Ухвала

від 24.10.2022 по справі 910/14913/18

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

24 жовтня 2022 року

м. Київ

cправа № 910/14913/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Случ О. В. - головуючий (доповідач), Волковицька Н. О., Могил С. К.,

перевіривши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Проскан"

на рішення Господарського суду міста Києва від 22.06.2021 (суддя Кирилюк Т. Ю.)

і постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.12.2021 (головуючий суддя Тищенко О. В., судді Станік С. Р., Шаптала Є. Ю.)

у справі № 910/14913/18

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Сканія Україна"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Проскан"

про розірвання договору

і за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Проскан"

до Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Сканія Україна"

про стягнення 169 651 595 грн,

ВСТАНОВИВ:

30.09.2022 скаржник надіслав до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Господарського суду міста Києва від 22.06.2021 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.12.2021 у справі № 910/14913/18.

Відповідно до протоколу передачі судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) раніше визначеному складу суду від 03.10.2022 вказану касаційну скаргу передано для розгляду колегії суддів у складі: Случ О. В. - головуючий (доповідач), Могил С. К., Уркевич В. Ю.

12.10.2022 від Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Сканія Україна" надійшло заперечення проти відкриття касаційного провадження по справі.

Відповідно до Розпорядження заступника керівника апарату-керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 24.10.2022 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 910/14913/18 у зв`язку з перебуванням у відрядженні судді Уркевича В. Ю.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.10.2022 вказану касаційну скаргу передано для розгляду колегії суддів у складі: Случ О. В. - головуючий (доповідач), Волковицька Н. О., Могил С. К.

Здійснивши перевірку матеріалів касаційної скарги на відповідність вимогам статей 288, 290 Господарського процесуального кодексу України, Суд встановив, що подана скарга їм не відповідає з огляду на таке.

Колегія суддів зазначає, що скаржник подав касаційну скаргу з порушенням вимог, установлених статтею 288 Господарського процесуального кодексу України.

За змістом статті 288 Господарського процесуального кодексу України касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення (частина друга статті 288 Господарського процесуального кодексу України).

Строк на касаційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині четвертій статті 293 цього Кодексу.

У своїй касаційній скарзі скаржник заявив клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 22.06.2021 і постанови Північного апеляційного господарського суду від 08.12.2021, у якому зазначив, що копію оскаржуваної постанови він отримав 06.01.2022, після чого було подано касаційну скаргу, проте, касаційну скаргу було повернуто ухвалою Верховного Суду від 11.07.2022 у зв`язку з неусуненням недоліків вперше поданої касаційної скарги.

Також скаржник зазначив, що копію ухвали про повернення вперше поданої касаційної скарги він отримав 18.07.2022, однак у зв`язку з тим, що 24.02.2022 Указом Президента України введено воєнний стан в України, скаржник був змушений тимчасово призупинити свою діяльність через існуючу загрозу життю та здоров`ю, а тому з незалежних від нього причин був позбавлений можливості своєчасно усунути недоліки поданої касаційної скарги у передбачені строки.

А також, скаржник зазначив, що після повернення вперше поданої касаційної скарги зазначені недоліки ним було виправлено належним чином, а повторне звернення з виправленими недоліками касаційної скарги здійснюється у максимально стислі строки після настання такої можливості у скаржника.

Розглянувши клопотання про поновлення процесуального строку на подання касаційної скарги, колегія суддів зазначає таке.

Вперше подану касаційну скаргу скаржник надіслав до Верховного Суду 26.01.2022, проте касаційну скаргу було залишено без руху ухвалою Верховного Суду від 16.02.2022. Підставою для залишення касаційної скарги без руху стало те, що скаржник у своїй касаційній скарзі не визначив жодної з підстав касаційного оскарження судових рішень, передбаченої (передбачених) частиною другою статті 287 Господарського процесуального кодексу України та не сплатив судовий збір у визначених законом розмірі. У подальшому касаційну скаргу було повернуто ухвалою Верховного Суду від 11.07.2022 у зв`язку з неусуненням недоліків касаційної скарги.

Повторно скаржник надіслав касаційну скаргу лише 30.09.2022, тобто зі значним пропуском процесуального строку, при цьому сам скаржник зазначив, що ухвалу Верховного Суду від 11.07.2022 про повернення касаційної скарги він отримав ще 18.07.2022.

Частиною першою статті 119 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними.

Зі змісту наведеної правової норми вбачається, що законодавець не передбачив обов`язок суду автоматично поновлювати пропущений строк за наявності відповідної заяви скаржника, оскільки в кожному випадку суд має чітко визначити, з якої саме поважної причини такий строк було пропущено та чи підлягає він поновленню.

Господарський процесуальний кодекс України не пов`язує право суду відновити пропущений строк з певним колом обставин, що спричинили пропуск строку. Для поновлення процесуального строку суд має встановити наявність об`єктивно непереборних обставин, які перешкоджали вчасному зверненню зі скаргою на судове рішення, у зв`язку з чим заявник має довести суду їх наявність та непереборність, оскільки в іншому випадку нівелюється значення чіткого окреслення законодавчо закріплених процесуальних строків.

Посилання скаржника на те, що він не зміг вчасно усунути недоліки касаційної скарги, які було зазначено в ухвалі Верховного Суду від 16.02.2022, у зв`язку з її неотриманням не обґрунтовано скаржником, оскільки ухвалу про залишення касаційної скарги без руху скаржникові було надіслано на адресу, яку він сам вказав у свої касаційній скарзі, проте ухвала повернулася до Верховного Суду з відміткою про повернення поштового відправлення у зв`язку із закінченням терміну зберігання на поштовому відділенні.

Суд вважає за необхідне зазначити, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь у справі на всіх етапах розгляду, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (рішення Європейського суду прав людини від 07 липня 1989 року у справі "Юніон Аліментаріа проти Іспанії").

Як наголошує в своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, позивач як сторона (у нашому випадку, особа яка подавала касаційну скаргу), яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки (рішення Європейського суду прав людини у справі "Каракуця проти України").

Суд вважає за необхідне також зазначити, що як передбачено положеннями статей 42, 43 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право ознайомлюватися з матеріалами справи, робити з них витяги, копії, одержувати копії судових рішень; а також повинні добросовісно користуватися процесуальними правами.

Сторони мають цікавитися станом відомих їм судових проваджень.

За змістом статті 129 Конституції України до основних засад судочинства належить, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Положеннями статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства України з 1997 року, кожному гарантовано право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у контексті Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна із сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Рябих проти Росії").

Можливість відновлення пропущеного процесуального строку пов`язана із наявністю саме поважних причин його пропуску. Поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними та пов`язані із дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій.

Щодо посилань скаржника на те, що 24.02.2022 Указом Президента України введено воєнний стан в Україні з 24.02.2022 строком на 30 діб з подальшим продовженням строку дії воєнного стану, суд зазначає, що такі обґрунтування також не можуть бути визнано поважною причиною пропуску строку на касаційне оскарження, оскільки скаржник жодним чином не обґрунтовує, яким чином введення воєнного стану саме по собі призвело до неможливості вчасно усунути недоліки та в подальшому - пропуску строку на касаційне оскарження.

Зважаючи на викладене, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що у клопотанні про поновлення строку не наведено достатнього обґрунтування поважності причин пропуску строку на касаційне оскарження, а також не зазначено об`єктивних непереборних обставин, що стали причиною його пропуску, у зв`язку з чим колегія суддів визнає наведені підстави неповажними та відмовляє у його задоволенні.

Оскільки наведені обставини не обґрунтовані неналежними доказами, вони не можуть вважатися причиною, яка дійсно б перешкоджала звернутися в передбачений законом строк до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, у зв`язку з чим наведені підстави для поновлення процесуального строку визнаються неповажними.

Частиною третьою статті 292 Господарського процесуального кодексу України визначено, що касаційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 288 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, наведені нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху особа має право звернутися до суду касаційної інстанції із заявою про поновлення строку або навести інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву (клопотання) не буде подано особою в зазначений строк або наведені підстави для поновлення строку на касаційне оскарження визнані неповажними, суд відмовляє у відкритті касаційного провадження на підставі пункту 4 частини першої статті 293 цього Кодексу.

За змістом пункту 1 частини першої статті 287 Господарського процесуального кодексу України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 5 частини другої статті 290 Господарського процесуального кодексу України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 287 цього Кодексу підстави (підстав).

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

Таким чином, із огляду на зміст наведених вимог процесуального закону при касаційному оскарженні судових рішень з підстав, передбачених пунктами 1-3 частини другої статті 287 цього Кодексу, касаційна скарга має містити:

пункт 1) - формулювання висновку щодо застосування норми права із зазначенням цієї норми права з викладенням правовідносин, у яких ця норма права застосована, а також посилання на постанови Верховного Суду, в яких зроблено інший (який саме) висновок щодо застосування цієї ж норми права та в яких правовідносинах;

пункт 2) - обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, із зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та мотивів такого обґрунтування відступлення;

пункт 3) - зазначення норми права щодо якої відсутній висновок її застосування із конкретизацією правовідносин, в яких цей висновок відсутній.

У разі оскарження судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, касаційна скарга має містити зазначення обставин, наведених у частинах 1, 3 статті 310 цього Кодексу.

Аналіз наведених норм Господарського процесуального кодексу України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої статті 287 Господарського процесуального кодексу України у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, як на підставу (підстави) для касаційного оскарження.

Частиною першою статті 300 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Таким чином правильність оформлення касаційної скарги, зокрема, її вимоги, зміст та підстави касаційного оскарження, покладається саме на заявника касаційної скарги.

У касаційній скарзі скаржник, зокрема, зазначає, що підставою касаційного оскарження є відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України), однак у контексті вказаної підстави касаційного оскарження, не зазначає норму (норми) права, щодо якої (яких) відсутній висновок про її (їх) застосування, а також не вказує, у чому саме полягає помилка судів попередніх інстанцій при застосуванні відповідних норм права та як саме ці норми права судами були застосовано неправильно, що порушує пункт 5 частини другої статті 290 Господарського процесуального кодексу України.

Викладені у касаційній скарзі доводи зводяться до необхідності переоцінки доказів у справі та безпосередньо пов`язані із встановленням фактичних обставин справи, тоді як суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 Господарського процесуального кодексу України).

Крім того, відповідно до пункту 2 частини четвертої статті 290 Господарського процесуального кодексу України до касаційної скарги додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначено Законом України "Про судовий збір".

Згідно зі статтею 4 Закону України "Про судовий збір", судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до абзацу 1 частини третьої статті 6 Закону України "Про судовий збір" за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий бір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру.

Згідно з підпунктами 1, 2 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" (в редакції закону, чинній на момент подання позовної заяви) за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру розмір ставки судового збору складав 1,5 відсотка від ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; за подання позовної заяви немайнового характеру розмір ставки судового збору складав 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб за кожну немайнову вимогу.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2018 установлено в розмірі 1 762 грн (первісний позов було подано у 2018 році).

Відповідно до підпункту 5 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" (в редакції закону, чинній на момент подання касаційної скарги) ставка судового збору за подання до господарського суду касаційної скарги на рішення суду встановлюється у розмірі - 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.

22.06.2021 рішенням Господарського суду міста Києва первісний та зустрічний позови задоволено повністю.

08.12.2021 постановою Північного апеляційного господарського суду рішення Господарського суду від 22.06.2021 скасовано в частині задоволення зустрічного позову та прийнято в цій частині нове рішення про відмову. В іншій частині рішення залишено без змін.

Як убачається з касаційної скарги, скаржник просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 22.06.2021 в частині задоволення первісного позову, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.12.2021 повністю.

Предметом первісного позову у цій справі є (1) розірвання договору, а предметом зустрічного позову є (2) стягнення 169 651 595 грн.

Отже, згідно з приписами Закону України "Про судовий збір" (в редакції, чинній на дату подачі касаційної скарги) судовий збір за подання касаційної скарги мав бути сплачений у розмірі 1 236 942 грн.

Проте, скаржник до матеріалів касаційної скарги додав квитанцію від 24.01.2022 № 0.0.2432647094.1 про сплату судового збору у розмірі 3 682 грн, а також заявив клопотання про розстрочення сплати судового збору за подання касаційної скарги у зв`язку з тим, що відкрито провадження про його банкрутство.

Розглянувши клопотання, Суд зазначає таке.

Статтею 8 Закону України "Про судовий збір" визначено перелік умов, за яких суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, а також зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати.

Так, відповідно до частини першої статті 8 Закону України "Про судовий збір", враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю. Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати з підстав викладених вище. Цей перелік умов є вичерпним.

Крім цього, статтею 129 Конституції України передбачено, що однією з основних засад судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

В свою чергу, наявність таких умов скаржник у своєму клопотанні про відстрочення сплати судового збору не навів, а склад сторін у справі та предмет позову не свідчить про можливість їх поширення на дані правовідносини, у зв`язку з чим заявлене клопотання задоволенню не підлягає.

Таким чином, у зв`язку з відсутністю в матеріалах касаційної скарги документів, що підтверджують сплату судового збору, скаржникові необхідно усунути недоліки касаційної скарги та подати до суду документ на підтвердження сплати судового збору у встановлених законом порядку і розмірі.

Згідно з частиною другою статті 292 Господарського процесуального кодексу України у разі якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 290 цього Кодексу, застосовуються положення статті 174 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала.

Відповідно до частини другої статті 174 Господарського процесуального кодексу України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Враховуючи викладене, з урахуванням заперечення проти відкриття касаційного провадження Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Сканія Україна", касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Проскан" необхідно залишити без руху із наданням скаржникові строку на (1) подання клопотання (заяви) про поновлення строку на касаційне оскарження судового рішення із наведенням інших підстав для поновлення строку на касаційне оскарження, (2) приведення касаційної скарги у відповідність до вимог пунктів 5 частини другої статті 290 Господарського процесуального кодексу України шляхом викладення касаційної скарги у новій редакції з урахуванням наведених вище вимог процесуального законодавства і (3) надання доказів про сплату (доплату) судового збору у розмірі 1 233 260 грн, який не може перевищувати 10 днів з дня вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху.

Керуючись статтями 174, 234, 287, 288, 290, 292 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

У Х В А Л И В:

1. Відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю "Проскан" у задоволенні клопотання про розстрочення сплати судового збору за подання касаційної скарги.

2. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Проскан" на рішення Господарського суду міста Києва від 22.06.2021 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.12.2021 у справі № 910/14913/18 залишити без руху.

3. Надати Товариству з обмеженою відповідальністю "Проскан" строк для усунення недоліків, який не може перевищувати 10 днів з дня вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху.

4. Роз`яснити, що у разі невиконання у встановлений строк вимог даної ухвали, касаційна скарга буде повернута скаржникові або у відкритті касаційного провадження буде відмовлено.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Случ

Судді Н. О. Волковицька

С. К. Могил