Ухвала

від 21.10.2022 по справі 902/777/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

про закриття провадження у справі

"21" жовтня 2022 р.Cправа № 902/777/22

Господарський суд Вінницької області у складі судді Шамшуріної М.В.,

за участю секретаря судового засідання Шейгець І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження матеріали справи

за позовом Приватного акціонерного товариства "Інфоресурс АГ", 21050, Вінницька обл., м. Вінниця, вул. Пирогова, буд. 10, ідентифікаційний код юридичної особи 21665079

до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, 21027, Вінницька обл., м. Вінниця, вул. Келецька, буд. 63, ідентифікаційний код юридичної особи 39767547

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1

про визнання наказів недійсними

за участю представників учасників справи:

від позивача адвокат Приленський І.Д., згідно довіреності

від відповідача Римський М.В., у порядку самопредставництва

від третьої особи адвокат Піпко А.М., згідно ордеру

В С Т А Н О В И В :

До Господарського суду Вінницької області 23.08.2022 року надійшла позовна заява Приватного акціонерного товариства "Інфоресурс АГ" до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання недійним наказу № 2-3433/15-19-сг від 19.03.2019 року "Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою", яким надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки - гр. ОСОБА_1 та визнання недійсним наказу № 2-1581/15-21-сг від 25.05.2021 року "Про надання у власність", яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 2,0000 га, на території Сальницької сільської ради Хмільницького району Вінницької області та надано у власність гр. ОСОБА_1 земельну ділянку із земель державної власності сільськогосподарського призначення, розташовану на території Сальницької сільської ради Хмільницького району Вінницької області площею 2,0000 га із кадастровим номером 0521687500:02:002:0247 - для ведення особистого селянського господарства (код цільового призначення - 01.03).

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.08.2022 справу розподілено судді Шамшуріній М.В.

Ухвалою від 29.08.2022 судом прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №902/777/22 за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 27 вересня 2022 року об 11:00 год.

22.09.2022 до суду від третьої особи надійшли письмові пояснення щодо позову № 22/09/22/1 від 22.09.2022 (вх. № 01-34/8012/22 від 22.09.2022) у яких остання проти позову заперечує з підстав наведених у поясненнях, просить поновити строк для подання пояснень, у задоволенні позову просить відмовити, стягнути з позивача на користь третьої особи понесені судові витрати.

Також 22.09.2022 до суду від третьої особи надійшло клопотання про витребування доказів № 22/09/22/2 від 22.09.2022 (вх. № 01-34/8013/22 від 22.09.2022) та клопотання про призначення судової земельно-технічної експертизи № 22/09/22/1 від 22.09.2022 (вх. № 01-34/8012/22 від 22.09.2022).

26.09.2022 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву № 0-2-0,62-3388/2-22 від 23.09.2022 (вх. № 01-34/8105/22 від 26.09.2022), у яких останній проти позову заперечує з підстав зазначених у ньому, просить суд поновити строк для подання відзиву, у задоволенні позову відмовити.

27.09.2022 до суду від представника відповідача надійшло клопотання № б/н від 27.09.2022 (вх. № 01-34/8131/22 від 27.09.2022) про долучення доказів до матеріалів справи.

На визначену судом дату у судове засідання з`явились представники всіх учасників справи.

Представником позивача у судовому засіданні подано клопотання № б/н від 27.09.2022 про витребування доказів.

У судовому засіданні суд оголосив документи по справі, які надійшли до суду від учасників справи та з`ясував позиції представників учасників справи щодо поданих документів та заявлених у них клопотань, а також щодо належності спору до юрисдикції господарському суду.

Представники позивача та відповідача зазначили, що вважають, що даний спір відноситься до підсудності Господарського суду Вінницької області. Представник третьої особи зауважив, що на даний момент не визначився щодо юрисдикції спору.

Заслухавши пояснення представників учасників справи та подані документи, суд ухвалив відкласти розгляд клопотання представника 3-ї особи про призначення судової експертизи та клопотання про витребування доказів у зв`язку із заявленим усним клопотанням представника 3-ї особи у судовому засіданні.

Також судом ухвалено про задоволення клопотання представника відповідача про поновлення строку для подання відзиву та клопотання 3-ї особи про поновлення строку для подання письмових пояснень, постановлено ухвали про поновлення строків для подання відзиву та письмових пояснень, залучення їх до матеріалів справи, які занесено до протоколу судового засідання.

У судовому засіданні суд ухвалив задовольнити клопотання представника відповідача щодо продовження строку для подання додаткових доказів, встановлено додатковий строк для подання додаткових доказів.

За наслідком судового засідання суд постановив ухвали про відкладення розгляду клопотання представника позивача про витребування доказів до наступного судового засідання, встановив учасникам справи строк для висловлення своїх правових позицій щодо юрисдикції спору по справі, оголосив перерву у підготовчому засіданні до 21.10.2022 об 11:00 год.

14.10.2022 до суду від відповідача надійшло клопотання № 0-2-0.62-3642/2-22 від 07.10.2022 (вх. № 01-34/8651/22 від 14.10.2022) про долучення доказів.

18.10.2022 до суду від представника третьої особи надійшли письмові пояснення № 18/10/22/7 від 18.10.2022 (вх. № 01-34/8761/22 від 18.10.2022) у яких останній зазначає, що суд, відкриваючи провадження у справі визначився щодо підвідомчості даної справи суду господарської юрисдикції, роз`яснив позивачу його процесуальні права, однак останній не заявив клопотання про залучення ОСОБА_1 як відповідача. Вважає, що пред`явлені позовні вимоги підлягають залишенню без задоволення внаслідок відсутності порушення прав позивача, їх пред`явлення до неналежного відповідача і внаслідок обрання неефективного способу їх захисту, необгрунтованості і незаконності позовних вимог.

Також 18.10.2022 до суду від представника третьої особи надійшли заперечення на клопотання про витребування доказів № 18/10/22/6 від 18.10.2022 (вх. № 01-34/8763/22 від 18.10.2022) та заява № 18/10/22/5 від 18.10.2022 (вх. № 01-34/8771/22 від 18.10.2022) про долучення додаткових доказів.

20.10.2022 до суду від представника відповідача надійшли письмові пояснення № б/н від 20.10.2022 (вх. № 01-34/8859/22 від 20.10.2022) у яких останній щодо юрисдикції спору зазначив, що ПрАТ "Інфоресурс" скориставшись наданим йому правом пред`явив позов саме до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, а процесуальний статус ОСОБА_1 визначив, як третя особа, хоча останнім на підставі оскаржуваного наказу у відповідності до положень ст. ст. 125, 126 Земельного кодексу України було зареєстровано право на спірну земельну ділянку, тому, зважаючи на процесуальний статус сторін та обраний позивачем спосіб захисту, Головне управління вважає, що дана справа відноситься до юрисдикції господарського суду.

На визначену судом дату у судове засідання з`явились представники всіх учасників справи.

Суд оголосив документи по справі, які надійшли до суду від учасників справи та з`ясував позиції учасників справи щодо віднесення заявленого позову до господарської юрисдикції.

Представник позивача зазначив, що справа підлягає розгляду у порядку господарського судочинства, підсудна Господарському суду Вінницької області та суд може відійти від висновків Великої Палати Верховного Суду щодо юрисдикції спору.

Представник відповідача надав пояснення та зазначив, що справа підлягає розгляду у порядку господарського судочинства.

Представник третьої особи зазначив, що обізнаний з висновками Великої Палати Верховного Суду, згідно яких справа підсудна цивільному судочинству, проте інтересам його довірителя відповідає розгляд справи у порядку господарського судочинства по суті із відмовою у позові у зв`язку із поданням позову до неналежного відповідача та обрання позивачем неефективного способу захисту.

Представником третьої особи у судовому засіданні подано заяву про долучення додаткових доказів та заяву про розподіл судових витрат.

Представник позивача заперечив щодо розподілу судових витрат.

У судовому засіданні 21.10.2022 року з метою прийняття процесуального рішення по справі, суд оголосив про вихід до нарадчої кімнати та орієнтовний час повернення.

На оголошення вступної та резолютивної частини ухвали суду представники учасників справи не з`явилися, у зв`язку з чим вступна та резолютивна частина ухвали долучена до матеріалів справи без її проголошення.

Вирішуючи питання чи підлягає спір вирішенню у порядку господарського судочинства, судом враховано наступне.

Відповідно до статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Згідно статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у пункті 24 рішення від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" зазначив, що поняття "суд встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "судом, встановленим законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Відповідно до вимог статті 1 Господарського процесуального кодексу України (далі- ГПК України) Господарський процесуальний кодекс України визначає юрисдикцію та повноваження господарських судів, встановлює порядок здійснення судочинства у господарських судах.

Частиною 2 статті 4 ГПК України передбачено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі визначеного законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Згідно з пунктами 6, 10, 15 частини 1 статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб`єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб`єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем; інші справи у спорах між суб`єктами господарювання.

Водночас, згідно частини 1 статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за частиною першою статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Таким чином, до адміністративної юрисдикції відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників є суб`єктом владних повноважень, здійснює владні управлінські функції, у цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.

При цьому визначальними ознаками приватноправових відносин є юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб`єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням наявного приватного права певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб`єкта владних повноважень.

Отже, при визначенні предметної та/або суб`єктної юрисдикції справ суд повинен виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Згідно із частинами першою та четвертою статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. У випадках, установлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

Цивільні права та інтереси суд може захистити в спосіб визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (пункт 10 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України).

Правовідносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються, зокрема, приписами ЗК України, а також прийнятими відповідно до нього нормативно-правовими актами.

Згідно із частинами другою та третьою статті 78 ЗК України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Згідно із частиною першою статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Порядок набуття права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності громадянами та юридичними особами передбачено вказаною статтею та статтями 118, 122 ЗК України.

Таким чином, рішення суб`єкта владних повноважень у сфері земельних відносин може оспорюватися з погляду його законності, а вимога про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер.

Прийняття органом державної влади або місцевого самоврядування ненормативного акту породжує виникнення правовідносин, пов`язаних з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів у сфері земельних правовідносин. Таке рішення є підставою виникнення, зміни або припинення прав та обов`язків фізичних та юридичних осіб.

Визначальними ознаками приватноправових відносин є юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу суб`єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням наявного приватного права певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб`єкта владних повноважень.

Відтак рішення органу державної влади або місцевого самоврядування у сфері земельних відносин, яке має ознаки ненормативного акта, може оспорюватися з погляду його законності, а вимога про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства.

Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 12 січня 2022 року у справі № 341/362/20, оспорювання рішення органу місцевого самоврядування як суб`єкта владних повноважень поглинається спором про речове приватне право, яке могло належати особі до звернення до органу місцевого самоврядування або виникнути в результаті реалізації рішення органу місцевого самоврядування, але захист такого права відбувається у порядку цивільного судочинства.

Аналогічний правовий висновок зазначений у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 24 листопада 2021 року у справі № 442/7672/19.

З матеріалів справи вбачається, що предметом позову у цій справі є вимоги Приватного акціонерного товариства "Інфоресурс АГ" до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області

про визнання недійним наказу № 2-3433/15-19-сг від 19.03.2019 року "Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою", яким надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки - гр. ОСОБА_1 та

про визнання недійсним наказу № 2-1581/15-21-сг від 25.05.2021 року "Про надання у власність", яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 2,0000 га на території Сальницької сільської ради Хмільницького району Вінницької області та надано у власність гр. ОСОБА_1 земельну ділянку із земель державної власності сільськогосподарського призначення, розташовану на території Сальницької сільської ради Хмільницького району Вінницької області площею 2,0000 га із кадастровим номером 0521687500:02:002:0247 - для ведення особистого селянського господарства (код цільового призначення - 01.03).

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що земельна ділянка, щодо якої відповідачем прийнято оспорювані накази є частиною належної позивачу земельної ділянки, набутої раніше на підставі договору оренди та вважає, що спірні накази відповідача порушують його право на користування належною йому земельною ділянкою та підлягають визнанню недійсними.

З матеріалів позову вбачається, що виникнення спірних правовідносин обумовлено незгодою позивача з правомірністю набуття фізичною особою (громадянином) права власності на земельну ділянку. Тобто предметом розгляду у цій справі є вимоги щодо законності передачі відповідачем та набуття фізичною особою права власності на земельну ділянку на підставі оскаржуваних наказів відповідача.

Таким чином, спір у цій справі стосується приватноправових відносин, що виникли на підставі оскаржуваних рішень відповідача про передачу фізичній особі у власність земельної ділянки.

Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 08 травня 2018 року у справі № 910/13755/17 викладено висновок, що рішення суб`єкта владних повноважень у сфері земельних відносин може оспорюватися з точки зору його законності, а вимоги про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У такому випадку вимогу про визнання рішення незаконним можна розглядати як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 Цивільного кодексу України та пред`являти до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред`явлення позовної вимоги про визнання рішення незаконним є оспорювання цивільного речового права особи (зокрема, права власності на землю), що виникло в результаті та після реалізації рішення суб`єкта владних повноважень.

Ураховуючи, що позивач звернувся до господарського суду з позовом про визнання недійсним і скасування наказу ГУ Держгеокадастру, яким затверджено проект землеустрою та надано земельну ділянку із земель державної власності у власність фізичній особі, такий спір є приватноправовим і за суб`єктним складом сторін підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства, оскільки його вирішення впливає на права та обов`язки цієї фізичної особи. При цьому сама лише обставина, що власник спірної земельної ділянки (фізична особа) не був зазначений позивачем під час подання позову як відповідач, не могла бути підставою для розгляду спору господарськими судами, адже предмет спору безпосередньо стосується прав і обов`язків такої особи (пункти 29,30 постанови).

У пункті 41 вказаної постанови Великою Палатою Верховного Суду сформовано правовий висновок, що справи у спорах, що виникають із земельних відносин, у яких беруть участь суб`єкти господарської діяльності, проте предмет спору в яких безпосередньо стосується прав і обов`язків фізичних осіб, підлягають розгляду за правилами цивільного судочинства.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №911/44/17.

Частиною шостою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VIII передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Відповідно до частини 4 статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, правові висновки, викладені у вищевказаних постановах Великої Палати Верховного Суду, підлягають обов`язковому врахуванню судом у спірних правовідносинах.

Зважаючи на те, що позивач звернувся до господарського суду з позовом про визнання недійсним наказу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, яким надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки - гр. ОСОБА_1 та визнання недійсним наказу про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_1 із земель державної власності та реалізація оспорюваних наказів призвела до виникнення права власності на спірну земельну ділянку у фізичної особи, суд дійшов висновку, що такий спір є приватноправовим і за суб`єктним складом сторін підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства, оскільки його вирішення впливає на права та обов`язки фізичної особи.

Наразі, сама лише обставина, що власник спірної земельної ділянки (фізична особа) не був зазначений позивачем під час подання позову як відповідач, не може бути підставою для розгляду спору господарськими судами, адже предмет спору безпосередньо стосується прав і обов`язків фізичної особи.

З огляду на характер спірних правовідносин у цій справі суд відхиляє доводи учасників справи про підвідомчість цього спору господарському суду та необхідність розгляду спору у порядку господарського судочинства.

Окрім того, суд вважає безпідставними та відхиляє твердження представника позивача, що суд може відійти від висновків Великої Палати Верховного Суду та розглянути цей спір у порядку господарського судочинства.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

Приймаючи до уваги, що спір у справі № 902/777/22 належить розглядати у порядку цивільного судочинства, суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 231 ГПК України.

За приписами частини 2 статті 231 ГПК України, якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.

Оскільки вказаний спір належить до цивільної юрисдикції, суд роз`яснює позивачеві його право звернутися із позовом до місцевого загального суду у порядку цивільного судочинства.

Відповідно до частини 3 статті 231 ГПК України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет із тих самих підстав не допускається.

Положеннями частини 4 статті 231 ГПК України визначено, що про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд враховує таке.

Види судових витрат, порядок їхньої оплати, розподілу, зменшення розміру тощо встановлено главою 8 ГПК України.

Згідно вимог статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частиною 2 статті 123 ГПК України передбачено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Пунктом 5 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" визначено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанції.

Із наведеної норми слідує, що судовий збір, сплачений при зверненні до суду, підлягає поверненню у разі звернення позивача до суду з відповідним клопотанням.

Суд роз`яснює, що позивач вправі подати відповідне клопотання про повернення суми судового збору у зв`язку із закриттям провадження у справі.

За відсутності клопотання від особи, що сплатила судовий збір, питання щодо його повернення судом не вирішується.

У судовому засіданні 21.10.2022 року представником третьої особи ОСОБА_1 адвокатом Піпко А.М. було подано заяву про розподіл судових витрат від 21.10.2022 року, у якій представник третьої особи просив суд у разі закриття провадження на підставі п.1 ч.1 статті 231 ГПК України вирішити питання розподілу судових витрат шляхом стягнення витрат на правничу допомогу адвоката в сумі 15 878,40 гривень з позивача на користь третьої особи.

Розглянувши заяву третьої особи про стягнення понесених третьою особою витрат на професійну правничу допомогу, судом враховане таке.

Частиною 3 статті 123 ГПК України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

ГПК України містить норми щодо розподілу судових витрат у разі ухвалення судового рішення (частина друга статті 129 ГПК України) та у випадках, коли вимоги позивача судом по суті не розглядалися, але справа провадженням закінчується у зв`язку із закриттям такого чи залишенням справи без розгляду (стаття 130 ГПК України).

Так, розподіл витрат у разі визнання позову, закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду врегульовано положеннями статті 130 ГПК України, яка є спеціальною при застосуванні процесуальних норм в разі закриття провадження у справі.

Частинами 1-3 цієї статті унормовано порядок розподілу судових витрат в разі закриття провадження у справі у зв`язку із укладенням сторонами мирової угоди та відмови позивача від позову.

Частиною 5 статті 130 ГПК України визначено, що у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.

Із змісту вказаної норми процесуального закону вбачається, що внаслідок закриття провадження у справі, заявити вимогу про компенсацію здійснених витрат, пов`язаних з розглядом справи має право відповідач і лише у випадку коли такі витрати понесені внаслідок необґрунтованих дій позивача. Щодо третьої особи процесуальний закон такого права не передбачає.

Водночас судом враховано, що згідно частини 5 статті 50 ГПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог, мають процесуальні права та обов`язки учасників справи, встановлені статтею 42 цього Кодексу.

Проте, для застосування положень частини 5 статті 130 ГПК України в частині компенсації здійснених третьою особою витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача суд не вбачає правових підстав.

Так, за змістом пункту 1 частини 1 статті 175 і пункту 1 частини 1 статті 231 ГПК господарський суд відмовляє у відкритті провадження у справі, а відкрите провадження у справі підлягає закриттю, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

Відповідно до правової позиції Великої Палати верховного Суду, викладеній у постанові від 22 січня 2020 року у справі 910/1809/19 наведені норми процесуального права підлягають застосуванню, якщо позов подано внаслідок помилкового уявлення особи про її право на звернення до господарського суду у випадках, коли предмет спору чи суб`єктний склад його учасників не охоплюється юрисдикцією господарських судів або коли право чи інтерес не підлягають судовому захисту (пункт 32 постанови).

Таким чином, помилкове уявлення позивача про його право на звернення до господарського суду у випадках, коли предмет спору чи суб`єктний склад його учасників не охоплюється юрисдикцією господарських судів не може кваліфікуватися як необґрунтовані дії позивача, що є підставою для заявлення вимоги про компенсацію здійснених іншою стороною витрат за рахунок позивача.

Загальні норми ГПК України спрямовані на відшкодування судових витрат стороні, яка виграла справу, тобто права якої були невизнані, оспорені або порушені іншою стороною та поновлені лише в результаті розгляду справи судом.

Відповідно до положень частини 1, 2 статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

В силу приписів частини 4 статті 129 України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно вимог частини 13 статті 129 України судові витрати третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, стягуються на її користь із сторони, визначеної відповідно до вимог цієї статті, залежно від того заперечувала чи підтримувала така особа заявлені позовні вимоги.

Відповідно до положень пункту 12 частини 3 статті 2 ГПК України одним із принципів господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Відповідно до положень частини 1 статті 232 ГПК України судовими рішеннями є:

1) ухвали;

2) рішення;

3) постанови;

4) судові накази.

Частиною 2 статті 232 ГПК України визначено, що процедурні питання, пов`язані з рухом справи в суді першої інстанції, клопотання та заяви осіб, які беруть участь у справі, питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення або закриття провадження у справі, залишення заяви без розгляду, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом, вирішуються судом шляхом постановлення ухвал.

Згідно частини 3 статті 232 ГПК України розгляд справи по суті судом першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.

Таким чином, за загальним правилом, відповідно до вимог пункту 12 частини 3 статті 2, частини 2 статті 126, частини 4 статті 129 ГПК України розподіл судових витрат, у тому числі витрат на професійну правничу допомогу здійснюється за наслідками розгляду справи по суті щодо сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Із системного аналізу норм процесуального закону слідує, що третя особа має право на відшкодування понесених судових витрат лише за наслідками розгляду справи по суті та ухвалення рішення суду відповідно до порядку визначеного частиною 13 статті 129 ГПК України.

Приймаючи до уваги, що внаслідок закриття судом провадження у справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 231 ГПК України, розгляд справи не здійснено, спір по суті не вирішено з ухваленням рішення суду та відсутня сторона, на користь якої ухвалено судове рішення, правові підстави для розподілу судових витрат, у тому числі витрат на професійну правничу допомогу у суду відсутні.

На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку, що заява представника третьої особи Вовка В.Г. про розподіл судових витрат задоволенню не підлягає.

З огляду на закриття провадження у справі, всі інші заяви та клопотання учасників справи залишаються судом без розгляду.

На підставі викладеного, керуючись статтями 1, 2, 123, 126, 129, 130, 231, 232-235, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Закрити провадження у справі № 902/777/22 за позовом Приватного акціонерного товариства "Інфоресурс АГ" до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_1 про визнання наказів недійсними на підставі пункту 1 частини 1 статті 231 ГПК України.

2. У задоволенні заяви представника третьої особи Вовка В.Г. адвоката Піпко А.М. про розподіл судових витрат від 21.10.2022 року (вх № 01-34/8874/22 від 21.10.2022) відмовити.

3. Згідно зі статтею 235 ГПК України ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом чи Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Ухвали, постановлені судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, набирають законної сили з моменту їх підписання суддею (суддями).

4. За приписами частини 5 статті 231, пункту 13 частини 1 статті 255 ГПК України ухвалу про закриття провадження у справі може бути оскаржено окремо від рішення суду першої інстанції до Північно-західного апеляційного господарського суду.

5. Відповідно до частини 1 статті 256 ГПК України апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

6. Примірник ухвали суду надіслати сторонам рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення та засобами електронного зв`язку на відомі суду електронні адреси: vinnytsia@land.gov.ua.

Повний текст ухвали складено та підписано 26.10.2022 року.

Суддя Шамшуріна М.В.

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - позивачу, 21050, Вінницька обл., м. Вінниця, вул. Пирогова, буд. 10;

3 - відповідачу, 21027, Вінницька обл., м. Вінниця, вул. Келецька, буд. 63; vinnytsia@land.gov.ua;

4 - третій особі, 22460, Вінницька обл., Хмільницький р-н, село Сальник, вул. Миру, буд. 42.