Рішення

від 18.10.2022 по справі 914/1675/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.10.2022 Справа № 914/1675/22

Господарський суд Львівської області у складі

Головуючого судді Фартушка Т.Б. за участю секретаря судового засідання Полюхович Х.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу:

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Спектр Сервіс Центр», Львівська область, м.Львів;

до Відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРСПЕКТРОЛ», Львівська область, м.Рава-Руська;

про: стягнення заборгованості

ціна позову: 114994,80грн.

Представники:

Позивача: Сендега Т.Р. - представник, адвокат (ордер від 25.04.2022р. серія ВС №1139901);

Відповідача: не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

25.07.2022р. на адресу Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Спектр Сервіс Центр» від 21.07.2022р. б/н (вх. №1829) до Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРСПЕКТРОЛ» про стягнення заборгованості; ціна позову: 114994,80грн.

Підставами позовних вимог Позивач зазначає неналежне виконання Відповідачем взятих на себе договірних зобов`язань зі сплати орендної плати та інших передбачених платежів за Договором оренди нежитлового приміщення від 01.06.2022р. №21/А/21.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 25.07.2022р. у цій справі суд постановив прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження; призначити судове засідання з розгляду справи по суті на 16.08.2022р.; визнати явку повноважних представників Учасників справи в судове засідання для надання пояснень по суті справи обов`язковою; викликати в судове засідання повноважних представників Учасників справи.

Ухвалою суду від 16.08.2022р. у цій справі суд постановив відкласти судове засідання з розгляду спору по суті на 06.09.2022р.; явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання визнається обов`язковою; викликати повноважних представників Учасників справи в судове засідання.

Ухвалою суду у цій справі від 06.09.2022р. судом постановлено відкласти судове засідання з розгляду спору по суті до 22.09.2022р.; явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання не визнається обов`язковою.

Ухвалою суду у цій справі від 22.09.2022р. судом постановлено клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Спектр Сервіс Центр» від 15.09.2022р. б/н (вх. №19248/22 від 16.09.2022р.) про поновлення пропущеного строку для подання доказів задоволити; поновити Товариству з обмеженою відповідальністю «Спектр Сервіс Центр» процесуальний строк для подання долучених до клопотання від 15.09.2022р. б/н (вх. №19248/22 від 16.09.2022р.) доказів по 16.09.2022р.; долучити до матеріалів справи додані до клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Спектр Сервіс Центр» від 15.09.2022р. б/н (вх. №19248/22 від 16.09.2022р.) докази; відкласти судове засідання з розгляду спору по суті на 18.10.2022р.; явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання не визнається обов`язковою.

Відповідно до ст.222 ГПК України, фіксування судового процесу здійснюється з допомогою звукозаписувального технічного засобу, а саме: підсистеми відеоконференцзв`язку: vkz.court.gov.ua.

Процесуальні права та обов`язки Учасників справи, відповідно до ст.ст. 42, 46 ГПК України, як підтвердив представник Позивача в судовому засіданні, йому відомі, в порядку ст.205 ГПК України клопотання про роз`яснення прав та обов`язків до суду не надходили.

Заяв про відвід головуючого судді чи секретаря судового засідання не надходило та не заявлялось.

Представник Позивача в судове засідання з`явився, в судовому засіданні надав усні пояснення по суті спору, аналогічні до викладених у поданих до суду заявах, зазначив про подання всіх наявних у Позивача доказів в обґрунтування обставин, на які посилається, як на підставу заявлених позовних вимог.

Представник Відповідача в судове засідання не з`явився, причин неявки суду не повідомив, явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання не визнавалась судом обов`язковою.

Згідно ч.ч.1, 2 ст.27 ГПК України позов пред`являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Для цілей визначення підсудності відповідно до цього Кодексу місцезнаходження юридичної особи та фізичної особи - підприємця визначається згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Згідно із п.п.1, 2 ч.3 ст.2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, верховенство права та рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, зокрема, керує ходом судового процесу; роз`яснює у разі необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом (п.п.1, 3, 4 ч.5 ст.13 ГПК України).

Приписами п.п.2, 3 ч.1 ст.42 ГПК України встановлено, що учасники справи мають право, зокрема, подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам; подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.

З врахуванням наведеного суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено, зокрема, в постанові Верховного Суду від 28.01.2020 у справі №43/122, що учасник справи, керуючись принципами рівності учасників процесу перед законом і судом та змагальності сторін, вправі реалізувати своє процесуальне право участь в судовому процесі та подання письмових заяв по суті спору. Таке право реалізується учасником справи протягом строку, встановленого судом в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Пунктом 6 резолютивної частини ухвали суду від 25.07.2022р. про відкриття провадження у цій справі судом постановлено Відповідачу у п`ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали, відповідно до ст.165 ГПК України надати відзив на позовну заяву і всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду); одночасно надіслати (надати) Позивачу копію відзиву та доданих до нього документів, докази такого надіслання (надання) надати суду.

Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, ухвалу суду від 25.07.2022р. про відкриття провадження у цій справі надіслано судом 26.07.2022р. на зазначену Позивачем у позовній заяві адресу електронної пошти Відповідача: ukrspectrol@svitonline.com, що підтверджується Списком розсилки поштової кореспонденції від 26.07.2022р.

Ухвалу суду від 16.08.2022р. у цій справі надіслано судом Відповідачу 22.08.2022р. на зазначену Позивачем у позовній заяві адресу електронної пошти Відповідача, що підтверджується Списком розсилки поштової кореспонденції від 22.08.2022р.

Ухвалу суду від 06.09.2022р. у цій справі надіслано судом Відповідачу 08.09.2022р. на зазначену Позивачем у позовній заяві адресу електронної пошти Відповідача, що підтверджується Списком розсилки поштової кореспонденції від 08.09.2022р.

Ухвалу суду від 22.09.2022р. у цій справі надіслано судом Відповідачу 29.09.2022р. на зазначену Позивачем у позовній заяві адресу електронної пошти Відповідача, що підтверджується Списком розсилки поштової кореспонденції від 29.09.2022р.

Згідно ч.ч.3, 7 ст.120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень; учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи; у разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Суд зазначає і аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018р. у справі №800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження№ 11-268заі18), а також Верховного Суду від 27.11.2019р. у справі №913/879/17, від 21.05.2020р. у справі№10/249-10/19, від 15.06.2020р. у справі №24/260-23/52-б та від 18.03.2021р. у справі №911/3142/19, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950р. (далі - Конвенція 1950 року) гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Розгляд, що гарантується ст.6 Конвенції, має здійснюватися відповідно до норм закону, що передбачають наявність у сторін судового розгляду ефективного судового захисту з метою захисту їх цивільних прав (Beles and others v. the Czech Republic (Белеш та інші проти Чеської Республіки), § 49).

У свою чергу, Європейський суд з прав людини зазначив, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом. Зокрема, «право на публічний розгляд», передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, означає право на «усне слухання». І це право було б позбавлене смислу, якби сторона у справі не була повідомлена про слухання таким чином, щоб мати можливість брати участь у ньому, якщо вона вирішила здійснити своє право на явку до суду, встановлене національним законом. В інтересах здійснення правосуддя сторона спору повинна бути викликана до суду таким чином, щоб знати не тільки про дату і місце проведення засідання, але й мати достатньо часу, щоб встигнути підготуватися до справи.

Кожен має право на судовий розгляд справи, що стосується його цивільних прав та обов`язків. Порушенням права на справедливий суд визнавався судовий розгляд без повідомлення особи за її відомим місцем проживання (п.97 та інші рішення у справі «Schmidt v. Latvia» від 27.04.2017). У §87 у справі «Салов проти України» (заява №65518/01) Європейський суд з прав людини вказав, що принцип рівності сторін у процесі є лише одним з елементів більш широкого поняття справедливого судового розгляду, яке також включає фундаментальний принцип змагальності процесу («Ruiz-Mateos v. Spain», рішення від 23.06.1993, серія A, №262, с.25, параграф 63). Більш того, принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони («Dombo Beheer B.V. v. the Netherlands», рішення від 27.10.1993, серія A, №274, с.19, параграф 33, та «Ankerl v. Switzerland», рішення від 23.10.1996, Reports 1996-V, параграф 38).

Крім того, у п.26 рішення Європейського суду з прав людини від 15.05.2008р. у справі «Надточій проти України» (заява N 7460/03) зазначено, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Як видно із зазначеного вище, дотримання процесуального механізму належного повідомлення учасників справи є необхідною і важливою умовою для забезпечення та реалізації завдань та принципів правосуддя.

Судові рішення, пов`язані з рухом цієї справи надсилались судом на адресу Відповідача, отримувались ним (зокрема ухвали від 25.07.2022р., від 16.08.2022р., від 06.09.2022р. та від 22.09.2022р.), а також були оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.

У пункті 24 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" та пункті 23 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гурепка проти України № 2" наголошується на принципі рівності сторін, одному із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом. На зацікавлену сторону покладається обов`язок проявляти належну увагу в захисті своїх інтересів та вживати необхідних заходів, щоб ознайомитись з подіями процесу (рішення Європейського суду з прав людини "Богонос проти Росії" від 05.02.2004р.).

Також суд враховує правову позицію Європейського суду з прав людини у справі "Пономарьов проти України", згідно з якою сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

З врахуванням наведеного суд приходить до висновків про повідомлення Відповідача про відкриття провадження у справі, а також про дату, час та місце проведення судового засідання з розгляду спору по суті у встановлені чинним процесуальним Законом порядку та спосіб, а також надання Учасникам справи достатньо часу для реалізації ними процесуальних прав передбачених ГПК України. Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 14.02.2018р. у справі №910/33054/15.

Разом з цим, судом враховується, що за приписами статті 129 Конституції України, статті 2 ГПК України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово наголошував, що це роль національних судів організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (рішення ЄСПЛ у справі "Шульга проти України").

Національним судам належить функція керування провадженнями таким чином, щоб вони були швидкими та ефективними (рішення ЄСПЛ у справі "Скордіно проти Італії"). Держави-учасниці мають організувати правові системи таким чином, щоб їх суди могли гарантувати право кожного на отримання остаточного рішення у справах, що стосуються цивільних прав і обов`язків упродовж відповідного терміну (рішення ЄСПЛ у справах "Скордіно проти Італії", "Сюрмелі проти Німеччини").

У свою чергу суд зауважує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (стаття 202 ГПК України).

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема в постанові Верховного Суду від 26.05.2020р. у справі №922/1200/18 та від 04.06.2020р. у справі №914/6968/16.

Окрім того, суд звертає увагу на те, що рішенням Вищої ради правосуддя від 01.04.2021р. №763/0/15-21 «Про надання уніфікованих рекомендацій для судів усіх інстанцій та юрисдикцій щодо безпечної роботи в умовах карантину» вирішено рекомендувати судам усіх інстанцій та юрисдикцій застосовувати у діяльності уніфіковані рекомендації щодо безпечної роботи в умовах карантину, що додаються.

Пунктом 4 уніфікованих рекомендацій щодо безпечної роботи в умовах карантину встановлено довести до відома учасників судових процесів можливість відкладення розгляду справ у зв`язку із карантинними заходами. При цьому відкладення розгляду справи можливе лише у крайньому разі, лише коли його проведення з використанням електронних засобів зв`язку неможливе через процедурні та технічні причини.

З врахуванням наведеного, а також вжиття судом всіх передбачених чинним законодавством заходів повідомлення Учасників справи про дату, час та місце розгляду спору по суті, визнання ухвалою суду від 22.09.2022р. явки повноважних представників Учасників справи в судове засідання 18.10.2022р. у цій справі не обов`язковою, суд приходить до висновків про відсутність підстав до відкладення розгляду справи та можливість розгляду справи за відсутності повноважного представника Відповідача за наявними у справі документами.

Позиція Позивача:

Позивач просить суд стягнути з Відповідача на користь Позивача 114994,80грн. заборгованості зі сплати орендної плати та інших передбачених платежів за Договором оренди нежитлового приміщення від 01.06.2022р. №21/А/21, з яких 22038,52грн. - за 2021 рік, 92956,28грн - за 2022 рік.

В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначає, що 01.01.2019р. між Сторонами укладено Договір оренди нежитлового приміщення №42/А/19, за умовами якого Позивачем передано Відповідачу в тимчасове платне користування нежитлове приміщення загальною площею 72,7 м.кв. на п`ятому поверсі, зображене на поверховому плані під №№232, 254, 255, що відповідає кімнатам №509, 527, 529 в будівлі за адресою: м.Львів, вул.Водогінна, 2.

Вартість орендної плати згідно договору від 01.01.2019р. №42/А/19 становить 19192,80грн. і вноситься до 10 числа поточного місяця з моменту підписання акта приймання-передачі майна до часу повернення майна по акту повернення.

Відповідач згідно умов п.3.4. Договору повинен відшкодовувати Позивачу вартість реально спожитої електричної енергії до 10 числа місяця, наступного за звітним.

Додатковою угодою від 01.01.2020р. до Договору внесено зміни до п.3.2. Договору та продовжено строк його дії до 31.12.2020р.

Після завершення строку дії Договору Відповідач продовжив користуватись майном та не повернув таке Позивачу.

Крім того, 01.06.2021р. між Сторонами укладено Договір оренди нежитлових приміщень №21/А/21, за умовами якого Позивачем передано Відповідачу в тимчасове платне користування нежитлове приміщення загальною площею 54,6 м.кв. на п`ятому поверсі, зображене на поверховому плані під №№232, 254, 255, що відповідає кімнатам №509, 529 в будівлі за адресою: м.Львів, вул.Водогінна, 2.

З підстав відсутності заяви про припинення договору в порядку, передбаченому приписами ст.284 ГК України, строк дії Договору було продовжено до 31.07.2022р. та як Відповідач продовжував користуватись орендованими приміщеннями.

Згідно доводів Позивача з підстав неналежного виконання Відповідачем взятих на себе договірних зобов`язань зі сплати орендної плати та інших передбачених платежів утворився борг в розмірі 114994,80грн., в тому числі 22038,52грн. за 2021р. та 92956,28грн. за 2022р.

Також Позивач у позовній заяві зазначає, що Позивачем понесено та очікується понести судові витрати у справі на сплату судового збору в розмірі 2481грн. та оплату послуг професійної правничої допомоги в розмірі 15000грн.

Позиція Відповідача:

Відповідач не скористався своїм правом подання відзиву на позовну заяву та надання доказів в порядку статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов`язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідно до ч.1 ст.76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч.10 ст.81 ГПК України у разі неподання учасником справи витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання та яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання таких доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.

Згідно ч.1 ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Враховуючи те, що норми ст.81 ГПК України щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом Учасників справи подавати докази, а п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

З огляду на відсутність підстав для відкладення розгляду справи, передбачених статтями 202, 216 та 252 ГПК України, надання Відповідачу можливості для подання відзиву на позов, суд вважає за можливе розглянути справу по суті за відсутності повноважного представника Відповідача за наявними у справі матеріалами.

За результатами дослідження наданих Позивачем доказів та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення повністю з огляду на наступне.

01.01.2019р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Спектр Сервіс Центр» (надалі - Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «УКРСПЕКТРОЛ» (надалі- Орендар) укладено Договір оренди нежитлового приміщення №42/А/19 (надалі - Договір 1), за умовами якого (п.1.1. Договору 1) Орендодавець передає, а Орендар приймає в тимчасове платне користування (оренду) нежитлове приміщення загальною площею 72,7 кв.м. на 5 поверсі, зображене на поверховому плані під № 232, 255, 254 що відповідає № кімнати 509, 529, 527 надалі "Майно".

Відповідно до п.1.2. Договору 1 майно знаходиться у володінні Орендодавця і розташоване за адресою: м. Львів, вул.Водогінна, 2.

Згідно п.1.3. Договору 1 майно передається для використання під офісні приміщення. Використання Майна за іншим призначенням, в тому числі у якості виробничих приміщень, можливе лише з письмового дозволу Орендодавця.

Вступ Орендаря у користування Майном настає з моменту підписання сторонами Договору та Акту прийому-передачі Майна (Додаток №1) (п.2.1. Договору 1).

Згідно п.2.4. Договору 1 Майно вважається поверненим Орендодавцю з моменту підписання сторонами Акту прийому-передачі відповідно до п.5.8. цього Договору.

Пунктом 3.1. Договору 1 Сторони погодили договірну ціну оренди приміщення в сумі 19192,80грн. в т. ч. ПДВ 20% 3198,80грн. в місяць. Вартість оренди з ПДВ 20% за 1 м2 становить 264грн. У вартість оренди входить плата за користування спільними приміщеннями та комунальні послуги, крім електропостачання.

Згідно п.3.2. Договору 1 орендна плата вноситься Орендарем з моменту підписання акту прийому-передачі майна до часу повернення майна по Акту повернення. Орендна плата за перший та останній місяці оренди вноситься протягом 5-ти банківських днів з моменту підписання Договору Оренди. Якщо вказана сума не оплачується протягом 5-ти банківських днів, Договір вважається таким, який не укладений. Наступні платежі Орендар вносить передоплатою за оренду приміщення до 10-го числа поточного місяця. Компенсацію витрат за електроенергію Орендар вносить щомісяця не пізніше 10-ти днів з моменту виставлення рахунків. У випадку розірвання договору, орендна плата за останній місяць оренди підлягає доплаті Орендарем, якщо впродовж періоду договірної співпраці мало місце підняття орендної плати. Орендна плата сплачується Орендарем виключно на підставі даного Договору в сумі передбаченій п. 3.1. Договору на поточний рахунок Орендодавця, вказаний в розділі 13 Договору, при ньому рахунок-фактура Орендодавцем Орендарю не надається.

Кошти на відшкодування витрат на утримання будинку в розмір орендної плати не входять, погоджуються між Сторонами та оплачуються Орендарем окремо (п.3.3 Договору1).

Орендар відшкодовує витрати за електропостачання Орендодавцю згідно наданого ним акту виконаних робіт (послуг) шляхом перерахування коштів за реально спожиту Орендарем електроенергію (згідно показів встановлених Орендодавцем засобів енергообліку по ціні встановленні енергопостачальною організацією) на поточний рахунок Орендодавця, вказаний в розділі 13 цього Договору не пізніше 10-го числа місяця наступного за звітним, при цьому рахунок-фактура Орендодавцем Орендарю не надається (п.3.4. Договору 1)..

Пунктом 5.8. Договору 1 встановлено зобов`язання Орендаря в 7-денннй термін з дати припинення або закінчення Договору оренди здати Орендодавцю за актом прийому-здачі орендоване Манно в належному стані, не гіршому, ніж на час передачі його в оренду, з урахуванням ступеня нормального зносу.

Даний договір діє з "01" січня 2019р. по "31" грудня 2019р. Якщо Орендар належно виконував свої обов`язки за Договором, то по спливу терміну дії Договору він має перевагу перед третіми особами при укладенні нового Договору оренди Майна, при умові перегляду всіх існуючих умов Договору, зокрема, розміру орендної плати (п.10.1. Договору 1).

Актом прийому - передачі Майна від 01.01.2019р. Позивачем передано Відповідачу у строкове платне користування нежитлове приміщення загальною площею 72,7 кв.м. за адресою: м.Львів, вул.Водогінна, 2.

Вказаний Договір 1 та Акт приймання-передачі Майна підписано повноважними представниками, підпис Орендодавця завірено відтиском печатки Відповідача.

Додатковою угодою від 01.01.2020р. №1 до Договору 1 Сторони домовились викласти пункт 3.2. Договору 1 в наступній редакції:

«Орендна плата вноситься Орендарем з моменту підписання акту прийому-передачі майна до часу повернення майна по Акту повернення. Орендна тата за перший і останній місяці оренди вноситься протягом 5-ти банківських днів з моменту підписання Договору Оренди. Оплачена орендна плата, за останній місяць, зараховується, як оплата за останній місяць оренди, у тому числі у випадку продовження терміну дії Договору оренди на наступний період, Орендодавець зараховує оплачену орендну плату за останній місяць в кінці продовженого терміну дії Договору оренди. Якщо вказана сума не оплачується протягом 5-ти банківських днів, Договір вважається таким, який не укладений.

Наступні платежі Орендар вносить передоплатою за оренду приміщення до 10-го числа поточного місяця.

Компенсація витрат за електроенергію Орендар вносить щомісяця не пізніше 10-ти днів з моменту виставлення рахунків. У випадку розірвання договору, орендна тата за останній місяць оренди підлягає доплаті Орендарем, якщо впродовж періоду договірної співпраці мало місце підняття орендної плати.

Орендна плата сплачується Орендарем виключно на підставі Договору оренди в сумі передбаченій п. 3.1.Договору оренди на поточний рахунок Орендодавця, вказаний в розділі 13 Договору оренди, при цьому рахунок-фактура Орендодавцем Орендарю не надається.».

Пунктом 2 Додаткової угоди від 01.01.2020р. №1 до Договору 1 Сторонами погоджено викласти п.10.1. Договору 1 в наступній редакції:

«Даний договір діє з "01 " січня 2019 року по "31" грудня 2020 р. Якщо Орендар належно виконував свої обов`язки за Договором, то по спливу терпіну дії Договору він має перевагу перед третіми особами при укладенні нового Договору оренди Майна, при умові перегляду всіх існуючих умов Договору, зокрема, розміру орендної плати.».

Вказану Додаткову угоду до Договору 1 підписано повноважними представниками, їх підписи завірено відтиском печатки Відповідача.

Також, 01.06.2021р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Спектр Сервіс Центр» (надалі - Позивач, Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «УКРСПЕКТРОЛ» (надалі- Відповідач, Орендар) укладено Договір оренди нежитлового приміщення №21/А/21 (надалі - Договір 2), за умовами якого (п.1.1. Договору 2) Орендодавець передає, а Орендар приймає в тимчасове платне користування (оренду) нежитлове приміщення загальною площею 54,6 кв.м. на 5 поверсі, зображене на поверховому плані під № 232, 255, 254 що відповідає № кімнати 509, 529 надалі "Майно".

Відповідно до п.1.2. Договору 2 майно знаходиться у володінні Орендодавця і розташоване за адресою: м. Львів, вул.Водогінна, 2.

Згідно п.1.3. Договору 2 майно передається для використання під офісні приміщення. Використання Майна за іншим призначенням, в тому числі у якості виробничих приміщень, можливе лише з письмового дозволу Орендодавця.

Вступ Орендаря у користування Майном настає з моменту підписання сторонами Договору та Акту прийому-передачі Майна (Додаток №1) (п.2.1. Договору 2).

Згідно п.2.4. Договору 2 Майно вважається поверненим Орендодавцю з моменту підписання сторонами Акту прийому-передачі відповідно до п.5.8. цього Договору.

Пунктом 3.1. Договору 2 Сторони погодили договірну ціну оренди приміщення в сумі 14414,40грн. в т. ч. ПДВ 20% 2402,40грн. в місяць. Вартість оренди з ПДВ 20% за 1 м2 становить 264грн. У вартість оренди входить плата за користування спільними приміщеннями та комунальні послуги, крім електропостачання.

Орендна плата вноситься Орендарем з моменту підписання акту прийому-передачі майна до часу повернення майна по Акту повернення. Орендна плата за перший та останній місяці оренди вноситься протягом 5-ти банківських днів з моменту підписання Договору Оренди. Якщо вказана сума не оплачується протягом 5-ти банківських днів, Договір вважається таким, який не укладений. Наступні платежі Орендар вносить передоплатою за оренду приміщення до 10-го числа поточного місяця. Компенсацію витрат за електроенергію Орендар вносить щомісяця не пізніше 10-ти днів з моменту виставлення рахунків. У випадку розірвання договору, орендна плата за останній місяць оренди підлягає доплаті Орендарем, якщо впродовж періоду договірної співпраці мало місце підняття орендної плати. Орендна плата сплачується Орендарем виключно на підставі даного Договору в сумі передбаченій п. 3.1. даного Договору на поточний рахунок Орендодавця, вказаний в розділі 13 Договору, при ньому рахунок-фактура Орендодавцем Орендарю не надається (п.3.2. Договору 2).

Кошти на відшкодування витрат на утримання будинку в розмір орендної плати не входять, погоджуються між Сторонами та оплачуються Орендарем окремо (п.3.3 Договору2).

Орендар відшкодовує витрати за електропостачання Орендодавцю згідно наданого ним акту виконаних робіт (послуг) шляхом перерахування коштів за реально спожиту Орендарем електроенергію (згідно показів встановлених Орендодавцем засобів енергообліку по ціні встановленні енергопостачальною організацією) на поточний рахунок Орендодавця, вказаний в розділі 13 цього Договору не пізніше 10-го числа місяця наступного за звітним, при цьому рахунок-фактура Орендодавцем Орендарю не надається (п.3.4. Договору 2).

Пунктом 5.8. Договору 2 встановлено зобов`язання Орендаря в 7-денннй термін з дати припинення або закінчення Договору оренди здати Орендодавцю за актом прийому-здачі орендоване Манно в належному стані, не гіршому, ніж на час передачі його в оренду, з урахуванням ступеня нормального зносу.

Даний договір діє з "01" червня 2021р. по "31" грудня 2021р. Якщо Орендар належно виконував свої обов`язки за Договором, то по спливу терміну дії Договору він має перевагу перед третіми особами при укладенні нового Договору оренди Майна, при умові перегляду всіх існуючих умов Договору, зокрема, розміру орендної плати (п.10.1. Договору 2).

Актом прийому - передачі Майна від 01.07.2021р. Позивачем передано Відповідачу у строкове платне користування нежитлове приміщення загальною площею 54,6 кв.м. за адресою: м.Львів, вул.Водогінна, 2.

Вказаний Договір та Акт прийому-передачі підписано повноважними представниками, підпис Орендодавця завірено відтиском печатки Позивача.

В обґрунтування заявлених позовних вимог Позивач зазначає, що на підставі Актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 30.11.2021р. №ОУ-0001148 на суму 53,14грн., від 31.12.2021р. №ОУ-0001264 на суму 230,40грн., від 31.01.2022р. №ОУ-0000102 на суму 117,68грн. Позивачем передано Відповідачу послуги з відшкодування витрат за використану електроенергію на суму 401,22грн.

На підставі Актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 30.11.2021 ОУ-0001096 на суму 38грн., від 31.01.2022 №ОУ-0000053 на суму 1080грн., від 28.02.2022 №ОУ-0000164 на суму 1080грн., від 31.03.2022 №ОУ-0000269 на суму 1080грн. Позивачем передано Відповідачу послуги з утримання будинку та прибирання приміщення на суму 3278грн.

Окрім того, на підставі Актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 30.11.2021р. №ОУ-0001095 на суму 14414,40грн., від 31.12.2021р. №ОУ-0001212 на суму 17057,80грн., від 31.01.2022р. №ОУ-0000052 на суму 15451,80грн., від 28.02.2022р. №ОУ-0000163 на суму 15451,80грн., від 31.03.2022р. №ОУ-0000268 на суму 15451,80грн., від 30.04.2022р. №ОУ-0000357 на суму 14414,40грн., від 31.05.2022р. №ОУ-0000439 на суму 14414,40грн. та від 30.06.2022р. №ОУ-0000526 на суму 14414,40грн. Позивачем передано Відповідачу послуги з оренди нежитлового приміщення 121070,80грн.

Вказані Акти підписано повноважним представником та завірено відтиском печатки Позивача, докази підписання вказаних Актів Відповідачем в матеріалах справи відсутні, станом на час вирішення спору по суті Учасниками справи суду не заявлені та не подані.

Супровідним листом від 14.09.2022р. Позивачем у зв`язку із втратою доказів надіслання Актів надання послуг та Актів звірки повторно надіслано такі на адресу Відповідача.

В обґрунтування здійснення нарахувань зі сплати орендної плати та інших, передбачених Договорами платежів, Позивач зазначає, що стан розрахунків між Сторонами відображено в Актах звірки за 2021р. та 2022р. Вказані Акти підписано повноважним представником та завірено відтиском печатки Позивача, докази підписання вказаних Актів Відповідачем в матеріалах справи відсутні, станом на час вирішення спору по суті Учасниками справи суду не заявлені та не подані.

З підстав наведеного Позивач просить суд стягнути з Відповідача 114994,80грн. заборгованості зі сплати орендної плати та інших передбачених платежів за Договором.

Згідно з п.п.1, 3 ч.1 ст.129 Конституції України, основними засадами судочинства є: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч.2 ст.4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно ст.3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства зокрема є свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до ч.1 ст.11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Згідно ч.1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої палати Касаційного цивільного суду від 03.03.2021р. у справі №521/20937/16-ц, що для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем, і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018р. у справі № 338/180/17, від 11.09.2018р. у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019р. у справі № 569/17272/15-ц.

Відповідно до ч.1 ст.173 ГК України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

У відповідності до вимог ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно ч.1 ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії , а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно вимог ч.1 ст.510 ЦК України сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України).

Статтею 193 ГК України передбачено, що господарські зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог , що у певних умовах звичайно ставляться; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ч.1 ст.527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору (ст.626 ЦК України).

Згідно ст.ст.6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (629 ЦК України).

Статтею 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно ч.7 ст.179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода (ч.2 ст.180 ГК України).

Згідно ч.7 ст.180 ГК України, строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору; на зобов`язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше; закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Згідно ч.1 ст.759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно ч.1 ст.762 Цивільного кодексу України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором (ч.4 ст.284 ГК України)..

Згідно ч.1 ст.286 ГК України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.

Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено, зокрема у пункті 7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань», що за відсутності інших підстав припинення зобов`язання, передбачених договором або законом, зобов`язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст.599 ЦК України).

Згідно ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Приписами ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом (ст.614 ЦК України).

Суд зазначає, що господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення Позивачем розрахунку та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок Позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного Позивачем періоду часу, протягом якого, на думку Позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного Позивачем максимального розміру заборгованості.

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема в постановах Верховного Суду від 02.03.2018 у справі №927/467/17, від 21.05.2018 у справі №904/10198/15, від 22.01.2019 у справі №905/305/18, від 28.01.2019 у справі №922/3782/17, від 14.02.2019 у справі №922/1019/18, від 05.03.2019 у справі №910/1389/18, від 27.05.2019 у справі №910/20107/17.

Як передбачено ст.79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Згідно з позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 11.09.2020р. у справі №910/16505/19, тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були. Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Аналізуючи твердження та подані на їх підтвердження Позивачем докази і ненадання жодних доказів на їх спростування Відповідачем, керуючись наведеним критерієм доказування, здійснивши перерахунок заявленої Позивачем до стягнення з Відповідача на користь Позивача суми основного боргу зі сплати орендної плати та інших передбачених платежів за Договором 1 та Договором 2 за вказаний Позивачем період суд доходить висновку, що зазначені вище докази, відповідають критеріям належності та вірогідності, тому вважаються такими, що підтверджують наведені Позивачем обставини щодо укладення між Сторонами Договору 1 та Договору 2, здійснення на його підставі господарських операцій надання майна в оренду та неналежного виконання Відповідачем взятих на себе договірних зобов`язань зі сплати орендної плати.

При цьому суд бере до уваги наведені Позивачем в Акті звірки за 2021 рік суми нарахованих Позивачем орендної плати та інших платежів за Договором 1 і Договором 2, а також суми здійснених Відповідачем оплат.

Так, згідно п.3.1. Договору 1 орендна плата за оренду приміщення становить 19192,80грн. в т. ч. ПДВ 20% 3198,80грн. в місяць і, в силу приписів п.3.2. Договору 1 сплачується виключно на підставі даного Договору в сумі передбаченій п. 3.1. даного Договору на поточний рахунок Орендодавця, вказаний в розділі 13 Договору передоплатою до 10-го числа поточного місяця.

Відтак, загальна сума орендної плати за користування майном за Договором 1 за період з січня по травень 2021р. включно становить 95964грн. (19192,80 х 5).

Аналогічним чином судом здійснено перерахунок орендної плати за період з липня 2021р. по червень 2022р., так як згідно п.3.1. Договору 2 орендна плата за оренду приміщення становить 14414,40грн. в т. ч. ПДВ 20% 2402,40грн. в місяць і, в силу приписів п.3.2. Договору 2 сплачується виключно на підставі даного Договору в сумі передбаченій п. 3.1. даного Договору на поточний рахунок Орендодавця, вказаний в розділі 13 Договору передоплатою до 10-го числа поточного місяця.

Відтак, сума орендної плати за користування майном за Договором 2 за період з липня 2021р. по грудень 2021р. включно становить 86486,40грн. (14414,40 х 6), за період з січня по червень 2022р. включно становить 86486,40грн. (14414,40 х 6).

Таким чином, з врахуванням відображеного в Акті звірки за 2021 рік та Акті звірки за 1 півріччя 2022р. початкового сальдо по дебету в розмірі 2527,88грн., нарахування Позивачем Відповідачу вартості електроенергії та відшкодування витрат на утримання будинку, а також здійснених Відповідачем оплат суд дійшов до висновків про те, що сума заборгованості Відповідача перед Позивачем за 2021р. становить 53456,52грн. (2527,88 + 95964 + 86486,40 + 2285 + 194,30 + 103,68 + 21,02 + 195,60 + 117,19 + 182,83 + 414,72 + 280,32 + 365,04 + 38 + 244,78 + 38 + 53,14 + 230,40 - 136825,78)

Сума заборгованості Відповідача перед Позивачем зі сплати орендної плати за період з січня по червень 2022р. включно становить 86486,40грн. (14414,40 х 6).

Відтак, сума заборгованості Відповідача перед Позивачем зі сплати орендної плати за Договором 1 та Договором 2 за період з січня 2021р. по червень 2022р. включно складає 139942,92грн. (53456,52 + 86486,40).

Сума заборгованості з відшкодування вартості спожитої електричної енергії за вказаний період становить 401,22грн.

При цьому суд, з врахуванням визначеного Позивачем предмета та підстав позову (стягнення заборгованості зі сплати орендної плати та інших передбачених Договором платежів), вважає безпідставним та необґрунтованим покликання Позивача на Акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 30.11.2021р. ОУ-0001096 на суму 38грн., від 31.01.2022р. №ОУ-0000053 на суму 1080грн., від 28.02.2022р. №ОУ-0000164 на суму 1080грн., від 31.03.2022р. №ОУ-0000269 на суму 1080грн., якими Позивачем передано Відповідачу послуги з утримання будинку і прибирання, оскільки відповідно до п.3.3. Договору 1 та Договору 2 відшкодування витрат на утримання будинку в розмір орендної плати не входять, погоджуються між Сторонами та оплачуються Орендарем окремо.

В той же час Позивачем не доведено належними засобами доказування обставини погодження між Сторонами порядку відшкодування витрат на утримання будинку, а також проведення нарахувань на підставі такої домовленості, як підстави до складення відповідних актів надання послуг.

Відтак, обставину наявності заборгованості Відповідача зі сплати орендної плати та інших передбачених Договором платежів за Договором 1 та Договором 2 на період з січня 2021р. по червень 2022р. включно на суму 114994,80грн. суд визнає доведеною та не спростованню. Наведене відповідає умовам зобов`язань, що виникли між Сторонами, адже, укладаючи Договір сторона (Позивач) розраховує, зокрема, на отримання від Відповідача орендної плати за ним.

Таким чином право Позивача, за захистом якого він звернувся до суду, є порушеним, а позовні вимоги про стягнення 114994,80грн. суми заборгованості зі сплати орендної плати та інших платежів за Договором 1 та Договором 2 є мотивованими та обґрунтованими, підлягають до задоволення у повному обсязі в межах заявлених позовних вимог.

При цьому суд не вправі виходити за межі заявлених позовних вимог, а станом на момент вирішення спору по суті заяв про збільшення розміру позовних вимог в частині стягнення з Відповідача на користь Позивача суми основного боргу зі сплати орендної плати за Договором 1 та Договором 2 Позивачем не подавалось і не заявлялось, в матеріалах справи така заява відсутня.

Відповідно до статей 73, 74 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Згідно з ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 79 ГПК України).

17.10.2019р. набув чинності Закон України №132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України змінено назву статті 79 ГПК з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів". Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.

Стандарт доказування - це та ступінь достовірності наданих стороною доказів, за яких суд має визнати тягар доведення знятим, а фактичну обставину - доведеною. Мова йде про достатній рівень допустимих сумнівів, при якому тягар доведення вважається виконаним.

Усталеною є практика ЄСПЛ, в якій суд посилається на "balance of probabilities" ("баланс ймовірностей") для оцінки обставин справи. Наприклад, у рішенні BENDERSKIY v. Ukraine 15.11.2007 суд застосовує "баланс ймовірностей". У рішенні J.K. AND OTHERS v. Sweden 23.08.2016 суд вказує, що цей стандарт притаманний саме цивільним справам.

У постанові Верховного Суду України від 14.06.2017 у справі №923/2075/15 відхилено висновки апеляційного суду про відмову в позові про стягнення упущеної вигоди лише з тих підстав, що її розмір не може бути встановлений з розумним степенем достовірності, оскільки апеляційний суд не дослідив інших доказів, які надані позивачем, чим фактично позбавив останнього можливості відновити його порушене право, за захистом якого подано позов. Аналогічний підхід продемонстрував і Верховний Суд у своїй постанові від 06.11.2019 у справі №127/27155/16-ц (провадження №61-30580св18).

Отже, під розумним ступенем достовірності слід розуміти те, що факт є доведеним, якщо після оцінки доказів вбачається, що факт скоріше відбувся, аніж не мав місце.

У зв`язку з цим, суд першої інстанції при розгляді даної справи застосовує вищезазначений стандарт доказування.

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 5 статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України» від 28.10.2010р. №4241/03 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Відповідно до ч.23 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України» за заявою №63566/00 суд нагадує, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

При цьому суд зазначає, що згідно вимог ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява №63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; пункт 58): де зазначено, що згідно з усталеною практикою Суду, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя.

Суд також враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що Відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, хоч йому було створено усі можливості для надання заперечень, від жодного Учасника справи не надходило клопотання про витребування доказів, судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору.

Враховуючи вищенаведене, в тому числі те, що матеріалами справи підтверджено факт порушення Відповідачем взятих на себе договірних зобов`язань щодо сплати орендної плати та інших передбачених договором платежів у встановлені Договором 1 та Договором 2 та порядку і строки, беручи до уваги наявність вини Відповідача щодо несплати орендної плати згідно умов Договору, доведеність Позивачем обставини існування суми основного боргу зі сплати орендної плати та інших передбачених договором платежів за період з січня 2021р. по червень 2022р. в розмірі 114994,80грн., перевіривши здійснений Позивачем розрахунок суми основного боргу, суд дійшов висновків про те, що позовні вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача 114994,80грн. заборгованості зі сплати орендної плати та інших передбачених договором платежів є мотивованими та обґрунтованими, підлягають до задоволення у повному обсязі в межах заявлених позовних вимог.

При цьому суд зазначає, що відповідно до ч.2 ст.237 ГПК України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

Відповідно до ч.1 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Приписами частини другої вказаної статті встановлено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно ч.1 ст.4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до пп.1 п.2 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір» за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору встановлюються у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Приписами статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» встановлено прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня 2022 року для працездатних осіб в розмірі 2481 гривні.

Приписами ч.1 ст.124 ГПК України передбачено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Позивачем при поданні позовної заяви до господарського суду надано попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, згідно якого Позивач очікує понести у зв`язку із розглядом справи судові витрати в розмірі 2481грн. у вигляді сплаченого за подання до господарського суду позовної заяви судового збору та оплату послуг професійної правничої допомоги в розмірі 15000грн.

Як доказ сплати судового збору Позивач подав Платіжне доручення від 12.07.2022р. №932 про сплату за подання позовної заяви судового збору в розмірі 2481грн. Оригінал вказаного Платіжного доручення є додатком №1 до позовної заяви.

Сендега Тарас Романович є адвокатом та представником Позивача, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями Свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю від 18.09.1995р. №389 та Ордеру від 25.04.2022р. серії ВС №1139901.

Згідно частини 3 статті 123 ГПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу; витрати, пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; витрати, пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; витрати, пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ч.1 ст.126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою (ч.2 ст.126 ГПК України).

Згідно з ч.3 ст.126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч.4 ст.126 ГПК України).

Визначення договору про надання правової допомоги міститься в ст.1 вищевказаного Закону, згідно з якою договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п.п.6, 9 ст.1 Закону).

Відповідно до п.2 ч.1 ст.1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Згідно ст.6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатом може бути фізична особа, яка має повну вищу юридичну освіту, володіє державною мовою відповідно до рівня, визначеного згідно Законом "Про забезпечення функціонування української мови як державної", має стаж роботи в галузі права не менше двох років, склала кваліфікаційний іспит, пройшла стажування (крім випадків, встановлених цим Законом), склала присягу адвоката України та отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.

Відповідно до частини третьої статті 4, частини першої статті 13 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання (організаційні форми адвокатської діяльності). Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою.

Статтею 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" передбачено, що видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Статтею 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначені підстави для здійснення адвокатської діяльності. Зокрема, зазначено, що адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Згідно п.28 Правил адвокатської етики (затверджені звітно-виборним з`їздом адвокатів України 09.06.2017р.) необхідно дотримуватись принципу "розумного обґрунтування" розміру оплати юридичної допомоги. Цей принцип набуває конкретних рис через перелік певних факторів, що мають братись до уваги при визначенні розміру оплати: обсяг часу і роботи, що вимагається для адвоката, його кваліфікацію та адвокатський досвід, науково-теоретична підготовка.

Суд звертає увагу на те, що в рішенні Національної асоціації адвокатів України від 04-05.07.2014р. №61 «Про надання роз`яснень щодо інформації, яка зазначається в ордері адвоката та можливості його подання у декілька установ» зазначено, що Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» у статті 26 визначив підстави для здійснення адвокатської діяльності. Так, адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, може бути, зокрема, ордер (частина друга статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Згідно з положеннями вищезазначеної статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» ордер - письмовий документ, що у випадках, встановлених цим Законом та іншими законами України, посвідчує повноваження адвоката на надання правової допомоги. Ордер видається адвокатом, адвокатським бюро або адвокатським об`єднанням та повинен містити підпис адвоката. Рада адвокатів України затверджує типову форму ордера.

Рішенням Ради адвокатів України №36 від 17.12.2012р. затверджено Положення про ордер на надання правової допомоги та порядок ведення реєстру ордерів (далі - Положення), яке встановлює єдині для всіх адвокатів України, адвокатських об`єднань/адвокатських бюро правила виготовлення, оформлення, зберігання, обліку ордерів.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст.30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Суд також звертає увагу на те, що у разі встановлення клієнтом і адвокатом фіксованого розміру гонорару детальний опис робіт, виконаних при наданні послуг правничої допомоги не є необхідним. Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів касаційного адміністративного суду від 28.12.2020р. у справі №640/18402/19.

Втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень ч. 4 ст. 126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях ст. 627 ЦК України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у ст. 43 Конституції України. Чинним процесуальним законодавством не передбачено обов`язку сторони, яка заявляє клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу, доводити обґрунтованість їх ринкової вартості. Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постанові Верховного Суду від 28.09.2021р. у справі №918/1045/20.

Крім того метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої ухвалене рішення, понесених збитків, але й спонукання боржника утриматися від вчинення дій, що в подальшому спричиняють необхідність поновлення порушених прав та інтересів позивача. Водночас стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу. Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, в постанові Верховного Суду від 24.01.2022р. у справі №911/2737/17.

Відповідно до ч.1 ст.9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Згідно правової позиції, викладеної, зокрема в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05.06.2018р. у справі №904/8308/17 та від 01.08.2019р. у справі №915/237/18, розмір судових витрат має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат, а суд повинен оцінити рівень адвокатських витрат, що були присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично і чи була їх сума обґрунтованою та не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулось рішення, її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною чи її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час та неспіврозмірними у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема в постанові Верховного Суду від 20.11.2018р. у справі №910/23210/17.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст.41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише, якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява №19336/04).

Також суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), відповідно до якої заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим (справа "Гімайдуліна і інші проти України" від 10.12.2009, справа "Баришевський проти України" від 26.02.2015). А також висновки ЄСПЛ, викладені у справах: "East/West Alliance Limited" проти України" від 02.06.2014, за змістом яких заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим; "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002, за результатом розгляду якої ЄСПЛ вирішив, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у додатковій ухвалі від 21.07.2020р. у справі № 915/1654/19.

При цьому суд зазначає і аналогічну правову позицію викладено, зокрема в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018р. у справі №826/1216/16, що на підтвердження факту понесення судових витрат та їх розміру суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат, є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування витрат.

Також судом враховано позицію Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду, викладену в постановах від 03.10.2019р. у справі №922/445/19 та від 18.12.2019р. у справі №910/13731/18, відповідно до якої, за змістом п.1 ч.2 ст.126, ч.8 ст.129 ГПК України, розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 10.12.2019р. у справі №922/902/19, від 12.12.2019р. у справі №922/1897/18 та від 20.12.2019р. у справі №903/125/19.

Поряд з цим суд зазначає, що згідно ч.5 ст.126 ГПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Отже, зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. Аналогічну правову позицію викладено зокрема в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020р. у справі №755/9215/15-ц та у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019р. у справі №922/445/19.

Як вказує Об`єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові від 03.10.2019р. у справі №922/445/19, загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч.4 ст.129 ГПК України.

Зокрема відповідно до ч.5 ст.129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог ч.4 ст.126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись ч.5-7, 9 ст.129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Аналогічна правова позиція підтримана та застосована у постанові Верховного Суду від 07.11.2019р. у справі №905/1795/18.

Згідно ч.8 ст.129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При цьому суд зазначає і аналогічну правову позицію викладено, зокрема в постановах Східного апеляційного господарського суду від 19.02.2020р. у справі №905/1800/19 від 14.04.2020р. у справі №905/2155/19, Північного апеляційного господарського суду від 26.11.2019р. у справі №910/9709/19, що з аналізу вказаних положень ГПК України вбачається, що, оскільки в спрощеному позовному провадженні судові дебати не проводяться, тому процесуальну дію - подання доказів на підтвердження розміру понесених судових витрат Позивач мав право вчинити або до закінчення розгляду справи по суті, або протягом пяти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судового розгляду у справі зробив про це відповідну заяву.

Суд зазначає, що станом на час закінчення розгляду справи та виходу суду до нарадчої кімнати інших доказів в обґрунтування розміру понесених судових витрат у справі Позивачем суду не заявлено та не подано, заяву про подання таких доказів протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду в порядку, передбаченому ч.8 ст.129 ГПК України суду не заявлено та не подано.

Окрім того, суд зазначає що Відповідач наданим чинним законодавством правом на відшкодування документально підтверджених судових витрат не скористався.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З підстав наведеного, а також недоведення Позивачем в порядку, визначеному главою 8 розділу І ГПК України іншого розміру судових витрат, окрім суми сплаченого за подання позовної заяви до господарського суду судового збору в розмірі 2481грн., недоведення Відповідачем розміру понесених судових витрат у справі, суд дійшов висновків про те, що судові витрати у справі, а саме сплачений Позивачем за подання позовної заяви до господарського суду судовий збір в розмірі 2481грн. слід покласти на Сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог та стягнути з Відповідача на користь Позивача 2481грн. судового збору.

Враховуючи вищенаведене, керуючись п.1,3 ч.1 ст.129 Конституції України, ст.ст.4, 13, 27, 42, 43, 46, 73, 74, 76,-79, 80, 81, 86, 129, 165, 205, 216, 222, 235, 236, 238, 241, 242, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст.173, 174, 193, 284, 286 Господарського кодексу України, ст.ст. 3, 6, 11, 16, 509, 510, 525, 526, 530, 599, 610, 612, 625, 626, 627, 629, 759, 762 Цивільного кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Позов задоволити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРСПЕКТРОЛ» (80316, Львівська область, м.Рава-Руська, вул.Львівська, буд.17; ідентифікаційний код: 32954467) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Спектр Сервіс Центр» (79017, Львівська область, м.Львів, вул.Водогінна, буд.2; ідентифікаційний код: 31658675) 114994,80грн. заборгованості зі сплати орендної плати та інших передбачених договором платежів та 2481грн. судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

4. Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 ГПК України.

5. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повний текст рішення складено 24.10.2022р.

Головуючий суддя Фартушок Т.Б.