Постанова

від 26.10.2022 по справі 519/938/19

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/3330/22

Справа № 519/938/19

Головуючий у першій інстанції Барановська З. І.

Доповідач Комлева О. С.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.10.2022 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

Головуючого-судді Комлевої О.С.,

суддів Гірняк Л.А., Сегеди С.М.,

з участю секретаря Хухрова С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 , представника ОСОБА_2 на рішення Южного міського суду Одеської області від 29 квітня 2021 року, постановленого під головуванням судді Барановської З.І., повний текст рішення складений 14 травня 2021року, у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання права власності на спадкове майно та за зустрічним позовом представника ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про усунення від права на спадкування,

в с т а н о в и в:

У жовтні 2019 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на спадкове майно, в якому просила визнати за нею право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В обґрунтування свого позову позивачка зазначила, що як їй стало відомо ОСОБА_4 , її давнішній приятель, перед смертю заповідав їй належну йому квартиру. З метою з`ясування даних обставин, позивачка звернулася до приватного нотаріуса Южненського міського нотаріального округу Одеської області Валігурського М.М. та отримала відповідь про наявність спадкової справи №4/2019 та факт наявності складеного заповіту ОСОБА_4 на її користь, який був посвідчений 07.12.2001 за реєстровим №4003 Южненською міською державною нотаріальною конторою Одеської області, згідно до якого останній заповідав позивачці належну йому вищевказану квартиру. 03 квітня 2019 року в установлений діючим законодавством шестимісячний строк ОСОБА_3 звернулася до приватного нотаріуса Валігурського М.М. з заявою про прийняття спадщини. Також, 14 серпня 2019 року ОСОБА_3 звернулася до приватного нотаріуса Валігурського М.М. з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом на вказану квартиру, однак у зв`язку з тим, що позивачкою не були подані правовстановлюючі документи на вищезазначену квартиру, приватним нотаріусом Валігурським М.М., була винесена постанова про відмову у вчинені нотаріальної дії та рекомендовано звернутися до суду, а також роз`яснено, що дійсно спадкодавець залишив на ім`я позивачки заповіт, який належним чином був посвідчений 07 грудня 2001 року, згідно до якого останній заповідав позивачці належну йому квартиру.

При цьому у позивачки ні копії, ні оригіналу свідоцтва про смерть ОСОБА_4 не має.

У зв`язку з тим, що позивачка не може реалізувати своє право на спадкове майно, вона звернулася до суду з зазначеним позовом.

У червні 2020 року ОСОБА_2 звернулася до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_3 про усунення від права на спадкування, в якому просила усунути ОСОБА_3 від права на спадкування за заповітом, після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В обґрунтування зустрічного позову зазначила, що 28 грудня 2018 року її батько ОСОБА_4 був доставлений до Одеської обласної лікарні, де він проходив лікування у зв`язку з інсультом. З того часу, коли ОСОБА_4 захворів, ОСОБА_2 займалась його лікуванням, доглядала за ним, адже він через хворобу не міг самостійно забезпечувати умови свого життя. ОСОБА_2 постійно допомагала батькові, приходила до нього в лікарню, купляла необхідну їжу та ліки. Також забирала батька з лікарні, а після того самостійно доглядала за ним, надавала необхідну фізичну допомогу, годувала його, допомагала одягатись та інше. Батько просив її, щоб вона повідомила про його важку хворобу ОСОБА_3 , яка була дочкою його покійної сусідки ОСОБА_5 . Також просив, щоб ОСОБА_3 прийшла до нього і надала допомогу в догляді за ним. ОСОБА_2 , зверталася до відповідачки про допомогу у здійсненні піклування та догляду за батьком, але ОСОБА_3 усунулась від надання будь-якої допомоги. Після смерті батька, ОСОБА_2 проводила похорони та поминальний обід, а ОСОБА_3 ніякої участі у цьому не приймала. Після смерті батька ОСОБА_2 вважала себе єдиним спадкоємцем за законом, проте виявилося, що ОСОБА_4 заповів вищезазначену квартиру ОСОБА_3 . Після смерті батька ОСОБА_2 звернулася до приватного нотаріуса Южненського міського нотаріального округу Валігурського М.М. з заявою про прийняття спадщини.

Рішенням Южного міського суду Одеської області від 29 квітня 2021 року позов ОСОБА_3 про визнання права власності на спадкове майно задоволений.

Визнано за ОСОБА_3 право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 про усунення від права на спадкування відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_2 звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати, ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_3 та задовольнити зустрічний позов ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне з`ясування обставин справи, неналежну оцінку зібраним доказам.

В обґрунтування своєї апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що ОСОБА_3 ухилялася від надання будь-якої допомоги спадкодавцю, який через тяжку хворобу був у безпорадному стані, що свідчить про умисну бездіяльність ОСОБА_3 на уникнення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю.

У своєму відзиві на апеляційну скаргу, ОСОБА_3 зазначає, що доводи, викладені в апеляційній скарзі є безпідставними, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_3 , оскільки вона на законних підставах звернулася до суду з позовом. Також, суд дійшов правильного висновку щодо відмови у задоволені зустрічного позову ОСОБА_2 , за відсутністю належних доказів, які б давали підстави для усунення ОСОБА_3 від права на спадкування.

Ухвалою суду справа призначена до розгляду судового засідання в режимі відеоконференції за клопотанням адвоката Непомнющего І.К., представника ОСОБА_3

ОСОБА_2 про призначене судове засідання на 26 жовтня 2022 року була сповіщена належним чином, через свого представника на підставі ордера - адвоката Аруцевої І.Г. у відповідності до п. 2 ч. 8 ст. 128 ЦПК України (а.с. 243 т. 1, 33-34, 47-48 т. 2).

Від адвоката Аруцевої І.Г., представника ОСОБА_2 до суду надійшло клопотання про перенесення судового засідання за сімейними обставинами (а.с. 58-60 т. 2)

Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі №348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а не можливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.

Адвокат Аруцева І.Г., представник ОСОБА_2 звертаючись до суду з клопотанням про перенесення судового засідання зазначила про те, що вона за сімейними обставинами знаходиться за межами України, у зв`язку з чим просила перенести судове засідання на іншу дату, при цьому колегія суддів звертає увагу на ту обставину, що апеляційна скарга подана адвокатом АруцевоюІ.Г. в інтересах ОСОБА_2 у червні 2021 року, справа неодноразово призначалася до судового розгляду, проте адвокат Аруцева І.Г. неодноразово зверталася до суду з клопотаннями про перенесення судового засідання (а.с. 33-34-43 т. 2).

Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, усвідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності ОСОБА_2 , а також її представника - адвоката Аруцевої І.Г., при цьому суд апеляційної інстанції звертає увагу на ту обставину, що саме по собі посилання на сімейні обставини, без надання належних доказів, не є підставою для відкладення розгляду справи, а доказів про неможливість прийняти участь у судовому засіданні, зокрема в режимі відеконференції, не можуть бути підставою для відкладення розгляду справи на тривалий час, у зв`язку з чим колегія суддів не вбачає підстав для відкладення розгляду справи.

Апеляційний суд з метою дотримання строків розгляду справи, вважає можливим слухати справу у відсутність сторін, які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи, явка яких не визнана судом обов`язковою.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення адвоката Непомнющего І.К., представника ОСОБА_3 , перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідності до ст. 367ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ст. 375ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Статтею 81 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_4 знаходився на стаціонарному лікуванні у КНП «ООКЛ`ООР» з 27.12.2018р. по 04.01.2019р. з діагнозом ГПМК (25.12.2918р.) за ішемічним типом у басейнах лівої ЗМА та лівої СМА, виражена сенсо-моторна афазія, виражений правобічний геміпарез. Загальний церебральний атеросклероз. ІХС. Атероскероз аорти. Фібріляція передсердь, постійна форма. СНПА, ФК ІІІ, ризик 4. Гіпертонічна хвороба ІІІ ст., ст., кризова течія.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть.

Після його смерті відкрилася спадщина, яка складається з квартири за адресою: АДРЕСА_1 .

Приватним нотаріусом Южненського міського нотаріального округу Одеської області Валігурським М.М. заведена спадкова справи №4/2019.

07.12.2001 року ОСОБА_4 складеного заповіт на користь ОСОБА_3 , який був посвідчений за реєстровим №4003 Южненською міською державною нотаріальною конторою Одеської області, згідно до якого останній заповідав ОСОБА_3 належну йому квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

У зв`язку з тим, що позивачкою не було подано правовстановлюючі документи на вищезазначену квартиру, які необхідні для вчинення нотаріальної дії, відповідно до ст.49 Закону України «Про нотаріат», 14.08.2019р. приватним нотаріусом Южненського міського нотаріального округу Одеської області Валігурським М.М., була винесена постанова про відмову у вчинені нотаріальної дії, а саме: видачу Свідоцтва про право власності на спадщину за заповітом на кватиру АДРЕСА_2 та рекомендовано звернутися до суду.

Згідно Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №180264539 від 09.09.2019р., будь-яка інформація щодо права власності, інших речових прав, іпотеки, обтяження на майно - квартиру АДРЕСА_2 , відсутня.

Відсутність відомостей у реєстрі пов`язана з тим, що вищезазначена квартира була зареєстрована до набрання чинності Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Задовольняючи позов ОСОБА_3 про визнання права власності на спадкове майно та відмовляючи ОСОБА_2 у задоволені зустрічного позову, суд першої інстанції виходив з наступного.

Відповідно до п.4 ст.3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових грав на нерухоме майно та їх обтяжень, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього закону, можуть вчинятися, якщо речові права на таке майно зареєстровані згідно із вимогами нього Закону, крім випадків, коли речові права на нерухоме майно, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними згідно з частиною третьою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 28 цього Закону.

Відповідно до ст.1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно з ст.1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, ще належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

На підставі ст.1219 ЦК України не входять до складу спадщини права та обов`язки, що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема: особисті немайнові права; право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; права та обов`язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 цього Кодексу.

Відповідно до положень ст.1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).

В судовому порядку право власності на спадкове майно підлягає захисту шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (ст.392 ЦК України) та є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових справ у нотаріальному порядку.

Відповідно до абзацу 2 частини третьої статті 1224 ЦК України не мають права на спадкування за законом батьки (усиновлювачі) та повнолітні діти (усиновлені), а також інші особи, які ухилялися від виконання обов`язку щодо утримання спадкодавця, якщо ця обставина встановлена судом. За змістом частини п`ятої статті 1224 ЦК України особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо судом буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Виходячи зі змісту частини п`ятої статті 1224 ЦК України та з урахуванням роз`яснень, наданих судам у пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30 травня 2008 року №7, правило частини п`ятої статті 1224 ЦК України стосується всіх спадкоємців за законом, зокрема й тих, які відповідно до СК України не були зобов`язані утримувати спадкодавця. Безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування. Факт ухилення особи від виконання обов`язку щодо утримання спадкодавця встановлюється судом за заявою заінтересованої особи (інших спадкоємців або територіальної громади). При цьому слід враховувати поведінку особи, розуміння нею свого обов`язку щодо надання допомоги, її необхідність для життєдіяльності спадкодавця, наявність можливості для цього та свідоме невиконання такою особою встановленого законом обов`язку.

Для задоволення позовних вимог у справах про усунення від права спадкування відповідно до частини п`ятої статті 1224 ЦК України має значення сукупність обставин: ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання, перебування спадкодавця у безпорадному стані, потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи. Лише при одночасному настанні наведених обставин та їх доведеності в сукупності спадкоємець може бути усунений від спадкування.

Судом вірно зазначено про те, що ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребує допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на ухилення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення, пов`язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов`язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій, оскільки такий правовий висновок міститься у постановах Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 337/6000/15, від 04 липня 2018 року у справі № 404/2163/16.

Також суд першої інстанції обґрунтовано у відповідності до виниклих правовідносин взяв до уваги і висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 25 березня 2019 року по справі № 766/810/17, провадження № 61-37615св18, від 11 лютого 2019 року по справі № 756/11676/16-ц, провадження № 61-34600св18.

Судом вірно зазначено, що для задоволення позовних вимог у справах про усунення від права на спадкування відповідно до частини 5 статті 1224 ЦК України має значення сукупність таких обставин: ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання; перебування спадкодавця в безпорадному стані; потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи. При цьому, безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування. Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребує допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на ухилення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення, пов`язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов`язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій. Таким чином, ухилення характеризується умисною формою вини.

Правове значення при вирішенні спору має доведеність сукупності обставин: ухилення спадкоємця (умисні винні дії або бездіяльність) від надання допомоги: при можливості її надання спадкодавцю; який перебуває у безпорадному стані через похилий вік чи хворобу; існує потреба спадкодавця в допомозі саме цього спадкоємця.

Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребує допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на ухилення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення, пов`язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов`язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій.

Судом обґрунтовано не були взяті до уваги посилання ОСОБА_2 про те, що вона зверталася до ОСОБА_3 з проханням про допомогу у здійсненні піклування та догляду за батьком, яка усунулась від надання будь-якої допомоги, оскільки вказані доводи були спростовані ОСОБА_2 в судовому засіданні 29.04.2021р.

Висновки суду про те, що відсутні докази, що ОСОБА_2 зверталась до ОСОБА_3 за матеріальною допомогою для забезпечення потреб спадкодавця, та остання свідомо ухилилась від надання такої допомоги, що ОСОБА_3 ухилялася від надання допомоги ОСОБА_4 відповідають обставинам справи, у зв`язку з чим не встановлена винна поведінка ОСОБА_3 , яка б свідчила про її відмову від надання такої допомоги, а факт того, що ОСОБА_2 взяла на себе організацію та витрати на поховання, не дає підстав для усунення ОСОБА_3 від права на спадкування.

Судом вірно встановлено, що померлий ОСОБА_4 захворів, перед смертю перебував на стаціонарному лікування 8 днів, але відсутні медичні документи, в яких зазначено, що він потребував стороннього догляду.

Факт хвороби, погіршення здоров`я, перебування на лікуванні не може свідчити про безпорадний стан спадкодавця, оскільки безпорадний стан - це стан особи, коли вона не може самостійно забезпечити свої життєві потреби, потребує стороннього догляду, допомоги і піклування.

Судом надана правова обґрунтована оцінка показам свідків ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , які не підтвердили перебування померлого ОСОБА_11 в безпорадному стані, що він потребував допомоги від ОСОБА_3 , звертався до неї з цього приводу та потребував такої допомоги від неї.

З урахуванням викладеного, суд встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, вірно застосувавши норми матеріального права,оцінивши докази у справі, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному їх дослідженні, прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позову ОСОБА_3 за доведеністю вимог свого позову, визнавши за нею право власності на спірну квартиру та відмовивши у зустрічному позові ОСОБА_2 про усунення від права на спадкування за не наданням належних доказів, які б давали передбачені законом підстави усунути ОСОБА_3 від права на спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_4 , а саме не надання доказів щодо ухилення ОСОБА_2 від надання допомоги ОСОБА_4 .

Висновки суду відповідають вимогам закону, на які посилався суд під час розгляду справи і фактичним обставинам по справі, а також підтверджується зібраними по справі доказами.

З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів апеляційної інстанції.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про те, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що ОСОБА_3 ухилялася від надання будь-якої допомоги спадкодавцю, який через тяжку хворобу був у безпорадному стані, що свідчить про умисну бездіяльність ОСОБА_3 на уникнення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, колегія суддів вважає безпідставними, за безпідставністю та недоведеністю вимог зустрічного позову.

Колегія суддів вважає, що вказані доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянта із висновками суду першої інстанції щодо встановлених обставин справи, ці доводи були предметом перевірки суду першої інстанції, який дав їм повну, всебічну та об`єктивну оцінку у своєму рішенні, проте повноваження суду апеляційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі «Пономарьов проти України» (Заява № 3236/03).

Крім того, зазначені доводи не вказують на порушення судом норм матеріального та процесуального права та на незаконність судового рішення, і не є визначальними при ухваленні рішення.

Інші доводи апеляційної скарги також не є суттєвими, та такими, що не підлягають задоволенню.

Згідно з ч.2 ст.77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч.2 ст.43 ЦПК України обов`язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.

За вимогами ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Одночасно, апеляційний суд звертає увагу на те, що за положеннями ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За правилами ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України).

Належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.

Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.

Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

За ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Нових доказів на підтвердження доводів апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції надано не було.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32).

Пункт 1ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги на момент винесення судового рішення, вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, рішення суду відповідає фактичним обставинам справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

За таких обставин, доводи апеляційної скарги є безпідставними, всі доводи були розглянуті судом першої інстанції при розгляді справи, та їм була надана відповідна правові оцінка, а тому суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для ухвалення нового рішення - не має.

Судова колегія, розглянувши справу прийшла до висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, в зв`язку з чим апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу і залишає рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , представника ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Рішення Южного міського суду Одеської області від 29 квітня 2021 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складений 27 жовтня 2022 року.

Головуючий

---

О.С. Комлева

Судді

---

Л.А. Гірняк

---

С.М. Сегеда