Рішення

від 24.10.2022 по справі 640/9618/20

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 жовтня 2022 року м. Київ № 640/9618/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Літвінової А.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві

про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки),

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 (далі-позивач) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві (далі - відповідач), в якому просить суд:

визнати протиправним та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 15.05.2019 №40760-17.

- зобов`язати Головне управління ДПС у м. Києві відкоригувати інтегровану карту ОСОБА_1 (код НОМЕР_1 ) за платежем 71040000 шляхом вилучення з обліку зобов`язань за період червня 2019 року по момент винесення судового рішення.

В обгрунтування позовних вимог зазначено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) від 15.05.2019 №Ф-40760-17 є протиправною та підлягає скасуванню та зазначає, що позивач зареєстрована як фізична особа підприємець (на момент звернення до суду з позовною заявою ОСОБА_1 не має можливість подати заяву про припинення підприємницької діяльності, яку фактично не здійснювала більше 15 років, але в період часу з 01.01.2017 по грудень 2019 працювала за наймом в Товаристві з обмеженою відповідальністю «ФАМЕР-ПАК» (код ЄДРПОУ 39068032), Товаристві з обмеженою відповідальністю «ФЕЄРІЯ ФЛАЙ» (код ЄДРПОУ 37266893), Товаристві з обмеженою відповідальністю «ФЕЄРІЯ» (код ЄДРПОУ 31302024), Товаристві з обмеженою відповідальністю «ФЕЄРІЯ МАНДРІВ» (код ЄДРПОУ 40421828), які виступали податковими агентами та утримували відповідні платежі з заробітної плати. В період з І го кварталу 2020 року та по момент звернення до суду, ОСОБА_1 отримує соціальні виплати у відповідності до Закону України «Про державну допомогу сім`ям з дітьми», а саме .допомогу у зв`язку з вагітністю та пологами та допомогу при народженні дитини.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.05.2020 відкрито спрощене позовне провадження у справі №640/9618/20 та запропоновано відповідачу протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі надати відзив на позовну заяву.

Відповідачем подано відзив, в якому проти позову заперечено та вказано, що засобами інформаційної системи ДПС в автоматичному режимі сформовано та направлено податкову вимогу про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску від 15.05.2019 №Ф-40760-17.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,

ВСТАНОВИВ:

Головним управлінням ДПС у м. Києві сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 15.05.2019 №Ф-40760-17, якою, на підставі статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та даних інформаційної системи органу доходів і зборів, позивача зобов`язано сплатити недоїмку у розмірі 21 030,90 грн.

Незгода позивача із вимогою зумовила її звернення до суду з даним позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам в контексті неогрунтованості вимоги Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про сплату боргу (недоїмки) із сплати єдиного внеску на суму 21 030,90 грн., суд зазначає наступне.

В силу вимог частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, та нормами Закону № 2464-VI в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Так, відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Пункт 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України дає визначення поняттю "працівник" - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Статтею 2 Закону №2464-VI встановлено, що його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Пунктами 3 і 10 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI надано визначення поняттям:

застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок;

страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI до платників єдиного внеску віднесено фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до абзацу 1 пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:

для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом №2464-VI не врегульовано.

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Враховуючи вищевикладене, можна зробити висновок, що з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Отже, особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.

Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI, щодо необхідності сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 27 листопада 2019 року по справі №160/3114/19 та в подальшому підтримана у постанові від 4 грудня 2019 року по справі №440/2149/19, від 05 листопада 2020 року по справа № 460/2442/19, від 03 грудня 2020 року по справі №140/2122/19 відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, підлягає врахуванню судом при розгляді цієї справи.

Таким чином, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону №2464VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в період, за який винесена оскаржувана вимога (2017 рік, 2018 та IV квартал 2019), нараховували та сплачували роботодавці в розмірі не менше мінімального, що підтверджується наявними в матеріалах справи відомостями з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків відповідь на запит у електронному вигляді та виключає обов`язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як фізичною особою-підприємцем, яка має право провадити господарську діяльність, проте не отримувала дохід від неї.

Доказів отримання позивачем у цей період доходів від провадження господарської діяльності матеріали справи не містять.

Факт перебування особи на обліку в органах фіскальної служби не змінює вищенаведених висновків, оскільки взяття на облік осіб, в тому числі юридичних або самозайнятих, здійснюється органом доходів і зборів незалежно від наявності обов`язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.

Таким чином, суд не погоджується з доводами відповідача, щодо наявність у позивача обов`язку сплачувати ЄСВ у мінімальному розмірі, який був зареєстрований як фізична особа-підприємець, за умови, що у цей період він був найманим працівником та роботодавець сплачував за нього ЄСВ у сумі, що не була меншою мінімального розміру.

За таких обставин, податкова вимога про сплату боргу від 15.05.2019 №Ф-40760-17 підлягає скасуванню.

Щодо зобов`язання відповідача внести зміни в інтегрованій картці платника податків, суд зазначає наступне.

Згідно пункту 59.1 статті 59 Податкового кодексу України, у разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до статей 59 та 60 глави 4 розділу II ПК України, наказом Міністерства фінансів України від 30.06.2017 №610 затверджено Порядок направлення податковими органами податкових вимог платникам податків (далі - Порядок №610).

Пунктом 1 Розділу III Порядку №610 податкові вимоги формуються автоматично на підставі даних інформаційно-телекомунікаційних систем (далі - ITC) податкових органів з урахуванням інформації про податковий борг з митних платежів, отриманої в порядку обміну інформацією відповідно до пункту 41,2 статті 41 Кодексу.

Правила ведення в податкових органах оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування визначає Порядок ведення податковими органами оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затверджене наказом Міністерства фінансів України від 12.01.2021 №5 (надалі - Порядок №5),

У Порядку №5 зазначено, що інтегрована картка платника - форма оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску (далі - платежі), що ведеться за кожним видом платежу.

Відповідно до пункту 1 розділу 2 Порядку №5 з метою обліку нарахованих і сплачених, повернутих та відшкодованих сум платежів територіальними органами ДПС відкриваються ІКП за кожним платником та кожним видом платежу, які мають сплачуватися такими платниками на рахунки, відкриті в розрізі адміністративно-територіальних одиниць.

ІКП містить інформацію про облікові операції та облікові показники, які характеризують стан розрахунків платника з бюджетами та фондами загальнообов`язкового державного соціального і пенсійного страхування за відповідним видом платежу та відповідною адміністративно-територіальною одиницею.

Відповідно до пункту 1 частини четвертої розділу V Порядку №5, працівники підрозділів адміністративного/судового оскарження податкового органу, до компетенції яких належать розгляд скарг під час проведення процедури адміністративного оскарження або супроводження справ у судах, під час проведення процедури судового оскарження прийнятих податкових повідомлень-рішень/рішень/вимог та/або рішень щодо єдиного внеску, в установленому порядку відповідно до вимог регламентів використання відповідних інформаційних систем вносять дані до інформаційних систем, які забезпечують відображення результатів адміністративного та/або судового оскарження, у день отримання чи складання відповідних документів або отримання інформації з подальшим збереженням даних та встановленням зв`язків записів зазначених інформаційних систем із записами підсистеми, що відображає результати контрольно-перевірочної роботи.

Відображенню в інформаційній системі підлягають матеріали, які зареєстровані в інформаційних системах, що забезпечують відображення результатів адміністративного та/або судового оскарження, та мають безпосередній зв`язок з матеріалами, внесеними до підсистеми, що забезпечує відображення результатів контрольно-перевірочної роботи в ході виконання її функцій.

Такими матеріалами є: скарга (заява) платника податків; рішення про результати розгляду скарги (заяви); ухвала суду про відкриття провадження; рішення суду, прийняте по суті.

Як вбачається із зазначеного, податковий орган зобов`язаний привести у відповідність відомості в ІКП шляхом коригування даних у разі прийняття рішення суду по суті.

Суд наголошує, що відображенням в електронному кабінеті, інтегрованій картці та інших інформаційних системах ДПС інформації про наявність у платника податків грошового зобов`язання (в т. ч. нарахування пені, штрафних санкцій) на підставі рішення, що вважається скасованим, порушуються права платника податків.

Проте, суд звертає увагу, що в матеріалах справи відсутнє рішення прийняте податкових органом за період з червня по момент винесення рішення, а також його скасування, що унеможливлює суд зобов`язати відповідача відкоригувати інтегровану карту шляхом вилучення з обліку зобов`язань за період червня 2019 року по момент винесення рішення.

Таким чином, суд вважає необґрунтованою вимогу позивача в частині щодо зобов`язання відповідача внести зміни до інтегрованої картки платника податків.

При цьому судом враховується, що згідно пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Керуючись статтями 72-77, 139, 241-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві від 15.05.2019 №Ф-40760-17.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у місті Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19 код ЄДРПОУ 43141267) судові витрати у розмірі 840 (вісімсот сорок гривень) 80 копійок.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статями 292-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Літвінова А.В.