Рішення

від 27.10.2022 по справі 640/2003/20

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 жовтня 2022 року м. Київ № 640/2003/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Чудак О.М., за участю секретаря судового засідання Лисун А.А., представника позивача Кривов`яза А.П., представника відповідача Осадчого О.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Толока М" до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

установив:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Толока М" звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 25.07.2019 №00009831402 та №00009841402.

В обґрунтування позовних вимог з урахуванням відповіді на відзив зазначено, що спірні податкові повідомлення-рішення від 25.07.2019 №00009831402 та №00009841402 прийняті на підставі необґрунтованих висновків акту від 21.06.2019 №398/26-15-14-02-06/31922612 щодо нереальності господарських операцій між ТОВ "Толока М" та ТОВ «ЖИТЛОБУДМОНТАЖ» (попередня назва ТОВ «Будівельна компанія «Алькор») у липні 2016 року.

Позивач стверджує, що господарські операції між ТОВ "Толока М" та ТОВ «ЖИТЛОБУДМОНТАЖ» реальні, підтверджуються всіма необхідними та належним чином оформленими первинними документами, які дають можливість встановити реальність здійснених господарських операцій та фактичне придбання виконання робіт (надання послуг), чим спростовується висновок податкового органу про порушення позивачем, як добросовісним платником, положень податкового законодавства.

Позивач наголошує, що висновки акту перевірки ґрунтуються на припущеннях контролюючого органу. При цьому, фактичне виконання ТОВ «ЖИТЛОБУДМОНТАЖ» робіт для ТОВ "Толока М" підтверджується також прийняттям таких робіт замовником ТОВ "Толока М".

Посилання відповідача на пояснення директора ТОВ «ЖИТЛОБУДМОНТАЖ» ОСОБА_1 про непричетність до діяльності ТОВ «ЖИТЛОБУДМОНТАЖ» не можуть слугувати доказом нереальності господарських операцій між ТОВ «ЖИТЛОБУДМОНТАЖ» та ТОВ "Толока М".

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.02.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та у справі відкрито провадження. Ухвалено здійснювати розгляд справи за спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику учасників справи.

Відповідач подав відзив на позовну заяву в якому вказав на необґрунтованість та відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Зауважив, що у ході перевірки ТОВ "Толока М" виявлено та зафіксовано в акті від 21.06.2019 №398/26-15-14-02-06/31922612 безпідставне формування позивачем податкового кредиту та витрат за наслідками документування господарських операцій із ТОВ «ЖИТЛОБУДМОНТАЖ» (попередня назва ТОВ «Будівельна компанія «Алькор») щодо яких відсутнє достатнє документальне підтвердження їх здійснення. Так, відповідач зазначає, що:

- ТОВ «ЖИТЛОБУДМОНТАЖ» внесено до реєстру суб`єктів фіктивного підприємництва ІС «Податковий блок»;

- ТОВ «ЖИТЛОБУДМОНТАЖ» не подає податкову звітність, у тому числі, яка б підтверджувала наявність ресурсів для здійснення господарської діяльності;

- по ланцюгу постачання ТОВ «ЖИТЛОБУДМОНТАЖ» не встановлено отримання послуг (робіт), надання яких задокументовано для ТОВ "Толока М";

- наявність пояснень директора ТОВ «ЖИТЛОБУДМОНТАЖ» ОСОБА_1 про непричетність до діяльності ТОВ «ЖИТЛОБУДМОНТАЖ».

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.01.2022 замінено відповідача у справі, а саме, Головне управління Державної податкової служби у місті Києві, його правонаступником - Головним управлінням Державної податкової служби у місті Києві (код ЄДРПОУ ВП 44116011). Також викликано в судове засідання свідка - директора за перевіряємий період ТОВ «ЖИТЛОБУДМОНТАЖ» (попередня назва ТОВ «Будівельна компанія «Альтор») (код 39710362) ОСОБА_1 .

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.06.2022 постановлено здійснити привід свідка - директора за перевіряємий період ТОВ «ЖИТЛОБУДМОНТАЖ» (попередня назва ТОВ «Будівельна компанія «Альтор») (код 39710362) ОСОБА_1 в Окружний адміністративний суд міста Києва у наступне судове засідання, що відбудеться в залі судового засідання №9 за адресою: м. Київ, вул. Болбочана Петра, 8, корпус 1; здійснення приводу покласти на Відділ поліції № 2 (м. Ірпінь) Бучанського районного управління поліції ГУНП в Київській області.

18.08.2022 та 20.09.2022 до суду надходили матеріали Відділу поліції № 2 (м. Ірпінь) Бучанського районного управління поліції ГУНП в Київській області згідно яких не видалось за можливе здійснити привід свідка - директора за перевіряємий період ТОВ «ЖИТЛОБУДМОНТАЖ» (попередня назва ТОВ «Будівельна компанія «Альтор») (код 39710362) ОСОБА_1 через її відсутність за місцем реєстрації і фактичного проживання та відсутністю інформації про можливе місце знаходження.

Додатково адреса уточнювалася судом і у Відділу ведення реєстру територіальної громади Втконавчого комітету Ірпінської міської ради Бучанського району Київської області, яка, згідно їх відповіді від 17.10.2022 №08.3-11/1135 співпадає.

В судовому засіданні представник позивача заявлені вимоги підтримав та просив їх задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечував.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, дійшов наступних висновків.

ГУ ДФС у місті Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ "Толока М".

За результатом вказаної перевірки складено акт від 21.06.2019 №398/26-15-14-02-06/31922612, у якому зафіксовано порушення ТОВ "Толока М" вимог:

- пункту 44.1 статті 44, пункту 188.1 статті 188, пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI (ПК України), шляхом заниження податку на додану вартість за липень 2016 року на 31 707 грн;

- пунктів 44.1, 44.2 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України, шляхом заниження податку на прибуток за 2016 рік на 28 536 грн.

Вказані висновки обґрунтовані безпідставним формуванням ТОВ "Толока М" сум податкового кредиту та витрат за наслідками документування господарських відносин з придбання будівельних робіт у ТОВ «ЖИТЛОБУДМОНТАЖ» (попередня назва ТОВ «Будівельна компанія «Альтор») у липні 2016 року.

На підставі вказаних висновків акту від 21.06.2019 №398/26-15-14-02-06/31922612 ГУ ДФС у місті Києві прийнято податкові повідомлення-рішення від 25.07.2019:

- №00009831402, яким збільшено суму податкового зобов`язання ТОВ "Толока М" з податку на додану вартість на 31 707 грн та застосовано штрафні санкції у розмірі 7 927 грн;

- №00009841402, яким збільшено суму податкового зобов`язання ТОВ "Толока М" з податку на прибуток на 28 536 грн та застосовано штрафні санкції у розмірі 7 134 грн

Вважаючи протиправними податкові повідомлення-рішення від 25.07.2019 №00009831402 та №00009841402, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України, об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансово звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригуванні шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому раз відбувається: зменшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригуванні шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то у цьому разі відбувається: збільшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Відповідно до пункту 185.1 статті 185 ПК України, об`єктом оподаткування є операції платників податку з:

а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу;

в) ввезення товарів на митну територію України;

г) вивезення товарів за межі митної території України;

е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Пунктом 188.1 статті 188 ПК України встановлено, що база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку на реалізацію суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв`язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб`єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв`язку з компенсацією вартості товарів/послуг. До складу договірної (контрактної) вартості не включаються суми неустойки (штрафів та/або пені), три проценти річних та інфляційні, що отримані платником податку внаслідок невиконання або неналежного виконання договірних зобов`язань.

Відповідно до пункту 200.1 статті 200 ПК України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно пункту 200.4 статті 200 ПК України, при від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума:

а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу;

б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету;

в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно із пунктом 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (пункт 198.2 статті 198 Податкового кодексу України).

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

В силу пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Підпунктом 44.1 статті 44 ПК України встановлено, що для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (абзац другий вищевказаної правової норми).

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-XIV (Закон №996-XIV).

Відповідно до статті 1 цього Закону господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно із частиною першою статті 9 Закону №996-ХIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові від 07.07.2022 у справі №160/3364/19 Велика Палата Верховного Суду висловила наступні висновки щодо застосування вказаних норм матеріального права.

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат, що враховуються при визначені об`єкта оподаткування, та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у власній господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат чи податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не було встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, необхідно враховувати, що відповідно до вимог частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать про те, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та сформував витрати, що враховуються при визначені об`єкта оподаткування, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 КАС України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Підтвердженням господарської операції виходячи з визначення Закону №996-ХIV є саме рух матеріальних активів та коштів між контрагентами, натомість первинна документація є відображенням такої операції.

При цьому ПК України та Закон №996-ХIV не розглядають невідповідність цивільно-правових повноважень особи на те, щоб діяти від імені юридичної особи, як самостійну підставу неналежності оформлених первинних документів, а складені нею первинні документи не позбавляють правового значення у випадку фактичного руху активів.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що господарські операції для визначення податкового кредиту та витрат, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими відповідно до вимог частини другої статті 9 Закону № 996-ХIV та пункту 2.4 Положення первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Отже, будь-який документ, виданий від імені суб`єкта господарювання (платника податків), що не був позбавлений відповідного статусу на час складення цього документа, має силу первинного документа та згідно зі статтею 44 ПК України та статтею 9 Закону №996-ХIV підтверджує дані податкового обліку суб`єкта господарювання та/або його контрагентів у тому разі, якщо цей документ містить, зокрема: достовірні дані про фактично здійснену господарську операцію та відображає її економічну суть; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Водночас інший платник податків під час використання такого документа у своєму податковому обліку повинен діяти розумно, добросовісно та з належною обачністю, а також не мати достатніх підстав для сумніву в достовірності даних, внесених до відповідного документа своїм контрагентом, у тому числі стосовно даних щодо можливих дефектів правового статусу такого контрагента, а також щодо підпису та інших засобів ідентифікації представників контрагента, які брали участь у господарській операції.

Порушення, допущені одним платником податків, за загальним правилом не впливають на права та обов`язки іншого платника податків; чинне законодавство не покладає на підприємство обов`язок збирання інформації про стан господарської діяльності та порушення підприємств-контрагентів; так само невиконання контрагентами своїх податкових обов`язків не може бути безумовним свідченням відсутності ділової мети та/або обізнаності платника податків із протиправним характером діяльності його контрагентів та відповідно недостовірності задекларованих даних податкового обліку платника податків.

Відповідно до частини восьмої статті 9 Закону № 996-ХIV відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці документи.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що відповідальність, зокрема, за недостовірність відображених у первинних документах даних покладена саме на ту особу, яка склала та підписала ці документи. Відтак кожен з учасників господарської операції відповідає лише за ті відомості, які до первинного документа вносив він сам.

Таким чином, у приписах частини восьмої статті 9 Закону №996-ХIV знайшов відображення принцип індивідуальної відповідальності платника податків.

Водночас немає жодних підстав перекладати на платника податків відповідальність за внесення до первинних документів недостовірних даних іншою особою. Інакше це буде суперечити принципу індивідуальної відповідальності та визначеним у статті 16 ПК України обов`язкам платника податків, до яких не віднесено те, що останній повинен дбати про правомірність податкового обліку контрагента.

При цьому важливо враховувати фактичну можливість платника податків усвідомлювати той факт, що від імені задекларованого в первинних документах суб`єкта господарювання діють неуповноважені особи. Мають бути наявні докази того, що законними заходами добросовісний платник податків міг перевірити правдивість відповідних первинних документів, а також мав достатні підстави, діючи з належною обачністю, для обґрунтованих сумнівів у достовірності складених іншими особами первинних документів. Інакше тлумачення норм податкового законодавства фактично перекладає обов`язок здійснення податкового контролю на самих платників податків.

Принцип індивідуальної відповідальності платника податків також застосував ЄСПЛ у рішеннях у справах «Бізнес Супорт Центр проти Болгарії», «Булвес АД проти Болгарії», «Інтерсплав проти України», визначивши, що платник податків не може нести відповідальність за зловживання свого контрагента, якщо не буде доведено залученість цього платника до таких зловживань.

Зокрема, у пунктах 70, 71 рішення у справі «Булвес АД проти Болгарії» ЄСПЛ дійшов висновків, що коли національна влада за відсутності будь-яких вказівок на пряму участь фізичної або юридичної особи у зловживаннях, пов`язаних зі сплатою ПДВ, що нараховується при низці операцій з поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення все-таки карає одержувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов`язання, за дії чи бездіяльність постачальника, який знаходився поза контролем одержувача і по відношенню до якого не було засобів відстеження і забезпечення його старанності, то влада виходить за розумні межі і порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами загальних інтересів і вимогами захисту права власності. Ураховуючи своєчасне і повне виконання компанією-заявником своїх обов`язків з декларування ПДВ, неможливості з її сторони забезпечити дотримання постачальником його обов`язків щодо декларування ПДВ і той факт, що не було ніякого шахрайства стосовно системи оподаткування, про яке компанія-заявник знала чи могла знати, Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов`язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом з пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності.

З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає, що платник податків не може бути обмежений у використанні первинного документа для цілей податкового обліку в тому разі, якщо безпосередньо він не вносив до такого документа неправдиві (недостовірні) відомості. Всі негативні наслідки, пов`язані з недостовірністю даних, зазначених у первинному документі, мають покладатися виключно на ту особу, яка їх внесла. Отже, якщо іншою особою були внесені до документа відомості щодо учасника господарської операції, який має дефекти правового статусу, то добросовісний платник податків, який скористався відповідним документом для підтвердження даних свого податкового обліку, не може зазнавати жодних негативних наслідків у тому разі, якщо інші обставини, зазначені в первинному документі, зокрема рух відповідних активів, мали місце. При цьому має враховуватися реальна можливість платника податків пересвідчитися у тому, чи були достовірними відомості, що внесені до первинного документа його контрагентом.

Велика Палата Верховного Суду також звертає увагу на те, що 23.05.2020 набрали чинності зміни до статті 112 ПК України, внесені Законом України від 16.01.2020 №466-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві» (Закон №466-IX).

Так, відповідно до пункту 112.2 статті 112 ПК України (у редакції Закону №466-IX) особа вважається винною у вчиненні правопорушення, якщо буде встановлено, що вона мала можливість для дотримання правил та норм, за порушення яких цим Кодексом передбачена відповідальність, проте не вжила достатніх заходів щодо їх дотримання. Вжиті платником податків заходи щодо дотримання правил та норм податкового законодавства вважаються достатніми, якщо контролюючий орган не доведе, що, вчиняючи певні дії або допускаючи бездіяльність, за які передбачена відповідальність, платник податків діяв нерозумно, недобросовісно та без належної обачності.

На думку Великої Палати Верховного Суду, вказані зміни до статті 112 ПК України фактично закріпили нормативно ті підходи, які й на час виникнення спірних правовідносин активно використовувалися в судовій практиці. Суди застосовували доктрини належної обачності та індивідуальної юридичної відповідальності і до прийняття Закону №466-ІХ (зокрема, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду виклав відповідні висновки в постановах від 18.12.2018 у справі № 816/1118/17, від 15.01.2019 у справі № 809/2918/13-а та від 20.10.2020 у справі № 806/705/18). При цьому Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду посилався також і на рішення ЄСПЛ «Інтерсплав проти України», у якому позиція щодо «залученості» платника податків до протиправних діянь контрагента фактично запроваджувала ту саму належну обачність, яка згодом була відображена в Законі № 466-ІХ. До того ж норма частини восьмої статті 9 Закону № 996-ХIV, у якій відображено принцип індивідуальної відповідальності платника податків за внесення недостовірних відомостей до первинних документів, існувала й на час виникнення спірних правовідносин.

Таким чином, сам собою факт використання первинних документів з недостовірними даними для підтвердження обставин здійснення господарської операції не повинен автоматично вказувати на безпідставність даних податкового обліку. Натомість контролюючий орган має довести, що платник податків, приймаючи від контрагентів та використовуючи певні документи для цілей податкового обліку, діяв нерозумно, недобросовісно або без належної обачності. А це також пов`язано з фактичною можливістю й економічною доцільністю перевірки самим платником податків достовірності відомостей, які були включені до первинних документів. Мають бути наявні докази того, що розумними заходами добросовісний платник податків міг перевірити правдивість відповідних документів, а також мав достатні підстави, діючи з належною обачністю, для обґрунтованих сумнівів у їх змісті.

Зазначені вище обставини з огляду на положення статті 90 КАС України підлягають встановленню адміністративними судами під час розгляду відповідних спорів по суті на підставі всіх належних і допустимих доказів, причому жоден з доказів не має наперед установленої сили, у тому числі будь-які дані, отримані в межах кримінальних проваджень. Ці дані підлягають ретельній перевірці безпосередньо судом, що розглядає справу, в силу офіційності з`ясування обставин справи, а також якщо платник податків обґрунтовано заперечує достовірність відповідних даних.

Стаття 205 КК України охоплювала лише дефекти створення / придбання юридичної особи і вказувала на мету діяльності - прикриття незаконної діяльності. Однак ця норма не вказувала на наслідки такої діяльності для третіх осіб - тих, які мали (свідомо чи несвідомо) господарські відносини з підприємством, створеним з метою прикриття незаконної діяльності. Наслідки для третіх осіб мають кваліфікуватися окремо за наявності відповідного складу злочину в їх діях.

Формулювання - «статус фіктивного, нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю» - не ґрунтується на чинних нормах матеріального права, оскільки статус у юридичному розумінні - це перелік прав та обов`язків певного суб`єкта. Водночас жоден нормативно-правовий акт в Україні не містив визначення статусу фіктивного підприємства.

Натомість єдина згадка про суб`єктів господарювання з ознаками фіктивності міститься у статті 55-1 «Фіктивна діяльність суб`єкта господарювання» ГК України, згідно з якою правовим наслідком фіктивної діяльності суб`єкта господарювання є припинення такого суб`єкта.

Ця стаття та інші норми чинного законодавства не містять положень про автоматичну незаконність усіх вчинених таким підприємством господарських операцій.

Водночас стаття 55-1 ГК України передбачає, що однією з ознак фіктивності є провадження фінансово-господарської діяльності без відома та згоди його засновників та призначених у законному порядку керівників.

Отже, суб`єкт господарювання з ознаками фіктивності є правосуб`єктним, незважаючи на дефекти при його створенні чи мету діяльності, а це суперечить висновкам Верховного Суду України про те, що «господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку».

За практикою ЄСПЛ, яка сформувалась з питань імперативності правил про прийняття рішення на користь платників податків, у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справа «Серков проти України», заява № 39766/05, пункт 43).

Встановлено, що між ТОВ "Толока М" та ТОВ «ЯГУАР» укладено договір підряду від 11.02.2015 №2-154СП на умовах ТОВ "Толока М" зобов`язалось виконати будівельно-монтажні роботи на будівництві житлово -офісного комплексу 4-а мкрн масиву Позняки у Дарницькому районі міста Києва, житловий будинок №6, секція «Е».

Між ТОВ "Толока М" та ТОВ «Будівельна компанія «Альтор» укладено договір підряду від 01.07.2016 №18 на умовах ТОВ «Будівельна компанія «Альтор» зобов`язалось виконати будівельно-монтажні роботи на будівництві житлово -офісного комплексу 4-а мкрн масиву Позняки у Дарницькому районі міста Києва, житловий будинок №6, секція «Е».

На виконання вказаного договору підряду від 01.07.2016 №18, ТОВ «Будівельна компанія «Альтор» у липні 2016 року виконано будівельно-монтажні роботи загальною вартістю 1 902 240,6 грн, у тому числі ПДВ 31 706,77 грн, що підтверджується актом приймання виконаних будівельних робіт за липень 2016 року №1 та довідкою про вартість виконаних будівельних робіт за липень 2016 року (форма КБ-3).

Також у матеріалах справи містять акт приймання виконаних будівельних робіт за липень 2016 року №1 та довідку про вартість виконаних будівельних робіт за липень 2016 року (форма КБ-3), які підтверджують виконання ТОВ "Толока М" будівельно-монтажних робіт загальною вартістю 2 331 115,92 грн з ПДВ.

Згідно виписок з банківського рахунку ТОВ "Толока М", позивач оплатив вартість вказаних будівельно-монтажних робіт у повному обсязі, зокрема, у серпні 2016 року у сумі 120 000 грн, у вересні 2016 року - 70 240,63 грн. ТОВ «ЯГУАР» оплачено ТОВ "Толока М" вартість вказаних будівельно-монтажних робіт.

Таким чином, суд вважає, що позивачем надано належне та достатнє документальне підтвердження вказаних господарських операцій з ТОВ «ЖИТЛОБУДМОНТАЖ» (попередня назва ТОВ «Будівельна компанія «Альтор»).

Верховний Суд у постанові від 06.02.2018 у справі №804/4940/14 зазначив, що відсутність у контрагентів позивача матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ним господарської операції та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем, оскільки зокрема залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу).

Водночас, відсутність достатніх (саме на думку контролюючого органу) матеріальних та трудових ресурсів не може беззаперечно свідчити про невиконання цими суб`єктами договірних зобов`язань.

Відсутність у контрагента добросовісного платника податку матеріальних та трудових ресурсів, не виключає можливості реального виконання таким платником господарської операції, та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем (постанова Верховного Суду від 01.10.2019 у справі №804/9072/16).

Необхідно зауважити, що залучення ресурсів для постачання товарів позивачу могло відбуватись без оформлення трудових відносин з працівниками та без укладання відповідних цивільно-правових договорів щодо придбання товарів. У такому разі може йти мова про порушення контрагентами позивача вимог законодавства при оформленні відносин з отримання певних ресурсів.

Товари, які вказані контрагенти реалізували позивачу фактично могли отримуватись ними незаконним шляхом. При цьому, суд зазначає, що зазначений розрив ланцюга постачання встановлено відповідачем в результаті аналізу баз даних податкових органів до яких позивач не має доступу, при цьому відповідачем не доведено, що позивач мав можливість дізнатись про дані обставини.

У постанові від 24.10.2019 у справі №820/7293/13-а Верховний Суд зауважив, що правовідносини контрагентів із третіми особами у ланцюгах постачання, з якими позивач не вступав у господарські відносини, на які посилається відповідач, самі по собі, за відсутності інших об`єктивних та підтверджених даних про порушення позивачем податкового законодавства, не можуть свідчити про нереальність господарських взаємовідносин, які є предметом дослідження у цій справі.

У постановах Верховного Суду від 20.02.2018 у справі №813/4931/13-а, від 06.02.2018 у справі №802/4940/14 викладену правову позицію згідно якої податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку від дотримання його контрагентом податкової дисципліни та правильності ведення ним податкового або бухгалтерського обліку.

Суд також акцентує увагу на принципі індивідуальної відповідальності за вчинене порушення (частина друга статті 61 Конституції України) за яким у разі підтвердження товарності здійснених поставок та реальності надання послуг, платник не може відповідати за порушення, допущені контрагентом, якщо не буде доведено його безпосередню участь у зловживанні цієї особи.

Посилання відповідача на наявність пояснень директора ТОВ «ЖИТЛОБУДМОНТАЖ» ОСОБА_1 про непричетність до діяльності ТОВ «ЖИТЛОБУДМОНТАЖ», враховуючи сталу практику Верховного Суду, яка підтверджена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 07.07.2022 у справі №160/3364/19, суд не може розцінювати як доказ нереальності господарських операцій позивача з ТОВ «ЖИТЛОБУДМОНТАЖ» (попередня назва ТОВ «Будівельна компанія «Альтор»).

З урахуванням наведеного суд дійшов висновку про необґрунтованість висновків від акту від 21.06.2019 №398/26-15-14-02-06/31922612 про нереальність господарських операцій між ТОВ "Толока М" та ТОВ «ЖИТЛОБУДМОНТАЖ» (попередня назва ТОВ «Будівельна компанія «Альтор»), що свідчить про протиправність та необхідність скасування податкових повідомлень-рішень від 25.07.2019 №00009831402 та №00009841402.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Такий підхід узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23.07.2002 у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та «Вуліч проти Швеції» визначив, що адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, надавши оцінку з урахуванням усіх доказів у справі в їх сукупності, враховуючи те, що відповідачем не доведено обґрунтованість висновків перевірки та правомірність оскаржуваних рішень, суд вважає, що наявні підстави для задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Частинами першою, сьомою статті 139 КАС України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Оскільки даний позов сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, підлягає задоволенню повністю, а позивачем за його подання сплачено судовий збір у розмірі 2 102 грн, то вказана сума підлягає поверненню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд

вирішив:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Толока М" задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у місті Києві від 25.07.2019 №00009831402 та №00009841402.

Стягнути з Головного управління ДПС у місті Києві за рахунок бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Толока М" судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 102 (дві тисяч сто дві) грн.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Толока М" (місцезнаходження юридичної особи: 02099, місто Київ, вулиця Російська, будинок 84, квартира 79; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 31922612).

Відповідач - Головне управління ДПС у місті Києві (місцезнаходження відокремленого підрозділу юридичної особи: 04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок 33/19; ідентифікаційний код відокремленого підрозділу юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: ВП 44116011).

Повний текст рішення складено й проголошено в судовому засіданні 27.10.2022.

Суддя О.М. Чудак