Рішення

від 26.10.2022 по справі 640/9792/22

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 жовтня 2022 року м. Київ № 640/9792/22

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю секретаря судового засідання Колодяжного В.Є., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом

Київського міського відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю

до Товариства з обмеженою відповідальністю «МІЖНАРОДНА БУРГЕР ГРУПА»

про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,

ВСТАНОВИВ:

Київським міським відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (адреса: 03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 104, ідентифікаційний код - 22869098, ел. пошта - fondkiev26@gmail.com) (далі - позивач або Київський міський відділ ФСЗІ) подано на розгляд Окружному адміністративному суду міста Києва позов до Товариства з обмеженою відповідальністю «МІЖНАРОДНА БУРГЕР ГРУПА (адреса: 01054, м. Київ, вул. Ярославів Вал, 33, оф. 46-А, ідентифікаційний код - 29796410) (надалі - відповідач або ТОВ «МІЖНАРОДНА БУРГЕР ГРУПА»), у якому позивач просить суд стягнути з Товариство з обмеженою відповідальністю «МІЖНАРОДНА БУРГЕР ГРУПА» (ЄДРПОУ: 29796410) на користь Київського міського відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (ЄДРПОУ: 22869098) адміністративно-господарські санкції у розмірі 159 508,85 грн (сто п`ятдесят дев`ять тисяч п`ятсот вісім гривень 85 копійок) та пені у розмірі 9 570,53 грн (дев`ять тисяч п`ятсот сімдесят гривень 53 копійок), що разом складає суму у розмірі 169 079,38 грн (сто шістдесят дев`ять тисяч сімдесят дев`ять гривень 38 копійок).

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.07.2022 (суддя Пащенко К.С.) залишено без руху позовну заяву Київського міського відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю.

Позивачем усунуто недоліки позовної заяви.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.07.2022 (суддя Пащенко К.С.) відкрито провадження у адміністративній справі № 640/9792/22, постановлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні без виклику учасників справи та проведення судового засідання.

Копію ухвали суду від 28.07.2022 направлено за адресою місця реєстрації відповідача: 01054, м. Київ, вул. Ярославів Вал, 33, оф. 46-А, однак листа повернуто з відміткою «за закінченням терміну зберігання», що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 01051 0271560 4.

Відповідно до ч. 6 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Таким чином, відповідач належним чином повідомлений про відкриття провадження в адміністративній справі та про право надати свій відзив на позов або заяву про визнання позову. У встановлений судом строк відповідач відзив на позов та додаткові документи до суду не надав.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю «МІЖНАРОДНА БУРГЕР ГРУПА» надало до Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів Звіт про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю за 2021 рік по формі 10-ПОІ (річна), затвердженій наказом Міністерства соціальної політики від 27.08.2020 № 591.

Згідно звіту відповідач зазначив, що середньооблікова кількість працівників і облікового складу підприємства у 2021 році становила 52 осіб, але відповідачем не працевлаштовано 1 особу з інвалідністю з 2, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні».

Відповідачем самостійно розраховано суму коштів адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі 159508,85 грн.

У зв`язку з несплатою у добровільному порядку адміністративно-господарських санкцій та пені, Київське міське відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та Законами України.

Спеціальним законом, який визначає основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальних сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права і свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами, є Закону України від 21.03.1991 «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні».

Згідно із частиною другою статті 17 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» підприємства, установи і організації за рахунок власних коштів у разі потреби створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей осіб з інвалідністю.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Згідно з частиною третьою статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

За змістом статті 18-1 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» пошук підходящої роботи для інваліда здійснює державна служба зайнятості.

Відповідно до частин першої та другої статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Відповідно до положень частин першої, четвертої статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.

Проаналізувавши вищенаведене, суд зазначає, що обов`язок по працевлаштуванню інвалідів відповідно до встановленого Законом нормативу, покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості.

Згідно наказу Міністерства праці та соціальної політики України № 591 від 27.08.2020 «Про затвердження форми звітності №10-ПОІ (річна) «Звіт про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю» та Інструкції щодо 99 заповнення форма № 10-ПОІ (річна) «Звіт про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю» (далі - звіт), що заповнюється за рік, поширюється на всі підприємства, установи і організації, у тому числі підприємства громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, у яких працює за основним місцем роботи, від 8 і більше осіб.

Згідно з пунктом 4 частини третьої статті 50 Закону України «Про зайнятість населення» роботодавці зобов`язані, зокрема, своєчасно та в повному обсязі, у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення.

Відповідно до п. 2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 № 70 інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

Наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 № 316 затверджено Форму звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», яка подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії(й). Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Згідно з частиною другою статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» у разі порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною другою наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Отже, для стягнення адміністративно-господарських санкцій слід виходити із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов`язань та встановлення в діях або бездіяльності підприємства складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій.

Статтею 238 Господарського кодексу України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб`єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб`єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Таким чином, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до учасника господарських відносин за порушення ним правил, встановлених законодавчими актами, при наявності в діях суб`єкту господарювання вини у вчиненні такого порушення та якщо ним не приймались заходи, спрямовані на недопущення господарського правопорушення.

Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 19.12.2018 у справі № 812/1140/18, згідно якої обов`язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов`язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування, за умови, що відповідач ужив всі заходи по створенню робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до встановленого нормативу. При цьому, якщо жодних доказів про те, що відповідачем не виділено та не створено робочі місця для працевлаштування інвалідів, позивачем не надано та не доведено факту протиправної відмови у працевлаштуванні інвалідів з боку товариства.

У матеріалах справи відсутні докази, що відповідачем виконано норматив по працевлаштуванню інвалідів у 2021 році та не підтверджено жодними доказами, що ним вживались будь-які необхідні заходи по створенню робочих місць та працевлаштуванню інвалідів, що, у свою чергу, може слугувати підставою для накладення адміністративно-господарських санкцій.

Враховуючи встановлені обставини справи, суд приходить до висновку про те, що відповідачем не дотримано норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, що передбачений статтею 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», а тому наявні підстави для нарахування позивачем адміністративно-господарських санкцій та пені.

Згідно з розрахунком суми боргу сума адміністративно-господарської санкції становить 159508,85 грн, пеня 9570,33 грн за 75 днів прострочення з 16.04.2022 по 29.06.2022. Загальна сума боргу, що підлягає стягненню, становить 169079,38 грн.

Отже, беручи до уваги вищевикладені обставини в сукупності, суд приходить до висновку про обґрунтованість адміністративного позову Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів та наявності підстав для задоволення позовних у повному обсязі.

Згідно з частиною першою статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Доказів, які б спростовували доводи позивача, відповідач суду не надав.

Докази, які б підтверджували сплату боргу на момент вирішення спору, у справі відсутні, що, за висновками суду, є підставою для його стягнення у судового порядку.

Відповідно до частини першої статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У відповідності до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки» (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy № 33202/96).

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 22.01.2021 (справа № 420/4262/19).

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Згідно з ч. 2 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.

Оскільки у цій справі не залучалися свідки та не проводилися експертизи, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 6, 72-77, 241-246, 250, 255 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю «МІЖНАРОДНА БУРГЕР ГРУПА» про стягнення адміністративного-господарської санкції та пені задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «МІЖНАРОДНА БУРГЕР ГРУПА (адреса: 01054, м. Київ, вул. Ярославів Вал, 33, оф. 46-А, ідентифікаційний код - 29796410) на користь Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів (адреса: 03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 104, ідентифікаційний код - 22869098, ел. пошта - fondkiev26@gmail.com) адміністративно-господарські санкції у розмірі 159 508,85 грн (сто п`ятдесят дев`ять тисяч п`ятсот вісім гривень 85 копійок).

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «МІЖНАРОДНА БУРГЕР ГРУПА (адреса: 01054, м. Київ, вул. Ярославів Вал, 33, оф. 46-А, ідентифікаційний код - 29796410) на користь Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів (адреса: 03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 104, ідентифікаційний код - 22869098, ел. пошта - fondkiev26@gmail.com) пеню у розмірі 9 570,53 грн (дев`ять тисяч п`ятсот сімдесят гривень 53 копійок).

Рішення, відповідно до ст. 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма часниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя К.С. Пащенко