Рішення
від 03.10.2022 по справі 908/949/22
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 5/72/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.10.2022 Справа № 908/949/22

м. Запоріжжя Запорізької області

Господарський суд Запорізької області у складі: судді Проскурякова К.В., при секретарі судового засідання Шельбуховій В.О., розглянув матеріали справи

За позовом: Заступника керівника Запорізької обласної прокуратури (вул. Матросова, буд.29а, м. Запоріжжя, 69005; код ЄДРПОУ 02909973) в інтересах держави в особі

позивача: Запорізької обласної державної адміністрації (пр. Соборний, буд. 164, м. Запоріжжя, 69107; код ЄДРПОУ 00022504)

До відповідача-1: Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області До відповідача-2: Чернігівської селищної ради Бердянського району Запорізької області Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Запорізьке обласне управління лісового та мисливського господарства

про визнання наказу незаконним і скасування в частині,

припинення права власності на земельні ділянки,

визнання незаконною та скасування державної реєстрації земельних ділянок,

За участю представників сторін:

Від прокуратури: Токмаков О.І., посвідчення №058620 від 14.12.2020

Від позивача: Міняйло О.С., довіреність №08-49/3620 від 30.12.2021

Від відповідача-1: Гайдаржийський В.С., довіреність №0-8-0.62-76/62-21 від 31.12.2021

Від відповідача-2: Солод Р.В., довіреність №01-02/398 від 04.07.2022

Від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Кобзар В.О., посвідчення №196 від 09.09.2014, перший заступник начальника управління

СУТЬ СПОРУ:

27.06.2022 до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Заступника керівника Запорізької обласної прокуратури № 15/1-2027-22 від 27.06.2022 (вх. № 1052/08-07/22 від 27.06.2022) в інтересах держави, в особі Запорізької обласної державної адміністрації до Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області, Чернігівської селищної ради Бердянського району Запорізької області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Запорізьке обласне управління лісового та мисливського господарства про визнання наказу незаконним і скасування в частині, припинення права власності на земельні ділянки, визнання незаконною та скасування державної реєстрації земельних ділянок.

27.06.2022 автоматизованою системою документообігу господарського суду Запорізької області здійснено автоматичний розподіл судової справи між суддями, справу №908/949/22 розподілено судді Проскурякову К.В.

Ухвалою суду від 28.06.2022 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 908/949/22 в порядку загального позовного провадження. Присвоєно справі номер провадження 5/72/22. Залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Запорізьке обласне управління лісового та мисливського господарства. Підготовче засідання призначено на 27.07.2022 об 11 год. 00 хв. з повідомленням (викликом) сторін. Явку представників сторін визнано обов`язковою.

У судовому засіданні 27.07.2022 підготовче засідання відкладено до 17.08.2022 об 12 год. 00 хв.

Ухвалою від 17.08.2022 продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів, закрите підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті. Перше судове засідання з розгляду справи по суті призначено на 01.09.2022 о 10 год. 15 хв. з повідомленням (викликом) сторін. Також цією ухвалою судом відмовлено у задоволенні клопотання Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області про витребування доказів від 16.08.2022.

В судовому засіданні 01.09.2022р. оголошено перерву до 03.10.2022.

В судовому засіданні 03.10.2022. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 222 Господарського процесуального кодексу України, судове засідання 03.10.2022 здійснювалось із застосуванням технічних засобів фіксації судового процесу на комплексі Акорд.

Представник прокуратури підтримав доводи викладені у позовній заяві посилаючись на те, що при проведенні перевірки органами прокуратури встановлено, що у 2018 році на замовлення ГУ Держгеокадастру у Запорізькій області Запорізькою регіональною філією Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» (далі - Філія) проведено інвентаризацію земель сільськогосподарського призначення на території Чернігівського району Запорізької області із розробленням відповідної технічної документації із землеустрою, зокрема проінвентаризовано суміжні між собою земельні ділянки з кадастровими номерами 2325583500:02:004:0001 площею 46,0786 га, 2325583500:02:005:0001 площею 67,0221 га, 2325583500:02:006:0001 площею 33,2168 га та 2325583500:02:007:0001 площею 45,4545 га. На підставі розробленої технічної документації вказані земельні ділянки сформовано та 22.11.2018 Відділом у Чернігівському районі ГУ Держгеокадастру у Запорізькій області про них внесено інформацію до Державного земельного кадастру за категорією земель сільськогосподарського призначення з цільовим призначенням як землі резервного фонду, за видом угідь - рілля та пасовища. Наказом Відповідача-1 від 26.11.2018 № 8-2072/15-18-СГ затверджені матеріали з інвентаризації земель на загальну площу 2472,8017 га, у т.ч. вказаних 4 земельних ділянок загальною площею 191,772 га. На підставі наказу ГУ Держгеокадастру у Запорізькій області від 21.12.2018 № 8-2314/15-18-СГ та акту приймання-передачі від 22.12,2018 у комунальну власність Чернігівської селищної об`єднаної територіальної громади Чернігівського району Запорізької області передано земельні ділянки державної власності сільськогосподарського призначення загальною площею 11094,9034 га за межами населеного пункту. Серед указаного масиву земель передано у комунальну власність і суміжні між собою земельні ділянки з кадастровими номерами 2325583500:02:004:0001, 2325583500:02:005:0001, 2325583500:02:006:0001 та 2325583500:02:007:0001, як землі резервного фонду. Рішенням Чернігівської селищної ради від 18.01.2019 № 02 затверджено вказаний акт приймання-передачі земельних ділянок та прийняте їх до комунальної власності. Державну реєстрацію права комунальної власності на три земельні ділянки з кадастровими номерами 2325583500:02:004:0001, 2325583500:02:005:0001 та 2325583500:02:006:0001 проведено 06.06.2019, 11.06.2019 та 24.06.2019 за Чернігівською селищною об`єднаною територіальною громадою Чернігівського району Запорізької області. У зв`язку із адміністративно-територіальними змінами районів (постанова Верховної Ради України «Про утворення та ліквідацію районів» від 17.07.2020 № 807-IХ) 09.04.2021 змінено найменування Чернігівської селищної ради Чернігівського району на Чернігівську селищну раду Бердянського району. Державну реєстрацію права комунальної власності на четверту земельну ділянку з кадастровим номером 2325583500:02:007:0001 проведено 09.08.2021 за Чернігівською селищною радою Бердянського району. За інформацією Запорізької регіональної філії ДП «Центр державного земельного кадастру» від 27.08.2021 № 1065/03 при проведенні інвентаризації вихідні дані, які б вказували на належність земельних ділянок до земель лісогосподарського призначення органами Держгеокадастру не надавались. За змістом листів ДП «Бердянське лісове господарство» від 21.07.2021 № 714, Бердянської районної державної адміністрації Запорізької області від № 2776/01-42, Запорізької обласної державної адміністрації від № 00888/08-46, Секретаріату Кабінету Міністрів України від 07.02.2022 № 3558/0/2=22 рішення щодо вилучення або припинення права постійного користування земельними ділянками, які перебувають у користуванні ДП «Бердянське лісове господарство» на території 22-25 кварталів Чернігівського лісництва, зміни їх цільового призначення, Бердянською районною державною адміністрацією, Запорізькою обласною державною адміністрацією та Кабінетом Міністрів України не приймались. Відтак, вирішуючи питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства, необхідно враховувати пункт 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України, а саме відповідно до п. 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування. Крім того, виходячи з п.п. «є» п. 24 Перехідних положень Земельного кодексу України (з урахуванням змін, внесених Законом України від 28.04.2021 № 1423-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин», що набрав законної сили 27.05.2021) розпорядження Чернігівської районної державної адміністрації Запорізької області від 31.05,2007 № 178 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення спірних земельних ділянок в постійне користування ДП «Приморське лісове господарство» додатково підтверджує належність державі вказаних земель лісогосподарського призначення. Таким чином, вказане свідчить про те, що спірні земельні ділянки на час їх інвентаризації та реєстрації у Державному земельному кадастрі, а також передачі у комунальну власність і на теперішній час частково належать до земель державного лісового фонду та не вилучались з постійного користування ДП «Бердянське лісове господарство». Обґрунтовуючи позовні вимоги зазначає, що ліси та землі лісового фонду України є об`єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання, відповідно до Земельного та Лісового кодексів України. Основною рисою земель лісогосподарського призначення є призначення цих земель саме для ведення лісового господарства, що за змістом статті 63 Лісового кодексу України полягає в здійсненні комплексу заходів щодо охорони, захисту раціонального використання та розширеного відтворення лісів. Отже, охорона та захист цих земель повинні здійснюватися з урахуванням особливостей лісів. Посилаючись на ст. 22 Земельного кодексу України вказує, що особливий порядок охорони земель сільськогосподарського призначення визначений пунктами «б», «д» ч. 1 ст. 164 та ст. 166 Земельного кодексу України. Вважає, що режим охорони земель лісогосподарського призначення спрямований на збереження не тільки якостей землі, а й природних якостей лісів, які на них знаходяться, тим самим поліпшуючи лісову продукцію й лісогосподарське виробництво, а штучна зміна цільового призначення земель лісогосподарського призначення на землі сільськогосподарського призначення призводить до зміни режиму охорони цих земель, та має негативні екологічні, економічні та соціальні наслідки. Також аналізуючи норми ст. ст. 178 Цивільного кодексу України , ст. 1, 5, 7, 8, 31 Лісового кодексу України, ст. 3, ч. 7 ст. 20, ст. 55, ст. 56, ч. 1 ст. 57, п. «е» ч. 1 ст. 19, ст. 84, ч. 5 ст. 122, ст. 149, п. «б» ч. 1 ст. 164 Земельного кодексу України стверджує, що Запорізька обласна державна адміністрація наразі є розпорядником земель державної власності лісогосподарського призначення, а зміна цільового призначення земельних ділянок наведеної категорії можлива лише за погодженням з Кабінетом Міністрів України. На час виникнення спірних правовідносин, тобто станом на 21.12.2018, розпорядником земель указаної категорії, в тому числі зі зміною їх цільового призначення, був Кабінет Міністрів України. До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом. Вказаними законодавчими нормами закріплено особливий статус земель лісогосподарського призначення зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання, а відтак земельні ділянки вказаної категорії відносяться до речей, що обмежені у цивільному обороті. Таким чином, неправомірна зміна цільового призначення призводить до зміни їх статусу як обмежено оборотоздатних і створює умови, за яких вони можуть перейти у приватну власність у порушення законодавчих заборон. Крім цього, прокурор посилаючись на практику Верховного Суду в аналогічних спорах наполягає на тому, що власник земельної ділянки лісогосподарського призначення може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, вимагаючи повернути таку ділянку. Ураховуючи, що наказ ГУ Держгеокадастру у Запорізькій області від 21.12.2018 № 8-2314/15-18-СГ стосується спірних земельних ділянок лісогосподарського призначення, розпоряджатися якими не уповноважений вказаний орган державної влади та які не могли бути передані у комунальну власність поза волею власника в особі Кабінету Міністрів України та без згоди постійного користувача таких земель ДП «Бердянське лісове господарство», таке рішення суперечить вимогам ст. 13 Конституції України, ст.ст. 317, 319, 321, 328 Цивільного кодексу України, ст. ст. 117, 122, 149 Земельного кодексу України, ст. ст. 11, 27 Лісового кодексу України, та порушує інтереси держави, а відтак відповідно до вимог ст.ст. 16, 21 Цивільного кодексу України, ст.. 152, 155 Земельного кодексу України є підставою для визнання його незаконним та скасування в частині передання у комунальну власність спірних земельних ділянок. Крім того, відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» наполягає на припиненні права комунальної власності Чернігівської селищної об`єднаної територіальної громади Чернігівського району Запорізької області та Чернігівської селищної ради Бердянського району на вказані земельні ділянки. На підставі ст. 15, ст. 16, ч.10 статті 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» до Державного земельного кадастру зазначає, що оскільки спірні земельні ділянки частково площами 45,1922 га, 61,0016 га, 32,8853 га та 43,7490 га відповідно накладаються на землі державного лісового фонду, а тому не можуть у цій частині відноситися до земель сільськогосподарського призначення та існувати у встановлених межах. Вказує, що реєстрація у державних реєстрах спірних земельних ділянок як таких, що належать до категорії земель сільськогосподарського призначення, засвідчує перед державою їх відповідний режим, наділяє власника та землекористувача правом здійснювати на них відповідні сільськогосподарські роботи та унеможливлює їх використання як земель лісогосподарського призначення, оскільки будь-які вимоги та обмеження, спрямовані на захист цих територій, спростовуватимуться зареєстрованим цільовим призначенням ділянок як призначених для сільськогосподарських потреб. Збереження земельних ділянок із вказаними кадастровими номерами із категорією сільськогосподарського призначення зі спливом короткого часу призведе до повного знищення об`єктів лісової екосистеми. Оскільки правові режими земельних ділянок сільськогосподарського та лісогосподарського призначення, є повністю відмінними, тому реєстрація спірних земельних ділянок у Державному земельному кадастрі як земель сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва перешкоджає дотриманню такого режиму земельних ділянок, який відповідає їх якісним характеристикам. Виходячи із приписів ст. 79-1 Земельного кодексу України та положень Закону України «Про Державний земельний кадастр» у межах земельних ділянок із кадастровими номерами 2325583500:02:004:0001, 2325583500:02:005:0001 2325583500:02:006:0001 та 2325583500:02:007:0001 не можуть існувати різні об`єкти речових прав, тобто різні земельні ділянки за категорією, цільовим використанням та межами та площею, а тому вони не можуть існувати у встановлених межах, їх державна реєстрація повинна бути скасована та створено нові об`єкти речових прав з іншими межами та кадастровими номерами. Відповідно до вимог ч. 13 ст. 79-1 Земельного кодексу України, ст. ст. 16, 25, ч. 10 ст. 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» та з метою реального поновлення прав держави, державна реєстрація вказаних земельних ділянок підлягає визнанню незаконною і скасуванню, а відповідач-1 в цій частині також є належним відповідачем у справі. Також прокурор зазначає, що відповідно до ст. 131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», ним дотримано встановленого порядку за наявності підстав для пред`явлення цього позову прокурором в інтересах держави в особі Запорізької обласної державної адміністрації, яку листом від 22.06.2022 № 15/1-205вих-22 повідомлено про вжиття заходів представницького характеру. Просить позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Запорізька обласна державна адміністрація у своїх поясненнях підтримала позовні вимоги прокурора та вказала, що ГУ Держгеокадастру у Запорізькій області в односторонньому та позасудовому порядку, з перевищенням наданих законом повноважень, вилучено поза волею належного розпорядника - держави в особі Кабінету Міністрів України та постійного землекористувача - ДП «Бердянське лісове господарство» спірні земельні ділянки загальною площею 182,8281 га з земель лісогосподарського призначення та передано в комунальну власність із зміною її цільового призначення. Запорізька обласна державна адміністрація відповідно до вимог ст. ст. 84, 122, 152, п.п. а), в), є) п. 24 Перехідних положень Земельного кодексу України є розпорядником земельних ділянок лісогосподарського призначення державної власності, у тому числі тих, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, а відтак остання є органом, уповноваженим здійснювати функції держави у спірних правовідносинах. Облдержадміністрація листом від 22.02.2022 № 00888/08-46 повідомила прокуратуру про відсутність коштів для сплати судового зору для звернення до суду з відповідним позовом. Враховуючи це, облдержадміністрація не заперечувала проти подання прокуратурою в інтересах облдержадміністрації позову про розірвання договору. Відповідно до ч. 7 ст. 20 Земельного кодексу України зміна цільового призначення земельних ділянок погоджується у разі зміни цільового призначення земельних ділянок державної та комунальної власності природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, історико-культурного, лісогосподарського призначення, внаслідок якої земельні ділянки виводяться із складу таких категорій з Кабінетом Міністрів України. Таким чином, Запорізька обласна державна адміністрація наразі є розпорядником земель державної власності лісогосподарського призначення, а зміна цільового призначення земельних ділянок наведеної категорії можлива лише за погодженням з Кабінетом Міністрів України. Спірні земельні ділянки накладаються на землі державного лісового фонду, а отже не можуть у цій частині відноситися до земель сільськогосподарського призначення та існувати у встановлених межах. Оскільки допустимі види використання земельної ділянки і її правовий режим тісно пов`язані із цільовим призначенням, навіть формального зазначення у документації із землеустрою, Державному земельному кадастрі і Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про те, що спірні земельні ділянки мають сільськогосподарське призначення, достатньо для подальшого знищення природних якостей лісових культур та інших об`єктів лісової екосистеми, розташованих на вказаних землях. Отже залишення вказаним земельним ділянкам цільового призначення - для сільськогосподарського призначення, фактично може призвести до знищення лісу. Просить позов задовольнити.

Відповідач-1 у відзиві на позов заперечив проти застосування у якості правової підстави позову п. 5. Прикінцевих положень Лісового кодексу України, що обумовлюється на його думку тим, що правовою підставою прийняття розпорядження Чернігівської районної державної адміністрації Запорізької області від 31.05.2007 № 178 «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок в постійне користування ДП «Приморське лісове господарство » стали ст. 122 та 123 Земельного кодексу України, а тому приписи ст. 5 Лісового кодексу України кореспондуються та узгоджуються з нормами, викладеними в ст. 123 Земельного кодексу України, а встановлений порядок в розумінні ст. 5 Лісового кодексу України і є порядком надання у постійне користування земельних ділянок юридичним особам, висвітлений в ст. 123 Земельного кодексу України. В розумінні ч. 5 ст. 123 Земельного кодексу України в редакції від 13.01.2007 районною державною адміністрацією було надано згоду ДП «Приморське лісове господарство» на розроблення проекту відведення земельної ділянки для ведення лісового господарства загальною площею 328,1 га із земель резервного фонду та запасу, які знаходяться на території Новомихайлівської сільської ради Чернігівського району (згідно додатку). Проте, існуючий на той час порядок надання у постійне користування земельних ділянок не вичерпувався лише наданням згоди на розроблення проекту відведення земельної ділянки. Для остаточної реалізації порядку надання у постійне користування земельних ділянок в розумінні ч. 6 ст. 123 Земельного кодексу України в редакції від 13.01.2007 необхідна була наявність рішення відповідної державної адміністрації про надання земельних ділянок у користування. Належним доказом, який міг би дати можливість встановити обставину надання в постійне користування земельних ділянок, які є предметом розгляду цієї справи, має бути рішення певного органу виконавчої влади про надання цих ділянок у користування. Проте у справі відсутнє відповідне рішення, як належний доказ на підтвердження надання вищевказаних земельних ділянок в постійне користування. Також вважає, що земельні ділянки, які є предметом розгляду справи, не надавались в розумінні ст. 5 Лісового кодексу України та ст. 123 Земельного кодексу України в установленому порядку третій особі відповідно до земельного законодавства. Отже, можливість застосування у якості правової підстави позову у цій справі п. 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України є лише за умови наявності обставини надання третій особі вищезазначених земельних ділянок відповідно до земельного законодавства (ч. 2 ст. 5 Лісового кодексу України) у порядку, встановленому ст. 123 Земельного кодексу України. Однак, у спірних правовідносинах оспорювані земельні ділянки не надавались третій особі відповідно до земельного законодавства, що виключає можливість застосування у якості правової підстави позову по справі №908/949/22 п. 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України. В розумінні ч.ч. 1, 2 ст. 5 Лісового кодексу України не можна стверджувати, що оспорювані земельні ділянки станом на момент видання оскаржуваного наказу належали до земель лісогосподарського призначення, адже вони не були надані третій особі в установленому земельним законодавством порядку. Як було зазначено в постанові Верховного Суду від 15 вересня 2021 року по справі № 373/462/19: застосування норм земельного і лісового законодавства при визначенні правового режиму земель лісогосподарського призначення повинно базуватись на пріоритетності норм земельного законодавства перед нормами лісового законодавства, а не навпаки. Також вважає, що не може бути правовою підставою позову норми п. 24 Перехідних положень Земельного кодексу України через те, що Розділ X Перехідних Положень Земельного кодексу України було доповнено пунктом 24 згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин», який набрав чинності 27.05.2021. Оскаржуваний наказ був виданий Головним управлінням 21.12.2018. Спірні земельні ділянки станом на момент видання оскаржуваного наказу за своїм основним цільовим призначенням належали до категорії земель сільськогосподарського призначення та в силу норм діючого на той час земельного законодавства могли бути передані відповідачем №1 у комунальну власність. В матеріалах справи містяться витяги з Державного земельного кадастру на земельні ділянки, які є предметом спору. Вказані витяги датовані 22.11.2018. Оскаржуваний наказ був виданий Головним управлінням 21.12.2018. Отже, безпосередньо перед та під час видання оскаржуваного наказу, відповідач №1 виходив з того, що згідно відомостей Державного земельного кадастру земельні ділянки, які є предметом судового розгляду, належали до земель сільськогосподарського призначення (категорія земель). За видом використання згадані ділянки належали до земель резервного фонду (землі, створені органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування у процесі приватизації сільськогосподарських угідь, які були у постійному користуванні відповідних підприємств, установ та організацій). Розпорядження Чернігівської районної державної адміністрації Запорізької області від 31.05.2007 № 178 «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок в постійне користування ДП «Приморське лісове господарство» також містив відомості про те, що згадані земельні ділянки належали до земель резервного фонду. Отже, перебування оспорюваних земель у резервному фонді апріорі свідчить про те, що вони належали до сільськогосподарських угідь. Відповідно до п. а) ч. 2 ст. 22 Земельного кодексу України у вищезазначеній редакції до земель сільськогосподарського призначення належать: сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги). Відповідно до п. 12 розділу «Відомості Державного земельного кадастру» Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 17 жовтня 2012 №1051 відомості Державного земельного кадастру є офіційними і вважаються об`єктивними та достовірними, якщо інше не доведено судом. Відповідні витяги з Державного земельного кадастру доводять те, що вищевказані земельні ділянки за своїм основним цільовим призначенням станом на момент видання відповідачем № 1 оскаржуваного наказу належали до земель сільськогосподарського призначення. Отже, до спірних правовідносин, серед іншого, підлягає застосуванню ч. 4 ст. 122 Земельного кодексу України в редакції від 04.11.2018, якою встановлювалось, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб. В цьому контексті відповідач не погоджується з доводами позивача про те, що управлінням перевищено свої повноваження під час передачі у комунальну власність оспорюваних земельних ділянок тощо. Крім цього вказує, що категорія вказаних земельних ділянок залишалась незмінною як на момент прийняття 31.05.2007 Чернігівською районною державною адміністрацією Запорізької області розпорядження № 178 «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок в постійне користування ДП «Приморське лісове господарство», так і на момент видання Головним управлінням оскаржуваного наказу від 21.12.2018 №8-2314/15-18-СГ «Про передачу земельних ділянок державної власності». Тобто, відповідно до діючого на той час законодавства, зміна цільового призначення земельних ділянок могла відбутись лише на підставі відповідного рішення органу, до повноважень якого входило розпорядження цим нерухомим майном. У справі відсутні будь-які рішення відповідних органів щодо зміни цільового призначення вказаних земельних ділянок із земель сільськогосподарського призначення в землі лісогосподарського призначення. За таких підстав та обставин він не погоджується з твердженням позивача про те, що відповідачем №1 передано у комунальну власність спірні земельні ділянки із зміною їх цільового призначення. Позивачем не додано до позовної заяви та не долучено іншим способом до матеріалів справи відповідне рішення повноважних органів про віднесення оспорюваних земель до категорії лісогосподарського призначення. Також Відповідач-1 вважає, що суд не повинен враховувати висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, які наведені в позовній заяві, через те, що правовідносини у згаданих справах не є подібними. У вказаних справах (№№:183/1617/16, 707/2177/15-ц, 488/402/16-ц) суди не встановлювали обставину та не досліджували відповідні докази, пов`язані з наданням в постійне користування оспорюваних земельних ділянок в порядку, встановленому земельними законодавством. Натомість, під час розгляду цієї справи №908/949/22 слід враховувати висновки Верховного Суду щодо застосування відповідних норм права, викладених в постанові від 15 вересня 2021 року по справі № 373/462/19. Наполягає на тому, що під час видання оскаржуваного наказу відповідач №1 діяв лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Просить у задоволенні позову відмовити.

У відповіді на відзив прокурор додатково до наведеного у позові зазначив, що наказ ГУ Держгеокадастру у Запорізькій області від 21.12.2018 № 8-2314/15-18-СГ стосується спірних земельних ділянок лісогосподарського призначення, розпоряджатися якими не уповноважений вказаний орган державної влади та які не могли бути передані у комунальну власність поза волею власника в особі Кабінету Міністрів України та без згоди постійного користувача таких земель ДП «Бердянське лісове господарство», а тому таке рішення суперечить вимогам ст. 13 Конституції України, ст.ст. 317, 319, 321, 328 Цивільного кодексу України, ст. ст. 117, 122, 149 Земельного кодексу України, ст. ст. 11, 27 Лісового кодексу України, та порушує інтереси держави, а відтак відповідно до вимог ст.ст. 16, 21 Цивільного кодексу України, ст. 152, 155 Земельного кодексу України є підставою для визнання його незаконним та скасування в частині передання у комунальну власність спірних земельних ділянок та заявлення прокурором всіх інших похідних позовних вимог. Вказує, що розпорядженням Чернігівської районної державної адміністрації Запорізької області від 31.05.2007 № 178 ДП «Приморське лісове господарство» надано дозвіл ДП «Приморське лісове господарство» на розробку проекту землеустрою щодо відведення спірних земельних ділянок в постійне користування ДП «Приморське лісове господарство». За інформацією ДП «Бердянське лісове господарство» проект землеустрою за відсутністю коштів не розроблявся та не передавався в порядку ст. 123 Земельного кодексу України на затвердження до Чернігівської районної державної адміністрації Запорізької області. За змістом статей 181-184, 202-204 Земельного кодексу України, Законів України «Про Державний земельний кадастр» та «Про землеустрій» дані державного земельного кадастру - це документальне підтвердження відомостей про правовий режим земель, їх цільове призначення, їх розподіл серед власників землі і землекористувачів за категоріями земель, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, які ґрунтуються на підставі землевпорядної документації. Посилаючись на норми з ст. ст. 2, 45, 47, 48, 54, 63Лісового кодексу України, ст. 3 Земельного кодексу України Зазначає, що облік лісів включає збір та узагальнення відомостей, які характеризують кожну лісову ділянку за площею, кількісними та якісними показниками. Основою ведення обліку лісів є матеріали лісовпорядкування. Відповідно до п. 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування, які складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. За змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Держлісгоспом СРСР 11.12.1986, планшети лісовпорядкування відносяться до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення. Отже, при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства, необхідно враховувати пункт 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України, а саме наявність планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування лісових ділянок. Наведений правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 21.01.2015 у справі № 6-224цс14, Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 28.11.2018 у справі № 707/2177/15-ц, від 23.10.2019 у справі № 488/402/16-ц, Верховного Суду від 26.01.2022 у справі 367/3252/15-ц, від 25.05.2022 у справі № 363/1769/17-ц, від 12.04.2022 у справі № 373/468/20, від 09.02.2022 у справі № 488/3319/14-ц, від 19.01.2022 у справі № 369/16415/18. Таким чином, прокурором підтверджено доданими до позову належним чином завіреними копіями матеріалів лісовпорядкування спірних земельних ділянок лісогосподарського призначення, а саме проекту організації та розвитку лісового господарства ДП «Приморське лісове господарство» (Чернігівське лісництво) 2009 року, протоколу його затвердження Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища в Запорізькій області та Запорізького обласного управління лісового і мисливського господарства 2010 року, таксаційного опису кварталів 22-25 Чернігівського лісництва та планшету № 2 лісовпорядкування 2008 року Чернігівського лісництва. За доданими до позову фото лісових земельних ділянок та інформації ДП «Бердянське лісове господарство» на спірних земельних ділянках підприємством висаджено молодий ліс. Крім того, правовий статус спірних земельних ділянок додатково підтверджено інформацією Державного підприємства «Харківська державна лісовпорядна експедиція» Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання ВО «Укрдержліспроект» Державного агентства лісових ресурсів України від 03.08.2021 за № 450, за якою вказаним спеціалізованим підприємством установлено часткове відношення всіх чотирьох спірних земельних ділянок до земель лісогосподарського призначення, які перебувають у постійному користуванні ДП «Бердянське лісове господарство». У зв`язку з цим, невірним є посилання у відзиві Відповідачем 1 на правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 15.09.2021 у справі № 373/462/19 щодо непідтвердження прокурором перебування спірних земельних ділянок у постійному користуванні ДП «Переяслав-Хмельницький агролісгосп» через відсутність рішень про передачу їх у користування державному підприємству та державних актів на право постійного користування земельною ділянкою, оскільки за текстом постанови прокурором не надано до суду матеріалів лісовпорядкування спірних земельних ділянок, а отже наведене виключає їх відношення до масиву земель лісогосподарського призначення. Отже, наведені прокурором обставини не є тотожними тим, що встановлені судом у вказаній постанові. Виходячи із пункту 24 Перехідні положення Земельного кодексу України, доданого Законом України від 28.04.2021 №1423-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин», розпорядження Чернігівської районної державної адміністрації Запорізької області від 31.05.2007 № 178 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення спірних земельних ділянок в постійне користування ДП «Приморське лісове господарство» додатково підтверджує належність державі вказаних земель лісогосподарського призначення. Тобто вказане розпорядження за земельним законодавством з 2007 року до теперішнього часу не втратило своєї дії, а разом з матеріалами лісовпорядкування вказаних земельних ділянок 2009 року, які затверджено компетентними органами державної влади у 2010 році, мало б бути перепоною у визначені ГУ Держгеокадастру у Запорізькій області цих земель як сільськогосподарських. Водночас за інформацією Запорізької регіональної філії ДП «Центр державного земельного кадастру» від 27.08.2021 № 1065/03 при проведенні інвентаризації вихідні дані, які б вказували на належність земельних ділянок до земель лісогосподарського призначення, органами Держгеокадастру не надавались, що свідчить про те, що належна взаємодія між органами Держлісагенства та Держгеокадастру в Запорізькій області за положеннями Порядку обміну інформаційної взаємодії між кадастрами та інформаційними системами, затвердженого постановою КМУ від 03.06.2013 № 483, відсутня. Зокрема, визначенні у додатках 13 та 15 до вказаної постанови матеріали поділу лісів на категорії та виділення особливо захисних лісових ділянок, плани лісових ділянок, лісовпорядні карти, тематичні лісові карти та інший топографо-геодезичний і картографічний матеріал державного лісового кадастру під час проведення інвентаризації спірних земель Відповідачем 1 з Запорізького обласного управління лісового та мисливського господарства та ДП «Бердянське лісове господарство» не витребовувались та до ДП «Центр державного земельного кадастру», як вихідні дані, для інвентаризації не передавались. Також відповідно до пункту 2 Порядку проведення інвентаризації земель, затвердженого постановою КМУ від 23.05.2012 № 513, який діяв на час виникнення спірних правовідносин, інвентаризація земель проводилась, зокрема для здійснення контролю за використанням і охороною земель; визначення якісного стану земельних ділянок, їх меж, розміру, складу угідь; узгодження даних, отриманих у результаті проведення інвентаризації земель, з інформацією, що міститься у документах, які посвідчують право на земельну ділянку, та у Державному земельному кадастрі. Із долучених розробником вихідних даних, які надані прокурором до суду, вбачається, що при проведенні інвентаризації відповідні обстеження земельних ділянок щодо їх якісного стану органами Держгеокадастру в області, іншими спеціалізованими підприємствами не проводились та відповідно як вихідні данні, визначені у пункті 7 зазначеного Порядку, розробнику технічної документації не надавались. Таким чином, указане свідчить про те, що спірні земельні ділянки на час їх інвентаризації та реєстрації у Державному земельному кадастрі, а також передачі Відповідачем 1 у комунальну власність і на теперішній час частково належать до земель державного лісового фонду та перебувають у постійному користуванні ДП «Бердянське лісове господарство». Таким чином, ГУ Держгеокадастру у Запорізькій області в односторонньому та позасудовому порядку, з перевищенням наданих законом повноважень, вилучено поза волею належного розпорядника держави в особі Кабінету Міністрів України та постійного землекористувача ДП «Бердянське лісове господарство» спірні земельні ділянки загальною площею 182,8281 га з земель лісогосподарського призначення та передано в комунальну власність із зміною її цільового призначення.

У запереченнях на відповідь на відзив Відповідач-1 підтримав викладену ним у відзиві правову позицію та додатково зазначив, що детальний аналіз змісту згаданих у відповіді на відзив постанов Верховного Суду дає підстави стверджувати про те, що спірні правовідносини, які розглядались по зазначеним справам, не є тотожними з правовідносинами, які розглядаються по справі №908/949/22. Зокрема, вони різняться по ключовим обставинам, пов`язаним з передачею в постійне користування оспорюваних земельних ділянок в порядку, встановленому земельним законодавством. Так, в матеріалах справи №908/949/22 наявні докази, які дають можливість встановити обставини про те, що: 1. Проект землеустрою щодо відведення оспорюваних земельних ділянок в постійне користування ДП «Бердянське лісове господарство» не розроблявся та відповідно до діючих норм національного законодавства не затверджувався. 2. У спірних правовідносинах уповноваженим органом не приймалось рішення про надання ДП «Бердянське лісове господарство» у постійне користування оспорюваних земельних ділянок за проектом їх відведення. 3. У Державному земельному кадастрі оспорювані земельні ділянки обліковувалися як землі сільськогосподарського призначення. 4. Відповідач 1 видав оскаржуваний наказ про передачу земель сільськогосподарського призначення у комунальну власність. Вказані обставини визнаються й іншими учасниками судового процесу. Поряд з цим, в жодній з наступних постанов Верховного Суду по справам №№: 6-224цс14, 183/1617/16, 707/2177/15-ц, 488/402/16-ц, 367/3252/15-ц, 363/1769/17-ц, 373/468/20, 488/3319/14-ц, 369/16415/18, посилання на які здійснено у відповіді на відзив, не йдеться про те, що у спірних правовідносинах мали місце обставини, пов`язані з тим, що: - проект землеустрою щодо відведення оспорюваних земельних ділянок в постійне користування для ведення лісового господарства не розроблявся та відповідно до діючих норм національного законодавства не затверджувався; - уповноваженим органом не приймалось рішення про надання у постійне користування для ведення лісового господарства оспорюваних земельних ділянок за проектом їх відведення; - у Державному земельному кадастрі оспорювані земельні ділянки обліковувалися як землі сільськогосподарського призначення; - відповідач видав оскаржуваний наказ про передачу земель сільськогосподарського призначення у комунальну власність. Різниця правовідносин у даній справі та у вищеперелічених справах Верховного Суду полягала ще є й в тому, що у даній справі оспорювані земельні ділянки були передані місцевим органом державної влади у комунальну власність, а у вищезгаданих справах йшлося про передачу земель органами місцевого самоврядування у приватну власність фізичним особам. У судових справах №№: 6-224цс14 та 369/16415/18 відповідні державні підприємства лісового господарства були наділені процесуальним статусом позивачів. У судових справах №№: 183/1617/16, 488/402/16-ц, 367/3252/15-ц, 363/1769/17-ц, 373/468/20, 488/3319/14-ц, 369/16415/18 відповідні державні та комунальні підприємства лісового господарства були наділені процесуальним статусом третьої особи. Натомість, ДП «Бердянське лісове господарство» по судовій справі господарського суду Запорізької області №908/949/22 не є учасником. У ДП «Бердянське лісове господарство» залишалась після 2018 року та залишається наразі законодавча можливість звернутись за отриманням нового дозволу та здійснити його реалізацію у спосіб, встановлений земельним законодавством. Проте, ДП «Бердянське лісове господарство» не вжило та не вживає необхідні заходи, спрямовані на розроблення проекту землеустрою щодо відведення йому земельних ділянок для ведення лісового господарства. Вважає, що задоволення позовних вимог у справі в частині скасування державної реєстрації оспорюваних земельних ділянок стане результатом їх невизначеності, яка існувала до 2018 року, тобто до моменту їх формування, що по суті і призвело до цього судового спору, а також не захистить нібито порушені, на думку позивача, його права. Посилаючись на ст. ст. 49, 50, 52 Лісового кодексу України ст.ст. 20, 117 та 123 Земельного кодексу України, п. 4 Порядку інформаційної взаємодії між Державним земельним кадастром, іншими кадастрами та інформаційними системами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 червня 2013 р. № 483 зазначає, що до 2018 року інформація про оспорювані земельні ділянки в Державному земельному кадастрі була відсутня. Просить у задоволенні позову відмовити.

Відповідач -2 визнав позовні вимоги у повному обсязі.

Третя особа у своїх поясненнях підтримала позовні вимоги прокурора.

Наявні матеріали справи дозволяють розглянути справу по суті.

Дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників прокуратури, сторін та третьої особи, суд

ВСТАНОВИВ:

З матеріалів справи вбачається, що проведеною прокуратурою перевіркою було встановлено, що у 2018 році на замовлення ГУ Держгеокадастру у Запорізькій області Запорізькою регіональною філією Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» (далі Філія) проведено інвентаризацію земель сільськогосподарського призначення на території Чернігівського району Запорізької області із розробленням відповідної технічної документації із землеустрою, зокрема проінвентаризовано суміжні між собою земельні ділянки з кадастровими номерами 2325583500:02:004:0001 площею 46,0786 га, 2325583500:02:005:0001 площею 67,0221 га, 2325583500:02:006:0001 площею 33,2168 га та 2325583500:02:007:0001 площею 45,4545 га.

На підставі розробленої Запорізькою регіональною філією ДП «Центр державного земельного кадастру» технічної документації вказані земельні ділянки сформовано та 22.11.2018 Відділом у Чернігівському районі ГУ Держгеокадастру у Запорізькій області інформацію про них внесено до Державного земельного кадастру за категорією земель сільськогосподарського призначення з цільовим призначенням як землі резервного фонду (землі, створені органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування у процесі приватизації сільськогосподарських угідь, які були у постійному користуванні відповідних підприємств, установ та організацій) (17.00 - за класифікацією видів цільового призначення земель, затвердженою наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23.07.2010 № 548), за видом угідь рілля та пасовища.

Наказом ГУ Держгеокадастру у Запорізькій області від 26.11.2018 № 8-2072/15-18-СГ затверджені матеріали з інвентаризації земель на загальну площу 2472,8017 га, у тому числі вказаних 4 земельних ділянок загальною площею 191,772 га, розташованих на території Новомихайлівської сільської ради Чернігівського району (в подальшому Бердянського району) Запорізької області.

На підставі наказу ГУ Держгеокадастру у Запорізькій області від 21.12.2018 № 8-2314/15-18-СГ та акту приймання-передачі від 22.12.2018 у комунальну власність Чернігівської селищної об`єднаної територіальної громади Чернігівського району Запорізької області передано земельні ділянки державної власності сільськогосподарського призначення загальною площею 11094,9034 га за межами населеного пункту. Серед указаного масиву земель передано у комунальну власність і суміжні між собою земельні ділянки з кадастровими номерами 2325583500:02:004:0001, 2325583500:02:005:0001 2325583500:02:006:0001 та 2325583500:02:007:0001 як землі резервного фонду (за додатком до акту приймання-передачі - порядкові номери земельних ділянок 478, 566, 602, 604 на аркушах 19, 21, 22).

Рішенням Чернігівської селищної ради від 18.01.2019 № 02 затверджено вказаний акт приймання-передачі земельних ділянок та прийнято їх до комунальної власності.

Державну реєстрацію права комунальної власності на три земельні ділянки з кадастровими номерами 2325583500:02:004:0001, 2325583500:02:005:0001 та 2325583500:02:006:0001 проведено 06.06.2019, 11.06.2019 та 24.06.2019 за Чернігівською селищною об`єднаною територіальною громадою Чернігівського району Запорізької області.

Відповідно до підпункту 8 пункту 3 Постанови Верховної Ради України «Про утворення та ліквідацію районів» від 17.07.2020, яка набрала чинності 19.07.2020, остання постановила ліквідувати у Запорізькій області: Бердянський, Більмацький, Василівський, Великобілозерський, Веселівський, Вільнянський, Гуляйпільський, Запорізький, Кам`янсько-Дніпровський, Мелітопольський, Михайлівський, Новомиколаївський, Оріхівський, Пологівський, Приазовський, Приморський, Розівський, Токмацький, Чернігівський, Якимівський райони. Згідно з підпунктом 8 пункту 1 вищезазначеної постанови у Запорізькій області зокрема було утворено Бердянський район (з адміністративним центром у місті Бердянськ) у складі територій Андрівської сільської, Андріївської селищної, Бердянської міської, Берестівської сільської, Коларівської сільської, Осипенківської сільської, Приморської міської, Чернігівської селищної територіальних громад, затверджених Кабінетом Міністрів України.

У зв`язку із вказаними адміністративно-територіальними змінами районів 09.04.2021 змінено найменування Чернігівської селищної ради Чернігівського району на Чернігівську селищну раду Бердянського району.

В подальшому державну реєстрацію права комунальної власності на четверту земельну ділянку з кадастровим номером 2325583500:02:007:0001 проведено 09.08.2021 за Чернігівською селищною радою Бердянського району.

Оцінюючи доводи прокурора та сторін та приймаючи рішення у цій справі суд виходить з наступного.

Ліси та землі лісового фонду України є об`єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання.

Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцем розташування виконують водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах (частина друга статті 1 Лісового кодексу (далі - ЛК).

Земельні відносини, що виникають при використанні, зокрема, лісів регулюються ЗК України, а також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому кодексу (частина друга статті 3 ЗК України).

За основним цільовим призначенням ЗК України передбачає виділення в окрему категорію земель лісогосподарського призначення (пункт «е» частини першої статті 19 ЗК України).

Ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів (стаття 63 ЛК України).

До земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства (стаття 5 ЛК України).

Використанню лісогосподарських земель за їх цільовим призначенням законодавство надає пріоритет : складовою охорони земель є захист лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб (пункт «б» частини першої статті 164 ЗК України).

Оскільки земельна ділянка та права на неї на землях лісогосподарського призначення є об`єктом земельних правовідносин, то суб`єктний склад і зміст таких правовідносин має визначатися згідно з нормами земельного законодавства та лісового законодавства у частині використання й охорони лісового фонду (див. висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 21 січня 2015 року у справі № 6-224цс14).

За статтями 45, 47, 48, 54 Лісового кодексу України облік лісів включає збір та узагальнення відомостей, які характеризують кожну лісову ділянку за площею, кількісними та якісними показниками. Основою ведення обліку лісів є матеріали лісовпорядкування.

Лісовпорядкування включає комплекс заходів, спрямованих на забезпечення ефективної організації та науково обґрунтованого ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання, підвищення екологічного та ресурсного потенціалу лісів, культури ведення лісового господарства, отримання достовірної і всебічної інформації про лісовий фонд України.

Лісовпорядкування є обов`язковим на всій території України та ведеться державними лісовпорядними організаціями за єдиною системою в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади з питань лісового господарства.

У матеріалах лісовпорядкування дається якісна і кількісна характеристика кожної лісової ділянки, комплексна оцінка ведення лісового господарства, що є основою для розроблення на засадах сталого розвитку проекту організації та розвитку лісового господарства відповідного об`єкта лісовпорядкування.

Проект організації та розвитку лісового господарства передбачає екологічно обґрунтоване ведення лісового господарства і розробляється відповідно до нормативно-правових актів, що регулюють організацію лісовпорядкування.

Матеріали лісовпорядкування затверджуються в установленому порядку органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства за погодженням відповідно з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища.

Затверджені матеріали лісовпорядкування є обов`язковими для ведення лісового господарства, планування і прогнозування використання лісових ресурсів.

Відповідно до п. 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу.

Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Держлісгоспом СРСР 11.12.1986, планшети лісовпорядкування відносяться до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення.

Відтак, вирішуючи питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства, необхідно враховувати пункт 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України.

З матеріалів справи вбачається, що Українське державне проектне лісовпорядне виробниче об`єднання (ВО «Укрдержліспроект»), до складу якого входять 5 лісовпорядних експедицій, у тому числі ДП «Харківська державна лісовпорядна експедиція», є єдиною державною лісовпорядною організацією, яка відповідно до витягу зі статуту, що міститься на її офіційному сайті за посиланням https://www.lisproekt.gov.ua/diyalnist, забезпечує при лісовпорядкуванні лісового фонду виконання виробничими підрозділами лісовпорядних та інших робіт: зокрема визначення меж та внутрішньогосподарської організації території лісового фонду, що перебуває у користуванні постійних лісокористувачів, проведення топографо-геодезичних робіт, спеціального картографування лісів.

Відповідно до інформації Державного підприємства «Харківська державна лісовпорядна експедиція» Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання ВО «Укрдержліспроект» Державного агентства лісових ресурсів України від 03.08.2021 за № 450 вказаним підприємством встановлено, що усі чотири вказані земельні ділянки частково відносяться до земель лісогосподарського призначення, які перебувають у постійному користуванні ДП «Бердянське лісове господарство», зокрема:

- площа перетину земельної ділянки з кадастровим номером 2325583500:02:004:0001 з межами земель 22 кварталу Чернігівського лісництва ДП «Бердянське лісове господарство» склала 45,1922 га.

- площа перетину земельної ділянки з кадастровим номером 2325583500:02:005:0001 з межами земель 23 кварталу Чернігівського лісництва ДП «Бердянське лісове господарство» склала 61,0016 га.

- площа перетину земельної ділянки з кадастровим номером 2325583500:02:006:0001 з межами земель 24 кварталу Чернігівського лісництва ДП «Бердянське лісове господарство» склала 32,8853 га.

- площа перетину земельної ділянки з кадастровим номером 2325583500:02:007:0001 з межами земель 25 кварталу Чернігівського лісництва ДП «Бердянське лісове господарство» склала 43,7490 га.

Також суд враховує, що згідно з п.п. «е» п. 24 Перехідних положень Земельного кодексу України (з урахуванням змін, внесених Законом України від 28.04.2021 № 1423-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин», що набрав законної сили 27.05.2021) з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель визначених у наданих до набрання чинності цим пунктом дозволах на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, наданих органами виконавчої влади з метою передачі земельних ділянок у постійне користування державним установам природно-заповідного фонду, державним лісогосподарським та водогосподарським підприємствам, установам та організаціям, якщо рішення зазначених органів не прийняті.

Належність наведеного земельного масиву загальною площею 182,8281 га до земель лісогосподарського призначення, які перебувають у постійному користуванні ДП «Бердянське лісове господарство», та розташовані в межах суміжних між собою земельних ділянок з кадастровими номерами: 2325583500:02:004:0001, 2325583500:02:005:0001 2325583500:02:006:0001, 2325583500:02:007:0001 підтверджується наступним:

- розпорядженням Чернігівської районної державної адміністрації Запорізької області від 31.05.2007 № 178 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок в постійне користування ДП «Приморське лісове господарство» із відповідним переліком (порядкові номери 1,2,3,4 із відповідними контурами 416, 402, 420, 420а);

- інформацією ДП «Запорізький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» від 19.08.2021 № 660 щодо підтвердження відповідності земельних ділянок в контурах 402, 416, 420а, 420 земельним ділянками із кадастровими номерами 2325583500:02:004:0001, 2325583500:02:005:0001 2325583500:02:006:0001 та 2325583500:02:007:0001;

- наказом Державного агентства лісових ресурсів України від 10.04.2017 № 108 про припинення ДП «Приморське лісове господарства» шляхом реорганізації, а саме приєднання до ДП «Бердянське лісове господарство»;

- інформацією ДП «Бердянське лісове господарство» від 21.07.2021 № 714 разом із копіями проекту організації та розвитку лісового господарства ДП «Приморське лісове господарство» (Чернігівське лісництво), протоколу його затвердження, таксаційного опису кварталів 22-25 Чернігівського лісництва та планшету № 2 лісовпорядкування 2008 року Чернігівського лісництва та фото спірних земельних ділянок;

- інформацією ДП «Бердянське лісове господарство» від 21.01.2022 № 96 щодо огляду спірних земельних ділянок та розташування на них молодого лісу;

- інформацією ДП «Харківська державна лісовпорядна експедиція» Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання (ВО «Укрдержліспроект») від 03.08.2021 № 450 разом зі схемами перетину.

Як вбачається з повідомлення Запорізької регіональної філії ДП «Центр державного земельного кадастру» від 27.08.2021 № 1065/03 при проведенні інвентаризації вихідні дані, які б вказували на належність земельних ділянок до земель лісогосподарського призначення, органами Держгеокадастру не надавались.

Крім того, за змістом листів ДП «Бердянське лісове господарство» від 21.07.2021 №714, Бердянської районної державної адміністрації Запорізької області від 20.08.2021 №2776/01-42, Запорізької обласної державної адміністрації від 25.03.2022 № 00888/08-46, Секретаріату Кабінету Міністрів України від 07.02.2022 № 3558/0/2-22 рішення щодо вилучення або припинення права постійного користування земельними ділянками, які перебувають у користуванні ДП «Бердянське лісове господарство» на території 22-25 кварталів Чернігівського лісництва, зміни їх цільового призначення, Бердянською районною державною адміністрацією, Запорізькою обласною державною адміністрацією та Кабінетом Міністрів України не приймалися.

З огляду на викладене суд погоджується з доводами прокурора відносно того, що спірні земельні ділянки на час їх інвентаризації та реєстрації у Державному земельному кадастрі, а також передачі у комунальну власність і на теперішній час, частково належать до земель державного лісового фонду та не вилучались з постійного користування ДП «Бердянське лісове господарство».

Вказане також свідчить про те, що ГУ Держгеокадастру у Запорізькій області в односторонньому та позасудовому порядку, з перевищенням наданих законом повноважень, вилучено поза волею належного розпорядника держави в особі Кабінету Міністрів України та постійного землекористувача ДП «Бердянське лісове господарство» спірні земельні ділянки загальною площею 182,8281 га з земель лісогосподарського призначення та передано в комунальну власність із зміною її цільового призначення.

Поняття цільового призначення наводиться у статті 1 Закону України «Про землеустрій», згідно з якою під ним розуміється використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку. Рішення про встановлення такого призначення, за статтею 20 Земельного кодексу України, приймається компетентним органом відповідно до визначених Земельним кодексом України повноважень.

Фактично ж під цільовим призначенням земельної ділянки варто розуміти установлені законодавством порядок, умови та правовий режим її експлуатації (використання), тобто допустимі з урахуванням особливостей та характеристик кожної окремої ділянки види діяльності на ній.

Для встановлення цільового призначення земель визначальне значення має те, які саме угіддя за якісними характеристиками складають земельну ділянку, а не дані земельного кадастру чи землевпорядна та містобудівна документація. Якщо землевпорядна, містобудівна або кадастрова документація не відповідають фактичному стану земельних ділянок, вони мають бути виправлені, оскільки за своєю правовою природою така документація фіксує існуюче цільове призначення земельної ділянки, а не є підставою для його встановлення.

Враховуючи, що земля належить до числа обмежених і невідновних ресурсів, вимагається чітка диференціація антропогенного навантаження на земельні ресурси, що досягається встановленням дозволених та недозволених способів її експлуатації, мінімізації негативного впливу на довкілля.

Усі землі України за цільовим призначенням поділяються на категорії, перелік яких наведений у статті 19 Земельного кодексу України, зокрема: а) землі сільськогосподарського призначення; е) землі лісогосподарського призначення.

Верховний Суд у постанові від 03.09.2020 у справі № 911/3306/17 вказував, що держава, втручаючись у права щодо земельних ділянок, зокрема тих, які перебувають під посиленою правовою охороною, захищає загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні майна не на шкоду людині та суспільству і ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок.

Кожен із видів цільового призначення земельних ділянок характеризуються власним правовим режимом, екосистемними функціями, типами забудови, типами особливо цінних об`єктів. Тобто належність земель до тієї чи іншої категорії за цільовим призначенням визначається їх характеристиками і не може бути змінена шляхом прийняття відмінного за змістом рішення органу державної влади або місцевого самоврядування. Таке твердження повністю узгоджується зі змістом статті 19 Конституції України.

Положення розділу ІІ «Землі України» Земельного кодексу України свідчать, що саме цільове призначення ділянки покладено законодавцем в основу розмежування правових режимів окремих категорій земель, при цьому такі режими характеризуються високим рівнем імперативності відносно свободи розсуду власника щодо використання ним своєї земельної ділянки (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 № 916/2791/13).

Ліси та землі лісового фонду України є об`єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання, відповідно до Земельного та Лісового кодексів України. Основною рисою земель лісогосподарського призначення є призначення цих земель саме для ведення лісового господарства, що за змістом статті 63 Лісового кодексу України полягає в здійсненні комплексу заходів щодо охорони, захисту раціонального використання та розширеного відтворення лісів. Отже, охорона та захист цих земель повинні здійснюватися з урахуванням особливостей лісів.

Разом з цим, за статтею 22 Земельного кодексу України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Особливий порядок охорони таких земель визначений пунктами «б», «д» ч. 1 ст. 164 та ст. 166 Земельного кодексу України.

Тобто на відміну від земель сільськогосподарського призначення, режим охорони земель лісогосподарського призначення спрямований на збереження не тільки якостей землі, а й природних якостей лісів, які на них знаходяться, тим самим поліпшуючи лісову продукцію й лісогосподарське виробництво.

Таким чином, штучна зміна цільового призначення земель лісогосподарського призначення на землі сільськогосподарського призначення призводить до зміни режиму охорони цих земель, та має негативні екологічні, економічні та соціальні наслідки.

Статтею 178 Цивільного кодексу України передбачено, що об`єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті. Види об`єктів цивільних прав, перебування яких у цивільному обороті не допускається (об`єкти, вилучені з цивільного обороту), мають бути прямо встановлені у законі. Види об`єктів цивільних прав, які можуть належати лише певним учасникам обороту або перебування яких у цивільному обороті допускається за спеціальним дозволом (об`єкти, обмежено оборотоздатні), встановлюються законом.

Отже, визнання об`єктів, що не можуть перебувати у користуванні, вилучені з цивільного обороту, обмежені в обороті, є умовою дотримання конституційного режиму права користування на зазначені об`єкти.

Правовий титул (правова підстава) виникнення речових прав володіння, користування, розпорядження такими об`єктами визначається законодавчими актами, зокрема Конституцією України, Земельним кодексом України, іншими законами. Саме законодавчими актами забороняється перебування певних об`єктів власності Українського народу, державної та комунальної власності у приватній власності чи користуванні. У свою чергу неможливість існування у таких об`єктів приватного власника чи користувача унеможливлює виникнення у нього таких прав.

Відповідно до вимог ст. 1, 7, 8 Лісового кодексу України ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

Згідно зі ст. 3 Земельного кодексу України земельні відносини, що виникають при використанні, зокрема, лісів регулюються приписами Земельного кодексами України, а також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому Кодексу.

За основним цільовим призначенням Земельний кодекс України передбачає виділення в окрему категорію земель лісогосподарського призначення (п. «е» ч. 1 ст. 19 цього Кодексу).

Статтею 5 Лісового кодексу України передбачено, що до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства.

Також відповідно до вимог ст. 55 Земельного кодексу України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.

Згідно із ч. 1 ст. 57 Земельного кодексу України земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства.

Використанню лісогосподарських земель за їх цільовим призначенням законодавство надає пріоритет: складовою охорони земель є захист лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб (п. «б» ч. 1 ст. 164 Земельного кодексу України).

За приписами ст. 31 Лісового кодексу України саме до повноважень обласних державних адміністрацій належить передача у власність, надання у постійне користування для лісогосподарських потреб земельних лісових ділянок, що перебувають у державній власності.

Також відповідно до вимог ч. 5 ст. 122 Земельного кодексу України (з урахуванням змін, внесених Законом України від 28.04.2021 № 1423-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин», що набрав законної сили 27.05.2021) розпорядником земель лісогосподарського призначення державної форми власності є обласні державні адміністрації.

Згідно з вимогами ст. 149 Земельного кодексу України земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, що здійснюють розпорядження земельними ділянками відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу з урахуванням вимог статті 150 цього Кодексу.

Вилучення земельних ділянок здійснюється за письмовою згодою землекористувачів, а в разі незгоди землекористувачів - у судовому порядку. Справжність підпису на документі, що підтверджує згоду землекористувача на вилучення земельної ділянки, засвідчується нотаріально.

Крім того, за положеннями ч. 7 ст. 20 Земельного кодексу України зміна цільового призначення земельних ділянок погоджується у разі зміни цільового призначення земельних ділянок державної та комунальної власності природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, історико-культурного, лісогосподарського призначення, внаслідок якої земельні ділянки виводяться із складу таких категорій з Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, Запорізька обласна державна адміністрація є розпорядником земель державної власності лісогосподарського призначення, а зміна цільового призначення земельних ділянок наведеної категорії можлива лише за погодженням з Кабінетом Міністрів України, який на час виникнення спірних правовідносин, тобто станом на 21.12.2018, виходячи з системного аналізу норм ч. 2 ст. 20, ч. 7 ст. 122, ч. 9 ст. 149 Земельного кодексу України був розпорядником земель указаної категорії, в тому числі зі зміною їх цільового призначення.

Також за приписами ст. 84 Земельного кодексу України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 56 Земельного кодексу України громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств.

Інших випадків, які б передбачали надання у приватну власність земель лісогосподарського призначення, законодавство не містить.

Отже, вказаними законодавчими нормами закріплено особливий статус земель лісогосподарського призначення зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання, а відтак земельні ділянки вказаної категорії відносяться до речей, що обмежені у цивільному обороті.

Таким чином, неправомірна зміна цільового призначення призводить до зміни їх статусу як обмежено оборотоздатних і створює умови, за яких вони можуть перейти у приватну власність у порушення законодавчих заборон.

За правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 22.05.2018 у справі № 469/1203/15-ц, від 28.11.2018 у справі №504/2864/13-ц, від 12.06.2019 № 487/10128/14-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14-ц, від 23.11.2021 № 359/3373/16-ц, а також Верховного Суду, викладеними у постановах від 05.02.2020 у справі № 911/3310/17, від 05.02.2020 у справі № 911/3150/17, від 27.05.2020 у справі № 368/290/17, від 27.05.2020 у справі № 363/1676/17, від 03.09.2020 у справі № 911/3449/17 заволодіння громадянами та юридичними особами обмеженими в обороті об`єктами речових прав, зокрема землями водного фонду, лісогосподарського призначення, стосовно яких діють установлені законом заборони та обмеження щодо передачі їх у приватну власність, вилучення, зміни цільового призначення тощо, є неможливим.

Також за висновком Верховного Суду, викладеним у постанові 19.01.2022 у справі № 363/2877/18, зайняття земельних ділянок лісового фонду, зокрема шляхом часткового накладення земельних ділянок, треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його володіння цими земельними ділянками.

Тож у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, який вірно обрано прокурором при зверненні до суду з позовом у цій справі.

Згідно з ч. 2 ст. 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, а за змістом статті 391 Цивільного кодексу України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Предмет негаторного позову становить вимога володіючого майном власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом. Підставою негаторного позову є посилання позивача на належне йому право користування і розпорядження майном та факти, які підтверджують дії відповідача у створенні позивачу перешкод щодо здійснення цих правомочностей. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки, яка має закріплений у законодавстві статус обмежено оборотоздатної. При цьому поняття перешкод у реалізації прав користування і розпорядження є загальним поняттям і може включати не лише фактичну відсутність доступу до земельної ділянки та можливості використати її за цільовим призначенням, а й будь-які інші неправомірні дії порушника прав, а також рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, договори, інші правочини, у зв`язку з якими розпорядження і користування майном ускладнене або повністю унеможливлене.

Крім того, у постанові від 20.10.2020 у справі №910/13356/17 Верховний Суд дійшов висновку про те, що способом захисту у негаторних правовідносинах є вимога, яка забезпечить законному володільцю реальну можливість користуватися і розпоряджатися майном тим чи іншим способом (зобов`язання повернути або звільнити майно, виселення, знесення, накладення заборони на вчинення щодо майна неправомірних дій).

З огляду на викладене суд погоджується з доводами прокурора відносно того, що власник земельної ділянки лісогосподарського призначення може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, вимагаючи повернути таку ділянку.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 31.01.2018 № 60-р, Держгеокадастр України зобов`язано забезпечити формування земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності в межах, визначених перспективним планом формування територій громад, шляхом проведення інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності з подальшою передачею зазначених земельних ділянок у комунальну власність відповідних об`єднаних територіальних громад згідно із статтею 117 Земельного кодексу України.

Матеріалами справи підтверджується, що на підставі наказу ГУ Держгеокадастру у Запорізькій області від 21.12.2018 № 8-2314/15-18-СГ та акту приймання-передачі від 22.12.2018 у комунальну власність Чернігівської селищної об`єднаної територіальної громади Чернігівського району Запорізької області передано спірні чотири земельні ділянки.

Державну реєстрацію права комунальної власності на них проведено 06.06.2019, 11.06.2019, 24.06.2019 та 09.08.2021 за вказаною територіальною громадою та Чернігівською селищною радою Бердянського району.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно з вимогами ст. 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтями 16 та 21 Цивільного кодексу України передбачено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Аналогічні положення містяться у нормах ст.ст. 152, 155 Земельного кодексу України.

Також за приписами ч. 5 статті 116 Земельного кодексу України земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Згідно із ст. 141 Земельного кодексу України однією з підстав припинення права користування земельною ділянкою є вилучення земельної ділянки у випадках визначених Законом.

Також на час виникнення спірних правовідносин ст. 149 Земельного кодексу України було передбачено, що земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування на підставі та в порядку, передбачених цим Кодексом. Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Частиною 9 вказаної статті було визначено, що вилучення земельних ділянок державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення належить до повноважень Кабінету Міністрів України.

Відповідно до вимог ст. 122 Земельного кодексу України Кабінет Міністрів України передавав земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у випадках, визначених ст. 149 цього Кодексу, та земельні ділянки дна територіального моря, а також у користування земельні ділянки зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи.

За приписами ст. 27 Лісового кодексу України саме до повноважень Кабінету Міністрів України належала передача у власність, надання у постійне користування для нелісогосподарських потреб земельних лісових ділянок, що перебували у державній власності.

Отже законодавцем станом на час винесення спірного наказу було визначено, що розпорядження землями лісогосподарського призначення, у тому числі шляхом їх вилучення для нелісогосподарських потреб, належить до виключних повноважень Кабінету Міністрів України.

Водночас, за відомостями, що містяться в листах ДП «Бердянське лісове господарство» від 21.07.2021 № 714, Бердянської районної державної адміністрації Запорізької області від 20.08.2021 № 2776/01-42, Запорізької обласної державної адміністрації від 25.03.2022 № 00888/08-46, Секретаріату Кабінету Міністрів України від 07.02.2022 № 3558/0/2-22 рішення Бердянською районною державною адміністрацією, Запорізькою обласною державною адміністрацією та Кабінетом Міністрів України щодо вилучення або припинення права постійного користування земельними ділянками, що перебувають у користуванні ДП «Бердянське лісове господарство», на території 22-25 кварталів Чернігівського лісництва, зміни їх цільового призначення не приймались.

Крім того, ч. 1 ст. 328 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

За змістом ст.ст. 317, 319, 321 Цивільного кодексу України власнику належить право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст. 11 Лісового кодексу України право комунальної власності на ліси набувається при розмежуванні в установленому законом порядку земель державної і комунальної власності, а також шляхом передачі земельних ділянок з державної власності в комунальну та з інших підстав, не заборонених законом.

Територіальні органи Держгеокадастру мають право розпоряджатися лише землями сільськогосподарського призначення державної власності (ч. 4 ст. 122 Земельного кодексу України).

Згідно з ч. 2 ст. 117 Земельного кодексу України до земель державної власності, які не можуть передаватися у комунальну власність, належать земельні ділянки, зокрема, які перебувають у постійному користуванні органів державної влади, державних підприємств, установ, організацій, крім випадків передачі таких об`єктів у комунальну власність.

Отже право державної власності на спірні земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні державного підприємства, не могло припинитися внаслідок прийняття рішення органом виконавчої влади, який відповідно до своєї компетенції не був наділений повноваженнями щодо розпорядження земельними ділянками державного лісового фонду.

Таким чином, наказ ГУ Держгеокадастру у Запорізькій області від 21.12.2018 № 8-2314/15-18-СГ стосується спірних земельних ділянок лісогосподарського призначення, розпоряджатися якими не уповноважений вказаний орган державної влади та які не могли бути передані у комунальну власність поза волею власника в особі Кабінету Міністрів України та без згоди постійного користувача таких земель ДП «Бердянське лісове господарство», суперечить вимогам ст. 13 Конституції України, ст.ст. 317, 319, 321, 328 Цивільного кодексу України, ст. ст. 117, 122, 149 Земельного кодексу України, ст. ст. 11, 27 Лісового кодексу України, та порушує інтереси держави, а тому відповідно до вимог ст.ст. 16, 21 Цивільного кодексу України, ст. ст. 152, 155 Земельного кодексу України, суд вважає обґрунтованими доводи прокурора щодо визнання його судом незаконним та скасування в частині передання у комунальну власність земельних ділянок з кадастровими номерами з кадастровими номерами 2325583500:02:004:0001, 2325583500:02:005:0001 2325583500:02:006:0001 та 2325583500:02:007:0001.

Крім того, відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» ухвалення судом рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

З огляду на вказані приписи закону підлягає задоволенню і позовна вимога щодо припинення права комунальної власності Чернігівської селищної об`єднаної територіальної громади Чернігівського району Запорізької області та Чернігівської селищної ради Бердянського району на земельні ділянки з кадастровими номерами 2325583500:02:004:0001, 2325583500:02:005:0001, 2325583500:02:006:0001 та 2325583500:02:007:0001.

Також суд враховує, що відповідно до ст. 6 Закону України «Про Державний земельний кадастр» ведення та адміністрування Державного земельного кадастру забезпечуються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Держателем Державного земельного кадастру є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Статтею 7 вказаного Закону передбачено, що до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, належать: ведення та адміністрування Державного земельного кадастру, внесення до Державного земельного кадастру та надання відомостей про землі, розташовані у межах державного кордону України, територій Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, районів, сіл, селищ, міст; здійснення державної реєстрації земельних ділянок, обмежень у їх використанні; ведення поземельних книг та надання витягів із Державного земельного кадастру про земельні ділянки. Центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин є Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру.

Відповідно до пункту 1 Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженого наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 21.12.2021 № 603 та розміщеного на офіційному сайті за посиланням http://zaporizka.land.gov.ua/info/polozhennia, ГУ Держгеокадастру у Запорізькій області є територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та їй підпорядковане.

Головне управління відповідно до покладених на нього завдань здійснює ведення Державного земельного кадастру, інформаційну взаємодію Державного земельного кадастру з іншими інформаційними системами в установленому порядку, здійснює державну реєстрацію земельних ділянок, обмежень у їх використанні, скасування такої реєстрації, веде поземельні книги та видає витяги із Державного земельного кадастру про земельні ділянки (п. 4 Положення).

Таким чином, суд погоджується з доводами прокурора, що уповноваженим органом в частині скасування державної реєстрації спірних земельних ділянок є Відповідач -1.

Отже, оскільки перешкодами в розпорядженні та користуванні державою спірними земельними ділянками є оскаржуваний наказ ГУ Держгеокадастру у Запорізькій області, реєстрація права комунальної власності на вказані земельні ділянки та їх державна реєстрація у Державному земельному кадастрі, то прокурором вірно обрано вищенаведені способи захисту порушених прав та інтересів держави у спірних правовідносинах, які в повному обсязі відповідають критерію ефективності, адже співвідноситься зі змістом права, за захистом якого звертається позивач, характеру порушення цього права та спричиненими цим порушенням наслідками. Зазначене також узгоджується з вимогами ст. 391 Цивільного кодексу України, ст. 152 Земельного кодексу України та вказаними правовим висновками Верховного Суду щодо застосування наведених норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Згідно зі ст. 15 Закону України «Про Державний земельний кадастр» до Державного земельного кадастру включаються відомості щодо цільового призначення земельної ділянки (категорія земель, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель).

Відповідно до ст. 16 Закону України «Про Державний земельний кадастр» земельній ділянці, відомості про яку внесені до Державного земельного кадастру, присвоюється кадастровий номер, який є її ідентифікатором у Державному земельному кадастрі.

Частиною 10 статті 24 наведеного закону передбачено, що державна реєстрація земельної ділянки скасовується державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі, зокрема, ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки.

Земельні ділянки з кадастровими номерами 2325583500:02:004:0001, 2325583500:02:005:0001 2325583500:02:006:0001 та 2325583500:02:007:0001 частково площами 45,1922 га, 61,0016 га, 32,8853 га та 43,7490 га відповідно накладаються на землі державного лісового фонду, а отже не можуть у цій частині відноситися до земель сільськогосподарського призначення та існувати у встановлених межах.

Матеріалами справи підтверджено, що до прийняття ГУ Держгеокадастру у Запорізькій області спірного наказу наведені землі перебували в державній власності. Як власник відповідних земель держава володіла усіма правомочностями щодо них правами володіння, користування та розпорядження. Встановлення цим землям статусу сільськогосподарських фактично позбавляє державу можливості реалізувати правомочність користування цими землями відповідно до їх унікальних якостей та характеристик. Більше того, зазначене цільове призначення згідно з положеннями Земельного кодексу України формально є підставою для передачі цих земельних ділянок приватним власникам для використання за таким призначенням, що узагалі позбавить державу всіх правомочностей власника.

Оскільки допустимі види використання земельної ділянки і її правовий режим тісно пов`язані із цільовим призначенням, навіть формального зазначення у документації із землеустрою, Державному земельному кадастрі і Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про те, що земельні ділянки з кадастровими номерами 2325583500:02:004:0001, 2325583500:02:005:0001 2325583500:02:006:0001 та 2325583500:02:007:0001 мають сільськогосподарське призначення, достатньо для подальшого знищення природних якостей лісових культур та інших об`єктів лісової екосистеми, розташованих на вказаних землях.

Водночас, особливий режим земель лісогосподарського призначення характеризується тим, що усі заходи з їх охорони спрямовані на попередження та недопущення вилучення цих земель для інших потреб. Отже залишення вказаним земельним ділянкам цільового призначення для сільськогосподарського призначення, фактично може призвести до знищення лісу.

Більше того, згідно з положеннями статті 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» відомості про права на земельну ділянку підлягають реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Також усі відомості про земельну ділянку, у тому числі її цільове призначення (категорія земель, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель), вносяться до Державного земельного кадастру (стаття 15 Закону України «Про Державний земельний кадастр»).

Стаття 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначає державну реєстрацію як офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав та їх обтяжень, а тому реєстрація цільового призначення земельних ділянок засвідчує визнання державою того режиму їх оборотоздатності і використання, який є властивим для відповідного цільового призначення.

У ст. 373 Цивільного кодексу України, якою встановлено права власника земельної ділянки, та у ст. 415 Цивільного кодексу України, якою визначені права землекористувача, вказано на можливість використання земельної ділянки виключно за цільовим призначенням.

Тобто реєстрація у державних реєстрах спірних земельних ділянок як таких, що належать до категорії земель сільськогосподарського призначення, засвідчує перед державою їх відповідний режим, наділяє власника та землекористувача правом здійснювати на них відповідні сільськогосподарські роботи та унеможливлює їх використання як земель лісогосподарського призначення, оскільки будь-які вимоги та обмеження, спрямовані на захист цих територій, спростовуватимуться зареєстрованим цільовим призначенням ділянок як призначених для сільськогосподарських потреб.

Встановлені судом фактичні обставини підтверджують, що збереження земельних ділянок із вказаними кадастровими номерами із категорією сільськогосподарського призначення зі спливом короткого часу призведе до повного знищення об`єктів лісової екосистеми.

Крім цього, виходячи із приписів ст. 79-1 Земельного кодексу України та положень Закону України «Про Державний земельний кадастр» у межах земельних ділянок із кадастровими номерами 2325583500:02:004:0001, 2325583500:02:005:0001 2325583500:02:006:0001 та 2325583500:02:007:0001 не можуть існувати різні об`єкти речових прав, тобто різні земельні ділянки за категорією, цільовим використанням та межами та площею.

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц та від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14-ц роз`яснила, що права володіючого власника на повноцінне розпорядження та/чи користування належним йому майном, порушені протиправним вчиненням третіми особами перешкод у їх реалізації, підлягають захисту шляхом подання негаторного позову.

Разом з тим, відповідні перешкоди можуть полягати не лише у неправомірній державній реєстрації прав власності на земельні ділянки за приватними особами, їх самовільному зайнятті, використанні тощо, а й у встановленні земельним ділянкам цільового і функціонального призначення, яке не відповідає їх справжнім природним якостям та характеристикам, унеможливлює виконання ними функцій, притаманних з огляду на такі характеристики, та позбавляє державу благ, які б вона могла отримати у разі їх належного використання.

У постанові від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц Велика Палата Верховного Суду вказала, що власник земельної ділянки може вимагати усунення не пов`язаних із позбавленням володіння порушень його прав щодо ділянки, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини.

Поняття перешкод у реалізації законним власником прав користування і розпорядження є загальним поняттям і може включати не лише фактичну відсутність доступу до земельної ділянки та можливості її використати, а й будь-які інші неправомірні дії порушника прав, а також рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, договори, інші правочини, у зв`язку з якими розпорядження і користування майном ускладнене або повністю унеможливлене.

У постанові Верховного Суду від 20.10.2020 у справі № 910/13356/17 суд виклав висновок про те, що способом захисту у негаторних правовідносинах є вимога, яка забезпечить законному володільцю реальну можливість користуватися і розпоряджатися майном тим чи іншим способом.

З огляду на викладене суд дійшов висновку, що земельні ділянки з кадастровими номерами 2325583500:02:004:0001, 2325583500:02:005:0001 2325583500:02:006:0001 та 2325583500:02:007:0001 не можуть існувати у встановлених межах, їх державна реєстрація повинна бути скасована, а в подальшому в установленому законом порядку мають бути створені нові об`єкти речових прав з іншими межами та кадастровими номерами.

Відповідно до вимог ч. 13 ст. 79-1 Земельного кодексу України земельна ділянка припиняє існування як об`єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується в разі, зокрема скасування державної реєстрації земельної ділянки на підставі судового рішення внаслідок визнання незаконною такої державної реєстрації.

Статтями 16, 25 Закону України «Про Державний земельний кадастр» передбачено, що кадастровий номер скасовується лише у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки. Також, у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки закривається і відповідна Поземельна книга.

Також відповідно до вимог ч. 10 ст. 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» та ч. 13 ст. 79-1 Земельного кодексу України ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень). Ухвалення судом рішення про визнання нечинним рішення органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, за якою була сформована земельна ділянка, щодо якої виникли речові права, а також про скасування державної реєстрації такої земельної ділянки, що допускається за умови визнання нечинним рішення про затвердження такої документації (за його наявності) та припинення таких прав (за їх наявності).

Листом ГУ Держгеокадастру у Запорізькій області від 30.08.2021 № 10-8-0.3-4184/2-21 від 30.08.2021 повідомлено обласну прокуратуру, що накази про надання дозволу на розроблення технічної документації з інвентаризації спірних земельних ділянок та її затвердження в ГУ Держгеокадастру області відсутні.

Отже, суд погоджується з доводами прокурора в цій частині, що з метою реального поновлення прав держави, державна реєстрація земельних ділянок з кадастровими номерами з кадастровими номерами 2325583500:02:004:0001, 2325583500:02:005:0001 2325583500:02:006:0001 та 2325583500:02:007:0001 підлягає визнанню незаконною і скасуванню.

Аналізуючи підстави для звернення до суду прокурора, обґрунтування ним порушення інтересів держави, необхідності їх захисту та визначення органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, суд відзначає наступне.

Відповідно до ст. 131-1 Конституції України, в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Право звернення прокурора до суду в інтересах держави передбачено також статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» та ст. 53 ГПК України.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно ч. 4, 5 ст. 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Поняття «інтереси держави» на даний час в законі не закріплене, проте таке визначення міститься в рішенні Конституційного суду України № 3-рп/99 від 08.04.1999, згідно якого поняття «інтереси держави» є оціночним і в кожному конкретному випадку прокурор або його заступник самостійно визначає, з посиланням на законодавство, підстави подання позову, вказує в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних інтересів держави, обґрунтовує необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Так, пунктом 3 вказаного рішення суд в загальному, не пов`язуючи поняття з конкретними нормами, які підлягають тлумаченню, вказує, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних дій, програм, спрямованих за захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

Статтею 14 Конституції України та ст. 373 Цивільного кодексу України встановлено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

З контексту викладеного вище рішення Конституційного Суду України, враховуючи положення чинного законодавства, вбачається, що прокурором прояв порушення інтересів держави визначається самостійно з урахуванням суспільного інтересу. Держава зацікавлена у дотриманні процедур реалізації прав на землю, так само як і у дотриманні норм чинного законодавства. Додержання вимог закону не може не являти суспільного інтересу, оскільки є проявом управлінської функції держави та спрямоване на забезпечення єдиного підходу до врегулювання тих чи інших правовідносин, впровадження системності та прозорості при реалізації прав громадянами і юридичними особами, принципу конституційної рівності суб`єктів цивільних правовідносин.

У той же час, незаконне вилучення земель державної власності лісогосподарського призначення та їх подальше надання в комунальну власність для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, не може відповідати суспільному інтересу та порушує інтереси держави, як гаранта дотримання принципу верховенства права в країні.

Відповідно до Лісового кодексу України ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

Незаконне вилучення земель державної власності лісогосподарського призначення, їх подальша передача у комунальну власність для ведення товарного сільськогосподарського виробництва грубо порушують інтереси держави у сфері ефективного використання земельних та лісових ресурсів, оскільки унеможливлюють реалізацію державної політики по забезпеченню охорони, відтворення та сталого використання земельних і лісових ресурсів з урахуванням екологічних, економічних, соціальних та інших інтересів суспільства, що є підставою для захисту інтересів держави органами прокуратури шляхом пред`явлення цього позову.

Окрім того, Велика Палата Верховного Суду при розгляді справ № 488/5027/14-ц, № 488/6211/14-ц, № 183/1617/16, № 367/2022/15-ц, № 359/3373/16-ц у подібних правовідносинах дійшла висновку, що у спорах стосовно земель лісогосподарського призначення, прибережних захисних смуг, інших земель, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку фізичних чи юридичних осіб, може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, не погіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (ч. 3 ст. 13, ч. 7 ст. 41, ст. 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок (ст.ст. 18, 19, п. «а» ч. 1 ст. 91 Земельного кодексу України), які набуваються лише згідно із законом (ст. 14 Конституції України).

За таких обставин, «суспільним», «публічним» інтересом звернення прокурора до суду з вимогою про повернення спірних земель є задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання зміни цільового призначення земель лісового фонду та передачі їх в комунальну власність, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу. «Суспільний», «публічний» інтерес полягає у відновленні правового порядку в частині визначення меж компетенції органів державної влади, відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю, захист такого права шляхом повернення державі спірних земель та усунення перешкод у користуванні та розпорядженні ними державою.

Крім того, незважаючи на прийняття низки міжнародних природоохоронних документів, стан навколишнього природного середовища постійно погіршується. Тому збереження стабільності кліматичної системи є однією з найважливіших глобальних проблем. Ліси відіграють вагому роль як у формуванні вуглецевого балансу атмосфери, так і у збереженні біорізноманіття.

Ураховуючи викладене, питання повернення державі незаконно вилучених земель лісогосподарського призначення, усунення перешкод у здійсненні нею користування та розпорядження такими землями, пов`язанні із потребою в охороні і збереженні територій лісового фонду Запорізької області та забезпеченням на загальнодержавному рівні екологічної безпеки України.

При цьому, п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України та ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.

Перший «виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

«Нездійснення захисту» виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

«Здійснення захисту неналежним чином» виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

«Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

У позовній заяві прокурор має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу, зокрема, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим. Вказані правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.

Запорізька обласна державна адміністрація відповідно до вимог ст. ст. 84, 122, п.п. а), в), е) п. 24 Перехідних положень Земельного кодексу України є розпорядником земельних ділянок лісогосподарського призначення державної власності, у тому числі тих, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, а відтак остання є органом, уповноваженим здійснювати функції держави у спірних правовідносинах.

Також згідно зі ст. 28 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» останні для реалізації наданих їм повноважень можуть вертатися до суду та здійснювати інші функції і повноваження у спосіб, передбачений Конституцією та законами України.

З урахуванням наведених вимог закону, а також положень ст.ст. 15, 16, 17, 319, 386 Цивільного кодексу України Запорізька обласна державна адміністрація має право звернутися до суду за захистом порушеного права як власник та розпорядник земель державного лісового фонду, однак заходів до усунення порушень законодавства дотепер не вжито.

З метою встановлення наявності підстав для представництва, обласною прокуратурою на адресу Запорізької обласної державної адміністрації було скеровано лист від 28.01.2022 № 15/1-91вих-22 та повідомлено про порушення ГУ Держгеокадастру у Запорізькій області вимог законодавства при розпорядженні землями державного лісового фонду.

Як власник та розпорядник земель державного лісового фонду, враховуючи особливу цінність вказаних земель, останній повинен був вжити заходів до усунення порушень законодавства, зокрема шляхом пред`явлення позовної заяви щодо усунення перешкод у користуванні наведених земель з боку відповідачів.

Натомість, Позивачем відповідних заходів до усунення порушень законодавства за вказаними фактами не вжито.

Листом від 22.02.2022 № 00888/08-46 обласну прокуратуру повідомлено, що про факт існування спірного наказу ГУ Держгеокадастру у Запорізькій області обласній державній адміністрації відомо не було. Запорізькою обласною державною адміністрацією не вживались та не плануються вживатись заходи щодо повернення спірної земельної ділянки у власність держави, оскільки у останньої кошти для сплати судового збору обмежені.

Таким чином, з моменту незаконної передачі земельної ділянки державного лісового фонду у приватну власність, а саме з грудня 2018 року, а також з часу повідомлення про зазначені факти порушень обласною прокуратурою у січні 2022 року Запорізькою обласною державною адміністрацією до цього часу не вжито відповідних заходів щодо усунення наведених порушень законодавства.

Викладене вказує на усвідомлену пасивну поведінку уповноваженого суб`єкта владних повноважень та свідчить про нездійснення ним захисту інтересів держави протягом розумного строку.

Крім того, Верховним Судом у постанові від 15.10.2019 у справі № 903/129/18 зазначено, що факт незвернення до суду відповідного органу державної влади чи місцевого самоврядування з позовною заявою, яка б відповідала вимогам процесуального законодавства та відповідно мала змогу захистити інтереси Українського народу, свідчить про те, що зазначений орган неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку з чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

Ураховуючи викладене, на підставі ст. 131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», суд погоджується з доводами прокурора щодо наявності підстав у цій справі для пред`явлення цього позову прокурором в інтересах держави в особі Запорізької обласної державної адміністрації.

У відповідності до абзацу 2 частини 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» обласною прокуратурою листом від 22.06.2022 № 15/1-205вих-22 повідомлено Запорізьку обласну державну адміністрацію про вжиття заходів представницького характеру.

Доводи Відповідача-1 суд до уваги не приймає в силу викладеного, оскільки вони не спростовують встановлені судом фактичні обставини та їх правове обґрунтування.

Підсумовуючи викладене та відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 11 ГПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права (ч. 1). Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

За приписами ст. ст. 13 та 74 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

У відповідності до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно зі ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 78 ГПК України визначено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до ст. 14 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Статтею 86 ГПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінивши надані докази, проаналізувавши норми чинного законодавства України, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи, належними, допустимими, достовірними, достатніми та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 76-79, 86, 129, 233, 236 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Визнати незаконним і скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області 21.12.2018 № 8-2314/15-18-СГ в частині передачі Чернігівській селищній об`єднаній територіальній громаді за актом приймання-передачі у комунальну власність земельних ділянок з кадастровими номерами 2325583500:02:004:0001 площею 46,0786 га, 2325583500:02:005:0001 площею 67,0221 га, 2325583500:02:006:0001 площею 33,2168 га та 2325583500:02:007:0001 площею 45,4545 га, які розташовані на території Чернігівської селищної об`єднаної територіальної громади Чернігівського району Запорізької області за межами населеного пункту.

3. Припинити право комунальної власності Чернігівської селищної об`єднаної територіальної громади Чернігівського району Запорізької області, код ЄДРПОУ 20509645, на земельну ділянку з кадастровим номером 2325583500:02:004:0001 площею 46,0786 га (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1750693423255).

4. Припинити право комунальної власності Чернігівської селищної об`єднаної територіальної громади Чернігівського району Запорізької області, код ЄДРПОУ 20509645, на земельну ділянку з кадастровим номером 2325583500:02:005:0001 площею 67,0221 га (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1753734623255).

5. Припинити право комунальної власності Чернігівської селищної об`єднаної територіальної громади Чернігівського району Запорізької області, код ЄДРПОУ 20509645, на земельну ділянку з кадастровим номером 2325583500:02:006:0001 площею 33,2168 га (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1754327423255).

6. Припинити право комунальної власності Чернігівської селищної ради Бердянського району Запорізької області, код ЄДРПОУ 20509645, на земельну ділянку з кадастровими номером 2325583500:02:007:0001 площею 45,4545 га (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1754333723255).

7. Визнати незаконною та скасувати державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 2325583500:02:004:0001 площею 46,0786 га, яка розташована на території Новомихайлівської сільської ради Чернігівського району Запорізької області (за межами населених пунктів)

8. Визнати незаконною та скасувати державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 2325583500:02:005:0001 площею 67,0221 га, яка розташована на території Новомихайлівської сільської ради Чернігівського району Запорізької області (за межами населених пунктів).

9. Визнати незаконною та скасувати державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 2325583500:02:006:0001 площею 33,2168 га, яка розташована на території Новомихайлівської сільської ради Чернігівського району Запорізької області (за межами населених пунктів).

10. Визнати незаконною та скасувати державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 2325583500:02:007:0001 площею 45,4545 га, яка розташована на території Новомихайлівської сільської ради Чернігівського району Запорізької області (за межами населених пунктів).

11. Стягнути із Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області (вул. Українська, 50, м. Запоріжжя, 69095, код ЄДРПОУ 39820689) на користь Запорізької обласної прокуратури (вул. Матросова, 29а, м. Запоріжжя, 69005, код ЄДРПОУ 02909973, розрахунковий рахунок: UA438201720343180001000000271, відкритий в Державній казначейській службі України, м. Київ, МФО 820172, отримувач: Запорізька обласна прокуратура, ЄДРПОУ 02909973, код класифікації видатків бюджету - 2800) кошти, витрачені у 2022 році на сплату судового збору при здійсненні представництва інтересів держави, у розмірі 22329 (двадцять дві тисячі триста двадцять дев`ять) грн. 00 коп. Видати наказ.

У зв`язку з запровадженням 24.02.2022 Верховною Радою України воєнного стану на території України, його продовження, та у зв`язку з погіршенням безпекової ситуації в місті Запоріжжі, ракетними обстрілами обласного центру і, відповідно, наявністю обставин, що загрожують життю, здоров`ю та безпеці працівників апарата суду та відвідувачів суду в умовах збройної агресії проти України, повний текст рішення складено та підписано 19.10.2022.

Суддя К.В.Проскуряков

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з ч. 1 ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.


Суд	Господарський суд Запорізької області
Дата ухвалення рішення	03.10.2022
Оприлюднено	24.10.2022
Номер документу	106865015
Судочинство	Господарське
Категорія	Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із земельних відносин про визнання незаконним акта, що порушує право користування земельною ділянкою щодо визнання незаконним акта, що порушує право оренди

Судовий реєстр по справі —908/949/22

Судовий наказ від 29.11.2022

Господарське

Господарський суд Запорізької області

Проскуряков К.В.

Рішення від 03.10.2022

Господарське

Господарський суд Запорізької області

Проскуряков К.В.

Ухвала від 16.08.2022

Господарське

Господарський суд Запорізької області

Проскуряков К.В.

Ухвала від 27.06.2022

Господарське

Господарський суд Запорізької області

Проскуряков К.В.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Рішеннявід 03.10.2022 по справі 908/949/22ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Судовий реєстр по справі —908/949/22

Судовий наказ від 29.11.2022

Рішення від 03.10.2022

Ухвала від 16.08.2022

Ухвала від 27.06.2022

Рішення
від 03.10.2022 по справі 908/949/22
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ