазначає, що спірним питанням цієї справи є правомірність дій позивача щодо нарахування відповідачу сум адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, а також порушення відповідачем термінів сплати таких адміністративно-господарських санкцій відповідно.

Правові засади соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні, що гарантують їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами, визначаються Законом України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» №875-ХІІ від 21.03.1991.

Відповідно до частин першої, другої статті 17 Закону №875-ХІІ (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), з метою реалізації творчих і виробничих здібностей осіб з інвалідністю та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.

Підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів у разі потреби створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей осіб з інвалідністю.

Згідно з частинами першою-третьою статті 18 Закону №875-ХІІ, забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань особи з інвалідністю, наявних у неї професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Частиною третьою статті 18-1 Закону №875-ХІІ визначено, що Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань.

Разом з тим, положеннями частини першої статті 19 вказаного Закону встановлено норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю. Так, для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Частиною другою цієї ж статті передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Відповідно до частин третьої, п`ятої статті 19 Закону №875-ХІІ, підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону. Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичною особою, яка використовує найману працю, осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним.

Статтею 20 Закону №875-ХІІ передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов`язкових платежів).

Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.

У разі несплати адміністративно-господарських санкцій або пені чи неможливості їх сплати за рішенням суду їх стягнення в примусовому порядку може бути звернено на майно підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичної особи, яка використовує найману працю, в порядку, передбаченому законом.

Порядок сплати адміністративно-господарських санкцій і пені до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, їх акумуляції, обліку та контролю за їх використанням, а також з урахуванням пропозицій всеукраїнських громадських організацій осіб з інвалідністю - використання цих коштів встановлюється законом.

Таким чином, суд зазначає, що наведеними вище нормами законодавства встановлено, що штрафні санкції за незайняті особами з інвалідністю робочі місця є заходом впливу до правопорушника у сфері господарювання у зв`язку зі вчиненням ним такого правопорушення. За своєю правовою природою вказані санкції є адміністративно-господарськими санкціями, тобто одним із видів господарсько-правової відповідальності.

Відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною другою наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Отже, при вирішенні питання про порушення роботодавцем вимог статті 19 Закону №875-ХІІ слід враховувати, чи створено роботодавцем робочі місця відповідно до встановленого нормативу, чи проінформовано центр зайнятості про наявність вільних робочих місць, чи вжито усіх необхідних і реальних заходів для працевлаштування на ці робочі місця осіб з інвалідністю та чи дотримано вимог чинного законодавства у правовідносинах із органами державної служби зайнятості, в тому числі щодо подання звітної інформації.

З цього приводу суд враховує, що за правилами частин сьомої, восьмої та дев`ятої статті 19 Закону №875-ХІІ, порядок реєстрації у Фонді соціального захисту інвалідів, його відділеннях, строки подання йому звітів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю, зарахування кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, контролю за виконанням нормативу робочих місць та перевірки підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, щодо їх реєстрації у Фонді соціального захисту інвалідів, його відділеннях, подачі щорічного звіту, а також надання державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, з метою контролю за виконанням нормативу робочих місць, передбаченого частиною першою цієї статті, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, здійснює перевірки підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, щодо реєстрації у Фонді соціального захисту інвалідів, подання ними звітів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю, виконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі шляхом його зарахування.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, в яких за основним місцем роботи працює 8 і більше осіб, реєструються у відповідних відділеннях Фонду соціального захисту інвалідів за своїм місцезнаходженням і щороку подають цим відділенням звіт про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю.

Згідно з пунктом 4 частини третьої статті 50 Закону України «Про зайнятість населення» №5067-VI від 05.07.2012, роботодавці зобов`язані: своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).

Наказом Міністерства соціальної політики України №316 від 31.05.2013 (у редакції наказу Міністерства соціальної політики України №1476 від 05.12.2016) (чинний на час виникнення спірних правовідносин) затверджено Форму звітності №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)».

Цим же Наказом затверджено Порядок подання форми звітності №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», пунктами 5, 6 якого передбачено, що форма №3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Роботодавець визначає вид звітності - первинна або уточнювальна. Первинна звітність подається з метою інформування про наявність попиту на робочу силу (вакансії). Уточнювальна звітність подається в разі необхідності на заміну первинної та містить уточнення характеристик вакансії: умов праці, розміру заробітної плати, вимог до претендента тощо. При цьому не можуть бути змінені дані щодо кількості вакансій та назви професії (посади).

У свою чергу, відповідно до пункту 2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №70 від 31.01.2007, звіт про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду, в яких вони зареєстровані, за формою, затвердженою Мінсоцполітики за погодженням з Держстатом.

Інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування осіб з інвалідністю роботодавці подають до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця за формою, затвердженою Мінсоцполітики за погодженням із Держстатом.

Форму такої звітності (№10-ПОІ (річна)) та Інструкцію щодо її заповнення затверджено наказом Міністерства соціальної політики України №591 від 27.08.2020, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 13.10.2020 за №1007/35290.

Аналіз наведених правових норм свідчить про те, що обов`язок підприємства щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком підбирати і працевлаштовувати осіб з інвалідністю на створені робочі місця. Такий обов`язок покладається на органи працевлаштування.

Однак, на підприємство покладається обов`язок створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, своєчасно інформувати про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування та вживати встановлених законодавством заходів для фактичного працевлаштування на ці робочі місця осіб з інвалідністю.

Наведене узгоджуються з правовою позицією, висловленою Верховним Судом України у постановах від 07.02.2018 у справі №П/811/693/17, від 17.05.2018 у справі №804/8007/16, від 13.06.2018 у справі №819/639/17 та Верховним Судом у постанові від 31.07.2019 у справі №812/1164/18, яка враховується судом в силу приписів частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України.

З матеріалів справи судом встановлено, що відповідачем створено спеціальні робочі місця, які дозволяють здійснити працевлаштування осіб з інвалідністю (наказ № 82/1 від 13.12.2021) та на виконання вимог Закону №5067-VI та Порядку подання форми звітності №3-ПН, відповідач подавав до Рівненського міського центру зайнятості звіти за формою №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» про наявність вакантних робочих місць, а саме: від 14.12.2021, - в яких, зазначалося про наявність вакантних робочих місць маркетолога, менеджер системи якості, інженер з охорони праці, на які могли бути працевлаштовані, в тому числі, й особи з інвалідністю.

Разом з тим, доказів безпідставної відмови зі сторони відповідача у працевлаштуванні осіб з інвалідністю за 2021 рік позивачем не надано та судом не встановлено.

Зазначене свідчить про дотримання відповідачем вказаних вище вимог законодавства.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідач вжив належних та достатніх заходів, що передбачені чинним законодавством та спрямовані на забезпечення працевлаштування протягом 2021 року осіб з інвалідністю, а саме: відповідно до норм чинного законодавства створив робочі місця для осіб з інвалідністю та надав інформацію до місцевого центру зайнятості про наявність вакантних місць, в тому числі, й для осіб з інвалідністю.

Враховуючи, що відповідачем вчинено протягом 2021 року усі передбачені чинним законодавством заходи для працевлаштування осіб з інвалідністю, а певна кількість робочих місць залишилася вакантною з незалежних від відповідача причин, у Рівненського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю відсутні правові підстави вимагати сплати відповідачем адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для осіб з інвалідністю.

Викладені позивачем у позовній заяві доводи про те, що на відповідача покладається обов`язок по створенню, виділенню та самостійному працевлаштуванню осіб з інвалідністю відповідно до встановленого нормативу суд вважає безпідставними, оскільки законодавством України передбачений лише обов`язок підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю, їх атестування та інформування про кількість створених робочих місць для осіб з інвалідністю відповідні органи працевлаштування осіб з інвалідністю, в тому числі і центри зайнятості. Водночас, закон не покладає на підприємство обов`язок здійснювати самостійний пошук працівників - осіб з інвалідністю.

Щодо покликань позивача на те, що звіти форми 3-ПН подані лише в кінці року, а норми щодо працевлаштування осіб з інвалідністю будуть вважатися виконаними, якщо особа з інвалідністю пропрацювала на підприємстві 6 місяців звітного року, суд зауважує, що в матеріалах справи відсутні (і позивачем не надані) докази відмови відповідача у працевлаштуванні особі з інвалідністю впродовж 2021 року. Крім того, відповідач в кінці 2021 року створив додатково 3 спеціальні робочі місця, на які могли працевлаштуватися особи з інвалідністю.

Статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України установлено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

З урахуванням встановлених обставин справи, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено факту вчинення відповідачем правопорушення у сфері законодавства про соціальну захищеність осіб з інвалідністю в Україні, а отже, відсутні правові підстави для господарсько-правової відповідальності відповідача як учасника господарських відносин.

А тому, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Підстави для розподілу судових витрат по сплаті судового збору, відповідно до статті139 Кодексу адміністративного судочинства України, у суду відсутні.

Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову Рівненського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Товариства з обмеженою відповідальністю "Хлібодар" про стягнення адміністративно-господарської санкції відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складений 19 жовтня 2022 року

Учасники справи:

Позивач - Рівненське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (вул. Замкова, 10 а, кв.1,м. Рівне,33000, ЄДРПОУ/РНОКПП 13979356)

Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Хлібодар" (вул. Соборна, 446,м.Рівне,33000, ЄДРПОУ/РНОКПП 32358874)

Суддя С.М. Дуляницька