Постанова

від 19.10.2022 по справі 320/4301/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 320/4301/21 Суддя першої інстанції: Лиска І.Г.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2022 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідача - Степанюка А.Г.,

суддів - Бужак Н.П., Кобаля М.І.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на прийняте у порядку письмового провадження рішення Київського окружного адміністративного суду від 20 травня 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправною бездіяльності і стягнення коштів, -

В С Т А Н О В И Л А:

У квітні 2021 року ОСОБА_1 (далі - Позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (далі - Відповідач, ГУ ПФ у Київській області), в якому просив:

-визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо перерахунку та виплати пенсії ОСОБА_1 , ліквідатору наслідків на ЧАЕС 2 групи, відповідно до ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року №796-ХІІ у розмірі двох мінімальних заробітних плат, з урахуванням виплачених сум, з 17 липня 2018 року (з урахуванням зміни розміру мінімальної пенсії за період перерахунку) та відповідно до ст. 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року №796-ХІІ пенсію у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, з урахуванням виплачених сум, з 17 липня 2018 року (з урахуванням зміни розміру мінімальної пенсії за період перерахунку);

- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на користь ОСОБА_1 перераховану пенсію, відповідно ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року №796-ХІІ у розмірі двох мінімальних заробітних плат з урахуванням виплачених сум з 17 липня 2018 року (з урахуванням зміни розміру мінімальної пенсії за період перерахунку) та відповідно до ст. 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року №796-ХІІ пенсію у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, з урахуванням виплачених сум, з 17 липня 2018 року (з урахуванням зміни розміру мінімальної пенсії за період перерахунку);

- на підставі п.1 ч.1 ст.371 КАС України допустити негайне виконання рішення суду у межах за один місяць, у зв`язку з чим зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області негайно провести нарахування та виплату з урахуванням вже виплачених сум та з урахуванням зміни розміру мінімальної пенсії за період перерахунку.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 20.05.2022 позовні вимоги за період з 17.07.2018 по 12.10.2020 залишено без розгляду.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 20.05.2022 позов задоволено частково:

- визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо перерахунку та виплати пенсії ОСОБА_1 , ліквідатору наслідків на ЧАЕС (2 категорії), відповідно до ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року №796-ХІІ у розмірі двох мінімальних заробітних плат, з урахуванням виплачених сум, з 13 жовтня 2020 року (з урахуванням зміни розміру мінімальної пенсії за період перерахунку);

- зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 , підвищення до пенсії, відповідно до вимог ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року №796-ХІІ у розмірі двох мінімальних заробітних плат з урахуванням виплачених сум з 13 жовтня 2020 року, з урахуванням зміни розміру мінімальної пенсії за період перерахунку та з урахуванням фактично здійснених виплат.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

При цьому, задовольняючи позовні вимоги в частині, суд першої інстанції, посилаючись на рішення Верховного Суду у зразковій справі №240/4937/18, виходив з того, що з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення №6-р/2018 відновлено право особи на отримання підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території зони гарантованого добровільного відселення, у розмірі двох мінімальних заробітних плат, а тому здійснення Відповідачем Позивачу таких виплат у відповідності до постанов Кабінету Міністрів України є протиправним.

Відмовляючи у задоволенні іншої частини позовних вимог, суд зазначив, що норма ст. 51 Закону України Про статус і соціальний захист громадян які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи» передбачає виплату додаткової пенсії у порядку та розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України, а відтак нарахування та виплата її Відповідачем у відповідності до постанови Уряду України здійснювалася правомірно. Також суд зауважив, що вимоги про стягнення пенсії є передчасними, позаяк остання не була нарахована.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та постановити нове про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Свою позицію обґрунтовує тим, що, по-перше, виплата підвищення до пенсії здійснюється у відповідності до ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон) з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 №1210 (далі - Постанова №1210), по-друге, Позивач є працюючим пенсіонером, а відтак норми ст. 39 Закону на нього не поширюються, по-третє, мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для інших виплат.

Після усунення визначених в ухвалі від 11.07.2022 про залишення апеляційної скарги без руху недоліків ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.07.2022 відкрито апеляційне провадження у справі, встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції, які надійшли 14.09.2022.

У межах встановленого судом строку відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 15.09.2022 витребувано у Відповідача ряд документів і продовжено строк розгляду справи.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.10.2022 справу призначено до розгляду у порядку письмового провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Оскільки рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову не є предметом апеляційного оскарження, то судова колегія вважає за необхідне здійснювати перевірку його законності та обґрунтованості у межах доводів та вимог апеляційної скарги ГУ ПФ у Київській області.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції - скасуванню в частині, виходячи з такого.

Як встановлено судом першої інстанції, Позивач є непрацюючим пенсіонером, з 01.03.1971 проживає у селі Горностайпіль Вишгородського (Іванківського) району Київської області, який відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.1991 № 106, віднесено до 3 зони гарантованого добровільного відселення (а.с. 17), й отримує пенсію за віком (а.с. 16)

У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернувся до ГУ ПФ у Київській області із заявою, в якій просив, зокрема, нарахувати та виплатити підвищення до пенсії відповідно до ст. 39 Закону з 17.07.2018 у розмірі двох мінімальних заробітних плат (а.с. 18).

ГУ ПФ у Київській області листом від 21.03.2021 № 2750-2858/П-02/8-1000/21 повідомило ОСОБА_1 про те, що немає підстав нараховувати та виплачувати підвищення до пенсії відповідно до ст. 39 Закону, оскільки ця стаття з 01.01.2015 втратила чинність, а редакція цієї статті Закону не змінювалася після прийняття Конституційним Судом України рішення від 17.07.2018 №6-р/2018 (а.с. 19).

На підставі встановлених вище обставин, суд першої інстанції з урахуванням положень ст. 39 Закону та з огляду на рішення Верховного Суду у зразковій справі №240/4937/18 прийшов до висновку про обґрунтованість цієї частини позовних вимог.

Однак, з таким висновком суду першої інстанції не можна погодитися з огляду на таке.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначає Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Стаття 39 Закону у редакції, чинній до 01.01.2015, була викладена так:

« 1. Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:

- у зоні безумовного (обов`язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;

- у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;

- у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.

2. Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.

3. Громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов`язкового) відселення після повного відселення жителів, за рішенням Адміністрації зони відчуження, встановлюється доплата згідно з положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України».

28.12.2014 прийнято Закон № 76-VIII, який набрав чинності 01.01.2015, підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого внесено зміни до Закону № 796-ХІІ шляхом виключення статей 31, 37, 39 та 45.

04.02.2016 прийнято Закон № 987-VIII, який згідно з розділом ІІ «Прикінцеві положення» набрав чинності з 01.01.2016 і яким включив до Закону № 796-ХІІ статтю 39 такого змісту:

«Стаття 39. Доплата громадянам, які працюють у зоні відчуження

Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України».

Поряд з цим, рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ. Згідно цього рішення положення підпункту 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

Отже, з 17.07.2018 відновила дію редакція статті 39 Закону, яка була чинною до 01.01.2015. Відтак з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення від 17.07.2018 № 6-р/2018 відновлено право позивача на отримання підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення - у зоні гарантованого добровільного відселення, на підставі статті 39 Закону.

Указана позиція висловлена Великої Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у зразковій справі №240/4937/18.

При цьому, як було встановлено раніше, частково задовольняючи цей позов, суд першої інстанції виходив з того, що справа №320/4301/21 є типовою щодо згаданої зразкової справи.

Поряд з цим, судова колегія зауважує, що відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №240/4937/18 обставинами зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права є:

а) позивач проживає на території радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи;

б) позивач є непрацюючим пенсіонером;

в) відповідачем є відповідне управління ПФУ;

г) предметом спору є нарахування та виплата із 17.07.2018 підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, в розмірі, визначеному частиною другою статті 39 Закону, у редакції, чинній до 01.01.2015.

За результатами розгляду зразкової справи № 240/4937/18 Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 дійшла висновку, що із 17.07.2018 відновлено дію статті 39 Закону у редакції, що діяла до 01.01.2015. Тобто, з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення від 17.07.2018№ 6-р/2018 відновлено право особи на отримання підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення - у зоні гарантованого добровільного відселення, на підставі статті 39 Закону №796-ХІІ.

Разом з цим, судом першої інстанції не було враховано, що у відзиві на апеляційну скаргу ГУ ПФ у Київській області наголошувало на тому, що ОСОБА_1 не надано доказів, що останній є саме непрацюючим пенсіонером. В апеляційній скарзі Відповідач також наголошує на тому, що Позивач є працюючим пенсіонером.

З метою перевірки указаних вище обставин судом апеляційної інстанції було ухвалою від 15.09.2022 зобов`язано ГУ ПФ у Київській області надати довідки форми ОК-5 та ОК-7 щодо ОСОБА_1 за період з 13.10.2020 по 20.05.2022.

Із змісту наданих на виконання вимог згаданої ухвали індивідуальних відомостей про застраховану особу (довідки форми ОК-5 та ОК-7) вбачається, що ОСОБА_1 протягом 2020 року працював у Відділі освіти Іванківської районної державної адміністрації (код ЄДРПОУ 02143867), а з 01.01.2021 і по 20.05.2022 - у Відділі освіти Іванківської селищної ради (код ЄДРПОУ 44031188). Отже висновки суду першої інстанції про те, що Позивач є непрацюючим пенсіонером, є помилковими.

У зв`язку із наведеним колегія суддів зазначає, що згаданою вище ч. 2 ст. 39 Закону визначено, що пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.

Таким чином, підвищення пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, виплачується за місцем роботи в розмірі 25% від розміру мінімальної заробітної плати, а тому Позивач, як працюючий пенсіонер, не має права на перерахунок та отримання доплати до пенсії як непрацюючому пенсіонеру у відповідності до статті 39 Закону.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог, оскільки належним чином не перевірив доводи ГУ ПФ у Київській області про те, що ОСОБА_1 є працюючим пенсіонером, які підтвердилися у ході апеляційного перегляду оскаржуваного судового рішення.

Судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Таким чином, зважаючи на те, що матеріалами справи спростовуються висновки суду першої інстанції про те, що Позивач є непрацюючим пенсіонером, судова колегія приходить до висновку про помилковість твердження Київського окружного адміністративного суду про часткову обґрунтованість позовних вимог, а тому вважає за необхідне рішення суду першої інстанції скасувати у частині задоволених позовних вимог та ухвалити у ній нове про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Приписи п. п. 1, 4 ч. 1 ст. 317 КАС України визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, та неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при ухваленні рішення неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, а також неправильно застосовано норми матеріального права, що стали підставою для неправильного вирішення справи. У зв`язку з цим колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, а рішення суду - скасувати в частині.

Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 311, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області - задовольнити частково.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 20 травня 2022 року - скасувати в частині задоволених позовних вимог.

Прийняти в указаній частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

В іншій частині рішення Київського окружного адміністративного суду від 20 травня 2022 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Суддя-доповідач А.Г. Степанюк

Судді Н.П. Бужак

М.І. Кобаль

Повний текст постанови складено та підписано 19 жовтня 2022 року.