Постанова

від 25.10.2022 по справі 357/5336/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Начало формы

справа №357/5336/22 головуючий у суді І інстанції: Кошель Б.І.

провадження №22-ц/824/10454/2022 головуючий у суді ІІ інстанції: Сушко Л.П.

ПОСТАНОВА

Іменем України

25 жовтня 2022 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

Головуючого судді: Сушко Л.П.,

суддів: Суханової Є.М., Сліпченка О.І.,

секретар судового засідання: Гайдаєнко В.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Державного комунального підприємства «Аптека №139» на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 28 липня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного комунального підприємства «Аптека №139» про стягнення грошових коштів невиплачених при звільненні,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2022 року позивач звернувся до суду із позовом до Державного комунального підприємства «Аптека №139» про стягнення грошових коштів невиплачених при звільненні.

В обгрунтування позову посилається, що з 01.01.1995 року по 29.09.2021 року він знаходився у трудових відносинах з ДКП «Аптека №139». 29.09.2021 року позивач звільнений з посади за угодою сторін згідно ч.1 ст. 36 КЗпП України. Позивач зазначає, що під час зазначених трудових відносин, відповідачем була нарахована, але не виплачена йому заробітна плата та компенсація за невикористані дні відпусток в розмірі 45 124,16 грн. За період з 01.10.2021 року по 30.06.2022 року відповідачем лише частково виплачено заборгованість по зарплаті в сумі 13108,98 грн. Враховуючи невиплату позивачу належних сум при звільненні у строки встановлені трудовим законодавством, відповідач зобов`язаний виплатити йому його середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, а також компенсацію у вигляді індексації за затримку виплати зарплати у відповідності до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати».

З урахуванням викладного просив стягнути стягнути з відповідача нараховану, але невиплачену заробітну плату в сумі 32015,18 грн, компенсацію за втрату частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за період затримки розрахунку по день ухвалення судового рішення в розмірі 10833,94 грн та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 28 липня 2022 року задоволено частково позов ОСОБА_1 до Державного комунального підприємства «Аптека №139» про стягнення грошових коштів невиплачених при звільненні. Стягнуто з ДКП «Аптека №139»на користь ОСОБА_1 нараховану, але невиплачену заробітну плату в сумі 21486,88 грн, компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів її виплати в сумі 1443,02 грн та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 30.09.2021 року по 05.07.2022 року у розмірі 51604,56 грн, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті. В задоволенні іншої частини вимог відмовлено.Стягнуто з ДКП «Аптека №139» на користь держави судовий збір у розмірі 992 грн 40 коп.

Не погодившись із вказаним судовим рішенням ДКП «Аптека №139» подало апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права, просило рішення суду першої інстанції скасувати в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 51604,56 грн та компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів її виплати в сумі 1443,02 грн та ухвалити нове судове рішення в цій частині, яким відмовити у задоволенні позову в цій частині.

Вказує, що на час винесення рішення діяв Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022 року №2136-ІХ, яким з урахуванням змін від 01.07.2022 року внесених ЗУ №2352-ІХ, внесено зміни до ст. 116, 117 КЗПП України. Зазначає, що судом ухвалено рішення про стягення середнього заробітку за 9 місяців і 5 днів, всупереч ст. 117 КЗПП України, якою передбачено стягнення тільки за 6 місяців. Щодо стягнення компенсації зазначає, що відповідно до ст. 617 ЦК України відповідач звільнений від її сплати, оскільки вказане порушення відбулось внаслідок непереборної сили. Відсутність вини відповідача вказує інформація з аналітичної довідки ДКП «Аптека №139» за період 01.01.2018 року по 30.06.2022 року, а саме те, що в період жовтня 2021 року по червень 2022 року включно фінансовий результат підприємства склав від -62,2 тис. грн до -53,6 тис. грн, тобто наявні збитки підприємства.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції обґрунтовував свої висновки тим, що при звільненні позивача, відповідач у відповідності до вимог діючого законодавства не провів з позивачем повний розрахунок зі сплати нарахованої заробітної плати, що становить, з врахуванням вже виплачених сум, у загальному розмірі 21486,88 гривень, а тому вказана сума підлягає стягненню. Так, позивача звільнено 29.09.2021 року і до теперішнього часу належні позивачу виплати при звільненні з боку відповідача не здійснені.

Рішення суду в частині стягнення нарахованої, але невиплаченої заробітної плати в сумі 21486,88 грн сторонами не оскаржувалось.

Також, суд першої інстанції вказує, що розмір компенсації середнього заробітку за період, коли з вини відповідача з позивачем не було здійснено розрахунок при звільненні, а саме з 30.09.2021 року по 05.07.2022 року, включно, який підлягає відшкодуванню позивачеві з боку відповідача становить 51604,56 гривень (189 робочих днів х 273,04 грн. = 51604,56 грн.).

Крім того,суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що підлягає стягненню на користь позивача компенсація втрати частини доходів ОСОБА_1 за період з жовтня 2021 року по червень 2022 року включно становить: 7167,98 грн. (21486,88 грн. - 14318,90 грн.) х 120,131499% - 7167,98 = 1443,02 грн.

Судове рішення оскажується в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 51604,56 грн та компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів її виплати в сумі 1443,02 грн.

Висновки суду в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не в повній відповідають обставинам справи та вимогам закону.

Відповідно до ч.ч.1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Встановлено, що ОСОБА_1 з 01.01.1995 року працював на посаді завідуючого Державного комунального підприємства «Аптека №139», наказ про прийняття на роботу № 66 від 31.12.1994 року, що підтверджується копією трудової книжки серії НОМЕР_1 .

Згідно з наказом № 26-К/тр від 29.09.2021 року позивача ОСОБА_1 звільнено з посади за угодою сторін на підставі ч. 1 ст. 36 КЗпП України, що підтверджується відповідним наказом та рішенням Узинської міської ради Білоцерківського району Київської області №12-678/2021 від 29 вересня «Про звільнення ОСОБА_1 з посади завідувача ДКП «Аптека №139».

Згідно Довідки № б/н, виданої ДКП «Аптека №139» позивачу ОСОБА_1 , заборгованість по заробітній платі станом на 01.10.2021 року становить 45 124,16 грн, яка складається із: заробітної плати за червень - 7 646,00 грн; заробітної плати за липень - 5 734,00 грн; заробітної плати за серпень - 6007,00 грн; невикористану відпустку 84 дні - 25 737,16 грн.

Судом також встановлено, що згідно з Наказом №37-К/тр від 30 грудня 2021 року по ДКП «Аптека №139» м. Узин, проведено перерахунок виплат при звільненні ОСОБА_1 , який був звільнений Рішенням 12 сесії VIII скликання від 29.09.2021 року №12-678/2021. Підстава: Лист Мінсоцполітики щодо нових правил нарахування середньої заробітної плати, Порядок №100 від 10.09.2021 року №4711-06/45145-07; Фінансова звітність за IV квартал 2021 року.

Наказом №37/1-К/тр від 30 грудня 2021 року по ДКП «Аптека №139» м. Узин, визнано Довідку про заборгованість станом на 01.10.2021 року, яка видана ОСОБА_1 , недійсною. Підстава: Рішення сесії №12-679/2021 Узинської міської ради VIII скликання від 29.09.2021 року; Статут, затверджений рішенням дванадцятої сесії Узинської міської ради VIII скликання від 29.09.2021 року.

Згідно Довідки №11 від 25 липня 2022 року, виданої ДКП «Аптека №139», згідно з Наказом №37/1-К/тр від 30 грудня 2021 року та Наказу №37-К/тр від 30 грудня 2021 року станом на 29 вересня 2021 року заборгованість по заробітній платі Перед ОСОБА_1 становить 34 595,86 грн, яка складається із: заробітна плата за червень - 7 646,00 грн, заробітна плата за липень - 5 764,00 грн, заробітна плата за серпень - 6 007,00 грн, заробітна плата за вересень та відшкодування за невикористану відпустку при звільненні - 15 208,86 грн.

З виписок по картковому рахунку ОСОБА_1 від 13.06.2022 року та від 04.07.2022 року вбачається, що від ДКП «Аптека №139» йому зараховано на карту в якості заробітної плати 13 108,98 грн: 22.11.2021 - 6007,00 грн; 06.12.2021 - 5 734,00 грн; 14.04.2022 - 854,86 грн; 30.05.2022 - 286,88 грн; 29.06.2022 - 226,24 грн.

Таким чином ДКП «Аптека №139» у період з вересня 2021 року по липень 2022 року частково погасило заборгованість по заробітній платі в розмірі 13 108,98 грн, залишилась непогашеною в сумі 21486,88 грн.

Щодо позовних вимог про стягнення компенсації за втрату частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходіву зв`язку з порушенням строків їх виплат» підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, заробітна плата (грошове забезпечення) (ст. 2).

Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться) (ст. 3).

Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (ст. 4).

Відповідно до Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-III "Про компенсацію громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" Кабінет Міністрів України постановою від 21 лютого 2001 року № 159 затвердив "Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати".

Відповідно до п. 2.2 рішення Конституційного Суду від 15.10.2013 року № 9-рп/2013 кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Згідно ст. 2 цього Закону та п.п.2, 3 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушеннями термінів їх виплати, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України №159 від 21.02.2001 року, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушення строків їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, в тому числі і заробітної плати, за період, починаючи з 1 січня 2001 року.

Сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індекс інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100. Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається.

В пункті 3 Порядку № 159 наведений перелік виплат, які не мають разового характеру і підлягають компенсації у зв`язку з порушенням строків їх виплат.

Так, компенсації відповідно до Закону підлягають доходи постійного характеру, тобто такі, що здійснюються щомісячно і розмір яких не змінюється з місяця в місяць.

Стаття 24 Закону України «Про відпустки» гарантує, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки.

Згідно із п.п. «б» п. 4постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» №100 від 08 лютого 1995 року компенсація за невикористану відпустку є одноразовою виплатою.

Грошова компенсація за невикористані дні відпустки є одноразовою виплатою, і яка, хоча і включається до фонду заробітної плати (додаткового), проте є виплатою за невідпрацьований час (п.2.2.12 Інструкції зі статистики заробітної плати №5 від 13,01.2004), тобто має іншу правову природу - відноситься до разових платежів; не пов`язана з виконанням позивачем своїх службових обов`язків і має компенсаційний характер, пов`язаний, як правило, із фактом звільнення працівника.

Відповідна правова позиція висловлена Верховним судом у постановах Верховного суду від 26.06.2018 по справі № 216/1666/17, від 03.10.2018 по справі №219/228/16-ц.

Таким чином, Закон застосовується до грошових доходів громадян, які не мають разового характеру, а компенсація за невикористану відпустку та вихідна допомога є одноразовою виплатою і тому не підлягає компенсації у відповідності до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати».

Таким чином, сумарний індекс інфляціїй за період з жовтня 2021 року по червень 2022 року включно становить: 120,131499% (100,9% х 100,8% х 100,6% х 101,3% х 101,6% х 104,5% х 103,1% х 102,7% х 103,1%).

Так, компенсація втрати частини доходів ОСОБА_1 за період з жовтня 2021 року по червень 2022 року включно становить: 7 167,98 грн. (21 486,88 грн. - 14 318,90 грн.) х 120,131499% - 7 167,98 = 1443,02 грн.

Відтак, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про стягнення компенсації на користь позивача у розмірі 1443,02 грн, оскільки при звільненні позивача, відповідачем не проведено повний розрахунок та не виплачено усі належні йому суми.

Доводи апеляційної скарги про те, що відповідно до ст. 617 ЦК України відповідач звільнений від її сплати, оскільки вказане порушення відбулось внаслідок непереборної сили. А також, що відсутність вини відповідача вказує інформація з аналітичної довідки ДКП «Аптека №139» за період 01.01.2018 року по 30.06.2022 року, а саме те, що в період жовтня 2021 року по червень 2022 року включно фінансовий результат підприємства склав від -62,2 тис. грн до -53,6 тис. грн, тобто наявні збитки підприємства, суд апеляційної інстанції відхиляє, оскільки зазначені обставини не є підставами для звільнення від таких виплат. А судом не встановлено обставин непереної сили.

Щодо позовних вимог про стягнення середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до вимог статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України.

Відповідно до ч. 1-2 ст. 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. У разі коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні.

Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пiзнiше наступного дня пiсля пред`явлення звільненим працiвником вимоги про розрахунок. В разi спору про розмiр сум, належних працiвниковi при звiльненнi, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цiй статтi строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; при невиконанні такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Відповідно до пункту 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому свої вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Таке роз`яснення вказаної норми права, крім наведеної вище постанови Пленуму Верховного Суду України, надав і Конституційний Суд України у рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 у справі щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу.

У пункті 2.2 Рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року в справі №4-рп/2012 визначено, що роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать працівнику від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу законів про працю України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

У пункті 2.3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 у справі за конституційним зверненням ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 КЗпП України зазначено, що спір щодо стягнення не виплачених власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати є трудовим спором, пов`язаним з недотриманням законодавства про оплату праці.

В постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року по справі №810/451/17 та від 26 лютого 2020 року по справі №821/1083/17 викладена правова позиція відповідно до якої під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Отже, всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 Кодексу законів про працю України відповідальність.

З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що при звільненні позивача з ним відповідачем не був проведений повний розрахунок та виплачено усі належні йому суми, а тому в порядку статті 117 КЗпП України відповідач має обов`язок щодо виплати цих сум по день постановлення судом рішення у справі про стягнення цих коштів. При цьому доказів відсутності своєї вини у такій невиплаті відповідач не надав.

Разом із тим, суд апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції не застосовано принципу співмірності при розгляді цього спору.

Відповідно до частини другої статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відповідно до пункту 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» у разі непроведення розрахунку у зв`язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Отже, право суду зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв`язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дні, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин ( фактів ), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 2 статті 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухвалені судового рішення.

Вказане узгоджується з висновками, викладеними Верховним Судом України у постанові від 24 жовтня 2011 року у справі № 6-39цс11, у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16, у постанові від 06 липня2016 року у справі № 6-1207цс16.

Встановлено, що нарахована, але невиплачена заробітна плата становить 21486,88 грн.

З врахуванням того, що затримана виплата у вересні 2021 року, позивач звернувся до суду у липні 2022 року, в подальшому з лютого 2022 року по теперішній час в Україні запроваджено воєнний стан, а також необхідності застосування вимог розумності і справедливості, принципу співмірності розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні із розміром належних звільненому працівникові сум, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 51604,56 грн до 15000,00 грн. Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити.

При цьому апеляційний суд виходить із того, що обсяг відповідальності відповідача не відповідає принципу співмірності із допущеним ним правопорушенням щодо виплати заборгованості із заробітної плати.

Відтак, суд апеляційної інстанції вважає, що стягнення з відповідача значної суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (51604,56 грн) є несправедливим та може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам.

Крім того, апеляційний суд враховує, що про порушення свого права позивач дізнався ще у вересні 2021року- проте протягом 10 місяців не звертався до суду за захистом своїх прав.

Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 01 квітня 2020 року у справі № 761/16407/15-ц, від 15 квітня 2020 року у справі № 331/1863/18, на які підставно послався заявник у касаційній скарзі. Така судова практика є незмінною (постанова Верховного Суду від 19 травня 2021 року в справі 202/8260/18, провадження № 61-2032св21), а також у постанові Вероховного Суду від 26 травня 2021 року у справі № 336/3610/19 (провадження № 61-9159св20).

За таких обставин,доводи апеляційної скарги частково заслуговують на увагу суду апеляційної інстанції.

Доводи апеляційної скарги про те, що до спірних правовідносин підлягає застосуваннюЗакон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022 року №2136-ІХ, яким з урахуванням змін від 01.07.2022 року внесених ЗУ №2352-ІХ, внесено зміни до ст. 116, 117 КЗПП України. А також, що судом ухвалено рішення про стягення середнього заробітку за 9 місяців і 5 днів, всупереч ст. 117 КЗПП України, якою передбачено стягнення тільки за 6 місяців, суд апеляційної інстанції відхиляє, оскільки відповідач не перебував на території де проводились боцові дії, а тому положення данового закону не пошируюються до спірних правовідносин.

З урахуванням викладеного суд апеляційної інстанції вважає, що майнове право позивача було порушено відповідачем.

Тобто при вирішенні даного спору суд першої інстанції мав керуватись положеннями ст. ст. 47, 115, 116, 117 КЗпП України та практикою Верховного Суду.

Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що доводи апеляційної скарги частково заслуговують на увагу, висновки суду в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не відповідають обставинам справи, рішення суду першої інстанції в цій частині ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального, і порушенням норм процесуального права, і підлягає зміні в цій частині.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.374, 376 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державного комунального підприємства «Аптека №139» задовольнити частково.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 28 липня 2022 року змінити в частині розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, виклавши резолютивну та мотивувальну частини в редакції цієї постанови.

Стягнути з Державного комунального підприємства «Аптека №139» (адреса: вул. Соборна, буд. 6, м. Узин, Білоцерківський р-н, Київська обл., 09161, ЄДРПОУ 20580488) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 30.09.2021 року по 05.07.2022 року у розмірі 15000 гривень 00 копійок.

В іншій частині судове рішення залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено «25» жовтня 2022 року.

Головуючий суддяЛ.П. Сушко СуддіЄ.М. Суханова О.І. Сліпченко