Рішення

від 21.10.2022 по справі 640/21959/19

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 жовтня 2022 року м. Київ № 640/21959/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Федорчука А.Б., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу

за позовом Державного підприємства «Науковий селекційно-генетичний центр рибництва» (03164, м. Київ, вул. Обухівська, 135)

до Київської міської ради (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 36)

треті особи Товариство з обмеженою відповідальністю «Айлерс» (03133, м. Київ, пров. Артилерійський, 5а, оф. 11),

Комунальне підприємство «Київтранспарксервіс» (01030, м. Київ, вул. Леонтовича, 6)

про визнання протиправним та скасування рішення в частині, -

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулося Державне підприємство «Науковий селекційно-генетичний центр рибництва» (надалі по тексту також - позивач) з адміністративним позовом до Київської міської ради (надалі по тексту - відповідач), треті особи - Товариство з обмеженою відповідальністю «Айлерс», Комунальне підприємство «Київтранспарксервіс», в якому просить суд: визнати протиправним та скасувати рішення Київської міської ради від 29 листопада 2018 року №222/6273 «Про внесення змін до таблиці №1 до додатка 5 до рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року №242/5629 «Про встановлення місцевих податків і зборів у місті Києві» в частині включення в дану таблицю земельної ділянки під пунктом №26 у Святошинському районі, що розташована за адресою: м. Київ, вул. Обухівська, 135 та закріплення її за Комунальним підприємством «Київтранспарксервіс».

В обґрунтування позовних вимог представник позивача вказав, що ДП «Науковий селекційно-генетичний центр рибництва» правомірно за рішенням виконкому Київської міської ради депутатів трудящих №714 від 14 травня 1968 року та №558 від 15 квітня 1974 року отримав право користування земельною ділянкою, яке не припинялось, земельна ділянка площею 2,09 га з користування позивача не вилучалась, а відтак дії Київської міської ради по передачі земельної ділянки до КП «Київтранспарксервіс» порушують права власності позивача на землю.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 листопада 2019 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

У відзиві на адміністративний позов представник Київської міської ради зазначив, що на земельних ділянках, на яких розташовані спеціально обладнані місця для надання оператором платних послуг паркування транспортних засобів, оператор не має права здійснювати будь-яку діяльність, окрім надання платних послуг з паркування транспортних засобів та обладнання таких місць, а також, на таких земельних ділянках заборонено розміщення/будівництво будь-яких будівель, в т.ч. гаражів, окрім елементів благоустрою для обслуговування паркувального майданчику. Відтак, на думку представника відповідача, КП «Київтранспарксервіс» правомірно користується земельною ділянкою за адресою: м. Київ, Святошинський район, вул. Обухівська, 135 на підставі рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року №242/5629 із змінами та доповненнями.

Також, представник відповідача просив врахувати, що за поданням Департаменту земельних ресурсів рішення щодо передачі земельної ділянки у власність (оренду) Київська міська рада не приймала, в у міському земельному кадастрі щодо державної реєстрації речових прав на земельну ділянку (код ділянки 75:507:001) відсутня.

У письмових поясненнях на адміністративний позов представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Айлерс» повідомив, що доказів присвоєння земельній ділянці кадастрового номеру, реєстрації земельної ділянки в Державному земельному кадастрі та реєстрації права власності чи користування позивача на земельну ділянку позивачем надано не було, відтак позивачем не доведено ані формування земельної ділянки як об`єкта цивільних прав, ані виникнення у позивача будь-яких прав на спірну земельну ділянку.

З огляду на викладене вище та відсутність клопотань про розгляд справи у судовому засіданні, справа розглядається в порядку спрощеного провадження без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі, на підставі наявних у справі матеріалів.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Згідно рішення виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих від 14 травня 1968 року №714 «Про відвод земельної ділянки Київському філіалу Центрального конструкторського бюро Міністерства рибного господарства СРСР під будівництво виробничого корпусу» відведено Київському філіалу Центрального конструкторського бюро Міністерства рибного господарства СРСР земельну ділянку площею 1,50 га під будівництво виробничого корпусу на ділянці, яка безпосередньо прилягає з півночі до території Українського науково-дослідного інституту рибного господарства с. Біличі Жовтневого району. Земельну ділянку відвести за рахунок території земельного фонду.

Відповідно до архівної копії рішення №558 виконавчого комітету Київської міської Ради депутатів в трудящих від 15 квітня 1974 року «Про відведення додаткової земельної ділянки та дозвіл Мінрибгоспу СРСР на будівництво інженерно-лабораторного корпусу для розміщення в ньому працівників спеціального дослідно-конструкторського бюро рибоводної техніки» Мінрибгоспу СРСР вирішено відвести додаткову земельну ділянку площею 0,3 га та дозволити здійснити будівництво інженерно-лабораторного корпусу робочою площею до 5 тис. кв. метрів для розміщення в ньому працівників спеціального дослідно-конструкторського бюро рибоводної техніки з загальною чисельністю працюючих до 450 чоловік на раніш відведеній території по вул. Обухівській, 135 в Ленінградському районі. При розробці технічної документації на будівництво зазначеного корпусу врахувати у зведеному кошторисі обладнання їдальні та медпункту. Земельну ділянку відвести за рахунок території земфонду по вул. Обухівській.

На підставі наказу Міністерства аграрної політики України від 09 березня 2006 року №102 «Про створення Державного підприємства «Науковий селекційно-генетичний центр виробництва» реорганізовано Науковий констукторсько-технологічний центр «Техрибвод» шляхом перетворення його в державне підприємство «Науковий селекційно-генетичний центр рибництва», розмістивши його за адресою: м. Київ, вул. Обухівська, 135 та визначено останнього правонаступником прав та обов`язків Наукового конструкторсько-технологічного центру «Техрибвод».

Так, 23 червня 2011 року Київська міська рада прийняла рішення №242/5629 «Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві», яким відповідно до Податкового кодексу України Київська міська рада вирішила установити в м. Києві місцеві податки та збори, зокрема:

- податок на майно, який складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.

- єдиний податок для суб`єктів господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності та віднесені до першої та другої групи платників єдиного податку, визначених у підпунктах 1 і 2 пункту 293.2 статті 293 Податкового кодексу України, у такому розмірі: для першої групи платників єдиного податку - 10 відсотків розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року; для другої групи платників єдиного податку - 20 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.

- туристичний збір;

- збір за місця для паркування транспортних засобів.

Пунктом 2 рішення від 23 червня 2011 року №242/5629 Київська міська рада затвердила:

- положення про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (додаток 1);

- положення про транспортний податок (додаток 2);

- положення про плату за землю (додаток 3);

- положення про туристичний збір (додаток 4);

- положення про збір за місця для паркування транспортних засобів (додаток 5).

Додатком № 5 до рішення від 23 червня 2011 року №242/5629 Київська міська рада затвердила Положення про збір за місця для паркування транспортних засобів у м. Києві (далі - Положення),

Відповідно до вказаного пункту 1 вказаного Положення платниками збору є юридичні особи, їх філії (відділення, представництва), фізичні особи - підприємці, які згідно з рішенням Київської міської ради організовують та провадять діяльність із забезпечення паркування транспортних засобів на майданчиках для платного паркування та спеціально відведених автостоянках.

Згідно пункту 2 Положення об`єктом оподаткування є земельна ділянка, яка згідно з рішенням Київської міської ради спеціально відведена для забезпечення паркування транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування, тротуарах або інших місцях, а також комунальні гаражі, стоянки, паркінги (будівлі, споруди, їх частини), які побудовані за рахунок коштів місцевого бюджету, за винятком площі земельної ділянки, яка відведена для безоплатного паркування транспортних засобів, передбачених статтею 30 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».

Базою оподаткування є площа земельної ділянки, відведена для паркування, а також площа комунальних гаражів, стоянок, паркінгів (будівель, споруд, їх частин), які побудовані за рахунок коштів місцевого бюджету.

Пунктом 3 Положення передбачено, що ставка збору встановлюється за кожний день провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів у гривнях за 1 квадратний метр площі земельної ділянки, відведеної для організації та провадження такої діяльності, у розмірі 0,0 відсотка мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року, відповідно до рішення та згідно з переліком паркувальних майданчиків, які закріплені за комунальним підприємством "Київтранспарксервіс" (таблиця 1).

Таблицею № 1 до Додатка № 5 до рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року №242/5629 визначено Перелік паркувальних майданчиків, які закріплені за комунальним підприємством «Київтранспарксервіс». Вказаним переліком визначено: місцезнаходження земельних ділянок; кількість машиномісць; площа земельної ділянки, закріпленої за КП «Київтранспарксервіс»; технічне облаштування.

Рішенням Київської міської ради від 29 листопада 2018 року №222/6273 «Про внесення змін до таблиці №1 до додатка 5 до рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року №242/5629 «Про встановлення місцевих податків і зборів у місті Києві» включено в дану таблицю земельну ділянку під пунктом №26 у Святошинському районі, що розташована за адресою: м. Київ, вул. Обухівська, 135 (навпроти) та закріплено її за Комунальним підприємством «Київтранспарксервіс».

Незгода позивача із прийняттям даного рішення в частині включення земельної ділянки за адресою м. Київ, вул. Обухівська, 135 (навпроти) до переліку паркувальних майданчиків, які закріплені за комунальним підприємством «Київтранспарксервіс» зумовила його звернення до суду з даним адміністративним позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України (тут і далі по тексту всі нормативно-правові акти наведені в редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин), органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Статтею 14 Конституції України встановлено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Статтею 64 Конституції України встановлено, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Згідно з частиною 1 статті 144 Конституції України, органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території. Інші питання організації місцевого самоврядування, формування, діяльності та відповідальності органів місцевого самоврядування визначаються законом на підставі статті 146 Конституції України.

Відповідно до частини 1 статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 року №280/97-ВР (далі Закон №280/97-ВР) сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Статтею 25 Закону №280/97-ВР сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Пунктом 34 частини 1 статті 26 вищезгаданого Закону передбачено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин.

Згідно з ч. 1 ст. 59 Закону №280/97-ВР рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Відповідно до пунктів «а» та «б» частини 1 статті 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Відтак, за приписами статей 19, 140, 143, 144, 146 Конституції України, гарантоване державою місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи і передбачає правову, організаційну та матеріально-фінансову самостійність, яка має певні конституційно-правові межі.

З аналізу вказаних конституційних положень вбачається, що органи місцевого самоврядування, здійснюючи владу і самостійно вирішуючи питання місцевого значення, віднесені законом до їх компетенції, та приймаючи рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території, зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому, згідно постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 06 березня 2008 року №2 «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України» підставами для визнання будь-якого акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт.

Обов`язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів суб`єктів правовідносин, на регулювання яких видано спірний акт.

Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин.

Так, як вбачається з наявних матеріалів справи, земельну ділянку площею 2,09 га на підставі рішень виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих №714 від 14 травня 1968 року та №558 від 15 квітня 1974 року відвідено позивачу під будівництво виробничого корпусу на ділянці, яка безпосередньо прилягає з півночі до території Українського науково-дослідного інституту рибного господарства с. Біличі Жовтневого району, а також на частині ділянки площею 0,3 га дозволено здійснити будівництво інженерно-лабораторного корпусу робочою площею до 5 тис. кв. метрів для розміщення в ньому працівників спеціального дослідно-конструкторського бюро рибоводної техніки з загальною чисельністю працюючих до 450 чоловік на раніш відведеній території по вул. Обухівській, 135 в Ленінградському районі, за рахунок території земельного фонду.

Позиція відповідача зводиться до того, що право користування на вказану земельну ділянку не було зареєстровано у встановленому законодавством порядку, відтак, спірне рішення не порушує права та законні інтереси позивача.

В той же час, вимогами частини 1 статті 123 Земельного кодексу України визначено, що надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.

Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення; формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання).

Надання у користування земельної ділянки, зареєстрованої в Державному земельному кадастрі відповідно до Закону України «Про Державний земельний кадастр», право власності на яку зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, без зміни її меж та цільового призначення здійснюється без складення документації із землеустрою.

Надання у користування земельної ділянки в інших випадках здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). У такому разі розроблення такої документації здійснюється на підставі дозволу, наданого Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування, відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, крім випадків, коли особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки у користування, набуває право замовити розроблення такої документації без надання такого дозволу.

На земельній ділянці (75:507:001), що розташована за адресою: м. Київ, вул. Обухівська, 135, розташовані об`єкти нерухомості Державного підприємства «Науковий селекційно-генетичний центр рибництва» з 08 травня 2007 року.

Також, змістом листа Головного управління земельних ресурсів Київської міської ради (КМДА) від 04 грудня 2008 року №03-25/48777 підтверджується, що за даними автоматизованої системи КП «Кадастр» земельна ділянка площею 2,09 га за вказаною адресою (кадастровий №75:507:001) на підставі матеріалів інвентаризації зареєстрована за Державним підприємством «Науковий селекційно-генетичний центр рибництва» з 08 травня 2007 року.

Вказані обставини спростовують доводи відповідача та третьої особи щодо того, що у позивача відсутні права та законні інтереси в межах спірних правовідносин, що виникли, адже у контексті положень статті 79-1 Земельного кодексу України з огляду на наявність у земельної ділянки кадастрового номеру 75:507:001 така земельна ділянка вважається сформованою, а також відповідно, об`єктом цивільних прав.

З матеріалів справи вбачається, що позивач звертався до Київської міської ради для оформлення права користування земельною ділянкою та за його зверненням Головним управлінням земельних ресурсів Київської міської ради (КМДА) оформлена справа №60/93 у 2003 році.

Станом на 2008 рік вказане клопотання разом з проектами висновку постійної комісії Київради з питань земельних відноcин та згоди Київського міського голови на розробку документації із землеустрою знаходилось на розгляді в Київській міській раді.

Тобто, наявними матеріалами справи підтверджується, що з метою належного оформлення права користування позивачем вжито всіх заходів, однак саме уповноваженим органом не вжито всіх заходів щодо своєчасного розгляду клопотання позивача.

В контексті наведених обставин, суд враховує практику Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) у контексті дотримання принципу належного урядування. Зокрема, у рішенні у справі Рисовський проти України ЄСПЛ вказав на те, що принцип належного урядування, зокрема, передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому, на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість уникати виконання своїх обов`язків (заява N 29979/04, пункт 70).

У постанові Верховного Суду від 28 лютого 2020 року в справі №П/811/1015/16 наголошено, що принцип належного урядування має надзвичайно важливе значення для забезпечення правовладдя в Україні. Неухильне дотримання основних складових принципу належного урядування забезпечує прийняття суб`єктами владних повноважень легітимних, справедливих та досконалих рішень. Крім того, принцип належного урядування підкреслює те, що між людиною та державою повинні бути вибудовані саме публічно-сервісні відносини, у яких інституції та процеси служать всім членам суспільства.

Відповідно до юридичної позиції Конституційного Суду України, викладеної в Рішенні від 02 листопада 2004 року №15-рп/2004 року, верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема в закони, які за змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. При цьому справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права.

Як зазначено в Рішенні Конституційного Суду України від 13 червня 2019 року №5-р/2019, Конституція України містить низку фундаментальних положень щодо здійснення державної влади, передбачених статтями 3, 5, 6, 8, 19 Основного Закону. Названі конституційні приписи перебувають у взаємозв`язку, відображають фундаментальне положення конституціоналізму щодо необхідності обмеження державної влади з метою забезпечення прав і свобод людини та зобов`язують наділених державною владою суб`єктів діяти виключно відповідно до усталених Конституцією України цілей їх утворення.

Тому, коли йдеться про реалізацію компетенції у межах дискреції суб`єктом владних повноважень, такі суб`єкти зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України (частина 2 статті 19 Конституції України).

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, що міститься, зокрема у постановах від 24 листопада 2021 року в справі №420/998/21, від 10 квітня 2019 року в справі №826/16495/17, від 25 липня 2019 року в справі №826/13000/18, від 08 липня 2021 року в справі №160/674/19, від 19 серпня 2021 року в справі №464/7343/17, від 21 вересня 2021 року в справі №420/4649/19.

З огляду на наведене, суд приходить до висновку, що відповідач хоча і уповноважений розпоряджатися майном територіальної громади, в той же час, зобов`язаний діяти добросовісно та не вчиняти дій, які порушують права та інтереси позивача, як особи, якій відведено земельну ділянку та яка має право користування такою земельною ділянкою, а також право на його належне та своєчасне оформлення. Приймаючи рішення про закріплення спірної земельної ділянки, користувачем якої є позивач, за КП «Київтранспарксервіс», відповідач, всупереч наявних прав фактичного користування земельною ділянкою позивачем, протиправно надав КП «Київтранспарксервіс» право експлуатації цієї земельної ділянки.

Відповідно до частини 10 статті 59 Закону №280/97-ВР акти органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції або Законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи, що вимоги позивача є обґрунтованими, відповідають дійсним обставинам та знайшли своє підтвердження в матеріалах справи, в той час, коли відповідачем належним чином наведені позивачем посилання не спростовано, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-246, 255, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов Державного підприємства «Науковий селекційно-генетичний центр рибництва» задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Київської міської ради від 29 листопада 2018 року №222/6273 «Про внесення змін до таблиці №1 до додатка 5 до рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року №242/5629 «Про встановлення місцевих податків і зборів у місті Києві» в частині включення в дану таблицю земельної ділянки під пунктом №26 у Святошинському районі, що розташована за адресою: м. Київ, вул. Обухівська, 135 та закріплення її за Комунальним підприємством «Київтранспарксервіс».

Стягнути на користь Державного підприємства «Науковий селекційно-генетичний центр рибництва» (03164, м. Київ, вул. Обухівська, 135, код ЄДРПОУ 00472609) понесені ним судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1 921 (одна тисяча дев`ятсот двадцять одна) гривня 00 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Київської міської ради (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, 36, код ЄДРПОУ 22883141).

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення встановленого ст. 295 КАС України строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя А.Б. Федорчук