Рішення

від 17.10.2022 по справі 280/952/22

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

17 жовтня 2022 року Справа № 280/952/22 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Чернової Ж.М., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Запорізькій області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки),

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (далівідповідач), в якій позивач просить суд визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 26.06.2021 №Ф-20313-13 в частині 30044,74 грн.

Також, позивач просив судові витрати, які складаються із судового збору та витрат на надання правової допомоги у розмірі 2000,00 грн. покласти на відповідача.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що позивач була зареєстрована як фізична особа-підприємець з 01.10.1998 по 06.04.2021. У період з 01.01.2017 доходу від ведення господарської діяльності не отримувала, діяльність фізичної особи-підприємця не здійснювала. Починаючи з грудня 2017 року позивач здійснює трудову діяльність як найманий працівник. Страхові внески за позивача у цей період були сплачені роботодавцями. Отже, позивач у розумінні Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» є застрахованою особою і платником єдиного внеску за нього є його роботодавець, тому стягнення ЄСВ спричинить його подвійну сплату, що є неприпустимим та суперечитиме меті збору ЄСВ. Також зазначає, що у позивача не покриті відповідними страховими платежами 11 місяців 2017 року (січень-листопад), отже сума заборгованості позивача зі сплати ЄСВ становить 7744,00 грн. За наведених обставин, на думку позивача, спірна вимога в частині 30044,74 грн. підлягає скасуванню.

Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду (суддя Лазаренко М.С.) від 24.01.2022 відкрито спрощене позовне провадження.

Відповідно до розпорядження керівника апарату суду призначено повторний автоматизований розподіл адміністративної справи.

Після повторного перерозподілу справи, проведеного в порядкуКАС України, справу передано судді Запорізького окружного адміністративного суду Черновій Ж.М. на розгляд.

Ухвалою від 07.06.2022 прийнято адміністративну справу №280/952/22 до провадження.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив. В обґрунтування заперечень відповідач вказав, що позивач перебуває на обліку як фізична особа-підприємець з 30.09.1998 на загальній системі оподаткування, 16.04.2021 здійснено державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності за рішенням фізичної особи-підприємця, але не знято з обліку. Стверджує, що з 01.01.2017 у зв`язку із змінами в законодавстві, фізичні особи-підприємці, які перебувають на загальній системі оподаткування, зобов`язані нараховувати та сплачувати єдиний внесок незалежно від того, отримали вони дохід (прибуток) чи ні, у випадку, якщо фізична особа-підприємець не отримував дохід (прибуток) від підприємницької діяльності, він повинен нараховувати та сплачувати єдиний внесок у розмірі 22 відсотки від мінімальної заробітної плати. Відповідач зазначає, що фізичні особи-підприємціплатники єдиного внеску, та особи, які провадять незалежну професійну діяльність, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок. Відповідно до чинного законодавства Головним управлінням ДПС у Запорізькій області було сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 25.06.2021 №Ф-20313-13 на суму 37788,74 грн., яка була надіслана поштою та 20.07.20021 була отримана позивчаем, що вважається належним чипом надісланою (врученою) та є узгодженою. Вказує, що у позивача обліковується борг по єдиному внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період 2017-2020 роки. Позивачем порушено строк оскарження вимоги про сплату боргу (недоїмки) в судовому порядку протягом 10 календарних днів, згідно ч.4 ст. 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», позивачем порушено шестимісячний строк на звернення до суду щодо оскарження вимоги про сплату боргу (недоїмки). В заперечення щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу зазначено, що розмір зазначених витрат на правничу допомогу у цій справі не є співмірним із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, до матеріалів справи не надано доказів, підтверджуючих сплату послуг позивачем. Просить залишити позов без розгляду та відмовити задоволенні позову.

Розглянувши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини.

Відповідно до виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ОСОБА_1 була зареєстрована фізичною особою-підприємцем, дата державної реєстрації 01.10.1998, дата запису 06.04.2021, номер запису 2001030170000113041. Дата та номер запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця: 16.04.2021, номер запису 2001030060002113041, підстава: власне рішення.

Головним управлінням ДПС у Запорізькій області винесено вимогу № Ф-20313-13від 25.06.2021, якою позивачу нарахована сума боргу (недоїмки) в розмірі 37788,74 грн.

Обставини справи свідчать, що вказана вимога про сплату боргу (недоїмки) сформована контролюючим органом на підставі даних інформаційної системи органів доходів і зборів (відповідно до вимогстатті 25 Закону № 2464-VI).

За даними облікової картки платника податків за позивачем обліковується борг по єдиному внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, загальна сума заборгованості - 37788,74 грн.

Щодо строку звернення до суду, суд зазначає наступне.

У відзиві на позовну заяву відповідач просить залишити позов без розгляду у зв`язку з пропуском строку звернення до суду з позовною заявою.

Відповідно до частини першої статті 122 КАС позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина друга статті 122 КАС).

Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон №2464-VI), як зазначено в його преамбулі, є нормативно-правовим актом, який визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Згідно з абзацами четвертим - шостим частини четвертої статті 25 Закону № 2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею. У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.

Платник єдиного соціального внеску для захисту своїх прав і законних інтересів має право на звернення до суду з позовом про оскарження вимоги у межах гарантованого процесуальним законом строку, встановленого статтею 122 КАС, а не статтею 25 Закону №2464-VI.

Такий висновок щодо строку звернення до суду з позовом про скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску зроблено у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів, інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду, від 25.02.2021 у справі № 580/3469/19.

При цьому, незважаючи на те, що судом сформульовано у цій постанові правовий висновок щодо строку оскарження у судовому порядку вимоги про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску після застосування процедури адміністративного оскарження вимоги, це не змінює підхід до застосування строку звернення до суду з позовами у такій категорії справ і у випадку, якщо вимога не була оскаржена в адміністративному порядку.

Вказаний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 05.03.2021 по справі №640/9172/20.

Суд зазначає, що наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 КАС України, відповідно до частини третьої якої, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. У той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.

Вимога Головного управління ДПС у Запорізькій області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-20313-13 від 25 червня 2021 року надсилалась поштою на адресу реєстрації позивача як фізичної особи-підприємця та отримана позивачем 20.07.2021.

Оскільки позивачка звернулась до суду у межах встановленого Кодексом адміністративного судочинства України строку, підстави для залишення позову без розгляду відсутні.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно достатті 67 Конституції Україникожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначеніЗаконом України від 08.07.2010 №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування»(у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, надалі - Закон №2464-VI).

За змістомстатті 1 Закону №2464-VIєдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування; застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленомузакономпорядку єдиний внесок; страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цьогоЗаконузобов`язані сплачувати єдиний внесок.

Відповідно до абзацом 2 пункту 1 частини 1статті 4 Закону №2464-VIплатниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

А пункт 4 частини 1 цієї статті до платників єдиного внеску відносить також фізичних осіб - підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Згідно з пунктом 1 частини 2статті 6 Закону №2464-VIплатник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Відповідно до абзацу 1 пункту 1 частини 1статті 7 Закону №2464-VIєдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого) частини першоїстатті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно доЗакону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

Пунктом 2 частини 1 цієїстатті Закону №2464-VIвизначено, що для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першоїстатті 4 цього Закону, єдиний внесок нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Абзацом 1 частини 5статті 8 Закону №2464-VIвизначено, що єдиний внесок для платників, зазначених устатті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеноїстаттею 7 цього Законубази нарахування єдиного внеску.

Згідно з частинами 2, 3статті 9 Закону №2464-VIобчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цьогоЗаконунараховується єдиний внесок. Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цимЗаконом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цьогоЗаконунараховується єдиний внесок.

За приписами частини 4статті 25 Закону №2464-VIорган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Відповідно до абзацу 2 пункту 2 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженоїнаказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 №449, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 07 травня 2015 року за №508/26953 (далі -Інструкція №449), у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції.

За змістом пункту 3 розділу VIІнструкції №449органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.

У випадках, передбачених абзацом 3 та/або 4 цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається): платникам, зазначеним у підпунктах 1, 2 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 10 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій); платникам, зазначеним у пп. 3, 4, 6 п. 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).

Абзацом 1 пункту 4 розділу VIІнструкції №449визначено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).

Суд зазначає, що сплата єдиного внеску є формою участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Мета такої участі полягає у гарантуванні особі матеріального забезпечення у разі настання страхового випадку (як то безробіття, тимчасова непрацездатність, нещасний випадок на виробництві чи професійне захворювання, досягнення пенсійного віку тощо).

Тобто, соціальне страхування є складовим елементом системи соціального захисту.

Платниками єдиного внеску є роботодавці та особи, які забезпечують себе працею самостійно (у т.ч. фізичні особи - підприємці).

У силу вимогЗакону №2464-VIза найманого працівника єдиний внесок сплачує роботодавець; фізична особа - підприємець сплачує єдиний внесок самостійно.

Зазначені механізми передбачені з метою участі усіх без винятку працюючих осіб (у тому числі, і тих, що забезпечують себе працею самостійно) у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Так, позивач зазначає, що є учасником системи загальнообов`язкового державного соціального страхування як найманий працівник (за період з грудня 2017 року по грудень 2020 року).

Однак відповідач наполягає на необхідності сплати єдиного внеску позивачем ще й як фізичною особою-підприємцем. Свою позицію податковий орган мотивує посиланням на те, що позивач у спірний період був зареєстрований фізичною особою-підприємцем, а відсутність у нього доходу від підприємницької діяльності не є визначальною ознакою для сплати єдиного внеску, оскількиЗакон №2464-VIзобов`язує таку особу сплатити єдиний внесок і у разі відсутності доходу від ведення підприємницької діяльності.

Оцінюючи наведені доводи контролюючого органу, суд виходить з такого.

Дохідце загальна кількість матеріальних цінностей, одержаних особою за певний проміжок часу.

Підприємницька діяльність за певних обставин може бути і збитковою, що виключає отримання особою доходу (прибутку).

Разом з цим, як дохід, так і збитки є результатом ведення такою особою підприємницької діяльності.

Але у спірних правовідносинах позивач підприємницьку діяльність за період з грудня 2017 року по грудень 2020 року не здійснювала, а працювала найманим працівником.

Відповідно до частини 5статті 242 КАС Українипри виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, Верховний Суд у постанові від 04.12.2019 у справі №440/2149/19 сформулював правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення нормЗакону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

При цьому, суд касаційної інстанції зауважив, що з урахуванням наведеного, суди при вирішенні спору повинні були зокрема перевірити обставини щодо: наявності у позивача статусу фізичної особи-підприємця; здійснення нею підприємницької діяльності та отримання нею доходу у періоді, за який податковим органом нарахований єдиний внесок; нараховування та сплати роботодавцем за позивача, як за застраховану особу, єдиного внеску в розмірі не меншому мінімального страхового внеску на місяць.

Як свідчать встановлені обставини справи, заборгованість за спірною вимогою №Ф-20313-13 від 25.06.2021 у розмірі 37788,74 грн. утворилась внаслідок:

- нарахування єдиного внеску за період з 01.01.2018 по 31.12.2018 в сумі - 15819,54 грн., в тому числі: 09.02.2018 в сумі 8448,00 грн. за 2017 рік; 19.04.2018 в сумі 2457,18 грн. за І квартал 2018 року; 19.07.2018 в сумі 2457,18 грн. за ІІ квартал 2018 року; 19.10.2018 в сумі 2457,18 грн. за ІІІ квартал 2018 року;

- нарахування єдиного внеску за період з 01.01.2019 по 31.12.2019 в сумі - 10719,72 грн., в тому числі: 21.01.2019 в сумі 2457,18 грн. за IV квартал 2018 року; 19.04.2019 в сумі 2754,18 грн. за І квартал 2019 року; 19.07.2019 в сумі 2754,18 грн. за ІІ квартал 2019 року; 21.10.2019 в сумі 2754,18 грн. за III квартал 2019 року;

- нарахування єдиного внеску за період з 01.01.2020 по 31.12.2020 в сумі - 9049,48 грн. в тому числі: 20.01.2020 в сумі 2754,18 грн. за IV квартал 2019 року; 21.04.2020 в сумі 2078,12 грн. за січень-лютий 2020 року; 20.07.2020 в сумі 1039,06 грн. за червень 2020 року; 19.10.2020 в сумі 3178,12 грн. за III квартал 2020 року; за IV квартал 2020 року в сумі 2200,00 грн.

Заборгованість зі сплати єдиного внеску склала - 37788,74 грн.

Обставини справи свідчать, що вказана вимога про сплату боргу (недоїмки) сформована контролюючим органом на підставі даних інформаційної системи органів доходів і зборів (відповідно до вимогстатті 25 Закону № 2464-VI).

Разом із цим, позивач зазначає, що у період з грудня 2017 року по жовтень 2018 року (включно) перебуває у трудових відносинах з ФОП ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ). У період з жовтня 2018 року по жовтень 2020 року (включно) перебувала у трудових відносинах з ФОП ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 ). У період з жовтня 2020 року по січень 2021 року (включно) перебувала у трудових відносинах з ФОП ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_3 ). У період часу з лютого 2021 року по квітень 2021 року (включно) перебувала у трудових відносинах з ТОВ "Старий Олександрівськ (код ЄДРПОУ 42833483).

При цьому, у цей період роботодавці сплачували за позивача єдиний внесок, що підтверджується довідками форми ОК-5 "Індивідуальні відомості про застраховану особу", сформованої засобами автоматичних систем Пенсійного фонду України.

Відповідач не надав докази, які б спростовували факт працевлаштування позивача найманим працівником у вказаний період, також відповідачем не було надано жодного доказу того, що роботодавцем не виконувався обов`язок зі сплати за позивача єдиного внеску.

Оскільки позивач, у період нарахування йому контролюючим органом ЄСВ (з грудня 2017 року по грудень 2020 року), була найманим працівником та роботодавець сплачував за позивача єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірах, визначених законодавством, а від підприємницької діяльності у даному періоді доходів не отримував, відповідачем безпідставно сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 25.06.2021 №Ф-20313-13 на суму недоїмки у розмірі 30044,74 грн.

Разом із цим, доказів сплати роботодавцем за позивача єдиного внеску та/або самостійної сплати єдиного протягом періоду з січня 2017 року по листопад 2017 року у розмірі меншому, не менше ніж мінімальний місячний розмір єдиного внескупозивачем суду не надано та матеріали справи не містять.

Відтак, нарахування позивачу єдиного соціального внеску за вищенаведений період у розмірі 7744,00 грн. відповідає приписам чинного законодавства.

Отже, з огляду на встановлені обставини справи та наведені приписи законодавства, суд дійшов висновку про протиправність нарахування позивачу єдиного соціального внеску за спірною вимогою № Ф-20313-13 від 25.06.2021 у розмірі 30044,74 грн.

Право на звільнення від сплати єдиного внеску мають фізичні особи-підприємці, за умови, що вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю та отримують відповідно дозаконупенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (частина 4статті 4 Закону № 2464-VI).

В матеріалах справи відсутні докази того, що позивач відноситься до категорії осіб, звільнених від сплати єдиного соціального внеску.

Відповідно до частини 2статті 19 Конституції Україниоргани державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

Частиною 2статті 2 КАС Українивстановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначеніКонституцієюта законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності передзаконом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 та 2статті 9 КАС Українирозгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цьогоКодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до частин 1, 2статті 77 КАС Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановленихстаттею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно достатті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Питання щодо розподілу судових витрат врегульовані ст.139 КАС України.

Згідно з частиною 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як свідчать матеріали справи, при зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір в розмірі 992,40 грн., а тому вказана сума підлягає стягненню з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача.

Щодо вимоги про відшкодування витрат на правову допомогу у розмірі 2000,00 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом 1 частини 3 статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Частинами 1 та 2 статті 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

За приписами частини третьої статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною четвертою статті 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката, виходячи із положень частини п`ятої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно із частиною шостою статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

При цьому обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

За правилами частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з ч.7 ст.139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись (частина дев`ята статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України).

Суд звертає увагу на те, що при визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором про надання правничої допомоги, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документами про оплату таких послуг, розрахунками таких витрат тощо.

Водночас, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди мають досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категорії складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Тобто, суд під час вирішення питання щодо розподілу судових витрат зобов`язаний оцінити рівень витрат на правничу допомогу обґрунтовано у кожному конкретному випадку за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 26.09.2018 року у справі № 816/416/18.

Суд також зазначає, що на підтвердження витрат на правову допомогу повинні бути надані: договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження тощо).

Як встановлено судом, між позивачем та адвокатом Панцаковим С.Ю. укладено Договір про надання правової допомоги №5/1 від 14.01.2022.

В матеріалах справи міститься орієнтовний розрахунок судових витрат, які позивач поніс у зв`язку з розглядом справи від 19.01.2022, відповідно до якого, витрати на професійну правничу допомогу (складання позовної заяви про визнання протиправним та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 25.06.2021 №Ф-20313-21), кількість затраченого часу 2 години, понесені витрати 2000,00 грн.

В матеріалах справи міститься акт виконаних робіт №19/01-1 від 19.01.2022, складений між позивачем та адвокатом Панцаковим С.Ю. про отримання правових послуг: витрати на професійну правничу допомогу (складання позовної заяви про визнання протиправним та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 25.06.2021 №Ф-20313-21), надано послуг га загальну суму 2000,00 грн. Послуги адвокатом Панцаковим С.Ю. надано в повному обсязі. Претензії відсутні.

Також в матеріалах справи наявні ордер про надання правової допомоги від 14.01.2022 серії АР №1079556 та квитанція до прибуткового касового ордера №19/01-1 від 19.01.2022, в якій зазначено, що за договором про надання правової допомоги №5/1 від 14.01.2022 , актом виконаних робіт №19/01-1 від 19.01.2022 , отримана винагорода у розмірі 2000,00 грн.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеного у постанові від 20 липня 2020 року у справі №750/8758/18 провадження №61-15483св19, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, адвокат може видати клієнту на його вимогу складений в довільній формі документ (квитанція, довідка, тощо), який буде підтверджувати факт отримання коштів від клієнта.

Суд зазначає, що відповідно достатті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «East/West Alliance Limited» проти України»», оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy), № 34884/97).

Суд також зазначив, що підприємство-заявник уклало договір з юридичною фірмою щодо її гонорару, який можна порівняти з угодою про умовний адвокатський гонорар. Така угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (рішення у справі «Ятрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), № 31107/96).

Суд вважає, що в даному випадку, зважаючи на предмет спору, незначну складність адміністративної справи, сталість судової практики Верховного Суду зі спірного питання, суд дійшов висновку, що витрати на правничу допомогу в розмірі 2000,00 грн. є співмірними з обсягом наданих послуг, у зв`язку з чим підлягають відшкодуванню.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що на користь позивача підлягають відшкодуванню витрати на правничу допомогу в розмірі 2000,00 грн., які стягується, відповідно достатті 139 КАС України, на його користь за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем по справі.

Керуючись статтями139,241,243-246,250 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_4 ) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (69107, м.Запоріжжя, пр.Соборний, 166, код ЄДРПОУ ВП 44118663) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) - задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Запорізькій області №Ф-20313-13 від 25.06.2021 в частині нарахування ОСОБА_1 недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в розмірі 30044,74 грн.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 992,40 грн. (дев`ятсот дев`яносто дві гривні 40 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Запорізькій області.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2000,00 грн. (дві тисячі гривень 00 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Запорізькій області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя Ж.М. Чернова