Постанова

від 19.10.2022 по справі 460/4105/22

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2022 рокуЛьвівСправа № 460/4105/22 пров. № А/857/11430/22

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючої судді Хобор Р.Б.,

суддів Бруновської Н.В., Матковської З.М.

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу селянського (фермерського) господарства «Крупецьагроптиця» на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 21 червня 2022 року, ухвалене суддею Недашківською К.М. у м.Рівне за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін у справі № 460/4105/22 за адміністративним позовом селянського (фермерського) господарства «Крупецьагроптиця» до Головного управління ДПС у Рівненській області про скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом у якому просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 45217000703 від 18.01.2022 року.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 21 червня 2022 року у задоволенні позову відмовлено.

Приймаючи рішення по суті спору, суд першої інстанції виходив з того, що господарські операції між позивачем і його контрагентом ТзОВ «Гранфілд» є такими, що фактично не відбулися.

Не погодившись із рішенням суду, його оскаржив позивач, подавши апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та задовольнити позов.

У обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач зазначає, що на підтвердження реальності господарської операції, щодо придбання у ТзОВ «Гранфілд» макухи соєвої, надав належні та достатні первинні документи, що опосередковують господарські операції.

На основі цих обставин, позивач вважає, що господарські операції між позивачем та його контрагентом відбулись.

Заслухавши суддю доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд при розгляді цієї справи виходить з наступних міркувань.

Суд першої інстанції встановив те, що в період з 09.12.2021 року по 15.12.2021 року відповідач провів документальну виїзну позапланову перевірку господарської діяльності позивача за результатами якої 20.12.2021 року склав акт № 8812/17-00-07-03/30563755.

У ході перевірки відповідач зафіксував неправомірне визначення позивачем податкового кредиту за вересень 2021 року в сумі 250513,00 грн. через нереальність господарських операцій з ТзОВ «Гранфілд».

На підставі акта перевірки, відповідач 18.01.2022 року прийняв податкове повідомлення-рішення № 45217000703, яким зменшив розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість в сумі 250513,00 грн за звітний періодвересень 2021 року.

Надаючи правову оцінку правильності вирішення судом першої інстанції даного публічно правового спору, суд апеляційної інстанції виходить із такого.

Відповідно до пункту 44.1. статті 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

За змістом частини першої статті 9 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-XIV), підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які у розумінні абзацу одинадцятого статті 1 цього Закону є документами, які містять відомості про господарську операцію та відповідно до частини другої статті 9 цього ж Закону повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської діяльності і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

У підпункті «а» пункту 185.1 статті 185 ПК України зазначено, що об`єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу у володіння та користування лізингоодержувачу/орендарю.

Відповідно до пункту 187.1 статті 187 ПК України, датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку. Для документів, складених в електронній формі, датою оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку, вважається дата, зазначена у самому документі як дата його складення відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", незалежно від дати накладення електронного підпису.

Підпунктом «а» пункту 198.1 статті 198 ПК України визначено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За приписами абзацу 1 пункту 198.6 статті 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно із підпунктом 14.1.18 пункту 14.1 статті 14 ПК України, бюджетне відшкодування це відшкодування від`ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника.

Отже, сплачений у складі ціни за товари (послуги) податок на додану вартість включається до податкового кредиту платника податку і пізніше підлягає відшкодуванню з бюджету, якщо придбання такого товару підтверджено документами, які опосередковують відповідну господарську операцію.

Вирішуючи справи із застосуванням наведених правових норм, Верховний Суд у постановах від 28 жовтня 2020 року (справа № 500/305/19), від 27 лютого 2020 року (справи № 813/7081/14, № 814/120/15), від 3 жовтня 2019 року (справа № 813/4079/15), від 10 вересня 2019 року (справа № 814/2412/17) визнав, що наслідки для податкового обліку створює фактичний рух активів за результатами здійснення господарських операцій, що є обов`язковою умовою для формування податкового кредиту, і вказана обставина є визначальною для дослідження судами.

При цьому, норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на податковий кредит, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

Апеляційний суд встановив те, що у період, що перевірявся, позивач мав господарські взаємовідносини із ТзОВ «Гранфілд» щодо придбання макухи соєвої.

13.09.2021 року позивач та ТзОВ «Гранфілд» уклали договір № 1309-21 поставки макухи соєвої.

На підтвердження здійснення цієї господарської операції позивач надав:

- договір поставки від 13.09.2021 року № 1309-21;

- специфікації № 1 від 13.09.2021 року, № 2 від15.09.2021 року,макуха соєвакількість 40 тон у кожній;

- видаткові накладні № 29 від 14.09.2021 рокута № 35 від 16.09.2021 року;

- податкові накладні № 29 та № 35;

- товарно-транспортні накладні від 14.09.2021 рокута від 16.09.2021року;

- рахунки на оплату від 14.09.2021 року та від 15.09.2021 року;

- виписки по банківському рахунку;

- якісні посвідчення від 13.09.2021 року та від 15.09.2021 року.

Отриману макуху соєву позивач передав ТзОВ «Крупецький комбікормовий завод» для виробництва кормів, які позивач використав у своїй виробничій діяльності.

На підтвердження цієї обставини позивач надав договір про надання послуг № 3 від 09.01.2020 року, який укладений між позивачем та ТзОВ «Крупецький комбікормовий завод». Предметом договору є виробництво комбікормів на давальницьких умовах. Також позивач надав видаткову накладну № 48 від 14.09.2021 року на макуху соєву в кількості 42 тони та № 49 від 16.09.2021 року в кількості 40 тон. Крім цього позивач надав акт надання послуг з переробки макухи соєвої, звіт про рух товарно-матеріальних цінностей від ТзОВ «Крупецький комбікормовий завод» до позивача та звіт про використання кормів та кормових добавок в період з 01.09.2021 року по 30.09.2022 року для годування курей-бройлерів.

Ці обставини свідчать про те, що позивач отримав макуху соєву, яку використав у господарській діяльності, що спричинило реальний рух активів позивача.

За цих обставин, апеляційний суд вважає, що позивач довів реальний характер господарської операції поставки макухи соєвої ТзОВ «Грандфілд».

Водночас відповідач, заперечуючи реальний характер цих господарських операцій, посилаючись на те, що ТзОВ «Грандфілд» не мало виробничих потужностей для виробництва макухи соєвої, в тому числі на праві користування, а тому не могло виробити та продати позивачу макуху соєву, не довів, що позивач придбав цей товар у іншої юридичної особи.

Суд першої інстанції у рішенні зробив висновок про нереальний характер цієї господарської операції посилаючись на дефекти якісних посвідчень та товарно-транспортних накладних.

Однак апеляційний суд зауважує, що вказані документи не є документами первинного бухгалтерського обліку, які опосередковують господарську операцію, а тому не можуть бути визначальними для оцінки реальності господарської операції.

Крім того, у матеріалах справи є відомості про те, що ТзОВ «Грандфілд», на підставі договору № 21/0802 від 02.08.2021 року, орендувало у ФОП ОСОБА_1 транспортні засоби, якими перевозило макуху соєву.

Підводячи підсумок наведеного вище, апеляційний суд стверджує, що позивач надав належні, докази, які підтверджують реальність господарських операцій із ТзОВ «Грандфілд» на поставку макухи соєвої.

Отже, оскаржене рішення відповідача щодо зменшення розміру від`ємного значення суми податку на додану вартість завересень 2021 року є протиправним.

Таким чином позов необхідно задовольнити.

Відповідно до частини 1 статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є:

1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

З огляду на викладене, апеляційний суд дійшов до переконання в тому, що суд першої інстанції неправильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з порушенням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, апеляційний суд вважає доводи апеляційної скарги підставними та такими, що спростовують висновки суду першої інстанції, а тому апеляційну скаргу необхідно задовольнити, а оскаржене рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти постанову про задоволення позову.

Що стосується розподілу судових витрат, то апеляційний суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Апеляційний суд встановив те, що за подання позову позивач сплатив 3757,70 грн., а за подання апеляційної скарги 5637,00 грн.

Отже, на користь позивача, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, необхідно стягнути 9394,70 грн.

Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 317, 321, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу селянського (фермерського) господарства «Крупецьагроптиця» задовольнити.

Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 21 червня 2022 року у справі № 500/757/22 скасувати та прийняти постанову, якою адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення № 45217000703 від 18.01.2022 року.

Стягнути на користь селянського (фермерського) господарства «Крупецьагроптиця», за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Рівненській області, сплачений судовий збір в сумі 9394,70 грн. (дев`ять тисяч триста дев`яносто чотири гривні 70 копійок)

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, за наявності яких постанова може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуюча суддя Р. Б. Хобор судді Н. В. Бруновська З. М. Матковська Постанова складена 19.10.2022 року