Постанова

від 26.10.2022 по справі 930/328/22

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 930/328/22

Провадження № 22-ц/801/1870/2022

Категорія: 20

Головуючий у суді 1-ї інстанції Алєксєєнко В. М.

Доповідач:Сопрун В. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 жовтня 2022 рокуСправа № 930/328/22м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі:

головуючого Сопруна В.В.,

суддів Матківської М.В., Якименко М.М.,

за участю секретаря судового засідання Ковальчук О.А.,

за участю сторін: прокурора Кравчука О.П., представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 ,

розглянувши увідкритому судовомузасіданні вм.Вінниці цивільнусправу №930/328/22запозовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання права власності на земельну ділянку,

за апеляційною скаргою Немирівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Державної податкової служби у Вінницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області на рішення Немирівського районного суду Вінницької області від 11 березня 2022 року, яке ухвалене суддею Алєксєєнко В.М. в Немирівськомурайонному суді Вінницької області,

в с т а н о в и в :

В лютому2022року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_3 про визнання права власності на земельну ділянку,мотивуючи позовтим,що 19 квітня 2019 року між ним та ОСОБА_3 було досягнуто домовленості та укладено договір позики. Відповідно до умов договору ОСОБА_1 передав відповідачу кошти в сумі 100000 грн на її особисті потреби, в свою чергу відповідач зобов`язалась повернути вказану суму на першу вимогу у термін три дні з дня пред`явлення вимог.

При укладені договору нами було погоджено всі належні умови. Зокрема, у разі неповернення позивачу відповідачем вказаної суми коштів, вона зобов`язалась здійснити відчуження на користь ОСОБА_1 належну їй земельну ділянку, загальною площею 2,2579 га, яка розташована на території Коржівської сільської ради Немирівського району Вінницької області, кадастровий номер 0523084200:01:001:0079.

На підтвердження здійснення вказаного правочину відповідач власноручно написала письмову розписку, згідно змісту якої вона дійсно зобов`язується повернути позивачу вказану суму грошей на першу вимогу або здійснити відчуження зазначеної вище земельних ділянок.

05 листопада 2021 року позивач звернувся до відповідача із вимогою повернути кошти до 09 листопада 2021 року, або нотаріально посвідчити договір купівлі - продажу земельної ділянки, яка зазначена в розписці.

19листопада 2021року відповідачпри зустрічіповідомивпро те,що коштів на поверненняборгу унеї немаєі щовона готова до відчуження земельної. Однак, коштів на нотаріальне посвідчення договору у відповідача також немає, а також бажання здійснити візит у нотаріальну контору у неї також відсутнє.

ОСОБА_1 було передано оригінали правовстановлюючих документів на земельні ділянки, відповідно до якого відповідач ОСОБА_3 є власником земельної ділянки, загальною площею 2,2579 га, кадастровий номер 0523084200:01:001:0079, яка розташована на території Коржівської сільської ради Немирівського району Вінницької області, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Відповідно до витягу про нормативно грошову оцінку від 15 грудня 2021 року її вартість становить 49954,91 грн.

Таким чином, враховуючи наявність відмови відповідача від повернення заборгованих коштів позивачу, а також відсутність можливості нотаріально посвідчити договір відчуження земельної ділянки, яка належить відповідачу, позивач просив суд визнати за ним право власності на земельну ділянку, загальною площею 2,2579 га, яка розташована на території Коржівської сільської ради Немирівського району Вінницької області, кадастровий номер 0523084200:01:001:0079.

Рішенням Немирівського районногосуду Вінницькоїобласті від11березня 2022року позов задоволено.

Не погодившись із рішенням суду Немирівська окружна прокуратура в інтересах держави в особі Головного управління Державної податкової служби у Вінницькій області та Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, подала апеляційну скаргу, оскільки вважає його незаконним та необґрунтованим через неповноту з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених в рішенні суду, обставинам справи, що призвело до порушення норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права. Зокрема, апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскаржуване рішення суду порушує інтереси держави. Таким чином, просила скасувати рішення суду та ухвали нове про відмову в задоволенні позову, вирішити питання щодо стягнення судових витрат.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши осіб, які з`явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню за таких підстав.

Згідно ч.3 ст. 12 ЦПК України кожна сторонаповинна довестиобставини,які маютьзначення длясправи іна яківона посилаєтьсяяк напідставу своїхвимог абозаперечень,крім випадків,встановлених цимКодексом.Доказами єбудь-якідані,на підставіяких судвстановлює наявністьабо відсутністьобставин (фактів),що обґрунтовуютьвимоги ізаперечення учасниківсправи,та іншихобставин,які маютьзначення длявирішення справи (ст. 76 ЦПК України).

Згідно ч.1-3,5ст.263ЦПК Українисудове рішенняповинно ґрунтуватисяна засадахверховенства права,бути законнимі обґрунтованим. Законнимє рішення,ухвалене судомвідповідно донорм матеріальногоправа іздотриманням нормпроцесуального права. Судоверішення маєвідповідати завданнюцивільного судочинства,визначеному цимКодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 264 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам судове рішення не відповідає.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що позов є доведеним.

Колегія суддів, не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

ОСОБА_1 подав до апеляційного суду клопотання про закриття апеляційного провадження, посилаючись на те, що відсутні підстави стверджувати про порушений інтерес держави в особі державних органів в інтересах яких прокурор подав апеляційну скаргу у цій справі.

Пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України передбачено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України від 14.10.2014 № 1697-VII «Про прокуратуру» (далі Закон), який набрав чинності 15.07.2015. Частина перша цієї статті визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Згідно з абзацами першим та другим частини третьої статті 23 Закону Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Відповідно до положень частини другої статті 19 Конституції України якого органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У контексті цього засадничого положення відсутність у Законі інших окремо визначених заборон на здійснення представництва прокурором, окрім спеціальної заборони на представництво державних компаній, не слід розуміти як таку, що розширює встановлені в абзаці першому частини третьої статті 23 Закону межі для здійснення представництва прокурором законних інтересів держави.

Представництво прокурором інтересів держави в суді можливе, лише якщо компетентний орган не здійснює або належним чином не здійснює захист інтересів держави, або якщо такий компетентний орган взагалі відсутній.

Виключними випадками, заяких прокурорможе здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. При цьому, в кожному конкретному випадкупрокурорпри зверненні до суду з позовом, заявою абоскаргоюповинен довести існування обставин порушення або загрози порушення інтересів держави.

Прокурором доведено, що компетентні органи як то Головне управління Державної податкової служби у Вінницькій області так і Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області не здійснюють захист інтересів держави. Прокурор належним чином виконав свій обов`язок щодо повідомлення вказаних компетентних органів про необхідність вжиття заходів, пов`язаних із захистом інтересів держави.

Таким чином, апеляційним судом не встановлено підстав для закриття провадження у справі, які передбачені пунктом 2, 3 частини 1 статті 362 ЦПК України

Судом встановлено, що 19 квітня 2019 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було досягнуто домовленостей та укладено договір позики. Відповідно до умов договору ОСОБА_1 передав відповідачу кошти в сумі 100000 грн на її особисті потреби, в свою чергу відповідач зобов`язалась повернути вказану суму на першу її вимогу у термін три дні з дня пред`явлення вимог.

При укладені договору було погоджено всі належні умови. Зокрема, що у разі неповернення позивачу відповідачем вказаної суми коштів, вона зобов`язалась здійснити відчуження на користь ОСОБА_1 належну їй земельну ділянку, загальною площею 2,2579 га, яка розташована на території Коржівської сільської ради Немирівського району Вінницької області, кадастровий номер 0523084200:01:001:0079.

Відповідно до частини першої статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договір є однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків (стаття 11 ЦК України).

Згідно зі статтею 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Частинами другою-третьою статті 640 ЦК України передбачено, якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.

Також частиною четвертою статті 639 ЦК України визначено, якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріальне посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або диспозитивно безоплатним правочином.

Законодавець визначив, що розписка позичальника може бути доказом укладення договору позики та його умов.

За своєю суттю договір чи розписка про отримання у позику грошових коштів є документами, якими підтверджується як умови домовленості сторін та зміст зобов`язань, так і засвідчується отримання позичальником від позикодавця погодженої сторонами грошової суми.

Досліджуючи боргову розписку чи договір позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.

Схожі за змістом правові висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 24 лютого 2016 року у справі 6-50цс16 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).

Як вбачається з розписки відповідач зобов`язалась повернути вказану суму на першу її вимогу у термін три дні з дня пред`явлення вимог.

Разом з тим, позивач ОСОБА_1 не надав належних і допустимих доказів того, що він заявляв таку вимогу до позичальника ОСОБА_3 .

В розписці, ОСОБА_3 зазначила про наслідки неповернення боргу, згідно яких зобов`язалась здійснити відчуження на користь ОСОБА_1 належної їй земельної ділянки загальною площею 2,2579 га, яка розташована на території Коржівської сільської ради Немирівського району Вінницької області, кадастровий номер 0523084200:01:001:0079.

За змістом статті 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства.

Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами.

Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Частиною першою статті 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За правилами частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно ізстаттею 546ЦК Українивиконання зобов`язанняможе забезпечуватисянеустойкою,порукою,гарантією,заставою,притриманням,завдатком,правом довірчоївласності. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання.

Перелік забезпечувальних заходів для належного виконання зобов`язання не є вичерпним і сторони, використовуючи принцип свободи договору, передбачений статтею 627 ЦК України, мають право встановити й інші, окрім тих, що передбачені частиною першою статті 546 ЦК України, засоби, які забезпечують належне виконання зобов`язання, за умови, що такий вид забезпечення зобов`язання не суперечить закону.

Зокрема, такий вид забезпечення зобов`язання, як застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду (п. 1 ст. 574 ЦКУ).

Згідно з статті 20 Закону України від 02 жовтня 1992 року № 2654-XII «Про заставу» із змінами та доповненнями заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов`язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором.

Звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом (п. 1 ст. 590 ЦКУ).

Спеціальним законом, який регулює відносини у сфері застави нерухомого майна (іпотеки) є Закон України від 05 червня 2003 року № 898-IV «Про іпотеку» із змінами та доповненнями (далі Закон № 898).

Відповідно до статті 33 Закону № 898 звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

При цьому статтею 36 Закону № 898 встановлено, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати, зокрема, передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому ст. 37 Закону № 898.

Правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов`язань, визначено Законом України від 18 листопада 2003 року № 1255-IV «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» із змінами та доповненнями (далі Закон № 1255).

Згідно з статті 24 Закону № 1255 звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із Законом № 1255.

Водночас, як на підставу заявлених вимог позивач також посилався на положення статті 220 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Згідно із ч. 2 ст. 220 ЦК України, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Відповідно до ч. 3 ст. 640 ЦК України договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.

Пленум Верховного Суду України в п. 13 постанови «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 6 листопада 2009 року № 9 роз`яснив, що вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, судам необхідно враховувати, що норма ч. 2 статті 220 ЦК України не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210, 640 ЦК України пов`язується з їх державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов`язків для сторін.

Статтею 657 ЦК України, встановлено, що договір купівлі-продажу житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Однією з умов застосування ч. 2 ст. 220 ЦК України та визнання правочину дійсним в судовому порядку є встановлення судом факту безповоротного ухилення однієї із сторін від нотаріального посвідчення правочину та втрата стороною можливості з будь-яких причин нотаріально посвідчити правочин.

Згідно зі статтею 657 ЦК договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Договір купівлі-продажу, який би за своєю формою та змістом відповідав би вимогам законодавства між сторонами укладено не було, а сам по собі намір укладення такого договору позичальником ОСОБА_3 у майбутньому, у разі неповернення боргу, не тягне за собою таких правових наслідків.

Згідно із положеннями, зокрема, статей 15, 16 ЦК України, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод чи інтересів.

З урахуванням цих норм, суд повинен установити чи було порушено, не визнано або оспорено права, свободи чи інтереси заявника, i залежно від установленого, вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні, в залежності від наявності для цього відповідних підстав, встановлених законом або договором.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. В свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Предметом позову у даній справі є вимога позивача до відповідача про визнання права власності на об`єкт нерухомого майна з підстав втрати останнім правовстановлюючих документів на такий об`єкт.

Відповідно до статті 392 Цивільного кодексу України особа має право звернутися до суду з позовом про визнання права власності: 1) якщо це право оспорюється або не визнається іншими особами (за умови, що позивач не перебуває з цими особами у зобов`язальних відносинах, оскільки права осіб, які перебувають у зобов`язальних відносинах, повинні захищатися за допомогою відповідних норм інституту зобов`язального права); 2) у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

За приписами процесуального законодавства позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу. Тобто, учасники справи - це суб`єкти матеріально-правових відносин, які виступають на захист своїх інтересів, і на яких поширюється законна сила судового рішення. Позивачем є особа, яка має право вимоги (кредитор), а відповідачем - особа, яка повинна виконати зобов`язання (боржник).

Відповідачем у позові про визнання права власності є будь-яка особа, яка сумнівається у належності майна позивачеві, або не визнає за ним права здійснювати правомочності власника, або така особа, що має до майна власний інтерес.

В разі втрати правовстановлюючого документа позивач звертається до суду, як правило, у зв`язку з неможливістю реалізації ним свого права власності. У таких випадках суб`єктивне право власності іншими особами не порушується, однак, відповідачами в таких справах є особи, які не визнають належності на праві власності майна позивачу у зв`язку з відсутністю у нього відповідного документа.

Як встановлено судом, позивач ОСОБА_1 просить визнати право власності на земельну ділянку, яка належить відповідачу ОСОБА_3 .

Отже, заявлені вимоги є незаконні і безпідставні.

Водночас, визнання права власності на нерухоме майно в судовому порядку позбавляє державу від надходження платежів які сплачуються та оподатковуються при посвідченні угод купівлі-продажу нерухомості, у порядку передбаченому Декретом Кабінету Міністрів України «Про державне мито» та статтею 178 Податкового кодексу України.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу.

Невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, а також неправильне застосування норм матеріального права відповідно частин 1, 3 статті 376 ЦПК України є підставами для ухвалення судом апеляційної інстанції нового рішення по суті позовних вимог.

Ураховуючи зазначене, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Згідно з частинами 1, 13 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Таким чином, з ОСОБА_1 на користь Вінницької обласної прокуратури підлягає стягненню сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі 1488,60 грн.

Керуючись ст. ст. 141, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд,

постановив:

Клопотання ОСОБА_1 про закриття апеляційного провадження залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Немирівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Державної податкової служби у Вінницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області задовольнити.

Рішення Немирівського районногосуду Вінницькоїобласті від11березня 2022року скасувати, ухвалити нове рішення.

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання права власності на земельну ділянку - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 )на користьВінницької обласноїпрокуратури (кодЄДРПОУ:02909909,розрахунковий рахунок:UA5682017203431100020000003988)сплачений судовийзбір заподання апеляційноїскарги всумі 1488,60(однатисяча чотириставісімдесят вісім)грн 60коп.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів до Верховного Суду з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 26 жовтня 2022 року.

Головуючий Сопрун В.В.

Судді Матківська М.В.

Якименко М.М.