Рішення

від 21.09.2022 по справі 910/2203/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

21.09.2022Справа № 910/2203/22

Господарський суд міста Києва у складі: головуючого - судді Лиськова М.О.,

при секретарі судового засідання Петрук Б.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АМАТЕК"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "НАФТОГАЗХІМ СЕРВІС"

про визнання додаткової угоди укладеною та стягнення 532 252,81 грн

За участі представників учасників справи згідно протоколу судового засідання

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "АМАТЕК" (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "НАФТОГАЗХІМ СЕРВІС" (далі-відповідач) про визнання додаткової угоди укладеною та стягнення 532 252,81 грн.

Ухвалою суду від 22.02.2022 відкрито провадження в справі №910/2203/22, вирішено здійснювати розгляд справи в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 16.03.2022.

Водночас 24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України згідно з Указом Президента України №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", який затверджено Законом України №2102-IX від 24.02.2022 року "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" в країні введено воєнний стан.

14.03.2022 прийнято Указ Президента України №133/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні".

Судове засідання призначене на 16.03.2022 не відбулось.

Ухвалою суду від 20.04.2022 підготовче судове засідання призначено на 18.05.2022.

Ухвалою суду від 18.05.2022 відкладено розгляд справи у підготовчому судовому засіданні на 08.06.2022.

06.06.2022 відповідачем подано відзив на позовну заяву, в котрому проти задоволення позову заперечує із наведених у відзиві обставин.

Ухвалою суду від 08.06.2022 відкладено розгляд справи у підготовчому судовому засіданні на 22.06.2022.

22.06.2022 позивачем подано відповідь на відзив.

Протокольною ухвалою суду від 22.06.2022 судом, відповідно до статті 185 ГПК України оголошено про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 06.07.2022.

У судовому засіданні 06.07.2022 судом ухвалено відкласти судове засідання з розгляду справи по суті після стадії дослідження доказів перед судовими дебатами на 03.08.2022.

В судовому засіданні 03.08.2022 судом оголошено перерву до 21.09.2022.

21.09.2022 в судове засідання з`явились представники позивача та відповідача.

Представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги, просив суд позов задовольнити. Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечив у повному обсязі.

У судовому засіданні 21.09.2022 на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників учасників справи, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

03.02.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Нафтогазхім Сервіс" (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Аматек" (постачальник) укладено Договір №2020-0102 (надалі - Договір №2020-0102), у відповідності до п. 1.1 якого постачальник відповідно до умов цього договору зобов`язався вчасно в повному обсязі постачати продукцію електротехнічного та технічного призначення, а також надавати послуги з отримання на товар сертифікатів по Модулю F в уповноважених суб`єктів із передачею відповідних сертифікатів покупцеві у кількості, по асортименту і ціні, зазначеній у специфікаціях, що є додатками до цього договору, а покупець зобов`язався приймати та оплачувати наданий постачальником товар та послуги.

У пункті 2.1 Договору №2020-0102 погоджено, що строк постачання товару та надання послуг визначається у додатках до цього договору.

Згідно п. 3.1 Договору №2020-0102 ціна кожної одиниці товару, послуг та їх загальна вартість зазначається у специфікаціях (додатках до цього договору).

Відповідно п. 3.2 Договору №2020-0102 покупець здійснює оплату за товар та послуги у порядку, передбаченому у додатках до цього договору (що розраховується для кожної специфікації окремо).

Пунктом 6.7 Договору №2020-0102 передбачено, що за прострочення (перевищення) покупцем остаточної оплати товару, покупець сплачує на письмову вимогу постачальника пеню у розмірі облікової ставки Національного банку України від суми остаточної оплати, що є простроченою за кожен день прострочення цього грошового зобов`язання.

Строк позовної давності щодо стягнення пені, штрафів встановлюється в три роки (п. 6.8 Договору №2020-0102).

Договір набирає чинності та вступає в дію (є укладеним) з моменту підписання його сторонами та скріплення печатками сторін. При цьому, сторони встановили, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли з дати складання та виставлення постачальником покупцеві найпершого рахунку щодо оплати товару (рахунок на оплату №62 від 03.02.2020). Договір діє по 31.12.2020, а в частині гарантійних, грошових зобов`язань та пов`язаних із ними зобов`язань - до їх повного виконання сторонами у передбачені договором строки (п. 8.1 Договору №2020-0102).

У пункті 8.4 Договору №2020-0102 встановлено, що умови цього договору можуть бути змінені/доповнені за взаємною згодою сторін шляхом підписання відповідної додаткової угоди чи додатку, які є невід`ємними частинами договору з моменту їх підписання повноважними особами сторін та скріплення печатками сторін, за наявності їх посилання на цей договір.

Будь-які зміни і доповнення до цього договору оформляються згідно його п. 8.1 (п. 9.3 Договору №2020-0102).

В межах Договору №2020-0102 сторонами було укладено Специфікацію на постачання товару та послуг загальною вартістю 2 908 111,20 грн. з ПДВ (Додаток №1 до Договору №2020-0102), Специфікацію на постачання товару та послуг загальною вартістю 1 180 309,50 грн. (Додаток №2 до Договору №2020-0102) та Специфікацію на постачання товару та послуг загальною вартістю 11 922 484,50 грн. (Додаток №3 до Договору №2020-0102). У вказаних Специфікаціях сторонами було погоджено асортимент кількість та вартість товару, стоки постачання, а також порядок та строки оплати товару.

25.03.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Нафтогазхім Сервіс" (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Аматек" (постачальник) укладено Додаткову угоду №1 до Договору №2020-0102, у якій у зв`язку з девальвацією національної валюти, сторони погодились змінити (збільшити) вартість товару (в частині, що складає 70% від початкової ціни товару), розміри платежів (другої частини попередньої оплати та остаточної оплати), у зв`язку з чим Специфікації до Договору №2020-0102 були викладені в новій редакції (погоджено нову вартість товару, порядок та строки оплати товару).

07.04.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Нафтогазхім Сервіс" (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Аматек" (постачальник) укладено Додаткову угоду №2 до Договору №2020-0102, в якій у зв`язку з виявленням помилкового перерахунку (збільшення) вартості послуг за Специфікаціями Додатків №1, №2, №3 до Договору №2020-0102, так як відсутня імпортна складова у їх наданні, сторони погодились внести зміни до цих додатків, а саме:

- у Додатку №1 до Договору №2020-0102 (в редакції Додаткової угоди №1 до Договору №2020-0102): визначено вартість товарів та послуг за Специфікацією у розмірі 3 172 216,29 грн. з ПДВ.

Пункт 3.3 Специфікації (Додаток №1 до Договору №2020-0102) викладено у новій редакції, згідно якої остаточна оплата у розмірі 1 662 503,62 грн. в тому числі ПДВ сплачується не пізніше 57 календарних днів від дати отримання покупцем усього товару та послуг за цим Додатком до Договору та підписання про це сторонами видаткової накладної на увесь товар та послуги (єдиної або на останню партію товару/обсяг послуг) за цим додатком до Договору (без зауважень з боку покупця).

- у Додатку №2 до Договору №2020-0102 (в редакції Додаткової угоди №1 до Договору №2020-0102): визначено вартість товарів та послуг за Специфікацією у розмірі 1 289 679,67 грн. з ПДВ.

Пункт 3.3 Специфікації (Додаток №2 до Договору №2020-0102) викладено у новій редакції, згідно якої остаточна оплата у розмірі 676 935,49 грн. в тому числі ПДВ сплачується не пізніше 57 календарних днів від дати отримання покупцем усього товару та послуг за цим Додатком до Договору та підписання про це сторонами видаткової накладної на увесь товар та послуги (єдиної або на останню партію товару/обсяг послуг) за цим додатком до Договору (без зауважень з боку покупця).

- у Додатку №3 до Договору №2020-0102 (в редакції Додаткової угоди №1 до Договору №2020-0102): визначено вартість товарів та послуг за Специфікацією у розмірі 13 050 734,18 грн. з ПДВ.

Пункт 3.3 Специфікації (Додаток №3 до Договору №2020-0102) викладено у новій редакції, згідно якої остаточна оплата у розмірі 6 861 312,54 грн. в тому числі ПДВ сплачується не пізніше 06.05.2020, за умови дотримання постачальником строку поставки усього товару та надання послуг за цим Додатком до договору та підписання про це сторонами видаткової накладної на увесь товар та послуги (єдиної або на останню партію товару/обсяг послуг) за цим додатком до Договору (без зауважень з боку покупця). В протилежному випадку, початок обчислення строку оплати за товар та послуги відтерміновується понад 06.05.2020 рівно на таку ж кількість днів, на яку мало місце прострочення поставки товару, надання послуг постачальником та/або усунення його недоліків, та/або доукомплектування, та/або надання усіх належностей та документів на плюс 5 банківських днів на проведення такої оплати товару та послуг, наданих належним чином та прийнятих покупцем за підписаними ним видатковими накладними (видатковою накладною) без зауважень.

08.04.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Нафтогазхім Сервіс" (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Аматек" (постачальник) укладено Додаткову угоду №3 до Договору №2020-0102, в якій у зв`язку з девальвацією національної валюти та з метою коригування у наступному остаточної оплати й загальної вартості за Договором та Додатками №1, №2, №3 до нього, сторони погодились внести зміни та доповнення до Договору.

Зокрема, у п. 1.1 Додаткової угоди №3 до Договору №2020-0102 сторонами було доповнено вказаний договір пунктом 3.6.1 та 3.6.2, 3.7, 3.8, 3.9, 3.10.

Так, у пункті 3.6.1 та 3.6.2 Договору №2020-0102 в редакції Додаткової угоди №3 викладено формулу, за якою підлягає зміні загальна вартістю та ціна товару у гривнях, у разі якщо в день фактичного здійснення покупцем оплати суми остаточного розрахунку за товар відбувається зміна на цей день більш як 1,5% офіційного курсу гривні до Євро, порівняно з офіційним курсом гривні до Євро, встановленого на день другої частини передплати за товар.Пунктом 3.7 Договору №2020-0102 в редакції Додаткової угоди №3 передбачено, що про зміну загальної вартості товару, послуг та цін у специфікації відповідного додатку до договору, видатковій накладній сторони укладають додаткову угоду та розрахунок (коригування) до видаткової накладної.

Згідно п. 3.8 Договору №2020-0102 в редакції Додаткової угоди №3 проект додаткової угоди, розрахунку (коригування) до видаткової накладної, у двох автентичних оригінальних примірниках кожного із цих документів може скласти будь-яка сторона, яка підписує та скріплює своєю печаткою й надсилає на погодження іншій стороні, яка в свою чергу підписує їх та скріплює своєю печаткою, й повертає по одному із примірників кожного із зазначених документів стороні, від якої вона їх отримала на погодження.

У пункті 3.9 Договору №2020-0102 в редакції Додаткової угоди №3 зазначено, що за наявності у сторони заперечень, що обґрунтовані неправильністю розрахунків цін/загальної вартості товару, послуг (за їх наявності), що вирішуються між сторонами внесенням стороною-ініціатором поправок до свого проекту додаткової угоди, розрахунку (коригування) до видаткової накладної й повторним направленням їх на погодження іншій стороні, яка розглядає та погоджує ці документи у такий же самий строк та порядку, як зазначено у п. 3.8 договору.

Обґрунтовуючи позовні вимоги Позивач вказує, що в момент фактичного здійснення Відповідачем остаточної оплати за Додатками №1 2, 3 до Договору, фактично відбулася зміна офіційного курсу гривні до євро більш як на 1,5%, порівняно з офіційним курсом гривні до євро, встановленого на день другої частини передплати, шо підтверджується даними Національного банку України, тому загальна вартість та ціна товару (крім вартості послуг) у гривнях підлягає зміні за формулою, передбаченою п. 3.6.1. Договору.

Внаслідок зміни офіційного курсу гривні до евро в день фактичного здійснення Відповідачем оплати суми остаточного розрахунку та застосування формули, передбаченої п. 3.6.1. Договору, відбулася зміна загальної вартості товару

У зв`язку зі зміною загальної вартості товару, з метою корегування сум остаточної оплати й загальної вартості за Договором, Позивачем було складено проект додаткової угоди №4 від 05.08.2021 р. до договору №2020-0102 від 03.02.2020 р. та розрахунки (коригування) до видаткових накладних.

Відповідно до змісту додаткової угоди №4, Позивачем пропонувалося у зв`язку зі зміною загальної вартості Товару внаслідок зміни розміру остаточної оплати через зміну офіційного курсу гривні до євро (за даними Національного банку України) та з метою коригування такої зміни вартості, внести зміни та доповнення до Договору та Додатків №1,2,3 до нього, а саме викласти підсумок специфікацій (додатків) у новій редакції, а також внести зміни до п. 3.3. Розділу «Б» кожної специфікації (додатку) у частині розміру остаточної оплати.

16.08.2021 додаткова угода №4 за підписом керівника Позивача та печаткою підприємства, разом з розрахунками корегування до видаткових накладних була направлена Відповідачу засобами поштового зв`язку з описом вкладення.

26.08.2021 на адресу електронної пошти Позивача надійшов лист від ТОВ «НГХ Сервіс» від 26.08.2021 р. за №01/565, відповідно до якого ТОВ «НГХ Сервіс» звернулося до Позивача з приводу надісланого проекту додаткової угоди №4 від 05.08.2021 до договору №2020-0102 від 03.02.2020 та розрахунків коригування до видаткових накладних з метою з`ясування складових розрахунку змін вартості Товару.

Як вказує Позивача, зі змісту вказаного листа-відповіді можна дійти висновку, що Відповідач має заперечення щодо розрахунків збільшеної ціни та вартості товару по додаткам до Договору, оскільки для збільшення ціни та вартості товару застосовані певні показники (коефіцієнти), проте раніше досягнуті домовленості не передбачають застосування показників (коефіцієнтів). Тому, без розуміння складових розрахунку змін (збільшення) вартості Товару до Договору Відповідач не може дійти до обґрунтованого рішення щодо погодження чи відхилення вказаних розрахунків чи зустрічної пропозиції про зміні до них.

Зазначеним листом запропоновано Позивачу у відповідь на цей лист надіслати роз`яснення або деталізації до розрахунків.

01.09.2021 Позивач засобами поштового зв`язку надіслав Відповідачу лист-роз`яснення №31/8 від 31.08.2021 р. до розрахунків збільшеної ціни та вартості товару по додаткам до Договору.

Зазначеним листом Відповідачу було роз`яснено підстави збільшення ціни, та вартості товару по додаткам до Договору, а саме, що розрахунок загальної вартості та ціни Товару (крім вартості Послуг, яка не змінюється, але є складовою розрахунку) у гривнях було здійснено за визначеною у додатковій угоді №3 формулою: Ор-н = (Ор- т * k1:k) + Ор-п.

У відповідь на лист-роз`яснення від 31.08.2021 р. №31/8 Відповідач надіслав лист від 06.09.2021 р. за №01/591.

10.09.2021 (тобто в межах 17-ти днів від дати отримання на розгляд- проекту ДУ №4) ТОВ «НГХ СЕРВІС» письмово повідомило ТОВ «АМАТЕК» про відмову від укладення зазначеної ДУ № 4 в проекті, отриманому від ТОВ «АМАТЕК».

Матеріали справи свідчать, що в подальшому, жодних змін до цього проекту ДУ № 4 чи нових його редакцій від ТОВ «АМАТЕК» до ТОВ «НГХ СЕРВІС» не надходило.

Спір у справі виник у зв`язку з твердженнями Товариства з обмеженою відповідальністю "Аматек" про наявність правових підстав для зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафтогазхім Сервіс" укладення додаткової угоди до договору та стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафтогазхім Сервіс" курсової різниці у розмірі 508 805,92 грн. за передані згідно Договору №2020-0102 товар та послуги, а також нарахованих пені, 3% річних та інфляційних втрат.

Щодо вимоги про встановлення господарських правовідносин шляхом визнання додаткової угоди до договору укладеною.

У відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків. Цивільні права і обов`язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

На підставі ст. 11, 202, 509 ЦК України між сторонами на підставі договору виникло господарське зобов`язання, яке в силу ст. 525, 526 ЦК України, ст. 193 ГК України має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статей 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 188 ГК України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду.

У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

Згідно з ч. 2 ст. 20 ГК України кожний суб`єкт господарювання має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Відповідно до п. 10 ч. 2 ст. 20 ГК України права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються в тому числі шляхом установлення, зміни і припинення господарських правовідносин.

Таким чином судом встановлено, що Позивач просить внести зміни до істотних умов Договору в частині зміни ціни договору шляхом зобов`язання Відповідача укласти додаткову угоду.

Відповідач заперечуючи проти задоволення позовних вимог вказує, що термін дії Договору 2020-0102, зокрема, в частині основних зобов`язань закінчився 31.12.2020 р. До цього терміну, Покупцем завершені всі ті основні грошові зобов`язання, які були погоджені у національній валюті України (гривні) у конкретних сумах та із конкретним порядком та строками виконання. Таке їх погодження закріплювалось і умовами Договору 2020-0102, і Додатковими угодами №1 від 25.03.2020 р. та №2 від 07.04.2020 р., а також видатковими накладними Постачальника на товар та послуги, де теж наявні цінові/вартісні коригування, які акцептовані та повністю оплачені Покупцем.

Окрім того, на переконання Відповідача, що стосується умов Додаткової угоди № 3 від 08.04.2020 р. (надалі - ДУ № 3), то вона не передбачала конкретних грошових зобов`язань: ані сум, ані строків оплати. Так, у цій угоді була сформульована певна формула коригування ціни. Але у момент укладення ДУ № 3 ця формула не давала розуміння конкретної ціни товару (суми грошового зобов`язання) на майбутнє. Тобто фактично ДУ № 3 містить часткові наміри Сторін щодо можливості зміни у майбутньому деяких аспектів грошових зобов`язань за окремим аргументом (формулою), але тільки за умови акцептування Покупцем оферти Постачальника із конкретною ціною.

Також, за твердженням Відповідача, письмова домовленість про зміну ціни/вартості товару повинна була здійснюватися між Сторонами до закінчення терміну дії Договору 2020-0102.

Тобто, Відповідач вказує, що Пролонгація цього терміну за процедурою, визначеною п. 8.4 Договору 2020-0102, не відбувалась. До закінчення терміну дії Договору 2020-0102 між Сторонами не погоджувалось додаткових грошових зобов`язань Покупця на користь Постачальника у спосіб укладення про це додаткової угоди (чи додаткових угод) із конкретними грошовими сумами у гривні та строками їх сплати. Отже, пролонгації терміну дії Договору 2020-0102 за процедурою, визначеною другим реченням його п. 8.1 («...до їх повного виконання Сторонами...»), не сталось, оскільки ще станом на 18.12.2020 р. Покупець (хоч із простроченням деяких платежів), але все ж таки завершив у повному обсязі всі розрахунки із Постачальником проти усіх виставлених останнім первинних документів (видаткових накладних про передання товару та послуг за всією їх номенклатурою та кількістю) та за встановленою у них ціною та вартістю.

Більш як через сім місяців по закінченню терміну дії Договору 2020-0102. а саме 05.08.2021 р. TOB «АМАТЕК» лише складає письмовий проект змін до Договору 2020-0102,у формі Додаткової угоди № 4 (надалі - проект ДУ № 4).

16.08.2021 додаткова угода №4 за підписом керівника Позивача та печаткою підприємства, разом з розрахунками корегування до видаткових накладних була направлена Відповідачу засобами поштового зв`язку з описом вкладення.

26.08.2021 на адресу електронної пошти Позивача надійшов лист від ТОВ «НГХ Сервіс» від 26.08.2021 р. за №01/565, відповідно до якого ТОВ «НГХ Сервіс» звернулося до Позивача з приводу надісланого проекту додаткової угоди №4 від 05.08.2021 до договору №2020-0102 від 03.02.2020 та розрахунків коригування до видаткових накладних з метою з`ясування складових розрахунку змін вартості Товару.

01.09.2021 Позивач засобами поштового зв`язку надіслав Відповідачу лист-роз`яснення №31/8 від 31.08.2021 р. до розрахунків збільшеної ціни та вартості товару по додаткам до Договору.

У відповідь на лист-роз`яснення від 31.08.2021 р. №31/8 Відповідач надіслав лист від 06.09.2021 р. за №01/591.

10.09.2021 (тобто в межах 17-ти днів від дати отримання на розгляд- проекту ДУ №4) ТОВ «НГХ СЕРВІС» письмово повідомило ТОВ «АМАТЕК» про відмову від укладення зазначеної ДУ № 4 в проекті, отриманому від ТОВ «АМАТЕК».

У подальшому, жодних змін до цього проекту ДУ № 4 чи нових його редакцій чи додаткових коментарів від ТОВ «АМАТЕК» до ТОВ «НГХ СЕРВІС» не надходило.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Частиною 2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України визначено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Верховним Судом у постанові від 19.01.2022 по справі №924/316/21 вказано, що наведена норма визначає об`єктом захисту саме порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

У рішенні №18-рп/2004 від 01.12.2004р. Конституційного суду України (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в ч.1 ст.4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Конституційний суд України у вказаному рішенні зазначає, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права" як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об`єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.

Щодо порушеного права господарський суд зазначає, що таким слід розуміти такий стан суб`єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб`єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов`язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову. Аналогічний правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 10.11.2021 по справі №910/8060/19.

Установивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Одночасно, слід зазначити, що згідно ч.1 ст.3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно приписів ст.9 Конституції України, статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України" і статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами зазначених документів, ратифікованих законами України.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції" Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.

Водночас статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, способи захисту за своїм призначенням можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. При цьому, метою застосування певного способу захисту є усунення невизначеності у взаємовідносинах суб`єктів, створення необхідних умов для реалізації права й запобігання дій зі сторони третіх осіб, які перешкоджають його здійсненню. Аналогічну позицію викладено у листі Верховного Суду України від 01.04.2014 р. "Аналіз практики застосування судами ст. 16 Цивільного кодексу України".

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини наголосив, що зазначена норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції та надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ акцентував, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

У постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 16.10.2020 у справі №910/12787/17 зауважено, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав. Під ефективним способом необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Верховний Суд у постанові від 21.12.2021 по справі №917/664/19 зауважив, що гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.

Таким чином, виходячи зі змісту ст.ст.15, 16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб`єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством - ефективність), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 3 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.

Отже, позивачем при зверненні до суду з позовом про визнання додаткової угоди укладеною та стягнення заборгованості за нею повинно бути доведено суду обставини порушення його прав та законних інтересів унаслідок відмови від укладення цієї угоди, невідповідності відмови від укладення вимогам чинного законодавства, а також ефективність обраного способу захисту, а саме обставини того, що у разі задоволення позовних вимог порушені права та законні інтереси позивача буде відновлено.

Верховний Суд у постанові від 13.01.2022 по справі №921/591/20 зауважив, що додатково, в контексті обраного способу захисту, розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача у цих правовідносинах, позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (пункт 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19).

Проте, за висновками суду, позивачем всіх обов`язкових складових предмету доказування у розглядуваному спорі належними та допустимими у розумінні ст.76, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами не доведено.

Оцінюючи обставини справи суд враховує, що відповідно до ст. 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Таким чином, юридична особа здійснює свою господарську діяльність на власний ризик, а тому, укладаючи спірний договір, позивач повинен був оцінити погоджений сторонами строк виконання зобов`язання з поставки товару та відповідно об`єктивно оцінити можливість виконання такого зобов`язання у вказаний строк.

Відповідно, суду не доведено, що саме на відповідача має бути покладено ризики, пов`язані з неотриманням або недоотриманням певної частини доходу від господарської діяльності позивача.

Наведені обставини доводять, що звернення до суду з даним позовом не є ефективним способом захисту порушеного відповідачем права, а є створенням формально-юридичних передумов для перегляду остаточного судового рішення у справі №910/13925/21.

За правовим висновком Верховного суду (Постанова від 03 березня 2021 року у справі № 904/4470/16) за практикою Європейського суду з прав людини принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі.

Встановивши відсутність факту порушення відповідачем права або господарського інтересу позивача, суд відмовляє у задоволенні позову повністю.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.

За вказаних підстав суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для внесення до Договору змін щодо вартості товару, шляхом визнання укладеною додаткової угоди, що зумовлює відмову у задоволенні позову.

У зв`язку із відмовою у задоволенні вимоги про визнання додатковї угоди укладеною, похідна від неї вимога про стягнення 532 252,81 грн. теж задоволенню не підлягає.

Суд зазначає, що обов`язком сторін у господарському процесі є доведення суду тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.

Так, за змістом положень статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №914/1131/18, від 26.02.2019 у справі №914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 04/6455/17, від 05.11.2019 у справі №915/641/18.

При цьому, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності.

Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2019 зі справи № 902/761/18, від 20.08.2020 зі справи № 914/1680/18).

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом обґрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема, перевірці та аналізу. Все це має бути проаналізовано судом як у сукупності (в цілому), так і кожен доказ окремо, та відображено у судовому рішенні.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Позивач не довів належними та допустимими доказами свою правову позицію.

З огляду на встановлені судом обставини, оцінюючи наявні в матеріалах справи докази, суд прийшов до висновку, що вимоги позивача є необґрунтованими та не доведеними належними доказами у справі, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.

Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 129 ГПК України покладається на позивача.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог - відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст. 254, 256, 257 ГПК України.

Дата складання та підписання повного тексту рішення 21.10.2022

Суддя М.О. Лиськов