Постанова

від 12.10.2022 по справі 918/940/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2022 року

м. Київ

cправа № 918/940/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Сухового В.Г. (головуючий), Берднік І.С., Зуєва В.А.,

за участю секретаря судового засідання - Денисевича А.Ю.

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Гоща-Мілк" на рішення Господарського суду Рівненської області від 26.04.2022 (А.Качур) та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 28.06.2022 (В.Грязнов, Т.Філіпова, І.Розізнана) у справі №918/940/21

за позовом Виконувача обов`язків керівника Рівненської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області до: 1) Дослідної станції епізоотології Інституту ветеринарної медицини Національної академії аграрних наук України; 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Гоща-Мілк", третя особа Національна академія аграрних наук України про визнання договору недійсним та повернення земельних ділянок

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

1. Виконувач обов`язків керівника Рівненської окружної прокуратури (далі - Прокурор) звернувся в Господарський суд Рівненської області з позовом в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області (далі - Позивач) до Дослідної станції епізоотології Інституту ветеринарної медицини Національної академії аграрних наук України (далі - Відповідач-1), Товариства з обмеженою відповідальністю "Гоща-Мілк" (далі - Відповідач-2), третя особа Національна академія аграрних наук України (далі - Третя особа) про визнання недійсним договору контрактації сільськогосподарської продукції №06/05/21 від 06.05.2021 та повернення земельних ділянок.

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оспорюваний правочин є удаваним та вчинений його сторонами з метою приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, а саме, договору оренди землі. Крім того, такий договір оренди укладено Відповідачами без відповідного погодження Третьої особи з порушенням вимог цивільного та земельного законодавства, що відповідно до положень статей 203, 215, 235 ЦК України є підставою для визнання його недійсним. Оскільки оспорюваний договір, за яким здійснювалося користування Відповідачем-2 земельними ділянками підлягає визнанню недійсним, тому земельні ділянки підлягають поверненню Відповідачу-1.

Короткий зміст оскаржуваних судових рішень, ухвалених судом першої та апеляційної інстанцій

3. Рішенням Господарського суду Рівненської області від 26.04.2022, яке залишено без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 28.06.2022, позов задоволено частково. Визнано недійсним договір контрактації сільськогосподарської продукції №06/05/21 від 06.05.2021, укладений між Відповідачами. В решті позову відмовлено.

4. Рішення суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, мотивовано тим, що Прокурором належним чином обґрунтовано, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту та вбачаються виключні підстави для представництва інтересів держави у спірних правовідносинах відповідно до статті 23 Закону України "Про прокуратуру". Суд встановив відсутність істотних умов договору контрактації в оспореному договорі та встановив, що фактично Відповідачами укладено договір оренди землі, який сторони намагалися приховати, а тому такий договір є удаваним. Укладений же між сторонами фактично договір оренди землі не відповідає вимогам цивільного та земельного законодавства, тому такий договір підлягає визнанню недійсним. Крім того, оскільки сума договору перевищує 10% вартості активів Відповідача-1, укладення оспорюваного договору мало бути здійснено за погодженням з Третьою особою, але відсутність такого погодження також є додатковою підставою для визнання договору недійсним. Водночас, оскільки Відповідач-2 фактично не отримав земельні ділянки, тому у задоволенні позову щодо їх повернення відмовлено.

Короткий зміст вимог касаційної скарги Відповідача-2

5. Відповідач-2 подав касаційну скаргу на рішення та постанову судів попередніх інстанцій, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Аргументи учасників справи

Доводи Відповідача-2, який подав касаційну скаргу (узагальнено)

6. Відсутній висновок Верховного Суду стосовно застосування у подібних правовідносинах статті 92 ЗК України, статті 13 Закону України "Про оренду землі, статті 792 ЦК України щодо питання чи має право постійний землекористувач укладати договір контрактації сільськогосподарської продукції, а також, чи може постійний землекористувач залучати до виконання всіх або частини сільськогосподарських робіт третіх осіб на підставі цивільних або господарських договорів.

7. Відсутній висновок Верховного Суду стосовно застосування у подібних правовідносинах статей 712, 713 ЦК України щодо питання чи змінює залучення постійним землекористувачем до виконання сільськогосподарських робіт третіх осіб суть правочину з контрактації на будь-який інший.

8. Відсутній висновок Верховного Суду стосовно застосування у подібних правовідносинах частини третьої статті 203 ЦК України щодо питання чи можна визнавати договір контрактації недійсним при відсутності волевиявлення сторін на укладення договору оренди землі та безперервного володіння земельними ділянками їх постійним землекористувачем.

9. При прийнятті рішення у цій справі №918/940/21, судами попередніх інстанцій не враховано результати розгляду аналогічної іншої справи №918/351/21(918/672/21), в якій судом апеляційної інстанції 08.06.2022 прийнято постанову, якою відмовлено у задоволенні позову про визнання недійсним договору підряду та договору контрактації сільськогосподарської продукції.

Позиція інших учасників справи у відзиві на касаційну скаргу

10. Прокуратура та Позивач надали відзиви на касаційну скаргу, в яких просять залишити її без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

11. Відповідач-1 відзив на касаційну скаргу не надав, що у відповідності до частини третьої статті 295 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваних судових рішень у даній справі у касаційному порядку.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

12. Як встановили суди попередніх інстанцій, між Відповідачем-2 (Контрактант) та Відповідачем-1 (Виробник) 06.05.2021 укладено договір контрактації сільськогосподарської продукції №06/05/21. Договір складено з метою підтримки науково-дослідних робіт, отримання продукції шляхом сприяння у проведенні виробником випробувань "Стимулятору росту рослин зі знезаражуючими властивостями" шляхом порівняння дослідних та контрольних посівів, результати яких спрямовані на розвиток виробництва та забезпечення ефективного використання земель.

Інноваційною продукцією в розумінні цього договору є наукові результати випробувань у польових умовах протективних та ростостимулюючих властивостей солей полігексаметиленгуанідіну за передпосівної обробки соняшника, та сільськогосподарська (рослинницька) продукція створена в результаті цих випробувань (пункт 1.1 договору).

У порядку і на умовах, визначених цим договором, Виробник приймає на себе обов`язок щодо організації і виконання наукових робіт, а також зобов`язується виростити і передати у власність Контрактанта сільськогосподарську продукцію (надалі продукція), визначену у додатках до цього договору, а Контрактант зобов`язується сприяти Виробнику у отриманні наукових результатів польових випробувань, вирощуванні зазначеної продукції, прийняти і провести розрахунки за продукцію на умовах, передбачених цим договором. Право на інтелектуальну власність та результати наукових випробувань "Стимулятору росту зі знезаражуючими властивостями" шляхом порівняння дослідних та контрольних посівів залишаються за Виробником (пункт 1.2 договору).

Відповідно до пункту 1.3 договору Виробник зобов`язується здійснювати вирощування сільськогосподарської продукції на земельних ділянках загальною площею 78,2 га, що розташовані на території Городищенської сільської ради Рівненського району Рівненської області, а саме: на земельних ділянках з наступними кадастровими номерами: 5624683000:01:005:1137 площею 50,0 га (в межах, доступних для обробітку); 5624683000:01:001:0992 площею 16,29 га (в межах, доступних для обробітку); 5624683000:01:001:1392 площею 11,91 га (в межах, доступних для обробітку). Наведені земельні ділянки належать Виробнику на праві постійного користування землею, що підтверджується витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, доданими до цього договору.

Кількість, асортимент, одиниці виміру, ціна за одиницю, місце поставки продукції узгоджуються сторонами в додатках до цього договору (пункт 1.4 договору).

Виробник цим гарантує, що продукція нікому іншому не буде продана та зобов`язується не вчиняти жодних дій, які б могли призвести до виникнення обтяжень продукції без попереднього письмового погодження з Контрактантом (пункт 1.5 договору).

Виробник надає Контрактанту виключне право на виконання робіт, надання послуг та поставку товарно-матеріальних цінностей (насіння, засобів захисту рослин, мінеральних добрив, тощо), а також виключне право залучати третіх осіб в якості субпідрядника на виконання робіт та/або надання послуг, після попереднього погоджених з Виробником (пункт 1.6 договору).

У пунктах 2.1, 2.2 договору сторони визначили, що загальна орієнтовна вартість сільськогосподарської продукції, що буде вирощуватися протягом відповідного бюджетного року закріплена в додатку до договору. Ціна та орієнтовна кількість продукції, що постачається згідно із договором визначається в додатках до цього договору. Ціна та кількість продукції будуть скориговані на дату поставки продукції шляхом внесення змін до даного договору. Коригування ціни має бути здійснено виходячи із середніх ринкових цін на продукцію з поля (до сушення, очищення тощо) з урахуванням якісних характеристик. Зміна ціни відображається у відповідних додатках до договору. Остаточна вартість вирощеної сільськогосподарської продукції буде визначена сторонами додатково. При здійсненні розрахунків за продукцію, зобов`язання Контрактанта з оплати продукції зменшуються на вартість переданих Контрактантом виробнику товарно-матеріальних цінностей, та/або наданих послуг, для виробництва продукції на умовах цього договору.

Право власності на продукцію переходить до Контрактанта з моменту оплати за продукцію. Після фактичного отримання продукції сторони підписують акти приймання-передачі продукції Контрактантом (пункт 3.4 договору).

Відповідно до пунктів 4.2.1-4.2.4 договору Виробник зобов`язаний: забезпечити методологію проведення науково-дослідних робіт та обробку експериментальної частини посівного матеріалу розчинами "Стимулятора росту зі знезаражуючими властивостями" згідно із власною схемою досліду; виростити, зібрати і реалізувати Контрактанту продукцію, а також передати необхідну документацію на неї в установлений цим договором строк; вирощувати продукцію на земельних ділянках, що визначені в цьому договорі, з використанням власних засобів (у тому числі сільськогосподарської техніки), а також залученням для виконання сільськогосподарських робіт (послуг) виключно Контрактанта; забезпечити безперешкодний доступ представників та/або працівників, техніки Контрактанта до земельних ділянок та/або місць вирощування і зберігання продукції.

Виробник зобов`язаний зарахувати вартість поставлених Контрактантом матеріально-технічних наданих послуг, виконаних робіт та інших виробничих затрат у вартість вирощеної виробником сільськогосподарської продукції, тим самим зменшуючи загальну суму грошового зобов`язання Контрактанта перед Виробником, згідно із пунктом 2.1 договору (пункт 4.2.7 договору).

Контрактант, згідно з пунктом 4.3.1 договору, зобов`язується сприяти Виробнику в отриманні наукових результатів та вирощуванні продукції шляхом передачі Виробнику товарно-матеріальних цінностей (насіння, засобів захисту рослин, мінеральних добрив тощо), які Виробник використовує при виробництві продукції, шляхом виконання робіт та надання послуг, у контексті положень даного договору. Найменування, кількість, ціна та загальна вартість товарно-матеріальних цінностей, переданих Контрактантом Виробнику, вказується у накладних, які підписуються уповноваженими представниками сторін на підтвердження факту передачі; найменування, об`єми, кількість, ціна та загальна вартість виконаних робіт та/або наданих послуг, наданих/виконаних Контрактантом по умовам даного договору, вказуються у актах виконаних робіт та/або актах наданих послуг, які підписуються уповноваженими представниками сторін на підтвердження факту надання послуг та/або виконання робіт та/або вказуються (закріплюються) в окремих договорах на надання таких послуг та/або виконання таких робіт, в контексті даного договору.

У випадку порушення Виробником вимог пунктів 1.5, 1.6, 4.2, 9.10 договору, що потягнуло за собою неотримання Контрактантом обумовленого обсягу продукції, зобов`язаний відшкодувати Контрактанту вартість переданих Контрактантом товарно-матеріальних цінностей та/або виконаних робіт, та/або наданих послуг, що були передані для виробництва продукції на умовах цього договору, а також сплатити штраф в розмірі 50% вартості таких робіт/послуг (пункт 7.4 договору).

13. Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з частинами першою, третьою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

14. Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (зазначену правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі №905/1227/17).

15. Відповідно до статті 713 ЦК України за договором контрактації сільськогосподарської продукції виробник сільськогосподарської продукції зобов`язується виробити визначену договором сільськогосподарську продукцію і передати її у власність заготівельникові (контрактанту) або визначеному ним одержувачеві, а заготівельник зобов`язується прийняти цю продукцію та оплатити її за встановленими цінами відповідно до умов договору. До договору контрактації застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено договором або законом.

Особливості контрактації сільськогосподарської продукції закріплені у Господарському кодексі України, який, окрім наведеного, також передбачає обов`язок контрактанта сприяти виробникові у виробництві відповідної продукції (частина друга статті 272 ЦК України).

Згідно з частиною третьою статті 272 ГК України у договорах контрактації повинні передбачатися: види продукції (асортимент), гранично допустимий вміст у продукції шкідливих речовин; кількість продукції, яку контрактант приймає безпосередньо у виробника; ціна за одиницю, загальна сума договору, порядок і умови доставки, строки здавання-приймання продукції; обов`язки контрактанта щодо подання допомоги в організації виробництва сільськогосподарської продукції та її транспортування на приймальні пункти і підприємства; взаємна майнова відповідальність сторін у разі невиконання ними умов договору; інші умови, передбачені Типовим договором контрактації сільськогосподарської продукції, затвердженим у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

15.1. Тобто, предметом договору контрактації виступає сільськогосподарська продукція, яка за замовленням контрактанта (заготівельника) та за його сприяння буде вирощена виробником продукції (продавцем) і поставлена контрактанту, що зобов`язується прийняти і оплатити товар.

Характерною ознакою контрактації сільськогосподарської продукції є те, що виробник бере на себе зобов`язання виростити (виробити) продукцію, а не передає чи надає земельну ділянку контрактанту для вирощування продукції. Зобов`язанню виробника виростити визначену договором сільськогосподарську продукцію і передати її у власність контрактанту відповідає зобов`язання прийняти цю продукцію та оплатити її за встановленими цінами відповідно до умов договору.

Виробництво сільськогосподарської продукції силами та коштом контрактанта на земельній ділянці виробника суперечить природі договору контрактації.

Крім того, обов`язковою умовою договору контрактації сільськогосподарської продукції є асортимент, обсяг, якість сільськогосподарської продукції, її вартість та строки поставки. Специфіка сільськогосподарської продукції створює передумови виокремлення спеціального предмету договору, продукції, яка має відповідати таким означенням: має бути отримана в сільському господарстві; має бути плодом рослинництва або тваринництва. Тобто, предметом даного договору може бути лише первинна сільськогосподарська сировина, а результати наукових досліджень не можуть бути предметом договору контрактації.

16. Звертаючись з позовом про визнання спірного договору недійсним з підстав його удаваності і стверджуючи, що між Відповідачами вчинено не договір контрактації, а договір оренди землі, Позивач має довести яким нормам права суперечить укладений, на його переконання, договір оренди.

17. Відповідно до статті 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

17.1. За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. За удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.

Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК України, має визначити правочин, який насправді вчинили сторони, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення, в якому встановлює нікчемність цього правочину або визнає його недійсним. Таким чином, вимоги про визнання удаваним договору спрямовані на встановлення обставин, які є підставою для вирішення спору та підлягають з`ясуванню судом під час вирішення спору (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.01.2019 у справі №522/14890/16-ц).

18. Відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Законом України "Про оренду землі" та іншими нормативно-правовими актами.

Оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності (стаття 1 Закону України "Про оренду землі").

За приписами статті 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно із статтею 15 Закону України "Про оренду землі" істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); дата укладення та строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови. Договір оренди може передбачати надання в оренду декількох земельних ділянок, що перебувають у власності одного орендодавця (а щодо земель державної та комунальної власності - земельних ділянок, що перебувають у розпорядженні одного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування).

Положеннями статті 25 Закону України "Про оренду землі" унормовано, що орендар земельної ділянки має право отримувати продукцію і доходи, що кореспондується з положеннями статті 775 ЦК України (наймачеві належить право власності на плоди, продукцію, доходи, одержані в результатів користування річчю, переданою у найм).

19. Зі змісту наведених правових положень вбачається, що, як договір контрактації, так і договір оренди є оплатними. Однак на відміну від договору контрактації, за умовами якого замовник має оплатити саме вирощену та отриману сільськогосподарську продукцію, договір оренди укладається задля отримання однією стороною можливості користуватися земельною ділянкою з використанням її корисних властивостей (продукції і доходів), а другою стороною - плати за надане в користування майно. При цьому, правовими наслідками договору оренди землі є для однієї сторони (орендодавця) отримання плати за надане в користування майно (земельну ділянку), а для іншої (орендаря) - використання майна (земельної ділянки) на визначений строк та отримання урожаю від такої діяльності.

20. При цьому, слід зауважити, що правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на зміст, тому при оцінці відповідності волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам, суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов`язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків.

21. Проаналізувавши умови оспореного договору, суди попередніх інстанцій встановили, що умови договору не містять істотних умов договору контрактації, а містять всі істотні умови, притаманні договору оренди земельної ділянки, а саме: об`єкт оренди (земельні ділянки державної форми власності перебувають на праві постійного користування у Відповідача-1), дата укладення та строк дії договору (з 06.05.2021 по 31.12.2021), умови оплати (Контрактант сплачує Виробнику грошові кошти в погодженому розмірі).

21.1. Суди вказали, що зазначене в умовах договору зобов`язання Контрактанта провести розрахунки за продукцію на умовах, передбачених цим договором, є прихованими зобов`язаннями щодо плати за користування земельними ділянками Відповідача-1. Зокрема, положення пункту 2.2 договору передбачають, що при здійсненні розрахунків за продукцію, зобов`язання Контрактанта з оплати продукції зменшуються на вартість переданих Контрактантом Виробнику товарно-матеріальних цінностей, та/або наданих послуг, для виробництва продукції на умовах цього договору.

21.2. Аналізуючи умови спірного договору та дії сторін, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що Відповідач-1 не поніс витрат на виконання зобов`язань за договором, не здійснював робіт по обробці, вирощуванню та збору врожаю, не має техніки та працівників для вирощування сільськогосподарської продукції власними силами (як встановили суди, Відповідач-1 зазначив, що не має змоги самостійно виконувати науково-дослідні роботи з огляду на відсутність фінансування та відсутність техніки для обробки земельних ділянок; в листі №103 від 06.10.2021 до Рівненської окружної прокуратури зазначив, що дозволи на укладення договорів щодо передачі у користування земель та майна, закріплених за ним не отримувалися, працюючих у період з квітня по жовтень 2021 року 13 чоловік, з них 1 сумісник, техніка для обробітку земель відсутня).

21.3. Відповідач-2 виконав робіт та передав цінностей (насіння, добрива, засоби захисту рослин) за даним договором на суму 1 577 763,20 грн, тоді як Відповідач-1 передав за видатковими накладними сільськогосподарську продукцію (насіння соняшника) на суму 1 900 920,00 грн. Отже, різниця між цими сумами, за висновками судів попередніх інстанцій, становить приховану плату за користування земельними ділянками за оспореним договором.

21.4. Таким чином, з огляду на зміст спірного договору та фактичні правовідносини, що мали місце між сторонами, суди дійшли висновку, що прихованою метою сторін договору від 06.05.2021 було отримання Відповідачем-2 на платній основі можливості користуватися земельними ділянками Відповідача-1 з використанням їх корисних властивостей, а тому оспорений договір є удаваним з метою приховати орендні правовідносини, що насправді мали місце між сторонами. Відповідач-1 фактично передав у користування Відповідачу-2 на платній основі земельні ділянки, що перебувають у його постійному користуванні, а тому положення даного договору повинні відповідати законодавству, що регулює правовідносини у сфері оренди землі.

21.5. Отже, оцінивши в сукупності умови договору від 06.05.2021, суди попередній інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що у даному випадку оспорюваний договір є удаваним, оскільки згідно з встановленими обставинами такий договір за своєю суттю не є договором контрактації, а вчинений сторонами з метою приховати інший правочин - договір оренди землі для здійснення орендарем господарської діяльності.

22. У зв`язку з наведеним Суд погоджується з висновками господарських судів попередніх інстанцій про те, що до спірного договору слід застосовувати законодавчі положення передбачені для договору оренди землі, врегульовані, зокрема, положеннями ЗК України, Закону України "Про оренду землі" тощо. Відповідно, щодо оцінки відповідності спірного договору вимогам законодавства Суд виходить з такого.

22.1. Відповідно до частини першої статті 92 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

За приписами частини першої статті 95 ЗК України землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право: а) самостійно господарювати на землі; б) власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію; в) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, ліси, водні об`єкти, а також інші корисні властивості землі; г) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; ґ) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.

Згідно з частиною восьмою статті 93 ЗК України орендодавцями земельних ділянок є їх власники або уповноважені ними особи.

Положеннями частини четвертої статті 4 Закону України "Про оренду землі" визначено, що орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у державній власності, є органи виконавчої влади, які відповідно до закону передають земельні ділянки у власність або користування.

22.2. Положення земельного законодавства не надають постійному землекористувачу права розпоряджатися відповідною земельною ділянкою, в тому числі шляхом надання її в оплатне користування (оренду), оскільки цим правом наділений саме відповідний орган, уповноважений державою на здійснення таких функцій. Подібний за змістом висновок наведений Верховним Судом у справах №927/1099/20, №918/1226/20.

22.3. Конституційний Суд України у пункті 5.6 рішення №5-рп/2005 від 22.09.2005 у справі №1-17/2005 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 92, пункту 6 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України (справа про постійне користування земельними ділянками) також наголосив, що суб`єктивне право постійного користування земельною ділянкою суттєво відрізняється від суб`єктивного права власності на землю та суб`єктивного права оренди. Зокрема, власники землі та орендарі поряд із повноваженнями щодо володіння та користування наділяються і повноваженнями щодо розпорядження земельними ділянками (орендарі - в частині передачі земель у суборенду за згодою власника), а постійні користувачі такої можливості позбавлені.

23. Суд касаційної інстанції вважає правомірним посилання господарських судів попередніх інстанцій на те, що правовий аналіз наведених положень ЗК України та Закону України "Про оренду землі" дає підстави для висновку, що постійні користувачі не наділені повноваженнями розпоряджатися наданими їм у постійне користування землями державної власності. Таким правом наділений лише власник землі або уповноважена ним особа.

24. Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що у Відповідача-1, як постійного користувача спірними земельними ділянками, відсутні повноваження на розпорядження цими ділянками, оскільки такі земельні ділянки залишаються у державній власності, і особа, якій земельні ділянки надано у постійне користування із земель державної форми власності наділяється лише правомочностями володіння і користування ними, а право розпорядження - виключна компетенція власника.

25. За таких обставин, встановивши, що оспорюваний правочин не є договором контрактації, а є прихованим договором оренди землі, який укладено всупереч вимогам Цивільного та Земельного кодексів України, Закону України "Про оренду землі", суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для визнання договору №06/05/21 від 06.05.2021 недійсним.

26. У касаційній скарзі скаржник обґрунтував наявність підстави для касаційного оскарження, передбаченої у пункті 3 частини другої статті 287 ГПК України, і таке обґрунтування полягає у відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах та не застосування судами першої та апеляційної інстанцій: статті 92 ЗК України, статті 13 Закону України "Про оренду землі, статті 792 ЦК України щодо питання чи має право постійний землекористувач укладати договір контрактації сільськогосподарської продукції, а також, чи може постійний землекористувач залучати до виконання всіх або частини сільськогосподарських робіт третіх осіб на підставі цивільних або господарських договорів (пункт 6 постанови); статей 712, 713 ЦК України щодо питання чи змінює залучення постійним землекористувачем до виконання сільськогосподарських робіт третіх осіб суть правочину з контрактації на будь-який інший (пункт 7 постанови); частини третьої статті 203 ЦК України щодо питання чи можна визнавати договір контрактації недійсним при відсутності волевиявлення сторін на укладення договору оренди землі та безперервного володіння земельними ділянками їх постійним землекористувачем (пункт 8 постанови).

26.1. Водночас, за результатами розгляду касаційної скарги Відповідача-2, суд касаційної інстанції вважає, що, враховуючи встановлені судами попередніх інстанцій фактичні обставини справи та правильність застосування норм законодавства, підстав для формування Верховним Судом правового висновку щодо застосування вказаних скаржником норм права у контексті спірних правовідносин немає.

26.2. Зокрема, судами не встановлено обставин щодо залучення Виконавцем за спірним договором до виконання своїх обов`язків третіх осіб. Контрактант у даних правовідносинах є стороною спірного договору, а, отже, не є "третьою особою", як помилково вважає скаржник.

Поряд з цим, суди встановили, що Виконавець не користувався земельними ділянками для їх обробітку та вирощування продукції за спірним договором за браком ресурсів, а таке фактичне користування (обробіток, вирощування, збір врожаю тощо) здійснював Контрактант.

27. Посилання скаржника, що при прийнятті рішення у цій справі №918/940/21, судами попередніх інстанцій не враховано результати розгляду аналогічної іншої справи №918/351/21(918/672/21), в якій судом апеляційної інстанції 08.06.2022 прийнято постанову, якою відмовлено у задоволенні позову про визнання недійсним договору підряду та договору контрактації сільськогосподарської продукції (пункт 9 цієї постанови), колегією суддів відхиляються з огляду на таке.

27.1. Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статті 236 ГПК України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.

Таким чином, призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз`яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав`язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.

Тобто, в розумінні зазначених вище норм права, обов`язковими до врахування під час прийняття судом судового рішення є висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах саме Верховного Суду, а не в постановах суду апеляційної інстанції.

При цьому, Верховним Судом 29.09.2022 прийнято постанову у справі №918/351/21(918/672/21), якою постанову апеляційного господарського суду від 08.06.2022 скасовано та залишено без змін рішення суду першої інстанції від 05.04.2022, яким задоволено позов про визнання недійсними договорів контрактації та підряду з огляду на те, що, зокрема, вказані договори є удаваними.

28. Крім того, суди попередніх інстанцій, надавши оцінку зібраним у справі доказам та врахувавши вимоги статей 7, 8 Закону України "Про наукову і науково-технічну діяльність", статті 3 Закону України "Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, національних галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу", дійшли висновку, що за оспорюваним договором Відповідачем-1 передано Відповідачу-2 право користування земельними ділянками наукової установи (Третьої особи) без дозволу суб`єкта управління таким державним майном, що свідчить про те, що при укладенні договору було порушено вимоги статті 732 ГК України.

28.1. В свою чергу, скаржник в касаційній скарзі послався на помилкове посилання суду апеляційної інстанції на пункт 1 статті 732 ГК України та висновок суду, що недотримання положень вказаної норми права є самостійною підставою для визнання спірного правочину недійсним.

28.2. Згідно зі статтею 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі №918/940/21 вказано скаржником в касаційній скарзі та, відповідно, є, згідно ухвали Верховного Суду від 05.09.2022, неправильне застосування судами норм матеріального права - статті 92 ЗК України, статті 13 Закону України "Про оренду землі, статей 203, 712, 713, 792 ЦК України при відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування цих норм права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України).

Колегія суддів звертає увагу на те, що, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції пункту 1 статті 732 ГК України, скаржник не зазначає (вмотивовано необґрунтовано), з урахуванням вимог пункту 5 частини другої статті 290 та частини другої статті 287 ГПК України, в чому полягає порушення та неправильне застосування апеляційним господарським судом вказаної норми матеріального права.

29. При цьому, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позову в частині позовної вимоги про повернення Відповідачем-2 Відповідачу-1 земельної ділянки загальною площею 78,2 га, оскільки, фактично, земельна ділянка не була отримана Відповідачем-2.

30. З огляду на наведене, Суд дійшов висновку, що касаційна скарга за своїм змістом фактично зводиться до незгоди з наданою судами першої та апеляційної інстанцій оцінкою встановлених обставин справи, доводи скаржника зводяться до надання судом касаційної інстанції переоцінки наявних в матеріалах справи доказів, що з огляду на визначені в статті 300 ГПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції не є компетенцією суду касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

31. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Відповідно до частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

32. Враховуючи те, що доводи касаційної скарги про порушення і неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при прийнятті оскаржуваних судових рішень не знайшли свого підтвердження, суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, вважає, що оскаржувані рішення та постанова судів попередніх інстанцій прийняті з додержанням норм матеріального та процесуального права, а відтак підстав для їх зміни чи скасування не вбачається.

Щодо розподілу судових витрат

33. Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржувані судові рішення, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Гоща-Мілк" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Рівненської області від 26.04.2022 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 28.06.2022 у справі №918/940/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя В. Суховий

Суддя І. Берднік

Суддя В. Зуєв