Рішення

від 18.10.2022 по справі 914/307/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.10.2022р. Справа № 914/307/22

Господарський суд Львівської області у складі судді Іванчук С.В., секретар судового засідання Мельник Б., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи за позовом: Львівської міської ради, м.Львів

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Центр Проект, м.Львів

про стягнення безпідставно збережених коштів.

Ціна позову 1345447,3грн.

За участю представників:

від позивача та від відповідача: не зявився

Заяв про відвід не поступало.

Розгляд справи судом.

На розгляд Господарського суду Львівської області поступив позов Львівської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю Центр Проект про стягнення безпідставно збережених коштів в сумі 1345447,3грн.

Ухвалою суду від 04.02.2022р. прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та підготовче засідання призначено на 01.03.2022р. Ухвалами суду від 01.03.2022р., від 05.04.2022р., 03.05.2022р. продовжено строк підготовчого провадження у справі та відкладено розгляд справи на 31.05.2022р. Ухвалою суду від 31.05.2022р. закрито підготовче провадження, призначено справу до розгляду по суті в судовому засіданні на 21.06.2022р. Ухвалою суду від 21.06.2022р. зупинено провадження у справі №914/307/22 до закінчення перегляду справи №922/2060/20 судовою палатою для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду. Ухвалою суду від 01.09.2022р. провадження у справі №914/307/22 поновлено, призначено судове засідання на 20.09.2022р. Ухвалою суду від 20.09.22р. розгляд справи відкладено на 18.10.22р.

14.09.2022р. позивачем через канцелярію суду подано пояснення за вх.№19081/22 від 14.09.2022р.

В судове засідання 18.10.22р. представники учасників справи явку не забезпечили, жодних заяв та клопотань на адресу суду не поступало, явка учасників справи ухвалою суду від 20.09..22р. визнана не обовязковою. Судом належно виконано обов`язок щодо повідомлення усіх учасників справи про дату, час та місце розгляду справи.

Позивачем подано відповідь на відзив за вх.№10953/22 від 24.05.2022р.

Відповідачем подано відзив на позовну заяву за вх.№10183/22 від 16.05.2022р., заперечення на відповідь на відзив за вх.№11385/22 від 30.05.2022р.

Позиції учасників справи.

Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що 27.01.2021р. за результатами здійснених заходів самоврядного контролю щодо обстеження земельних ділянок встановлено, що ТОВ Центр Проект, який з 21.08.2019р. на підставі передавального акту є власником нежитлових будівель під літ.Б-3 загальною площею 12570,5 кв.м., у період з 21.08.2019р. по 25.02.2021р. користувався земельними ділянками площею 1,1593га (кадастровий номер після поділу 4610136300:04:013:0035) та площею 0,4210га (кадастровий номер після поділу 4610136300:04:013:0037) за адресою м.Львів вул. Є.Патона, 37 без наявності належним чином оформлених правовстановлюючих документів, адже договір оренди землі №3-4309 та №3-4310 між радою та товариством укладено тільки 09.04.2021р. У вказаний період товариство не сплачувало за користування земельною ділянкою плату за землю, при цьому використовувало ці ділянки для обслуговування нежитлової будівлі та розміщення паркувальних місць для легкових автомобілів. Правовою підставою позову є приписи статтей 1212-1214 Цивільного кодексу України.

Позивач у відповіді на відзив за вх. №10953/22 від 24.05.2022 додатково зазначає, що згідно інформації з Державного земельного кадастру спірні земельні ділянки були зареєстровані за ЛМР 15.08.2019 та 16.08.2019 відповідно, а обов`язок зі сплати безпідставно збережених коштів у відповідача, як фактичного користувача земельних ділянок, виник незалежно від реалізації органом місцевого самоврядування права комунальної власності. Посилання товариства на ухвалу ЛМР №223 від 25.02.2021р. є безпідставними, з огляду на приписи ст.ст.125, 126 ЗК України. При формуванні розрахунку розміру безпідставно збережених коштів радою не враховано правовий висновок ВС, викладений у постанові від 17.03.2020р. у справі № 917/353/19 та від 29.05.2020р. у справі №922/2843/19. Щодо врахування у розрахунку періоду зупинення нарахування орендної плати у період 1-31 березня 2020 року згідно положень Закону України №533 від 17.03.2020 та №540 від 02.04.2020 зазначає, що правовий статус відповідача у даному правовідношенні не підпадає під регулювання норм Земельного та Податкового кодексів України, адже такий не є ані власником, ані землекористувачем спірних ділянок. Крім того, позивач у поясненнях вх.№19081/22 від 14.09.2022 обгрунтував правові підстави нарахування заявлених сум з огляду на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 05.08.2022 у справі №922/2060/20.

Відповідач у відзиві на позовну заяву за вх.№ 10183/22 від 16.05.2022р. зазначає, що позивач вправі розпочати нарахування сум безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати з моменту формування спірних земельних ділянок як об`єктів цивільних прав, тобто з 20.04.2021р. з реєстрації права комунальної власності за ЛМР на утворені шляхом поділу земельні ділянки з кадастровим номером 4610136300:04:013:0035 та 4610136300:04:013:0037. Вказує, що ухвалою Львівської міської ради №4617 від 24.01.2019р. право на розробку технічної документації щодо поділу земельних ділянок і утворення спірних ділянок було надано ТОВ РК Євротек, а не ТОВ Центр Проект. Лише за зверненням ТОВ Центр Проект ЛМР прийнято ухвалу №223 від 25.02.2021 Про внесення змін до ухвали міської ради від 24.01.2019 №4617 та затвердження ТзОВ Центр Проект поділу земельних ділянок та надання земельних ділянок на вул. Є.Патона, 37. Крім того, зазначає, що позивачем в обгрунтування розрахунку безпідставно збережених коштів не надано нормативно-грошової оцінки земельних ділянок за 2019 та 2020 р.р. та не враховано змін до норм податкового законодавства щодо порядку нарахування та сплати плати за землю у період 01-31.03.2020р. Просить відмовити у задоволенні позову.

У запереченні на відповідь на відзив вх.№11385/22 від 30.05.2022 додатково зазначає, що позивач змішує поняття формування земельної ділянки та визначення земельної ділянки як об`єкта цивільних прав, що призводить до хибного висновку про можливість стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів в сумі орендної плати. Вказує, що позивачем допущено необгрунтоване зволікання, зокрема, розгляду звернення відповідача від 05.06.2020 про затвердження технічної документації з землеустрою, що стосувалась передачі в оренду спірних земельних ділянок.

Обставини, встановлені судом.

Ухвалою Львівської міської ради від 24.01.2019р. №4617 Про надання ТзОВ Ритейлінгова компанія Євротек дозволу на виготовлення технічних документацій із землеустрою щодо поділу земельних ділянок вул. Є.Патона, 37, за зверненням від 01.06.2018, погоджено поділ земельної ділянки загальною площею 1,280 га (кадастровий номер 4610136300:04:013:0014) та земельної ділянки загальною площею 0,4400 га (кадастровий номер 4610136300:04:013:0021), а також надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу ділянки (кадастровий номер 4610136300:04:013:0014) на ділянки площею: 1,1593 га і 0,1207 га та ділянки (кадастровий номер 4610136300:04:013:0021) на ділянки площею: 0,4210 га та 0,0190 га.

Згідно відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, ТОВ Центр Проект з 21.08.2019р. є власником нежитлової будівлі під літерою Б-3 - торговий центр Арсен, загальною площею 12570,5 кв.м.; адреса: м.Львів. вул.Патона Є, будинок 37; земельні ділянки місця розташування: кадастровий номер 4610136300:04:013:0014, цільове призначення: для будівництва та обслуговування торгового центру, площа 1,28 га та кадастровий номер 4610136300:04:013:0021, цільове призначення: для будівництва та обслуговування торгового центру, площа 0,44 га. Підстава для державної реєстрації: передавальний акт, виданий 23.04.2019 ТзОВ РК Євротек.

25 лютого 2021р. ухвалою Львівської міської ради №223 Про внесення змін до ухвали міської ради від 24.01.2019 №4617 та затвердження ТзОВ Центр Проект поділу земельних ділянок та надання земельних ділянок на вул. Є.Патона, 37 за зверненням ТзОВ Центр проект від 29.05.2020, зареєстрованого у ЛМР 05.06.2020 внесено зміни до ухвали ЛМР від 24.01.2019 та затверджено ТзОВ Центр проект поділ земельних ділянок на вул. Є.Патона, 37, а саме: загальною площею 1,2800 га (кадастровий номер 4610136300:04:013:0014) на земельні ділянки: площею 1,1593 га, у тому числі площею 0,0005 га у межах червоних ліній (кадастровий номер 4610136300:04:013:0035) і площею 0,1207 га, у тому числі площею 0,0008 га у межах червоних ліній (кадастровий номер 4610136300:04:013:0036), а також загальною площею 0,4400 га (кадастровий номер 4610136300:04:013:0021) на земельні ділянки: площею 0,4210 га, у тому числі площею 0,0042 га у межах червоних ліній (кадастровий номер 4610136300:04:013:0037) і площею 0,0190 га, у тому числі площею 0,0003 га у межах червоних ліній (кадастровий номер 4610136300:04:013:0038) зареєструвати територіальній громаді м.Львова в особі ЛМР право комунальної власності на поділені земельні ділянки. В ухвалі також зазначено про надання ТзОВ Центр Проект земельні ділянки по вул.Є.Патона, 37 в оренду терміном на 5 років для будівництва та обслуговування торгового центру за рахунок земель житлової та громадської забути і договори про відшкодування недоотриманих коштів за користування земельними ділянками.

27 січня 2021 Відділом самоврядного контролю за використанням та охороною земель у м.Львові департаменту містобудування Львівської міської ради 27.01.2021 року проведено обстеження земельних ділянок на вул. Є. Патона, 37 у м. Львові, яким встановлено, що земельні ділянки площею 1,1593 га (кадастровий номер 4610136300:04:013:0035) та площею 0,4210 га (кадастровий номер 4610136300:04:013:0037) на вул. Є. Патона, 37 для обслуговування нежитлової будівлі під літерою Б-3 загальною площею 12570,5 кв.м. - торгового центру Арсен, що належить ТзОВ Центр проект та фактично використовуються ТзОВ Центр проект для обслуговування торгового центру та паркувальних місць для легкових автомобілів за відсутності відповідних рішень Львівської міської ради про передачу їх у власність або надання у користування (оренду) та за відсутності вчиненого правочину щодо таких земельних ділянок.

За результатами обстеження складено акт №6 від 27.01.2021 року та вимогу №6/1 від 30.03.2021 про вжиття заходів до 29.04.2021 щодо оформлення права користування (оренди) земельними ділянками площею 1,1593 га (кадастровий номер 4610136300:04:013:0035) та площею 0,4210 га (кадастровий номер 4610136300:04:013:0037) по вул. Є. Патона, 37 у м.Львові.

Відповідно до витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, сформованої Головним управлінням Держгеокадастру у Львівській області, від 16.03.2021, нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 4610136300:04:013:0035 становить 21'635'899,97 грн, а з кадастровим номером 4610136300:04:013:0037 - 7'857'080,90 грн. Коефіцієнт індексації - 1,8972.

На підставі ухвали ЛМР №223, 09 квітня 2021 Львівською міською радою (орендодавець) та ТзОВ Центр Проект (орендар) укладено договір оренди землі № 3-4309 та №3-4310, за умовами п.1 яких орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування земельну ділянку для будівництва та обслуговування торгового центру (код КВЦПЗ 03.07 - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі з кадастровими номерами: 4610136300:04:013:0035 та 4610136300:04:013:0037), які розташовані у м.Львові по вул.Є.Патона. 37. Нормативна грошова оцінка земельної ділянки з к.н. 4610136300:04:013:0035 на дату укладення договору становить 21'635'899,97 грн, а за к.н. 4610136300:04:013:0037 7'857'080,90 грн. Крім того, 09.04.2021 сторонами укладено договір про відшкодування втрат від недоотримання коштів Львівською міською радою за фактичне землекористування суб`єктом підприємницької діяльності ТзОВ Центр Проект за №17910, згідно якого землекористувач зобов`язався сплатити 39285,40 грн за землекористування у період 25.02-25.04.2021 року.

Відповідно до інформаційної довідки із державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку щодо відомостей про земельну ділянку з кадастровим номером 4610136300:04:013:0035 по вул.Є.Патона, 37 у м.Львові зазначено дату державної реєстрації земельної ділянки - 16.08.2019, а про земельну ділянку з кадастровим номером 4610136300:04:013:0037 15.08.2019. Орган, який реєстрував земельні ділянки відділ у м.Львові ГУ Держгеокадастру у Львівській області. Дата державної реєстрації права (в державному реєстрі прав) - 20.04.2021, форма власності комунальна. Вказані довідки сформовано 11.08.2021 року.

Ухвалою Львівської міської ради №1995 від 25.05.2017 затверджено Порядок продажу земельних ділянок комунальної власності нарахування орендної плати за землю у м.Львові. Відповідно до розрахунків сум збитків, наданих управлінням земельних ресурсів департаменту містобудування Львівської міської ради, розмір збитків, завданих власнику землі, за період з 21.08.2019 року по 25.02.2021 року становить 1'345'447,3 грн, з яких 987'013,31 грн за користування земельною ділянкою площею 1,1593 кв.м. та 358'434,06 грн за користування земельною ділянкою площею 4,210 кв.м.

Оцінка суду.

Земельні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до приписів статті 13 Конституції України землі є об`єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Земля як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, є об`єктом права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюючи владні управлінські функції при прийнятті рішень щодо земель державної та комунальної власності мають діяти виключно у порядок та спосіб визначений законом.

Статтею 2 Земельного кодексу України передбачено, що земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади.

Згідно статті 4 ЗК України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

Відповідно до ч.2 ст.4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно зі статтею 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до статті 80 Земельного кодексу України суб`єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

За змістом частини 2 статті 60 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні підставою для набуття права комунальної власності є передача майна територіальним громадам безоплатно державою, іншими суб`єктами права власності, а також майнових прав, створення, придбання майна органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом.

У пункті 10 прикінцевих та перехідних положень Закону України Про місцеве самоврядування в Україні передбачено, що з набранням чинності цим Законом майно, яке до прийняття Конституції України у встановленому законодавством порядку передане державою до комунальної власності адміністративно-територіальних одиниць та набуте ними на інших законних підставах, крім майна, що відчужене у встановленому законом порядку, є комунальною власністю відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст. Майно, передане до комунальної власності областей і районів, а також набуте на інших законних підставах, є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст, управління яким відповідно до Конституції України здійснюють районні і обласні ради або уповноважені ними органи. Відчуження зазначеного майна здійснюється лише за рішенням власника або уповноваженого ним органу. За пропозицією сільських, селищних, міських рад районні, обласні ради повинні приймати рішення про передачу до комунальної власності відповідних територіальних громад окремих об`єктів, спільної власності територіальних громад, які знаходяться на їх території і задовольняють колективні потреби виключно цих територіальних громад.

Із введенням у дію 01.01.2002р. нового Земельного кодексу України у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об`єкти комунальної власності, про що зазначено у частині 2 статті 83 Земельного кодексу України.

Отже, принцип розмежування земель державної і комунальної власності відображено у положеннях Земельного кодексу України, який, зокрема, полягає у визнанні пріоритету належності земель у межах населеного пункту відповідній територіальній громаді. Тобто всі землі у межах населеного пункту вважаються такими, що із 01.01.2002р. перебувають у комунальній власності, крім земель, належність яких державі або приватним власникам зафіксована у Земельному кодексі України.

Разом з цим 01.01.2013р. набув чинності Закон України № 5245-VI Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності, за змістом пункту 3 розділу II Прикінцеві та перехідні положення якого з дня набрання чинності цим Законом землями комунальної власності відповідних територіальних громад вважаються:

а) земельні ділянки: на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності відповідної територіальної громади; які перебувають у постійному користуванні органів місцевого самоврядування, комунальних підприємств, установ, організацій;

б) всі інші землі, розташовані в межах відповідних населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпунктах "а" і "б" пункту 4 цього розділу.

Згідно з пунктом 5 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України № 5245-VI Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності державна реєстрація права держави чи територіальної громади на земельні ділянки, зазначені у пунктах 3 і 4 цього розділу, здійснюється на підставі заяви органів, які згідно зі статтею 122 Земельного кодексу України передають земельні ділянки у власність або у користування, до якої додається витяг з Державного земельного кадастру про відповідну земельну ділянку.

Як передбачено у пункті 6 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України №5245-VI Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності (чинному на час звернення із заявою про надання дозволу на виготовлення технічних документацій із землеустрою щодо поділу земельних ділянок) у разі, якщо відомості про земельні ділянки, зазначені у пунктах 3 і 4 цього розділу, не внесені до Державного реєстру земель, надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, що є підставою для державної реєстрації таких земельних ділянок, а також її затвердження здійснюються:

у межах населених пунктів сільськими, селищними, міськими радами;

за межами населених пунктів органами виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють розпорядження такими земельними ділянками".

За змістом пункту 9 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України № 5245-VI Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності державна реєстрація речових прав на земельні ділянки державної та комунальної власності, зазначених у пунктах 3 і 4 цього розділу, здійснюється в порядку, встановленому законом.

Отже, беручи до уваги наведені положення Конституції України, Земельного кодексу України і пункту 3 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України № 5245-VI Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності, ЛМР є власником спірної земельної ділянки, оскільки ця ділянка розташована в межах населеного пункту м. Львів, і момент державної реєстрації речового права не впливає на обставини виникнення права комунальної власності на неї.

Цьому висновку відповідає також положення пункту 9 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України № 5245-VI: державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється в порядку, встановленому законом, що з урахуванням змісту пункту 3 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України № 5245-VI лише визначає порядок державної реєстрації права, однак не змінює моменту, з якого земля вважається комунальною власністю відповідних територіальних громад в силу закону.

Відповідно до статей 122, 123, 124 Земельного кодексу України міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад . Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

При цьому, за умовами частини 2 статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, відшкодування завданих збитків.

Згідно із частиною 1 статті 79 Земельного кодексу України земельна ділянка це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Відповідно до частин 1, 3, 4 та 9 статті 79-1 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі; земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Землі, які належать на праві власності територіальним громадам, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності (ст.83 ЗК України).

Згідно з приписами частин 1 та 2 статті 28 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень рішення органів державної влади або органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність або користування (постійне користування, оренду, емфітевзис, суперфіцій, сервітут) можуть прийматися за відсутності державної реєстрації права власності держави чи територіальної громади на таку земельну ділянку в Державному реєстрі прав. Під час проведення державної реєстрації права користування (постійне користування, оренда, емфітевзис, суперфіцій, сервітут) земельними ділянками державної чи комунальної власності, право власності на які не зареєстровано в Державному реєстрі прав, державний реєстратор одночасно з проведенням такої реєстрації проводить також державну реєстрацію права власності на такі земельні ділянки без подання відповідної заяви органами, які згідно із статтею 122 Земельного кодексу України передають земельні ділянки у власність або у користування.

Зважаючи на викладене, державна реєстрація права власності територіальної громади на належну їй земельну ділянку проводиться після її сформування та одночасно з державною реєстрацією права власності покупця чи права користування орендаря.

У постанові від 05.08.2022р. у справі №922/2060/20 Верховний Суд також відзначив, що: за загальним правилом, правом власності на земельну ділянку, розташовану в межах відповідного населеного пункту, орган місцевого самоврядування наділений в силу закону, зокрема з уведенням 01.01.2002 у дію нового Земельного кодексу України. При цьому відсутність державної реєстрації речового права на земельну ділянку після 01.01.2013 не впливає на наявність права комунальної власності на відповідну земельну ділянку.

Крім цього, не здійснення державної реєстрації речового права на сформовану земельну ділянку за органом місцевого самоврядування у відповідності до положень статті 79-1 Земельного кодексу України не є підставою для звільнення набувача права власності на будівлю або споруду від обов`язку сплачувати за фактичне користування земельною ділянкою комунальної власності, на якій розташований такий об`єкт нерухомості.

Частиною 4 статті 236 ГПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норми права, викладені в постановах Верховного Суду.

Як уже відзначалося, земельним ділянкам на яких знаходиться об`єкт нерухомості ТзОВ Центр Проект присвоєно кадастровий номер 4610136300:04:013:0014 та 4610136300:04:013:0021. Згодом ці ділянки було поділено на ділянки з кадастровим номерами 4610136300:04:013:0035- 4610136300:04:013:0037. Дата державної реєстрації таких ділянок 16.08.2019 р. та 15.08.2019р.

У даному випадку судом встановлено, що відповідач без оформлення права користування чи права власності фактично використовує земельні ділянки та не сплачує за таке користування, тобто, зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування земельними ділянками.

Суд відхиляє аргументи відповідача про те, що ділянки не є сформованими, а за позивачем зареєстровано право власності на них 20.04.2021, адже у силу наведених вище положень ЗК України, земельні ділянки є комунальною власністю і розпорядження ними здійснює ЛМР. Дані земельні ділянки є сформованими, їх межі чітко визначені, адже їм присвоєні кадастрові номери. На зазначених ділянках знаходиться будівля, право власності на яку зареєстровано за відповідачем 21.08.2019. Крім того, ділянки, ще до їх поділу виділялися та формувалися для будівництва та обслуговування будівель, тому твердження відповідача не знайшли свого правового обгрунтування та спростовуються матеріалами справи.

Згідно зі статтею 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Плата за землю це обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності (пп.14.1.147 п.14.1 ст. 14 Податкового кодексу України).

Статтею 22 Закону України Про оренду землі передбачено, що орендна плата справляється у грошовій формі. Розрахунки щодо орендної плати за земельні ділянки, що перебувають у державній і комунальній власності, здійснюються виключно у грошовій формі.

Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України №489 від 25.11.2016р. затверджено Порядок нормативної грошової оцінки земель населених пунктів (далі - Порядок), який застосовується з 01.01.2017р. Відповідно до цього Порядку коефіцієнт, який характеризує функціональне використання земельної ділянки (Кф), встановлюється на підставі класифікації видів цільового призначення земель, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23.07.2010р. №548 (додаток 1 Порядку).

При цьому, пунктами 271.1.1 та 271.1.1.2 статті 271 Податкового кодексу України передбачено, що базою оподаткування є: нормативна грошова оцінка земельної ділянки з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; площа земельної ділянки, нормативну грошову оцінку якої не проведено. Для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до законодавства (п.289.1 ст.289 ПК України).

Статтею 13 Закону України Про оцінку земель регламентовано, що для визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності нормативна грошова оцінка земель проводиться обов`язково. Нормативно-грошова оцінка земельних ділянок у межах населених пунктів проводиться не рідше ніж на 5-7 років (стаття 18 Закону України Про оцінку земель).

Частиною 2 статті 20 Закону України Про оцінку земель передбачено, що дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.

Отже, чинне законодавство не містить обгрунтування обов`язковості надання витягу з технічнї документації за кожен календарний рік упродовж спірного періоду, формування такого здійснюється автоматично в режимі реального часу, тобто на час звернення заявника, у зв`язку з чим програмним забезпеченням і чинним законодавством не передбачено формування вказаних витягів на певну дату, яка вже минула (вказаний правовий висновок викладено у постанові ВС від 29.05.2020 у справі №922/2843/19).

Ухвалою ЛМР від 25.05.2017р. № 1995 затверджено Порядок продажу земельних ділянок комунальної власності та нарахування орендної плати за землю. Так, п.7.5.1 Порядку встановлено, що річний розмір орендної плати встановлюється у розмірі 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, за винятком земельних ділянок, використання яких вказано у пунктах 7.6-7.16 цього порядку. Пунктом 7.16.1 Порядку встановлено, що орендна плата за земельні ділянки, надані для обслуговування нежитлових будівель/споруд, складів тощо встановлюється на підставі ухвали ЛМР про передачу земельної ділянки в оренду від 3 до 6% від нормативної грошової оцінки землі, якщо коефіцієнт, який характеризує функціональне використання такої земельної ділянки (Кф) становить 1,2.

Згідно витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки №759 та № 763 від 16.03.2021 нормативна грошова оцінка земельної ділянки площею 4210 м2 (кадастровий номер 4610136300:04:013:0037) становить 7'857'080,90 грн. Коефіцієнт, який характеризує функціональне використання такої земельної ділянки становить 2,5, а земельної ділянки площею 11593 м2 (кадастровий номер 4610136300:04:013:0035) становить 21'635'899,97 грн. Коефіцієнт, який характеризує функціональне використання такої земельної ділянки становить 2,5.

Розрахунок безпідставно збережених коштів правомірно проведено на підставі витягів про нормативно-грошову оцінку земельних ділянок, адже НГО земельних ділянок у м.Львові протягом періоду, за який проводиться нарахування (2019-2021) не змінювалася середня (базова) вартість 1 кв.м. земель міста визначена ухвалою ЛМР №631 від 30.06.2016 - 423,10 грн, яка щорічно підлягає індексації.

З урахуванням наведеного помилковими є наведені заперечення відповідача.

Щодо твердження відповідача про неврахування позивачем змін до податкового законодавства при розрахунку недоотриманих коштів, суд зазначає наступне.

Земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України). Отже, законодавець розмежовує поняття земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності в залежності від правових підстав передання прав землекористування такими ділянками.

Статтею 1212 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідків події.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 09.11.2021р. у справі №905/1680/20 відзначила, що якщо землекористувач сформованої земельної ділянки комунальної власності, якій присвоєно окремий кадастровий номер, використовує її без оформлення договору оренди, власник такої земельної ділянки (орган місцевого самоврядування, який представляє інтереси територіальної громади) може захистити своє право на компенсацію йому вартості неотриманої орендної плати в порядку статті 1212 ЦК України.

За змістом положень глав 82 і 83 Цивільного кодексу України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. Таким чином, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права. Проте з огляду на приписи статті 120 ЗК України не вважається правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій розташоване це нерухоме майно. До моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

З аналізу змісту норм ст. ст. 1212-1214 ЦК України, абз. 4 ч. 1 ст. 144, абз. 5 ч. 1 ст. 174 ГК України випливає, що зобов`язання з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (кондикційне зобов`язання) виникає за одночасної наявності трьох умов: 1) відбувається набуття чи збереження майна; 2) правові підстави для набуття чи збереження майна відсутні; 3) набуття чи збереження здійснюється за рахунок іншої особи.

Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини 1 статті 1212 ЦК України (зазначені правові висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018р. у справі № 629/4628/16-ц та від 20.11.2018р. у справі №922/3412/17, а також підтверджено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021р. у справі №905/1680/20).

Законом України від 02.04.2020р. № 540 Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) пункт 52-4 Підрозділу 10 розділу XX Перехідні положення Податкового кодексу України викладено у новій редакції: Не нараховується та не сплачується за період з 1 березня по 31 березня 2020 року плата за землю (земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) за земельні ділянки, що перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, фізичних або юридичних осіб, та використовуються ними в господарській діяльності.

Оскільки відповідач не є власником, а до 09.04.2021р. не був постійним користувачем земельної, а тому не є суб`єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому, єдино можливою формою здійснення плати за землю для нього як землекористувача є орендна плата (підпункт 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 ПК України).

Суд також зазначає, що сам факт несплати товариством за користування земельною ділянкою у встановленому законодавчими актами розмірі свідчить про втрату Львівською міською радою майна, яке у спірних правовідносинах підпадає під визначення Європейського суду з прав людини виправдане очікування щодо отримання можливості ефективного використання права власності. При цьому, відновлення порушених прав позивача за таких обставин і в такий спосіб не створює для відповідача жодних необґрунтованих, додаткових або негативних наслідків, оскільки предметом позову є стягнення грошових коштів, які останній мав би сплатити за звичайних умов як і фактичний добросовісний землекористувач. Навіть за умови правомірної поведінки відповідача у спірних правовідносинах, в обраний позивачем спосіб захисту відбувається відновлення справедливої рівноваги між правами та обов`язками сторін спору, встановлення якої ґрунтується на визначеній нормами земельного законодавства умові платності використання земельної ділянки.

Згідно вимог ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справи на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Перевіривши поданий розрахунок безпідставно збережених коштів, судом встановлено, що він виконаний на підставі нормативно грошової оцінки земельної ділянки за 2021р. (у період 21.08.2019-25.2.2021 нормативно грошова оцінка спірної земельної ділянки не змінювалась), з урахуванням ухвали ЛМР від 25.05.2017р. №1995, проте без урахування положень ст. 52-4 підрозділу 10 Інші перехідні положеннярозділу XX Перехідні положення Податкового Кодексу України. Здійснивши власний перерахунок заявлених до стягнення сум, суд дійшов висновку, що стягненню з відповідача підлягає 1'271'714,92 грн безпідставно збережених коштів, з яких 932'923,56 грн за користування земельною ділянкою площею 1,1593 кв.м. (кадастровим номерами 4610136300:04:013:0035) та 338'791,36 грн за користування земельною ділянкою площею 4,210 кв.м. (4610136300:04:013:0037) за період з 21.08.2019р. по 25.02.2021р.

Відповідно до статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Згідно з ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79 ГПК України).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За приписами статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору.

Враховуючи вищевикладене, подані докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що обставини які є предметом доказування у справі судом визнаються встановленими та позовні вимоги до відповідача в частині стягнення 1271714.92грн. є обґрунтованими, не спростованими, підтвердженими належними доказами та підлягають задоволенню. В решті позовних вимог належить відмовити у зв`язку із необгрунтованістю їх нарахування.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Тому при розподілі судових витрат судовий збір у розмірі 19'076,00 грн. покладається на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 74, 76, 77, 86, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Центр Проект (79040, м.Львів, вул.Городоцька, ідентифікаційний код 35101958) на користь Львівської міської ради (79008, м.Львів, площа Ринок, 1; ідентифікаційний код: 04055896)1'271'714,92грн безпідставно збережених коштів та 19'076,00 грн. судового збору.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили у строки передбачені ст. 241 ГПК України.

Рішення може бути оскаржене в порядку та строки передбачені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повне рішення складено 27.10.2022р.

Суддя Іванчук С.В.