Постанова

від 10.08.2023 по справі 531/206/17

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 531/206/17 Номер провадження 22-ц/814/2440/23Головуючий у 1-й інстанції Косик С. М. Доповідач ап. інст. Одринська Т. В.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 серпня 2023 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого: Одринської Т.В.,

Суддів: Панченка О.О., Пікуля В.П.,

за участю секретаря: Сальної Н.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтава цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіальної громади м. Карлівка в особі Карлівської міської ради, ОСОБА_2 про визнання правомірним набуття права власності на квартиру та усунення перешкод у володінні, користуванні та розпорядженні квартирою,

та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Карлівського виробничого управління житлово-комунального господарства про скасування розпорядження органу приватизації та визнання недійсним свідоцтва про право власності на квартиру

за апеляційними скаргами представника Карлівського виробничого управління жилого-комунального господарства адвоката Янко Олександра Олександровича та ОСОБА_1 на рішення Машівського районного суду Полтавської області від 25 жовтня 2022 року,

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Територіальної громади м. Карлівка в особі Карлівської міської ради, ОСОБА_2 , змінивши позовні вимоги просила: визнати правомірним набуття нею та її донькою ОСОБА_3 право власності в розмірі частки кожному на кв. АДРЕСА_1 ; усунути перешкоди у володінні, користуванні та розпорядженні спірною квартирою, шляхом виселення ОСОБА_2 , без надання іншого житла.

Позов мотивовано тим, що 12.05.2010 р. адміністрацією Карлівської партії глибокого буріння ДП НАК «Надра України» «Полтаванафтогазгеологія» її з неповнолітньою дочкою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , поселено до кімнати АДРЕСА_1 , видано ордер на житлову площу 24,35 кв. м. та зареєстровано за цією адресою. За рішенням Карлівської міської ради від 03.12.2013 р. гуртожиток прийнято в комунальну власність, змінено його статус на житловий будинок і передано на баланс Карлівського ВУЖКГ. За довідкою останнього, загальна площа вказаної квартири складає 52,3 кв.м., а тому, з метою усунення розбіжностей та у зв`язку з фактичною зміною власника, вона звернулася до відповідача про видачу нового ордера, але їй було відмовлено.

Рішенням Карлівського районного суду від 12.10.2015 р. визнано за нею, та її донькою право на користування вищевказаним житловим приміщенням площею 52,3 кв.м. та зобов`язано Карлівську міську раду видати їй з донькою ордер. Після цього, 07.06.2016 р. до квартири самостійно заселився відповідач і за його скаргою рішення Карлівського районного суду 10.08.2016 р. було скасоване.

Наразі спірне житло належить позивачу та її донці на підставі свідоцтва про право власності від 31.05.2016 р. виданого взамін зіпсованого від 31.05.2015 р.

У грудні 2017 року ОСОБА_2 звернувся з позовом до ОСОБА_1 та Відділу приватизації житла Карлівського ВУЖКГ, у якому просив: визнати незаконним та скасувати розпорядження Відділу приватизації житла Карлівського ВУЖКГ про передачу квартири АДРЕСА_1 у спільну часткову власність ОСОБА_1 та її доньці, визнати недійсним свідоцтво про право власності на спірну квартиру від 31.05.2016р., стягнути солідарно з відповідачів судові витрати.

Позов мотивовано тим, що 04.06.2002 р. Карлівською газонафторозвідувальною експедицією глибокого буріння, його було направлено на навчання до Полтавського нафтового геологорозвідувального технікуму. Після закінчення навчання, 03.01.2006 р. він звернувся з заявою про надання йому квартири в гуртожитку, і за протоколом адміністрації і профспілкового комітету від 05.01.2006 р. йому виділено 2-кімнатну квартиру АДРЕСА_1 та видано ордер на вселення. Цього ж дня він вселився в квартиру, яка є постійним місцем його проживання, а з початку 2016 року і місцем проживання членів його сім`ї, він оплачує житлово-комунальні послуги та здійснює поточний ремонт. Водночас ОСОБА_1 ордер видано незаконно, оскільки за повідомлення профспілкового комітету Карлівської НЕГБ від 20.04.2016 р. рішення про надання вказаної квартири іншій особі не приймалося. Оскільки відбулася зміна власника будинку, у лютому 2017 року він звернувся до виконкому Карлівської міської ради про заміну ордера, але рішенням від 17.02.2017 р. йому було відмовлено, оскільки на житло видане свідоцтво про право власності відповідачці та її доньці.

Рішенням Машівського районного суду Полтавської області від 25 жовтня 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Територіальної громади м. Карлівка в особі Карлівської міської ради, ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей Виконавчого комітету Карлівської міської ради, про визнання правомірним набуття права власності на квартиру та усунення перешкод у володінні, користуванні та розпорядженні квартирою - відмовлено.

Задоволено позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Карлівського виробничого управління житлово-комунального господарства, треті особи Служба у справах дітей Виконавчого комітету Карлівської міської ради, Карлівська міська рада Полтавської області, про скасування розпорядження органу приватизації та визнання недійсним свідоцтва про право власності на квартиру.

Визнано незаконним та скасовано розпорядження Відділу приватизації житла Карлівського виробничого управління житлово-комунального господарства від 26.05.2016 року за №24.

Визнано недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно квартиру АДРЕСА_1 серії СТЕ №154418, що видане 31.05.2016 Відділом приватизації житла Карлівського виробничого управління житлово-комунального господарства на ім`я ОСОБА_1 та ОСОБА_4 .

Стягнуто з ОСОБА_1 , Карлівського виробничого управління житлово-комунального господарства на користь ОСОБА_2 судовий збір в розмірі 640,00 грн., з кожного.

3 вказаним судовим рішенням не погодилася ОСОБА_1 , посилаючись на порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просила рішення скасувати, ухвалити нове, яким позов задовольнити повністю.

В обгрунтування апеляційної скарги вказувала, що ОСОБА_2 не являвся і наразі не являється законним користувачем спірного житла, ніколи не був зареєстрований за спірною адресою, а тому не може вважатися правомірним користувачем житлового приміщення навіть за умови фактичного проживання.

Натомість, суд першої інстанції захистив права ОСОБА_2 , який відповідно до Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» без офіційної реєстрації місця проживання та за наявності іншого власного житла визнається проживаючим без законних підстав.

Вказувала, що судом першої інстанції взяті до уваги пояснення свідків щодо факту проживання ОСОБА_2 .

Зазначала, що ОСОБА_1 виконала вимоги законодавства щодо вселення в житло та реєстрації місця проживання, що передбачено пунктом 69 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР, затверджених постановою Ради Міністрів УРСР №470 від 11.12.1984 р., які діяли на дату видачі ордера на ім`я ОСОБА_1 в 2010 р.

Прохала скасувати рішення Машівського районного суду Полтавської області від 25 жовтня 2022 року та ухвалити нове рішення, яким первісний позов ОСОБА_1 задовольнити, а зустрічний позов ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Представник Карлівського виробничого управління житлово-комунального господарства - адвокат Янко Олександр Олександрович подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив рішення скасувати, ухвалити нове, яким позов задовольнити повністю.

Апеляційну скаргу обгрунтовував тим, що суд у своєму рішенні послався на покази свідка ОСОБА_5 , якого в судовому засіданні не допитано.

Крім того, судом не взято до уваги, що в матеріалах справи відсутні докази порушення процедури приватизації відділом приватизації Карлівського ВУЖКГ. В самому рішенні не зазначено, які саме норми чинного на час здійснення приватизації законодавства України було порушено.

Вказував, що з матеріалів справи вбачається, що, звертаючись до органу приватизації, ОСОБА_1 надала вичерпний перелік документів, які мала надати для приватизації спірної квартири, в тому числі і копії ордерів, виданих як Карлівcькою нафтогазорозвідувальною експедицією глибокого буріння ДП НАК "Надра України""Ползавнафтогазгеологія" (Карлівська ПГБ) так і Карлівcькою міською радою Полтавської області, однак судом першої інстанції вказане до уваги не взято.

Звертає увагу, що Карлівське ВУЖКГ, як комунальне підприємство на балансі якого знаходився житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_2 та відділ приватизації, не мало отримувати дозвіл на приватизацію квартири від органу місцевого самоврядування та правомірно провело приватизацію, а тому твердження суду, що спірна квартира вибула з володіння власника - територіальної громади м. Карлівка поза її волею - є необгрунтованим.

Також вказує на те, що листом Карлівського ВУЖКГ №119 від 21.03.2016 року ОСОБА_2 було повідомлено про наявність в іншого заявника виданого Карлівською міською радою Полтавської області ордеру на квартиру АДРЕСА_1 та листом Карлівського ВУЖКГ №220 від 20.05.2016 року ОСОБА_2 роз`яснено порядок приватизації житлового приміщення.

В свою чергу, ОСОБА_2 до відділу приватизації Карлівського ВУЖКГ не повідомляв про наявність спору щодо квартири АДРЕСА_1 , не надавав документів, які б підтверджували його місце проживання за спірною адресою.

Ураховуючи викладене, прохав скасувати рішення Машівського районного суду Полтавської області від 25 жовтня 2022 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Карлівського виробничого управління житлово-комунального господарства про скасування розпорядження органу приватизації та визнання недійсним свідоцтва про право власності на квартиру відмовити у повному обсязі.

Від представника ОСОБА_2 - ОСОБА_6 надійшов відзив на апеляційну скаргу Карлівського виробничого управління Житлово-комунального господарства.

Апеляційну скаргу вважає необгрунтованою, оскільки вона не містить обгрунтувань незаконності або необгрунтованість рішення.

Зазначала, що рішення Машівського районного суду Полтавської області від 25 листопада 2022 року є законним, обгрунтованим ухваленим з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Прохала апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Відповідно до вимогст. 213 ЦПК України, в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваного рішення, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. Судове рішення ухвалене у справі не відповідає вказаним вимогам.

Як встановлено місцевим судом та вбачається з матеріалів справи, що позивач ОСОБА_1 поставлена на квартирний облік при міській раді у зв`язку з відсутністю житла, що підтверджується рішенням виконкому Карлівської міської ради №85 від 19.06.2009 р. (а.с. 184 т.2).

Карлівською ПГБ позивачу ОСОБА_1 видано ордер без дати, номеру та серії за яким їй надано право на вселення 2 чоловік в кімнату АДРЕСА_1 розміром 24,35 кв.м на підставі спільного рішення адміністрації, профспілкової організації Карлівської ПГБ від 12.05.2010 р. Термін дійсності ордеру не зазначений (а.с. 6 т.1). Водночас в корінці до ордеру без дати, площа кімнати зазначена інша, зокрема 32 кв.м, вказано, що він виданий на підставі спільного рішення адміністрації, профспілкової організації Карлівської ПГБ від 27.04.2010 р. (а.с. 186 т.2).

Зі свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 26.08.2009 р. вбачається, що позивач має доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 5 т.1), а ІНФОРМАЦІЯ_2 вона народила дочку ОСОБА_7 , що підтверджується свідоцтвом серії НОМЕР_2 від 11.06.2019 р. (а.с. 100 т.3).

Згідно з даними паспорту ОСОБА_1 та довідками про реєстрацію місця проживання № 3753, 3753 від 17.09.2018р. та №3071 від 12.06.2019р., позивач з донькою зареєстровані в кімнаті №1 гуртожитку з 12.05.2010р. (а.с. 181, 182 т.2).

На підтвердження доводів, щодо користування спірним житлом позивачем надано договір про користування електричною енергією № 1090205030 від 24.11.2016р., акти про пломбування лічильника, договір про надання комунальних послуг від 21.06.2016р., копії розрахункових книжок та дублікати квитанцій (а.с. 218-237 т.2).

Крім цього, з довідки про обсяг споживання електроенергії по спірній квартирі вбачається, що в період з січня 2006 року по жовтень 2016 року електроенергія не використовувалася взагалі, а з листопада 2016 року по липень 2019 року використовувалася в розмірі 1 або 2 кВт за виключенням грудня 2016 року та січня 2017 року, коли було використано по 8 кВт, та у травні 2019 року використано 3 кВт (а.с. 219-220 т.3). За повідомленням АТ «Полтавагаз» споживачем ОСОБА_1 з 01.01.2010р. по 01.08.2019р. було спожито газу в об`ємі 2189 куб.м, інша інформація до вказаного періоду відсутня (а.с. 242 т.3).

03.12.2013 р. за рішенням сорокової сесії шостого скликання Карлівської міської ради 8-ми квартирний гуртожиток по АДРЕСА_2 передано безоплатно у власність територіальної громади м. Карлівка і передано на баланс Карлівського ВУЖКГ та змінено статус на житловий будинок (а.с. 8 т.1). Цього ж числа затверджено акт приймання-передачі 8-квартирного (гуртожитку) (а.с. 103-105 т.2). Згідно доповідної записки юриста Карлівського ВУЖКГ від 29.11.2013р. при обході квартир гуртожитку встановлено, що в ньому проживає 22 особи (а.с. 106 т.2), але ні прізвища позивача ні відповідача в них немає.

На підставі рішення № 162 від 29.10.2015 р. виконкому Карлівської міської ради (а.с. 190 т.2), позивачу 02.11.2015 р. видано ордер №4450 на сім`ю з 2 чоловік на право отримання житлового приміщення площею 52, 3 кв.м, що складається з двох кімнат у кв. АДРЕСА_1 (а.с. 7 т.1). Документи про зміну площі житла відсутні.

19 травня 2016 року ОСОБА_1 виготовила технічний паспорт на спірну квартиру (а.с. 203-204 т.2), а 31.05.2015р. вона та її дочка ОСОБА_3 отримали свідоцтво про право власності на спірну квартиру загальною площею 52,3 кв.м. на підставі розпорядження відділу приватизації житла Карлівського ВУЖКГ від 26.05.2016р, але оскільки у даті видачі свідоцтва було допущено помилку, належне свідоцтво було видано 31.05.2016р., а 25.08.2016р. зареєстровано право власності (а.с. 10-12, 16-19 т.1).

Вказаний вище ордер, на підставі якого в послідуючому була приватизована спірна квартира, ОСОБА_1 отримала на виконання рішення Карлівського районного суду від 12.10.2015р. до якого звернулася з позовом про визнання права користування житловим приміщенням, з тих підстав, що ордер на житло їй видано на площу 24, 35 кв.м, а вона вважала, що загальна площа квартири складає 52, 3 кв.м (а.с. 23 т.1). Вказане судове рішення скасоване рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 10.08.2016р., яке залишене без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19.12.2016р. (а.с. 24-27 т.1).

29.01.2014 року на 42 сесії 6 скликання було прийнято рішення «Про створення приватизаційного органу при Карлівському ВУЖКГ» (а.с. 85-96 т.3).

Крім цього, ОСОБА_1 у 2011 році зверталася до Карлівського районного суду з позовом про вселення в кімнату №1 площею 32 кв.м.по АДРЕСА_2 та просила усунути перешкоди ОСОБА_8 , яка нібито проживала в цій кімнаті, в користуванні житловим приміщення, але рішенням від 09.11.2011р. у задоволенні позову було відмовлено (а.с. 25 т.2).

За листом Карлівської НГРЕГБ від 04.06.2002р. ОСОБА_2 був направлений на стаціонарне навчання до Полтавського нафтового геологорозвідувального технікуму (а.с. 74 т.1, а.с. 12 т.2), після закінчення якого за його заявою від 03.01.2006р. (а.с. 75 т.1, а.с.11 т.2), прийнято рішення виділення йому 2-кімнатної квартири площею 49, 2 кв.м АДРЕСА_3 , що підтверджується протоколом адміністрації і профспілкового комітету № 1 від 05.01.2006р. (а.с. 78 т.1, а.с. 14 т.2).

На виконання вказаного рішення ОСОБА_2 видано ордер № 1 без дати та печатки на право зайняття сім`єю з 1 чоловіка кімнати АДРЕСА_1 площею 49, 2 кв.м (а.с. 80 т.1, а.с. 15 т.2). Оригінал чи належним чином засвідчена копія даного ордеру в матеріалах справи відсутні.

Згідно довідки ДП «Полтаванафтогазгеологія» НАК «Надра України» від 06.11.2014р. № 01-14/318, ОСОБА_2 з 17.08.2005р. по 04.12.2007р. працював помічником бурильника Карлівської НГРЕГБ (а.с. 76 т.1), що також підтверджується копією його трудової книжки (а.с. 54 т.4).

За повідомленням НАК «Надра України» від 15.08.2019 року, до моменту передачі в комунальну власність Карлівської міської ради гуртожиток, який розташований за адресою: АДРЕСА_2 , не увійшов до статутного капіталу Компанії та відповідно доЗакону України «Про управління об`єктами державної власності»був об`єктом управління державної власності (а.с. 231 т.3).

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції ураховував те, що Карлівською міською радою 02.11.2015р. видано ордер ОСОБА_1 виключно на підставі рішення Карлівського районного суду від 12.10.2015 р., яке в подальшому було скасоване, цей ордер позивачка подала до відділу приватизації, суд вважав, що спірна квартира вибула з володіння власника - територіальної громади м. Карлівка поза її волею.

Таким чином, суд першої інстанції прийшов до висновку, про неправомірність набуття ОСОБА_1 та її донькою у власність спірного житла, відтак розпорядження відділу приватизації та свідоцтво про право власності за висновком суду підлягають скасуванню.

Колегія суддів не може погодитись з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. ст.12,81 ЦПК Україницивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 2 ст.1 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» встановлено, що Закон не поширюється на громадян, які мешкають у гуртожитку без правових підстав, визначених цим Законом.

Так в матеріалах справи відсутні дані щодо офіційної реєстрації ОСОБА_2 місця проживання за спірною адресою.

Колегія суддів зазначає, що ухвалюючи рішення, суд першої інстанції не взяв до уваги, що відповідно до пункту 69 діючих наразі Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській PCP, затверджених постановою Ради Міністрів УРСР №470 від 11.12.1984 р , строк дії ордера обмежується строком у 30днів та являється єдиною підставою для вселення.

Пунктом 72 Правил, що діяли на дату видачі ордера, встановлено, що при вселенні в надане жиле приміщення громадянин здає ордер у житлово-експлуатаційну організацію, а за її відсутності відповідному підприємству, установі, організації; ордер зберігається як документ суворої звітності.

Одночасно подаються паспорти усіх членів сім`ї, включених до ордера, з відміткою з попереднього місця проживання.

Отже, ОСОБА_2 не надав суду підтвердження того, що в 30 денний термін після видачі ордера він вселився в спірне приміщення та здійснив виписку з попереднього місця проживання.

Разом з тим, відповідно до наданої копії паспорта ОСОБА_2 (т.2 а.с.5) він зареєстрований за іншою адресою місця проживання, а саме: АДРЕСА_4 .

Крім того, листом Карлівського ВУЖКГ № 119 від 21.03.2016 року ОСОБА_2 було повідомлено про наявність в іншого заявника виданого Карлівською міською радою Полтавської області ордеру на квартиру АДРЕСА_1 та листом Карлівського ВУЖКГ № 220 від 20.05.2016 року ОСОБА_2 роз`яснено порядок приватизації житлового приміщення.

При цьому, матеріали справи не містять доказів, що ОСОБА_2 звертався до відділу приватизації Карлівського ВУЖКГ про наявність спору щодо квартири АДРЕСА_1 , також він не надавав документів, які б підтверджували його місце проживання за спірною адресою.

Слід зазначити,що ОСОБА_2 вже скористався правом приватизації, що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло від 16.10.1998 р. за адресою АДРЕСА_4 (т.3, а.с.181).

Відповідно до довідки ТВБВ №10016/031 від 04.06.2018 р. №41-01/4-450 дане житло приватизоване та ОСОБА_2 використані приватизаційні житлові чеки (т.2, а.с. 133).

Відповідно до статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд, він має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Таким чином, отримавши ордер № 1 на право зайняття сім`єю з 1 чоловіка кімнати АДРЕСА_1 площею 49, 2 кв.м ОСОБА_2 не вчинено належних дій щодо реалізації свого права на проживання в ньому, оскільки протягом 30 днів не зареєстрував своє місце проживання на підставі виданого йому ордеру.

Крім того, відповідачем не надано належних доказів того, що він дійсно проживав за спірною адресою та оплачував всі належні платежі. Також встановлено, що на час видачі ордера, він мав у власності інше житло, з 1998 року.

Ураховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що суд прийшов до помилкового висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_2 та вважає, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Щодо вимог ОСОБА_1 за первісним позовом, колегія суддів зазначає наступне.

Позивач з доньками зареєстровані в кімнаті №1 гуртожитку з 12.10.2010р., що підтверджується довідками про реєстрацію місця проживання № 3753, 3753 від 17.09.2018р. та № 3071 від 12.06.2019 р.

Отже, ОСОБА_1 виконала вимоги законодавства щодо вселення в житло та реєстрації місця проживання, що передбачено пунктом 69 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській PCP, затверджених постановою Ради Міністрів УРСР №470 від 11.12.1984 р., які діяли на дату видачі ордера на ім`я ОСОБА_1 в 2010 р.

Отримавши у 2015 році ордер №4450 на сім`ю з 2 чоловік на право отримання житлового приміщення, ОСОБА_1 19 травня 2016 року виготовила технічний паспорт на спірну квартиру, а 31.05.2015р. вона та її дочка ОСОБА_3 отримали свідоцтво про право власності на спірну квартиру загальною площею 52,3 кв.м. на підставі розпорядження відділу приватизації житла Карлівського ВУЖКГ від 26.05.2016р, але оскільки у даті видачі свідоцтва було допущено помилку, належне свідоцтво було видано 31.05.2016р., а 25.08.2016р. зареєстровано право власності.

Судом першої інстанції при винесенні рішення не взято до уваги, що в матеріалах справи відсутні докази порушення процедури приватизації відділом приватизації Карлівського ВУЖКГ.

У частині десятій статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» закріплено, що органи приватизації, органи місцевого самоврядування не мають права відмовити мешканцям квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках у приватизації займаного ними житла, крім випадків, передбачених законом.

Перелік таких випадків чітко визначений у законодавстві і є вичерпним. До них відноситься відсутність у особи права на приватизацію (частина друга статті 1 Закону України від 04 вересня 2008 року № 500-VI «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків»), заборона приватизувати конкретне приміщення (частина четверта стати 1 Закону № 500-VI, частина друга статті 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»).

Згідно з п. 17 Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженого наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16 грудня 2009 року № 396. громадянин, який виявив бажання приватизувати займану ним і членами його сім`ї на умовах найму квартиру (будинок), жиле приміщення в гуртожитку, кімнату в комунальній квартирі, звертається до орган приватизації, де одержує бланк заяви та необхідну консультацію.

Пунктом 18 Положення затверджено перелік документів, які подаються громадянином до органу приватизації. Серед них має буз и і копія ордера про надання жилої площі.

Звертаючись до органу приватизації, ОСОБА_1 надала вичерпний перелік документів, які необхідні для приватизації спірної квартири, в тому числі і копії ордерів, виданих як Карлівською нафтогазорозвідувальною експедицією глибокого буріння ДП НАК "Надра України" "Ползавнафтогазгеологія" (Карлівська ПГБ), так і Карлівською міською радою Полтавської області.

Зі зміною власника житловою фонду та категорії житла, його статус, як гуртожиток втрачено, чинний ЖК УРСР не вимагає від наймача отримання іншого ордера з урахуванням природи останнього, як підстави для вселення в житлове приміщення, оскільки наймач уже вселився у житлове приміщення на законній підставі і правомірно ним користується.

Згідно паспортних даних місце реєстрації проживання ОСОБА_1 та її малолітньої доньки з 12.05.2010 року зареєстроване за адресою знаходження спірного нерухомого майна. Таким чином, надання ордеру №4450, виданого виконкомом Карлівської міської ради Полтавської області та рішення Карлівського районного суду Полтавської області від 12.10.2015 року не є єдиною підставою для проведення приватизації житла відділом приватизації Карлівського ВУЖКГ.

Вселення позивача з донькою відбулося на підставі ордеру в 2010 році, що належним чином зареєстровано.

Видача ордеру в 2015 році Карлівською міською радою Полтавської області не оспорюється.

Слід також зазначити, що невідповідність площі спірної квартири, не свідчить про незаконність підстав її вселення.

Приватизація державного житловою фонду - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей за одиноких осіб, кімнат у квартирах за одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і з. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України (частина перша статті і Закону України Про приватизацію державного житлового фонду" у редакції, чинній на чає виникнення спірних правовідносин).

Частиною 2 ст.1 Закону України Про приватизацію державного житлового фонду" передбачено, що державний житловий фонд - це житловий фонд місцевих Рад народних депутатів за житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, організацій, установ.

Відповідно до ч.1 ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація державною житловою фонду здійснюється уповноваженими па це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд.

Згідно п.13 Положення про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян, затвердженого наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству 15 вересня 1992 року № 56 приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною виконавчою владою, державними підприємствами, організаціями,установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд.

Таким чином, Карлівське ВУЖКГ, як комунальне підприємство на балансі якого знаходився житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_2 та відділ приватизації, не мало отримувати дозвіл на приватизацію квартири від органу місцевого самоврядування та правомірно провело приватизацію.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що підстав для задоволення зустрічного позову не вбачається.

Дослідивши матеріали справи, надавши оцінку доказам набуття права власності на спірне майно позивачем, колегія суддів прийшла до висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в частині визнання правомірним набуття нею права власності на спірну квартиру, з наступних підстав.

ОСОБА_1 та її дочка ОСОБА_3 вселились у спірне житло на законних підставах, в подальшому отримали свідоцтво про право власності на спірну квартиру загальною площею 52,3 кв.м. на підставі розпорядження відділу приватизації житла Карлівського ВУЖКГ від 31.05.2016р., а право власності зареєстровано 25.08.2016р.

Оскільки, набуття права власності за позивачем відбулось на законних підставах та відповідним чином зареєстроване, додаткового визнання правомірним набуття права власності в судовому порядку права власності, не потребує.

З приводу позовних вимог про усунення перешкод у володінні, користуванні та розпорядженні квартирою, апеляційний суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Положеннями ст.391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним правакористування та розпорядження своїм майном.

Апеляційним судом установлено, що ОСОБА_1 зареєструвала своє право власності у встановленому законом порядку.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 без належних на те підстав вселився та продовжує проживати у спірній квартирі, чим порушуєправо власності ОСОБА_9 , яка не може повноцінно користуватись власною квартирою.

Верховний Суд у постанові від 16 грудня 2020 року у справі № 182/7347/18 сформував висновок, згідно якого застосуванню у справах про виселення без надання іншого житлового приміщення підлягають положення статей 391, та глави 32 «Право користування чужим майном» ЦК, оскільки застосування до регулювання житлових відносин положень ЖК, прийнятого 30 червня 1983 року, не відповідає реаліям сьогодення та змісту нинішніх суспільних відносин. Натомість ЦК України є кодифікованим актом законодавства, який прийнято пізніше, а тому темпоральна колізія норм правамає вирішуватися саме на користь норм ЦК України.

Отже, враховуючи вказаний висновок, у випадку виникнення протиріч між нормамивказаних законів, що регулюють одні й ті самі правовідносини, застосуванню підлягають норми ЦК.

Колегія суддів, дослідивши доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , баланс інтересів сторін, підстави виселення відповідача за первісним позовом на предмет пропорційності переслідуваній легітимній меті у світлі статті 8 Конвенції, приходить до висновку про те, щозадоволення позову ОСОБА_1 в частині усунення перешкод у володінні, користуванні та розпорядженні квартирою шляхом виселення ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_1 , без надання іншого житлового приміщення, є обгрунтованим.

В той же час, підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Територіальної громади м. Карлівка в особі Карлівської міської ради немає, оскільки зазначеним відповідачем жодним чином не порушено права позивача.

Зважаючи на те, що у справі допущено неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, оскаржуване рішення суду першої інстанцій підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення первісного позову та відмову у задоволенні зустрічного позову.

Згідно ч. 1ст. 367 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до частини 13статті 141 ЦПК Україниякщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно з частиною 1статті 141 ЦПК Українисудовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позовна заява та апеляційна скарга позивачки задоволені на 50% судовий збір, сплачений нею за позовну заяву та апеляційну скаргу в розмірі 1600,00 грн, підлягає стягненню з відповідача ОСОБА_2 .

Разом з тим, з відповідача ОСОБА_2 на користь Карлівського виробничого управління жилого-комунального господарства підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1920,00 грн, оскільки апеляційну скаргу задоволено у повному обсязі.

Керуючись статтями367,368, 374,376,381-384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Апеляційну скаргу представника Карлівського виробничого управління житлово-комунального господарства адвоката Янко Олександра Олександровича - задовольнити.

Рішення Машівського районного суду Полтавської області від 25 жовтня 2022 року скасувати та ухвалити нове.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Територіальної громади м. Карлівка в особі Карлівської міської ради відмовити повністю.

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання правомірним набуття права власності на квартиру та усунення перешкод у володінні, користуванні та розпорядженні квартирою задовольнити частково.

Усунути перешкоди у володінні, користуванні та розпорядженні квартирою АДРЕСА_1 , шляхом виселення ОСОБА_2 , без надання іншого житла.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання правомірним набуття права власності на квартиру відмовити.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Карлівського виробничого управління житлово-комунального господарства про скасування розпорядження органу приватизації та визнання недійсним свідоцтва про право власності на квартиру відмовити повністю.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 1600,00 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Карлівського виробничогоуправління житлово-комунальногогосподарства судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1920,00 грн.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суд у шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

У разі проголошення лише вступної та резолютивної частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий Т.В. Одринська

Судді О.О. Панченко

В.П. Пікуль