Рішення

від 19.10.2022 по справі 299/6210/21

ВИНОГРАДІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Виноградівський районний суд Закарпатської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19.10.2022 року м.Виноградів

Виноградівський районний суд Закарпатської області у складі: головуючий суддя Кашуба А.В., секретар судового засідання Чернянчук К.П., за участі позивача - прокурора Симйон І.Д., відповідача ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Виноградів цивільну справу за позовом Берегівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Пийтерфолвівської сільської ради до Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області та ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів: ОСОБА_2 , про визнання наказу недійсним та його скасування та витребування земельної ділянки,

В С Т А Н О В И В :

На розгляд суду передано цивільну справу за вказаним позовом.

Позов мотивовано тим, що Берегівська окружна прокуратура в ході вивчення стану дотримання вимог земельного законодавства на території Берегівського району встановлено, що на підставі Наказу Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області №325-сг від 21.02.2019 «Про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність земельної ділянки» ОСОБА_2 передано безоплатно у власність земельну ділянку (кадастровий номер 2121281200:01:001:0110) площею 1,00 га із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства, що розташована за межами населених пунктів контур 464 на території Великопаладської сільської ради Виноградівського району Закарпатської області. На підставі зазначеного пункту наказу 22.02.2019 державний реєстратор Виконавчого комітету Ужгородської міської ради Гечка К.В. прийнято рішення про державну реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на вказану земельну ділянку, яку останній на підставі договору купівлі-продажу №427 від 02.03.2019 відчужив на користь ОСОБА_1 .

Прокурор вважає цей наказ недійсним та таким, що підлягає скасуванню, а спірна земельна ділянка підлягає витребуванню від ОСОБА_1 на користь держави з наступних підстав.

За змістом ч.4 ст.116 ЗК України передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених ЗК України, проводиться один раз за кожним видом використання.

При цьому, прокуратура з`ясувала, що рішенням 12 сесії 7 скликання Середнянської селищної ради Ужгородського району Закарпатської області від 03.07.2017 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства», на підставі ст.ст.118 та 121 Земельного кодексу України, ОСОБА_2 передано у власність земельну ділянку, кадастровий номер 2124855500:11:013:0011, площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства, розташованої за адресою с.Вовково, урочище «Біля Ватерло». 05.07.2017 на підставі вказаного рішення державний реєстратор приватний нотаріус Ужгородського міського нотаріального округу Кузьо Г.В. прийняв рішення про державну реєстрацію права власності на вказану земельну ділянку за ОСОБА_2 . Цю земельну ділянку ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки №883 від 13.07.2017 відчужив на користь ОСОБА_3 .

Таким чином ОСОБА_2 реалізував своє право на безоплатне отримання земельної ділянки одного виду цільового призначення двічі, при цьому отримав безоплатно у власність дві земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства загальною площею 3,00 га.

Відтак повторне набуття ОСОБА_2 права власності на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства безоплатно на підставі ст.116 ЗК України є незаконним.

За змістом ст.152 ЗК України одним із способів захисту прав на земельні ділянки є визнання недійсним рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Тому позивач просить визнати недійсним Наказ ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області, оскільки такий видано в порушення вимог ст.ст.116, 118, 121 ЗК України.

Разом із тим, спірна земельна ділянка площею 1,00 га на підставі договору купівлі-продажу №427 від 02.03.2019 була придбана ОСОБА_1 .

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України пов`язується з тим, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

Відповідно до приписів частини четвертої статті 122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Згідно п.1 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №15 від 14.01.2015, Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, яка реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Отже, правомочності щодо розпорядження земельними ділянками державної власності належать Держгеокадастру та його територіальним органам, яким, зокрема є Головне управління Держгеокадастру у Закарпатській області.

При цьому статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Держава, як власник спірного об`єкта нерухомості, делегує Держгеокадастру та його територіальним органам повноваження щодо розпорядження таким від її (держави) імені, в її інтересах, виключно у спосіб та у межах повноважень, передбачених законом. Тобто воля держави як власника може виражатися лише в таких діях Держгеокадастру та його територіальних органів, які відповідають вимогам законодавства та інтересам держави.

Так, здійснення ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області права власності, зокрема розпорядження спірним майном, не у спосіб та не в межах повноважень, передбачених законом, не може вважатись вираженням волі держави.

Відповідні висновки зроблені Верховним Судом при розгляді подібних правовідносин та викладені у постановах від 16.08.2018 (справа № 711/802/17), від 15.11.2018 (справа № 522/14452/15-ц) та від 23.01.2019 (справа № 916/2130/15).

З приводу ефективності способу захисту прав власника, позивач зазначає, що в пункті 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 (справа № 911/3681/17, провадження № 12-97гс19) вказано, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

Пийтерфолвівська сільська рада Берегівського району Закарпатської області (позивач, в інтересах якого подано позов) подала до суду письмову заяву, у якій заявила, що підтверджує позовні вимоги у повному обсязі та просить їх задовольнити. Просить розглядати справу без участі представника органу місцевого самоврядування.

Відповідач Головне управління Держгеокадастру у Закарпатській області подало відзив на позовну заяву (а.с.99-110), у якому заперечує проти задоволення позовних вимог. Заперечення мотивовано тим, що відповідач не мав технічної можливості з`ясувати ту обставину, що ОСОБА_2 вже використав своє право на безоплатну приватизацію, натомість подав письмову заяву, у якій запевнив, що таке право не використав. Тому належних визначених законом підстав для відмови у задоволенні його заяви відповідач не мав. Тому відповідач діяв у спосіб, у межах повноважень та на підставі закону. Крім того, відповідач зазначає, що ЗК України передбачив вичерпний перелік підстав припинення права власності на земельну ділянку, серед яких нема такої підставі як визнання недійсним та скасування рішенням органу виконавчої влади. Тому цей спосіб захисту не є передбаченим законом та не є ефективним.

Відповідач ОСОБА_1 подав до суду відзив на позовну заяву (а.с.147-151), у якому заперечив проти задоволення позову, мотивувавши свою позицію тим, що є добросовісним набувачем і не повинен нести надмірний тягар через сумнів у дійсності та законності Наказу органу виконавчої влади (держави), за яким майно вибуло із власності держави. Таке втручання державного органу у право на мирне володіння майном не є законним, не є справедливим та непропорційним.

Берегівська окружна прокуратура подала відповідь на відзив відповідача ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області, у якій зазначає, що ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області є належним відповідачем, оскільки спірна земельна ділянка вибула із володіння держави внаслідок дій не лише ОСОБА_2 , а й ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області. Щодо обраного способу захисту, то визнання рішень органів виконавчої влади недійсними є одним із передбачених ст.152 ЗК України способів захисту порушених прав у сфері земельних відносин.

Берегівська окружна прокуратура подала відповідь на відзив відповідача ОСОБА_1 , у якій зазначила, що втручання у його право власності є законним та пропорційним, оскільки він не позбавлений в подальшому права вимагати відшкодування матеріальної та моральної шкоди, пов`язаної із укладанням договору.

В судовому засіданні прокурор Виноградівського відділу Берегівської окружної прокуратури Симйон І.Д. підтримав позов та просив такий задовольнити на підставі наведених у позові доводів та поданих письмових доказів.

Відповідач ОСОБА_1 просив відмовити у задоволенні позову, оскільки вважає, що прокурор не вправі звертатися до суду із такими заявами, а він набув право власності на земельну ділянку законно.

Відповідач ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області не забезпечив явку свого представника у судове засідання на судовий розгляд справи, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце його проведення. Причин неявки не повідомлено. Заяв про відкладення судового розгляду справи не надходило.

Третя особа без самостійних вимог на предмет позову ОСОБА_2 не з`явився на судовий розгляд справи, будучи належним чином своєчасно сповіщеним про дату, час та місце проведення судового засідання. Причин неявки не повідомлено. Заяв про відкладення судового розгляду справи не надходило.

Вивчивши доводи позовної заяви, відзивів відповідачів, доводи відповідей на відзиви, дослідивши подані учасниками справи письмові докази, суд вирішив наступне.

Відповідно до п.3 ч. 1, ч.2 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює: представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом.

Згідно з ч. 1 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Відповідно до абзацу 1 та 2 частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Під час здійснення представництва інтересів громадянина або держави у суді прокурор має право в порядку, передбаченому процесуальним законом та законом, що регулює виконавче провадження: 1) звертатися до суду з позовом (заявою, поданням); 2)вступати у справу, порушену за позовом (заявою, поданням) іншої особи, на будь-якому етапі судового провадження; 3) ініціювати перегляд судових рішень, у тому числі у справі, порушеній за позовом (заявою, поданням) іншої особи; 4) брати участь у розгляді справи; 5) подавати цивільний позов під час кримінального провадження у випадках та порядку, визначених кримінальним процесуальним законом; 6) брати участь у виконавчому провадженні при виконанні рішень у справі, в якій прокурором здійснювалося представництво інтересів громадянина або держави в суді; 7) з дозволу суду ознайомлюватися з матеріалами справи в суді та матеріалами виконавчого провадження, робити виписки з них, отримувати безоплатно копії документів, що знаходяться у матеріалах справи чи виконавчого провадження (ч. 6 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру").

Таким чином, наведена вище норма закону передбачає різні форми представництва прокуратурою в суді, серед яких є, зокрема, така форма представництва як звернення до суду з позовом.

Відповідно до частини 4 статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

У рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99. Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття "інтереси держави", визначив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорони землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

З врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (ч. 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України).

У позовній заяві прокурор обґрунтовує наявність підстав для подання позову в інтересах держави в особі Пийтерфолвівської сільської ради Берегівського району Закарпатської області порушенням інтересів держави, яке полягає в незаконному вибутті земельної ділянки (кадастровий номер 2121281200:01:001:0110) з державної власності.

Статтями 13, 14 Конституції України, ст.ст. 1-3 ЗК України, ст. 324 ЦК України визначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до положень Закону України "Про прокуратуру" прокурор набуває право на представництво інтересів держави в суді, зокрема, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно, що виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень (він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається).

Як свідчать долучений до матеріалів справи лист №01-30/1228 від 17.09.2021 (а.с.49) Пийтерфолвівська сільська рада повідомила окружну прокуратуру, що у зв`язку з відсутністю коштів на сплату судового збору, заходи щодо витребування земельної ділянки на користь територіальної громади не вживатимуться, а рада просить Берегівську окружну прокуратуру подати до Виноградівського районного суду позовну заяву в інтересах сільської ради щодо витребування на її користь земельних ділянок.

Тобто, усвідомлюючи порушення інтересів держави, уповноважений суб`єкт владних повноважень, котрий наділений відповідними повноваженнями, у спірних правовідносинах не вчиняє жодних дій, спрямованих на здійснення відповідного захисту.

У листі №0750.101-2500 від 07.09.2021 (а.с.47-48) прокуратура повідомила орган місцевого самоврядування, що у разі невжиття заходів щодо витребування земельної ділянки до 20.09.2021, на підставі ст.23 Закону України «Про прокуратуру», Берегівською окружною прокуратурою самостійно буде подано позов до Виноградівського районного суду Закарпатської області в інтересах держави в особі Пийтерфолвівської сільської ради.

Таким чином, на виконання вимог статті 23 Закону України "Про прокуратуру", Берегівською окружною прокуратурою було повідомлено Пийтерфолвівську сільську раду про намір вжиття заходів представницького характеру в межах повноважень, наданих ст. ст.23, 24 Закону України "Про прокуратуру".

З наведених положень процесуального законодавства вбачається, що представництво прокурором у суді законних інтересів держави здійснюється у разі, якщо захист цих інтересів не здійснює, або неналежним чином здійснює відповідний орган. При цьому прокурор не зобов`язаний встановлювати причини, за яких позивач не здійснює захист своїх інтересів.

Відповідна правова позиція викладена в пункті 5.6 постанови Верховного Суду від 16.04.2019 року у справі № 910/3486/18.

Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.10.2019 у справі №903/129/18 (п.6.43) зазначає, що сам факт незвернення відповідного державного органу з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси держави, свідчить про те, що указаний орган неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

Європейський суд з прав людини неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як на обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф. В. проти Франції").

Водночас, є категорія справ, де Європейський суд з прав людини відзначив, що сторонами цивільного провадження є позивач та відповідач, яким надаються рівні права, зокрема право на юридичну допомогу. Підтримка, яка надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великої кількості громадян або коли потрібно захистити інтереси держави (п.35).

Вищеописані обставини дають підстави для висновку, що , звертаючись до суду з позовом, прокурор відповідно до вимог ст. 23 ЗУ «Про прокуратуру» та ст. 53 ГПК України належним чином обґрунтував наявність у нього підстав для представництва інтересів держави в суді, визнав у чому полягає порушення інтересів держави та правильно визначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

З огляду на вищевикладене, суд пересвідчився, що прокурор правомірно звернувся з даним позовом в інтересах держави в особі Пийтерфолвівської сільської ради.

Положеннями ст. 81 Земельного Кодексу України визначено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема, безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Порядок отримання громадянами у власність земельних ділянок регламентовано нормами ст. ст. 116,118,121 ЗК України.

Так, згідно з ч. 4 ст. 116 ЗК України, передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, проводиться один раз по кожному виду використання.

Відповідно до ч. 1 ст. 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства - не більше 2 гектарів.

За приписами ч. 3 ст. 22, ч. ч. 1, 3 ст. 116, ч. 6 ст. 118, ч. 4 ст. 122 ЗК України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування, зокрема, громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі, зокрема, одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 ЗК України.

Суд встановив, що наказом Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області №325-сг від 21.02.2019 «Про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність земельної ділянки» ОСОБА_2 передано безоплатно у власність земельну ділянку (кадастровий номер 2121281200:01:001:0110) площею 1 га із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства, що розташована за межами контур 464 на території Великопаладської сільської ради Виноградівського району Закарпатської області.

На підставі зазначеного пункту наказу територіального органу виконавчої влади, 22.02.2019 державним реєстратором Виконавчого комітету Ужгородської міської ради Гечка К.В. прийнято рішення про державну реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на вказану земельну ділянку, яку останній на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки №427 від 02.03.2019 відчужив на користь ОСОБА_1 , що підтверджується інформаційною довідкою №249934463 від 25.03.2021 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно.

Суд пересвідчився також у тому, що Рішенням 12 сесії 7 скликання Середнянської селищної ради Ужгородського району Закарпатскої області від 03.07.2017 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства», на підставі ст. ст. 118 та 121 Земельного кодексу України, ОСОБА_2 передано у власність земельну ділянку, кадастровий номер 2124855500:11:013:0011, площею 2 га для ведення особистого селянського господарства розташованої за адресою с. Вовково, урочище «Біля Ватерло».

05 липня 2017 року, на підставі вказаного рішення органу місцевого самоврядування, державним реєстратором приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Кузьо Г.В. прийнято рішення про державну реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на земельну ділянку, кадастровий номер 2124855500:11:013:0011, площею 2 га для ведення особистого селянського господарства розташованої за адресою с. Вовково, урочище «Біля Ватерло», яку останній на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки №883 від 13.07.2017 відчужив на користь ОСОБА_3 , що підтверджується інформаційною довідкою №249933990 від 25.03.2021 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно.

Центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою статті 122 ЗК України, у власність або у користування для всіх потреб.

Згідно зі ст. 194 ЗК України призначенням державного земельного кадастру є забезпечення необхідною інформацією органів державної влади та органів місцевого самоврядування, заінтересованих підприємств, установ і організацій, а також громадян з метою регулювання земельних відносин, раціонального використання та охорони земель, визначення розміру плати за землю і цінності земель у складі природних ресурсів, контролю за використанням і охороною земель, економічного та екологічного обґрунтування бізнес-планів та проектів землеустрою.

Відповідно до пп. 1, 3, 4 Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 № 333, Головне управління Держгеокадастру в області (далі - Головне управління) є територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та їй підпорядковане.

Завданням Головного управління є реалізація повноважень Держгеокадастру на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці.

Головне управління відповідно до покладених на нього завдань, зокрема: розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством; здійснює ведення Державного земельного кадастру, інформаційну взаємодію Державного земельного кадастру з іншими інформаційними системами в установленому порядку; здійснює державну реєстрацію земельних ділянок, обмежень у їх використанні, скасування такої реєстрації.

Водночас, згідно пп. 1, 3, 4 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 № 15, державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.

Основними завданнями Держгеокадастру є, зокрема, реалізація державної політики у сфері земельних відносин.

Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань, зокрема:

1. Організовує та здійснює державний нагляд (контроль): за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, у тому числі за: дотриманням вимог земельного законодавства в процесі укладання цивільно-правових договорів, передачі у власність, надання у користування, в тому числі в оренду, вилучення (викупу) земельних ділянок; дотриманням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю; дотриманням органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування вимог земельного законодавства з питань передачі земель у власність та надання у користування, зокрема в оренду, зміни цільового призначення, вилучення, викупу, продажу земельних ділянок або прав на них на конкурентних засадах;

2. Розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в межах, визначених Земельним кодексом України, безпосередньо або через визначені в установленому порядку його територіальні органи.

Приписами ст. 2, 6, 9 Закону України "Про Державний земельний кадастр" унормовано, що ведення та адміністрування Державного земельного кадастру забезпечуються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Внесення відомостей до Державного земельного кадастру і надання таких відомостей здійснюються державними кадастровими реєстраторами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Згідно з пп. 4, 5, 198, 199 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051, ведення Державного земельного кадастру здійснює Держгеокадастр та його територіальні органи.

Надання відомостей з Державного земельного кадастру, передбачених пунктом 198 цього Порядку, здійснюється державними кадастровими реєстраторами відповідно до Закону України "Про Державний земельний кадастр".

Як слідує зі змісту додатку 51, що визначає форму довідки про наявність у Державному земельному кадастрі відомостей про одержання у власність земельної ділянки в межах норм безоплатної приватизації за певним видом її цільового призначення (використання), пошук інформації до вказаної довідки може здійснюватись за такими даними: кадастровий номер, власник (користувач): прізвище, ім`я по батькові/найменування, податковий номер/номер та серія паспорта фізичної особи.

Вбачається, що вищевказані законодавчі приписи та надані ними органам державної влади повноваження, зокрема, в частині ведення Державного земельного кадастру, свідчать про те, що ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області під час розпорядження землями державної власності сільськогосподарського призначення не позбавлений можливості здійснювати перевірку наданих заявником документів та відомостей стосовно одержання ним у власність земельної ділянки в межах норм безоплатної приватизації за певним видом її цільового призначення з метою додержання вимог частини четвертої статті 116 Земельного кодексу України.

Водночас, при розгляді звернення ОСОБА_2 посадовими особами ГУ Держгеокадастру в Закарпатської області такі можливості не використано, внаслідок чого фізичній особі незаконно повторно у порядку безоплатної приватизації передано у власність земельну ділянку.

Таким чином, враховуючи наведені обставини справи та приписи законодавства, суд зазначає, що передачу земельних ділянок безоплатно у власність громадянина ОСОБА_2 в межах визначених норм безоплатної приватизації по одному й тому ж виду використання - для ведення особистого селянського господарства, проведено двічі, а тому наказ Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області №325-сг від 21 лютого 2019 року «Про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність земельної ділянки», яким вдруге для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_2 передано у власність земельну ділянку державної власності, суперечить приписам ч. 4 ст. 116 ЗК України та принципам земельного законодавства, зокрема рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави.

Відповідно до ч. 2 ст. 328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Так, «Одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом» публічно оголошена державою пропозиція (оферта) з безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадян.

Такий перехід права власності за змістом положень ЗК України може відбутися у межах норм, визначених цим Кодексом, один раз по кожному виду цільового призначення (ч.4 ст.116 ЗК України). Саме такою є воля держави, викладена у нормативно-правовому акті ЗК України.

Таким чином, безоплатна передача у власність фізичної особи земельної ділянки конкретного цільового призначення на підставі ст.116 ЗК України в другий раз це перехід права власності, зміст якого суперечить ч.4 ст.116 ЗК України, та знаходиться поза волею держави.

Оскільки дія, яка була спрямована на перехід права власності на майно від однієї особи до іншої, прямо суперечить закону, явно суперечить інтересам держави і суспільства, то така дія є нікчемною та не може створювати юридичних наслідків. В тому числі юридичного наслідку у виді набуття ОСОБА_2 права розпорядження (відчуження) земельною ділянкою.

За змістом ст. 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (ст. 387 ЦК України).

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Вказаний спосіб захисту орієнтований на захист безпосередньо права власності і не пов`язаний з будь-якими конкретними зобов`язаннями між власником і порушником.

Враховуючи, що своє право на безоплатне отримання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_2 вже використано раніше, суд дійшов висновку про те, що подальше відчуження земельної ділянки площею 1,0 га з кадастровим номером 2121281200:01:001:0110 на користь ОСОБА_1 відбулось з порушенням вимог законодавства.

Відповідно до ст.ст. 318, 324 ЦК України суб`єктами права власності є Український народ та інші учасники цивільних відносин, визначені статтею 2 цього Кодексу. Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу.

Наведені обставини свідчать про те, що спірна земельна ділянка вибула з державної власності без достатньої правової підстави, поза волею власника - Українського народу, тоді як видача Головним управлінням Держгеокадастру у Закарпатській області наказу №325-сг від 21 лютого 2019 року не свідчить про наявність у держави, яка діє від імені Українського народу, волі на вибуття вказаної землі з державної власності з огляду на неправомірність дій відповідного органу державної влади по передачі цієї землі у власність.

При цьому, власник майна, з дотриманням вимог статті 388 ЦК України, може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування не потрібно визнавати недійсними рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскаржувати весь ланцюг договорів та інших правочинів щодо спірного майна.

Аналогічної правової позиції дотримується Велика Палата Верховного Суду, зокрема, у постановах від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18, від 11.02.2020 у справі № 922/614/19.

Посилання відповідача ОСОБА_1 на неприпустимість витребування майна із володіння добросовісного набувача, оскільки позбавлення його права власності на спірну земельну ділянку є незаконним втручанням у мирне володіння майном та прямим порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції судом не беруться до уваги з огляду на таке.

Згідно зі статтею 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) визначено, що критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.

Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах "Рисовський проти України" від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), "Кривенький проти України" від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу втручання держави у право на мирне володіння майном, може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття "суспільний інтерес" має широке значення (рішення ЄСПЛ від 23 листопада 2000 року у справі "The former king of Greece and others v. Greece" (Колишній король Греції та інші проти Греції). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить "суспільний інтерес" (рішення ЄСПЛ від 02 листопада 2004 року у справі "Трегубенко проти України").

Критерій "пропорційності" передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обгрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". При цьому з питань оцінки "пропорційності" ЄСПЛ, як і з питань наявності "суспільного", "публічного" інтересу, визнає за державою досить широку "сферу розсуду", за винятком випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах.

Принцип "належного урядування" не встановлює абсолютної заборони на витребування із приватної власності майна на користь держави, якщо майно вибуло із власності держави у незаконний спосіб, а передбачає критерії, які необхідно з`ясовувати та враховувати при вирішенні цього питання для того, щоб оцінити правомірність і допустимість втручання держави у право на мирне володіння майном. Дотримання принципу "належного урядування" оцінюється одночасно з додержанням принципу "пропорційності", при тому, що немає точного, вичерпного переліку обставин і фактів, установлення яких беззаперечно свідчитиме про додержання чи порушення "справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю додержання фундаментальних прав окремої людини". Цей критерій є оціночним і стосується суб`єктивної складової кожної конкретної справи, а тому має бути з`ясований у кожній конкретній справі на підставі безпосередньо встановлених обставин і фактів.

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Будь-які приписи, зокрема і приписи Конвенції, слід застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку обох сторін спору, а не лише органів державної влади та місцевого самоврядування.

Таким чином, право держави витребувати земельну ділянку, належну до земель сільськогосподарського призначення, з огляду на доведену очевидну незаконність вибуття цієї земельної ділянки з власності держави становить пропорційне втручання у право власності відповідача ОСОБА_1 з дотриманням рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства) та інтересами особи, яка зазнала такого втручання.

Окрім того, суд звертає вагу на правові висновки постанови Верховного суду №360/1998/18 від 31.03.2021 про те, що добросовісний набувач внаслідок вилучення земельної ділянки з його незаконного володіння не понесе надмірний тягар, оскільки він не позбавлений права отримати кошти, сплачені ним за спірну земельну ділянку від продавця у порядку двосторонньої реституції.

Щодо посилання відповідача ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області на те, що перелік підстав припинення права власності на земельну ділянку є вичерпним та скасування акту органу виконавчої влади до такого не входить, суд зазначає наступне.

Підстави та порядок припинення права власності на земельні ділянки передбачені для випадків, коли таке право було законно набуте. Тобто, щоб говорити про припинення права, то визначальною умовою спершу є його законне набуття.

У даному випадку ставиться питання про незаконність набуття права власності, тому процедура припинення не застосовується.

Щодо заперечення відповідача проти вимоги про визнання недійсним та скасування наказу відповідача про передачу земельної ділянки у власність та затвердження проекту землеустрою, суд зазначає наступне.

Наказ про передачу земельної ділянки у власність у даному випадку виступає правовстановлюючим офіційним документом, видавником якого є орган виконавчої влади. Цей письмовий офіційний документ є одним із письмових документів, що передбачений процедурою переходу права власності. Відтак, визнання недійсним наказу, як письмового утілення та офіційної підстави переходу права власності, та як документу, на підставі якого здійснено державну реєстрацію набутого у такий спосіб права власності (а.с.19), - це спосіб захисту, передбачений земельним законодавством (визнання акту органу виконавчої влади недійсним, ст.152 ЗК України). Такий спосіб захисту є доречним у даному конкретному випадку, націлений на ефективний захист прав, про порушення яких говорить сторона позивача. Натомість, дійсний нескасований Наказ про передачу права власності на земельну ділянку і в подальшому буде зберігати свою юридичну силу у цивільному обороті та буде достатньою підставою для реєстрації права власності. Така ситуація може спричинити юридичну невизначеність у даних конкретних земельних правовідносинах.

Таким чином, з огляду на те, що земельна ділянка з кадастровим номером 2121281200:01:001:0110 на підставі Наказу Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області №325-сг від 21 лютого 2019 року «Про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність земельної ділянки» вибула з державної власності поза волею власника - Українського народу, який делегував свої права державі в особі відповідних органів, суд дійшов висновку про те, що подальше відчуження спірної земельної ділянки та набуття її у власність відповідачем ОСОБА_1 відбулось з порушенням вимог ст.ст. 328, 330 ЦК України, відтак, земельна ділянка підлягає витребуванню у ОСОБА_1 на користь держави в особі позивача, а Наказ - визнанню недійсним та скасуванню. Позов слід задовольнити.

У зв`язку із задоволенням позову судові витрати, понесені позивачем, слід покласти на відповідачів у рівних частинах. Позивач (платник Закарпатська обласна прокуратура) сплатив судовий збір за подання позовної заяви (а.с.1) у розмірі 8529,50 грн, та за подання заяви про забезпечення позову (а.с.51) у розмірі 1135,00 грн, всього 9664,50 грн. Відтак, з відповідачів слід стягнути на користь Закарпатської обласної прокуратури судові витрати по 4832,25 грн з кожного.

На підставі викладеного, та керуючись ст.ст. 10,12, 13, 18, 81, 259, 263-265, 268,272, 273, 351,352, 355 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Позов задовольнити.

Визнати недійсним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області №325-сг від 21 лютого 2019 року «Про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність земельної ділянки», згідно якого ОСОБА_2 передано безоплатно у власність земельну ділянку (кадастровий номер 2121281200:01:001:0110) площею 1,00 га із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства, що розташована за межами населених пунктів, контур 464 на території Великопаладської сільської ради Берегівського (Виноградівського) району Закарпатської області.

Витребувати у ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь держави земельну ділянку, кадастровий номер 2121281200:01:001:0110, площею 1,00 га, цільове призначення для ведення особистого селянського господарства, вартістю 417300,00 грн., що розташована за межами населених пунктів, контур 464 на території Великопаладської сільської ради Берегівського (Виноградівського) району Закарпатської області.

Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області та ОСОБА_1 на користь Закарпатської обласної прокуратури судові витрати в розмірі 9664,50 грн. (дев`ять тисяч шістсот шістдесят чотири гривні, 50 коп) у рівних частинах із кожного, а саме по 4832,25 грн (чотири тисячі вісімсот тридцять дві гривні 25 коп).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Закарпатського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення виготовлено 21.10.2022.

ГоловуючийА. В. Кашуба