Постанова

від 26.10.2022 по справі 640/6692/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 640/6692/21 Головуючий у 1-й інстанції: Пащенко К.С.

судді: Гарник К.Ю., Іщук І.О.

Суддя-доповідач: Василенко Я.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 жовтня 2022 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Василенка Я.М.,

суддів Ганечко О.М., Кузьменка В.В.,

за участю секретаря Шляги А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.12.2021 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, Міністерства освіти і науки України про визнання протиправним та скасування розпорядження, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив:

- визнати противоправним та скасувати розпорядження Кабінету Міністрів України від 24.02.2021 № 147-р «Деякі питання реорганізації закладів освіти».

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.12.2021 у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення як таке, що прийняте із порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

В судове засідання сторони не з`явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, у зв`язку із чим, колегія суддів, на підставі ч. 13 ст. 10, ч. 4 ст. 229, ч. 2 ст. 313 КАС України розглядає справу за їх відсутності без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до Указу Президента України від 05 листопада 2020 року № 487/2020 «Про впорядкування використання об`єктів державної власності, що перебувають в управлінні Державного управління справами», з метою впорядкування використання об`єктів державної власності, що перебувають в управлінні Державного управління справами, погоджено з пропозицією Кабінету Міністрів України та Державного управління справами щодо передачі Національної академії державного управління при Президентові України (далі - Національна академія) (разом з Дніпропетровським, Львівським, Одеським, Харківським регіональними інститутами державного управління) до сфери управління Міністерства освіти і науки України.

Згідно з пунктом 3 зазначеного Указу Президента України зобов`язано Кабінет Міністрів України забезпечити:

- збереження наукового, науково-педагогічного, педагогічного, освітнього потенціалу Національної академії державного управління при Президентові України, її матеріально-технічної бази;

- подальше провадження освітньої, наукової діяльності, що здійснюється Національною академією, у тому числі забезпечення організації освітнього процесу, наукових досліджень та іншої діяльності, що здійснюється Академією, а також продовження навчання здобувачами вищої освіти та іншими особами, які навчаються у Національній академії державного управління при Президентові України.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 29.12.2020 № 1667 «Про передачу цілісних майнових комплексів державних закладів освіти до сфери управлення Міністерства освіти і науки України» вирішено передати цілісні майнові комплекси державних закладів освіти з управління Державного управління справами до сфери управління Міністерства освіти і науки за переліком згідно з додатком.

У додатку передбачено Перелік цілісних майнових комплексів державних закладів освіти, що передаються до сфери управління Міністерства освіти і науки, а саме:

- Національна академія державного управління при Президентові України (ідентифікацій код 23696843);

- Дніпропетровський регіональний інститут державного управління Національної академії державного управління при Президентові України (ідентифікацій код 25006848);

- Львівський регіональний інститут державного управління Національної академії державного управління при Президентові України (ідентифікаційний код 23884645);

- Одеський регіональний інститут державного управління Національної академії державного управління при Президентові України (ідентифікаційний код 23213365);

- Харківський регіональний інститут державного управління Національної академії державного управління при Президентові України (ідентифікаційний код 23322597).

Наведене відображено у статуті Національної академії державного управління при Президентові України у редакції наказу Міністерства освіти і науки України від 27.01.2021 № 107, відповідно до пункту 1.4. якого Національна академія є юридичною особою публічного права, утворена у формі державної установи, фінансується за рахунок коштів державного бюджету і належить до сфери управління Міністерства освіти і науки України.

Разом з тим, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 24 лютого 2021 року № 147-р «Деякі питання реорганізації закладів освіти» (далі - розпорядження КМУ № 147-р) погоджено пропозицію МОН щодо реорганізації шляхом приєднання:

- до Київського національного університету імені Тараса Шевченка (код згідно з ЄДРПОУ 02070944) Національної академії державного управління при Президентові України (м. Київ, код згідно з ЄДРПОУ 23696843);

- до Національного технічного університету «Дніпровська політехніка» (код згідно з ЄДРПОУ 02070743) Дніпропетровського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України (код згідно з ЄДРПОУ 25006848);

- до Національного університету «Львівська політехніка» (код згідно з ЄДРПОУ 02071010) Львівського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України (код згідно з ЄДРПОУ 23884645);

- до Державного університету «Одеська політехніка» (код згідно з ЄДРПОУ 43861328) Одеського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України (код згідно з ЄДРПОУ 23213365);

- до Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна (код згідно з ЄДРПОУ 02071205) Харківського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України (код згідно з ЄДРПОУ 23322597).

Взято до відома, що здобувачі вищої освіти та інші особи, які навчаються в Академії (у тому числі структурних підрозділах) продовжують навчання за обраними спеціальностями та джерелами фінансування.

З пояснювальної записки до проекту розпорядження Кабінету Міністрів України «Деякі питання реорганізації закладів освіти» (вих. № 1/10-782 від 22.02.2021 Міністерство світи і науки України) вбачається, що проект розпорядження Кабінету Міністрів України розроблено з метою оптимізації структури закладів вищої освіти, поліпшення рівня підготовки та підвищення кваліфікації державних службовців і фахівців місцевого самоврядування в умовах децентралізації.

При цьому, в умовах стратегічного розвитку вищої освіти важливим є модернізація мережі закладів вищої освіти. Постає питання щодо створення потужних університетів з метою задоволення потреб регіонального ринку праці у відповідних фахівцях та покращення конкурентних можливостей здобуття якісної освіти.

Відповідно до глави 7 Цивільного кодексу України, статей 32, 40, 42, 44, 492 Кодексу законів про працю України, статті 31 Закону України «Про вищу освіту», законів України «Про управління об`єктами державної власності», «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», розпорядження Кабінету Міністрів України від 24 лютого 2021 р. № 147-р «Деякі питання реорганізації закладів освіти» Міністерством освіти і науки видано наказ від 16.03.2021 № 316 «Про реорганізацію закладів освіти», яким створено Комісії з реорганізації зазначених закладів освіти, а також визначено необхідний перелік та послідовність заходів для реорганізації Національної академії державного управління при Президентові України та Дніпропетровського, Львівського, Одеського, Харківського регіональних інститутів шляхом приєднання їх як структурних підрозділів відповідно до Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Національного технічного університету «Дніпровська політехніка», Національного університету «Львівська політехніка», Державного університету «Одеська політехніка», Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна.

Наказом від 16.03.2021 № 316 «Про реорганізацію закладів освіти» установлено, що Київський національний університет імені Тараса Шевченка є правонаступником всього майна, прав та обов`язків Національної академії державного управління при Президентові України та використовує у своїй діяльності ліцензії на надання освітніх послуг, видані цьому закладу освіти до переоформлення ліцензії в установленому законодавством порядку.

Разом з тим, здобувачі вищої освіти та інші особи, які навчаються в Національній академії державного управління при Президентові України, продовжують навчання у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за обраними спеціальностями та джерелами фінансування.

Водночас, підпунктом 4 пункту 8 вищезазначеного наказу, комісіям наказано попередити в установленому порядку працівників відповідно Національної академії державного управління при Президентові України, Дніпропетровського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України, Одеського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України, Харківського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України та Львівського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України про реорганізацію та забезпечити дотримання їх трудових прав та соціальних гарантій у порядку, визначеному законодавством України.

Відповідно до пункту 9 вищезазначеного наказу Міністерства освіти і науки України, наказано керівникам Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Національного технічного університету «Дніпровська політехніка», державного університету «Одеська політехніка», Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна, Національного університету «Львівська політехніка» відповідно забезпечити:

- подання на затвердження Міністерству освіти і науки України статуту закладу вищої освіти;

- затвердження структури, штатного розпису закладу вищої освіти в установленому законодавством порядку;

- подання документів на переоформлення сертифікатів про акредитацію спеціальностей (освітніх програм) та ліцензії на провадження освітньої діяльності із урахуванням сертифікатів про акредитацію та ліцензій реорганізованих закладів вищої освіти.

Згідно з пунктом 10 вищезазначеного наказу Міністерства освіти і науки України, Департаменту фінансування державних і загальнодержавних видатків, управлінню бухгалтерського обліку та звітності забезпечити фінансування Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Національного технічного університету «Дніпровська політехніка», Державного університету «Одеська політехніка», Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна, Національного університету «Львівська політехніка» з урахуванням бюджетних асигнувань, затверджених відповідно для Національної академії державного управління при Президентові України, Дніпропетровського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України, Одеського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України, Харківського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України та Львівського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України в установленому законодавством порядку.

На час розгляду справи в суді першої та апеляційної інстанцій юридична особа - Національна академія державного управління при Президентові України (ідентифікаційний код 23696843) перебуває у стані припинення.

Як вірно було встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 станом на 14.02.2020 працював у Національній академії державного управління при Президентові України з 26.05.2010. З 14.01.2019 на посаді завідувача сектору забезпечення якості наукових досліджень відділу організації підготовки науково-педагогічних кадрів Інституту публічного управління та адміністрування.

Позивач, не погоджуючись з положеннями розпорядження Кабінету Міністрів України від 24 лютого 2021 року № 147-р «Деякі питання реорганізації закладів освіти», з метою захисту своїх трудових прав та інтересів звернувся до суду першої інстанції з даним адміністративним позовом.

Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що у справах щодо оскарження рішення дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень суд не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, передбаченими КАС України. Також, суд першої інстанції зазначив, що позивач не є учасником матеріальних правовідносин з приводу яких прийнято відповідне розпорядження, а докази безпосереднього та реального порушення прав та інтересів позивача відсутні.

Апелянт у своїй скарзі зазначає, що оскаржуване рішення прийнято судом першої інстанції з ненаданням належної оцінки нормам чинного законодавства, що призвело до прийняття невірного рішення.

Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянта безпідставними, враховуючи наступне.

Відповідно до положень частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 113 Конституції України Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади.

Статтею 117 Конституції України визначено, що Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов`язковими до виконання. Акти Кабінету Міністрів України підписує Прем`єр-міністр України. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади підлягають реєстрації в порядку, встановленому законом.

Повноваження Кабінету Міністрів України у спірних правовідносинах, зокрема, регламентовано Законом України від 27.02.2014 № 794-VII «Про Кабінет Міністрів України» (із змінами і доповненнями) (далі по тексту- Закон №794 VII), Законом України «Про вищу освіту» (далі також - Закон № 1556-VII), Регламентом Кабінету Міністрів України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 18.07.2007 № 950 (далі також - Регламент).

Відповідно до ч. 1 ст. 1 та ст. 4 Закону України «Про Кабінет Міністрів України», Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади, що у своїй діяльності керується Конституцією і законами України, актами Президента України.

Стаття 20 «Про Кабінет Міністрів України» визначає повноваження Кабінету Міністрів України зокрема в сфері охорони здоров`я, санітарно-епідемічного благополуччя, охорони материнства та дитинства, освіти, фізичної культури і доступність для громадян послуг медичних, освітніх та фізкультурно-оздоровчих закладів.

Згідно з частиною першою статті 51 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України приймаються на засіданнях Кабінету Міністрів України шляхом голосування більшістю голосів від посадового складу Кабінету Міністрів України, визначеного відповідно до статті 6 цього Закону. Якщо проект рішення отримав підтримку рівно половини посадового складу Кабінету Міністрів України і за цей проект проголосував Прем`єр-міністр України, рішення вважається прийнятим.

Згідно ст. 49 Закону Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов`язкові для виконання акти - постанови і розпорядження.

Акти Кабінету Міністрів України з організаційно-розпорядчих та інших поточних питань видаються у формі розпоряджень Кабінету Міністрів України.

Згідно з частиною першою статті 104, частиною першою статті 106 Цивільного кодексу України, юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників.

Злиття, приєднання, поділ та перетворення юридичної особи здійснюються за рішенням його учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, а у випадках, передбачених законом, - за рішенням суду або відповідних органів державної влади

Крім того, статтями 1, 3, 5 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» передбачено, що управління об`єктами державної власності - здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб`єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об`єктів, пов`язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.

Об`єктами управління державної власності є зокрема майно, яке передане державним комерційним підприємствам (далі - державні підприємства), установам та організаціям.

Кабінет Міністрів України є суб`єктом управління, що визначає об`єкти управління державної власності, стосовно яких виконує функції з управління, а також об`єкти управління державної власності, повноваження з управління якими передаються іншим суб`єктам управління, визначеним цим Законом.

Відповідно до частини першої статті 24 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» Кабінет Міністрів України в межах коштів, передбачених у Державному бюджеті України, може утворювати, реорганізовувати та ліквідовувати відповідно до закону державні господарські об`єднання, підприємства, установи та організації, зокрема для здійснення окремих функцій з управління об`єктами державної власності. Кабінет Міністрів України затверджує положення та статути державних господарських об`єднань, підприємств, установ та організацій, розмір асигнувань на їх утримання і граничну чисельність працівників, призначає на посаду та звільняє з посади їх керівників і заступників керівників, застосовує до них заходи дисциплінарної відповідальності.

Спеціальним законом, у спірних правовідносинах, який встановлює основні правові, організаційні, фінансові засади функціонування системи вищої освіти є Закон України «Про вищу освіту» (далі - Закон № 1556-VII).

Стаття 31 Закону України «Про вищу освіту» визначає повноваження Кабінету Міністрів України щодо утворення, реорганізація та ліквідація закладу вищої освіти.

Відповідно до ч. 6 ст. 26 Закону України «Про освіту» засновник закладу освіти зобов`язаний у разі реорганізації чи ліквідації закладу освіти забезпечити здобувачам освіти можливість продовжити навчання на відповідному рівні освіти.

Відповідно до п. 1 ч. 1 вказаної статті Закону України «Про освіту» рішення про утворення, реорганізацію (злиття, приєднання, поділ, перетворення) чи ліквідацію закладу вищої освіти для закладів державної форми власності приймаються Кабінетом Міністрів України.

Також ч. 2 ст. 31 Закону України «Про вищу освіту», передбачено, що реорганізація чи ліквідація закладу вищої освіти не повинна порушувати права та інтереси осіб, які навчаються у цьому закладі вищої освіти. Обов`язок щодо вирішення всіх питань продовження безперервного здобуття вищої освіти такими особами покладається на засновника (засновників) закладу вищої освіти.

Як вірно було встановлено судом першої інстанції, відповідачем прийнято розпорядження від 24.02.2021 № 147-р «Деякі питання реорганізації закладів освіти» за обставин віднесення Національної академії державного управління при Президентові України до сфери управління Міністерства освіти і науки України, що визначено указом Президента України від 05.11.2020 № 487/2020 «Про впорядкування використання об`єктів державної власності, що перебувають в управлінні Державного управління справами».

При цьому, Кабінетом Міністрів України у межах оскаржуваного розпорядження прийнято рішення про реорганізацію Національної академії державного управління при Президентові України та регіональних інститутів; з урахуванням інтересів здобувачів вищої освіти та інших осіб, які навчаються в Національній академії, забезпечено можливість продовження навчання за обраними спеціальностями та джерелами фінансування в навчальних закладах - правонаступниках; а також доручено Міністерству освіти і науки здійснити в установленому порядку заходи, пов`язані з реорганізацією закладів освіти.

Колегія суддів вважає, що наведене у сукупності не суперечить положенням Указу Президента України від 05.11.2020№ 487/2020 «Про впорядкування використання об`єктів державної власності, що перебувають в управлінні Державного управління справами» та не зумовлює втрати наукового, науково-педагогічного, педагогічного і освітнього потенціалу та матеріально-технічної бази.

Реалізація суб`єктами владних повноважень своїх повноважень, які є законодавчо визначеними, здійснюється в межах відповідної законної дискреції.

У свою чергу, під дискреційними повноваженнями слід розуміти надання органу або посадовій особі повноважень діяти на власний розсуд в межах закону. Зокрема, дискреційні повноваження полягають у тому, що суб`єкт владних повноважень може обирати у конкретній ситуації альтернативне рішення, яке є законним.

Дискреційні повноваження - це комплекс прав і зобов`язань представників влади як на державному, так і на регіональному рівнях, у тому числі представників суспільства, яких уповноважили діяти від імені держави чи будь-якого органу місцевого самоврядування, що мають можливість надати повного або часткового визначення і змісту, і виду прийнятого управлінського рішення.

Відповідно до приписів Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №R (80) 2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Відповідно до процесуального закону суд уповноважений давати правову оцінку обставинам під час розгляду та вирішення конкретної справи. Тому, у випадку неприйняття суб`єктом владних повноважень відповідного рішення по суті поставленого питання, суд має надати рішенню правову оцінку та зобов`язати такого суб`єкта прийняти необхідне рішення.

З огляду на положення КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесенні до компетенції цього органу.

Отже, адміністративний суд, у справах щодо оскарження рішення дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення), передбаченим КАС України критеріям, не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за такими критеріями.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 13.02.2018 у справі № 361/7567/15-а (провадження № К/9901/4582/18), від 07.03.2018 у справі № 569/15527/16-а (провадження № К/9901/1323/17).

Таким чином, приймаючи оскаржуване розпорядження, Кабінет Міністрів України діяв у межах повноважень та законної дискреції.

Доводи апелянта про звуження функцій Національної академії державного управління при Президентові України при її реорганізації не беруться колегією суддів до уваги, оскільки належними та достатніми доказами не підтверджуються.

Не беруться колегією суддів до уваги і посилання апелянта на примусове звільнення трудового колективу, зокрема, наукових та науково-педагогічних працівників, оскільки це є припущенням та не ґрунтується на положеннях указу Президента України та оскаржуваного розпорядження.

Також, колегія суддів вважає за необхідне зауважити про наступне.

Згідно з частинами 2, 6 статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Як розтлумачено рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянки ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення частини 2 статті 55 Конституції України та статті 248-2 Цивільного процесуального кодексу України (справа громадянки ОСОБА_2 щодо права на оскарження в суді неправомірних дій посадової особи) від 25.11.1997 №6-зп "Частину другу статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що кожен, тобто громадянин України, іноземець, особа без громадянства має гарантоване державою право оскаржити в суді загальної юрисдикції рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх рішення, дія чи бездіяльність порушують або ущемляють права і свободи громадянина України, іноземця, особи без громадянства чи перешкоджають їх здійсненню, а тому потребують правового захисту в суді".

Завданням адміністративного судочинства, відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з частиною 1 статті 5, частиною 1 статті 9 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Як зазначив Конституційний Суд України у рішенні від 14.12.2011 №19-рп/2011 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень частини 2 статті 55 Конституції України, частини 2 статті 2, пункту 2 частини 3 статті 17 КАС України, частини 3 статті 110, частини 2 статті 236 Кримінально-процесуального кодексу України та конституційним поданням Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ щодо офіційного тлумачення положень статей 97, 110, 234, 236 Кримінально-процесуального кодексу України, статей 3, 4, 17 КАС України в аспекті статті 55 Конституції України (справа про оскарження бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо заяв про злочини), права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина 2 статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.

Рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин 1, 2 статті 55 Конституції України.

Крім того, у рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) від 01.12.2004 №18-рп/2004 дано визначення поняттю "охоронюваний законом інтерес", а саме, у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "право" (інтерес у вузькому розумінні цього слова), означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Системний аналіз, який провів Конституційний Суд України, свідчить, що поняття "охоронюваний законом інтерес" у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права" має один і той же зміст.

Тобто, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення.

Гарантоване статтею 55 Конституції України та конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Вищевикладені норми не дозволяють скаржитися щодо певних обставин абстрактно тільки тому, що заявники вважають, що начебто певні обставини впливають на їх правове становище.

Водночас, відповідно до частини 1 статті 2, пункту 8 частини 1 статті 4, частини 1 статті 5 КАС України предметом захисту в адміністративному судочинстві є саме порушені рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, їхніх посадових чи службових осіб права та інтереси осіб, тобто суд захищає лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин.

Тобто, право на судовий захист має лише та особа, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд установлює, чи щодо особа дійсно має місце факт порушення права, свободи чи інтересу, та це право, свобода або інтерес порушені відповідачем. При цьому, обставину дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів позивача має довести належними та допустимими доказами саме позивач.

Зі змісту наведених правових норм випливає, що судовому захисту в адміністративному судочинстві підлягає законний інтерес, який має такі ознаки:

(а) має правовий характер, тобто перебуває у сфері правового регулювання;

(б) пов`язанний з конкретним матеріальним або нематеріальним благом;

(в) є визначеним. Благо, на яке спрямоване прагнення, не може бути абстрактним або загальним. У позовній заяві особа повинна зазначити, який саме її інтерес порушено та в чому він полягає;

(г) є персоналізованим (суб`єктивним). Тобто належить конкретній особі - позивачу (на це вказує слово «її»);

(д) суб`єктом порушення позивач вважає суб`єкта владних повноважень.

Законний інтерес може бути захищено судом, якщо позивач вважає, що його законний інтерес, за захистом якого він звернувся до суду:

а) порушено (щодо протиправних діянь, які мали місце і припинилися) або

б) порушується (щодо протиправних діянь, які тривають); або

в) створюються перешкоди для його реалізації (щодо протиправних діянь, які тривають і є перешкодами для реалізації права в теперішньому або в майбутньому часі) або

г) мають місце інші ущемлення законних інтересів.

Зазначені критерії не мають застосовуватись механічно та негнучким способом. Суд повинен захищати усе розмаїття законних інтересів особи, а тому у кожній конкретній справі дослідження інтересу особи через призму наведених критеріїв буде слугувати гарантією захисту таких інтересів.

Відсутність матеріально-правової заінтересованості позивача є підставою для відмови у задоволенні позову незалежно від правомірності чи неправомірності оскарженого рішення».

До аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 20.02.2019 у справі № 522/3665/17.

Враховуючи, що оскаржуване розпорядження, як акт індивідуальної дії, стосується припинення державного навчального закладу як юридичної особи публічного права та уповноваженого органу виконавчої влади - Міністерства освіти і науки України, беручи до уваги, що позивач не є учасником матеріальних правовідносин з приводу яких прийнято відповідне розпорядження, а докази безпосереднього та реального порушення прав та інтересів позивача, в тому числі трудових, відсутні, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов до вірного висновку про те, що позивачем не доведено наявність порушення відповідачем прав, свобод та інтересів, що потребують захисту адміністративним судом шляхом визнання протиправним та скасування розпорядження Кабінету Міністрів України від 24.02.2021 № 147-р «Деякі питання реорганізації закладів освіти».

Підсумовуючи вищевикладене, за результатами розгляду апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення про відмову у задоволені позову.

При цьому, проаналізувавши вказані вище та всі інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вони не спростовують правильності висновків суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для задоволення позову та вважає, що судом першої інстанції повно встановлено фактичні обставини справи, правильно визначено норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню, з дотриманням вимог ст. 159 КАС України.

Також, аналізуючи всі доводи учасників справи, судова колегія приймає до уваги висновки ЄСПЛ, викладені в рішенні по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід.

Відповідно до ст. 6 КАС України та ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» висновки ЄСПЛ є джерелом права.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції.

Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 316 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 229, 243, 244, 250, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.12.2021 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328-331 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: Василенко Я.М.

Судді: Ганечко О.М.

Кузьменко В.В.

Повний текст постанови виготовлений 28.10.2022.