Постанова

від 18.10.2022 по справі 922/4002/21

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 жовтня 2022 року м. Харків Справа № 922/4002/21

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Фоміна В.О., суддя Крестьянінов О.О. , суддя Шевель О.В.

за участю секретаря судового засідання Дзюби А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "СТРОЙСІТІ" (вх.№427 Х/2) на рішення Господарського суду Харківської області від 18.01.2022 у справі №922/4002/21, ухвалене у приміщенні Господарського суду Харківської області суддею Лавренюк Т.А., повний текст складено 24.01.2022,

за позовом Державного підприємства "Харківський національний академічний театр опери та балету ім. М.В. Лисенка", м. Харків,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Харківської міської ради, м. Харків,

до Товариства з обмеженою відповідальністю "СТРОЙСІТІ", м. Харків,

про усунення перешкод в користуванні майном,-

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Харківської області від 18.01.2022 у справі №922/4002/21 позов задоволено повністю. Зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю "СТРОЙСІТІ" усунути перешкоди в користуванні Державному підприємству "Харківський національний академічний театр опери та балету ім. М.В. Лисенка" земельною ділянкою (кадастровий номер 6310136300:03:001:0139) шляхом відновлення її стану, який існував до порушення прав, а саме демонтажу усіх конструкцій, споруд (елементів) та будь-якого іншого майна, яке незаконно розміщено відповідачем на земельній ділянці Державного підприємства "Харківський національний академічний театр опери та балету ім. М.В. Лисенка". Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "СТРОЙСІТІ" на користь Державного підприємства "Харківський національний академічний театр опери та балету ім. М.В. Лисенка" 2270,00грн судового збору.

Не погодившись з вказаним рішенням місцевого господарського суду, ТОВ "СТРОЙСІТІ" звернулось до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 18.01.2022 у справі №922/4002/21 та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 21.02.2022 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "СТРОЙСІТІ", повідомлено учасників справи, що розгляд апеляційної скарги відбудеться 31.03.2022 о 14:45 годині у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, місто Харків, проспект Незалежності, 13, 1-й поверх, в залі засідань №104.

Судова колегія зазначає про те, що у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" №64/2022 від 24.02.2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який було продовжено Указом Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" №133/2022 від 14.03.2022, затвердженим Законом України № 2119-IX від 15.03.2022.

За таких обставин, судове засідання, призначене на 31.03.2022, не відбулось.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 16.06.2022, із посиланням на вищевказані обставини, а також на перебування Харківської міської територіальної громади в районі проведення воєнних (бойових) дій згідно із відповідним Переліком територіальних громад, затвердженим Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України було повідомлено учасників справи, що дата наступного відкритого судового засідання з розгляду справи буде визначена після усунення обставин, що становлять загрозу та небезпеку для життя і здоров`я учасників судового процесу.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 27.07.2022, зокрема, повідомлено учасників справи, що розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "СТРОЙСІТІ" (вх.№427 Х/2) на рішення Господарського суду Харківської області від 18.01.2022 у справі №922/4002/21 відбудеться 13 вересня 2022 року об 11:00 годині у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, місто Харків, проспект Незалежності, 13, 1-й поверх, в залі засідань. № 132.

09.09.2022 до суду апеляційної інстанції від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх. № 5047ел.3633), в якому він просить залишити рішення Господарського суду Харківської області від 18.01.2022 у справі №922/4002/21 без змін, а апеляційну скаргу відповідача без задоволення. Водночас, заявник просить поновити строк для подання відзиву на підставі статті 119 ГПК України, з урахуванням обставин щодо введення воєнного стану.

Колегія суддів визнає поважними причини пропуску строку на подачу відзиву та доходить висновку про його поновлення на підставі статті 119 ГПК України, у зв`язку з цим апеляційний господарський суд враховує поданий позивачем відзив на апеляційну скаргу під час апеляційного перегляду справи.

Також, 09.09.2022 від позивача надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника ДП "ХНАТОБ" (вх. № 5046ел.3632).

У судове засідання Східного апеляційного господарського суду 13.09.2022 не з`явився представник апелянта, про причини неявки не повідомив. Відповідно до відомостей з офіційного сайту АТ "Укрпошта" щодо відстеження поштових відправлень ухвала суду апеляційної інстанції від 27.07.2022 разом з поштовим конвертом та повідомленням про вручення поштового відправлення повернулись за зворотною адресою суду апеляційної інстанції з відміткою "інші причини".

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 13.09.2022 відкладено розгляд даної справи на 18 жовтня 2022 року о 13:30 годині, про що повідомлено часників справи в порядку вимог статей 120, 268 ГПК України.

28.09.2022 до суду апеляційної інстанції від ТОВ "СТРОЙСІТІ" надійшло клопотання (вх. 5503) про долучення до матеріалів справи інформації щодо вчинення керівництвом позивача дій, спрямованих на вивезення майна ресторану, руйнування конструкцій (паркану) тощо, у зв`язку з чим був здійснений виклик правоохоронних органів; додано відеоматеріали.

12.10.2022 до апеляційного господарського суду від ДП "ХНАТОБ" надійшли доповнення до відзиву (вх. №5961ел.5256), до яких заявником додано практику Верховного Суду щодо розгляду аналогічних спорів з усунення перешкод у користування земельною ділянкою.

Судове засідання Східного апеляційного господарського суду 18.10.2022 розпочалось за участі представника третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Харківської міської ради, який заперечував проти доводів апеляційної скарги відповідача, просив залишити оскаржуване рішення місцевого господарського суду без змін.

Представники сторін у судове засідання суду апеляційної інстанції не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, про що свідчать наявні в матеріалах справи рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення третьої особи, з`ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами в межах встановлених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду у відповідності до вимог статті 282 Господарського процесуального кодексу України зазначає про такі обставини.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до державного акта на право постійного користування землею від 23.04.1996 серії ХР-31-01-001460 Харківському державному академічному театру опери та балету ім. М.В. Лисенка надано у постійне користування 3,4405 га землі в межах згідно з планом землекористування; землю надано у постійне користування для експлуатації і обслуговування творчо-виробничої споруди та допоміжних будівель відповідно до рішення виконкому Харківської міської ради народних депутатів від 27.12.1995 №1006 (т.1. а.с. 14-15).

Згідно змін в землекористуванні рішенням 16 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 22.06.2012 № 757/12 (д.1, п. 15) земельна ділянка вилучена із користування площею 1.0424 га, земельна ділянка, що залишилася у користуванні площею 2,3981 га (т.1, а.с. 16).

Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 24.03.2016 НВ-6302558932016 земельна ділянка з кадастровим номером 6310136300:03:001:0139 розташована за адресою: Харківська область, місто Харків, Шевченківський район, вулиця Сумська 25; цільове призначення: 03.05 для будівництва та обслуговування будівель закладів культурно-просвітницького обслуговування; категорія земель: землі житлової та громадської забудови; вид використання земельної ділянки: для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. "А-7"; форма власності: державна; площа земельної ділянки: 2,3981 га; дата державної реєстрації земельної ділянки: 24.03.2016. У розділі відомості про права власності/права постійного користування зазначена інформація про право постійного користування земельною ділянкою Харківського державного академічного театру оперу та балету ім. М.В. Лисенка на підставі державного акта від 23.04.1996 ХР-31-01 0011460 (т.1, а.с. 21-23).

Додатком до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 24.03.2016 НВ-6302558932016 є кадастровий план земельної ділянки (кадастровий номер 6310136300:03:001:0139) (т.1, а.с. 24).

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 07.06.2021 №260188524 за адресою: Харківська область, м. Харків, вул. Сумська, 25, зареєстровано, зокрема, 21.02.2014 право власності на об`єкт нерухомого майна - нежитлову будівлю літ. "М-1", загальною площею 206,1 кв.м, за Товариством з обмеженою відповідальністю "СТРОЙСІТІ" на підставі договору купівлі-продажу від 21.02.2014 №307, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Погрібною Т.П., протоколу засідання конкурсної комісії від 12.02.2014 №2, виданого Харківською обласною радою, акта приймання-передачі нежитлової будівлі від 26.02.2014, виданого Харківською обласною радою (т.1, а.с. 25-29).

При цьому, зазначене вище нерухоме майно перебувало у власності територіальної громади сіл, селищ, міст Харківської області в особі Харківської обласної ради на підставі свідоцтва про права власності від 26.12.2012, виданого Виконавчим комітетом Харківської міської ради.

За вказаною адресою також зареєстровано 29.12.2012 право власності за Державою Україною в особі Міністерства культури України на нежитлову будівлю літ. "А-7" загальною площею 52018,4 кв.м (за винятком нежитлових приміщень 1-го поверху № I-:-IV, 19-:-25, 25а, 26, 27, 30-:-33. 42, 43, 71-:-99, 102-:-113, 117-:-118, 122-:-133, 143-:-157, 161-:-164, 173, 175-:-180, 182-:-228. 231-:-233, 236-:-245, 248-:-261 площею 9372,04 кв.м, 2-го поверху №1-:-8, 47-:-50, 55-:-63, 66-:-71, 114-:-119, 127, 136, 139-:-142, 141а, 156-:-159, 163а, 163-:-170, 173-:-180, 184, 186-:-194, 196, 198, 200-:-207, 202а, 203а, площею 3247,7 кв.м, 3-го поверху №81, 133-:-136, 133а, 133б, 139-:-145, 147, 149-:-155, 160-:-170 площею 729,5 кв.м загальною площею 13349,24 кв.м); форма власності державна; права господарського відання зареєстроване за Державним підприємством "Харківський національний академічний театр опери та балету імені М.В. Лисенка" (позивач).

Листами від 30.10.2018 №01/776, 14.12.2018 № 01/892, від 28.01.2019 № 01/90 ДП "ХНАТОБ" вимагало від ТОВ "СТРОЙСІТІ" звільнити від усіх тимчасових споруд територію в радіусі 10 метрів від будівлі ДП "ХНАТОБ" та демонтувати усі дерев`яні конструкції, що знаходяться на території підприємства (т.1, а.с. 76-78). Доказів направлення цих листів на адресу відповідача матеріали справи не містять.

Матеріали справи містять лист ДП "ХНАТОБ" від 02.07.2019 №01-07/521, в якому позивач з посиланням на інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно щодо перебування у власності ТОВ "СТРОЙСІТІ" нежитлової будівлі літ. "М-1", загальною площею 206,1 кв.м, що знаходить за адресою: м. Харків, вул. Сумська, 25, та використання частини земельної ділянки державної форми власності без укладення відповідних договорів вимагав звільнити відповідну частину земельної ділянки, що перебуває у постійному користуванні ДП "ХНАТОБ" (т.1, а.с. 12).

У відповідь на вказаний лист ТОВ "СТРОЙСІТІ" у листі від 22.07.2019 б/н повідомило позивача про те, що йому на праві власності належить нежитлова будівля літ. "М-1", загальною площею 206,1 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Харків, вул. Сумська, 25, та в ході господарської діяльності товариством було проведено роботи щодо приведення у належний стан прилеглої території та його підтримання, а саме вивезення сміття, озеленення території, викладення пішохідних доріжок, встановлення лавочок для відпочинку громадян. Крім того, ТОВ "СТРОЙСІТІ" просило укласти договір на користування зазначеною земельною ділянкою (т.1, а.с. 75).

Відповідно до листа Департаменту територіального контролю та земельних відносин Виконавчого комітету Харківської міської ради від 19.07.2021 №15679/0/226-21 стосовно розміщення металевих конструкцій на території Державного підприємства "Харківський національний академічний театр опери та балету імені М.В. Лисенка" та над будівлею літ. "М-1", загальною площею 206,1 кв.м, за адресою: м. Харків, вул. Сумська, 25, повідомлено про те, що у реєстрі будівельної діяльності, розміщеному на офіційному вебсайті Держархбудінспекції України (www.dabi.gov.ua), який містить відповідну інформацію стосовно документів, що надають право на виконання будівельних робіт та прийняття об`єкта в експлуатацію з травня 2011 року, відсутня інформація щодо нежитлової будівлі літ. "М-1" по вул. Сумській, 25 у м. Харкові; відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна нежитлова будівля літ. "М-1", загальною площею 206,1кв.м належить ТОВ "СТРОЙСІТІ"; під час виїзду на місце встановлено, що над будівлею літ. "М-1" з використанням існуючих елементів благоустрою (існуючі ротонди) встановлено три тимчасові споруди, два літні майданчики, малі архітектурні форми (столи, стільці, навіси, декоративний фонтан тощо) (т.1, а.с. 8-9).

Відповідно до листа Департаменту містобудування та архітектури Харківської міської ради від 21.07.2021 № 4789/0/605-21 будь-які проекти рішень з питання надання земельних ділянок у власність або користування для розміщення, здійснення будівництва, збереження об`єктів, а саме: металевих конструкцій на території державного підприємства та над будівлею літ. "М-1" за адресою: м. Харків, вул. Сумська, 25, Департаментом містобудування та архітектури не готувались, паспорти прив`язки на розміщення тимчасових споруд не надавались, будь-які рішення постійно діючої комісії з питань самочинного будівництва стосовно зазначених конструкцій за вказаною адресою не приймалися (т.1, а.с. 132).

Відповідно до листа Департаменту територіального контролю та земельних відносин Виконавчого комітету Харківської міської ради від 27.07.2021 №16065/0/226-21 за результатами вжиття заходів самоврядного контролю стосовно об`єкта за адресою: м. Харків, вул. Сумська, 25, встановлено, що над будівлею літ. "М-1" з використанням існуючих елементів благоустрою (існуючі ротонди) встановлено три тимчасові споруди два літні майданчики, малі архітектурні форми (столи, стільці, навіси, декоративний фонтан тощо); нежитлова будівля літ. "М-1", а також вищезазначені тимчасові споруди фактично розташовані на земельній ділянці з кадастровим номером 6310136300:03:001:0139, яка знаходиться в державній власності. З посиланням на лист Департаменту містобудування та архітектури Харківської міської ради від 21.07.2021 № 4789/0/605-21 щодо відсутності паспортів прив`язки на об`єкти на території державного підприємства та над будівлею літ. "М-1" за адресою: м. Харків, вул. Сумська, 25, зазначено про самовільне розміщення виявлених трьох тимчасових споруд, двох літніх майданчиків, малих архітектурних форм (столів, стільців, навісів, декоративного фонтану тощо), з порушенням чинного законодавства (т.1, а.с. 10-11).

Водночас, цим листом повідомлено позивача про те, що оскільки нежитлова будівля літ. "М-1", а також три тимчасові споруди, два літні майданчики, малі архітектурні форми (столи, стільці, навіси, декоративний фонтан тощо) розташовані на земельній ділянці державної форми власності, у Департаменту наразі відсутні повноваження для вжиття в межах повноважень заходів самоврядного контролю із демонтажу вказаних об`єктів.

У жовтні 2021 року позивач - ДП "ХНАТОБ" звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить зобов`язати відповідача усунути перешкоди в користуванні Державному підприємству "Харківський національний академічний театр опери та балету ім. М.В. Лисенка" земельною ділянкою (кадастровий номер 6310136300:03:001:0139) шляхом відновлення її стану, який існував до порушення прав, а саме демонтажу усіх конструкцій, споруд (елементів) та будь-якого іншого майна, яке незаконно розміщено відповідачем на земельній ділянці позивача. Судові витрати зі сплати судового збору позивач просить суд покласти на відповідача.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідачем здійснюється самовільне використання частини земельної ділянки шляхом спорудження бетонних площадок, монтажу металевих конструкцій та розміщення власного майна без оформлення належним чином дозвільної документації, передбаченої чинним законодавством України для здійснення такої діяльності, титульним користувачем якої є позивач, з посиланням на ст.ст.92, 152 Земельного кодексу України, ст.ст.391, 396 Цивільного кодексу України.

До позовної заяви додано акт від 14.09.2021, складений працівниками служби з експлуатації споруди ДП "ХНАТОБ", відповідно до якого під час огляду території ДП "ХНАТОБ" було встановлено, що на земельній ділянці підприємства споруджено бетонні площадки та огорожі, розміщено майно (вуличні меблі та елементи декору), що не належать ДП "ХНАТОБ"; загальна площа ділянки, що використовується ТОВ "CТРОЙСІТІ" становить 267 кв.м. За результатами огляду території працівниками позивача здійснено фотофіксацію розміщеного майна та виконано план-креслення з позначенням самовільно зайнятої території (земельна ділянка 110 кв.м та земельна ділянка 157 кв.м) (т.1, а.с. 17-20).

В свою чергу, відповідач у відзиві на позовну заяву стверджував про те, що з 30.07.2012 ТОВ "CТРОЙСІТІ" користувався нежитловою будівлею "М-1", загальною площею 206,1 кв.м, за адресою: м. Харків, вул. Сумська, 25, на підставі укладеного між відповідачем та Харківською обласною радою договору оренди від 30.07.2012 №185Н, відповідно до умов якого ТОВ "CТРОЙСІТІ" зобов`язане було, зокрема, вживати заходів щодо утримання майна (в тому числі прилеглої території) в належному стані та проводити за свій рахунок ремонт.

За умовами пунктів 1.1, 1.2 договору оренди комунального майна від 30.07.2012 №185Н Харківська обласна рада (орендодавець) передала, а ТОВ "CТРОЙСІТІ" (орнедар) прийняв в строкове платне користування нежитлове приміщення (майданчик з боку вул. Римарської) площею 209 кв.м, далі майно, розташоване за адресою: м. Харків, вул. Сумська, 25, що знаходиться на балансі ОКП Харківського державного академічного театру опери та балету ім. М.В. Лисенка (далі балансоутримувач). Майно передається в оренду для з метою розташування кафе, що здійснює продаж товарів підакцизної групи. Стан майна на момент укладення договору визначається в акті приймання-передачі (т.1, а.с.51-55).

Відповідно до наявного в матеріалах справи акта приймання-передачі орендованого майна від 30.07.2012, який є додатком до договору оренди комунального майна від 30.07.2012 №185Н, Харківська обласна рада та Обласне комунальне підприємство Харківський державний академічний театр опери та балету ім. М.В. Лисенка передали, а ТОВ "CТРОЙСІТІ" прийняло в строкове платне користування нежитлове приміщення площею 209,0 кв.м, розташоване за адресою: м. Харків, вул. Сумська, 25. Об`єкт оренди представляє собою відкритий майданчик, що знаходиться з боку вул. Римарської, комунікації на момент передачі відсутні; приміщення перебуває в стані, що потребує проведення ремонтних робіт (т.1, а.с. 56).

Відповідно до наданих відповідачем пояснень у відзиві спірна будівля технічно має таку конструкцію, яка передбачає наскрізний прохід через східці, що виводить на верхній майданчик над будівлею.

Відтак, за твердженням відповідача, враховуючи занедбаний стан прилеглої до будівлі території та виконуючи обов`язки за договором оренди комунального майна від 30.07.2012 №185Н, ТОВ "CТРОЙСІТІ" з 2012 року приводило будівлю та прилеглу територію (включаючи майданчики над будівлею) в належний стан, проте будь-яких переобладнань або самовільних забудов території не було проведено, лише виконані косметичні роботи та вивезення сміття.

В подальшому, 21.02.2014 ТОВ "CТРОЙСІТІ" скориставшись своїм переважним правом за договором оренди, як переможець конкурсу Харківської обласної ради, здійснило викуп нежитлової будівлі літ. "М-1", загальною площею 206,1 кв.м, розташоване за адресою: м.Харків, вул. Сумська, 25.

На виконання вимог суду відповідачем до матеріалів справи долучено копію технічного паспорту на громадський будинок літ. "М-1" по вул. Сумській, 25 у місті Харкові, виготовлений 20.08.2015 реєстровий номер 9159 (т.1, а.с. 159-164). Відповідно до експлікації приміщень до плану поверхів громадського будинку №25 літ. "М-1" всього приміщень загальною площею 206,1 кв.м. У розділі "Характеристика будинку, господарських будівель та споруд" зазначено такі об`єкти: нежитлова будівля літ. "М-1" висотою 3,20 метрів, площею 267,9 кв.м; експлуатуємий дах.

Отже, заперечуючи проти позовних вимог, відповідач стверджував, зокрема, про те, що будь-яких переобладнань або самовільних забудов території відповідачем не проводилось; позивачем не доведено факт самовільного захоплення та використання відповідачем території у розмірі 267 кв.м для здійснення своєї підприємницької діяльності; оскільки відповідач не веде господарської діяльності на спірних майданчиках та прилеглій до нежитлової будівлі території, він не зобов`язаний надавати або реєструвати паспорти прив`язки тимчасових споруд; позивачем не зазначено де саме містяться споруди, елементи декору, бетонні майданчики чи металоконструкції, які на думку позивача чинять йому перешкоди у користуванні земельною ділянкою, а також, які саме споруди необхідно знести та до якого саме стану необхідно відновити земельну ділянку; відповідач як власник нежитлової будівлі може вільно використовувати дах своєї будівлі, а сам факт розміщення на даху його будівлі будь-яких тимчасових споруд або елементів благоустрою жодним чином не порушує прав позивача.

Третя особа (Харківська міська рада) у письмових поясненнях підтримала позовні вимоги, зазначивши про те, що Харківською міською радою під час виїзду на місце об`єкта за адресою: м. Харків, вул. Сумська, 25, було встановлено, що над будівлею літ. "М-1" з використанням існуючих елементів благоустрою (існуючі ротонди) встановлено три тимчасові спору, два літні майданчики, малі архітектурні форми (столи, стільці, навіси, декоративний фонтан, тощо). Під час зазначеного виїзду директором Товариства відповідача надано роз`яснення стосовного того, що саме Товариством з обмеженою відповідальністю "СТРОЙСІТІ" було розміщено тимчасові споруди, літні майданчики та малі архітектурні форми на земельній ділянці за адресою: м. Харків, вул. Сумська, 25.

Оскільки нежитлова будівля літ. "М-1", а також тимчасові споруди, літні майданчики та малі архітектурні форми розташовані на земельній ділянці державної форми власності, у Департаменту територіального контролю та земельних відносин Харківської міської ради відсутні повноваження для вжиття в межах повноважень заходів самоврядного контролю із демонтажу об`єктів.

До вказаних пояснень додано, зокрема, акт обстеження земельної ділянки від 22.07.2021, відповідно до якого головним спеціалістом інспектором з благоустрою відділу контролю за станом благоустрою у сфері господарської діяльності Інспекції з благоустрою Департаменту територіального контролю та земельних відносин Харківської міської ради Юрченко С.С. за результатами заходів самоврядного контролю виявлено самовільно (незаконно) встановлені об`єкти - три тимчасові споруди (павільйони), два літні майданчики. малі архітектурні форми (надалі - об`єкти) (т.1, а.с.127-131).

Згідно цього акту особою, що здійснила встановлення об`єкта або заявляє про права на такий об`єкт, зазначено ТОВ "CТРОЙСІТІ"; документи, які відповідно до закону підтверджують право власності на об`єкт, не обліковуються; документи, що відповідно до закону посвідчують право власності чи право користування земельною ділянкою, на якій встановлено об`єкт: Державний акт на право постійного користування землею, виданий Державному підприємству "Харківський національний академічний театр опери та балету ім. М.В. Лисенка"; відомості щодо наявності передбаченого чинним законодавством дозволу на встановлення об`єкта: не обліковуються.

Вказаний акт містить також висновок про наявність порушень вимог п. 5 ч. 1 ст. 16 Закону України "Про благоустрій населених пунктів", ч. 4 ст. 28 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", п. 2.30 Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвиту, будівництва та житлово-комунального господарства 21.10.2011 №244.

18.01.2022 місцевим господарським судом ухвалене оскаржуване рішення про задоволення позовних вимог (т.1, а.с. 217-224).

Вказане рішення місцевого господарського суду з посиланням на приписи статей 16, 391, 396 ЦК України, частин 1, 3 статті 79, статті 92, частини 2 статті 152 Земельного кодексу України, статті 28, Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" мотивоване тим, що спірна земельна ділянка належить на праві постійного користування позивачу, а отже питання щодо розміщення будь-якого майна, конструкцій або елементів благоустрою на вказаній земельній ділянці відповідач повинен був погодити з позивачем; усунення перешкод в користуванні Державному підприємству "Харківський національний академічний театр опери та балету ім. М.В. Лисенка" земельною ділянкою (кадастровий номер 6310136300:03:001:0139) шляхом відновлення її стану, який існував до порушення прав, а саме демонтажу усіх конструкцій, споруд (елементів) та будь-якого іншого майна, яке незаконно розміщено відповідачем на земельній ділянці позивача, судом визнано законним способом захисту права постійного користування позивача на земельну ділянку; відповідачем не надано належних доказів звернення до відповідного органу для отримання документів дозвільного характеру стосовно спірних тимчасових споруд (розміщення бетонних площадок, металевих конструкцій, огорож та іншого майна - вуличні меблі та елементи декору); оформлення паспортів прив`язки на об`єкти на території позивача та над будівлею літ. "М-1" за адресою: м. Харків, вул. Сумська, 25; відповідачем не доведено наявності в нього законних підстав для встановлення тимчасових споруд на спірній земельній ділянці.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник посилається, зокрема, на те, що рішення місцевого господарського суду про задоволення позову прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, при неповному з`ясуванні та доведенні обставин, що мають істотне значення для справи.

Зокрема, за твердженням апелянта, аргументи позивача щодо самовільного використання відповідачем частини спірної змеленої ділянки у розмірі 267 кв.м для здійснення підприємницької діяльності не підтверджені належними доказами, тоді як ТОВ "CТРОЙСІТІ" використовує в своїй господарській діяльності лише нежитлову будівлю літ. "М-1" за адресою: м. Харків, вул. Сумська, 25, загальною площею 206, 1 кв.м; наданий позивачем акт обстеження земельної ділянки від 14.09.2021 з додатками (фото та план-креслення) складений останнім в односторонньому порядку, без повідомлення відповідача та за його відсутності; відповідно до розділу «характеристики будинку, господарських будівель та споруд» технічного паспорту будівлі літ. "М-1" за адресою: м. Харків, вул. Сумська, 25 вказана будівля має «експлуатуємий дах», що свідчить про можливість його використання відповідачем, зокрема, для розміщення тимчасових споруд некапітального будівництва; факт розміщення на даху будівлі ТОВ "CТРОЙСІТІ" будь-яких тимчасових споруд або елементів благоустрою не порушує прав позивача; під час складання акту обстеження земельної ділянки від 22.07.2021 інспектором з благоустрою відділу контролю за станом благоустрою у сфері господарської діяльності фактично було проведено обстеження даху будівлі, а не земельної ділянки, до того ж за відсутності повідомлення відповідача про вжиття таких заходів. За твердженням відповідача, позивачем не доведено наявність порушення з боку ТОВ "CТРОЙСІТІ" його права користування земельною ділянкою, а рішення суду в частині зобов`язання відповідача усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою шляхом відновлення її стану, який існував до порушення прав, не містить вказівки який існував стан.

Апеляційний господарський суд, переглядаючи у апеляційному порядку оскаржуване судове рішення, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, зазначає наступне.

Предметом позову у даній справі є вимога про усунення перешкод у користуванні позивачем земельною ділянкою (кадастровий номер 6310136300:03:001:0139) шляхом відновлення її стану, який існував до порушення прав, а саме демонтажу усіх конструкцій, споруд (елементів) та будь-якого іншого майна, яке незаконно розміщено відповідачем на земельній ділянці.

Статтею 16 Цивільного кодексу України, зокрема, визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відновленні становища, яке існувало до порушення.

За приписами частини першої статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частиною першою статті 317 Цивільного кодексу України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Відповідно до частини першої статті 386 Цивільного кодексу України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності.

Захист права власності - це сукупність передбачених законом цивільно-правових засобів, які, по-перше, гарантують нормальне господарське використання майна (тобто вони забезпечують захист відносин власності в їх непорушеному стані), по-друге - застосовуються для поновлення порушених правовідносин власності, для усунення перешкод, що заважають їх нормальному функціонуванню, для відшкодування збитків, які заподіяні власнику.

Положеннями статті 391 Цивільного кодексу України встановлено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до частини другої статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Частиною третьою статті 152 Земельного кодексу України передбачено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

З урахуванням наведених положень законодавства власник має право вимагати захисту свого права і від особи, яка перешкоджає йому користуватися і розпоряджатися своїм майном, тобто може звертатися до суду з негаторним позовом. Позивачем за негаторним позовом може бути власник або титульний володілець, у якого перебуває річ і щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю.

Подібний правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду від 30 липня 2019 року у справі №926/3881/17.

Також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі №924/1220/17 (провадження № 12-26гс19) викладено правовий висновок про те, що звернутися з негаторним позовом може власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ, щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю.

Залежно від характеру посягання на права власника і змісту захисту, який надається власнику, виділяються речово-правові та зобов`язально-правові засоби захисту права власності.

Речові засоби захисту права власності та інших речових прав покликані захищати ці права від безпосереднього неправомірного впливу будь-яких осіб. До речово-правових позовів належать: вимоги до незаконного володільця про витребування майна (віндикаційний позов); вимоги власника щодо усунення порушень права власності, які не пов`язані з володінням (негаторний позов); вимоги власника про визнання права власності.

Зобов`язально-правові позови базуються, як правило, на договорах, але можуть ґрунтуватися і на недоговірних зобов`язаннях.

Предметом негаторного позову є вимога власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися та розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом. Підставою для звернення з негаторним позовом є вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Однією з умов подання негаторного позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Характерною ознакою негаторного позову є протиправне чинення перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном.

Підставою негаторного позову слугують посилання позивача на належне йому право користування майном, а також факти, що підтверджують протиправні дії відповідача у створенні позивачеві перешкод щодо здійснення цих правомочностей.

Отже, право власності як абсолютне право має захищатися лише у разі доведення самого факту порушення. Тому встановлення саме зазначених обставин належить до предмета доказування у справах за такими позовами. Подібний за змістом правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 27 травня 2020 року у справі №909/392/19.

Крім того, у постанові Верховного Суду від 27 травня 2020 року у справі №910/1310/19 викладено правовий висновок про те, що умовами для задоволення негаторного позову є сукупність таких обставин: майно знаходиться у власника або титульного володільця; інша особа заважає користуванню, розпорядженню цим майном; для створення таких перешкод немає правомірних підстав (припису закону, договору між власником та іншою особою тощо); у позові має бути чітко та конкретно визначено дії, які повинен здійснити відповідач для усунення порушень права власника (володільця).

Близькі за змістом висновки щодо застосування норм права викладені в постановах Верховного Суду від 30 липня 2019 року у справі №926/3881/17, від 07 квітня 2021 року у справі №308/13730/15, від 29 жовтня 2021 року у справі №916/1769/20.

Зважаючи на викладене, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності або права користування земельною ділянкою у судовому порядку, зокрема у визначений спосіб, є наявність підтвердженого належними доказами права особи (власності або користування) щодо земельної ділянки, а також підтверджений належними доказами факт порушення цього права на земельну ділянку (невизнання, оспорювання або чинення перешкод у користуванні, користування з порушенням законодавства - без оформлення права користування, користування з порушенням прав власника або землекористувача тощо).

Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 20.03.2018 у справі № 910/1016/17, від 17.04.2018 у справі № 914/1521/17, від 29.05.2018 у справі № 915/101/15, від 12.06.2018 у справі № 916/2948/15, від 05.11.2019 у справі № 926/746/19, від 10.12.2019 у справі № 906/43/19.

Матеріалами справи підтверджується, що земельна ділянка (кадастровий номер 6310136300:03:001:0139) площею 2,3981 гектарів за адресою: м. Харків, вул. Сумська, 25 (на якій розташована нежитлова будівля літ. "М-1") відповідно до Державного акту про право постійного користування землею серія ХР-31-01-001460 від 23.04.1996 належить на праві постійного користування Державному підприємству "Харківський національний академічний театр опери та балету імені М.В. Лисенка"; вказана земельна ділянка державної форми власності.

Наведені обставини підтверджуються також Витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 24.03.2016 № НВ-6302558932016 та Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 13.10.2021 №279432067 (т.1, а.с. 21-24,74).

Враховуючи норми права та вказані правові висновки Верховного Суду колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про наявність можливості у позивача як титульного володільця земельної ділянки звернутися до суду з негаторним позовом за умови доведеності протиправності дій (бездіяльності) відповідача.

В обґрунтування підстав даного позову позивач посилається на самовільне використання відповідачем частини земельної ділянки, титульним володільцем якої є ДП "ХНАТОБ", шляхом спорудження бетонних площадок, монтажу металевих конструкцій та розміщення власного майна.

Статтею 212 Земельного кодексу України визначено, що самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" самовільне зайняття земельної ділянки - це будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Відтак, самовільне зайняття земельних ділянок є порушенням земельного законодавства, за яке громадяни та юридичні особи несуть відповідальність відповідно до закону.

Разом з тим, у постановах Верховного Суду від 14.05.2020 у справі № 908/394/19, від 13.09.2019 у справі № 910/2944/18, від 03.09.2019 у справі № 904/5076/18, від 04.04.2019 у справі № 910/2655/18, від 19.06.2019 у справі № 910/4055/18 зазначено, що, вирішуючи питання про наявність ознак самовільного зайняття земельної ділянки, необхідно враховувати, що сам лише факт користування земельною ділянкою за відсутності документів, які посвідчують права на неї, не є достатньою підставою для кваліфікації такого використання земельної ділянки як самовільного її зайняття. У вирішенні таких спорів необхідно встановити наявність у особи в силу закону права на отримання земельної ділянки у власність чи у користування. Отже, самовільне зайняття земельної ділянки є відмінним від користування земельною ділянкою за відсутності належним чином оформлених документів на неї.

Суд апеляційної інстанції враховує, що перехід прав на земельну ділянку, пов`язаний з переходом права на будинок, будівлю або споруду, регламентується, зокрема, положеннями Цивільного кодексу України, Земельного кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 377 Цивільного кодексу України (у редакції, чинній на час набуття права власності на нерухоме майно) до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Відповідно до частин 1, 2 статті 120 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час набуття права власності на нерухоме майно) у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Частиною 3 статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", встановлено, що права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

До нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

З вищенаведених норм діючого законодавства України слідує, що нерухоме майно нерозривно пов`язане із земельною ділянкою, на якій воно знаходиться, і переміщення такого майна неможливе без його знецінення, а відтак використання майна, яке належить особі, неможливе без відповідної земельної ділянки. При цьому, право користування земельною ділянкою виникає одночасно з реєстрацією права власності на нерухомість, яка на ній знаходиться. Отже, право власності на будівлі, з усіма притаманними для власності складовими - володіння, користування, розпорядження ними, неможливе без перебування у власника будівель земельної ділянки, на якій розташовані об`єкти нерухомості (в даному випадку будівлі), у власності або користуванні.

Аналогічні висновки також містяться у постанові Верховного Суду від 27 червня 2018 року в справі №902/889/16, в котрій зокрема зазначено, що виходячи з положень статті 377 ЦК, статей 120, 125 ЗК України та принципу слідування юридичної долі земельної ділянки долі нерухомості, що на ній розташована, слід дійти висновку, що у випадку переходу права власності на об`єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на розташовані на земельній ділянці об`єкти, оскільки право власності на будівлі, з усіма притаманними для власності складовими - володіння, користування, розпорядження ними, неможливе без перебування у власника будівель земельної ділянки, на якій розташовані об`єкти нерухомості, у власності або користуванні».

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 зазначила, що принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди відомий ще за часів Давного Риму (лат. superficies solo cedit - збудоване приростає до землі). Цей принцип має фундаментальне значення та глибокий зміст, він продиктований як потребами обороту, так і загалом самою природою речей, невіддільністю об`єкта нерухомості від земельної ділянки, на якій він розташований. Нормальне господарське використання земельної ділянки без використання розташованих на ній об`єктів нерухомості неможливе, як і зворотна ситуація - будь-яке використання об`єктів нерухомості є одночасно і використанням земельної ділянки, на якій ці об`єкти розташовані. Отже, об`єкт нерухомості та земельна ділянка, на якій цей об`єкт розташований, за загальним правилом мають розглядатися як єдиний об`єкт права власності.

Звідси власник нерухомого майна має право на користування земельною ділянкою, на якій воно розташоване. Ніхто інший, окрім власника об`єкта нерухомості, не може претендувати на земельну ділянку, оскільки вона зайнята об`єктом нерухомого майна (Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у постанові від 15.12.2021 у справі № 924/856/20).

В постановах Верховного Суду від 18 грудня 2019 року в справі №127/23136/17, від 15 лютого 2018 року в справі №910/5702/17, від 12 червня 2019 року в справі №916/1986/18 міститься правова позиція щодо того, що фактичне використання земельної ділянки без правовстановлюючих документів, ще не є достатньою підставою для застосування відповідальності за самовільне зайняття цієї ділянки.

У справі, що розглядається, судом апеляційної інстанції встановлено, що згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно від 07.06.2021 №260188524 право власності на нежитлову будівлю літ. "М-1" загальною площею 206,1 кв. м, на вул. Сумській, 25 у м. Харкові, з 21.02.2014 зареєстровано за відповідачем ТОВ "СТРОЙСІТІ".

При цьому, згідно наявних в матеріалах справи копії договору оренди комунального майна від 30.07.2012 № 185Н, акта приймання-передачі орендованого майна від 30.07.2012, а також відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно вбачається, що попереднім власником спірного нерухомого майна була територіальна громада Харківської області в особі Харківської обласної ради, а балансоутримувачем Обласне комунальне підприємство Харківський державний академічний театр опери та балету ім. М.В. Лисенка (т.1, а.с. 29, 50-56).

Обставини, що зазначена нежитлова будівля розташована на земельній ділянці площею 2,3891 га, кадастровий номер 6310136300:03:001:0139, підтверджуються матеріалами справи та не заперечуються сторонами.

Отже, із дня набуття права власності на об`єкт нерухомого майна ТОВ "СТРОЙСІТІ" як власник такого майна стало фактичним користувачем спірної земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, а відсутність у відповідача правовстановлюючих документів на земельну ділянку не може кваліфікуватися як самовільне зайняття, у тому числі, з огляду на правомірність набуття та оформлення у встановленому законом порядку, розташованого на ній нерухомого майна, за відсутності доказів на спростування цих обставин.

Аналіз зазначених норм дозволяє дійти висновку, що користування відповідачем земельною ділянкою без будь-яких належних правових підстав не може бути обставиною для обмеження права відповідача саме як власника нерухомого майна на користування нерухомим майном, та відповідно, земельною ділянкою на якій воно розташоване.

Досліджуючи наявні в матеріалах справи документи щодо розташованої на спірній земельній ділянці нежитлової будівлі ТОВ "СТРОЙСІТІ", судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідно до копії технічного паспорту на громадський будинок літ. "М-1" по вул. Сумській, 25 у місті Харкові, у розділі "Характеристика будинку, господарських будівель та споруд" зазначено такі об`єкти: нежитлова будівля літ. "М-1"; експлуатуємий дах (т.1, а.с. 164).

Згідно доданого до позовної заяви листа Департаменту територіального контролю та земельних відносин Виконавчого комітету Харківської міської ради від 27.07.2021 №16065/0/226-21 за результатами вжиття заходів самоврядного контролю стосовно об`єкта за адресою: м. Харків, вул. Сумська, 25, встановлено, що над будівлею літ. "М-1" з використанням існуючих елементів благоустрою (існуючі ротонди) встановлено три тимчасові споруди, два літні майданчики, малі архітектурні форми (столи, стільці, навіси, декоративний фонтан тощо); нежитлова будівля літ. "М-1", а також вищезазначені тимчасові споруди фактично розташовані на земельній ділянці з кадастровим номером 6310136300:03:001:0139, яка знаходиться в державній власності (т.1, а.с. 10-11).

Водночас, відповідно до наявного в матеріалах справи листа Департаменту містобудування та архітектури Харківської міської ради від 21.07.2021 № 4789/0/605-21 будь-які проекти рішень з питання надання земельних ділянок у власність або користування для розміщення, здійснення будівництва, збереження об`єктів, а саме: металевих конструкцій на території державного підприємства та над будівлею літ. "М-1" за адресою: м. Харків, вул. Сумська, 25 Департаментом містобудування та архітектури не готувались, паспорти прив`язки на розміщення тимчасових споруд не надавались, будь-які рішення постійно діючої комісії з питань самочинного будівництва стосовно зазначених конструкцій за вказаною адресою не приймалися (т.1, а.с. 132).

Тобто, вказані листи фактично стосуються інформації щодо розміщення тимчасових споруд (металевих конструкцій) над будівлею літ. "М-1" за адресою: м. Харків, вул. Сумська, 25.

Відповідно до наданих відповідачем пояснень у відзиві та апеляційній скарзі спірна будівля технічно має таку конструкцію, яка передбачає наскрізний прохід через східці, що виводить на верхній майданчик над будівлею (т.1, а.с. 43).

При цьому, використання зазначеної будівлі ТОВ "СТРОЙСІТІ" здійснює з 2012 року на підставі договору оренди комунального майна від 30.07.2012 № 185Н та акта приймання передачі орендованого майна від 30.07.2012, яким було встановлено, що об`єкт оренди представляє собою відкритий майданчик, а з 2014 року на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер:307, виданий 21.02.2014, видавник: ПН ХМНО Погрібна Т.П. (т. 1, а.с. 27, 50-56).

З цих підстав, апелянт стверджує про використання ТОВ "СТРОЙСІТІ" саме даху будівлі, що належить йому на праві власності, а відтак відсутні порушення прав позивача як землекористувача.

Вищенаведені обставини жодними належними та допустимими доказами не спростовані позивачем ні під час розгляду справи судом першої інстанції, ні під час її апеляційного перегляду, тоді як відповідно до інформації Департаменту територіального контролю та земельних відносин Виконавчого комітету Харківської міської ради тимчасові споруди, літні майданчики та малі архітектурні форми встановлені саме над будівлею ТОВ "СТРОЙСІТІ", яка в свою чергу відповідно до технічного паспорту має експлуатуємий дах.

Таким чином, доведенню підлягають обставини щодо розміщення відповідачем конструкцій, споруд (їх елементів) та іншого майна на частині земельної ділянки, яка належить на праві постійного користування ДП "ХНАТОБ", поза межами належного на праві власності ТОВ "СТРОЙСІТІ" нерухомого майна.

Колегія суддів зазначає, що в матеріалах справи наявний акт обстеження земельної ділянки від 14.09.2021, складений працівниками ДП "ХНАТОБ", яким позивач обґрунтовує свої позовні вимоги та за змістом якого під час огляду території ДП "ХНАТОБ" встановлено, що на земельній ділянці підприємства споруджено бетонні площадки та огорожі, розміщено майно (вуличні меблі та елементи декору); загальна площа ділянки, що самовільно використовується ТОВ "СТРОЙСІТІ" становить 267 кв.м (земельна ділянка 110 кв.м та земельна ділянка 157 кв.м). До вказаного акта додано фотознімки та план-креслення з позначенням самовільно зайнятої території (т.1, а.с. 17-20).

При цьому, план-креслення містить умовні позначення щодо незаконно зайнятої території загальною площею 267 кв.м та частини земельної ділянки, на якій розташована будівля "М-1" площею 206,1 кв.м.

Проте, позивач не надав до акту обстеження графічних матеріалів (кадастрового плану та плану земельної ділянки), з яких можливо б було визначити загальну площу самовільно зайнятої земельної ділянки. Доданий до акту план-креслення земельної ділянки складений позивачем не підтверджує дійсну площу самовільно зайнятої земельної ділянки площею 267 кв.м.

Посилаючись на обставини щодо самовільного використання відповідачем частини земельної ділянки площею 267 кв.м позивачем не доведено фактичних меж зайнятої земельної ділянки з її індивідуалізованими координатами, місцем розташуванням та розміром (відсутні показники ширини та довжини), а також її неспівпадання із земельною ділянкою, яка перебуває під об`єктом нерухомого майна відповідача, що не дає можливості встановити факт самовільного зайняття спірної земельної ділянки або її частини. Також, з акту не убачається, що зазначені позивачем об`єкти (конструкції, споруди тощо) розташовані на земельній ділянці площею 267 кв.м, при цьому позивачем не зазначено площі цих об`єктів.

Копії фотознімків земельної ділянки 110 кв.м та земельної ділянки 157 кв.м, додані до акту обстеження, також не свідчать про зайняття відповідачем зазначеної в цьому акті частини земельної ділянки площею 267 кв.м, оскільки відсутня можливість ідентифікувати, що саме за споруди зображено на цих фотографіях, неможливо встановити адресу їх місцезнаходження, а також розміщення їх саме на частині земельної ділянки, що зазначена у плані-креслення; не зазначена дата зйомки.

До того ж, ні акт обстеження, ні план-креслення взагалі не містить посилань щодо обстеження саме земельної ділянки з кадастровим номером 6310136300:03:001:0139, площею 2,3981 га за адресою: м. Харків, вул. Сумська, 25.

Крім того, дослідивши такий доказ суд апеляційної інстанції констатує, що акт обстеження земельної ділянки складено позивачем в односторонньому порядку за відсутності уповноваженої особи відповідача (в акті відсутні підписи відповідача про ознайомлення з його змістом або про відмову від підпису), матеріали справи не містять жодного доказу вручення вказаного акту відповідачу або направлення його поштою на адресу останнього, що свідчить про відсутність у даного доказу ознак «належності» та «допустимості» на підтвердження обставин самовільного зайняття відповідачем земельної ділянки.

Відтак, позивачем не надано доказів, котрі б вказували на індивідуальні характеристики виявленої позивачем самовільно зайнятої відповідачем території (земельної ділянки загальною площею 267 кв.м) в межах земельної ділянки з кадастровим номером 6310136300:03:001:0139, площею 2,3981 га за адресою: м. Харків, вул. Сумська, 25, а отже не доведено розташування споруд, конструкцій та іншого майна відповідача поза межами земельної ділянки, на якій розташоване належне на праві власності ТОВ "СТРОЙСІТІ" нерухоме майно.

Колегія суддів вважає, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження, що право позивача порушено, оскільки для таких висновків мають бути надані належні і допустимі докази, які б беззаперечно вказували, яку саме частину земельної ділянки використовує відповідач шляхом розміщення конструкцій, споруд та іншого майна. Такі докази зазвичай можуть підтверджуватися висновками експерта чи спеціаліста.

Разом з тим, із клопотанням про призначення експертизи у справі для підтвердження своїх позовних вимог ДП "ХНАТОБ" до суду не зверталося.

Матеріали справи також не містять доказів притягнення винних осіб до відповідальності за порушення земельного законодавства у встановленому законом порядку, що позбавляє суд можливості дійти до однозначного висновку про самовільне використання відповідачем частини земельної ділянки, яка перебуває у постійному користуванні позивача.

Щодо твердження позивача про розміщення відповідачем бетонних площадок, металевих конструкцій, огорож та іншого майна для здійснення підприємницької діяльності без оформлення належним чином дозвільної документації, передбаченої чинним законодавством України для здійснення такої діяльності, що є порушенням права позивача як землекористувача відповідної земельної ділянки, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до частини 4 статті 28 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування.

На виконання частини 4 статті 28 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21.10.2011 № 244 затверджено Порядок розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності (далі - Порядок), який визначає механізм розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності.

За змістом цього порядку замовник, який має намір встановити тимчасову споруду, звертається до відповідного виконавчого органу сільської, селищної, міської ради або районної державної адміністрації із відповідною заявою у довільній формі про можливість розміщення тимчасової споруди (пункт 2.2.); підставою для розміщення тимчасової споруди є паспорт прив`язки тимчасової споруди, який надається органом з питань містобудування та архітектури протягом десяти робочих днів з дня подання зазначеної заяви (пункти 2.1., 2.7); паспорт прив`язки тимчасової споруди - це комплект документів, у яких визначено місце встановлення ТС та благоустрій прилеглої території на топографо-геодезичній основі М 1:500, інженерне забезпечення, зовнішній архітектурний вигляд ТС та напрям підприємницької діяльності (пункт 1.4), типова форма якого поряд з іншими документами затверджено додатком 1 до Порядку, який містить, зокрема, форму схеми розміщення тимчасової споруди.

Відповідно до пунктів 2.10, 2.12, 2.24 Порядку паспорт прив`язки тимчасової споруди оформлюється органом з питань містобудування та архітектури за формою, наведеною в додатку 1 до цього Порядку, та підписується керівником (заступником керівника) відповідного органу з питань містобудування та архітектури сільської, селищної, міської ради, районної державної адміністрації. Паспорт прив`язки виготовляється у двох примірниках. Один примірник зберігається у замовника тимчасової споруди, другий - у відповідному органі з питань містобудування та архітектури.

За нормами пунктів 2.3, 2.6 та 2.11 Порядку перелік документів для отримання паспорта прив`язки тимчасової споруди є вичерпним.

Закон України "Про регулювання містобудівної діяльності" та Порядок не містять юридичних приписів щодо обов`язкового попереднього або наступного набуття суб`єктами господарювання будь-яких прав на земельні ділянки, на які вони мають бажання встановити тимчасову споруду для здійснення підприємницької діяльності.

Такої правової позиції дотримується Велика Палата Верховного Суду у справі № 905/1552/16.

Відповідачем не подано до матеріалів справи в суді першої інстанції доказів, які-б підтверджували наявність правових підстав, встановлених вищенаведеним Порядком, для розміщення на спірній земельній ділянці будь-яких тимчасових споруд.

Водночас, судова колегія враховує, що управління у сфері благоустрою населених пунктів здійснюють Кабінет Міністрів України, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування та інші органи влади в межах їх повноважень (стаття 5 Закону України "Про благоустрій населених пунктів").

Відповідно до статті 12 Закону України "Про благоустрій населених пунктів" суб`єктами у сфері благоустрою населених пунктів є органи державної влади та органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, органи самоорганізації населення, громадяни.

До повноважень сільських, селищних і міських рад у сфері благоустрою населених пунктів відповідно до статті 10 зазначеного Закону належить, зокрема, затвердження правил благоустрою територій населених пунктів, а до повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад, належить, зокрема, забезпечення виконання місцевих програм та здійснення заходів з благоустрою населених пунктів; здійснення самоврядного контролю за станом благоустрою та утриманням територій населених пунктів, інженерних споруд та об`єктів, підприємств, установ та організацій, майданчиків для паркування транспортних засобів (у тому числі щодо оплати послуг з користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів), озелененням таких територій, охороною зелених насаджень, водних об`єктів, інформування населення про здійснення заходів з благоустрою населених пунктів.

За змістом статті 34 Закону України "Про благоустрій населених пунктів" правила благоустрою території населеного пункту - нормативно-правовий акт, яким установлюються вимоги щодо благоустрою території населеного пункту. Правила включають, зокрема, порядок здійснення благоустрою та утримання територій об`єктів благоустрою; порядок розміщення малих архітектурних форм; порядок здійснення самоврядного контролю у сфері благоустрою населених пунктів.

Самоврядний контроль у сфері благоустрою населених пунктів здійснюється сільськими, селищними, міськими радами та їх виконавчими органами (частина 1 статті 40 Закону України "Про благоустрій населених пунктів").

Таким чином, наведений Закон наділяє повноваженнями міські ради та їх виконавчі органи здійснювати самоврядний контроль у сфері благоустрою населених пунктів.

У розумінні Закону України "Про благоустрій населених пунктів" дії з демонтажу елементів благоустрою є заходами з відновлення благоустрою населеного пункту (демонтаж - роботи щодо відновлення об`єкту благоустрою території).

На підставі аналізу наведених вище положень законодавства вбачається, що орган місцевого самоврядування має повноваження приймати рішення про демонтаж об`єктів, якщо такі належать до тимчасових споруд у розумінні Правил благоустрою території населеного пункту (аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 644/3036/17, від 03.12.2020 у справі № 462/5603/16-а, від 14.07.2021 у справі № 922/1125/19 тощо).

Відповідно до наведених приписів законодавства, спори щодо виконання суб`єктами владних повноважень функцій у сфері благоустрою (зокрема, відновлення благоустрою шляхом демонтажу елементів благоустрою) є публічно-правовими.

Проте, в даному випадку в порядку господарського судочинства розглядається вимога ДП "ХНАТОБ" (не є суб`єктом владних повноважень у сфері благоустрою) про здійснення демонтажу тимчасових споруд та малих архітектурних форм як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 Цивільного кодексу України та фактично підґрунтям пред`явлення такої позовної вимоги є порушення цивільного права особи (права постійного користування на землю), що виникло в результаті розміщення цих споруд.

При розгляді даної справи суд повинен був встановити: по-перше, самовільність зі встановлення відповідачем тимчасових споруд або іншого майна, а по-друге, порушення прав позивача такими діями зі встановлення цих об`єктів, тобто позбавлення позивача прав з користування земельною ділянкою або їх обмеження.

Відтак, порушення Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", Закону України "Про благоустрій населених пунктів" та Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21.10.2011 № 244, можуть бути підставою для задоволення даного позову виключно у разі встановлення обставин порушення прав позивача на користування спірною земельною ділянкою внаслідок розміщення таких споруд або іншого майна.

Апеляційний господарський суд зазначає, що з огляду на предмет спору у цій справі судом першої інстанції помилково надана лише оцінка правомірності розміщення відповідачем на спірній земельній ділянці тимчасових споруд, та залишено поза увагою обставини щодо використання частини такої земельної ділянки відповідачем під належним йому на праві власності нерухомими майном та недоведеності розташування тимчасових споруд та малих архітектурних форм поза межами цього майна, а отже й за межами цієї частини земельної ділянки.

Відтак, позивачем не доведено порушення його права користування частиною земельної ділянки, оскільки ніхто інший, окрім власника об`єкта нерухомості, не може претендувати на земельну ділянку, якщо вона зайнята об`єктом нерухомого майна. (Такі висновки узгоджуються з позицією, викладеною у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 921/158/18, Верховного Суду від 15.12.2021 у справі № 924/856/20, від 15.12.2021 у справі № 906/109/21, від 23.12.2020 та від 22.02.2022 у справі № 914/2057/18).

До того ж, досліджуючи матеріали справи судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідно до акту обстеження від 14.09.2021, складеного працівниками ДП "ХНАТОБ", позивачем встановлено факт самовільного використання відповідачем частини спірної земельної ділянки шляхом спорудження бетонних площадок, монтажу металевих конструкцій та розміщення власного майна (вуличні меблі та елементи декору) (т.1, а.с. 17).

Відповідно до наявного в матеріалах справи акту обстеження земельної ділянки від 22.07.2021, головним спеціалістом інспектором з благоустрою відділу контролю за станом благоустрою у сфері господарської діяльності Інспекції з благоустрою Департаменту територіального контролю та земельних відносин Харківської міської ради Юрченко С.С. за результатами заходів самоврядного контролю виявлено самовільно (незаконно) встановлені об`єкти - три тимчасові споруди (павільйони), два літні майданчики, малі архітектурні форми (надалі - об`єкти) (т.1, а.с.127-131).

При цьому, згідно цього акту такі об`єкти являють собою: 1) тимчасову споруду - металеву полегшену конструкцію білого кольору, орієнтовними розмірами 15x4м, що складається з дерев`яних панелей з габіонами, складної геометричної форми з логотипом «TACO LOCO» та нанесеними малюнками в мексиканському стилі, підключена до електромережі;

2) тимчасову споруду - металево-дерев`яну полегшену конструкцію збірного типу, сірого кольору із коричневим ролетами, орієнтовними розмірами 12x4м, прямокутної форми без логотипу, підключена до електромережі;

3) тимчасову споруду - металеву полегшену конструкцію складної геометричної форми збірного типу, білого кольору, орієнтовними розмірами 23x0 м, закріплену на ротондах, що складається з дерева, металу, стеклопакету та інших матеріалів з логотипами «ТАСО LOCO Mexican Cuisine» та «Опера», підключена до електромережі;

4) два літніх майданчики, розташовані по обидва боки від сходів, на яких розміщені елементи благоустрою (покриття із плитки, столи, лави, стільці, декоративний фонтан, вуличні вазони тощо).

Проте, позовна заява взагалі не містить посилань на акт обстеження земельної ділянки від 22.07.2021, складений головним спеціалістом інспектором з благоустрою відділу контролю за станом благоустрою у сфері господарської діяльності Інспекції з благоустрою Департаменту територіального контролю та земельних відносин Харківської міської ради, а також на встановлені вказаним актом обставини щодо виявлених об`єктів.

Натомість, звертаючись до суду з даним позовом та формулюючи позовні вимоги ДП "ХНАТОБ" просило суд зобов`язати ТОВ "СТРОЙСІТІ" усунути перешкоди в користуванні Державному підприємству "Харківський національний академічний театр опери та балету ім. М.В. Лисенка" земельною ділянкою (кадастровий номер 6310136300:03:001:0139) шляхом відновлення її стану, який існував до порушення прав, а саме демонтажу усіх конструкцій, споруд (елементів) та будь-якого іншого майна, яке незаконно розміщено відповідачем на земельній ділянці Державного підприємства "Харківський національний академічний театр опери та балету ім. М.В. Лисенка".

Ні позовна заява, ні додані до неї докази (зокрема, акт обстеження від 14.09.2021) не містить ідентифікуючих ознак об`єктів, які за твердженням позивача незаконно розміщені ТОВ "СТРОЙСІТІ" на самовільно зайнятій частині земельної ділянки, що перебуває в користуванні Державного підприємства "Харківський національний академічний театр опери та балету ім. М.В. Лисенка", та які підлягають демонтажу відповідачем.

Крім того, відповідно до доданого до позовної заяви листа ДП "ХНАТОБ" від 02.07.2019 №01-07/521 на підтвердження звернення в досудовому порядку до відповідача з вимогою звільнити частину земельної ділянки, що перебуває у постійному користуванні державного підприємства та припинити неправомірне використання державного майна, зазначено лише про наявність на спірній земельній ділянці нерухомого майна ТОВ "СТРОЙСІТІ", а саме: нежитлової будівлі літ. "М-1" загальною площею 206,1 кв.м, за адресою: м. Харків, вул. Сумська, 25. Тобто, фактично позивач вимагав ТОВ "СТРОЙСІТІ" звільнити земельну ділянку під нерухомим майном, яка належить на праві власності відповідачу, з позиціонуванням її як «самовільно зайнятої».

Судова колегія зауважує на тому, що позовні вимоги сформульовані таким чином, що їх неможливо виконати в порядку примусового виконання, оскільки об`єкти індивідуально не визначені (не конкретизовано характеристик такого майна), в тому числі з прив`язкою до конкретного місця розташування на місцевості; зміст позовної заяви та подані позивачем докази на підтвердження своїх вимог також не містять вичерпного переліку об`єктів та їх ідентифікуючих ознак.

До того ж, враховуючи абстрактне формулювання позовних вимог щодо демонтажу усього майна, що розміщено відповідачем на спірній земельній ділянці, зважаючи на наявність об`єкта нерухомого майна відповідача на цій земельній ділянці, задоволення таких вимог позивача шляхом демонтажу належного відповідачу майна може призвести до порушенням права власності відповідача, гарантованого статтею 41 Конституції України.

У відповідності до частини 2 статті 328 Цивільного кодексу України презюмується правомірність набуття власником права власності на майно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Статтею 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Втручання в право на мирне володіння майном повинне здійснюватися з дотриманням "справедливого балансу" між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи (рішення у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції"). Вимога досягнення такого балансу відображена в цілому в побудові статті 1 Першого протоколу, включно з другим реченням, яке необхідно розуміти у світлі загального принципу, викладеного в першому реченні. Зокрема, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть досягти шляхом ужиття будь-якого заходу для позбавлення особи її власності (рішення у справі "Прессос компанія Навєра С.А." та інші проти Бельгії").

Мета досягнення справедливого балансу інтересів суспільних (публічних) і приватних полягає у необхідності дотримання розумного співвідношення між засобами, що використовуються, та цілями, які повинні бути досягнуті. При цьому суд повинен забезпечувати справедливий баланс між інтересами усіх причетних осіб та загальним інтересом забезпечення дотримання верховенства права (справи "Еванс проти сполученого Королівства", "Булвес" АД проти Болгарії", "Дубецька та інші проти України" "Гримковська проти України", "Хабровські проти України" тощо).

У рішенні Європейського суду з прав людини в справі "Федоренко проти України" зазначено про необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та фундаментальними правами окремої людини, а також пропорційності між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності.

При цьому держава має широку свободу розсуду як щодо вибору способу вжиття заходів, так і щодо встановлення того, чи виправдані наслідки вжиття таких заходів з огляду на загальний інтерес для досягнення мети певного закону. Суд обов`язково визначає, чи було дотримано необхідного балансу в спосіб, сумісний з правом особи на "мирне володіння майном" у розумінні першого речення статті 1 Першого протоколу (рішення у справі "Звольський та Звольська проти Республіки Чехія").

Проте задовольняючи позовні вимоги судом першої інстанції наведеного не враховано, що свідчить про абстрактність рішення суду першої інстанції в цій частині.

Судова колегія зазначає, що право на звернення до господарського суду в установленому порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частини 1, 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України).

Як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам необхідно виходити із його ефективності, а це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечувати поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, від 12.12.2018 у справі № 570/3439/16-ц, від 27.11.2018 у справі № 905/2260/17.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Водночас, як неодноразово наголошувала Велика Палата Верховного Суду, зокрема у постановах від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц, від 20.06.2018 у справі № 308/3162/15-ц, від 21.11.2018 у справі № 127/93/17-ц, від 12.12.2018 у справах № 570/3439/16-ц, № 372/51/16-ц, від 15.05.2019 у справах № 552/91/18, 554/9144/17, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

При цьому, обрання способу захисту порушеного права є прерогативою виключно позивача, що становить зміст позовних вимог, а у разі їх задоволення - зазначається судом в резолютивній частині рішення.

З урахуванням цих правових норм правом звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Отже, суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорювані права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Під час розгляду справи суд має перевірити вищевказане у розрізі доводів та доказів як позивачів так і відповідача, з огляду на тягар доказування, ураховуючи принцип змагальності та диспозитивності, завдань господарського судочинства в цілому.

Суд першої інстанції при вирішенні спору, обмежившись посиланням на наявність у позивача правовстановлюючих документів на право користування землею, взагалі не надав оцінки обставинам, якими позивачем було обґрунтовано позовні вимоги, а також оцінки тим доказам, які було надано на їх підтвердження, у тому числі на підтвердження розміщення відповідачем конструкцій, споруд (їх елементів) та іншого майна на спірній земельній ділянці; не звернув уваги на підстави користування відповідачем частиною спірної земельної ділянки внаслідок набуття права власності на об`єкт нерухомого майна, не встановив та не надав оцінки обставинам існування відповідних підстав як на час звернення до суду з відповідним позовом, так і на час вирішення справи; не з`ясував зміст позовних вимог з точки зору необхідності визначення конкретних дій, які повинен вчинити відповідач у разі їх задоволення.

Посилання суду першої інстанції на те, що саме відповідач повинен довести законність розміщення бетонних площадок, металевих конструкцій, огорож та іншого майна, що знаходиться на земельній ділянці, належній на праві постійного користування позивачу, не відповідають вимогам процесуального закону, оскільки відповідно до положень статей 73, 74 ГПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином, встановивши, що позовні вимоги ДП "ХНАТОБ" не знайшли свого підтвердження, оскільки позивачем не надано належних і допустимих доказів, які б підтверджували порушення його прав чи охоронюваних законом інтересів шляхом самовільного зайняття частини спірної земельної ділянки, у спосіб встановлення конструкцій, споруд та іншого майна відповідачем, суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

А тому колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції, що більш вірогідними є докази, що надані позивачем.

Посилання позивача щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 23.11.2021 у справі 924/9/21, від 21.02.2020 у справі №918/792/18, від 16.06.2021 у справі 909/50/20, від 04.06.2019 у справі № 925/701/18, є безпідставним, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності. У цих справах застосовано інше нормативно-правове регулювання, ніж застосовано у справі яка переглядається з урахуванням встановлених у ній конкретних обставин.

З огляду на викладене, відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходить з предмету та підстав позову, які були заявлені позивачем, з урахуванням яких суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог.

Отже, судом першої інстанції під час розгляду даної справи не було враховано вищевикладеного, що призвело до ухвалення необґрунтованого рішення про задоволення позову, яке не може бути залишено в силі.

З огляду на встановлені судом апеляційної інстанції у даній справі обставини та докази на їх підтвердження, перевірку правильності застосування судом першої інстанції норм матеріального права та відповідність рішення нормам процесуального права, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення не відповідає вимогам статті 236 ГПК України, а тому наявні підстави для його скасування та прийняття нового рішення у справі про відмову у задоволенні позову.

Щодо інших аргументів учасників справи, суд зазначає, що вони були досліджені у судовому засіданні та не наводяться у рішенні, позаяк не покладаються судом в його основу і не впливають на результат вирішення спору, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною у залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», рішення від 10.02.2010).

Статтею 236 ГПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З огляду на встановлені судом апеляційної інстанції у даній справі обставини та докази на їх підтвердження, перевірку правильності застосування судом першої інстанції норм матеріального права та відповідність рішення нормам процесуального права, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення не відповідає вимогам статті 236 ГПК України.

Відповідно до частини 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (ч.2 ст. 277 ГПК України).

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, та неправильно застосовано норми матеріального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "СТРОЙСІТІ" підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду Харківської області від 18.01.2022 у справі №922/4002/21 підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 269, 270, п. 2 ст. 275, ст. 277, ст. 282 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "СТРОЙСІТІ" задовольнити.

Рішення Господарського суду Харківської області від 18.01.2022 у справі №922/4002/21 скасувати.

Прийняти нове рішення.

У задоволенні позову відмовити повністю.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачені ст. ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 27.10.2022.

Головуючий суддя В.О. Фоміна

Суддя О.О. Крестьянінов

Суддя О.В. Шевель