Постанова

від 06.10.2022 по справі 545/1100/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

06 жовтня 2022 року

м. Київ

справа № 545/1100/20

провадження № 61-3896св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Червинської М. Є. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - перший заступник керівника Полтавської місцевої прокуратури

відповідачі: Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області, ОСОБА_1 ,

треті особи: Регіональний офіс водних ресурсів в Полтавській області, Полтавська міська рада,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 23 вересня 2021 року у складі судді Путрі О. Г. та постанову Полтавського апеляційного суду від 31 березня 2022 року у складі колегії суддів: Кривчун Т. О., Дряниці Ю. В., Карпушина Г. Л.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2020 року перший заступник керівника Полтавської місцевої прокуратури звернувся до суду з позовом, в якому з урахуванням уточнень просив:

- визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області № 2556-СГ від 13 березня 2017 року «Про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,12 га для індивідуального садівництва»;

- припинити право приватної власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 5324081900:00:001:0055, площею 0,12 га, для ведення індивідуального садівництва, що розташована на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту, відомості про державну реєстрацію якої внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 27 березня 2017 року за № 19715384;

- зобов`язати ОСОБА_1 повернути зазначену земельну ділянку у власність держави в особі Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що наказом Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області від 13 березня 2017 року № 2556-СГ «Про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,1 га для індивідуального садівництва» ОСОБА_1 передана земельна ділянка з кадастровим номером 5324081900:00:001:0055, розташована на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту. На підставі цього рішення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис від 27 березня 2017 року № 9715384 про державну реєстрацію права приватної власності за ОСОБА_1 на зазначену земельну ділянку.

Вказував, що оспорюваний наказ ГУ Держгеокадастру в Полтавській області прийнятий із порушенням вимог чинного законодавства, оскільки спірна земельна ділянка знаходиться у межах заплави та водоохоронній зоні річки Коломак, тобто належить до земель водного фонду України, а тому відповідно до статті 84 ЗК України не може передаватись у приватну власність.

За даним фактом відкрите кримінальне провадження за частиною першою статті 364 КК України, відомості про яке 18 травня 2017 року внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР), досудове розслідування триває.

Відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги і водоохоронної зони, а також невизначеність їх меж у натурі не означає відсутності цієї смуги та не підтверджує правомірності передання у приватну власність земельної ділянки, розташованої у межах заплави.

Вважав, що відповідачі, враховуючи видимі природні ознаки спірної земельної ділянки, проявивши розумну обачність, могли і повинні були знати про те, що ділянка перебуває у межах прибережної захисної смуги.

Посилаючись на те, що вказана земельна ділянка вибула з володіння держави з порушенням вимог закону, прокурор просив позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 23 вересня 2021 року позовні вимоги першого заступника керівника Полтавської місцевої прокуратури задоволено.

Визнано незаконним та скасовано наказ Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області від 13 березня 2017 року № 2556-СГ «Про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,12 га для індивідуального садівництва».

Припинено право приватної власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 5324081900:00:001:0055 площею 0,12 га для ведення індивідуального садівництва, що розташована на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту, відомості про державну реєстрацію якої внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 27 березня 2017 року за №19715384.

Зобов`язано ОСОБА_1 повернути земельну ділянку з кадастровим номером 5324081900:00:001:0055 площею 0,12 га для ведення індивідуального садівництва, що розташована на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту, у власність Держави в особі Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області.

Вирішено питання про розподілу судових витрат.

Суд першої інстанції, встановивши, що спірна земельна ділянка розташована в заплаві та водоохоронній зоні річки Коломак, дійшов висновку про те, що наказ ГУ Держгеокадастру у Полтавській області про надання вказаної земельної ділянки для ведення садівництва та особистого селянського господарства суперечить приписам статті 80 ВК України, тому є незаконним та підлягає скасуванню, а земельна ділянка підлягає поверненню у власність держави.

Короткий зміст постанови апеляційної інстанції

Постановою Полтавського апеляційного суду від 31 березня 2022 року рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 23 вересня 2021 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з рішення суду першої інстанції як таким, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, та вважав, що відсутні підстави для його скасування.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

29 квітня 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами обох інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить частково скасувати оскаржені судові рішення в частині задоволення позовних вимог про зобов`язання ОСОБА_1 повернути земельну ділянку у власність держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у позові, а також в частині розподілу судових витрат і ухвалити в цій нове рішення, яким судові витрати стягнути за рахунок держави.

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 14 листопада 2018 року в справі № 183/1617/16, від 07 листопада 2018 року в справі № 488/5027/14-ц, від 07 листопада 2018 року в справі № 488/6211/14-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Зміст касаційної скарги свідчить про те, що судові рішення оскаржуються лише в частині вирішення позовних вимог про зобов`язання ОСОБА_1 повернути земельну ділянку у власність держави, в іншій частині не оскаржуються, тому в касаційному порядку не переглядається (частина перша статті 400 ЦПК України).

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга аргументована тим, що суди неповно дослідили обставини справи, не надали їм належної правової оцінки та дійшли помилкових висновків при вирішенні справи.

Належним способом захисту прав власника земельної ділянки буде вимога витребувати земельну ділянку з чужого незаконного володіння на користь власника, а не вимога про зобов`язання повернути земельну ділянку. Через неналежний спосіб захисту права така вимога не підлягає задоволенню.

Доводи інших учасників справи

Перший заступник керівника Полтавської окружної прокуратури Полтавської області подав відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Протиправне зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням ЗК України та ВК України або державну реєстрацію права власності на неї за приватною особою необхідно розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а таке право захищається не віндиканійним, а негаторним позовом.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 30 червня 2022 рокувідкрито касаційне провадження у даній справі.

Витребувано з Полтавського районного суду Полтавської області цивільну справу № 545/1100/20 за позовом першого заступника керівника Полтавської місцевої прокуратури до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, ОСОБА_1 , треті особи: Регіональний офіс водних ресурсів в Полтавській області, Полтавська міська рада, про визнання незаконним та скасування наказу, припинення права приватної власності, повернення земельної ділянки.

Обставини справи

Суди встановили, що 13 березня 2017 року Головним управлінням Держгеокадастру в Полтавській області виданий наказ № 2556-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність», яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 для індивідуального садівництва за межами населених пунктів на території Ковалівської сільської ради Полтавського району Полтавської області та надано у його власність земельну ділянку площею 0,12 га сіножатей (кадастровий номер 5324081900:00:001:0055) із земель сільськогосподарського призначення державної власності для індивідуального садівництва на території Ковалівської сільської ради Полтавського району Полтавської області за межами населених пунктів.

27 березня 2017 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис № 19715384 про реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 5324081900:00:001:0055, площею 0,12 га.

Згідно з висновком експертизи Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 04 вересня 2019 року № 29639/18-41/24238 -24272/19-41,проведеної під час досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42017171010000088, зареєстрованому в ЄРДР 18 травня 2017 року за ознаками частини першої статті 364 КК України, земельна ділянка з кадастровим номером 5324081900:00:001:0055, яка є предметом спору у даній справі, розташована в заплаві річки Коломак. Надання вказаної земельної ділянки для ведення садівництва та особистого селянського господарства суперечить приписам статті 80 ВК України.

Відповідно до листа Полтавського обласного управління водних ресурсів від 13 травня 2017 року спірна земельна ділянка розміщена за межами території міста Полтави (мікрорайону селища Лісок) в заплаві та водоохоронній зоні річки Коломак.

У листі Ковалівської сільської ради Полтавського району Полтавської області від 21 вересня 2017 року № 868 вказано, що згідно з матеріалами перерозподіл земель між землеволодільцями та землекористувачами на території Ковалівської сільської ради народних депутатів Полтавського району Полтавської області (радгосп - технікум ім. Макаренка) від 1992 року (картографічних матеріалів) земельні ділянки, до яких входить земельна ділянка, виділена ОСОБА_1 , відноситься до заболочених сіножатей та знаходяться місцями болота (землі водного фонду).

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Підставою касаційного оскарження рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 23 вересня 2021 року та постанови Полтавського апеляційного суду від 31 березня 2022 року є посилання заявника на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 14 листопада 2018 року в справі № 183/1617/16, від 07 листопада 2018 року в справі № 488/5027/14-ц, від 07 листопада 2018 року в справі № 488/6211/14-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Відповідно до статті 400 ЦПК України, якою визначено межі розгляду справи судом касаційної інстанції, встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції діє в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин перших статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

У справі, яка є предметом касаційного перегляду, прокурор Полтавської області посилався на те, що спірна земельна ділянка, яка передана у власність ОСОБА_1 , розташована у межах заплави та водоохоронній зоні річки Коломак, тобто належить до земель водного фонду України та відповідно до статті 84 ЗК України і статті 80 ВК України не може передаватись у приватну власність.

Землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які розповсюджується особливий порядок їх використання та надання їх у користування. Такі землі можуть змінювати володільця лише у випадках, прямо передбачених у ЗК України та ВК України. Тому зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням, зокрема, статті 59, підпункту «ґ» частини третьої статті 83, підпункту «г» частини третьої, підпункту «д» частини четвертої статті 84, частини третьої статті 93 ЗК України, статті 85, частини п`ятої статті 88 ВК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України). Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (частина друга статті 152 ЗК України). Залежно від обставин справи вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку суд може кваліфікувати як негаторний позов.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16 (провадження № 14-181цс18), від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13 (провадження № 14-452цс18), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14 (провадження № 14-473цс18), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14 (провадження № 14-364цс19), від 07 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14 (провадження № 14-740цс19) вирішувалось питання визначення належного способу захисту права власності на земельну ділянку водного фонду та зроблено висновок, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду всупереч вимогам ЗК України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього Кодексу. Отже, зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням ЗК України та ВК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку варто розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду.

Таким чином, належним та ефективним способом захисту прав власності на землі водного фонду є негаторний позов про повернення земельної ділянки, який може бути пред`явленим упродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду і на вказану вимогу не поширюється позовна давність.

Аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (провадження № 14-317цс19).

Встановивши, що земельна ділянка, передана у власність відповідача, розташована в межах заплави та водоохоронній зоні річки Коломак, тобто належить до земель водного фонду України, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд зробив правильний висновок про те, що ефективним способом захисту порушеного права держави є саме вимога про повернення земельної ділянки.

Виходячи з того, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 5324081900:00:001:0055, розташована у заплаві та водоохоронній зоні річки Коломак, не могла передаватись у власність громадянину для індивідуального садівництва, оскільки належить до земель, на яких діє обмежений режим використання, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про повернення земельної ділянки державів особі Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області.

Судами попередніх інстанцій правильно застосовано норми матеріального права у спірних правовідносинах та не допущено порушень норм процесуального права, які б давали підстави для скасування оскаржених судових рішень в оскарженій частині, тому доводи касаційної скарги з цього приводу є безпідставними.

Що стосується доводів заявника щодо неврахування судами наведених у постановах Верховного Суду висновків, зазначених у касаційній скарзі, колегія суддів відхиляє, оскільки суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду, у даному випадку, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17.

Посилання в касаційній скарзі на те, що заявник є учасником бойових дій, тому звільнений від слати судового збору за подання апеляційної скарги, проте вказані обставини не враховані ні судом першої інстанції при винесенні судового рішення, ні апеляційним судом, колегія суддів відхиляє. Рішення суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат ОСОБА_2 в апеляційному порядку не оскаржував, а при зверненні з апеляційною скаргою самостійно сплатив судовий збір за її подання.

Окрім того, вирішуючи питання про стягнення судового збору з особи, яка має статус учасника бойових дій, для правильного застосування норм пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» суд має враховувати предмет та підстави позову, перевіряти чи стосується така справа захисту прав цих осіб з урахуванням положень статей 12, 22 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Вказана правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року у справі № 9901/311/19 (провадження № 11-795заі19), від 12 лютого 2020 року у справі № 545/1149/17 (провадження № 14-730цс19).

За змістом касаційної скарги заявник оскаржує судові рішення у справі про визнання незаконним та скасування наказу, припинення права приватної власності, повернення земельної ділянки; відомостей того, що зазначений спір пов`язаний із захистом порушених прав заявника саме, як учасника бойових дій, матеріали справи не містять.

Інші наведені в касаційній скарзі аргументи не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та не дають підстав вважати, що судами порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник, по своїй суті зводяться до переоцінки доказів та встановлення обставин, які не були встановлені судами, що в силу положень статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Доводи касаційної скарги не дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення в оскарженій частині ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає необхідним касаційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в оскарженій частині - без змін.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки в цій справі оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 401 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 23 вересня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 31 березня 2022 року в частині позовних вимог першого заступника керівника Полтавської місцевої прокуратури до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, ОСОБА_1 , треті особи: Регіональний офіс водних ресурсів в Полтавській області, Полтавська міська рада, про повернення земельної ділянки залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: М. Є. Червинська

С. Ю. Бурлаков

В. М. Коротун