Ухвала

від 11.01.2023 по справі 918/303/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

11 січня 2023 року

м. Київ

cправа № 918/303/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульського Г.М. - головуючого, Багай Н.О., Рогач Л.І.,

секретар судового засідання Лихошерст І.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Волинь-Шифер»

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 07.10.2022 (колегія суддів: Маціщук А.В. - головуючий, Василишин А.Р., Бучинська Г.Б.) та рішення Господарського суду Рівненської області від 17.05.2022 (суддя Пашкевич І.О.)

за позовом Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Волинь-Шифер»

про встановлення земельного сервітуту,

за участю:

позивача: Гуменюк І.П. (адвокат)

відповідача: Романюк Х.П. (адвокат)

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. Акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця» звернулося до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Волинь - Шифер», у якому, уточнивши свої вимоги, просило встановити земельний сервітут стосовно земельної ділянки площею 0,8800 га, кадастровий номер 56:246:553:00:02:008:0002, цільове призначення - землі транспорту, правовий режим - на праві постійного користування земельною ділянкою, що знаходиться на території Квасилівської селищної ради Рівненського району Рівненської області (згідно технічної документації) строком на 5-ть років, оплата сервітуту - 231,26 грн. в місяць з ПДВ, для експлуатації, обслуговування, ремонту, реконструкції під`їзної залізничної колії відповідача з моменту набрання рішенням суду законної сили.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач своїми діями позбавляє позивача правової визначеності (встановлення чітких прав та обов`язків сторін), і, враховуючи юридичну нерозривну взаємопов`язаність позивача та відповідача (колії відповідача розташовані на земельній ділянці, яка перебуває на праві постійного користування у позивача), відмова відповідача визначити взаємні права та обов`язки шляхом укладення договору особистого земельного сервітуту є порушенням прав та охоронюваних законом інтересів позивача.

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2.1. Суди розглядали справу неодноразово.

2.2. Останнім рішенням Господарського суду Рівненської області від 17.05.2022, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 07.10.2022, позов задоволено.

2.3. Судові рішення мотивовані тим, що права та охоронюваний законом інтерес позивача є порушеним, оскільки строк попереднього договору сервітуту закінчився, але відповідач не вчиняє дій щодо повернення земельної ділянки та її звільнення, що є підставою для задоволення позову.

3. Короткий зміст касаційної скарги та позиція інших учасників справи

3.1. У касаційній скарзі, заявник просить скасувати вище вказані судові рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову.

3.2. На обґрунтування касаційної скарги заявник посилався на те, що оскаржувані судові рішення прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Заявник касаційної скарги вказує, що: апеляційний суд не врахував правового висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, який викладено у постанові Верховного Суду від 21.12.2021 у справі № 915/1253/20; відсутній висновок Верховного Суду у подібних правовідносинах щодо питання застосування статті 401 Цивільного кодексу України та статті 100 Земельного кодексу України.

4. Мотивувальна частина

4.1. Суди встановили, що згідно з Державним актом на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ № 260401 Державне територіально-галузеве об`єднання "Львівська залізниця" є постійним користувачем земельної ділянки, площею 11,0120 га, яка розташована на території Квасилівської міської ради Рівненського району Рівненської області з кадастровим номером 56:246:553:00:02:008:0002.

4.2. 06.12.2012 між Державним територіально-галузевим об`єднанням "Львівська залізниця" та відповідачем укладений договір № Л/ПЧ-7/003 (далі - договір) про встановлення земельного сервітуту стосовно земельної ділянки площею 0,8800 га, кадастровий номер 5624655300:02:008:0002, цільове призначення - землі транспорту, правовий режим - на праві постійного користування земельною ділянкою, яка розташована на території Квасилівської селищної ради Рівненського району Рівненської області, за умовами якого, відповідач отримав право земельного сервітуту на земельну ділянку на постійній основі.

4.3. Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень, 18.06.2014 на підставі договору за відповідачем здійснено державну реєстрацію право користування (сервітуту) на вище зазначену земельну ділянку.

4.4. Право користування (сервітуту) відповідача на вказану земельну ділянку було припинено 14.11.2020, про що 17.11.2020 приватним нотаріусом Рівненського районного нотаріального округу Рівненської області Деренько Р.І. було внесено відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права.

4.5. Також встановлено, що 10.03.2021 позивач направив відповідачу три примірники проектів договорів про встановлення земельного сервітуту на земельній ділянці площею 0,8800 га, на що отримав відповідь (лист № 30/03 від 30.03.2021) про те, що відповідач не заперечує проти укладання договору про встановлення земельного сервітуту, однак вважає неприйнятними, визначені позивачем умови договору, які покладені в основу проекту, а саме вважає необґрунтованою ціну договору.

4.6. Оскільки земельний сервітут встановлений договором припинив свою дію і відповідач ухиляється від укладення нового договору, позивач звернувся до суду з даним позовом.

4.7. Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

4.8. Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

4.9. Відтак згідно з пунктом 1 частини другої статті 287 вказаного Кодексу підставами касаційного оскарження судових рішень є виключно неврахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

4.10. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення з підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України суд касаційної інстанції зазначає наступне.

4.11. Проаналізувавши висновок, що викладений у постанові Верховного Суду, на який посилається скаржник у касаційній скарзі, суд вважає, що він стосується правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у цій справі, з огляду на наступне.

4.12. У справі № 915/1253/20 (постанова Верховного Суду від 21.12.2021, на яку посилається заявник у касаційній скарзі) на відміну від даної справи, що переглядається у касаційному порядку, судами розглянуто спір про врегулювання розбіжностей за договором від 01.06.2019 № 02/51 з доступу до елементів інфраструктури об`єктів АТ "Миколаївобленерго" шляхом визнання укладеною між сторонами додаткової угоди № 2 до зазначеного договору (з додатками № 1, № 2), у редакції АТ "Миколаївобленерго", викладеній в позовній заяві.

4.13. За таких обставин наведена відповідачем підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не отримала свого підтвердження під час касаційного перегляду справи, у зв`язку з чим касаційне провадження у цій частині підлягає закриттю на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК України.

4.14. Відповідач посилаючись на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статті 401 Цивільного кодексу України та статті 100 Земельного кодексу України у спірних правовідносинах в контексті того, чи має право власник (землекористувач) звертатись до суду із позовом про встановлення сервітуту щодо своєї ж земельної ділянки та таким чином зобов`язувати іншу особу (сервітуарія) до користування своєю земельною ділянкою.

4.15. Верховним Судом переглянуто у касаційному порядку судові рішення у справі № 918/302/21 за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинь-шифер" про встановлення земельного сервітуту стосовно земельної ділянки площею - 0,5750 га, кадастровий номер 5622610100:00:003:0034, цільове призначення - землі транспорту, правовий режим - на праві постійного користування земельною ділянкою, що знаходиться на території Здолбунівської міської ради Здолбунівського району Рівненської області (згідно з технічною документацією), строком на 5 років, оплата сервітуту - 19 707, 78 грн в місяць з ПДВ, для експлуатації, обслуговування, ремонту, реконструкції під`їзної колії ТОВ "Волинь-шифер" з моменту набрання рішенням суду законної сили (постанова Верховного Суду від 18.01.2022).

4.16. Тобто, Верховним Судом переглянуто у касаційному порядку судові рішення у іншій справі між тими ж сторонами, що і у справі, яка переглядається у касаційному порядку, з такими ж позовними вимогами, але щодо іншої земельної ділянки.

4.17. У вказаній вище постанові від 18.01.2022 з іншої справи № 918/302/21 з посиланням у тому числі і на статтю 401 Цивільного кодексу України та статтю 100 Земельного кодексу України Верховний Суд вказав, що зазначені норми також встановлюють коло осіб, між якими можуть виникнути сервітутні правовідносини та умови їх виникнення, без обмеження щодо того хто має право ініціювання встановлення сервітутів та звернення до суду у випадку виникнення спору з цього питання.

4.18. При цьому слід заначити, що згідно постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022, прийнятої у справі № 910/22858/17, кожна постанова Верховного Суду в силу частини третьої статті 317 ГПК України є остаточною і оскарженню не підлягає, у тому числі і така, якою судові рішення скасовано, а справу направлено на новий розгляд, а якщо в ній викладені висновки щодо застосування норми права, то такі висновки підлягають врахуванню іншими судами при вирішенні подібних спорів.

4.19. Із оскарженої у касаційному порядку постанови суду апеляційної інстанції, прийнятої у даній справі, що переглядається у касаційному порядку, вбачається, що суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до наведеного вище висновку Верховного Суду в іншій справі № 918/302/21.

4.20. Згідно з пунктом 4 частини першої статті 287 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку). Якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом.

4.21. За наведених обставин, згідно з пунктів 4, 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Волинь-Шифер».

4.22. Сплачена відповідачем сума судового збору за подання касаційної скарги в силу положень пункту 5 частини першої статті 7 Закону України "Про судовий збір" поверненню не підлягає, оскільки Верховним Судом закривається касаційне провадження, а не провадження у справі.

Керуючись статтями 240, 234, 235, 296 ГПК України,

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Волинь-Шифер» на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 07.10.2022 у справі № 918/303/21 закрити.

Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Г.М. Мачульський

Судді Н.О. Багай

Л.І. Рогач