Постанова

від 31.10.2022 по справі 479/618/21

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

31.10.22

22-ц/812/778/22

Єдиний унікальний номер судової справи: 479/618/21

Провадження №22-ц/812/778/22

Постанова

Іменем України

31 жовтня 2022 року м. Миколаїв справа № 479/618/21

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого Самчишиної Н.В.,

суддів: Колосовського С.Ю., Локтіонової О.В.,

із секретарем судового засідання Лівшенком О.С.,

за участю: представника позивача ОСОБА_1 ОСОБА_2 ,

переглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Корнацьких», ОСОБА_3 про визнання договору оренди землі недійсним та скасування державної реєстрації договору оренди, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , яка подана її представником адвокатом Кравченком Олександром Сергійовичем, на рішення Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 30 червня 2022 року, ухвалене в складі головуючої - судді Репушевської О.В., повний текст судового рішення складений 09 липня 2022 року,

встановив:

В липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Корнацьких» (далі - ТОВ «Агрофірма Корнацьких»), ОСОБА_3 про визнання договору оренди землі недійсним та скасування державної реєстрації договору оренди.

Позивач зазначав, що є власником земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, з кадастровим номером 4823980400:02:000:0063 площею 5.1508 га, що розташована в межах території Багачівської сільської ради Кривоозерського району Миколаївської області.

У 2021 році він дізнався, що ним нібито 01 січня 2005 року укладено договір оренди зазначеної земельної ділянки з ТОВ «Агрофірма Корнацьких» строком на 50 років, а також вказаний договір пройшов державну реєстрацію.

Позивач стверджував, що ніколи не мав наміру укладати вищезазначений договір оренди з ТОВ «Агрофірма Корнацьких», відповідачі з такими пропозиціями до нього не зверталися, договір ним не укладався і не підписувався.

Як йому стало відомо договір оренди землі укладений від його імені за довіреністю ОСОБА_3 , яка позивачем була видана 11 жовтня 2003 року.

На думку позивача, договір оренди є неукладеним, оскільки представник не мав повноважень на підписання договору оренди 01 січня 2005 року, так як довіреність на ім`я ОСОБА_3 була видана 11 жовтня 2003 року, то відповідно до діючого на той час законодавства (ст.67 ЦК УРСР) строк її дії не міг перевищувати одного року з дня її вчинення, а тому станом на 01 січня 2005 року повірений ОСОБА_3 вже не мав жодних повноважень на укладання договору оренди земельної ділянки від імені ОСОБА_1 .

Посилаючись на викладене, позивач просив визнати недійсним договір оренди землі та скасувати державну реєстрацію цього договору оренди.

У відзиві на позовну заяву відповідач ТОВ «Агрофірма Корнацьких», заперечуючи проти позову, посилалось, як на його необґрунтованість, так і на сплив позовної давності.

Рішенням Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 30 червня 2022 року відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ТОВ «Агрофірма Корнацьких», ОСОБА_3 про визнання договору оренди землі недійсним.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що належним і ефективним способом захисту прав позивача мало бути усунення перешкод у користуванні належною йому земельною ділянкою, шляхом її витребування у ТОВ «Агрофірма Корнацьких» і як наслідок - скасування державної реєстрації спірного договору оренди цієї земельної ділянки.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , поданій його представником адвокатом Кравченком О.С., посилаючись на те, що рішення суду порушує його право власності, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Відзивів на апеляційну скаргу від відповідачів не надходило.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.

Судом першої інстанції встановлено і таке підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 на праві приватної власності належить земельна ділянка для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 5.1508 га, кадастровий номер 4823980400:02:000:0063, що розташована в межах території Багачівської сільської ради Первомайського району Миколаївської області (а.с.62-63).

01 січня 2005 року ОСОБА_3 , який діяв в інтересах ОСОБА_1 на підставі нотаріально посвідченої довіреності серія ВАР №521444, реєстраційний №8433 від 11 жовтня 2003 року, підписав із ТОВ «Агрофірма Корнацьких», договір оренди землі №179/К, площею 5.15 га, строком на 50 років з терміном закінчення 31 грудня 2054 року (а.с.124).

Вказаний договір зареєстрований в Кривоозерському райвідділі МРФ, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис за №040601700050 від 28 серпня 2006 року (а.с. 124), що підтверджується даними Відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, номер запису про інше речове право: 37707460 від 05 серпня 2020 року (а.с.61).

Судом встановлено, що нотаріально посвідчена довіреність серії ВАР №521444(реєстраційний №8433) від 11 жовтня 2003 року, видана ОСОБА_1 на представлення його інтересів ОСОБА_3 , без зазначення строку дії (а.с.131).

Згідно зі статтею 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Отже відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів).

Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Таким чином, наявність волевиявлення особи має бути обов`язкова, особа має бажати настання правових наслідків за укладеним договором, набувати права та обов`язки, що витікають із умов договору.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

За частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до частини четвертої статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Згідно статей 13, 14 Закону України «Про оренду землі» (тут і далі в редакції станом на 01 січня 2005 року) договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про оренду землі» (далі - Закон) орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки, або уповноважені ними особи.

Положеннями частини першої статті 16 Закону передбачено, що укладення договору оренди земельної ділянки із земель приватної власності здійснюється за згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку земельну ділянку.

Частиною першою статті 15 Закону визначено, що істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін.

У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Згідно змісту договору оренди від 01 січня 2005 року від імені орендодавця позивача ОСОБА_4 діяв його представник ОСОБА_3 за нотаріально посвідченою 11 жовтня 2003 року довіреністю.

Як визначено ст. 386 ЦК УРСР 1963 року, який був чинним на час видачі ОСОБА_1 довіреності, за договором доручення одна сторона (повірений) зобов`язується виконати від імені й за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії.

Повірений зобов`язаний виконати дане йому доручення відповідно до вказівок довірителя. Повірений вправі відступити від цих вказівок, якщо за обставинами справи це необхідно в інтересах довірителя і повірений не міг попередньо запитати довірителя або не одержав своєчасно відповіді на свій запит. В цьому разі повірений зобов`язаний повідомити довірителя про допущені відступи, як тільки повідомлення стало можливим ст. 388 ЦК УРСР 1963 року).

Статтею 62 ЦК УРСР 1963 року, визначено, що угода, укладена однією особою (представником) від імені другої особи (яку представляють) в силу повноваження, що ґрунтується на довіреності, законі або адміністративному акті, безпосередньо створює, змінює і припиняє цивільні права і обов`язки особи, яку представляють.

Згідно із ч. 1 ст. 67 ЦК УРСР 1963 року строк дії довіреності не може перевищувати трьох років. Якщо строк у довіреності не зазначений, вона зберігає силу протягом одного року з дня її вчинення. Посвідчена державним нотаріусом довіреність, що призначається для вчинення дій за кордоном і не містить вказівки про строк її чинності, зберігає силу до її скасування особою, яка видала довіреність.

В силу п. 1 ч. 1 ст. 69 ЦК УРСР 1963 року чинність довіреності припиняється закінченням строку довіреності.

Взявши до уваги зазначену у договорі оренди дату видачі довіреності, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що укладаючи 01 січня 2005 року від імені позивача ОСОБА_1 договір оренди землі із ТОВ «Агрофірма Корнацьких», ОСОБА_3 не був уповноважений власником цієї землі на вчинення таких дій, з огляду на припинення чинності довіреності в зв`язку із закінченням її строку, тобто не мав необхідний обсяг цивільної дієздатності на час вчинення правочину.

За такого, суд першої інстанції правильно виходив з того, що підписаний 01 січня 2005 року від імені ОСОБА_1 договір оренди землі із ТОВ «Агрофірма Корнацьких» є неукладеним, оскільки вчинений ОСОБА_3 без відповідних повноважень та, як наслідок, без вільного волевиявлення власника землі на його укладання та без погодження з орендарем істотних умов договору оренди.

За таких обставин також є вірним висновок суду першої інстанції про те, що за неукладеним правочином правовідносини не виникли, права та обов`язки орендарем не набуті, а тому відповідач без законних на те підстав використовує належну позивачу земельну ділянку.

Відповідно до ч. 2 ст. 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору оренди землі суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин, повно та всебічно встановив обставини справи, дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення.

Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.

Разом з тим, суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної в позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів.

Крім того, застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить, як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі права чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц).

У справі, що переглядається в апеляційному порядку ОСОБА_1 звернувся з вимогою про визнання недійсним договору оренди землі від 01 січня 2005 року, оскільки представник не мав повноважень на підписання цього договору оренди, а він ніколи не мав наміру укладати вищезазначений договір.

Суд першої інстанції правильно встановив, що спірний договір вчинений ОСОБА_3 без відповідних повноважень та, як наслідок, без вільного волевиявлення власника землі на його укладання та без погодження з орендарем істотних умов договору оренди.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими. Разом з тим, у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19), відступаючи від правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 22 квітня 2015 року у справі № 6-48цс15, про те, що спірний договір, який укладений від імені позивача, підписаний не ним, а іншою особою, тобто укладений без волевиявлення позивача, підлягає визнанню недійсним на підставі частини третьої статті 203 та частини першої статті 215 ЦК України, вказала, що правочин, який не вчинено (договір, який не укладено) не підлягає визнанню недійсним. У такому випадку власник земельної ділянки вправі захищати своє порушене право на користування земельною ділянкою, спростовуючи факт укладення ним договору оренди земельної ділянки у мотивах негаторного позову та виходячи з дійсного змісту правовідносин, які склалися у зв`язку із фактичним використанням земельної ділянки.

Ураховуючи наведене, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що ОСОБА_1 обрав неефективний спосіб захисту, а тому його позовні вимоги про визнання недійсним договору оренди землі від 01 січня 2005 року не підлягають задоволенню.

Відмова у задоволенні позову у зв`язку з обранням неефективного (неналежного) способу захисту не позбавляє позивача права заявити негаторний позов про повернення земельної ділянки.

Зазначене узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19).

З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що договір оренди землі порушує його права власності, а тому підлягає визнанню недійсним, не є слушними, у зв`язку з обранням неефективного (неналежного) способу захисту.

Разом з тим, апеляційний суд не погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог щодо скасування державної реєстрації договору оренди, з огляду на таке.

Реєстрація договору оренди ТОВ «Агрофірма Корнацьких» на вищевказану земельну ділянку, коли договір оренди ОСОБА_1 фактично не підписував, тобто цей правочин є неукладеним, не відповідає вимогам закону.

За змістом статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Загальними засадами державної реєстрації прав є, зокрема гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження.

Обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

При цьому, обраний позивачем спосіб захисту шляхом скасування державної реєстрації є ефективним, а задоволення позову в цій частині забезпечить реальне відновлення порушеного права.

На підставі викладеного, обґрунтованими є доводи апеляційної скарги про наявність правових підстав для скасування державної реєстрації договору оренди (запису про проведену державну реєстрацію). Тому, на думку колегії суддів, висновок суду першої інстанції у частині позовних вимог про скасування державної реєстрації є помилковим.

Колегія суддів вважає, що відсутні правові підстави для застосування позовної давності у справі до вимоги про скасування державної реєстрації, враховуючи наступне.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач.

Як зазначав ОСОБА_1 у позові лише у 2021 році йому стало відомо про вчинення від його імені договору оренди землі на строк 50 років, коли він отримав Інформацію з Державного реєстру речових права на нерухоме майно, тобто з моменту його ознайомлення з його змістом. Отже позивач за триваючим у часі правопорушенням, звернувся до суду із цим позовом у межах строку, встановленого статтею 257 ЦК України.

Отже, оскільки суд першої інстанції був іншої думки щодо позовних вимог про скасування державної реєстрації договору оренди та відмовив у їх задоволенні, то судове рішення в частині відмови у скасуванні державної реєстрації договору оренди ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права, а тому є усі підстави для його скасування в цій частині у відповідності до п.4 ч.1 ст.376 ЦПК України та ухвалення нового судового рішення про задоволення цих вимог.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до частин 1,13 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки позов за двома позовними вимогами немайнового характеру (908 грн.+ 908 грн.) задоволено частково, то з огляду на те, що в задоволенні однієї позовної вимоги ОСОБА_1 відмолено, то з відповідачів в дохід держави підлягає стягненню недоплачений позивачем судовий збір у розмірі 908 грн., по 454 грн. з кожного.

Також з відповідачів на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 1362 грн. по 681 грн. (2724 грн.:2 = 1362 грн. :2) з кожного за подання апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст.367,374,376,381,382 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана її представником адвокатом Кравченком Олександром Сергійовичем, задовольнити частково.

Рішення Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 30 червня 2022 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Корнацьких», ОСОБА_3 про скасування державної реєстрації договору оренди - скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення про задоволення позовних вимог.

Скасувати державну реєстрацію договору оренди землі №179/К від 01 січня 2005 року, що укладений між орендодавцем ОСОБА_1 в особі ОСОБА_3 , діючого в його інтересах на підставі довіреності посвідченої приватним нотаріусом Первомайського міського нотаріального округу Миколаївської області Цихонею В.А. та зареєстрованої в реєстрі за №8433 від 11 жовтня 2003 року, та орендарем Товариством з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Корнацьких», зареєстрованого державним реєстратором Кам`яномостівської сільської ради Первомайського району Миколаївської області Калашнік Олесею Юріївною, відносно земельної ділянки з кадастровим номером 4823980400:02:000:0063 площею 5. 1508 га., що розташована в межах території Багачівської сільської ради Кривоозерського району Миколаївської області (рішення про державну реєстрацію права та їх обтяжень, індексний номер: 53549918 від 11 серпня 2020 року).

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Корнацьких», ОСОБА_3 в дохід держави недоплачений в суді першої інстанції судовий збір у розмірі 908 грн., по 454 грн. з кожного.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Корнацьких», ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1 362 грн., по 681 грн. з кожного.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках та з підстав, передбачених ст.389 ЦПК України.

Головуючий Н.В. Самчишина

Судді: С.Ю. Колосовський

О.В. Локтіонова

Повний текст постанови складено 31 жовтня 2022 року.