Постанова

від 07.10.2022 по справі 918/303/21

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2022 року Справа № 918/303/21

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Маціщук А.В., суддя Василишин А.Р. , суддя Бучинська Г.Б.

секретар судового засідання Шилан О.С.

за участю представників сторін:

позивача - адв. Гуменюк І.П.

відповідача - адв. Романюк Н.П.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинь-Шифер"

на рішення Господарського суду Рівненської області від 17.05.2022 р. ухвалене у м. Рівному, повний текст складено 27.05.2022 р.

у справі № 918/303/21 (суддя Пашкевич І.О.)

за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинь-Шифер"

про встановлення земельного сервітуту

В С Т А Н О В И В :

Відповідно до рішення Господарського суду Рівненської області від 17.05.2022 р. у справі № 918/303/21 позов Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинь-Шифер" про встановлення земельного сервітуту задоволено. Встановлено земельний сервітут стосовно земельної ділянки кадастровий номер 5624655300:02:008:0002 для експлуатації, обслуговування, ремонту, реконструкції під`їзної залізничної колії Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинь-Шифер" з моменту набрання рішенням суду законної сили.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю "Волинь-Шифер" подало скаргу до Північно-західного апеляційного господарського суду, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Рівненської області від 17.05.2022 р. та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Волинь-Шифер» вважає, що рішення Господарського суду Рівненської області підлягає скасуванню як таке, що не ґрунтується на положеннях чинного законодавства України, та є прийнятим за неповного дослідження обставин справи і неправильної оцінки наявних у матеріалах справи доказів. Водночас, висновки суду, наведені в оскаржуваному рішенні, суперечать фактичним обставинам справи.

Вирішуючи питання про необхідність встановлення земельного сервітуту, суду належало дослідити обставини, які мають значення для даного спору.

Суд не взяв до уваги, що правова визначеність може бути досягнена і шляхом зобов`язання відповідача повернути земельну ділянку позивачу.

Тобто, в розумінні статті 401 ЦК України, потреба власника може бути задоволена іншим шляхом. Відтак, сам по собі факт закінчення строку дії договору сервітуту № Л/ПЧ-7/003 від 18.06.2014 р. та знаходження колій відповідача на частині земельної ділянки, яка перебуває у постійному користуванні позивача не є достатньою підставою для встановлення земельного сервітуту.

Зауважує на неврахуванні судом першої інстанції факту неможливості користування сервітутом. Пояснює, що у зв`язку із підписанням додаткових угод про розірвання вищенаведених договорів про обслуговування залізничної колії та пристроїв сигналізації, централізації і блокування, використання під`їзної колії стало неможливим. Зазначає про неготовність колії до експлуатації, так само як і полотна залізничної колії, яка належить АТ «Українська залізниця» та примикає до під`їзної колії Товариства та є її продовженням на ст. Здолбунів.

Доводить таким чином, що станом на дату подання позовної заяви, так і на дату прийняття оскаржуваного рішення, у відповідача відсутня навіть потенційна можливість експлуатувати під`їзну залізничну колію, а отже, й користуватись земельним сервітутом відповідно до його мети.

Вважає також, що не відповідає дійсності висновок суду, що відповідач не запропонував економічно обґрунтованої ціни відмінної від запропонованої позивачем, та не обґрунтував з яких ціноутворюючих факторів вбачається, що ціна запропонована позивачем не є економічно обґрунтованою.

Зазначає, що листом № 5 від 18.04.2019 р., який міститься у матеріалах справи підтверджується, що відповідач просив у позивача зберегти плату за користування сервітутом у розмірі визначеному додатковою угодою від 19.04.2017 р., проте отримав відмову.

Звертає увагу, що розрахунок плати за користування сервітутом позивачем надано лише із поданням відповіді на відзив. В процесі листування та перемовин, незважаючи на прохання відповідача, жодного обґрунтування плати позивачем не було надано.

Посилається на ст. 274.1, 278.1 Податкового кодексу України і стверджує, що суд необґрунтовано погодився з покладенням в основу розрахунку гранично високого розміру орендної плати (12%) також з огляду на відмінність правовідносин, які виникають між сторонами у разі укладення договору оренди та у випадку користування земельним сервітутом.

Доводить, що оскільки договором про встановлення земельного сервітуту №Л/ПЧ-7/003 від 18.06.2014 р. та додатковою угодою до нього від 19.04.2017 р. розмір плати за користування сервітутом визначався виходячи, серед іншого, з розміру ставки земельного податку, визначення плати за користування сервітутом виходячи із гранично високого розміру орендної плати не відповідає засадам добросовісності, розумності та справедливості.

Матеріалами справи підтверджується, що в листуванні відповідач надавав свою пропозицію щодо розміру плати за користування сервітутом, водночас надання протоколу розбіжностей під час судового розгляду спору законодавством не передбачено. Посилання суду на те, що відповідачем під час розгляду справи не надано іншого розрахунку та не запропоновано іншого розміру плати за користування сервітутом не скасовує обов`язку суду дослідити розрахунок позивача на предмет його обґрунтованості та відповідності засадам цивільного законодавства.

Вважає, що Порядок укладання договорів про встановлення земельних сервітутів на основі якого проводив розрахунок позивач, не є нормативно-правовим актом, а є лише внутрішнім розпорядчим документом цього акціонерного товариства, а тому може регулювати лише внутрішньогосподарські відносини позивача, та не може створювати, змінювати або припиняти права і обов`язки третіх осіб. Досліджуючи вказаний документ, суд виходив з його обов`язковості для самого позивача, однак залишив поза увагою той факт, що він не є обов`язковим для відповідача

Погоджуючись із позицією позивача щодо плати за встановлення земельного сервітуту, суд обмежився лише посиланням на відсутність пропозицій конкретної ціни з боку відповідача, так і не надавши оцінку запереченням відповідача щодо необґрунтованості розрахунку; не дослідив відповідність розрахунку позивача вимогам добросовісності, розумності, справедливості. Поклавши в основу розміру плати внутрішній розпорядчий документ позивача, суд залишив поза увагою той факт, що даний документ не є нормативно-правовим актом, а відтак, не може визначати обов`язки третіх осіб, зокрема, відповідача.

На підставі викладеного просить рішення Господарського суду Рівненської області від 17.05.2022 р. у справі № 918/303/21 скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Позивач Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" подав до суду відзив у якому зазначає, що з апеляційною скаргою не погоджується вважає її незаконною та необґрунтованою.

Щодо позиції відповідача, що позивач повинен був надати докази про неможливість використання власності без обтяження сервітутом зазначає, що у спірних правовідносинах саме власник під`їзної колії повинен був довести суду, що він може використовувати своє майно без обмеження прав у користуванні власника чи користувача земельної ділянки.

Стверджує, що відповідач відмовився повертати земельну ділянку, не вжив жодних дій щодо звільнення земельної ділянки від своїх колій натомість навмисне уникав врегулювання договірних відносин.

Щодо технічного стану під`їзної колії відповідача та станційної колії позивач пояснює, що 15 червня 2020 ТОВ "Волинь-Шифер" звернувся до виробничого структурного підрозділу "Рівненська дирекція залізничних перевезень" з проханням призначити комісію для обстеження під`їзної колії для подальшого укладення договору про подачу та забирання вагонів.

Комісією у складі працівників АТ "Укрзалізниця" та директора ТОВ "Волинь-Шифер" здійснено обстеження колій про що складено акт обстеження під`їзної колії ТОВ "Волинь-Шифер" від 03 липня 2020 року, у якому зазначено про ряд недоліків технічного стану колій відповідача та наведено ряд рекомендацій для приведення колій у належний технічний стан та зауваження по технічному утриманню.

Пояснює, що ділянка колії № 18 закрита уже після закриття під`їзної колії ТОВ "Волинь-Шифер". Дана ділянка колії використовується лише для подачі вагонів для ТОВ "Волинь-Шифер", і на даний час відкривати дану ділянку колії, коли закрита під`їзна колія немає підстав, натомість дану колію буде відкрито після приведення під`їзної колії в належний технічний стан.

Звертає увагу, що відповідач не погоджується з розміром плати за сервітут, разом з тим не запропонував свою ціну договору та не надіслав протокол розбіжностей та не надав контррозрахунок позовних вимог. У той же час жодним законодавчим актом не встановлено ні мінімального, ні максимального розміру плати за користування землею за договором сервітуту. Також законодавство не містить положень щодо залежності такої плати від нормативної грошової оцінки землі або інших кількісних показників. Тому сторони договору сервітуту визначають розмір та порядок визначення такої плати на свій розсуд. Як вірно зазначив суд першої інстанції, що Відповідач заперечує щодо сплати будь-якої ціни за сервітут, оскільки заперечує проти задоволення позову в повному обсязі, також відповідач не обґрунтував з яких ціноутворюючих факторів вбачається, що ціна запропонована позивачем не є економічно обґрунтованою.

Підсумовує, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, оскільки ґрунтуються на повному та всебічному дослідженні поданих суду доказів.

На підставі викладеного просить залишити апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинь-Шифер" без задоволення, а рішення Господарського суду Рівненської області від 17 травня 2022 р. у справі № 918/303/21 без змін.

В судовому засідання представник відповідача ТОВ "Волинь-Шифер" підтримала апеляційну скаргу, представник позивача АТ "Українська залізниця" заперечила проти задоволення апеляційної скарги.

Розглянувши апеляційну скаргу, заслухавши у судовому засіданні пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено наступне.

Згідно з Державним актом на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ № 260401 Державне територіально-галузеве об`єднання "Львівська залізниця" є постійним користувачем земельної ділянки площею 11,0120 га, яка розташована на території Квасилівської міської ради Здолбунівського району Рівненської області за кадастровим номером земельної ділянки 562465530002:0088:0002 /а.с.15 у т.1/.

06 грудня 2012 року Державним територіально-галузевим об`єднанням "Львівська залізниця" та ТОВ "Волинь-Шифер" укладено договір № Л/ПЧ-7/003 /а.с.16-20 у т.1/ про встановлення земельного сервітуту стосовно земельної ділянки площею 0,8800 га, кадастровий номер 5624655300:02:008:0002, цільове призначення - землі транспорту, правовий режим - на праві постійного користування земельною ділянкою, яка розташована на території Квасилівської селищної ради Рівненського району Рівненської області, згідно технічної документації із землеустрою щодо надання земельної ділянки (згідно договору про встановлення земельного сервітуту) в сервітутне (обмежене) користування ТОВ "Волинь-Шифер" на території Квасилівської селищної ради, яка є невід`ємною частиною цього договору (додаток 2) (п. 1.1. договору).

Відповідно до п. 2.1. - п. 2.3. договору за цим договором Державне територіально-галузеве об`єднання "Львівська залізниця" надає ТОВ "Волинь-Шифер" право земельного сервітуту на земельну ділянку згідно з пунктами 1.1. та 2.2. цього договору на постійній основі. Сторони цим погодились, що обсяг сервітутних прав ТОВ "Волинь-Шифер" включає право на: реконструкцію, проїзд, експлуатацію, обслуговування, ремонт під`їзної залізничної колії ТОВ "Волинь-Шифер", а також право входу і виходу в будь-який час, по, вздовж, упоперек та над землями під сервітутом. Сервітут не позбавляє ДТГО "Львівська залізниця" права володіння та користування земельною ділянкою під сервітутом.

Сторони домовились, що ТОВ "Волинь-Шифер" платить ДТГО "Львівська залізниця" плату за користування сервітутом у грошовій формі в розмірі - 92,20 грн., в тому числі ПДВ - 15,37 грн. щомісячно згідно розрахунку плати за земельний сервітут (додаток № 1). Оплата в розмірі 100 % вартості плати за користування земельним сервітутом здійснюється шляхом перерахування ТОВ "Волинь-Шифер" коштів на поточний рахунок сторони 1 на підставі акту виконаних робіт згідно з виставленим рахунком щомісячно до 15 числа місяця наступним за розрахунковим. ДТГО "Львівська залізниця" має право на зміну вартості користування сервітутом у разі зміни таких ціноутворюючих факторів, як розмір податків і зборів, мінімальної зарплати, індексу інфляції, про що інформує ТОВ "Волинь-Шифер" письмово (п. 3.1. п. 3.3. договору).

Згідно з п. 4.1. договору цей договір набирає чинності від дати державної реєстрації цього договору у територіальних органах Держземагенства за місцем знаходження земельної ділянки та діє на строк дії договору на експлуатацію під`їзної залізничної колії.

Відповідно до п. 8.1. - п. 8.3. договору цей договір підлягає припиненню за умов і в порядку, передбачених ст. 102 Земельного кодексу України. Зміна умов договору, його дострокове розірвання можливі за взаємною згодою сторін. Зміна умов договору і дострокове розірвання оформляється додатковою угодою до цього договору і підлягає державній реєстрації. У разі недосягнення згоди щодо змін умов договору чи його розірвання спір вирішується в судовому порядку. Сторони мають право внести зміни до цього договору в будь-який час за умови, що такі зміни буде вчинено у письмовій формі за підписами обох сторін.

Договір підписаний та скріплений печатками сторін.

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 18.06.2014 р. на підставі договору про встановлення земельного сервітуту від 06.12.2012 р. за ТОВ "Волинь-Шифер" здійснено державну реєстрацію іншого речового права (сервітуту) на вищезазначену земельну ділянку /а.с.23-24 у т.1/.

Додатковою угодою від 19.04.2017 р. /а.с.25-26 у т.1/ сторони внесли зміни до договору № Л/ПЧ-7/003, зокрема розділ 3 договору "Плата за користування сервітутом та порядок розрахунків" виклали у наступній редакції: сторони домовились, що ТОВ "Волинь-Шифер" платить ДТГО "Львівська залізниця" плату за користування сервітутом згідно щорічного протоколу договірної ціни. "Оплата в розмірі 100% річної плати за користування земельним сервітутом, а саме: в розмірі - 134,35 грн. в тому числі ПДВ - 22,39 грн. за місяць здійснюється шляхом перерахування сервітуарієм коштів на поточний рахунок землекористувача до 15 числа місяця за розрахунковим після державної реєстрації. Плата за сервітут 100 % перераховується на розрахунковий рахунок Землекористувача. Одержувач коштів підрозділ "Рівненська дистанція колії", регіональна філія "Львівська залізниця", ПАТ "Укрзалізниця".

Також умову договору щодо набрання чинності договором, строк дії договору сторони виклали у наступній редакції: "Цей договір діє з 19 квітня 2017 року по 19 квітня 2018 року включно"."

Відповідно до протоколу погодження договірної ціни від 19.04.2017 р. сторонами досягнуто погодження договірної ціни до договору про встановлення земельного сервітуту від 18.06.2014 р. № Л/ПЧ-7/003, на площу 0,8800 га. Договірна ціна складає 1612,20 грн. у тому числі 20 % ПДВ 268,70 грн. /а.с.27 у т.1/.

21 травня 2018 року додатковою угодою до договору № Л/ПЧ-7/003 від 18.06.2014 р. про встановлення земельного сервітуту /а.с.28-29 у т.1/, сторони, на підставі пункту 8.3 договору, уклали додаткову угоду про зміну розділу договору "Плата за користування сервітутом та порядок розрахунків", викласти умови в наступній редакції: «Плата за сервітут 100 % перераховується на поточний рахунок землекористувача. Одержувач коштів Виробничий підрозділ "Рівненська дистанція колії", регіональна філія "Львівська залізниця"». Всі інші умови додаткової угоди до договору № Л/ПЧ-7/003 від 18.06.2014 р. залишились без змін і сторони підтвердили свої зобов`язання.

Сторони погодили, що ця додаткова угода набирає чинності з дати державної реєстрації, а в частині розрахунків - з 1 квітня 2018 року.

Тобто з урахуванням усіх додаткових угод, укладених сторонами, строк дії договору про встановлення земельного сервітуту від 18.06.2014 р. № Л/ПЧ-7/003 закінчився 19.04.2018 р.

17.11.2020 р. Приватним нотаріусом Рівненського районного нотаріального округу Рівненської області Деренько Р.І. було внесено відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права на земельну ділянку 5624655300:02:008:0002 про припинення права сервітуту 14.11.2020 р. /а.с.31-32 у т.1/.

15.01.2019 р. ТОВ "Волинь-Шифер" звернулось до Укрзалізниці з листом № 1 у якому просило надати дозвіл на укладення договору про встановлення строкового земельного сервітуту терміном на 5 років земельних ділянок, які знаходяться в постійному користуванні АТ "Українська залізниця" для збереження матеріальних цінностей (під`їзної залізничної колії Товариства) на території Квасилівської селищної ради Рівненського району на частині земельної ділянки № 1 кадастровий номер 5624655300:02:008:0002 площа земельного сервітуту 0,8800 га. У листі зазначено, що попри те, що з 2010 року виробництво азбестоцементних листів на підприємстві припинено, обладнання демонтовано, залізнична під`їзна колія не експлуатується, але для підвищення інвестиційної привабливості підприємства товариство провело консервацію залізничної колії та постійно здійснює роботи для утримання її в робочому стані.

Одночасно Товариство просило Укрзалізницю плату за земельні ділянки, на які поширюється право земельного сервітуту встановити в розмірі, що обумовлений додатковою угодою від 19.04.2017 р. до договору про встановлення земельного сервітуту № Л/ПЧ-7/002 від 31.01.2014 р. /а.с.166 у т.1/.

18.04.2019 р. ТОВ "Волинь-Шифер" надіслало АТ «Укрзалізниця» лист № 5 аналогічного змісту /а.с. 168-169 у т.1/.

08 квітня 2019 року Укрзалізниця направила на розгляд та погодження Товариства проект договору про встановлення земельного сервітуту /а.с.167 у т.1/, і у відповідь на лист ТОВ "Волинь-Шифер" № 5 від 18.04.2019 р. Укрзалізниця не погодила запропоновану відповідачем плату за сервітут, посилаючись на те, що укладення договорів про встановлення земельних сервітутів зі сторонніми землекористувачами на землях залізничного транспорту регламентується Порядком укладення договорів про встановлення земельних сервітутів, затвердженим Правлінням АТ "Укрзалізниця" та введений в дію наказом від 26.09.2018 р. № 606, та яким передбачено фіксована плата за встановлення земельного сервітуту у розмірі 12% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, тому змінити розмір плати за встановлення земельного сервітуту не вбачається за можливе /а.с. 170 у т.1/.

26 листопада 2020 року Укрзалізниця направила лист № 113 директору Товариства із вимогою негайно повернути земельну ділянку площею 0,8800 га та підписати акт приймання передачі земельної ділянки у зв`язку із закінченням терміну дії договору сервітуту від 18.06.2014 р. № Л/ПЧ-7/003 /а.с. 92 у т.1/.

Листом від 16.12.2020 р. № 16/12 ТОВ "Волинь-Шифер" повідомило Укрзалізницю про те, що не погоджується із закінченням строку дії договору сервітуту, оскільки 21.05.2018 р. укладено додаткову угоду до договору сервітуту, і представники Укрзалізниці виставляли для підписання акти наданих послуг за договором сервітуту в тому числі - за вересень 2020 року, і товариство їх оплачувало на підставі п. 2.8.5 договору сервітуту. Крім того, товариство повідомило, що направило відповідну скаргу до Міністерства юстиції України на дії державного реєстратора з приводу неправомірності прийняття рішень приватним нотаріусом та скасування рішення про державну реєстрацію припинення земельного сервітуту /а.с.93-94 у т.1/.

10.03.2021 р. позивач листом № НГ-10/1674 від 09.03.2021 р. направив ТОВ "Волинь-шифер" проект договору про встановлення земельного сервітуту на земельній ділянці площею 0,8800 га /а.с.33-40 у т.1/.

Листом № 30/03 від 30.03.2021 р. відповідач надав відповідь, що не заперечує проти укладання договору про встановлення земельного сервітуту, однак вважає неприйнятними визначені позивачем умови договору, які покладені в основу проекту, зокрема, вважає необґрунтованою ціну договору /а.с.41 у т.1/.

Враховуючи, що земельний сервітут на умовах договору про встановлення земельного сервітуту від 18.06.2014 р. № Л/ПЧ-7/003 припинив свою дію і відповідач ухиляється від укладення нового договору, позивач звернувся до суду з позовом (з урахуванням заяви про зміну предмету позову) про встановлення земельного сервітуту стосовно земельної ділянки площею 0,8800 га, кадастровий номер: 5624655300:02:008:0002, цільове призначення - землі транспорту, правовий режим - на праві постійного користування земельною ділянкою, що знаходиться на території Квасилівської селищної ради Рівненського району Рівненської області (згідно технічної документації) строком на 5 років, оплата сервітуту - 231,26 грн. в місяць з ПДВ для експлуатації, обслуговування, ремонту, реконструкції під`їзної залізничної колії з моменту набрання рішенням суду законної сили.

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 28.07.2021 р. у справі № 918/303/21 відмовлено у задоволенні позову, оскільки суд дійшов висновку, що згідно норм глави 32 Цивільного кодексу України право вимоги про встановлення сервітуту належить особі, яка має намір користуватись чужою земельною ділянкою, до власника (постійного користувача) земельної ділянки щодо якої встановлюється земельний сервітут. Однак, у даному випадку до суду звернувся власник земельної ділянки (особа якій земельна ділянка належить на праві постійного користування) з позовом про встановлення земельного сервітуту для Відповідача у справі, який заперечує проти його встановлення.

Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 21.09.2021 р. рішення Господарського суду Рівненської області від 28.07.2021 р. залишено без змін.

Відповідно до постанови Верховного Суду від 15.12.2021 р. у даній справі касаційні скарги Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинь-Шифер" задоволено частково, постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 21.09.2021 р., додаткову постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 06.10.2021 р., рішення Господарського суду Рівненської області від 28.07.2021 р. та додаткове рішення Господарського суду Рівненської області від 11.08.2021 р. у справі № 918/303/21 скасовано, справу № 918/303/21 направлено на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

У постанові Верховного Суду зазначено, що власник (користувач) земельної ділянки має такі ж самі права на звернення до суду з позовом про встановлення земельного сервітуту, як і інша особа, яка має необхідність у використанні його земельної ділянки за умови дотримання інших умов передбачених законодавством та конкретних обставин, які спонукали його до такого звернення.

Верховний Суд звернув увагу, що при визначені способу захисту слід виходити з того, що сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду (частина перша статті 100 Земельного кодексу України, частина перша статті 402 Цивільного кодексу України). При цьому спосіб встановлення сервітуту впливає на можливість обрання способу захисту і якщо законом передбачено можливість встановлення сервітуту як договором, так і рішенням суду, то, відповідно, і способами захисту в цьому випадку можуть бути як звернення до суду з вимогою про визнання договору укладеним, так і з вимогою про встановлення сервітуту за рішенням суду.

Також Верховний Суд вказав, що за змістом ч.ч.1, 2 ст.5 ГПК України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Суд касаційної інстанції зазначив, що господарські суди попередніх інстанцій, погодившись з доводами відповідача про неможливість пред`явлення такого позову Укрзалізницею, не дослідили інші обставини, які є необхідними для встановлення сервітуту за рішенням суду що є умовою для правильного вирішення спору, у зв`язку з чим, передав справу на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Відповідно до ч. 5 ст. 310, ч.1 ст. 316 ГПК України висновки суду касаційної інстанції, у зв`язку з якими скасовано судові рішення, є обов`язковими для суду апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.

Господарський суд Рівненської області відповідно до рішення від 17.05.2022 р. у справі № 918/303/21 позов Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинь-Шифер" про встановлення земельного сервітуту задоволив. Встановив земельний сервітут стосовно земельної ділянки кадастровий номер 5624655300:02:008:0002 для експлуатації, обслуговування, ремонту, реконструкції під`їзної залізничної колії ТОВ "Волинь-Шифер" з моменту набрання рішенням суду законної сили.

Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Відповідно до ст..15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Судом установлено, що між сторонами виникли земельні правовідносини, пов`язані зі встановленням земельного сервітуту, що регулюються ЦК України та ЗК України.

Сервітут є речовим правом на чуже майно, яке полягає в обмеженому користуванні чужим майном для задоволення потреб, які не можуть бути задоволені іншим шляхом (ст. 395 ЦК України).

Згідно зі ст. 401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).

Сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки або особою, яка використовує земельну ділянку на праві емфітевзису, суперфіцію. У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту (ч. 1-3 ст. 402 ЦК України).

Нормами ч. 1-6 ст. 403 ЦК України передбачено, що сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном. Сервітут може бути встановлений на певний строк або без визначення строку. Особа, яка користується сервітутом, зобов`язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут не підлягає відчуженню. У разі встановлення земельного сервітуту для спорудження лінійного об`єкта енергетичної інфраструктури, іншого об`єкта законом або договором про встановлення земельного сервітуту може бути встановлена умова щодо переходу права земельного сервітуту до нового власника такого об`єкта при переході права власності на нього. Сервітут не позбавляє власника майна, щодо якого він встановлений, права володіння, користування та розпоряджання цим майном. Сервітут зберігає чинність у разі переходу до інших осіб права власності на майно, щодо якого він встановлений.

Відповідно до ч. 1-4 ст. 98 Земельного кодексу України право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки чи іншої заінтересованої особи на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Земельні сервітути можуть бути постійними і строковими. Строк дії земельного сервітуту, що встановлюється договором між особою, яка вимагає його встановлення, та землекористувачем, не може бути більшим за строк, на який така земельна ділянка передана у користування землекористувачу. Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею. Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.

За ч. 1, 2 ст. 100 ЗК України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (землекористувачем) земельної ділянки. Земельний сервітут підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно.

Отже, підставою встановлення сервітуту є відсутність у будь-якої особи, у тому числі і у власника майна, можливості задовольнити свої потреби іншим способом, як встановлення права користування чужим майном - сервітуту.

Верховний Суд у постанові від 15.12.2021 р. у справі № 918/303/21 зазначив, що стаття 649 ЦК України не обмежує власника земельної ділянки, відносно якої планується встановити сервітут або фактично складаються сервітутні відносини, в можливості ініціювання як укладення договору, так і у випадках, встановлених законом або за домовленістю сторін, звернутись за вирішенням спору до суду.

Речове право у вигляді сервітуту дає змогу власникові повною мірою реалізувати надані йому правомочності щодо належного цій особі майна і забезпечити його ефективне використання, а також передбачає право на задоволення немайнових інтересів інших осіб, речове право яких на чужу річ не пов`язано зі здійсненням майнових прав.

Вирішуючи питання щодо наявності підстав для встановлення земельного сервітуту, колегія суддів вважає за необхідне зазначити про таке.

Обов`язковою умовою для встановлення сервітуту є вжиття особою (позивачем), яка вимагає такого встановлення, заходів щодо встановлення сервітуту в добровільному порядку, а якщо особа до звернення до суду не вчиняла дій щодо встановлення сервітуту за домовленістю сторін (зокрема, не звернулася до іншої сторони з пропозицією про укладення договору про встановлення сервітуту), то у суду немає підстав для задоволення відповідних вимог у зв`язку з відсутністю у позивача права вимагати встановлення сервітуту за рішенням суду

Аналогічна позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.06.2019 р. у справі № 925/603/18 та від 20.09.2018 р. у справі № 918/370/17 та враховується колегією суддів відповідно до ч.6 ст.13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», ч.4 ст. 236 ГПК України.

Судом у даній справі встановлено, що позивач до звернення до суду вживав заходів щодо встановлення земельного сервітуту у добровільному порядку, зокрема, неодноразовл направляв на розгляд та погодження ТОВ "Волинь-шифер" пропозиції та проекти договорів про встановлення земельного сервітуту /а.с.167 у т.1/.

Після закінчення строку договору про встановлення земельного сервітуту від 06 грудня 2012 року № Л/ПЧ-7/003, враховуючи продовження розміщення об`єктів товариства на земельній ділянці позивача, останній звертався до відповідача, який спочатку не заперечував проти укладання договору про встановлення земельного сервітуту, однак вважав необґрунтованою ціну договору, зокрема у листі від 15.01.2019 р. вих. № 01 /а.с.166 у т.1/, від 18.04.2019 р. № 5 /а.с. 168-169 у т.1/ і в подальшому у листі № 16/12 від 16.12.2020 р. /а.с.93 у т.1/ та у відзиві на позовну заяву зазначав, що сторони фактично продовжили дію договору на невизначений строк, підтверджуючи при цьому свої зобов`язання за ним.

Разом з тим, відповідач проект договору не підписав, натомість стверджує про відсутність обґрунтування плати за встановлення сервітуту; наявність скарги на рішення приватного нотаріуса щодо державної реєстрації припинення права користування земельною ділянкою; відсутність можливості експлуатувати залізничну колію, яка знаходиться на земельній ділянці.

Судом враховано, що відповідач не заперечує розміщення свого майна на належній позивачеві земельній ділянці, та пояснює про відсутність намірів прибрати його.

Таким чином, встановлення сервітуту за рішенням суду у даному випадку є необхідним, оскільки не вирішення спору по суті призводить до існування стану правової невизначеності за якого реально існуючі відносини між суб`єктами правовідносин залишаються поза сферою правового регулювання між ними, тоді як у позивача існує необхідність врегулювати використання його земельної ділянки, яке фактично склалось між сторонами, забезпечити таке користування в найменш обтяжливий для нього спосіб, оскільки відповідач ухиляється від такого врегулювання в позасудовому (договірному) порядку. При цьому не вбачається з матеріалів справи і не доведено відповідачем, що існує можливість задовольнити потреби ТОВ "Волинь-Шифер" у користуванні земельною ділянкою Укрзалізниці в інший спосіб, ніж встановлення сервітуту за рішенням суду.

Колегія суддів враховує, що відповідно до норм ч.6 ст.21 Закону України "Про Державний земельний кадастр" та п.2 ч.1 ст.4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державній реєстрації прав підлягають речові права на нерухоме майно, похідні від права власності, зокрема право користування (сервітут); відомості про межі частини земельної ділянки, на яку поширюється право суборенди, сервітуту, вносяться до Державного земельного кадастру на підставі затвердженої технічної документації із землеустрою.

Судом на підставі матеріалів справи установлено, що відповідачем на виконання вимог ч.5 ст.186 ЗК України, ст. 55-1 Закону України "Про землеустрій", ч.6 ст.21 Закону України "Про Державний земельний кадастр" замовлено технічну документацію із землеустрою щодо надання земельної ділянки (згідно з договором про встановлення земельного сервітуту) в сервітутне (обмежене) користування ТОВ «Волинь-Шифер» на території Квасилівської селищної ради Рівненського району Рівненської області /а.с.50-56 у т.1/.

Отже, колегія суддів встановила, що заперечення відповідача не стосуються строку дії сервітуту, який просить встановити позивач, розміру земельної ділянки чи запропонованих способів її використання. Натомість відповідач заперечує стосовно плати за сервітут, пояснюючи, що плата визначена позивачем в односторонньому порядку, є надмірною та спрямованою на збагачення позивача за рахунок відповідача.

Позивач, обґрунтовуючи розмір плати за сервітут, який був зазначений у проектах договорів про встановлення земельного сервітуту на земельній ділянці площею 0,8800 га, надісланих 10.03.2021 р. відповідачеві листом № НГ-10/1674 від 09.03.2021 р., посилається на частину 3 статті 189, ст. 190, ст. 191 ГК України, ст. 11 Закону України "Про ціни та ціноутворення", відповідно до яких суб`єкти господарювання використовують у своїй діяльності вільні та державні регульовані ціни; позивач пояснює, що державне регулювання цін не розповсюджується на розмір плати за встановлення земельного сервітуту, розрахунки проводяться за вільними цінами, які визначаються позивачем самостійно та застосовуються за домовленістю сторін.

Позивачем наданий суду на підтвердження умови про плату Порядок укладання договорів про встановлення земельних сервітутів, затверджений наказом регіональної філії "Львівська залізниця" ПАТ "Укрзалізниця" від 12.11.2018 р. № 584/од, яким визначено розрахунок плати за земельну ділянку, на яку поширюється право земельного сервітуту, дана плата встановлюється для усіх користувачів земельних ділянок Укрзалізниці.

Відповідач обґрунтованих заперечень не представив. У листах від 15.01.2019 р. вих. № 01 /а.с.166 у т.1/, від 18.04.2019 р. № 5 /а.с. 168-169 у т.1/ відповідач просив Укрзалізницю плату за земельні ділянки, на які поширюється право земельного сервітуту, встановити в розмірі, який був погоджений за додатковою угодою від 19.04.2017 р. до договору про встановлення земельного сервітуту № Л/ПЧ-7/003 від 18.06.2014 р. /а.с.25-26 у т.1/.

Так, договір про встановлення земельного сервітуту № Л/ПЧ-7/003 був укладений сторонами 06.12.2012 р. (зареєстрований 18.06.2014 р.), і у додатку № 1 до договору наведений розрахунок плати за земельний сервітут на території Квасилівської селищної ради Рівненського району Рівненської області за відповідною формулою, у якій враховані наступні показники:

площа земельної ділянки на яку встановлено сервітут - 0,8800 га;

ставка земельного податку % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки за 1 кв.м. землі - 5%;

нормативна грошова оцінка земельної ділянки, з урахуванням коефіцієнту індексації станом на 01.01.2012 року - 20954,00 грн.

Відтак, плата за земельний сервітут в місяць становила 92,20 грн.

Додатковою угодою від 19.04.2017 р. до договору про встановлення земельного сервітуту №Л/ПЧ-7/002 від 31.01.2014 р. визначено плату за користування сервітутом на спірній земельній ділянці в розмірі 134,35 грн. за місяць, яка розрахована згідно з протоколом погодження договірної ціни від 19.04.2017 р., із застосуванням таких показників, як: площа земельної ділянки - 0,8800 га; нормативна грошова оцінка 31405,86 грн. та ставка - 5%.

Позивач надав розрахунок плати за встановлення земельного сервітуту Товариству на земельній ділянці Укрзалізниці на території Квасилівської селищної ради Рівненського району Рівненської області, який виконаний за формулою, наведеною у Порядку укладання договорів про встановлення земельних сервітутів, із урахуванням таких показників: площі сервітуту, нормативної грошової оцінки земельної ділянки із застосуванням граничного розміру орендної плати відповідно до підпункту 288.5.2 пункту 288.5 Податкового кодексу України, який складає 12% /а.с. 173 у т.1/. Відповідно до підпункту 288.5.2 пункту 288.5 Податкового кодексу України (в редакції станом на 04.10.2018 р.) розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки.

При цьому Порядком укладання договорів про встановлення земельних сервітутів не визначено можливості застосування іншого коефіцієнту, окрім граничного, а передбачена лише можливість перегляду розміру плати за встановлення земельного сервітуту в разі зміни таких ціноутворюючих факторів як розмір податків і зборів, зростання індексу інфляції, проведення щорічної індексації нормативної грошової оцінки, зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки або нормативної грошової оцінки площі ріллі по області.

В судовому засіданні апеляційного суду 07.10.2022 р. представник відповідача посилалася на норму ч.1 ст.274.1 Податкового кодексу України, якою передбачено, що ставка податку за земельні ділянки нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі не більше 3 відсотків від їх нормативної грошової оцінки, та зазначила, що саме такий коефіцієнт міг бути використаний при обрахунку плати за сервітут.

Такі доводи відхиляються колегією суддів, оскільки невирішеним є питання щодо розміру плати за сервітут, а не щодо податку, тоді як земельний податок сплачується саме позивачем, а не відповідачем, і тому норми податкового законодавства є обов`язковими саме для нього.

Колегія суддів враховує, що законодавством не встановлено ні мінімального, ні максимального розміру плати за користування землею за договором сервітуту, і сторони договору сервітуту можуть визначати розмір та порядок такої плати на свій розсуд.

В даному випадку фактично заперечення відповідача зводять до надмірності розміру плати за користування сервітутом, тому колегією суддів розцінюються такі заперечення як формальні та необґрунтовані.

Разом з тим, при визначенні плати за сервітут позивач керувався вимогами чинного законодавства та Порядком укладання договорів про встановлення земельних сервітутів, яким Укрзалізниця встановлює плату при укладенні договорів про встановлення земельних сервітутів для всіх користувачів.

Колегія суддів вважає, що плата за користування сервітутом у запропонованому розмірі 231,26 грн. в місяць не є надмірною та не порушує баланс інтересів з урахуванням вищенаведених чинників. Позивач належно обґрунтував позовні вимоги, надавши докази відповідно до ст.ст. 74, 76-79 ГПК України, більш переконливі, ніж заперечення відповідача.

Доводи відповідача, наведені у апеляційній скарзі та зазначені у листах відповідача до Укрзалізниці в процесі досудового врегулювання спору, що залізнична під`їзна колія не експлуатується ним ще з 2010 року, - не мають значення, оскільки належне відповідачеві майно (під`іздна колія) розміщена на належній позивачеві земельній ділянці і на вимогу останнього демонтована відповідачем не була. Враховано при цьому, що відповідач 06.12.2012 р. уклав договір про встановлення земельного сервітуту стосовно земельної ділянки площею 0, 8800 га, кадастровий номер 5624655300:02:008:0002 та в подальшому наполягав на продовженні його дії, зокрема у листах від 15.01.2019 р. та від 30.03.2021 р., посилаючись на те, що залізнична під`їзна колія не експлуатується, але для підвищення інвестиційної привабливості підприємства товариство провело консервацію залізничної колії та постійно здійснює роботи для утримання її в робочому стані /а.с.41 у т.1/.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Господарського суду Рівненської області від 17.05.2022 р. у справі № 918/303/21 ґрунтується на матеріалах справи, відповідає чинному законодавству, а тому відсутні підстави для його зміни чи скасування. Доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих висновків суду першої інстанції.

Витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги та інші судові витрати понесені при розгляді справи в суді апеляційної інстанції покладаються на скаржника згідно зі ст.129 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 276, 281 - 282 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинь-Шифер" залишити без задоволення. Рішення Господарського суду Рівненської області від 17.05.2022 р. у справі № 918/303/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку, визначеному Господарським процесуальним кодексом України.

Матеріали справи № 918/303/21 повернути Господарському суду Рівненської області.

Повний текст постанови складений 28.10.2022 р.

Головуючий суддя Маціщук А.В.

Суддя Василишин А.Р.

Суддя Бучинська Г.Б.