Постанова

від 24.01.2023 по справі 460/18852/22

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 січня 2023 рокуЛьвівСправа № 460/18852/22 пров. № А/857/15993/22

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

судді-доповідача -Шевчук С. М.суддів -Кухтея Р. В. Носа С.П. розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Рівненського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2022 року (рішення ухвалене за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін у м. Рівне судом у складі головуючої судді Дуляницької С.М., повний текст рішення суду складено 19 жовтня 2022 року) у справі № 460/18852/22 за адміністративним позовом Рівненського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Товариства з обмеженою відповідальністю "Хлібодар" про стягнення адміністративно-господарської санкції, суд

ВСТАНОВИВ:

І. ОПИСОВА ЧАСТИНА

Рівненське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю звернулося до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Хлібодар", в якому просило:

стягнути з відповідача на користь держави в особі Рівненського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарську санкцію в сумі 179986,06 грн. та пеню в сумі 162,00 грн., а всього - 180148,06 грн.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2022 року у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю. В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що судове рішення прийнято з неповним з`ясуванням обставин справи, невідповідністю висновків обставинам справи, що призвело до неправильного вирішення справи.

На підтвердження доводів апеляційної скарги вказує, що у звіті про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю за 2021 рік (форма №10-ПОІ) відповідач зазначив, що середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу становить 330 осіб, тому норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2021 році для відповідача повинен становити 13 осіб. Проте такий норматив не був виконаний, відповідач не забезпечив працевлаштування однієї особи, що згідно зі ст.20 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" є підставою для сплати відповідачем адміністративно-господарських санкцій та пені. При цьому, апелянт вважає, що подання звітності за формою 3-ПН до служби зайнятості лише в кінці 2021 року, свідчить про формалізований підхід в питанні виконання відповідачем нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому заперечує проти задоволення апеляційної скарги та просить суд залишити рішення суду першої інстанції без змін, з мотивів аналогічних тим, що викладені судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні.

Про розгляд апеляційної скарги сторони повідомлені шляхом надіслання копій ухвал про відкриття апеляційного провадження та про призначення апеляційної скарги до розгляду на електронну адресу позивача та на поштову адресу відповідача, про що в матеріалах справи містяться відповідні докази.

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. В силу вимог ч.4 ст.229 КАС України якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

ІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем вчинено протягом 2021 року усі передбачені чинним законодавством заходи для працевлаштування осіб з інвалідністю, а певна кількість робочих місць залишилася вакантною з незалежних від відповідача причин, відтак у Рівненського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю відсутні правові підстави вимагати сплати відповідачем адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для осіб з інвалідністю.

ІІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що Товариством з обмеженою відповідальністю "Хлібодар" подано до Рівненського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю звіт про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю за 2021 рік форми №10-ПОІ (річна) (а.с.6).

Відповідно до наданого відповідачем звіту: середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу становить 330 осіб; з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність 12 осіб; кількість осіб з інвалідністю штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» - 13 осіб; фонд оплати праці штатних працівників 59395,40 тис. грн; середньорічна заробітна плата штатного працівника 179986,06 грн; сума коштів адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відомості відсутні.

За недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю позивачем нараховано відповідачу адміністративно-господарські санкції у сумі 179986,06 грн та пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у сумі 162,00 грн, а всього - 180148,06 грн (а.с. 7).

Проте, відповідач вказані санкції в добровільному порядку не сплатив, що стало підставою звернення позивача до суду для стягнення зазначених сум у примусовому порядку.

ІV. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), колегія суддів встановила таке.

Згідно статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Правові засади соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні, що гарантують їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами, визначаються Законом України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» №875-ХІІ від 21.03.1991.

Згідно з ч.3 ст. 18 Закону № 875 підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч.3 ст. 18-1 Закону № 875 державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань.

Статтею 19 Закону № 875 встановлено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця (ч.1), а також самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення (ч.2).

Згідно з ч.1 ст. 20 Закону № 875 підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Відповідно до ч.2 ст. 20 Закону № 875 порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 % річної облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Адміністративно-господарські санкції за незайняті особами з інвалідністю робочі місця не є податком, збором (обов`язковим платежем), обов`язкова сплата яких передбачена Конституцією України та іншими законами України, а є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв`язку зі скоєнням правопорушення.

Разом з тим, ст. 218 ГК України визначено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

У зв`язку з цим, суд має перевірити, чи вжив відповідач залежних від нього заходів для недопущення порушення правил здійснення господарської діяльності, яке полягає у необхідності забезпечення середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю відповідно до установленого нормативу.

Відповідно до п.4 ч.3 ст. 50 Закону України «Про зайнятість населення» від 05.07.2012 року № 5067-VІ, роботодавці зобов`язані, зокрема, своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).

Відповідно до Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затв. Постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 року № 70 цей Порядок визначає процедуру подання підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичними особами, що використовують найману працю, в яких за основним місцем роботи працює вісім і більше осіб (далі - роботодавці), звітів про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (далі - відділення Фонду) та інформації про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування осіб з інвалідністю - базовому центру зайнятості.

Звіт про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду, в яких вони зареєстровані, за формою, затвердженою Мінсоцполітики за погодженням з Держстатом.

Інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування осіб з інвалідністю роботодавці подають до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця за формою, затвердженою Мінсоцполітики за погодженням із Держстатом.

Відповідно до вказаного вище Порядку та на виконання наказу Мінсоцполітики від 27.08.2020 № 591 відповідачем подано позивачу звіт форми № 10-ПОІ (річна) «Звіт про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю» (а.с.6).

Згідно з вимогами Порядку подання форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», затв. наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 року № 316 (далі Порядок, в редакції, чинній на час подання такої), форма № 3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Колегія суддів звертає увагу, що періодичності подачі звітності за формою № 3-ПН законодавством не встановлено, а передбачено, що така звітність подається не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію. Тому, якщо роботодавець одноразово подав звітність форми № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» у строк не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, він виконав обов`язок своєчасно та в повному обсязі у встановленому порядку подати інформацію про попит на робочу силу (вакансії). Це означає, що в такому випадку учасник господарських відносин вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

Судом встановлено, та не заперечується сторонами, що відповідачем створено спеціальні робочі місця, які дозволяють здійснити працевлаштування осіб з інвалідністю (наказ № 82/1 від 13.12.2021) та на виконання вимог Закону №5067-VI та Порядку подання форми звітності №3-ПН, відповідач подавав до Рівненського міського центру зайнятості звіти за формою №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» про наявність вакантних робочих місць, а саме: від 14.12.2021, - в яких, зазначалося про наявність вакантних робочих місць маркетолога, менеджер системи якості, інженер з охорони праці, на які могли бути працевлаштовані, в тому числі, й особи з інвалідністю.

Аналіз вищезазначених норм законодавства дає можливість зробити висновок, що законодавцем чітко визначено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані: виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації; забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством; надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю; звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України; в разі не виконання такого нормативу - щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.

Відтак на підприємство покладається обов`язок самостійного працевлаштування осіб з інвалідністю шляхом створення робочих місць для працевлаштування таких осіб та інформування про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування осіб з інвалідністю, в тому числі і центри зайнятості. В свою чергу, закон не покладає обов`язок на підприємство здійснювати самостійний пошук працівників - осіб з інвалідністю. Пошук підходящої роботи для особи з інвалідністю здійснює державна служба зайнятості.

Таким чином, обов`язок по працевлаштуванню осіб з інвалідністю відповідно до встановленого нормативу покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості. Механізм реалізації зазначеної програми працевлаштування передбачає здійснення певних заходів з боку підприємств.

Доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальних робочих місць, та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для осіб з інвалідністю, є звіт форми № 3-ПН.

Таким чином, передбачена ч.1 ст. 20 Закону № 875 міра юридичної відповідальності у вигляді виникнення обов`язку здійснити грошовий платіж на користь Фонду соціального захисту інвалідів має наставати або 1) в разі не виділення та не створення робочих місць, не надання державній службі зайнятості інформації, не звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю, так як саме ця бездіяльність має своїм фактичним наслідком позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування осіб з інвалідністю, або 2) у разі безпідставної відмови у працевлаштуванні осіб з інвалідністю, який звернувся до роботодавця самостійно чи був направлений до нього державною службою зайнятості.

Таким чином, позивач був проінформований про наявність вакансій для осіб з інвалідністю та мав можливість направляти відповідних осіб для подальшого працевлаштування.

Крім того, відсутні докази безпідставної відмови особам з інвалідністю, які самостійно зверталися до відповідача з метою працевлаштування, чи які направлялись з центру зайнятості.

Посилання скаржника на те, що звіт поданий відповідачем лише у грудні 2021 року, що свідчить про формалізований підхід в питанні виконання відповідачем нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки як встановлено судом вище періодичності подачі звітності за формою № 3-ПН законодавством не встановлено, а передбачено, що така звітність подається не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію.

Таким чином, відповідачем здійснено всіх заходів для працевлаштування осіб з інвалідністю, зокрема, повідомлення центру зайнятості про наявність вакантних посад для працевлаштування осіб з інвалідністю, інформування позивача про вказані дії, а тому застосування до нього адміністративно-господарських санкцій та стягнення пені є безпідставним.

Підсумовуючи вказане, надаючи правову оцінку аргументам сторін, суд апеляційної інстанції вважає вірними висновки суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для задоволення названого адміністративного позову.

Статтею 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.

У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Статтею 316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому підстави для його скасування відсутні.

Доводи апеляційної скарги, в силу викладеного вище, висновків суду першої інстанції не спростовують.

Відповідно до ст.139 КАС України, судові витрати новому розподілу не підлягають.

Керуючись ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 325, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Рівненського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю залишити без задоволення.

Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2022 року у справі №460/18852/22 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя С. М. Шевчук судді Р. В. Кухтей С. П. Нос