Постанова від 26.10.2022 по справі 210/1753/22

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/6844/22 Справа № 210/1753/22 Суддя у 1-й інстанції - Вікторович Н.Ю. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 жовтня 2022 року м.Кривий Ріг

справа № 210/1753/22

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Остапенко В.О.,

суддів Бондар Я.М., Зубакової В.П.,

сторони

позивач Криворізька міська рада,

відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, у порядку ч.13 ст. 7, ч.1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу ОСОБА_3 , який діє від імені та в інтересах відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , на рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 11 серпня 2022 року, яке ухвалено суддею Вікторович Н.Ю. у м. Кривому Розі Дніпропетровської області та повний текст судового рішення складено 11 серпня 2022 року,

УСТАНОВИВ:

В червні 2022 року представникКриворізької міської ради звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 з позовом про стягнення безпідставно збережених коштів.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, 26 червня 2013 року, рішенням Криворізької міської ради № 2083 від 26.06.2013 року «Про реєстрацію права комунальної власності на земельні ділянки та надання їх в оренду» Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_4 надана в оренду земельна ділянка житлової та громадської забудови, площею 0,2563 га, кадастровий номер 1211000000:02:163:0067, розташована на АДРЕСА_1 , строком на 5 років, для розміщення закусочної.

05 серпня 2013 року між Криворізькою міською радою та ФОП ОСОБА_4 був укладений договір оренди земельної ділянки № 2013306 (державна реєстрація від 08 жовтня 2013 року номер запису про інше речове право - 2797350) строком на 5 років.

08 жовтня 2013 року Реєстраційною службою Криворізького міського управління юстиції була проведена державна реєстрація означеного договору оренди земельної ділянки строк дії якого, як то підтверджують відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, становить до 08 жовтня 2018 року.

Рішенням Криворізької міської ради від 26 вересня 2018 року № 3048 ФОП ОСОБА_4 відмовлено у поновленні договору оренди земельної ділянки № 2797350 з причини продажу 27/100 часток нерухомого майна.

Разом з тим, згідно з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно з 09 серпня 2017 року, власником 27/100 частки об`єкта нерухомого майна - нежитлової будівлі, а саме: комплексу ремонтно-гаражних приміщень літ-«3-1», загальною площею 113,7м2, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , на земельній ділянці з кадастровим номером 1211000000:02:163:0067, є відповідач ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 22 грудня 2016 року № 2347.

Таким чином, зазначене нерухоме майно, яке набуте ОСОБА_2 у власність на підставі вказаного договору купівлі-продажу, розташовано на спірній земельній ділянці переданій у користування ФОП ОСОБА_4 за договором оренди від 05 серпня 2013 року № 2013306.

Зважаючи на норми чинного законодавства, та на те, що земельна ділянка площею 0,2563га, кадастровий номер 1211000000:02:163:0067, є сформованою, за договором передавалась в орендне користування, на земельній ділянці знаходиться об`єкт нерухомого майна - нежитлові будівлі (закусочна літ.«А-1», топкова літ.«Б», склад літ.«В», склад літ.«Г», комплекс ремонтно-гаражних приміщень літ.«3-1»), а також те, що з 09 липня 2018 року 27/100 частина вказаного майна (комплекс ремонтно-гаражних приміщень літ.«3-1») на праві спільної часткової приватної власності належить ОСОБА_2 (реєстраційний номер нерухомого майна 218444212110), вбачається набуття останнім прав та обов`язків орендаря за договором, в тому числі і обов`язок зі сплати орендної плати за користування земельною ділянкою, розташованою на АДРЕСА_1 .

Однак, відповідачем ОСОБА_2 договірні зобов`язання щодо внесення орендної плати за користування земельною ділянкою належним чином не виконувалися, зокрема, у період з 09 серпня 2017 року до 08 жовтня 2018 року, він не виконував обов`язки орендаря щодо декларування податкових зобов`язань та сплати орендної плати за земельну ділянку, що підтверджується інформацією органів податкової служби.

Спірна земельна ділянка площею 0,2563га з кадастровим номером 1211000000:02:163:0067, розташована на АДРЕСА_1 , є сформованою з 07 лютого 2008 року, що підтверджується витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 23 червня 2021 року НВ-0007049692021.

Окрім того, як то вбачається з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 10 червня 2021 року № 260838018, відомості щодо означеної земельної ділянки внесені 08 жовтня 2013 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за реєстраційним номером 176171012110.

У той же час, відповідачі є співвласниками нежитлових будівель за вищевказаною адресою, розташованих на цій земельній ділянці, а саме: ОСОБА_1 20 лютого 2020 року набула право власності на 73/100 часток нежитлових будівель, до складу яких входить закусочна «А-1» загальною площею 256 кв.м., топкова «Б» площею основи 8,3кв.м., склад «В» площею основи 21,5 кв.м. та склад «Г» площею основи 24,3 кв.м.; ОСОБА_2 09 серпня 2017 року набув права власності на 27/100 часток від комплексу ремонтно-гаражних приміщень «3-1» загальною площею 113,7 кв.м.

На думку позивача це зобов`язує відповідачів до здійснення оплати за фактичне користування земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 пропорційно до їх часток у праві власності будівель в силу прямих норм закону.

На підставі наведеного вище позивач просив суд стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь Криворізької міської ради 82 775,80 грн. за користування земельною ділянкою комунальної власності з кадастровим номером 1211000000:02:163:0067, у період з 20 лютого 2020 року до 31 грудня 2021року, та судовий збір у розмірі 1 324,61 грн. та стягнути з ОСОБА_2 на користь Криворізької міської ради 72 263,71 грн., за користування земельною ділянкою комунальної власності з кадастровим номером 1211000000:02:163:0067, у період з 09 серпня 2017 року до 31 грудня 2021 року, та судовий збір у розмірі 1 156,39 грн.

Рішенням Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 11 серпня 2022 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Криворізької міської ради 82 775,80 грн. за користування земельною ділянкою комунальної власності з кадастровим номером 1211000000:02:163:0067, у період з 20 лютого 2020 року до 31 грудня 2021 року.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Криворізької міської ради судовий збір у розмірі 1 324,61 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Криворізької міської ради 72 263,71 грн. за користування земельною ділянкою комунальної власності з кадастровим номером 1211000000:02:163:0067, у період з 09 серпня 2017 року до 31 грудня 2021 року.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Криворізької міської ради судовий збір у розмірі 1 156,39 грн.

В апеляційній скарзі представник відповідачів ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення по справі про відмову в задоволенні позовних вимог позивача посилаючись на те, що ОСОБА_2 09 серпня 2017 року дійсно набув права власності на 27/100 часток від комплексу ремонтно-гаражних приміщень «3-1» загальною площею 113,7м2, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 . В свою чергу, ОСОБА_1 20 лютого 2020 року набула права власності на 73/100 часток від вищевказаного комплексу ремонтно-гаражних приміщень «3-1» загальною площею 256м2. Враховуючи положення чинного законодавства, а також те, що станом на час перевірки договір оренди щодо користування вищевказаною земельною ділянкою не укладено, право власності на зазначену земельну ділянку за відповідачами не зареєстровано, натомість зареєстровано право власності на нерухоме майно, яке розташоване на такій земельній ділянці, у відповідачів відсутній обов`язок зі сплати земельного податку.

Також представник відповідачів посилається на необґрунтованість способу розрахунку безпідставно збережених коштів у формі орендної плати щодо кожного з відповідачів та не погоджуються з розрахунком, наданим представником позивача. Апелянт посилається на те, що площа нерухомого майна не є тим показником та базою на основі яких можна було б встановити площу земельної ділянки, за яку в даному випадку, слід розраховувати безпідставно збережену орендну палату, загальна площа забудови, яка перебуває у власності відповідачів становить лише 16,5 % від загальної площі земельної ділянки.

Апелянт звертає увагу суду на те, що відповідно до інформації з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку, що міститься на Публічній кадастровій карті за ОСОБА_4 зареєстровано право оренди на земельну ділянку з кадастровим номером 1211000000:02:163:0067 (номер запису про право 2797350 від 08.10.2013 року), орендарем земельної ділянки по АДРЕСА_1 з 08.10.2013 року по теперішній час є ОСОБА_4 , а земельний податок не може бути сплаченим двічі.

Зауважує на тому, що невірне визначення площі земельної ділянки, та недоведений розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки в період з серпня 2017 року по лютий 2020 року, призводить до суттєвого завищення розміру орендної плати та подальшого стягнення з відповідачів безпідставно збережених коштівурозмірі орендної плати.

Також апелянт зауважує на тому, що позивач звернувся до суду з позовом з пропуском строку позовної давності.

Крім того апелянтом подано до суду апеляційної інстанції клопотання про зупинення апеляційного провадження з тих підстав, що в провадженні Дніпропетровського окружного адміністративного суду перебуває справа, в якій предметом позову є визнання протиправним рішення позивача №728 від 24.06.2015 року, на якому ґрунтується наданий Криворізькою міською радою розрахунок безпідставно збережених коштів відповідачами, та ухвалення рішення у даній справі матиме вирішальне значення для прийняття правомірного та обґрунтованого рішення судом апеляційної інстанції.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, як законне та обґрунтоване, на думку позивача, апеляційну скаргу залишити без задоволення.

При цьому колегія суддів відхиляє заяву представника відповідачів про перенесення розгляду справи на іншу дату у зв`язку з необхідністю подання доказів по справі для спростування позовних вимог позивача, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 367 ЦПК Українидокази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лишеу виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. У заяві про перенесення розгляду справи представником відповідачів необґрунтовано, які саме додаткові докази відповідачі мають на меті надати суду апеляційної інстанції та не наведено підстав неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від відповідачів.

На підставі наведеного вище колегія суддів не вбачає підстав для відкладення розгляду справи.

Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав.

Як установленосудом тавбачається зматеріалів справи, 05 серпня 2013 року між Криворізькою міською радою та ФОП ОСОБА_4 був укладений договір оренди земельної ділянки №2013306 (державна реєстрація від 08 жовтня 2013 року номер запису про інше речове право - 2797350) строком на 5 років (а.с.23-26).

08 жовтня 2013 року Реєстраційною службою Криворізького міського управління юстиції була проведена державна реєстрація означеного договору оренди земельної ділянки строк дії якого, як то підтверджують відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, становить до 08 жовтня 2018 року (а.с.16-19).

Згідно з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно з 09 серпня 2017 року власником 27/100 частки об`єкта нерухомого майна - нежитлової будівлі, а саме: комплексу ремонтно-гаражних приміщень літ-«3-1», загальною площею 113,7м2, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , на земельній ділянці з кадастровим номером 1211000000:02:163:0067, є відповідач ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 22 грудня 2016 року № 2347 (а.с.16-19).

Таким чином, зазначене нерухоме майно, яке набуте відповідачем ОСОБА_2 у власність на підставі вказаного договору купівлі-продажу, розташовано на спірній земельній ділянці переданій у користування ФОП ОСОБА_4 за договором оренди від 05 серпня 2013 року № 2013306.

Рішенням Криворізької міської ради від 26 вересня 2018 року № 3048 ФОП ОСОБА_4 відмовлено у поновленні договору оренди земельної ділянки №2797350 з причини продажу 27/100 часток нерухомого майна (а.с.34-35).

Задовольняючи позовні вимоги Криворізької міської ради,суд виходив з того, що відповідачі є співвласниками нежитлових будівель за адресою: АДРЕСА_1 , розташованих на цій земельній ділянці, а саме: ОСОБА_1 20 лютого 2020 року набула право власності на 73/100 часток нежитлових будівель, до складу яких входить закусочна «А-1» загальною площею 256кв.м., топкова «Б» площею основи 8,3кв.м., склад «В» площею основи 21,5 кв.м. та склад «Г» площею основи 24,3 кв.м.; ОСОБА_2 09 серпня 2017 року - на 27/100 часток від комплексу ремонтно-гаражних приміщень «3-1» загальною площею 113,7 кв.м., тому є фактичними користувачами вказаної земельної ділянки, які без достатньої правової підстави, за рахунок власника земельної ділянки, зберігли у себе кошти, які мали заплатити за користування нею, у зв`язку з чим зобов`язані повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

За змістом приписів глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна у набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності у деліктних зобов`язаннях. Натомість, для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути лише майно, яке безпідставно набув (зберіг), або вартість цього майна.

Як встановлено судом першої інстанції та беззаперечно слідує із матеріалів справи відповідачі є власниками нерухомого майна, яке розміщене на земельній ділянці комунальної форми власності.

Правові підстави користування земельною ділянкою комунальної власності за змістом глави 15 ЗК України реалізується через право постійного користування або право оренди.

Особи, які отримують земельну ділянку комунальної власності в користування за договором оренди (договором купівлі-продажу права оренди), зобов`язані сплачувати за неї орендну плату. Орендна плата за землю це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди, як це передбачено частиною 1 статті 21 Закону України «Про оренду землі».

Водночас ЗК України регламентує перехід прав на земельну ділянку, пов`язаний з переходом права на будинок, будівлю або споруду. Відповідно до частин 1, 2 статті 120 цього Кодексу, у редакції, чинній на час набуття відповідачем права власності на нежитлову будівлю, розташовану на спірній земельній ділянці, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Верховний Суд, розглядаючи спори у подібних правовідносинах, у своїх постановах неодноразово звертав увагу на те, що виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права.

Водночас Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 зазначила, що принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди відомий ще за часів ОСОБА_5 (лат.superficies solo cedit збудоване приростає до землі). Цей принцип має фундаментальне значення та глибокий зміст, він продиктований як потребами обороту, так і загалом самою природою речей, невіддільністю об`єкта нерухомості від земельної ділянки, на якій він розташований. Нормальне господарське використання земельної ділянки без використання розташованих на ній об`єктів нерухомості неможливе, як і зворотна ситуація будь-яке використання об`єктів нерухомості є одночасно і використанням земельної ділянки, на якій ці об`єкти розташовані. Отже, об`єкт нерухомості та земельна ділянка, на якій цей об`єкт розташований, за загальним правилом мають розглядатися як єдиний об`єкт права власності.

Звідси власник нерухомого майна має право на користування земельною ділянкою, на якій воно розташоване. Ніхто інший, окрім власника об`єкта нерухомості, не може претендувати на земельну ділянку, оскільки вона зайнята об`єктом нерухомого майна.

Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у постанові від 15 грудня 2021 року у справі № 924/856/20.

Таким чином, положення глави 15, статей 120, 125 ЗК України, статті 1212 ЦК України дають підстави вважати, що до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, ураховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, особа яка придбала такий об`єкт стає фактичним користувачем тієї земельної ділянки, на якій такий об`єкт нерухомого майна розташований, а відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформлення прав на цю ділянку (без укладення договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів у виді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

Подібний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16-ц, від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17, від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17, у постановах Верховного Суду від 14 січня 2019 року у справі № 912/1188/17, від 21 січня 2019 року у справі № 902/794/17, від 04 лютого 2019 року у справі № 922/3409/17, від 12 березня 2019 року у справі № 916/2948/17, від 09 квітня 2019 року у справі № 922/652/18, від 21 травня 2019 року у справі № 924/552/18, а також у постановах Верховного Суду України від 30 листопада 2016 року у справі № 922/1008/15, від 07 грудня 2016 року у справі № 922/1009/15, від 12 квітня 2017 року у справах № 22/207/15 і № 922/5468/14 та у постанові Верховного Суду від 17 березня 2020 року у справі № 922/2413/19.

Отже, фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг (заощадив) у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути такі кошти власникові земельної ділянки на підставі положень ч. 1 ст. 1212 ЦК України.

Такий самий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16-ц та від 20 вересня 2018 року у справі № 925/230/17.

Відтак, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про застосування до спірних правовідносин норм ст. 1212 ЦК України.

З огляду на викладене, слід дійти висновку, що із дня набуття права власності на об`єкт нерухомого майна власник цього майна стає фактичним користувачем земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, а тому саме із цієї дати у власника об`єкта нерухомого майна виникає обов`язок сплати за користування земельною ділянкою, на якій таке майно розташовано. При цьому до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, такі кошти є безпідставно збереженими.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається із матеріалів справи, згідно з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відповідачі є співвласниками нежитлових будівель за адресою: АДРЕСА_1 , розташованих на цій земельній ділянці, а саме: ОСОБА_1 20 лютого 2020 року набула право власності на 73/100 часток нежитлових будівель, до складу яких входить закусочна «А-1» загальною площею 256кв.м., топкова «Б» площею основи 8,3кв.м., склад «В» площею основи 21,5 кв.м. та склад «Г» площею основи 24,3 кв.м.; ОСОБА_2 09 серпня 2017 року - на 27/100 часток від комплексу ремонтно-гаражних приміщень «3-1» загальною площею 113,7 кв.м.

Отже, із дня набуття права власності на об`єкт нерухомого майна відповідачі, як власники такого майна, стали фактичними користувачами спірної земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, тому саме з дати виникнення у кожного з відповідачів права власності на об`єкт нерухомого майна, у відповідній їх частині, у кожного з відповідачів виник обов`язок належно оформити правовідносини щодо користування земельною ділянкою (укласти відповідний договір та оформити речові права на земельну ділянку), а також обов`язок сплачувати кошти за користування земельною ділянкою, на якій розташоване майно.

Договір оренди земельної ділянки до цього часу між сторонами не укладений, відтак відповідачі, як власники об`єкта нерухомого майна, у спірний період користувалися земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований, за відсутності оформленого, згідно з вимогами чинного законодавства, права користування земельною ділянкою, не сплачуючи коштів за користування землею, тому як фактичні користувачі спірної земельної ділянки, які без достатньої правової підстави за рахунок позивача власника земельної ділянки, зберегли у себе кошти, які мали сплатити за користування нею, зобов`язані повернути ці кошти власникові земельної ділянки на підставі положень ч. 1 ст. 1212 ЦК України.

Верховний Суд неодноразово викладав правову позицію, згідно з якою для вирішення спору щодо стягнення з власника об`єкта нерухомого майна безпідставно збережених коштів на підставі положень статей 1212 1214 ЦК України за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою комунальної власності, на якій цей об`єкт розташований, необхідно, насамперед, з`ясувати: фактичного користувача земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цих ділянок зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування ділянками у відповідний період, або наявність правової підстави для використання земельної ділянки у такого фактичного користувача; площу земельної ділянки; суму, яку мав би отримати власник земельної ділянки за звичайних умов, яка безпосередньо залежить від вартості цієї ділянки (її нормативно-грошової оцінки); період користування земельною ділянкою комунальної власності без належної правової підстави.

Щодо визначення суми безпідставно збережених коштів, що підлягає стягненню з відповідача, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до пунктів 289.1, 289.2 статті 289 ПК України, для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель, на який індексується нормативна грошова оцінка сільськогосподарських угідь, земель населених пунктів та інших земель несільськогосподарського призначення за станом на 1 січня поточного року, що визначається за певною формулою.

Отже, нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки підставою для перегляду розміру орендної плати, який у будь-якому разі не може бути меншим, ніж установлено положеннями підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК України.

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 10 вересня 2018 року у справі № 920/739/17, від 06 серпня 2019 року у справі № 922/3560/18, від08 жовтня 2019 року у справі № 904/4737/18 та від 28 вересня 2020 року у справі № 922/4073/19.

При цьому статтею 12 Закону України «Про оцінку земель» регламентовано, що нормативно-правові акти з проведення оцінки земель затверджуються Кабінетом Міністрів України. Для визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності нормативна грошова оцінка земель проводиться обов`язково (стаття 13 цього Закону); нормативно-грошова оцінка земельних ділянок у межах населених пунктів проводиться не рідше ніж один раз на 5 7 років (стаття 18 Закону України «Про оцінку земель»).

Відповідно до частини другої статті 20 та частини третьої статті 23 Закону України «Про оцінку земель», дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Так результатом нормативної грошової оцінки конкретної земельної ділянки є технічна документація на неї, а надання витягу з технічної документації є послугою компетентного органу (Держгеокадастру та його територіальних органів), який веде відповідний облік.

Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки це роздруковані за допомогою програмного забезпечення актуальні дані про земельну ділянку, які є у Державному земельному кадастрі та технічній документації з нормативної грошової оцінки земель станом на певну дату. Витяг з нормативної грошової оцінки земельної ділянки може бути доказом проведення такої оцінки та визначати дані про таку оцінку як на момент його видачі, так за попередній період за умови, що нормативно-грошова оцінка земельної ділянки була сталою та не зазнала змін у цей період.

Отже, технічна документація на конкретну земельну ділянку, яка виготовляється на замовлення землекористувача (власника), відповідно до статті 20 Закону України «Про оцінку земель», є джерелом інформації про нормативну грошову оцінку певної земельної ділянки.

При цьому власник (землекористувач) може використати технічну документацію на обґрунтування нормативної грошової оцінки, надавши суду її оригінал або належно засвідчену копію. Так, технічна документація, виготовлена на конкретну земельну ділянку уповноваженим органом, може бути належним доказом на обґрунтування нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яка набула статусу об`єкта цивільних прав.

З наведених норм законодавства не вбачається можливості визначення даних про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки в інший спосіб, ніж шляхом оформлення витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель, тому необґрунтованими є будь-які розрахунки, зроблені за відсутності такого витягу.

Вказаний висновок узгоджується з практикою Верховного Суду, яким неодноразово зазначалося, що при стягненні безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати, нарахування мають здійснюватися позивачем не самостійно (шляхом арифметичного розрахунку без проведення нормативної грошової оцінки землі), а виключно на підставі витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель (постанови Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 922/902/18, від 08 серпня 2019 року у справі № 922/1276/18, від 01 жовтня 2019 року у справі № 922/2082/18, від 06 листопада 2019 року у справі № 922/3607/18).

Обґрунтовуючи розмір заявлених позовних вимог позивач посилається, зокрема, на витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, виданим Головним управлінням Держгеокадастру у Дніпропетровській області 14 червня 2021 року № 595877, згідно якого відповідачами використовується земельна ділянка земель житлової та громадської забудови за кодом цільового призначення «03.15», нормативна грошова оцінка якої становить 6 766 166,22 грн. (а.с.12).

Крім того позивач посилався на те, що протягом 2017-2021 років на території м. Кривого Рогу ставки плати за землю встановлені рішенням Криворізької міської ради від 24 червня 2015 року № 3727 «Про встановлення ставок земельного податку, розміру орендної тати та пільг зі сплати за землю на території міста Кривого Рогу», яке набуло чинності з 01 січня 2016 року, визначало орендну плату за користування земельними ділянками у розмірі 3% від нормативної грошової оцінки цих ділянок (пункт 4 рішення), та вводило понижувальний коефіцієнт до вартості земельних ділянок у розмірі 0,30 (пункт 6 рішення) (а.с.38-39).

Рішенням Криворізької міської ради від 12 липня 2017 року № 1862 «Про встановлення ставок земельного податку, розміру орендної плати, пільг зі стати за землю та затвердження Регламенту оподаткування земельних ділянок на території міста Кривого Рогу у 2018 році» (а.с.40-45).

Рішенням Криворізької міської ради від 27 червня 2018 року № 2816 «Про встановлення ставок земельного податку, розміру орендної тати, пільг зі сплати за землю та затвердження Регламенту оподаткування земельних ділянок на території міста Кривого Рогу у 2019 році» (а.с.46-51).

Рішенням Криворізької міської ради від 26 червня 2019 року № 3897 «Про встановлення ставок тати за землю та пільг щодо земельного податку на території м. Кривого Рогу у 2020 році» (а.с.52-57).

Рішенням Криворізької міської ради від 30 червня 2020 року № 799 «Про встановлення ставок плати за землю та пільг із земельного податку на території м. Кривого Рогу у 2021 році» (а.с.58-63), згідно додатка 1 та 2 до яких, ставка орендної плати за землю за кодом «03.15» становила 0,9% від нормативної грошової оцінки земель міста.

З наданого позивачем розрахунку, який перевірено колегією суддів, який колегія суддів вважає вірним та погоджується з ним, вбачається, що за період з 09 серпня 2017 року до 31 грудня 2021 року відповідачами збережено у себе без достатньої правової підстави кошти у розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою площею 0,2563га, з кадастровим номером 1211000000:02:163:0067 в розмірі 155 039,59 гривень.

З яких за період з 20 лютого 2020 року до 31 грудня 2021 року - 111 641,75грн. Виходячи з наступного розрахунку:

6 766166,22 грн. х 0,9 %= 60 895,49грн. - орендна плата за рік, де:

6 766166,22 грн. - нормативна грошова оцінка земельної ділянки згідно з витягом з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 14 червня 2021 року № 595877;

0,9% - ставка орендної плати від нормативної грошової оцінки земель міста, визначена рішеннями позивача від 24 червня 2015 року № 3727, від 12 липня 2017 року № 1862, від 27 червня 2018 року №92816, від 26 червня 2019 року № 3897 та від 30 червня 2020 року № 4799).

60 895,49грн.: 12 місяців = 5 074,624грн. - місячна орендна.

5 074,624грн. х 22 місяця = 111 641,75грн. (період з 01 березня 2020 року до 31 грудня 2021 року).

Денний розмір орендної плати визначається шляхом ділення місячного розміру на кількість днів у місяці, де за лютий 2020 року сплаті підлягає 1 749,87грн.

З урахуванням викладеного, усього за період з 20 лютого 2020 року до 31 грудня 2021 року, відповідачами збережено у себе без достатньої правової підстави кошти за користування вищевказаною земельною ділянкою у сумі 113 391,62грн. (1 749,87 + 111 641,75), з яких частка ОСОБА_1 - 82 775,88грн. (113391,62 грн. : 100 загальна частка майна х 73 розмір частки), а частка ОСОБА_2 - 30 615,74грн. (113391,62грн. : 100 загальна частка майна х 27 розмір частки).

Розрахунок коштів за період з 09 серпня 2017 року до 19 лютого 2020 року, що підлягають стягненню з відповідача ОСОБА_2 :

1 826 838,48грн. х 0,9% =16 441,55грн. - орендна плата за рік, де:

1 826 838,48грн. - нормативна грошова оцінка земельної ділянки (6 766 166,22грн : 100 загальна частка х 27розмір частки ОСОБА_2 ).

0,9 % - ставка орендної плати від нормативної грошової оцінки земель міста, визначена рішеннями позивача від 24 червня 2015 року №3727, від 12 липня 2017 року №1862, від 27 червня 2018 року №2816, від 26 червня 2019 року №3897 та від 30 червня 2020 року №94799).

16 441,55грн.: 12 місяців = 1 370,13грн. - місячна орендна.

1 370,13грн. х 29місяців = 39 733,77грн. (період з 01 вересня 2017 року до 19 лютого 2020 року).

Денний розмір орендної плати визначається шляхом ділення місячного розміру на кількість днів у місяці, де за серпень 2017 року сплаті підлягає 1 016,55грн., а лютий 2020 року - 897,67грн.

А всього, з відповідача ОСОБА_2 за користування спірною земельною ділянкою у період з 09 серпня 2017 року до 19 лютого 2020 року стягненню підлягає 41 647,97грн.

За інформацією Головного управління ДПС у Дніпропетровській області відповідачі не обліковуються як платники орендної плати та сплату за землю не здійснюють (а.с.20-22).

Таким чином стягненню з ОСОБА_1 підлягає 82 775,80 грн. за період з 20 лютого 2020 року до 31 грудня 2021 року, з ОСОБА_2 стягненню підлягає 72 263,71грн. за період з 09 серпня 2017 року до 31 грудня 2021 року.

Отже, враховуючи набуття відповідачами права власності на нерухоме майно, а також користування у спірний період без достатніх на те правових підстав сформованою земельною ділянкою, на якій розташована ця нерухомість, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.

Не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції та відмови в задоволенні позовних вимог позивача доводи апеляційної скарги про те, що враховуючи положення чинного законодавства, а також те, що станом на час перевірки договір оренди щодо користування вищевказаною земельною ділянкою не укладено, право власності на зазначену земельну ділянку за відповідачами не зареєстровано, натомість зареєстровано право власності на нерухоме майно, яке розташоване на такій земельній ділянці, у відповідачів відсутній обов`язок зі сплати земельного податку, оскільки земельна ділянка площею 0,2563 га, кадастровий номер 1211000000:02:163:0067, є сформованою, за договором передавалась в орендне користування, на земельній ділянці знаходиться об`єкт нерухомого майна - нежитлові будівлі (закусочна літ.«А-1», топкова літ.«Б», склад літ.«В», склад літ.«Г», комплекс ремонтно-гаражних приміщень літ.«3-1»), при цьому набуття відповідачами права власності на нерухоме майно, яке розташоване на спірній земельній ділянці породжує у відповідачів обов`язок зі сплати орендної плати за користування такою земельною ділянкою.

В даному випадку між сторонами відсутній спрір щодо сплати земельного податку.

Посилання представникавідповідачів нанеобґрунтованість способурозрахунку безпідставнозбережених коштіву форміорендної платищодо кожногоз відповідачівта непогодженняз розрахункомбезпідставно збереженихкоштів,наданим представникомпозивача колегіясуддів неприймає доуваги,оскільки колегієюсуддів перевіренорозрахунок безпідставнозбережених коштіву форміорендної платинаданий позивачем,який колегіясуддів вважаєвірним тапогоджується зним,та зякого вбачається,що заперіод з09серпня 2017року до31грудня 2021року відповідачамизбережено усебе бездостатньої правовоїпідстави коштиу розміріорендної платиза користуванняземельною ділянкоюплощею 0,2563га,з кадастровимномером 1211000000:02:163:0067в розмірі155039,59гривень.,які підлягаютьстягненню звідповідачів накористь позивачаз урахуваннямналежності часткиоб`єктанерухомого майнакожному звідповідачів.

Посилання апелянта на те, що площа нерухомого майна не є тим показником та базою на основі яких можна було б встановити площу земельної ділянки, за яку в даному випадку, слід розраховувати безпідставно збережену орендну палату, загальна площа забудови, яка перебуває у власності відповідачів становить лише 16,5 % від загальної площі земельної ділянки колегія суддів вважає безпідставним, з огляду на наступне.

Як унормовано статті 79-1 Земельного кодексу України, формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах 6-7 цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Отже, земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі. Такий правовий висновок також викладений в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, зокрема, від 16 червня 2021 року у справі № 922/1646/20, від 04 березня 2021 року у справі № 922/3463/19.

Спірна земельна ділянка площею 0,2563га з кадастровим номером 1211000000:02:163:0067, розташована на АДРЕСА_1 , є сформованою з 07 лютого 2008 року, що підтверджується витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 23 червня 2021 року НВ-0007049692021.

Окрім того, як вбачається з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 10 червня 2021 року №260838018, відомості щодо означеної земельної ділянки внесені 08 жовтня 2013 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за реєстраційним номером 176171012110.

Відповідачі по справі є співвласниками нежитлових будівель, розташованих на цій земельній ділянці, отже мають обов`язок щодо сплати орендної плати саме за користування земельною ділянкою площею 0,2563 га з кадастровим номером 1211000000:02:163:0067, що розташована на АДРЕСА_1 .

Наведеним вище спростовуються доводи апеляційної скарги представника відповідача про те, що невірне визначення площі земельної ділянки, призводить до суттєвого завищення розміру орендної плати та подальшого стягнення з відповідачів безпідставно збережених коштівурозмірі орендної плати.

Колегією суддів не приймаються до уваги доводи апеляційної скраги про недоведеність розміру нормативної грошової оцінки земельної ділянки в період з серпня 2017 року по лютий 2020 року, оскільки розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки в період з серпня 2017 року по лютий 2020 року вірно встановлений на підставі Рішення Криворізької міської ради від 12 липня 2017 року № 1862 «Про встановлення ставок земельного податку, розміру орендної плати, пільг зі стати за землю та затвердження Регламенту оподаткування земельних ділянок на території міста Кривого Рогу у 2018 році», рішення Криворізької міської ради від 27 червня 2018 року № 2816 «Про встановлення ставок земельного податку, розміру орендної тати, пільг зі сплати за землю та затвердження Регламенту оподаткування земельних ділянок на території міста Кривого Рогу у 2019 році», рішення Криворізької міської ради від 26 червня 2019 року № 3897 «Про встановлення ставок тати за землю та пільг щодо земельного податку на території м. Кривого Рогу у 2020 році» та рішення Криворізької міської ради від 30 червня 2020 року № 799 «Про встановлення ставок плати за землю та пільг із земельного податку на території м. Кривого Рогу у 2021 році», що відповідачами по справі не спростовано.

Посилання апелянта на те, що відповідно до інформації з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку, що міститься на Публічній кадастровій карті за ОСОБА_4 зареєстровано право оренди на земельну ділянку з кадастровим номером 1211000000:02:163:0067 (номер запису про право 2797350 від 08.10.2013 року), орендарем земельної ділянки по АДРЕСА_1 з 08.10.2013 року по теперішній час є ОСОБА_4 , а земельний податок не може бути сплаченим двічі колегія суддів не приймає до уваги, оскільки в даному випадку не йдеться про сплату земельного податку.

Так, за статтею 206 ЗК України використання землі в Україні є платним.

Для цих цілей ПК України визначає, що платою за землю є обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної тати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Стаття 96 ЗК України також визначає імперативний обов`язок землекористувачів зі сплати земельного податку або орендної плати (пункт «в»), де: земельний податок - справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (пп.14.1.72 ст.14 ПК України); орендна плата - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (далі у розділі XII - орендна плата) (пп.14.1.136 ст.14 ПК України).

В даному випадку між сторонами наявний спір щодо несплати орендної плати за користування земельною ділянкою.

Також колегією суддів не приймаються до уваги доводи апеляційної скарги представника відповідача про те, що позивач звернувся до суду з позовом з пропуском строку позовної давності, оскільки про порушення свого права позивач дізнався 26.09.2018 року, а в липні 2021 року, тобто в межах трирічного строку строку позовної давності, позивачем пред`являвся позов до відповідачів з аналогічними вимогами шляхом подання позовної заяви до Господарського суду Дніпропетровської області.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 25 листопада 2021 року було закрито провадження у справі № 904/6558/21, у зв`язку з тим, що цей спір не підлягав вирішенню в порядку господарського судочинства, отже у даномувипадку післявідкриття господарськимсудом провадженняу справі№ 904/6558/21перебіг позовноїдавності перервавсята почавсязаново,відсутні підставивважати,що позивачемпропущено строкпозовної давності.

При цьомуколегія суддіввважає,що поданеапелянтом досуду апеляційноїінстанції клопотанняпро зупиненняапеляційного провадженняз тихпідстав,що впровадженні Дніпропетровськогоокружного адміністративногосуду перебуваєсправа,в якійпредметом позовує визнанняпротиправним рішенняпозивача №728від 24.06.2015року,на якомуґрунтується наданийКриворізькою міськоюрадою розрахунокбезпідставно збереженихкоштів відповідачами,та ухваленнярішення уданій справіматиме вирішальнезначення дляприйняття правомірногота обґрунтованогорішення судомапеляційної інстанціїзадоволенню непідлягає,оскільки вмежах розглядусправи № 160/7809/19 за позовомфізичної особи-підприємця ОСОБА_6 до Криворізької міської ради у Дніпропетровській області про визнання протиправним та нечинним рішення суд має надати оцінку прийнятому відповідачем рішенню за № 3728 від 24 червня 2015 року «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Кривого Рогу», а не визначити правильності обрахунку відповідних сум грошового зобов`язання або наявності повноважень щодо звернення до суду із вимогами про стягнення тої чи іншої суми заборгованості.

Колегія суддів зауважує, що аргументи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів. Проте, відповідно до вимогст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані, підтверджуються письмовими доказами та не спростовуються доводами, викладеними в апеляційній скарзі.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.

Оскільки дія оскаржуваного рішення була зупинена ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 31 серпня 2022 року, та у зв`язку із залишенням судового рішення суду першої інстанції без змін, необхідно поновити його дію.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 384 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 , який діє від імені та в інтересах відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , залишити без задоволення.

Рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 11 серпня 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повний текст постанови складено 26 жовтня 2022 року.

Головуючий:

Судді: