Постанова

від 25.10.2022 по справі 904/232/22

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.10.2022 Справа № 904/232/22

м.Дніпро

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Білецької Л.М. (доповідача),

суддів: Верхогляд Т.А., Паруснікова Ю.Б.

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "МУРАД-21" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області 23.08.2022 у справі № 904/232/22 (суддя С.А. Дупляк , повне рішення складено 25.08.2022)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "МУРАД-21", м.Дніпро

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТИХА ГАВАНЬ 21", м.Дніпро

за участі третьої особи-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - ОСОБА_1 , м.Дніпро

за участі третьої особи-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Вдовіної Ліани Леонідівни, м.Дніпро

за участі третьої особи-3, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_2 , м.Дніпро

про визнання недійсними актів, скасування державної реєстрації, витребування майна,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст обставин справи і рішення суду першої інстанції.

19.01.2022 Товариство з обмеженою відповідальністю "МУРАД-21" (далі - позивач) звернулося до господарського суду з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТИХА ГАВАНЬ 21" про:

визнання недійсним та скасування акта від 07.09.2021 оцінки вартості та приймання-передачі майна, що вноситься до Статутного капіталу відповідача, посвідченого приватним нотаріусом Вдовіною Ліаною Леонідівною, Дніпровський міський нотаріальний округ, Дніпропетровська область в реєстрі за №3394, №3395;

визнання недійсним та скасування акта від 16.09.2021 приймання-передачі частки у статутному капіталі відповідача, посвідченого приватним нотаріусом Вдовіною Ліаною Леонідівною, Дніпровський міський нотаріальний округ, Дніпропетровська область в реєстрі за №3589, №3590;

скасування державної реєстрації права власності відповідача на єдиний майновий комплекс у складі з багаторічними насадженнями за адресою: АДРЕСА_1 ; з кадастровим номером земельної ділянки 1222081700:01:002:0316, відомості про складові частини об`єкта нерухомого майна: будівля КПП, 1, А; господарська будівля, 1, Б; резервуар для поливу, Е, вбиральня, Ж (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 22293951, запис про право приватної власності: 43843067, дата та час державної реєстрації: 08.09.2021 11:27:04, державний реєстратор приватний нотаріус Вдовіна Ліана Леонідівна, Дніпровський міський нотаріальний округ, Дніпропетровська область; індексний номер рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень: 60236260 від 08.09.2021);

витребування на користь позивача з володіння відповідача фруктового саду площею 63,922 га з багаторічними насадженнями, розташованого за межами с. Бикове, Криничанського району, Дніпропетровської області на земельній ділянці з кадастровим номером 1222081700:01:002:0316.

Позовні вимоги мотивовані тим, що у період часу між придбанням та внесенням частки до статутного фонду спірне майно належало на праві власності гр. ОСОБА_1 та ним не відчужувалося, а тому спірне майно зареєстроване за відповідачем без достатньої правової підстави та просить витребувати його у відповідача. Позивач стверджує, що посвідчений товарною біржею договір від 21.05.2020, на який посилаються відповідач та третя особа-3 як на підставу вибуття із власності гр. ОСОБА_1 спірного майна є нікчемним, оскільки він не посвідчений нотаріально.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області 23.08.2022 у справі № 904/232/22 у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "МУРАД-21" відмовлено у повному обсязі.

Рішення суду мотивоване тим, що у ОСОБА_1 не виникло права власності на спірне майно за договором купівлі-продажу від 30.03.2015 за №3003/15-1, оскільки його державна реєстрацію здійснена не була. Таким чином, третя особа-1 не набув права власності на фруктовий сад, і на єдиний майновий комплекс у складі з багаторічними насадженнями за адресою: АДРЕСА_1 ; з кадастровим номером земельної ділянки 1222081700:01:002:0316 і не міг внести фруктовий сад, площею 63,922 га у складі з багаторічними насадженнями, розташований за межами с. Бикове, Криничанського району Дніпропетровської області, як частку до статутного капіталу позивача, а тому позивач не набув прав на вказаний фруктовий сад і, як наслідок, відповідач не порушив інтереси позивача, за захистом яких звернувся останній.

2. Короткі узагальнені доводи апеляційної скарги.

Не погодившись з рішенням суду, ТОВ"МУРАД-21" звернулось до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить це рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити .

Апеляційна скарга мотивована наступним:

-рухоме майно не підлягає державній реєстрації;

-біржова угода купівлі-продажу майна від 21.05.2020, договір купівлі-продажу від 14.05.2010, договір купівлі-продажу від 30.03.2015 є нікчемними, оскільки з 01.01.2004 року згідно зі статтею 657 ЦК України. Отже, ОСОБА_2 , не набула права власності на єдиний майновий комплекс у складі з багаторічними насадженнями, розташований на земельній ділянці за кадастровим номером 1222081700:01:002:0316;

-саме відповідач порушив інтереси позивача, оскільки 22.06.2021 ОСОБА_1 та ОСОБА_3 вирішили створити ТОВ «Мурад-21» та засновницьким протоколом № 1 від 22.06.2021 затверджено статутний капітал товариства, в яке ОСОБА_1 вніс свою частину статутного капіталу майном, а саме фруктовим садом, право власності на який зареєстровано за ТОВ «ТИХА ГАВАНЬ 21» 08.09.2021. Тому у зв`язку з тим, що право власності за ТОВ «ТИХА ГАВАНЬ 21» зареєстровано пізніше, ніж внесено фруктовий сад до статутного капіталу, позивачем обрано належний та ефективний спосіб захисту права;

- ОСОБА_2 , надаючи до суду копію проекту відведення земельної ділянки в оренду, не направила його на адресу позивача. Тому суд не мав права розглядати вказаний доказ та надавати йому оцінку при винесені рішення. Також є непідтвердженим факт наявності оригіналу наданої до суду копії проекту;

- ОСОБА_1 придбав сад та не укладав договір купівлі-продажу земельної ділянки;

-угоди, що зареєстровані на біржі, не прирівнюються до нотаріально посвідчених угод, а лише не підлягають подальшому нотаріальному посвідченню;

- ОСОБА_1 на підставі ст.15 Закону України «Про товарні біржі» правомірно набув право власності на фруктовий сад і правомірно володів ним;

-з метою укладення договору оренди ОСОБА_1 було видано дозвіл ГУ Держкомагенством у Дніпропетровській області на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду. Проект був замовлений, погоджений, земельній ділянці присвоєно кадастровий номер. Тому висновок суду про обов`язок ОСОБА_1 укласти з ОСОБА_2 договір купівлі-продажу земельної ділянки безпідставний.

3. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

Відповідач та треті особи не скористались правом на надання відзиву/пояснень по справі.

Відповідно до ч.3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

4. Рух справи у суді апеляційної інстанції.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 26.09.2022 у даній справі апеляційну скаргу залишено без руху внаслідок оформлення її з порушенням вимог, встановлених ст.258 Господарського процесуального кодексу України.

Такі порушення полягали у ненаданні скаржником доказів сплати судового збору у передбаченому Законом України «Про судовий збір» розмірі.

Скаржнику у строк 10 днів з дня вручення цієї ухвали належало усунути недоліки, а саме надати суду докази сплати недоплаченої суми судового збору у розмірі 3721грн 50коп..

На електронну адресу Центрального апеляційного господарського суду надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги, до якої на підтвердження сплати судового збору у вказаній вище сумі додана квитанція від 03.10.2022.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 06.10.2022 у справі № 904/232/22: відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "МУРАД-21" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області 23.08.2022 у справі №904/232/22; розгляд апеляційної скарги призначено у судовому засіданні на 25.10.2022р..

Ухвала суду направлена на електронні адреси учасників справи, на які здійснено підписку в АСДС КП "ДСС" для надсилання процесуальних документів в електронному вигляді.

Згідно з ч.ч.5, 7 ст.6 ГПК України суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу на їхні офіційні електронні адреси, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи в порядку, визначеному цим Кодексом та Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему. Особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в ЄСІТС, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Відповідно до ст.120 Кодексу суд викликає, зокрема, учасників справи, у тому числі, електронною поштою або повідомленням через інші засоби звязку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику.

Одночасно з апеляційною скаргою скаржником подано клопотання про призначення судово-почеркознавчої експертизи, яке обґрунтовано тим, що біржова угода купівлі-продажу майна №2105/20-7 від 21.05.2020 є сфальсифікованою, а також тим, що для підтвердження обставин, щодо того, що третя особа ОСОБА_1 не продавав відповідачу фруктовий сад та майновий комплекс з насадженнями, розташований на земельній ділянці з кадастровим номером 1222081700:01:002:0316, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо, а жодною з сторін не наданий висновок з цих питань.

Вказане клопотання задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Згідно з ч.2 ст.98 ГПК України предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять в предмет доказування.

Відповідно до ч.1 ст.99 Господарського процесуального кодексу України суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: для з"ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань.

За приписами ст.1 Закону України "Про судову експертизу" судова експертиза це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об`єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні, зокрема, суду.

Отже, з наведених норм випливає, що судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування або наявні у справі докази є суперечливими.

У даному випадку, клопотання скаржника про призначення судової експертизи задоволенню не підлягає, оскільки враховуючи суть спору, обставини, покладені в обґрунтування вказаного клопотання, а також наявні в матеріалах докази, відсутня необхідність у спеціальних знаннях у сфері іншій, ніж право, та без яких встановити обставини, які входять до предмета доказування у даній справі, неможливо.

Крім того, 11.10.2022 від скаржника надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв"язку з відпусткою його представника.

Зазначене клопотання не підлягає задоволенню з огляду на те, що відпустка представника не є безумовною підставою для відкладення розгляду апеляційної скарги, при цьому відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

У разі нез`явлення в засідання суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

У даному випадку, при зверненні з клопотанням про відкладення розгляду справи до суду заявником не доведені обставини щодо неможливості розгляду справи за відсутності його представника.

Інші учасники справи своїм процесуальним правом не скористалися, участь представників у судовому засіданні 25.10.2022 також не забезпечили.

25.10.2022 оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, вислухавши представників позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при постановленні ним постанови, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, оскаржуване рішення слід залишити без змін з огляду на наступне.

5. Встановлені та неоспорені судом обставини справи і відповідні їм правовідносини.

5.1. Факти справи.

5.1.1 Перше набуття майна.

14.05.2010 на Правобережній товарній біржі між Криничанською міжрайонною податковою інспекцією (далі - продавець) та ОСОБА_2 (далі - покупець) укладений договір купівлі-продажу майна № 001-КиБи (договір № 001-КиБи), за умовами п. 1 якого продавець продав, а покупець придбав на біржових торгах, проведених Правобережною товарною біржею фруктовий сад, площею 63,25 га, який розташований у АДРЕСА_1 (далі - майно).

Характеристика майна: багаторічні насадження фруктового саду 63,25 га, які складаються із черешні, аличі, абрикос, сливи, горіхів тощо, літ. А-1 будівля КПП, літ. Б-1 господарські будівлі, Е резервуари для поливу, Ж вбиральня, № 1-5 споруди (п. 2).

Пунктом 7 договору № 001-КиБи встановлено, що продавець зобов`язується передати, а покупець прийняти майно протягом 2 (двох) банківських днів з моменту його повної оплати, зі складанням Акта приймання-передачі майна. Майно передається продавцем покупцю за місцезнаходженням майна.

П. 9 договору № 001-КиБи встановлено, що право власності та ризик випадкової гибелі майна переходить від продавця до покупця з моменту підписання акта приймання-передачі майна. Витрати, пов`язані з транспортуванням майна на місце призначення, сплачує покупець.

5.1.2 Друге набуття майна.

30.03.2015 між ОСОБА_2 (далі продавець, третя особа-3) та ОСОБА_1 (далі покупець, третя особа-1) укладений договір на Правобережній товарній біржі щодо купівлі-продажу № 3003/15-1 (далі договір №3003/15-1).

За актом № 1 приймання-передачі від 30.03.2015 (а. с. 25 том 1) третя особа-3 передала, а третя особа-1 прийняла у власність такий товар як фруктовий сад, площею 63,922 га, розташований за межами села Биково Криничанського району Дніпропетровської області.

Наказом від 25.06.2015 за вих. № 4-1063/15-15-СГ Головного управління Держземагентства у Дніпропетровській області надано дозвіл третій особі-1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду, яка розташована за межами населеного пункту на території Биківської сільської ради Криничанського району Дніпропетровської області, орієнтовний розмір якої становить 63,9220 га (01.05) для індивідуального садівництва (а. с. 33 том 1).

Відповідно до висновку відділу Держземагентства у Криничанському районі Дніпропетровської області від 13.07.2015 №182/06-13 проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду третьою особою-1 для індивідуального садівництва на території Биківської сільської ради Криничанського району Дніпропетровської області, площею 36,9220 га був погоджений та на підставі цього земельна ділянка була зареєстрована у Державному земельному кадастрі та їй присвоєний кадастровий номер 1222081700:01:002:0316.

5.1.3 Трете набуття майна.

21.05.2020 між ОСОБА_1 (далі - продавець) та ОСОБА_2 (далі - покупець) укладено біржову угоду купівлі-продажу майна № 2105/20-7 (далі біржова угода № 2105/20-7), за умовами п. 1 якої продавець зобов`язується передати належний йому Єдиний майновий комплекс у складі з багаторічними насадженнями (фруктовим садом), кадастровий номер 1222981700:01:002:0316 у власність покупцеві, а покупець зобов`язується прийняти Єдиний майновий комплекс у складі з багаторічними насадженнями, кадастровий номер 1222981700:01:002:0316 (далі - товар) та сплатити за нього на умовах договору.

У п. 1.2 біржової угоди № 2105/20-7 зазначено, що майно належить продавцю на підставі біржового договору купівлі-продажу № 3003/15-1 від 30.03.2015, укладеною на Правобережній товарній біржі у місті Дніпродзержинську, Дніпропетровської області, реєстровий № 1-184 від 01.02.2002.

Пункт 2 біржової угоди № 2105/20-7 містить відомості про товар, а саме: найменування Єдиний майновий комплекс у складі з багаторічними насадженнями (фруктовим садом), кадастровий номер 1222981700:01:002:0316, загальною площею 63,922 га, розташований за адресою АДРЕСА_1 (п. 2.1). У п. 2.1 біржової угоди № 2105/20-7 вказано, що склад єдиного майнового комплексу та багаторічних насаджень (фруктового саду) такий: літ. А-1 будівля КПП, площа 6 м2; літ. Б-1 господарська будівля, площа 24 м2; літ. Е резервуар для поливу 1.200 м3; літ. Ж вбиральня, площа 2 м2; № 1 хвіртка; № 2 огорожа; № 3 огорожа; № 4 ворота; № 5 трубопровід; фруктові дерева: черешня 2.100 штук; абрикос 2.300 штук; горіхи 2.700 штук; алича -1.300 штук; слива 700 шт.

Між третьою особою-1 та третьою особою-3 підписаний акт приймання-передачі товару від 29.05.2020.

Право власності на єдиний майновий комплекс у складі з багаторічними насадженням (кадастровий номер земельної ділянки 1222081700:01:002:0316, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ) було зареєстроване за ОСОБА_2 29.10.2020, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (а. с. 192 - 193 том 1). В якості підстави для державної реєстрації права власності на єдиний майновий комплекс у складі з багаторічними насадженням вказано біржову угоду купівлі-продажу майна від 21.05.2020 за № 2105/20-7 та договір купівлі-продажу від 30.03.2015 за №3003/15-1.

5.2.1 Внесення майна до статутного капіталу позивачем ОСОБА_1 .

22.06.2021 ОСОБА_1 та ОСОБА_3 вирішили створити Товариство з обмеженою відповідальністю Мурад-21 (позивача).

Засновницьким протоколом №1 від 22.06.2021 (а.с.26 том 1) затверджений статутний капітал позивача у розмірі 1.500.000,00 грн. Внесок третьої особи-1 складає 150.000,00 грн, частка вноситься майном, а саме фруктовий сад площею 63,922 га з багаторічними насадженнями, розташований за межами села Бикове, Криничанського району Дніпропетровської області.

5.2.2 Внесення майна до статутного капіталу відповідача ОСОБА_2

ОСОБА_2 29.10.2020 року здійснила дії щодо державної реєстрації права власності на фруктовий сад та споруди з урахуванням адреси місця розташування спірного майна.

Після державної реєстрації права ОСОБА_2 прийняла рішення про створення юридичної особи Товариства з обмеженою відповідальністю ТИХА ГАВАНЬ 21 та внесення до статутного капіталу підприємства в якості внеску споруди та фруктового саду, у зв`язку із чим 30.07.2021 року ОСОБА_2 прийняла рішення одноособового засновника Товариства з обмеженою відповідальністю ТИХА ГАВАНЬ 21 №1, відповідно до якого було створено юридичну особу, визначено місце знаходження товариства та вирішено питання про формування статутного капіталу юридичної особи у вигляді єдиного майнового комплексу у складі нерухомого майна та багаторічних насаджень, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 на земельній ділянці за кадастровим номером 1222081700:01:002:03:16, про що 07.09.2021 року був складений акт приймання передачі нерухомого майна.

5.2.3 Державна реєстрація спірного майна за відповідачем.

08.09.2021 здійснена державна реєстрація права власності за Товариством з обмеженою відповідальністю ТИХА ГАВАНЬ 21 на єдиний майновий комплекс у складі з багаторічними насадженнями за адресою: АДРЕСА_1 ; з кадастровим номером земельної ділянки 1222081700:01:002:0316, відомості про складові частини об`єкта нерухомого майна: будівля КПП, 1, А; господарська будівля, 1, Б; резервуар для поливу, Е, вбиральня, Ж (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 22293951, запис про право приватної власності: 43843067, дата та час державної реєстрації: 08.09.2021 11:27:04, державний реєстратор приватний нотаріус Вдовіна Ліана Леонідівна, Дніпровський міський нотаріальний округ, Дніпропетровська область; індексний номер рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень: 60236260 від 08.09.2021).

5.2.4 Продаж статутного капіталу відповідачем.

Між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 16.09.2021 укладений договір купівлі продажу частки у статутному капіталі та складаний акт від 16.09.2021 приймання-передачі частки у статутному капіталі відповідача, посвідчений приватним нотаріусом Вдовіною Ліаною Леонідівною, Дніпровський міський нотаріальний округ, Дніпропетровська область в реєстрі за №3589, №3590.

Спір виник, оскільки позивач вважає, що всі документи, які посвідчують право власності ОСОБА_2 на спірне майно та стали підставою для внесення майна до статутного капіталу відповідача, є нікчемними, оскільки в Реєстрі будівельної діяльності у розділі Декларативні та дозвільні документи відсутня відмітка про реєстрацію декларації про введення об`єкта в експлуатацію за адресою: АДРЕСА_1 .

Підставою для звернення до суду із позовом стало те, що позивач вважає порушеним (оспорюваним) своє право власності на спірне майно.

6. Доводи, за якими апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції.

До предмета доказування у даній справі входять такі обставини: наявність/відсутність правових підстав набуття позивачем права власності на спірне майно та правомірність/неправомірність вибуття цього майна з власності позивача, також підставність, а відтак можливість витребовування майна з володіння відповідача.

Згідно з частиною 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

На підставі ст.181 ЦК України, фруктовий сад не може розглядатися як окремий об`єкт права власності без земельної ділянки, а тому предметом договору від 30.03.2015 є нерухоме майно, а саме земельна ділянка, на якій розташований фруктовий сад.

Доказів державної реєстрації договору купівлі-продажу нерухомого майна, укладеного між ОСОБА_2 (продавцем) та ОСОБА_1 (покупцем) на Правобережній товарній біржі 30.03.2015 за №3003/15-1 суду не надано, хоча державна реєстрація такого договору обов"язкова в силу закону. (п.5.1.2 постанови).

Так, відповідно до ст. 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Відповідно до ст. 650 ЦК України особливості укладення договорів на біржах, аукціонах, конкурсах тощо встановлюються відповідними актами цивільного законодавства, тобто законодавець робить відсилку на інші нормативні акти, які мають встановлювати особливості укладення таких договорів.

До цих договорів застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів, або не випливає з його суті (ч. 4 ст. 656 ЦК України).

Згідно з ч. 2 ст. 638, ч. 1 ст. 640 ЦК України моментом укладення договорів купівлі-продажу на прилюдних торгах є момент визнання переможця торгів, тобто моментом акцепту ним пропозиції щодо ціни.

Відповідно до правового висновку, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020 у справі № 438/610/14, підставою набуття у власність нерухомого майна, придбаного на прилюдних торгах, є договір купівлі-продажу та дії, спрямовані на передання такого майна у володіння покупця, що підтверджується відповідним протоколом, актом про проведені прилюдні торги та державною реєстрацією права власності за покупцем.

За змістом ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до п.п. 1, 2 ст.220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

У статті 1 Закону України від 10.12.1991 "Про товарну біржу" (у редакції, чинній на момент вчинення правочину від 30.03.2015) закріплено, що товарна біржа є організацією, що об`єднує юридичних і фізичних осіб, які здійснюють виробничу і комерційну діяльність, і має за мету надання послуг в укладенні біржових угод, виявлення товарних цін, попиту і пропозицій на товари, вивчення, упорядкування і полегшення товарообігу і пов`язаних з ним торговельних операцій.

Закон України "Про товарну біржу" є спеціальним законом щодо визначення правових умов створення діяльності товарних бірж на території України та правил укладення господарських договорів, в тому числі їх реєстрації.

Згідно із ст. 2 Закону України "Про товарну біржу" (у редакції, чинній на момент вчинення правочину від 30.03.2015) основними принципами діяльності товарної біржі є рівноправність учасників біржових торгів, застосування вільних (ринкових) цін, публічність проведення біржових торгів.

За змістом ст. 15 Закону України "Про товарну біржу" (у редакції, чинній на момент вчинення правочину від 30.03.2015) угоди, зареєстровані на біржі, не підлягають нотаріальному посвідченню, якщо вони являють собою купівлю-продаж, поставку та обмін товарів, допущених до обігу на товарній біржі.

Таким чином, цивільним законодавством та Законом України "Про товарну біржу" передбачена можливість при умові укладання договору на товарній біржі і за умови виконання всіх необхідних процедур такого укладання здійснювати купівлю-продаж без нотаріального посвідчення, що проте, не скасовує обов"язковість його державної реєстрації.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Центрального апеляційного господарського суду від 01.06.2022 у справі №904/6233/21.

З огляду на наведене, доводи скаржника про обов`язкове нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу не відповідає принципам і нормам законодавства України, а тому такі доводи є безпідставними.

При цьому, укладений на товарній біржі договір купівлі-продажу, як оспорюваний договір, може бути визнаний недійсним за наявності передбачених законом підстав.

Водночас, у разі нездійснення державної реєстрації, якщо правочин підлягає такій реєстрації, такий правочин в будь-якому разі не вважається укладеним. Зазначена правова позиція викладена у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними".

Як зазначалось вище, доказів державної реєстрації договору купівлі-продажу 30.03.2015 за №3003/15-1 суду не надано, отже, дії, вчинені ОСОБА_2 (п.5.2.2 цієї постанови) вважаються правомірними, що свідчить про підставність розпорядження нею спірним майном на користь відповідача.

Відповідно до ч. 1 ст. 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Згідно з ч. 1 ст. 210 ЦК України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Як зазначено у ч. 2 ст. 331 ЦК України, якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

З урахуванням наведеного місцевий господарський суд дійшов правильного висновку, що у ОСОБА_1 не виникло права власності на спірне майно за договором купівлі-продажу від 30.03.2015 за №3003/15-1, оскільки його державна реєстрацію здійснена не була, а тому у ОСОБА_1 не було правових підстав для внесення придбаного ним за вказаним договором купівлі-продажу майна до статутного фонду позивача (п.5.2.1 цієї постанови), що відтак і спростовує обґрунтованість його позовних вимог і доводів апеляційної скарги. Дійсно, для задоволення позовних вимог позивач має довести, як мінімум, його право власності на спірне майно, яке у нього відсутнє через відсутність державної реєстрації правонабувального договору.

Згідно з частиною 1 статті 15, частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Одним із способів захисту цивільних прав та інтересу є визнання правочину недійсним (пункт 2 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України).

Згідно ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: (1) визнання права; (2) визнання правочину недійсним; (3) припинення дії, яка порушує право; (4) відновлення становища, яке існувало до порушення; (5) примусове виконання обов`язку в натурі; (6) зміна правовідношення; (7) припинення правовідношення; (8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; (9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; (10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Вимога про визнання правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.

В силу положень частини 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу) особи, тоді як відсутність обставин на підтвердження наявності порушення такого права, за захистом якого звернувся позивач, є підставою для відмови у задоволенні позову (пункт 51 постанови Верховного Суду від 09.04.2019 у справі №908/1194/18).

Самі по собі дії осіб, зокрема, щодо вчинення правочинів, навіть якщо вони здаються іншим особам неправомірними, не можуть бути оспорені в суді, допоки ці особи не доведуть, що такі дії порушують їх права.

Суд має розглядати лише такий спір, у якому позовні вимоги можуть бути або задоволені, чим спір по суті буде вичерпано, або в їх задоволенні може бути відмовлено. У тому ж разі, якщо за змістом заявлених позовних вимог (а не з огляду на обставини справи) задоволення позову є неможливим, немає, як видається, підстав стверджувати про наявність юридичного спору. Суд повинен ухвалювати рішення, яким вичерпувати конфлікт між сторонами, а не давати одній зі сторін за відсутності для цього юридичних підстав сподівання на те, що вона в майбутньому отримає бажане для неї рішення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 13.10.2020 у справі № 369/10789/14-ц).

Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин (правова позиція, що викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 у справі №378/596/16-ц).

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16 (провадження № 12-158гс18, пункт 5.5)). Тобто це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц (провадження № 14-112цс19, пункт 14) та від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18 (провадження № 14-436цс19, пункт 40)).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18, пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18, пункт 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18 (провадження № 12-46гс19, пункт 48), від 09.02.2021 у справі № 381/622/17 (провадження № 14-98цс20, пункт 14) та від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 42).

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок щодо нього, суди мають враховувати його ефективність. Це означає, що вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, а також забезпечувати поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (такий висновок викладений у пунктах 6.6, 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20)).

Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. The United Kingdom) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) виснував, що зазначена норма Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним».

Таким чином, «ефективний засіб правого захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.

Реалізуючи передбачене ст. 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

В свою чергу, вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Захист майнового чи немайнового права чи законного інтересу відбувається шляхом прийняття судом рішення про примусове виконання відповідачем певних дій або зобов`язання утриматись від їх вчинення.

Крім того, позивач просив суд захистити його право та інтерес шляхом визнання недійсним та скасування Акта від 07.09.2021 оцінки вартості та приймання-передачі майна, що вноситься до Статутного капіталу відповідача, посвідченого приватним нотаріусом Вдовіною Ліаною Леонідівною, Дніпровський міський нотаріальний округ, Дніпропетровська область в реєстрі за №3394, №3395; визнання недійсним та скасування Акта від 16.09.2021 приймання-передачі частки у статутному капіталі відповідача, посвідченого приватним нотаріусом Вдовіною Ліаною Леонідівною, Дніпровський міський нотаріальний округ, Дніпропетровська область в реєстрі за №3589, №3590; скасування державної реєстрації права власності відповідача на єдиний майновий комплекс у складі з багаторічними насадженнями за адресою: Дніпропетровська обл., Криничанський район, с. Водяне, вулиця Садова, буд. 23а; з кадастровим номером земельної ділянки 1222081700:01:002:0316, відомості про складові частини об`єкта нерухомого майна: будівля КПП, 1, А; господарська будівля, 1, Б; резервуар для поливу, Е, вбиральня, Ж (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 22293951, запис про право приватної власності: 43843067, дата та час державної реєстрації: 08.09.2021 11:27:04, державний реєстратор приватний нотаріус Вдовіна Ліана Леонідівна, Дніпровський міський нотаріальний округ, Дніпропетровська область; індексний номер рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень: 60236260 від 08.09.2021); витребування на користь позивача з володіння відповідача фруктовий сад площею 63,922 га з багаторічними насадженнями, розташований за межами с. Бикове, Криничанського району, Дніпропетровської області на земельній ділянці з кадастровим номером 1222081700:01:002:0316.

Вірно зауважено місцевим господарським судом, що ОСОБА_2 зареєструвала право власності на фруктовий сад 29.10.2020, тоді як Товариство з обмеженою відповідальністю МУРАД - 21- позивач створено лише 22.06.2021, що виключає настання обставин порушення права позивача саме рішенням ОСОБА_2 про створення юридичної особи та внесення до статутного капіталу відповідача фруктового суду, оскільки обставини щодо спірного майна виникли за вісім місяців до державної реєстрації позивача як юридичної особи, тобто, до дати прийняття рішення про внесення ОСОБА_5 фруктового саду до статутного капіталу позивача.

Господарський суд також вірно дійшов висновку, що у позивача не виникло права власності на фруктовий сад та на єдиний майновий комплекс у складі з багаторічними насадженнями за адресою: АДРЕСА_1 ; з кадастровим номером земельної ділянки 1222081700:01:002:0316, відомості про складові частини об`єкта нерухомого майна: будівля КПП, 1, А; господарська будівля, 1, Б; резервуар для поливу, Е, вбиральня, Ж, тому задоволення позовних вимог не призведе до поновлення та захисту прав позивача, існування яких (прав) та порушення яких (прав) позивачем суду належними доказами не доведено, про це вже зазначалося раніше.

Підставою для звернення до суду із позовом стало те, що позивач вважає порушеним (оспорюваним) своє право власності на спірне майно.

Так, відповідно до статті 392 ЦК України позов про визнання права власності може бути пред`явлено, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою або якщо особа втратила документ, який засвідчує її право власності.

Тобто, передумовою для звернення з позовом про визнання права власності на майно на підставі названої статті є сумніви у належності позивачеві цього майна, які виникають у інших осіб, неможливість реалізації позивачем свого права власності у зв`язку з наявністю таких сумнівів чи втрата належних правовстановлюючих документів на майно.

Право власності, як і будь-яке інше суб`єктивне право, виникає при наявності певних юридичних фактів та конкретних обставин, з якими закон пов`язує виникнення права власності на конкретне майно у певних осіб. Підстави виникнення права власності поділяються на такі, що не залежать від прав попереднього власника на майно, тобто первісні, та похідні, за якими право власності на майно переходить до власника від його попередника в порядку правонаступництва.

Відповідно до статі 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

З огляду на те, що відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав та у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об`єкт і чи підлягає це право захисту в порядку, передбаченому статтею 392 ЦК України.

Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд України у постанові № 6-318цс15 від 24.06.2015 та Верховний Суд у постановах від 21.11.2018 у справі № 920/615/16, від 07.08.2019 у справі №902/869/17.

Згідно з правовими позиціями Верховного Суду, викладених у постановах від 02.05.2018 у справі № 914/904/17, від 07.06.2018 у справі № 912/111/14 від 07.06.2018, від 27.03.2019 у справі № 27/193, від 11.06.2019 у справі № 918/1400/14, від 05.12.2019 у справі № 914/73/18, вирішуючи спір про визнання права власності на підставі статті 392 ЦК України, слід враховувати, що за змістом вказаної статті судове рішення не породжує права власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його.

Таким чином, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності за статтею 392 ЦК України у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами права власності особи щодо майна, право власності на яке оспорюється або не визнається іншою особою, а також підтверджене належними доказами порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно, оскільки підставою для звернення до суду з позовом про визнання права власності відповідно до статті 392 ЦК України є саме оспорення або невизнання існуючого права, а не намір набути таке право за рішенням суду.

З наведеного висновку слідує, що ключовим при застосуванні статті 392 ЦК України є встановлення з яких саме передбачених законом підстав та у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об`єкт і чи підлягає це право захисту.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів.

При цьому суд відзначає, що відсутність саме своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав тягне за собою відмову у задоволенні позову.

Позивач не довів набуття ним у власність спірного майна.

Таким чином, колегія суддів Центрального апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції, що з огляду на відсутність у позивача права власності на спірне майно, у нього відсутні підстави для звернення до суду з позовом про захист такого права, що є самостійною та безумовною підставою для відмови у задоволенні позову.

Відповідно до позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 11.09.2020 у справі № 910/16505/19, згідно з частиною першою статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до частини першої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина перша статті 77 ГПК України).

Верховний Суд вважає за необхідне наголосити на тому, що 17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 № 132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України та змінено назву статті 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

7. Мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу.

Колегія суддів вважає доводи апеляційної скарги не обґрунтованими з огляду на п.п. 5 та 6 цієї постанови.

Щодо доводу апеляційної скарги про те, що ОСОБА_2 надаючи до суду копію проекту відведення земельної ділянки в оренду, не направила його на адресу позивача колегія суддів зауважує, що правовідносини оренди не стосуються предмету спору у справі.

8. Чи були і ким порушені, невизнані або оспорені права і інтереси особи за захистом яких вона звернулась до суду.

Аргументи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції. Право скаржника порушено не було.

9. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Наведені у п. 2 цієї постанови доводи не можуть бути підставами для скасування оскаржуваного рішення, оскільки їх спростовано встановленими колегією суддів у справі обставинами; не доводять порушення або неправильного застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Апеляційний господарський суд не вбачає підстав для скасування оскаржуваного рішення, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

10. Судові витрати.

Відповідно до ст. 129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 275 - 280, 282 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "МУРАД-21" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області 23.08.2022 у справі № 904/232/22 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області 23.08.2022 у справі № 904/232/22 залишити без змін.

Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 287-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 31.10.2022.

Головуючий суддя Л.М. Білецька

Суддя Т.А. Верхогляд

Суддя Ю.Б.Парусніков