Ухвала

від 19.10.2022 по справі 405/6674/20

КРОПИВНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Кропивницький апеляційнийсуд

№ провадження 11-кп/4809/602/22 Головуючий у суді І-ї інстанції ОСОБА_1

Категорія 286 (215) Доповідач в колегії апеляційного суду ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.10.2022 року. Кропивницький апеляційний суд колегією суддів судової палати з розгляду кримінальних справ у складі:

головуючого судді ОСОБА_2 ,

суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

із секретарем ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Кропивницькому кримінальне провадження № 12020120000000296 за апеляційними скаргами прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_6 та представника потерпілих адвоката ОСОБА_7 на вирок Ленінського районного суду м. Кіровограда від 30 серпня 2022 року, яким

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженку м. Кіровограда, громадянку України, заміжню, маючу вищу освіту, працюючу директором КЗ «Навчально-виховний комплекс «Спеціалізований загальноосвітній начальний заклад І-ІІІ ступенів навчально-виховний комплекс спеціалізований загальноосвітній заклад № 26 дошкільний навчальний заклад дитячий юнацький центр «Зорецвіт» Кіровоградської міської ради Кіровоградської області», інваліда 3 групи, раніше не судиму, зареєстровану та проживаючу за адресою: АДРЕСА_1 ,

визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та призначено їй покарання у виді позбавлення волі на строк 4 /чотири/ роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на 3 /три/ роки.

Відповідно до ст.ст. 75, 76 КК України звільнено ОСОБА_8 від відбуття призначеного основного покарання з випробуванням на три роки, зобов`язавши її повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання; періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; виконувати заходи, передбачені пробаційною програмою, спрямовані на активізацію процесу мотиваційної діяльності, спрямованої на попередження вчинення повторних кримінальних правопорушень.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК України в строк відбування основного покарання ОСОБА_8 зараховано час її попереднього ув`язнення в межах даного кримінального провадження з 04 вересня 2020 року по 07 вересня 2020 року включно, з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

В силу ч. 4 ст. 72 КК України призначене ОСОБА_8 за ч. 2 ст. 286 КК України додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на три роки виконувати самостійно.

Запобіжний захід заставу в розмірі 168160 (сто шістдесят вісім тисяч сто шістдесят) гривень до набрання вироком суду законної сили залишено без змін.

Вказаним вироком вирішено цивільні позови:

Стягнуто з ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» на користь ОСОБА_9 :

- в рахунок відшкодування витрат на поховання та на спорудження надгробного пам`ятника 39890 (тридцять дев`ять тисяч вісімсот дев`яносто) гривень;

- в рахунок відшкодування моральної шкоди, заподіяної смертю потерпілої 15000 (п`ятнадцять тисяч) гривень.

Стягнуто з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_9 :

- в рахунок відшкодування моральної шкоди, спричиненої кримінальним правопорушенням 50000 (п`ятдесят тисяч) гривень;

- в рахунок відшкодування витрат на правову допомогу 10000 (десять тисяч) гривень.

Стягнуто з ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» на користь ОСОБА_10 в рахунок відшкодування моральної шкоди, заподіяної смертю потерпілої 15000 (п`ятнадцять тисяч) гривень.

Стягнуто з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_10 в рахунок відшкодування моральної шкоди, спричиненої кримінальним правопорушенням 80000 (вісімдесят тисяч) гривень.

Стягнуто з ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» на користь ОСОБА_11 в рахунок відшкодування моральної шкоди, заподіяної смертю потерпілої 15000 (п`ятнадцять тисяч) гривень.

Стягнуто з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_11 в рахунок відшкодування моральної шкоди, спричиненої кримінальним правопорушенням 80000 (вісімдесят тисяч) гривень.

Стягнуто з ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» на користь ОСОБА_12 в рахунок відшкодування моральної шкоди, заподіяної смертю потерпілої 15000 (п`ятнадцять тисяч) гривень.

Стягнуто з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_12 в рахунок відшкодування моральної шкоди, спричиненої кримінальним правопорушенням 80000 (вісімдесят тисяч) гривень.

В задоволенні цивільного позову ОСОБА_13 до обвинуваченої ОСОБА_8 про відшкодування моральної шкоди, спричиненої кримінальним правопорушенням відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_8 на користь держави витрати, пов`язані з проведенням експертиз в кримінальному провадженні в сумі 6047 (шість тисяч сорок сім) гривень 51 копійки.

Відповідно до ст. 100 КПК України вирішено питання щодо речових доказів.

За участі:

прокурора ОСОБА_6 ,

представника потерпілих ОСОБА_7 ,

потерпілого ОСОБА_9 ,

захисника ОСОБА_14 ,

обвинуваченої ОСОБА_8 ,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до вироку суду першої інстанції ОСОБА_8 визнана винуватою у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинили смерть потерпілого, за наступних обставин.

Ярова ОСОБА_15 04 вересня 2020 року близько 07 години 55 хвилин, керуючи технічно справним автомобілем Nissan Juke, реєстраційний номер НОМЕР_1 , який на праві приватної власності належить ОСОБА_16 , рухалась у світлу пору доби по вул. Євгена Чикаленка зі сторони вулиці Шевченка в напрямку вулиці Чорновола в місті Кропивницький, наближаючись до нерегульованого пішохідного переходу по вул. Чикаленка, діючи необережно, проявила злочинну самовпевненість та недбалість до забезпечення елементарних вимог безпеки дорожнього руху, чим грубо порушила вимоги п.п. 1.5, 2.3 (б) і (д) Правил дорожнього руху України (далі ПДР України)(п. 1.5 Дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров`ю громадян, завдавати матеріальних збитків; п. 2.3. Для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний: б) бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну..., технічнім станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі; д) не створювати своїми діями загрози безпеці дорожнього руху).

Так, ОСОБА_8 ,рухаючись повищевказаній ділянцідороги навказаному автомобілі,у зазначенийчас,наближаючись донерегульованого пішохідногопереходу,позначеного дорожнімизнаками 5.35.1 «Пішохідний перехід»та дорожньоюрозміткою 1.14.1 «Нерегульований пішохідний перехід», не зменшила швидкість керованого нею транспортного засобу для його безпечного проїзду чи не зупинилась, щоб дати дорогу пішоходам, на відстані 62,98 м. до будинку №1 «Б» по вул. Чикаленка в м. Кропивницький, допустила наїзд на пішохода ОСОБА_9 , яка переходила проїзну частину в межах пішохідного переходу з права-наліво щодо напрямку руху автомобіля під її керуванням, чим грубо порушила вимоги п. 18.1 ПДР України (п. 18.1 Водій транспортного засобу, що наближається до нерегульованого пішохідного переходу, на якому перебувають пішоходи, повинен зменшити швидкість, а в разі потреби зупинитися, щоб дати дорогу пішоходам, для яких може бути створена перешкода чи небезпека).

Всі вищевикладеніневідповідні тапротиправні діїводія ОСОБА_8 та порушеннянею вимогп.п.1.5,2.3(б)і (д),18.1ПДР України знаходяться в технічно-причинному зв`язку з фактом наїзду на пішохода ОСОБА_9 .

У результатідорожньо-транспортноїпригоди упішохода ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на тілі виявлено тілесні ушкодження у вигляді: а) відкритої черепно-мозкової травми: багатоуламкового переламу кісток черепу та обличчя, пошкодження твердої мозкової оболонки в правій тім`яній ділянці, крововилив під м`які мозкові оболонки, крововиливів під м`які мозкові оболонки, в лобно-тімяно-скронево-потиличній частках з права, в лобно-тім`яній частках зліва по зовнішній боковій поверхні, в лобно-скронево-потиличній частках зліва по нижній поверхні, забою головного мозку в тьмяно-скроневих частках з права по зовнішньо-боковій поверхні, на рівні підкіркових бугрів з переходом на праву скроневу частку, правої півкулі мозочка по задній поверхні, синця і садна в лівій пара орбітальній ділянці, саден в лівій надбрівній ділянці, по верхньому краю правої вушної раковини, на підборідді по нижній поверхні зліва від середньої лінії, рани по верхньому краю прикріплення правої вушної раковини; б) закритої тупої травми грудної клітки: множинних переломів ребер справа: 1-8 по хрящовій зоні; 1-9 попередній пахвовій лінії; 4-9 по середній лопатковій лінії; зліва: 1-7по хрящовій лінії; 1-10 по передній пахвовій лінії; 1, 3-9 по лопатковій лінії з пошкодженням пристінної плеври, перелому грудини на рівні 3-4 ребер, переломів 2-6 остистих відростків грудного відділу хребта, крововиливів під плевральні оболонки правої і лівої легені, переднє середостіння, навколо аорти, трахеї, стравоходу, в корені легень, в плевральні порожнини, саден в ділянці грудної клітки зліва; в) закритого переламу тазу на рівні крижово-клубового з`єднання зліва, садна на верхньому краю тазу зліва; г) саден на правій кисті по тильній поверхні, на 5-му пальці правої кисті по тильній поверхні, на лівому колінному суглобі по передній поверхні, в правій і лівій п`яткових ділянках по задній поверхні, на лівому стегні в верхній третині по зовнішній боковій поверхні в ділянці зовнішньої бічної кісточки лівого гомілково-ступневого суглобу, які утворилися від дії тупих предметів. Вищевказані тілесні ушкодження, мають ознаки тяжких тілесних ушкоджень, як небезпечних для життя в момент заподіяння та мають прямий причинний зв`язок з настанням смерті ОСОБА_9 .

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, прокурор у кримінальному провадженні ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій не оспорюючи фактичних обставин кримінального правопорушення та юридичної кваліфікації дії обвинуваченої, вважає, що вирок суду підлягає скасуванню в частині призначеного основного покарання через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, що потягло за собою невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченої, через м`якість.

Просить оскаржуваний вирок скасувати та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_8 визнати винуватою та засудити за ч. 2 ст. 286 КК України призначивши основне покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років без застосування положень ст. 75, 76 КК України. В решті вирок залишити без змін.

В обґрунтування своїх вимог зазначає, що оскаржуваний вирок не містить переконливого обґрунтування того, що пом`якшуючі покарання обставини у своїй сукупності дають підстави для призначення обвинуваченій покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки, тобто максимально наближене до найм`якішого, передбаченого санкцією статті, із одночасним застосуванням положень ст.ст. 75, 76 КК України.

Так в результаті односторонніх та протиправних дій ОСОБА_8 загинула пішохід ОСОБА_9 , тобто, своїми злочинними діями обвинувачена, створила передумови та наслідки в результаті яких життя потерпілих ніколи вже не стане таким, як було раніше. Тому, суд, призначаючи покарання, не у повному обсязі врахував невідворотність наслідків, що настали.

Таким чином, прокурор вважає, що суд першої інстанції повною мірою не врахував і не мотивував, зокрема, чому він вважає за можливе досягнення мети виправлення ОСОБА_8 та запобігання вчиненню нею нових злочинів за умови призначення заходу примусу позбавлення волі фактично у мінімальному розмірі та із застосуванням іспитового строку.

Представник потерпілих адвокат ОСОБА_7 у своїй апеляційній скарзі також просить оскаржуваний вирок скасувати та ухвалити новий, яким ОСОБА_8 визнати винною у скоєнні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та призначити покарання у вигляді 5 років позбавлення волі реально, з позбавлення права керувати транспортними засобами на 3 роки. Крім того, цивільні позови ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 в частини стягнення моральної шкоди з ОСОБА_8 задовольнити в повному обсязі. В іншій частині залишити вирок в силі.

Обґрунтовуючи свої вимоги представник потерпілих зазначає, що основними обставинами, які суд зазначив пом`якшуючими при винесені вироку, що і призвело до призначення надто м`якого покарання, це беззаперечне визнання обвинуваченою своєї вини, щире каяття та добровільне часткове відшкодування завданих збитків.

Проте, саме це потерпілі категорично заперечують, а саме;

- не вважають беззаперечним визнанням вини те, що за бажанням обвинуваченої матеріали кримінального провадження досліджувалися в повному обсязі, що призвело до умисного затягування судового процесу на один рік і дев`ять місяців, що негативно впливало на потерпілих;

- як такого щирого каяття у обвинуваченої не було, так як за два роки, доки тривало досудове та судове слідство, вона ні разу не намагалася звернутися і не звернулася до потерпілих, не принесла своїх вибачень за скоєне і лише на її допиті у якості обвинуваченої, яким завершувалося судове слідство, в кінці допиту сказала, що просить у потерпілих пробачити її. Це свідчить про відсутність повного усвідомлення своєї провини та щирості каяття;

- часткове відшкодування нею шкоди свідчить тільки про те, що вона шукала для себе пом`якшуючих обставин, але не свідчить про щире каяття;

- суд не взяв до уваги також те, що ОСОБА_17 не тільки скоїла наїзд на потерпілу, а ще й переїхала її. Припускають, що вона не побачила, що пішохід переходить проїзну частину по пішохідному переходу, але після удару і падіння пішохода на дорогу вона не загальмувала, а продовжувача їхати, переїхавши живу людину. Якби вона, рухаючись з невеликою швидкістю, зразу ж після удару загальмувала, таких страшних наслідків, як смерть, не настало б. Крім того, вона не підбігла до потерпілої, не намагалася надати їй якусь допомогу, а зразу зателефонувала чоловіку.

Таким чином вважають, що суд не в повній мірі оцінив все вищенаведене і тому ухвалив явно м`який вирок, який не відповідає скоєному, поведінці обвинуваченої та відсутності щирого каяття та беззаперечного визнання вини.

Крім того, представник потерпілих вважає, що суд, при вирішенні цивільних позовів, безпідставно, нічим не обґрунтувавши, знизив розмір відшкодування моральної шкоди усім потерпілим. Але заявлені потерпілими позови по їх розміру ніяк не можуть бути направлені на збагачення, а моральні страждання в зв`язку з загибеллю рідної людини, посилювалися умисним затягуванням процесу обвинуваченою, що також тримало потерпілих в напрузі. Додавало моральних страждань і те, що обвинувачена навіть не намагалася поспівчувати рідним та попросити у них пробачення.

Вважають, що при таких обставинах є всі підстави для скасування вироку.

Захисник ОСОБА_14 , яка діє в інтересах обвинуваченої ОСОБА_8 , в запереченнях на апеляційні скарги прокурора та представника потерпілих, наводить свої обґрунтування та просить їх залишити без задоволення, а вирок суду першої інстанції без змін.

Заслухавши доповідача, прокурора ОСОБА_6 , який підтримав свою апеляційну скаргу та апеляційні вимоги представника потерпілих; потерпілого ОСОБА_9 та його представника адвоката ОСОБА_7 , які підтримали свою апеляційну скаргу та апеляційну скаргу прокурора; обвинувачену ОСОБА_8 та її захисника ОСОБА_14 , які заперечили проти доводів апеляційних скарг та просили їх залишити без задоволення, дослідивши матеріали кримінального провадження та проаналізувавши доводи апеляційних скарг, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, відповідають фактичним обставинам кримінального провадження і підтверджуються детально наведеними у вироку доказами, яким судом дано належну та об`єктивну оцінку, а тому відповідно до ст. 404 КПК України відсутні апеляційні підстави піддавати сумніву правильність встановлення судом першої інстанції фактичних обставин кримінального провадження та правову кваліфікацію.

Зважаючи на те, що фактичні обставини кримінального провадження, доведеність вини обвинуваченої ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення та правильність кваліфікації її дій за ч. 2 ст. 286 КК України ніким з учасників процесу, зокрема, в апеляційних скаргах прокурора та представника потерпілих не оспорюються, а тому колегія суддів судове рішення в цій частині не переглядає.

За вказаних обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про доведеність винуватості обвинуваченої ОСОБА_8 та правильно кваліфікував її дії за ч. 2 ст. 286 КК України, як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинили смерть потерпілого.

Що стосується доводів апеляційних скарг прокурора та представника потерпілих про м`якість призначеного ОСОБА_8 покарання, то вони не можуть вважатися обґрунтованими, виходячи з наступного.

Положеннями статті 50 КК України передбачено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Визначені у ст. 65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, а також призначення покарання нижчого, ніж передбачене санкцією статті (частини статті), завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

При цьому повноваження суду (його права та обов`язки), надані державою, щодо обрання між альтернативними видами покарань у встановлених законом випадках та інтелектуально-вольова владна діяльність суду з вирішення спірних правових питань, враховуючи цілі та принципи права, загальні засади судочинства, конкретні обставини справи, дані про особу винного, справедливість обраного покарання тощо, визначають поняття «судова дискреція» (судовий розсуд) у кримінальному судочинстві.

Дискреційні повноваження суду повинні відповідати принципу верховенства права з обов`язковим обґрунтуванням обраного рішення у процесуальному документі суду.

Статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У справі «Бакланов проти росії» (рішення від 09 червня 2005 року), та в справі «Фрізен проти росії» (рішення від 24 березня 2005 року) Європейський Суд з прав людини зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним». У справі «Ізмайлов проти росії» (п.38 рішення від 16 жовтня 2008 року) Європейський Суд вказав, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи».

Як убачається з оскаржуваного вироку, ОСОБА_8 призначено покарання за ч.2 ст.286 КК України (порушення правил дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом,що спричинило смерть потерпілого) у виді позбавлення волі строком на 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на три роки, тобто в межах строку покарання, яке передбачено санкцією цієї статті.

Від призначеного основного покарання, на підставі ст. 75 КК України, ОСОБА_8 звільнено судом з випробуванням строком на 3 роки із покладенням на неї певних обов`язків, передбачених ч.1 ст. 76 КК України.

Тобто, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про можливість виправлення засудженої без її ізоляції від суспільства та звільнив її від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком. При цьому слід звернути увагу на те, що суд мотивував таке рішення не лише ступенем тяжкості вчиненого злочину, але врахував наявність обставин, які пом`якшують покарання щире каяття, добровільне часткове відшкодування завданих збитків, відсутність обставин, які обтяжують покарання, а також об`єктивно врахував відомості про особу обвинуваченої, яка раніше не судима, за місцем проживання та за місцем роботи характеризується позитивно, на обліках у лікаря психіатра та нарколога не перебуває, працює, є особою з обмеженими можливостями (інвалід 3 групи), перебуває в зареєстрованому шлюбі, здійснює догляд за пристарілою матір`ю, приймає активну участь у забезпеченні потреб територіальної оборони м. Кропивницький та осіб, переміщених з тимчасово окупованих територій, які тимчасово перебувають в навчальному закладі, який вона очолює.

Поряд з цим, як слушно зазначив суд першої інстанції, обвинувачена вперше вчинила не умисне (вчинене з необережності) кримінальне правопорушення, щиро розкаялася, повністю усвідомила протиправність своїх необережних дій та наслідки цих дій, добровільно частково відшкодувала завдану нею моральну шкоду, має стійкі соціальні зв`язки, за місцем проживання та роботи характеризується виключно позитивно, тобто користується повагою в суспільстві та заслуженим авторитетом за постійним місцем роботи.

Законодавець надав дискреційні повноваження судам у визначенні можливості звільнення особи від покарання з випробуванням. Однак така дискреція надана лише в межах установлених законом. Отже, суд, реалізуючи свої повноваження має навести правові підстави та переконливі мотиви, які є достатніми для постановлення рішення.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду, принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду.

Також апеляційний суд зауважує, що думка потерпілих, які наполягали на суворій мірі покарання, враховується судом в сукупності з обставинами, передбаченими ст. 65 КК України, проте не є вирішальною при призначенні покарання.

Також, згідно досудової доповіді органу пробації, стосовно обвинуваченої ОСОБА_8 , ризик вчинення нею повторного кримінального правопорушення та ризик небезпеки для суспільства, у тому числі для окремих осіб оцінюються, відповідно, як низькі. Беручи до уваги історію правопорушення, сформовану соціально-орієнтовану систему цінностей, рівень особистої реалізованості, побутову та сімейну визначеність, достатньо розвинуті навички щодо втілення чітко визначених реалістичних цілей, належний рівень загальної культури, відсутність залежностей та деформованої духовності особистості, наявність позитивних життєвих планів, орган пробації вважає, що виправлення ОСОБА_8 можливе без ізоляції від суспільства.

Крім того, всупереч доводам апеляційної скарги представника потерпілих, суд першої інстанції, з урахуванням конкретних обставин провадження, даних про особу обвинуваченої, наявність пом`якшуючих обставини, її поведінки в суді, яка свідчить про те, що вона є особою, яка усвідомила тяжкість наслідків кримінального правопорушення, обґрунтовано прийшов до висновку, що виправлення обвинуваченої та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень можливо досягти без ізоляції її від суспільства, але в умовах здійснення контролю за її поведінкою під час звільнення від відбування основного покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України з покладенням обов`язків, передбачених ст. 76 КК України.

Отже, апеляційні доводи прокурора та представника потерпілих про зайву м`якість призначеного покарання, та пов`язане з цим апеляційне прохання щодо скасування вироку у цій частині, на думку колегії суддів - є не обґрунтованими.

Доводи апеляційної скарги представника потерпілих про безпідставне визнання судом обставини, яка пом`якшує покарання щире каяття обвинуваченої, колегія суддів вважає необґрунтованими, виходячи з наступного.

Загальновизнано, що щире каяття має бути добровільним, тобто базуватися на внутрішньому переконанні особи. Воно характерне тим, що засновано на належній критичній оцінці особою своєї протиправної поведінки через визнання вини і готовність нести кримінальну відповідальність.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, обвинувачена ОСОБА_8 , як під час досудового розслідування, так і під час розгляду кримінального провадження в суді першої інстанції визнала себе винуватою у вчиненні кримінального правопорушення. Така позиція була незмінна, надавала послідовні, взаємоузгодженні з матеріалами кримінального провадження показання, розкаялась у вчиненому, що підтверджує щире визнання вини та каяття останньої.

Щодо посилань представника потерпілих на тяжкість, ступінь суспільної небезпеки злочину та його наслідки, (що обвинувачена не тільки скоїла наїзд на потерпілу, а ще й переїхала її), то врахування як підстави для посилення кримінальної відповідальності лише тих загальних обставин вчинення злочину, які охоплюються його об`єктивною стороною, поза зв`язком із іншими конкретними обставинами справи й даними про особу обвинуваченої, не ґрунтується на принципі індивідуалізації, що передбачає диференційований підхід, як обов`язкову умову справедливості кримінальної відповідальності.

Натомість викладені вище обставини та дані про особу обвинуваченої у сукупності з висновком досудової доповіді органу з питань пробації, на переконання колегії суддів давали суду першої інстанції достатні підстави для висновку про можливість виправлення ОСОБА_8 без відбування покарання у виді позбавлення волі, але в умовах здійснення контролю за її поведінкою та застосування протягом іспитового строку широкого ряду соціально-виховних заходів, що необхідні для виправлення та запобігання вчинення повторних кримінальних правопорушень у майбутньому.

З урахуванням наведеного та практики Європейського суду з прав людини щодо призначення покарання й того, що покарання є формою реалізації кримінальної відповідальності, а також другорядну роль кари, як мети покарання, поведінку обвинуваченої, яка повністю усвідомила протиправність своїх необережних дій, та її поведінка як в ході досудового розслідування, так і в ході судового розгляду, яка хоча і частково, проте намагається відшкодувати завдану моральну шкоду, свідчить, що зазначені обставини дали суду першої інстанції обґрунтовані підстави вважати, що виправлення ОСОБА_8 та попередження нових злочинів можливе без ізоляції її від суспільства, але в умовах здійснення контролю за поведінкою під час звільнення від відбування покарання з випробуванням, яке є достатнім для того, щоб вона довела своє виправлення.

Крім того, як встановлено в суді апеляційної інстанції, ОСОБА_8 не зважаючи на те, що вирок суду першої інстанції не набрав законної сили, сплатила потерпілим усі визначені судом кошти у відшкодування завданих матеріальних та моральних збитків, що також свідчить про готовність особи нести відповідальність та спокутувати свою провину.

За встановлених обставин апеляційна скарга прокурора та представника потерпілих про безпідставне визнання судом обставини, яка пом`якшує покарання щире каяття обвинуваченої та в частині незгоди з призначеним обвинуваченій покарання та звільнення її від призначеного покарання з іспитовим строком є необґрунтованими та не підлягають до задоволення.

Що стосується доводів апеляційної скарги представника потерпілих про неправильність прийнятого судом першої інстанції в частині вирішення цивільних позовів, то колегія суддів враховує таке.

Частиною 1 ст. 128 КПК України визначено, що особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.

Перевіркою матеріалів кримінального провадження встановлено, що потерпілими було заявлено цивільні позови по даному кримінальному провадженні.

Потерпілим ОСОБА_9 було пред`явлено цивільний позов до ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» та обвинуваченої ОСОБА_8 , в якому він просить стягнути на його користь з ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» та обвинуваченої ОСОБА_8 солідарно витрати на поховання в розмірі 44495 гривень, з ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» моральну шкоду в розмірі 15000 гривень, з ОСОБА_8 моральну шкоду в розмірі 150000 гривень та витрати на правову допомогу в розмірі 10000 гривень.

Потерпілою ОСОБА_10 було пред`явлено цивільний позов до ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» та обвинуваченої ОСОБА_8 , в якому вона просить стягнути на її користь з ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» моральну шкоду в розмірі 15000 гривень, з ОСОБА_8 моральну шкоду в розмірі 200000 гривень.

Потерпілою ОСОБА_11 було пред`явлено цивільний позов до ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» та обвинуваченої ОСОБА_8 , в якому вона просить стягнути на її користь з ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» моральну шкоду в розмірі 15000 гривень, з ОСОБА_8 моральну шкоду в розмірі 200000 гривень.

Потерпілою ОСОБА_13 було пред`явлено цивільний позов до обвинуваченої ОСОБА_8 , в якому вона просить стягнути на її користь з ОСОБА_8 моральну шкоду в розмірі 100000 гривень.

Потерпілим ОСОБА_12 було пред`явлено цивільний позов до ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» та обвинуваченої ОСОБА_8 , в якому він просить стягнути на його користь з ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» моральну шкоду в розмірі 195000 гривень, з ОСОБА_8 моральну шкоду в розмірі 200000 гривень та 1/2 частину середньомісячного заробітку його дочки довічно.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 129 КПК України, ухвалюючи обвинувальний вирок, постановляючи ухвалу про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.

Суд першої інстанції, частково задовольняючи цивільні позови, зокрема в частині стягнення моральної шкоди на користь потерпілих ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , та відмовляючи у задоволенні цивільного позову ОСОБА_13 , не тільки належним чином мотивував своє рішення, а й навів відповідні розрахунки розміру коштів, які підлягають стягненню.

З таким висновком суду першої інстанції погоджується й колегія суддів, з огляду на таке.

Статтею 16 ЦК України закріплено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів кожної особи є відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав передбачене Цивільним кодексом України, Конституцією України та багатьма іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України у п.3 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31 березня 1995 року, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Згідно з положеннями ст. 23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від: характеру правопорушення; глибини фізичних та душевних страждань; погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації; ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.

При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

При цьому колегія суддів приймає до уваги, що моральну шкоду не можна відшкодувати у повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням від втрати рідної людини, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Проте, у будь-якому випадку розмір відшкодування повинен бути адекватним.

Отже, на думку колегії суддів, рівень моральних страждань визначається не тільки видом правопорушення та його складністю, а моральними стражданнями потерпілого внаслідок заподіяння йому шкоди та значенням наслідків цього правопорушення для його особистості, що і зумовлює розмір суми компенсації моральної шкоди.

Виходячи з наведеного, колегія суддів знаходить непереконливими доводи апеляційної скарги представника потерпілих про безпідставне зниження розміру суми компенсації моральної шкоди потерпілим.

З огляду на обставини, встановлені під час апеляційного розгляду, колегія суддів не вбачає підстав для скасування вироку суду, а тому апеляційні скарги прокурора та представника потерпілих залишає без задоволення, а вирок суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.ст. 376 ч.2, 404, 405, 407, 418, 419, 424 КПК України, апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_6 , представника потерпілої адвоката ОСОБА_7 залишити без задоволення, а вирок Ленінського районного суду м. Кіровограда від 30 серпня 2022 року стосовно ОСОБА_8 за ч.2 ст. 286 КК України без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили негайно після проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом трьох місяців з дня проголошення судом апеляційної інстанції.

Судді:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4