Рішення

від 25.10.2022 по справі 531/206/17

МАШІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 531/206/17

Номер провадження 2/948/31/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.10.2022 Машівський районний суд Полтавської області у складі:

головуючого-судді Косик С.М., за участю: секретаря Ткач Н.М.,

позивача-1 (відповідача-2) ОСОБА_1 ,

представників позивача-1 (відповідача-2) ОСОБА_2 ,

ОСОБА_3 ,

відповідача-1 (позивача-2) ОСОБА_4 ,

представника відповідача-1 (позивача-2) Ярошенко С.М.,

представника відповідача-3 за зустрічним позовом ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіальної громади м. Карлівка в особі Карлівської міської ради, ОСОБА_4 , третя особа Служба у справах дітей Виконавчого комітету Карлівської міської ради, про визнання правомірним набуття права власності на квартиру та усунення перешкод у володінні, користуванні та розпорядженні квартирою, та за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , Карлівського виробничого управління житлово-комунального господарства, треті особи Служба у справах дітей Виконавчого комітету Карлівської міської ради, Карлівська міська рада Полтавської області, про скасування розпорядження органу приватизації та визнання недійсним свідоцтва про право власності на квартиру,

відповідно до ч. 1 ст. 268 ЦПК України в судовому засіданні 25.10.2022 року суд проголосив вступну та резолютивну частину Рішення, -

в с т а н о в и в :

у лютому 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з зазначеним позовом, з наступною зміною предмету позову (а.с.140-141 т.3) посилаючись на те, що 12.05.2010р. адміністрацією Карлівської партії глибокого буріння ДП НАК «Надра України» «Полтаванафтогазгеологія» її з неповнолітньою дочкою ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 поселено до кімнати АДРЕСА_1 , видано ордер на житлову площу 24. 35 кв.м. та зареєстровано за цією адресою. За рішенням Карлівської міської ради від 03.12.20013р. гуртожиток прийнято в комунальну власність, змінено його статус на житловий будинок і передано на баланс Карлівського ВУЖКГ. За довідкою останнього загальна площа квартири АДРЕСА_1 складає 52, 3 кв.м., а тому з метою усунення розбіжностей та у зв`язку з фактичною зміною власника вона звернулася до відповідача про видачу нового ордера, але їй було відмовлено. За рішенням Карлівського районного суду від 12.10.2015р. визнано за нею, позивачкою, та її донькою право на користування вищевказаним житловим приміщенням площею 52, 3 кв.м та зобов`язано Карлівську міську раду видати їй з донькою ордер. Після цього, 07.06.2016р. до квартири самостійно заселився відповідач ОСОБА_4 і за його скаргою рішення Карлівського районного суду 10.08.2016р. було скасоване. Наразі спірне житло належить позивачу та її доньці на підставі свідоцтва про право власності від 31.05.2016р, виданого взамін зіпсованого від 31.05.2015р. У зв`язку з наведеним, в остаточній редакції позовних вимог позивач просить: визнати правомірним набуття нею та її донькою ОСОБА_6 право власності в розмірі Ѕ частки кожному на кв. АДРЕСА_1 ; усунути перешкоди у володінні, користуванні та розпорядженні спірною квартирою, шляхом виселення ОСОБА_4 , без надання іншого житла.

Відповідач ОСОБА_4 направив відзив на позов (а.с. 69-71 т.1) в якому просить у задоволенні позову відмовити в повному обсязі. В обґрунтування своїх доводів зазначив, що ордер від 12.05.2010р. наданий позивачкою не відповідає формальним вимогам, оскільки на ньому стоїть лише печатка для довідок Карлівської газонафторозвідувальної експедиції глибокого буріння. Водночас на його звернення Первинною профспілковою організацією Карлівської газонафторозвідувальної експедиції глибокого буріння (далі Карлівська ГЕГБ) 20.04.2016р. його повідомили, що після виділення йому 2-кімнатної квартири АДРЕСА_1 та видачі ордеру на вселення від 05.01.2006р. рішення, щодо видачі ордеру іншим працівникам не приймалося. Водночас, 04.06.2002р. за він був направлений Карлівським ГЕГБ на навчання до Полтавського нафтового геологорозвідувального технікуму, після закінчення якого, 03.01.2006р. він звернувся з заявою про надання 2-кімнатної квартири в гуртожитку і на підставі протоколу адміністрації та профспілкового комітету Карлівського ГЕГБ від 05.01.2006р. була виділена двокімнатна квартира АДРЕСА_1 , видано ордер на вселення і того ж дня він вселився у квартиру. З цього часу квартира є постійним місцем його проживання, а з початку 2016 року і постійним місцем проживання членів його сім`ї, він сплачує комунальні послуги та здійснює поточний ремонт. Таким чином відповідач вважає, що позивач приватизувала квартиру незаконно.

31.07.2019р. представник відповідача-2 ОСОБА_7 направила відзив на заяву про зміну предмету позову (а.с. 191-192 т.3) в якому просить у задоволенні позову відмовити. Зазначає, що позивачем обрано неналежний та неефективний спосіб захисту та звертає увагу, що ОСОБА_1 набула право власності на спірну квартиру на підставі ордеру виданого Карлівською міською радою від 02.11.2015р., який був виданий на виконання рішення Карлівського районного суду від 12.10.2015р., яке було скасоване. Крім цього, в рішенні цього ж суду але від 09.11.2011р. вказано, що ОСОБА_1 отримала ордер на кімнату площею 32 кв.м., тобто фактично отримала 3 ордери на вселення в гуртожиток.

У грудні 2017 року ОСОБА_4 звернувся з позовом до ОСОБА_1 та Відділу приватизації житла Карлівського ВУЖКГ посилаючись на те, що 04.06.2002р. Карлівською газонафторозвідувальною експедицією глибокого буріння його було направлено на навчання до Полтавського нафтового геологорозвідувального технікуму. Після закінчення навчання, 03.01.2006р. він звернувся з заявою про надання йому квартири в гуртожитку, і за протоколом адміністрації і профспілкового комітету від 05.01.2006р. йому виділено 2-кімнатну квартиру АДРЕСА_1 та видано ордер на вселення. Цього ж дня він вселився в квартиру, яка є постійним місцем його проживання, а з початку 2016 року і місцем проживання членів його сім`ї, він оплачує житлово-комунальні послуги та здійснює поточний ремонт. Водночас відповідачу-1 ордер видано незаконно, оскільки за повідомлення профспілкового комітету Карлівської НЕГБ від 20.04.2016р. рішення про надання вказаної квартири іншій особі не приймалося. Оскільки відбулася зміна власника будинку, у лютому 2017 року він звернувся до виконкому Карлівської міської ради про заміну ордера, але рішенням від 17.02.2017р. йому було відмовлено, оскільки на житло видане свідоцтво про право власності відповідачці та її доньці. На цій підставі позивач просить: визнати незаконним та скасувати розпорядження Відділу приватизації житла Карлівського ВУЖКГ про передачу квартири АДРЕСА_1 у спільну часткову власність відповідачу-1 та її доньці; визнати недійсним свідоцтво про право власності на спірну квартиру від 31.05.2016р., стягнути солідарно з відповідачів судові витрати.

Карлівське ВУЖКГ направило відзив на позов (а.с. 100-102 т.2) в якому просить у задоволенні позову відмовити в повному обсязі. Свої доводи обґрунтовує тим, що оскільки ОСОБА_1 надала до органу приватизації Карлівського ВУЖКГ визначений законодавством перелік документів, а тому передача квартири у приватну власність проведена відповідно до закону. Крім цього, депутат Карлівської міської ради ОСОБА_8 не могла складати акт обстеження житлово-побутових умов, оскільки її повноваження поширюються на інший округ, а відтак він є неналежним та достатнім доказом. Водночас позивач не надав доказів проживання його чи членів його родини в спірній квартирі на час приватизації, а його посилання на ці обставини не є вірними, оскільки на час передачі гуртожитку у власність громади в ньому рахувалося 22 мешканці серед яких ОСОБА_4 не рахувався. Також є безпідставними його доводи про сплату житлово-комунальних послуг, оскільки їх здійснювала відповідач ОСОБА_1 і він лише 16.03.2016р. звернувся з заявою про укладення договору. А оскільки органом приватизації йому було роз`яснено порядок приватизації та подання необхідних документів, але він не звертався, а тому і його права порушені не були.

Відповідач ОСОБА_1 у своєму відзиві на позов ОСОБА_4 просила у його задоволенні відмовити (а.с. 172-177 т.2). В обґрунтування своїх доводів зазначила, що позивач не зазначив спосіб захисту з яким звернувся,оскільки право на приватизацію він вже використав, а для права користування житлом потрібна письмова форма договору найму. По-друге, він не являвся і не являється законним користувачем спірного житла, оскільки правовідносини з гуртожитком мали місце до 03.12.2013р., але позивач не був зареєстрований за спірною адресою. Крім цього, виданий йому ордер вичерпав свою дію, оскільки його строк обмежується 30 днями. Також при вселенні він повинен був здати ордер з паспортами членів сім`ї, але докази цього відсутні.

У своїй відповіді на відзив ОСОБА_4 зазначив, що вселився в спірну квартиру на законних підставах, відповідно до ордеру, а прийняття розпорядження про передачу в спільну часткову власність житлової кімнати, а потім і виселення, є невиправданим втручанням у його право на повагу до житла. Посилання позивача на ЗУ «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитку» є недоречним, оскільки він прийнятий 04.09.2008р., тобто до виникнення правовідносин між ним та Карлівською НРЕГБ, як і посилання на Правила обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов також є недоречним, оскільки стосується державного і громадського житлового фонду (а.с. 248-251 т.2).

Відповідач ОСОБА_1 направила заперечення в якому вказує, що за повідомленням ПрАТ «НАК «Надра України» гуртожиток не увійшов до статутного капіталу, а тому був об`єктом управління державної власності. Акти депутата ОСОБА_9 не є належними доказами у справі, оскільки встановлення факту проживання за певною адресою повинно підтверджуватись судовим рішенням. Крім цього, право складання депутатам цих актів нічим не підтверджено, як і їх правомірність, оскільки вона закріплена за іншим виборчим округом. Водночас копії документів, які підписані у 2002-2006р. головою профкому Цебряком Ф.А., є сумнівними, оскільки за відомостями з реєстру він мав право підпису лише з 13.01.2009р. Також відповідач не довів, що він оплачував житлово-комунальні послуги (а.с. 228-230 т.3).

Третя особа служба у справах дітей Карлівської РДА направила до суду письмове пояснення в якому, з посиланням на ряд норм вітчизняного законодавства та міжнародних норм зазначила, що повинен бути вирішений виключно з урахуванням інтересів дитини неповнолітньої ОСОБА_10 також вказала, що ні відділ приватизації ні Карлівська міська рада не спорюють правомірності набуття права власності на житло ОСОБА_11 і її донькою, а тому вважає, що в задоволенні позову ОСОБА_4 слід відмовити (а.с. 45-48 т.3).

За ухвалою суду від 24.09.2018р. вказані позови об`єднані в одне провадження (а.с. 150 т.2).

У справі неодноразово призначалися експертизи, у зв`язек з чим провадження зупинялося, зокрема ухвалою суду від 28.08.2019 у справі призначена технічна експертиза документів, проведення якої доручене Харківському науково-дослідному інституту судових експертиз ім. М.С. Бокаріуса, 27.05.2021 матеріали цивільної справи повернуті до суду разом з висновком експерта, з якого убачається, що відповідь на кілька питань надати не видалося можливим; ухвалою суду від 28.08.2019 у справі призначена технічна експертиза документів, проведення якої доручено Харківському науково-дослідному інституту судових експертиз ім. М.С. Бокаріуса, провадження у справі на час проведення експертизи зупинене, 27.05.2021 матеріали цивільної справи повернуті до суду; ухвалою від 02.08.2021 суд призначив додаткову технічну експертизу документів, проведення якої доручив експертам Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України, провадження у справі на час проведення експертизи зупинив, 21.12.2021 до суду надійшло повідомлення директора Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України О. Рувіна про залишення ухвали суду без виконання, у зв`язку з невиконанням клопотання експертів від 14.12.2021 про надання додаткових документів, а також у зв`язку з не погодженням умов проведення експертизи та не проведенням оплати за експертизу, усі матеріали справи повернуті до суду.

У судовому засіданні позивач-1 (відповідач-2) та її представник свій позов підтримали, з підстав викладених у позовній заяві та просили його задовольнити, проти позову ОСОБА_4 заперечили з наведених у відзиві підстав.

Позивач ОСОБА_1 пояснила, що в період часу 2008-2010 років вона побачила оголошення на місцевому телебаченні Контакт про те, що ОСОБА_12 надає бажаючим кімнати в гуртожитку, а оскільки вона не мала власного житла, звернулася до керівництва Нафторозвідки та комендант дала їй ордер, вона приписалася та перевезла до гуртожитку речі, в кімнату №1. В сусідній кімнаті проживала ОСОБА_13 , яка їй заважала, оскільки до неї постійно приходили відвідувачі замовники, бо ОСОБА_14 займалася пошиттям одягу, а також в кімнаті не було опалення, у зв`язку з чим вона не могла проживати в приміщенні. Через деякий час вона звернулася до БТІ щоб приватизувати кімнату, але оскільки були розбіжності в площі, змушена була звернутися до суду, після чого отримала свідоцтво про право власності на квартиру. Також повідомила, що прописалася 12.05.2000 року та проживала в кімнаті в теплу пору року, в 2016 році виїхала бо з`явився ОСОБА_4 , який претендував на зайняте нею житло, їй видали два ордери, один на кімнату, інший на квартиру.

Представники пояснили, що ОСОБА_1 в 2010 році поселилася в гуртожиток, їй було надано ордер. ОСОБА_1 має документи органу приватизації, реєстрацію місця проживання, отримала свідоцтво про право власності на квартиру, а тому правомірно проживає з дітьми у спірній квартирі, натомість доказів того, що ОСОБА_4 був заселений в квартиру немає, в 2010 році такої квартири не було. Перевірити достовірність ордеру на ім`я ОСОБА_4 можливості немає, оскільки відсутній оригінал, відповідач у спірному помешканні не проживав та не зареєстрований.

Крім того, представник позивача ОСОБА_2 наполягала на задоволенні позову з тих підстав, що на 2013 рік ні ОСОБА_1 ні ОСОБА_4 не набули права власності на кімнату в гуртожитку, ОСОБА_1 перебувала на квартирній черзі та мала право на житло, а тому після 2013 року ОСОБА_1 набула право власності на квартиру, а саме отримала ордер та протягом 30 днів зареєструвала своє місце проживання, як це передбачено постановою Верховної Ради 1992 року, а тому набула право на квартиру, також позивачка уклала договори на надання житлово-комунальних послуг, натомість ОСОБА_4 не зареєстрував місце проживання та його права є ілюзорними. Відповідач в 2016 році самовільно вселився в квартиру

Відповідач-1 (позивач-2) ОСОБА_4 та його представник свій позов підтримали, проти позову ОСОБА_1 заперечили з підстав викладених у відзиві, пояснивши, що ОСОБА_4 03.01.2006 року звернувся із заявою про надання житла за місцем роботи - Карлівської газонафторозвідувальної експедиції глибокого буріння. 05.01.2006 року йому виділено квартиру в гуртожитку, цього ж дня йому видано ордер на квартиру 49 кв.м., він вселяється в квартиру, живе та працює у вказаній організації. Натомість у квітні 2010 року ОСОБА_1 отримує ордер на кімнату в гуртожитку, а через деякий час отримує ще один ордер на кімнату іншої площі та реєструє місце проживання, але не знає в яку кімнату їй вселитися, а тому позивається до ОСОБА_15 та просить вселити її в іншу кімнату, але суд відмовляє у вселенні. 03.12.2013 року Карлівська міська рада прийняла в комунальну власність будинок по АДРЕСА_2 , а в 2015 році ОСОБА_1 звертається до суду з позовом про зобов`язання видати ордер на квартиру площею 52 кв.м. та на підставі рішення суду 29.10.2015 року ОСОБА_1 видано ордер, проте 17.02.2017 року судом вищої інстанції судове рішення скасовано. У 2017 році ОСОБА_4 звертається до Виконавчого комітету Карлівської міської ради щодо заміни ордеру, проте 17.02.2017 року йому відмовлено оскільки у спірній квартирі зареєстрована ОСОБА_1

ОСОБА_4 також повідомив, що після отримання ордеру він поселився у спірній квартирі АДРЕСА_3 , працював вахтовим методом, а тому жив у квартирі коли не був у заїзді, за комунальні послуги сплачувала комендант, а вони здавали їй гроші, в квартирі не прописався, виїхав з квартири, коли дізнався, що житло приватизоване ОСОБА_1 . Він дійсно був обізнаний про спір ОСОБА_1 з ОСОБА_15 , але оскільки ОСОБА_1 виселяла ОСОБА_15 , не втручався.

Представник відповідача ОСОБА_5 просив відмовити в задоволенні позову ОСОБА_4 , посилаючись на те, що 12.04.2016 року до органу приватизації звернулася ОСОБА_1 та надала рішення суду, на підставі якого їй передано квартиру у власність, згідно з вимогами Порядку про приватизацію особа повинна бути зареєстрована в житлі, яке має намір приватизувати та не повинна використати право на приватизацію житла, ці вимоги ОСОБА_1 були дотриманні, а права ОСОБА_4 при цьому не були порушені, він не був зареєстрований у спірній квартирі. Щодо вирішення спору за позовом ОСОБА_1 покладається на розсуду суду, при цьому пояснив, що дійсно, при зверненні ОСОБА_1 , остання надала рішення суду, але це не було єдиною підставою для видачі свідоцтва про право власності.

Представники відповідача-1 (третьої особи-2) та третьої особи-1 в судове засідання не з`явилися направили заяви про розгляд справи без їх участі, при вирішенні справи покладаються на розсуд суду (а.с. 130, 132 т.1, а.с. 122, 158, 167 т.2, а.с. 20, 33, 70, 80, 175, 177, 216, 246 т.3, ас. 26 т.4).

Суд, заслухавши пояснення учасників справи та дослідивши надані докази, дійшов такого висновку.

Судом установлено, що позивач ОСОБА_1 поставлена на квартирний облік при міській раді у зв`язку з відсутністю житла, що підтверджується рішенням виконкому Карлівської міської ради № 85 від 19.06.2009р. (а.с. 184 т.2).

В наступному, Карлівською ПГБ позивачу ОСОБА_1 видано ордер без дати, номеру та серії за яким їй надано право на вселення 2 чоловік в кімнату АДРЕСА_1 розміром 24, 35 кв.м на підставі спільного рішення адміністрації, профспілкової організації Карлівської ПГБ від 12.05.2010р. Термін дійсності ордеру не зазначений (а.с. 6 т.1). Водночас в корінці до ордеру без дати, площа кімнати зазначена інша, зокрема 32 кв.м, вказано, що він виданий на підставі спільного рішення адміністрації, профспілкової організації Карлівської ПГБ від 27.04.2010р. (а.с. 186 т.2).

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_16 показав, що він до 2011 року працював начальником Експедиції глибокого буріння, експедиція мала право видавати ордери до 2009 року, ОСОБА_4 отримав ордер в 2006 році, а саме 05.01.2006 року, вселився в квартиру АДРЕСА_3 , де також тимчасово проживала ОСОБА_15 , ОСОБА_4 жив у квартирі років п`ять, потім переїхав до м.Полтава, але залишив у квартирі речі, ордер повинен передаватися коменданту. Пам`ятає що ордер виданий ОСОБА_17 . Також повідомив, що після 2009 року гуртожиток передали на баланс Карлівській міській раді, яка надала квартири своїм працівникам, міська рада видала відповідну довідку ОСОБА_1 , але остання ніколи не працювала і не жила в гуртожитку, натомість гуртожиток був завжди заселений.

Свідок ОСОБА_18 показала, що вона працювала комендантом Карлівської газонафторозвідувальної експедиції глибокого буріння та видавала ордери на кімнати в гуртожитку людям, які працювали у вказаній організації, ордери видавала за вказівкою керівництва, профсоюзу, вони не обліковувалися, але вона знала де наявні вільні кімнати. Вона також видавала ордер ОСОБА_1 на кімнату №1, яка згодом приписалася в гуртожитку, ОСОБА_4 в гуртожитку не проживав та приписаний не був. В 2010 році проходила процедура ліквідації і ордери вона видала на руки жильцям.

Свідок ОСОБА_19 показала, що вона відповідала за гуртожиток та пам`ятає, що в гуртожитку були кімнати, не квартири. ОСОБА_4 та ОСОБА_15 проживали в одній квартирі там було дві кімнати та спільна кухня. Потім ОСОБА_15 отримала ордер на іншу квартиру.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_20 показала, що її донька ОСОБА_1 в 2009 році по оголошенню звернулася до підприємства Нафторозвідки, де пропонували кімнати всім бажаючим, та отримала ордер на квартиру та жила в помешканні в теплу пору року, судилася з ОСОБА_15 , проте суд відмовив. Коли гуртожиток передали в комунальну власність, ОСОБА_15 дали ордер на квартиру АДРЕСА_4 , а доньці дали ордер на квратиру №1, після чого з`явився ОСОБА_4 , який претендує на житло, надане доньці.

Свідок ОСОБА_21 повідомила суду, що вона проживають в гуртожитку та з 2008 року ОСОБА_22 не бачили, він кілька разів приходив до ОСОБА_15 .

Свідок ОСОБА_17 показав, що він працював з ОСОБА_4 та бачив останнього в гуртожитку, він проживав в квартирі АДРЕСА_3 поряд з ОСОБА_15 , коли він в 2007 році вселився до гуртожитку, ОСОБА_4 там вже проживав, на даний час не проживає, в кімнаті немає умов, з ОСОБА_1 не знайомий.

Свідок ОСОБА_15 повідомила суду, що ОСОБА_4 з часу вселення постійно проживав в квартирі АДРЕСА_3 , до приватизації гроші за комунальні послуги вони здавали коменданту, яка і здійснювала платежі. ОСОБА_1 в гуртожитку не жила, в Нафторозвідці не працювала, в 2011 році позивалася до неї про виселення з квартири АДРЕСА_3 , судилася за кімнату площею 32 кв.м., проте суд відмовив їй в позові, при огляді судом не було встановлено наявність такої кімнати, оскільки вона проживала в квартирі АДРЕСА_4 , отримала ордер в 2011 році. Також повідомила, що в 2010 році, коли в неї гостювала мама ОСОБА_4 , до кімнати ввірвалася ОСОБА_1 , яка показала ордер на кімнату, після чого вони звернулися до керівництва, яке їм повідомило, що ОСОБА_4 ніхто не виселяє, дозволу профсоюз на прописку ОСОБА_1 не давав.

Зі свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 26.08.2009р. видно, що позивач має доньку ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 5 т.1), а ІНФОРМАЦІЯ_2 вона народила дочку ОСОБА_23 , що стверджується свідоцтвом серії НОМЕР_2 від 11.06.2019р. (а.с. 100 т.3).

Згідно з даними довідок про реєстрацію місця проживання № 3753, 3753 від 17.09.2018р. та № 3071 від 12.06.2019р., позивач з доньками зареєстровані в кімнаті №1 гуртожитку з 12.10.2010р. (а.с. 181, 182 т.2, а.с. 101 т.3).

На підтвердження своїх доводів, щодо користування спірний житлом позивачем надано договір про користування електричною енергією № 1090205030 від 24.11.2016р., акти про пломбування лічильника, договір про надання комунальних послуг від 21.06.2016р., копії розрахункових книжок та дублікати квитанцій (а.с. 218-237 т.2). Крім цього, з довідки про обсяг споживання електроенергії по спірній квартирі вбачається, що в період з січня 2006 року по жовтень 2016 року електроенергія не використовувалася взагалі, а з листопада 2016 року по липень 2019 року використовувалася в розмірі 1 або 2 кВт за виключенням грудня 2016 року та січня 2017 року, коли було використано по 8 кВт, та у травні 2019 року використано 3 кВт (а.с. 219-220 т.3). За повідомленням АТ «Полтавагаз» споживачем ОСОБА_1 з 01.01.2010р. по 01.08.2019р. було спожито газу в об`ємі 2189 куб.м, інша інформація до вказаного періоду відсутня (а.с. 242 т.3).

03.12.2013р. за рішенням сорокової сесії шостого скликання Карлівської міської ради 8-ми квартирний гуртожиток по АДРЕСА_2 передано безоплатно у власність територіальної громади м. Карлівка і передано на баланс Карлівського ВУЖКГ та змінено статус на житловий будинок (а.с. 8 т.1). Цього ж числа затверджено акт приймання-передачі 8-квартирного (гуртожитку) (а.с. 103-105 т.2). Згідно доповідної записки юриста Карлівського ВУЖКГ від 29.11.2013р. про обході квартир гуртожитку встановлено, що в ньому проживає 22 особи (а.с. 106 т.2), але ні прізвища позивача ні відповідача в них немає.

В послідуючому, на підставі рішення № 162 від 29.10.2015р. виконкому Карлівської міської ради (а.с. 190 т.2), позивачу 02.11.2015р. видано ордер № 4450 на сім`ю з 2 чоловік на право отримання житлового приміщення площею 52, 3 кв.м, що складається з двох кімнат у кв. АДРЕСА_1 (а.с. 7 т.1). Документи про зміну площі житла відсутні.

19 травня 2016 року ОСОБА_1 виготовила технічний паспорт на спірну квартиру (а.с. 203-204 т.2), а 31.05.2015р. вона та її дочка ОСОБА_6 отримали свідоцтво про право власності на спірну квартиру загальною площею 52,3 кв.м. на підставі розпорядження відділу приватизації житла Карлівського ВУЖКГ від 26.05.2016р, але оскільки у даті видачі свідоцтва було допущено помилку, належне свідоцтво було видано 31.05.2016р., а 25.08.2016р. зареєстровано право власності (а.с. 10-12, 16-19 т.1).

Даючи оцінку правомірності отримання ОСОБА_1 ордеру № 162 від 29.10.2015р. суд зазначає наступне.

Так, як свідчать матеріали справи, вказаний вище ордер, на підставі якого в послідуючому була приватизована спірна квартира, ОСОБА_1 отримала на виконання рішення Карлівського районного суду від 12.10.2015р. до якого звернулася позовом про визнання права користування житловим приміщенням, з тих підстав, що ордер на житло їй видано на площу 24, 35 кв.м, а вона вважала, що загальна площа квартири складає 52, 3 кв.м (а.с. 23 т.1). В той час, вказане судове рішення скасоване рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 10.08.2016р., яке залишене без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19.12.2016р. (а.с. 24-27 т.1).

29.01.2014 року на 42 сесії 6 скликання було прийнято рішення «Про створення приватизаційного органу при Карлівському ВУЖКГ» (а.с. 85-96 т.3).

Крім цього, ОСОБА_1 у 2011 році зверталася до Карлівського районного суду з позовом про вселення в кімнату № НОМЕР_3 площею 32 кв.м по АДРЕСА_2 та просила усунути перешкоди ОСОБА_15 , яка нібито проживала в цій кімнаті, в користуванні житловим приміщення, але рішенням від 09.11.2011р. у задоволенні позову було відмовлено (а.с. 25 т.2).

Водночас в резолютивній частині рішення № 162 виконкому Карлівської міської ради від 29.10.2015р. вказана єдина підстава для видачі ордера ОСОБА_1 рішення Карлівського районного суду від 12.10.2015р. (а.с. 190 т.2).

Відповідно до ч.1 ст. 58 ЖК УРСР, на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення.

Отже, враховуючи те, що Карлівською міською радою 02.11.2015р. видано ордер ОСОБА_1 виключно на підставі рішення Карлівського районного суду від 12.10.2015р., яке в наступному було скасоване, вказаний ордер позивача подала до відділу приватизації, а відтак суд вважає, що спірна квартира вибула з володіння власника - територіальної громади м. Карлівка поза її волею.

Доводи Карлівського ВУЖКГ, на балансі якого перебуває колишній будинок гуртожитку, про відсутність спору у набутті ОСОБА_1 права власності на спірну квартиру та дотримання процедури приватизації суд відкидає, оскільки окрім наведених доводів вище, суд враховує, що однією з підстав для звернення Мороз до суду був лист Карлівської міської ради № 02-21/1050 від 21.09.2015р. в якому позивачу рекомендовано звернутися до суду з приводу вирішення житлових питань, що вбачається зі змісту рішення Апеляційного суду Полтавської області від 10.08.2016р. (а.с. 24-25 т.1).

Крім цього, зі змісту рішень суду вбачається, що ОСОБА_24 не формально підтверджувала право користування спірним приміщенням, а фактично просила визнати право користування на площу майже удвічі більшу, ніж зазначено у первинному ордері та корінці до нього.

За таких обставин, суд приходить до висновку, про неправомірність набуття ОСОБА_1 та її донькою у власність спірного житла, а відтак розпорядження відділу приватизації та свідоцтво про право власності підлягають скасуванню.

Вказаний висновок ґрунтується на правовій позиції Великої Палати Верховного Суду викладеній у справі № 522/2202/15-ц від 05.12.2018р.

Даючи оцінку доводам позивача ОСОБА_1 в частині усунення перешкод у володінні, користуванні та розпорядженні спірною квартирою, шляхом виселення ОСОБА_4 , без надання іншого житла, суд зазначає наступне.

Так, з наданих відповідачем ОСОБА_4 документів на підтвердження своїх позовних вимог та заперечень щодо позову ОСОБА_1 вбачається, що він дійсно за листом Карлівської НГРЕГБ від 04.06.2002р. був направлений на стаціонарне навчання до Полтавського нафтового геологорозвідувального технікуму (а.с. 74 т.1, а.с. 12 т.2), після закінчення якого за його заявою від 03.01.2006р. (а.с. 75 т.1, а.с.11 т.2), прийнято рішення виділення йому 2-кімнатної квартири площею 49, 2 кв.м АДРЕСА_3 , що підтверджується протоколом адміністрації і профспілкового комітету № 1 від 05.01.2006р. (а.с. 78 т.1, а.с. 14 т.2).

На виконання вказаного рішення ОСОБА_4 видано ордер № 1 без дати та печатки на право зайняття сім`єю з 1 чоловіка кімнати АДРЕСА_1 площею 49, 2 кв.м (а.с. 80 т.1, а.с. 15 т.2).

Згідно довідки ДП «Полтаванафтогазгеологія» НАК «Надра України» від 06.11.2014р. № 01-14/318, ОСОБА_4 з 17.08.2005р. по 04.12.2007р. працював помічником бурильника Карлівської НГРЕГБ (а.с. 76 т.1), що також підтверджується копією його трудової книжки (а.с. 54 т.4).

За повідомленням НАК «Надра України» 13.10.2011р. на адресу ОСОБА_15 та повідомленням голови профспілкового комітету Карлівської ЕГБ від 20.04.2016р. на ім`я ОСОБА_4 в період з 01.04.2010р. по 13.10.2011р. та після 05.01.2006р. по 20.04.2016р. дозволи та ордера на поселення інших громадян в гуртожиток не надавалися (а.с. 77, 81 т.1, а.с. 16 т.2).

За повідомленням НАК «Надра України» від 15.08.2019 року, до моменту передачі в комунальну власність Карлівської міської ради гуртожиток, який розташований за адресою: АДРЕСА_2 , не увійшов до статутного капіталу Компанії та відповідно до Закону України «Про управління об`єктами державної власності» був об`єктом управління державної власності (а.с. 231 т.3).

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» (в редакції на час приватизації ОСОБА_1 квартири в гуртожитку) умовами реалізації мешканцями гуртожитків конституційного права на житло, зокрема, одержання мешканцем гуртожитку права на приватизацію кімнати в гуртожитку, є 1) відсутність власного житла; 2) реєстрація за місцем проживання у гуртожитку більше 5 років на законних підставах та фактичне проживання у ньому.

Порядок надання жилої площі в гуртожитках визначається Житловим кодексом УРСР та іншими актами законодавства.

Згідно ч. 2 ст. 128 ЖК УРСР (в редакції на час приватизації ОСОБА_1 квартири в гуртожитку), жила площа в гуртожитку надається за спільним рішенням адміністрації підприємства, установи, організації чи органу кооперативної або іншої громадської організації та відповідного профспілкового комітету.

Статтею 129цього Кодексу передбачено, що на підставі рішення про надання жилої площі у гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на дану жилу площу.

Згідно з пунктом 2 Примірного положення про гуртожитки, затвердженого постановою Радиміністрів УРСРвід 03червня 1986року №208 (далі - Примірне положення), яке було чинним на час вселення сторін у гуртожиток, гуртожитки призначаються для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання.

Відповідно до пункту 9 і пункту 10 Примірного положення жила площа у гуртожитку надається за спільним рішенням адміністрації підприємства, установи, організації чи органу кооперативної або іншої громадської організації та відповідного профспілкового комітету і комітету комсомолу.

На підставі рішення про надання жилої площі у гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації надає громадянинові спеціальний ордер (додаток), який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу.

Аналіз указаних вище правових норм дає підстави для висновку, що вселення у гуртожиток і користування жилим приміщенням у гуртожитку відбувається на законних підставах у разі проведення вселення на підставі спільного рішення адміністрації та профспілкового комітету підприємства, з отриманням спеціального ордера, виданого на підставі зазначеного рішення.

Як передбачено частиною третьою статті 58ЖК УРСР форма ордера встановлюється радою Міністрів Української РСР.

Згідно з додатком до Примірного положення у спеціальному ордері, який видається адміністрацією підприємства, установи, організації на підставі спільного рішення про надання жилої площі у гуртожитку, зазначаються: дата видачі ордера; найменування населеного пункту, а також підприємства, установи, організації, яким належить гуртожиток; номер і серія ордера; прізвище, ім`я, по батькові особи, якаотримує жилу площу у гуртожитку, місце її роботи або навчання; адреса місцезнаходження гуртожитку; номер корпусу і кімнати; рішення на підставі якого видано ордер; склад сім`ї особи, яка отримує жилу площу у гуртожитку. Ордер підписується керівником підприємства, установи, організації та скріплюється відбитком печатки.

Як видно з матеріалів справи, ордери видані як на ім`я позивачки (первинний) та відповідача не містять необхідних реквізитів, зокрема: дату їх видачі та термін дійсності, серія в обох ордерах та номер в ордері на ім`я ОСОБА_1 , місце роботи ОСОБА_1 . Крім цього, хоча в ордерах на ім`я кожної сторони вказана кімната № НОМЕР_3 , але існують певні суперечності, оскільки площа в ордері Мороз вказана 24, 35 кв.м., а в ордері Лазуровича 49, 2 кв.м. Водночас, позивачу ОСОБА_1 також виданий корінець до ордера в якому взагалі площа вказана 32 кв.м, що вказує на наявність суперечностей не тільки в цій частині, а й в частині наявності спільного рішення адміністрації та профспілкової організації, оскільки в ордері вказано рішення від 12.05.2010р., а в корінці до ордера 27.04.2010р.

Відповідно до статті 47Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.

Згідно із частиною четвертою статті 9ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Правовідносини щодо користування жилою площею у гуртожитках врегульовані окремою главою 4 розділу ІІІ ЖК України.

Статтею 71ЖК України визначено, що при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.

Відповідно до статті 72ЖК України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Спірна квартира мала статус гуртожитку до грудня 2013 року, а тому питання користування житловою площею у даному гуртожитку робітниками, яким ця житлова площа була надана, перебувало у виключній компетенції Карлівської нафтогазорозвідувальної експедиції глибокого буріння, яка ніколи не порушувала питання про визнання ОСОБА_4 таким, що втратив право користування житловою площею у гуртожитку за адресою: АДРЕСА_2 .

За таких обставин, хоча позивач з донькою мають реєстрацію за спірною адресою, але питання сторонами про недійсність ордерів не ставилося, а відтак, суд позбавлений можливості у даному провадженні вирішити питання про правомірність отримання сторонами ордерів, а відтак і надання переваги будь-кому з них на вказану квартиру, а відтак вимога про виселення відповідача з квартири є передчасною, а відтак задоволенню не підлягає.

Згідно актів обстеження № 451 від 15.04.2016р., № 2774 від 28.11.2017р. та № 564 від 06.11.2014р. ОСОБА_4 фактично проживає в колишньому гуртожитку в АДРЕСА_5 з дня вселення 05.01.2006р., що підтвердили мешканці будинку ОСОБА_15 та ОСОБА_17 . Інші особи не проживали та не проживають (а.с. 82, 83 т.1, а.с. 18-20 т.2).

Разом з тим, згідно рішення першої сесії Карлівської міської ради сьомого скликання від 04.12.2015р. про закріплення депутатів у виборчих округах, вбачається, що ОСОБА_8 , яка склала вищевказані акти закріплена за селищем ОСОБА_25 (а.с. 209-210 т.2), а відтак видається сумнівним наявність у неї повноважень на складення актів в АДРЕСА_2 , де депутатом закріплений ОСОБА_26 . Крім того, рішенням 43 позачергової сесії 6 скликання Карлівської міської ради від 24.02.2014 року депутатам надано повноваження на складання актів матеріально-побутового обстеження мешканців територіальної громади (а.с. 133 т.3).

На заяву ОСОБА_4 до Карлівського ВУЖКГ від 16.03.2016р. про укладення договору оренди жила було відмовлено, оскільки приміщення рахується за іншим заявником (а.с. 108, 109 т.2), як і на його заяву до Карлівської міської ради від 03.02.2017р. про заміну ордера на квартиру з тих підстав, що він одружився, також було відмовлено з підстав наявності свідоцтва про право власності на спірне житло ОСОБА_1 та ОСОБА_10 (а.с. 84, 85 т.1, а.с. 22, 24 т.2).

Згідно довідки № 41-01/4-450 від 04.06.2018р. Ощадбанку станом на 04.06.2018р. ОСОБА_27 брав участь у приватизації та отримував житловий чек (а.с. 140 т.1), але відповідно Інформації з Державного реєстру … № 147717034 від 03.12.2018р. він житла у власності не має (а.с. 115 т.3).

З наданого ПП Полтавське БТІ «Інвентаризатор» свідоцтва про право власності на житло від 16.10.1998р. видно, що воно видане органом приватизації Карлівською експедицією глибокого буріння по АДРЕСА_6 на праві приватної власності ОСОБА_28 та 4 членам його сім`ї, в т.ч. ОСОБА_4 (а.с. 180-181 т.3).

За довідкою Карлівського ВУЖКГ № 350 від 12.09.2018р. станом на 10.09.2018р. ОСОБА_4 в колишньому гуртожитку серед споживачів житлово-комунальних послуг відсутній, і з 01.09.2009р. вказаними послугами не користувався, а з 01.06.2016р. по квартирі АДРЕСА_3 відкрито особовий рахунок на ім`я ОСОБА_1 по якому щомісяця здійснюються нарахування (а.с. 107 т.2).

Листом від 20.05.2016р. за № 220 після розгляду заяви від 09.04.2016р. ОСОБА_4 було роз`яснено право на приватизацію квартири та наданні відповідних документів (а.с. 110, 213 т.2).

Щодо доводів представників позивача-1 (відповідача-2) щодо того, що права ОСОБА_4 не порушені та належним позивачем могла би бути Карлівська міська рада, суд уважає що позивач-2 (відповідач-1) є належним позивачем з огляду на те, що він також претендує на спірну квартиру та водночас судом не розглядалося питання недійсності ордерів, що видані сторонам.

Щодо пропуску ОСОБА_4 строку позовної давності, за матеріалами справи убачається, що останній дізнався проте, що ОСОБА_1 отримала свідоцтво про право власності на спірну квартиру у 2017 році та звернувся до суду за захистом своїх прав, до участі в цивільних справах за позовом ОСОБА_1 ОСОБА_4 залучений не був.

Щодо доводів представників позивача-1 (відповідача-2) про необхідність прийняти до уваги висновок спеціаліста ВП «Центр Експертиз та оцінки» ПП «Консалтинг Експерт Груп «Диктум-Фактум» від 14.11.2019 за №24 (а.с.105-114 т.4), яким установлено що підпис начальника НГРЕ ОСОБА_16 в ордері на ім`я ОСОБА_4 , належить не ОСОБА_16 , а іншій особі, суд відхиляє як доказ вказаний висновок спеціаліста та зазначає, що висновок експерта є засобом доказування, на підставі якого можуть встановлюватися фактичні дані щодо наявності чи відсутності обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін та інших обставин, які мають значення для справи (докази). Саме тому найбільш важливим у контексті нашого дослідження є закріплення висновку експерта у переліку засобів доказування, а тому необхідність його участі у справі є зрозумілою і фактично результати його діяльності формують доказову базу особи, яка клопоче про проведення експертизи або долучення такого висновку до справи.

Самі ж висновки спеціаліста під час розгляду справи не відносяться до переліку засобів доказування, хоча положення, що закріплюють такий процесуальний документ та регулюють порядок його подальшого застосування, практично спростовують такий підхід законодавця до доказового матеріалу.

Незважаючи на широке трактування частиною першою ст.74ЦПК України осіб, які можуть бути спеціалістами, зокрема формулювання щодо можливості надання останніми консультацій під час вчинення процесуальних дій з питань, що потребують відповідних спеціальних знань і навичок, частина друга вказаної статті вже встановлює чіткі обмеження у його компетенції. Так, спеціаліст може бути залучений до участі у цивільному процесі лише для надання безпосередньо технічної допомоги (фотографування, складання схем, планів, креслень, відбору зразків для проведення експертизи тощо) під час вчинення процесуальних дій. Як бачимо із зазначених уточнень, всі дії цих осіб зводяться лише до надання допомоги технічного характеру в рамках проведення певних дій судом.

Відповідно до ст. ст. 12, 81ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Отже, суд доходить висновку про те, що позов ОСОБА_4 потрібно задоовльнити в повному обсязі, а у задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовити.

Згідно з вимогами ст.141 ЦПК України, оскільки позов ОСОБА_4 задоволений, потрібно стягнути з ОСОБА_1 , Карлівського виробничого управління житлово-комунального господарства на користь ОСОБА_4 судовий збір в розмірі 640,00 грн., з кожного.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 1-18, 81, 141, 209-245, 259, 264, 265, 268, 354, 355 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в:

відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до Територіальної громади м. Карлівка в особі Карлівської міської ради, ОСОБА_4 , третя особа - Служба у справах дітей Виконавчого комітету Карлівської міської ради, про визнання правомірним набуття права власності на квартиру та усунення перешкод у володінні, користуванні та розпорядженні квартирою.

Задовольнити позов ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , Карлівського виробничого управління житлово-комунального господарства, треті особи Служба у справах дітей Виконавчого комітету Карлівської міської ради, Карлівська міська рада Полтавської області, про скасування розпорядження органу приватизації та визнання недійсним свідоцтва про право власності на квартиру.

Визнати незаконним та скасувати розпорядження Відділу приватизації житла Карлівського виробничого управління житлово-комунального господарства від 26.05.2016 року за №24.

Визнати недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно квартиру АДРЕСА_1 серії СТЕ № 154418, що видане 31.05.2016 Відділом приватизації житла Карлівського виробничого управління житлово-комунального господарства на ім`я ОСОБА_1 та ОСОБА_10 .

Стянути з ОСОБА_1 , Карлівського виробничого управління житлово-комунального господарства на користь ОСОБА_4 судовий збір в розмірі 640,00 грн., з кожного.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Полтавського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Повний тест Рішення складений 31.10.2022.

Суддя С.М.Косик