Постанова

від 25.10.2022 по справі 914/2974/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 жовтня 2022 року

м. Київ

cправа № 914/2974/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Случ О. В. - головуючий, Волковицька Н. О., Могил С. К.,

за участю секретаря судового засідання - Мазуренко М. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника керівника Львівської обласної прокуратури

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 19.07.2022 (головуючий суддя Бонк Т. Б., судді Бойко С. М., Якімець Г. Г.)

у справі № 914/2974/20

за позовом заступника керівника Львівської обласної прокуратури в інтересах держави в особі 1) Львівської обласної державної адміністрації (правонаступник Кабінету Міністрів України) і 2) Державного підприємства "Стрийське лісове господарство"

до 1) Миколаївської районної державної адміністрації Львівської області, 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Агробудсервіс" і 3) Стрийської районної державної адміністрації Львівської області,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Кабінет Міністрів України,

про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою шляхом її повернення,

(у судовому засіданні взяла участь прокурорка - Шекшеєва В. С.)

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. Заступник керівника Львівської обласної прокуратури (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України (далі - позивач-1, КМУ), Державного підприємства "Стрийське лісове господарство" (далі - позивач-2, ДП "Стрийське лісове господарство") звернувся до Господарського суду Львівської області з позовом до Миколаївської районної державної адміністрації (далі - відповідач-1, Миколаївська РДА), Товариства з обмеженою відповідальністю "Агробудсервіс" (далі - відповідач-2, ТОВ "Агробудсервіс"), Стрийської районної державної адміністрації Львівської області (далі - відповідач-3, Стрийська РДА) про усунення перешкоди у здійсненні КМУ права користування та розпорядження земельною ділянкою лісогосподарського призначення з кадастровим номером 4623081200:12:000:0280 площею 4,3 га, що розташована на території Тростянецької сільської ради Миколаївського району Львівської області, шляхом її повернення на користь держави в особі КМУ з правом постійного користування ДП "Стрийське лісове господарство" із незаконного володіння Миколаївської РДА та з користування ТОВ "Агробудсерівіс".

2. Позовні вимоги обґрунтовані обставинами прийняття Миколаївською РДА розпорядження від 11.05.2007 № 169 "Про надання в оренду земельних ділянок за межами населеного пункту земель ТОВ "Агробудсервіс", яким вказаному товариству надано в оренду терміном на 20 років під розширення кар`єру піску для розробки Південно-Тростянецького родовища піску земельну ділянку загальною площею 6,5 га, з яких: на території Миколаївської міської ради 2,2 га, у тому числі 2,0 га ріллі резервного фонду Миколаївської міської ради в оренду терміном на 5 років, 0,2 га лісів І групи Стрийського держлісгоспу в оренду терміном на 20 років; на території Бродківської сільської ради 4,3 га лісів І групи Стрийського держлісгоспу. На підставі вказаного розпорядження між Миколаївською РДА та ТОВ "Агробудсервіс" укладено договір оренди землі від 18.09.2007 № 32/1.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

3. Рішенням Господарського суду Львівської області від 11.05.2021 у справі позов задоволено повністю.

4. Мотивуючи рішення місцевий господарський суд виходив із того, що спірна земельна ділянка з постійного користування ДП "Стрийське лісове господарство" у встановленому законом порядку не вилучалась (згідно з проєктом матеріалів лісовпорядкування Роздільського лісництва 2010 року земельна ділянка в межах виділів 1, 2, 3, 4, 5, 6 кварталу 84 входить до складу Роздільського лісництва ДП "Стрийське лісове господарство", тобто відносяться до земель лісового фонду та не вилучалась із користування державного підприємства), а відповідно до статті 27 Лісового кодексу України передання у власність, надання в постійне користування для нелісогосподарських потреб земельних лісових ділянок, що перебувають у державній власності, належить до повноважень КМУ у сфері лісових відносин.

5. За висновком суду першої інстанції, Миколаївська РДА як орган державної влади не мала повноважень передавати спірну земельну ділянку в оренду, при цьому земельна ділянка не могла належати органу державної влади - Миколаївській РДА на праві комунальної власності в силу закону.

6. Водночас, надаючи оцінку доводам прокурора щодо наявності підстав для представництва інтересів держави, суд першої інстанції визнав обґрунтованими твердження прокурора, що КМУ як власник спірної земельної ділянки, володіючи інформацією про незаконність вибуття вказаної ділянки з державної власності, не вживав та не вживає належних та дієвих заходів на поновлення прав держави, маючи реальну можливість вжити таких заходів, а ДП "Стрийське лісове господарство", самостійно виявивши порушення інтересів держави, про які зазначено в позові, подало заяву про вчинення кримінального правопорушення до прокуратури Львівської області ще 12.11.2019, однак досі не вжило жодних заходів позовного характеру до поновлення порушених прав та інтересів, зокрема права користування спірною земельною ділянкою.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

7. Під час апеляційного перегляду даної справи ухвалою від 12.10.2021 суд апеляційної інстанції задовольнив клопотання прокурора про заміну учасника справи його правонаступником та замінив КМУ його правонаступником - Львівською обласною державною адміністрацією (далі - Львівська ОДА).

8. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 19.07.2022 рішення суду першої інстанції у цій справі скасовано частково. Позов прокурора в інтересах держави в особі ДП "Стрийське лісове господарство" залишено без розгляду. Позов прокурора в інтересах держави в особі Львівської ОДА задоволено частково шляхом викладення пункту 2 резолютивної частини рішення суду першої інстанції в редакції, відповідно до якої вирішено: "Усунути перешкоди у здійсненні Львівською ОДА права користування та розпорядження земельною ділянкою лісогосподарського призначення з кадастровим номером 4623081200:12:000:0280 площею 4,3 га, що розташована на території Тростянецької сільської ради Миколаївського району Львівської області, шляхом її повернення на користь держави в особі Львівської ОДА". Пункти 3, 4 резолютивної частини рішення суду першої інстанції залишено без змін.

9. Переглядаючи справу в апеляційному порядку суд апеляційної інстанції зазначив про порушення прокурором порядку звернення з позовом інтересах держави в особі ДП "Стрийське лісове господарство", з огляду на відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі цього державного підприємства. Відтак, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для залишення без розгляду позову прокурора в цій частині на підставі пункту 2 частини першої статті 226 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

10. Водночас, оскільки спірна земельна ділянка у встановленому законом порядку із земель державного лісового фонду не вилучалась, її цільове призначення не змінювалось, з державної власності не вибувала, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про обґрунтованість вимог прокурора та наявність підстав для їх задоволення в частині усунення перешкод у здійсненні Львівською ОДА права користування та розпорядження спірною земельною ділянкою лісогосподарського призначення з кадастровим номером 4623081200:12:000:0280 площею 4,3 га, що розташована на території Тростянецької сільської ради Миколаївського району Львівської області, шляхом її повернення на користь держави в особі Львівської обласної державної адміністрації.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

11. Прокурор подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції в частині залишення без розгляду позову прокурора в інтересах держави в особі ДП "Стрийське лісове господарство" та залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу (узагальнено)

12. Вимоги касаційної скарги з посиланням на положення пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України обґрунтовані необхідністю відступити від правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постановах від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20 та від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, яка була врахована судом апеляційної інстанції, а саме щодо застосування положень абзацу 3 частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" в частині заборони представництва прокурором інтересів держави в особі державних компаній.

13. У контексті наведеної підстави скаржник, зокрема, зазначає про те, що заявлення вимоги про повернення земельної ділянки державі з формулюванням "з правом постійного користування ДП "Стрийське лісове господарство" є ефективним способом судового захисту, оскільки не вимагатиме від власника вчинення додаткових розпорядчих дій з переданням спірної земельної ділянки належному користувачу.

14. На переконання скаржника, процесуальний склад позивачів за позовом прокурора залежить, зокрема, від: обсягу порушених прав держави; суб`єктів, які здійснюють реалізацію функцій держави у відповідній сфері; обраного прокурором способу захисту прав, який повинен бути ефективним та спрямованим на повне поновлення порушеного права, тобто не потребуватиме додаткового звернення з іншими вимогами до відповідача.

15. З урахуванням неведеного скаржник наголошує, що у цій справі позов прокурора про усунення перешкод у користуванні майном спрямований на повернення земельної ділянки дійсному власнику - державі, однак, з огляду на наявність права постійного користування цією ділянкою у ДП "Стрийське лісове господарство", задоволення такого позову призведе до поновлення його права користуватися та володіти землею.

16. Також зазначає про наявність виключної правової проблеми, що полягає у різному підході судів щодо наявності у прокурора підстав для представництва інтересів держави в особі державного підприємства, зокрема, у випадку, коли позов прокурора не спрямований на безпосередній захист інтересів самого державного підприємства як учасника господарських правовідносин, а зумовлений необхідністю усунення порушення законодавства, яке визначає порядок розпорядження землями, що перебувають у постійному користуванні державного підприємства.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

17. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (1). Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (2). У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається (3). Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (4).

Щодо суті касаційної скарги

18. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом апеляційної інстанції, спір у даній справі виник між сторонами з приводу правомірності розпорядження Миколаївською РДА земельною ділянкою з кадастровим номером 4623081200:12:000:0280 площею 4,3 га, розташованої на землях лісового фонду.

19. Зі змісту касаційної скарги вбачається, що ключовим питанням, яке наводить скаржник, є його незгода з висновками суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для здійснення прокурором представництва держави в цій справі в особі ДП "Стрийське лісове господарство".

20. Таким чином, предметом касаційного оскарження є рішення суду апеляційної інстанції в частині залишення без розгляду позову прокурора, заявленого в інтересах держави в особі ДП "Стрийське лісове господарство", на підставі пункту 2 частини першої статті 226 ГПК України.

21. В іншій частині зазначене судове рішення не оскаржується, а тому згідно з частиною першою статті 300 ГПК України в касаційному порядку не переглядається.

22. Необхідність відступлення від правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постановах від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20 та від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, обґрунтовано скаржником тим, що спірному випадку визначальним фактором щодо наявності підстав для здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі ДП "Стрийське лісове господарство", є обставини порушення саме інтересів держави, а не самостійної юридичної особи як учасника господарських відносин.

23. Скаржник наголошує, що спірна земельна ділянка, яка є предметом спору у цій справі, перебуває у постійному користуванні ДП "Стрийське лісове господарство", а тому, враховуючи положення статей 391, 396 Цивільного кодексу України, статті 152 Земельного кодексу України, вказане підприємство має право вимагати повернення такого майна.

24. При цьому на переконання скаржника, позов прокурора у цій справі не спрямований на безпосередній захист інтересів самого державного підприємства (ДП "Стрийське лісове господарство") як учасника господарських правовідносин, а зумовлений необхідністю усунення порушення законодавства щодо розпорядження землями, що перебувають у постійному користуванні державного підприємства.

25. Отже, на думку заявника, на теперішній час залишається невирішеним питання щодо наявності підстав для здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних підприємств, у випадку, коли це зумовлено необхідністю усунення порушення законодавства, яке визначає порядок розпорядження землями, що перебувають у власності чи постійному користуванні державного підприємства.

26. Верховний Суд зазначає, що принцип правової визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності правових норм, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) і стабільності.

27. Єдність однакового застосування закону забезпечує правову визначеність та втілюється шляхом однакового застосування судом того самого закону в подібних справах.

28. У пункті 70 рішення від 18.01.2001 у справі "Чепмен проти Сполученого Королівства" (Chapman v. the United Kingdom) Європейський суд з прав людини наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.

29. Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту.

30. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання.

31. Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16.

32. Колегія суддів зазначає, що питання щодо представництва прокурором інтересів громадянина або держави в господарському суді, а також особливості здійснення ним окремих форм представництва таких інтересів врегульовані положеннями Конституції України, Закону України "Про прокуратуру" та ГПК України.

33. Відповідно до частини третьої статті 3 ГПК України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

34. Згідно з частиною третьою статті 41 ГПК України у господарських справах можуть також брати участь органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

35. Стаття 53 ГПК України встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

36. Відповідно до частини четвертої статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

37. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема, цивільних правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у справах № 5023/10655/11, № 915/478/18, № 587/430/16-ц).

38. Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18). Тобто, під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц).

39. Пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України передбачено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

40. Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України "Про прокуратуру". Частина перша цієї статті визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

41. Згідно з абзацами першим та другим частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

42. Абзац третій частини третьої цієї статті передбачає заборону здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов`язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об`єднань.

43. У пунктах 8.10-8.12, 8.14, 8.17-8.18 постанови Великої Палати Верховного Суду від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, на яку посилався суд апеляційної інстанції, сформульовано такі правові висновки:

"Беручи до уваги викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що заборона на здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, передбачена абзацом третім частини третьої статті 23 Закону України від 14.10.2014 № 1697-VII "Про прокуратуру" (далі - Закон), має застосовуватись з урахуванням положень абзацу першого частини третьої цієї статті, який передбачає, що суб`єкт, в особі якого прокурор може звертатись із позовом в інтересах держави, має бути суб`єктом владних повноважень, незалежно від наявності статусу юридичної особи.

Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на положення частини другої статті 19 Конституції України, відповідно до якого органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У контексті цього засадничого положення відсутність у Законі інших окремо визначених заборон на здійснення представництва прокурором, окрім спеціальної заборони на представництво державних компаній, не слід розуміти як таку, що розширює встановлені в абзаці першому частини третьої статті 23 Закону межі для здійснення представництва прокурором законних інтересів держави.

Цим висновком Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку щодо застосування частини третьої статті 23 Закону в подібних правовідносинах, викладеного в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 15.04.2020 у справі № 363/4656/16-ц, який зводиться до необхідності визначення організаційно-правової форми суб`єкта, в особі якого звертається прокурор, з метою підтвердження підстав для представництва інтересів держави в суді в особі державного підприємства.

Беручи до уваги наведене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для представництва Прокурором інтересів держави в особі ДП та вважає правильними висновки судів попередніх інстанції про необхідність залишення позову, поданого Прокурором в інтересах держави в особі ДП, без розгляду відповідно до положень пункту 2 частини першої статті 226 ГПК України. Ураховуючи наведене, доводи Скаржника, викладені в підпунктах 4.1 та 4.2 цієї постанови, Велика Палата відхиляє як неналежні з огляду на викладені вище висновки.

Здійснивши аналіз абзацу першого частини третьої статті 23 Закону, Велика Палата Верховного Суду в пункті 37 постанови від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц дійшла висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

У пункті 76 постанови від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду підтримала вищевказаний висновок та зазначила, що відповідно до частини третьої статті 23 Закону прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу. При цьому поняття "компетентний орган" у цій постанові вживається в значенні органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (див. пункт 27 зазначеної постанови)".

44. Крім того, в пунктах 83-85 постанови від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц, на яку також послався апеляційний суд, Велика Палата Верховного Суду зазначила таке:

"На відміну від прокурора та органів, через які діє держава, юридичні особи, які не є такими органами, діють як самостійні суб`єкти права - учасники правовідносин. Конституцією України та законом не передбачена можливість прокурора здійснювати процесуальні та інші дії, спрямовані на захист інтересів юридичних осіб. Зокрема, до повноважень прокурора не належить здійснення представництва в суді державних підприємств. При цьому інтереси юридичної особи можуть не збігатися з інтересами її учасників (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22.10.2019 у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19, пункт 62)). Тому інтереси державного підприємства можуть не збігатися з інтересами держави, яка має статус засновника (вищого органу) такого підприємства (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19, пункт 71)).

Відповідно до статті 170 ЦК України держава у цивільних відносинах діє через органи державної влади, а не через державні підприємства.

Виходячи з викладеного Велика Палата Верховного Суду підтверджує свій висновок про відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі державного підприємства (пункт 8.14 постанови Великої Палати Верховного Суду від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20 (провадження № 12-20гс21))".

45. Наведене переконливо свідчить про те, що в постановах Великої Палати Верховного Суду від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20 і від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц викладено уточнюючий (в співвідношенні з постановою Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18) правовий висновок щодо недопустимості представництва прокурором інтересів держави в особі державного підприємства, яке не є суб`єктом владних повноважень, але є самостійним суб`єктом права.

46. Відповідно до статті 45 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Велика Палата Верховного Суду: 1) у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права; 2) діє як суд апеляційної інстанції у справах, розглянутих Верховним Судом як судом першої інстанції; 3) аналізує судову статистику та вивчає судову практику, здійснює узагальнення судової практики; 4) здійснює інші повноваження, визначені законом.

Таким чином, саме Велика Палата Верховного Суду є спеціально створеним колегіальним органом Верховного Суду, метою діяльності якого є забезпечення однакового застосування судами норм права.

При цьому Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30.01.2019 у справі №755/10947/17 зазначила, що суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

47. За таких обставин колегія суддів наголошує, що під час касаційного перегляду постанови у цій справі врахуванню підлягає остання правова позиція щодо питання застосування положень абзацу 3 частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру", яку (правову позицію) викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, чим спростовується посилання скаржника на попередню правову позицію, викладену в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.04.2020 у справі № 363/4656/16-ц, яка зводиться до необхідності визначення організаційно-правової форми суб`єкта, в особі якого звертається прокурор, з метою підтвердження підстав для представництва інтересів держави в суді в особі державного підприємства.

48. За наведених підстав також є необґрунтованим посилання скаржника на постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 21.09.2020 у справі № 201/12925/17, в якій Судом в цій частині застосовано висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.04.2020 у справі №363/4656/16-ц.

49. Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає таким, що відповідає останній правовій позиції Великої Палати Верховного Суду у справах № 911/2169/20, №359/3373/16-ц висновок суду апеляційної інстанції про те, що оскільки ДП "Стрийське лісове господарство" не є органом державної влади чи місцевого самоврядування, як відповідно і не є суб`єктом владних повноважень, в особі якого прокурор може звертатися з позовом в інтересах держави, тому в силу імперативних положень абзацу 3 частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" та пункту 2 частини першої статті 226 ГПК України позов прокурора в інтересах держави в особі цього підприємства підлягає залишенню без розгляду.

50. Отже, Верховний Суд зазначає, що в межах цієї справи відсутні правові підстави для відступлення від висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постановах від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20 та від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц, а тому викладені в касаційній скарзі та у поданому до Суду письмовому поясненні від 24.10.2022 протилежні доводи скаржника, також визнаються безпідставними.

51. Щодо клопотання скаржника про передачу цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з метою вирішення виключної правової проблеми Верховний Суд зазначає таке.

52. Вказане клопотання мотивоване наявністю виключної правової проблеми, що вбачається у різному підході судів щодо наявності у прокурора підстав для представництва інтересів держави в особі державного підприємства, зокрема, у випадку, коли позов прокурора не спрямований на безпосередній захист інтересів самого державного підприємства як учасника господарських правовідносин, а зумовлений необхідністю усунення порушення законодавства, яке визначає порядок розпорядження землями, що перебувають у постійному користуванні державного підприємства.

53. Розглянувши ці доводи скаржника, колегія суддів суду касаційної інстанції не вбачає підстав для передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, а тому відмовляє у задоволенні поданих клопотань з огляду на таке.

54. Відповідно до частини п`ятої статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

55. Згідно з частиною першою статті 303 ГПК України питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи.

56. Виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. Що ж до якісного критерію про виключність правової проблеми, то про нього свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права.

57. Клопотання скаржника не містять належного обґрунтування щодо існування правової проблеми у цій справі саме у правозастосуванні відповідних норм права, не доведена відсутність сталої судової практики у відповідних питаннях та наявність виключної правової проблеми з врахуванням кількісного та якісного показників, не зазначено про існування різних позицій у застосуванні норм права.

58. Інші аргументи касаційної скарги не обґрунтовані підставами, передбаченими частиною другою статті 287 ГПК України, не доводять порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права, а направлені на переоцінку доказів та обставин справи, що були предметом розгляду та їм була надана належна правова оцінка, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, а тому відхиляються Судом (касаційний розгляд здійснюється в межах, передбачених статтею 300 ГПК України).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

59. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішенні судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

60. Згідно із статтею 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

61. Звертаючись з касаційною скаргою, скаржник не спростував наведених висновків апеляційного господарського суду та не довів неправильного застосування ним норм матеріального права та/чи порушення норм процесуального права, як необхідної передумови для скасування прийнятого ним судового рішення зі справи.

62. За таких обставин касаційна інстанція вважає за необхідне касаційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції в частині залишення без розгляду позову прокурора в інтересах держави в особі ДП "Стрийське лісове господарство - без змін як таку, що відповідає вимогам норм матеріального та процесуального права.

Розподіл судових витрат

63. Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржуване судове рішення, відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати необхідно покласти на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу заступника керівника Львівської обласної прокуратури залишити без задоволення.

2. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 19.07.2022 у справі № 914/2974/20 в частині залишення без розгляду позову заступника керівника Львівської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Державного підприємства "Стрийське лісове господарство - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Случ

Судді Н. О. Волковицька

С. К. Могил