Постанова

від 24.05.2024 по справі 640/9792/22

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 640/9792/22 Суддя (судді) суду 1-ї інст.:

Пащенко К.С.

ПОСТАНОВА

Іменем України

24 травня 2024 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача Сорочка Є.О.,

суддів Єгорової Н.М.,

Чаку Є.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «МІЖНАРОДНА БУРГЕР ГРУПА» на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 жовтня 2022 року у справі за адміністративним позовом Київського міського відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Товариства з обмеженою відповідальністю «МІЖНАРОДНА БУРГЕР ГРУПА» про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

Київське міське відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «МІЖНАРОДНА БУРГЕР ГРУПА», в якому просить стягнути з Товариство з обмеженою відповідальністю «МІЖНАРОДНА БУРГЕР ГРУПА» на користь Київського міського відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції у розмірі 159508,85 грн та пені у розмірі 9 570,53 грн, що разом складає суму у розмірі 169 079,38 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем у 2021 році не виконано вимог, передбачених Законом України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», згідно яких товариство було зобов`язане самостійно створити робочі місця та працевлаштувати на нього осіб з інвалідністю.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 жовтня 2022 року адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю. Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного з`ясування усіх фактичних обставин у справі. Вказує, що відповідачем було виконано норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, тому відсутні підстави для стягнення спірних санкцій.

Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено про безпідставність доводів апеляційної скарги, відсутність підстав для її задоволення та відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції.

Згідно п.3 ч.1 ст.311 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Так, судом першої інстанції встановлено і підтверджується матеріалами справи, що Товариство з обмеженою відповідальністю «МІЖНАРОДНА БУРГЕР ГРУПА» надало до Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів Звіт про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю за 2021 рік по формі 10-ПОІ (річна), затвердженій наказом Міністерства соціальної політики від 27.08.2020 № 591.

Згідно звіту відповідач зазначив, що середньооблікова кількість працівників і облікового складу підприємства у 2021 році становила 52 осіб, але відповідачем не працевлаштовано 1 особу з інвалідністю з 2, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні».

Позивачем розраховано суму коштів адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі 159508,85 грн.

У зв`язку з несплатою у добровільному порядку адміністративно-господарських санкцій та пені, Київське міське відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до суду з цим позовом.

Суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги виходив з того, що відповідачем не було виконано вимоги Закону №875-XII, зокрема, не створено робоче місце для осіб з інвалідністю, не подано звітність про наявність вакансій для працевлаштування осіб з інвалідністю, тобто не вжито всіх залежних від нього заходів для недопущення адміністративно-господарського правопорушення.

Колегія суддів суду апеляційної інстанції при прийнятті цієї постанови виходить з такого.

Основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні визначає Закон України від 21.03.1991№875-XII «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» (далі - Закон №875-XII), який гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами.

Статтею 17 Закону №875-XII встановлено, що з метою реалізації творчих і виробничих здібностей осіб з інвалідністю та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.

Відповідно до частини 3 статті 18 Закону №875-XII підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Частиною 1 статті 19 Закону №875-XII передбачено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Відповідно до частин 2, 3 та 5 статті 19 Закону №875-XII підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичною особою, яка використовує найману працю, осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним.

Частиною 1 статті 20 Закону №875-XII передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Приписи частини другої статті 20 вказаного Закону визначають, що порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Отже, діючим законодавством встановлюється обов`язковий для підприємств норматив робочих місць, призначених для забезпечення працевлаштування осіб з інвалідністю, а також передбачається сплата підприємствами адміністративно-господарських санкцій у разі порушення встановлених нормативів щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю.

Разом з тим, законом також передбачено випадки, у яких суб`єкт господарювання звільняється від відповідальності за вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Так, загальні засади відповідальності учасників господарський відносин, зокрема і підстави для звільнення від відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що передбачені адміністративно-господарські санкції), регламентовано главою 24 Господарського кодексу України (далі - ГК).

Відповідно до частини першої статті 218 ГК підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною другою наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Зі змісту частини другої статті 218 ГК вбачається, що вказана норма встановлює підстави для звільнення від відповідальності, як за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання (за що встановлено відповідальність у вигляді відшкодування збитків, штрафні санкції, або оперативно-господарські санкції), так і за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що встановлено відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій).

Отже, суб`єкт звільняється від відповідальності, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності (тобто від адміністративно-господарських санкцій), якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення.

За наведеного, у цій справі необхідно перевірити, чи вжив відповідач залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення, яке полягає у не забезпеченні середньооблікової чисельності працюючих інвалідів відповідно до установленого нормативу.

Так, згідно з частиною першою статті 18 Закону №875-XII забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Відповідно до частини третьої статті 18-1 Закону №875-XII Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань.

Тобто забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування здійснюється двома шляхами: безпосереднє звернення особи з інвалідністю до підприємства або звернення особи з інвалідністю до державної служби зайнятості (з подальшим її направленням на підприємство, на якому є відповідні вакансії).

Стаття 18 Закону №875-XII не встановлює правил, за якими підприємство було б зобов`язане самостійно здійснювати пошук осіб з інвалідністю для їх працевлаштування на своєму підприємстві (постанова Верховного Суду від 11.08.2021 у справі №825/1790/18).

Разом з тим, частиною третьою статті 18 вказаного Закону №875-XII чітко визначені обов`язки підприємства, що використовує найману працю: виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

За змістом частини третьої статті 50 Закону України «Про зайнятість населення» від 05.07.2012 №5067-VІ роботодавці зобов`язані, серед іншого: своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).

Отже, законодавством встановлено обов`язок роботодавця створити робочі місця для осіб з інвалідністю відповідно до нормативу та подавати інформацію про попит на робочу силу (вакансії) до територіального органу Державної служби зайнятості.

Верховний Суд у постанові від 22.10.2020 по справі № 1.380.2019.003187 наголосив на тому, що виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю роботодавцем полягає рівною мірою у виконанні ним таких активних дій: виділення та створення робочих місць; надання державній службі зайнятості інформації; звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю. Такі активні дії є обов`язком роботодавця, які мають виконуватись у належний спосіб та у строки, встановлені чинним законодавством.

Наведене дає підстави для висновку, що доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальних робочих місць, та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для них, є відповідний звіт, поданий державній службі зайнятості.

Тобто, своєчасно та в повному обсязі надавши інформацію про попит на вакансії, підприємство фактично вживає усіх залежних від нього та передбачених законом заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення

Аналогічну позицію висловив Верховний Суд у постанові від 25.07.2022 по справі №160/4187/19.

Обов`язок підприємств щомісяця подавати центрам зайнятості дані про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів був встановлений Законом України «Про зайнятість населення» від 01.03.1991 №803-XII, який втратив чинність 01.01.2013, а тому з цієї дати 01.01.2013 періодичність подання звітності не регламентована.

Натомість, форму та строки подання звіту врегульовані з прийняттям наказу Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 №316, яким затверджено форму звітності №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» та Порядок її подання (далі - Порядок № 316)

Так, згідно пунктів 3-5 вказаного Порядку, форма №3-ПН заповнюється роботодавцями та подається до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця.

Актуальність зазначених у формі №3-ПН вакансій уточнюється базовим центром зайнятості не рідше ніж двічі на місяць під час особистої зустрічі з роботодавцем, у телефонному режимі або через засоби електронного зв`язку.

Форма №3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії.

Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Підсумовуючи викладені норми, суд апеляційної інстанції зазначає, що обов`язок підприємства щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком підбирати і працевлаштовувати таких осіб на створені робочі місця. Такий обов`язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в частині першій статті 18 Закону №875-XII. Підприємство не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, якщо воно розробило необхідні заходи по створенню для них робочих місць, зокрема, створило робочі місця для таких осіб та своєчасно, достовірно, в повному обсязі проінформувало відповідні установи, але фактично не працевлаштувало інваліда з причин незалежних від нього: відсутність інвалідів, відмова інваліда від працевлаштування на підприємство, бездіяльність державних установ, які повинні сприяти працевлаштуванню інвалідів.

Суд першої інстанції виходив з того, що у матеріалах справи відсутні докази, що відповідачем виконано норматив по працевлаштуванню інвалідів у 2021 році та не підтверджено жодними доказами, що ним вживались будь-які необхідні заходи по створенню робочих місць та працевлаштуванню інвалідів, що, у свою чергу, може слугувати підставою для накладення адміністративно-господарських санкцій.

Разом із тим, відповідач надав до Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів Звіт про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю за 2021 рік по формі Ю-ПОІ (річна), затвердженій наказом Міністерства соціальної політики від 27.08.2020 №591.

Згідно якого середньооблікова кількість працівників і облікового складу підприємства відповідача у 2021 році становила 52 особи, але відповідачем не працевлаштовано 1 особу з інвалідністю з 2, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні»

Натомість, відповідач виділяв та створював у 2021 році робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, про що регулярно з липня 2021 року подавав до районної філії Київського міського центру зайнятості відповідні форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», де відображена наявність попиту ТОВ «МІЖНАРОДНА БУРГЕР ГРУПА» у претендентах на посаду «Молодший працівник закладу ресторанного господарства» з вказівкою на категорію громадян «Інваліди, які не досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», а саме: в липні 2021 року, листопаді 2021.

Крім того, відповідач розміщав відповідні платні вакансії на посаду «Працівник закладу ресторанного господарства» із відміткою «готовність взяти на роботу людину з інвалідністю» на порталі work.ua - постачальник послуг ТОВ «ВОРК УКРАЇНА». Доказами, що підтверджують ці відомості є лист від ТОВ «ВОРК УКРАЇНА» від 13.02.2023 та платіжні доручення від відповідача на ТОВ «ВОРК УКРАЇНА» здійснені протягом 2021 року.

Відповідач розміщав відповідні платні вакансії на посаду «Працівник закладу ресторанного господарства» із відміткою «готовність взяти на роботу людину з інвалідністю» на порталі robota.ua - постачальник послуг ТОВ «РОБОТА ІНТЕРНЕШНЛ». Доказами, що підтверджують ці відомості є лист від ТОВ «РОБОТА ІНТЕРНЕШНЛ» від 13.02.2023 та акти наданих послуг, підписані між ТОВ «РОБОТА ІНТЕРНЕШНЛ» та Відповідачем.

Позивачем не надано доказів того, що до відповідача самостійно зверталися особи з інвалідністю та/або відповідач відмовляв у працевлаштуванні особам з інвалідністю.

Копія звітності Форми 3-ПН з відмітками про отримання, листа ТОВ «ВОРК Україна», копії платіжних доручень наявні в матеріалах справи, листа ТОВ «РОБОТА ІНТЕРНЕШНЛ», копії актів наданих послуг (т.1 а.с. 62-77).

Крім того, у зв`язку з виявленням технічної помилки, яка була допущена апелянтом під час занесення облікових даних щодо працевлаштованих осіб у бухгалтерську програму апелянта, що спричинило формування звіту про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю за 2021 рік по формі 10-ПОІ (річна), затвердженій наказом Міністерства соціальної політики від 27.08.2020 № 591 без врахування даних по працевлаштуванню другої особи з інвалідністю, яка фактично була працевлаштована апелянтом з 10.02.2021 року, виникла необхідність у поданні додаткових доказів, що підтверджують виконання апелянтом нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2021 році згідно вимог ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні».

Так, враховуючи середньооблікову кількість штатних працівників облікового складу ТОВ «МІЖНАРОДНА БУРГЕР ГРУПА» за 2021 рік - 52 особи, норматив працевлаштування осіб з інвалідністю становив - 2 особи з інвалідністю, з яких фактично і працювало 2 (дві) особи з інвалідністю, однак через допущену технічну помилку 1 (одну) особу інвалідністю ( ОСОБА_1 ) не було відображено у звіті, що і зумовило звернення Київського міського відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю з позовом про стягнення адміністративно-господарських санкцій.

Разом з тим, у ТОВ «МІЖНАРОДНА БУРГЕР ГРУПА» наявні всі документи, що підтверджують виконання останнім нормативну кількості місць щодо працевлаштуванню осіб з інвалідністю у 2021 році, а саме: накази про прийняття на роботу двох осіб з інвалідністю за основним місцем роботи ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , довідки до акту огляду МСЕК, індивідуальні програми реабілітації вказаних осіб з інвалідністю.

Окрім того, з огляду на виявлену технічну помилку в облікових даних працевлаштованої особи з інвалідністю - ОСОБА_1 лише в травні 2023 року, апелянтом були подані уточнюючі податкові розрахунки сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь працівника ТОВ «Міжнародна Бургер Група» - ОСОБА_1 і сум утриманих з нього податку, а також сум нарахованого єдиного внеску за 2021 рік (за І-IV квартали) з доказами їх направлення та прийняття Пенсійним фондом України (далі також - уточнюючі податкові розрахунки).

Подання вищевказаних уточнюючих податкових розрахунків зумовлено тим, що згідно вимог ч. 13 ст. 8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок для підприємств, установ і організацій, фізичних осіб - підприємців, у тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування, в яких працюють особи з інвалідністю, встановлюється у розмірі 8,41 відсотка визначеної пунктом 1 частини першої статті 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску для працюючих осіб з інвалідністю, а не 22 відсотки, як це передбачено ч. 5 ст. 8 вказаного Закону для всіх інших підприємства-роботодавців, і який (22%) сплачував апелянт, у зв`язку з помилкою у відображенні облікових даних.

Отже, враховуючи виявлення апелянтом допущеної технічної помилки лише станом на травень 2023 року (що підтверджується датою подання уточнюючих податкових розрахунків до ГУ ДПС у м. Києві та прийнятих Пенсійним фондом України), тобто на етапі апеляційного оскарження рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 жовтня 2022 р. у справі № 640/9792/22, а також те, що апелянт не приймав участь під час розгляду справи у суді першої інстанції через необізнаність про наявність такої судової справи відносно нього.

Жодних доказів того, що відповідачем не виділено та не створено робоче місце для працевлаштування особи з інвалідністю позивачем не надано та не доведено факту протиправної відмови у працевлаштуванні особи з інвалідністю з боку підприємства.

Крім того, протягом 2021 року районні центри зайнятості не направляли до відповідача для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Таким чином, відповідач вживав залежні від нього та передбачені законодавством заходи для забезпечення чисельності працюючих осіб з інвалідністю установленим нормативам, тобто вживав заходів для недопущення правопорушення. Також, матеріали справи не містять докази безпідставної відмови інвалідам, які самостійно зверталися до відповідача з метою працевлаштування.

Достовірність наведених фактів та наданих відповідачем документів, на яких ґрунтуються такі факти, позивач не спростував.

Враховуючи наведене, судова колегія приходить до висновку про необхідність скасування рішення суду першої інстанції та відмовити у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 КАС.

Відповідно до пункту другого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

За змістом частини першої статті 317 КАС підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Оскільки судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права, то оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню.

Згідно частин першої, шостої статті 139 КАС при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки за подання апеляційної скарги відповідачем був сплачений судовий збір у розмірі 3804,29 грн, то наведені кошти підлягають стягненню за рахунок позивача в порядку їх розподілу.

Керуючись ст.ст. 242, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «МІЖНАРОДНА БУРГЕР ГРУПА» - задовольнити.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 жовтня 2022 року - скасувати та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову Київського міського відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю - відмовити.

Присудити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «МІЖНАРОДНА БУРГЕР ГРУПА» (01054, м. Київ, вул. Ярославів Вал, 33, оф.46А, код ЄДРПОУ 39796410) за рахунок бюджетних асигнувань Київського міського відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 104, код ЄДРПОУ 22869098) сплачений судовий збір у розмірі 3804,29 грн (три тисячі вісімсот чотири гривні 29 коп.).

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. В інших випадках постанова не підлягає касаційному оскарженню.

Суддя-доповідач Є.О. Сорочко

Суддя Н.М. Єгорова

Суддя Є.В. Чаку