Постанова

від 27.10.2022 по справі 367/1694/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 367/1694/22 Головуючий 1 інстанція- Карабаза Н.Ф.

Провадження № 22-ц/824/8900/2022 Доповідач апеляційна інстанція- Савченко С.І.

П О С Т А Н О В А

іменем України

27 жовтня 2022 року м.Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Савченка С.І.,

суддів Ігнатченко Н.В., Мережко М.В.,

за участю секретаря Малашевського О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 21 червня 2022 року про відмову у забезпеченні позову у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Гольд-папір», третя особа приватний нотаріус Бучанського районного нотаріального округу Київської області Герасимів Юлія Вадимівна про визнання недійсним договору купівлі-продажу житлового будинку та скасування державної реєстрації права власності,

в с т а н о в и в:

Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 21 червня 2022 рокуу справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Гольд-папір», третя особа приватний нотаріус Бучанського районного нотаріального округу Київської області Герасимів Ю.В. про визнання недійсним договору купівлі-продажу житлового будинку та скасування державної реєстрації права власності відмовлено у задоволенні заявипозивачки про забезпечення позову шляхом заборони відповідачу вчиняти дії, пов`язані з відчуженням квартири АДРЕСА_1 .

Не погоджуючись із ухвалою, позивачка ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та постановити нову, якою її заяву про забезпечення позову задоволити в повному обсязі, посилаючись на необгрунтованість ухвали, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, та порушення судом норм процесуального і неправильне застосування норм матеріального права.

Скарга мотивована хибністю висновків суду про відсутність підстав для вжиття заходів забезпечення позову та неврахування судом усіх обставин, викладених у позовній заяві. Зокрема, суд не врахував те, що предметом спору є квартира АДРЕСА_1 , якою її родина користується з листопада 2013 року і з приводу придбання якої між нею та ОСОБА_2 було укладено попередній договір від 09 листопада 2013 року та передано останньому грошові кошти на загальну суму 229334 долари США, якими як виявилося адвокат ОСОБА_2 заволодів шахрайським способом, оскільки достеменно знав, що квартира перебуває в іпотеці у банку і на це майно накладено арешт, а відтак воно не може бути відчужене на користь позивачки. Суд не врахував ухвалу Голосіївського районного суду м.Києва від 16 травня 2019 року про

- 2 -

арешт цієї квартири у межах кримінального провадження. Судом не врахована ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практика ЄСПЛ, яка вказує на необхідність дотримання принципу правової певності, який передбачає, що рішення суду, яке набрало законної сили є обов`язковим і не може ставитися під сумнів, чого судом не дотримано щодо ухвали Голосіївського районного суду м.Києва від 16 травня 2019 року про арешт. Окрім того, суд не врахував те, що перепродаж відповідачем цієї квартири позбавить її родину і коштів, і житла. Висновки суду про недоведеність наміру відповідача продати квартиру є помилковими, оскільки відповідач як титульний власник вправі провести відчуження майна в будь-який момент. Посилання суду в ухвалі на наявність арешту спірного амйна за договором іпотеки від 11 грудня 2009 року є помилковими. Судом не враховано ст.1 Першого протоколу Конвеннції, яка гарантує особі право мирного володіння майном, а при постановленні ухвали суд переймався лише правами відповідача як власника майна і не врахував, що відмова у забезпеченні позову, позбавить її ефективного захисту або поновлення порушених прав у випадку імовірного задоволення позовних вимог відповідно до положень ч.2 ст.149 ЦПК України.

Відповідач ПП «Гольд-папір» правом на подання візиву на апеляційну скаргу не скористався.

Третя особа приватний нотаріус Бучанського районного нотаріального округу Київської області Герасимів Ю.В. подала письмові пояснення по суті скарги, де вказала, що свідоцтво про право власності на нерухоме майно було видане нею ПП «Гольд-папір» згідно поданих документів за результатами проведення електронних торгів у порядку виконання судового рішення.

В суді апеляційної інстанції представник ОСОБА_1 адвокат Новицька С.В. подану апеляційну скаргу та викладені в ній доводи підтримала, просила задоволити та скасувати оскаржувану ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 21 червня 2022 року як незаконну.

Відповідач ПП «Гольд-папір» та третя особа приватний нотаріусГерасимів Ю.В. належним чином повідомлені про час розгляду справи, що стверджується направленими згідно ч.6 ст.128 ЦПК України на їх офіційні електронні адреси судовими повістками і повідомленням про їх доставлення, до суду не з`явилися, причин неявки не повідомили, клопотання про відкладення не подали, що відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом встановлено, що у червні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Приватного підприємства «Гольд-папір», третя особа приватний нотаріус Бучанського районного нотаріального округу Київської області Герасімова Ю.В. про визнання недійсним договору купівлі-продажу житлового будинку та скасування запису про державну реєстрацію права власності.Позовні вимоги обгрунтовані тим, що 09 листопада 2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено попередній договір від 09 листопада 2013 року, за умовами якого ОСОБА_2 зобов`язався продати ОСОБА_1 у строк до 30 січня 2014 року належну йому квартиру АДРЕСА_1 . Після укладання попереднього договору і передачі грошей у розмірі 229334 долари США позивачка з родиною переїхали у листопаді 2013 року до квартири АДРЕСА_2 і мешкають там до цього часу. Пізніше позивачці стало відомо, що спірна квартира відчужена за договором купівлі-продажу відповідачу ПП

- 3 -

«Гольд-папір» в порядку виконання судового рішення про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Креді Агріколь Банк» грошових коштів. Вважає, що з огляду на наявність арешту квартири, накладеного ухвалою Голосіївського районного суду м.Києва від 16 травня 2019 року не могла бути продана квартира, а її продаж відбувся не на відкритих електронних торгах. Вважає, що незаконним продажем квартири порушено її права, оскільки окрім укладання попереднього договору щодо купівлі нею цієї квартири в майбутньому нею було передано грошові кошти ОСОБА_2 , у відношенні якого порушене кримінальне провадження, в межах якого судом накладено арешт.

Одночасно з подачею позову ОСОБА_1 подала до суду заяву, в якій просила забезпечити позов шляхом заборони відповідачу вчиняти дії, пов`язані з відчуженням квартири АДРЕСА_1 . Заява мотивовапна необхідністю уникнення подальшого перепродажу спірної квартири, на яку вона та її родина мають безумовні права.

Відповідно до ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до положень ст.149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити заходів забезпечення позову, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи.

Види забезпечення позову, які може вжити суд, передбачені ч.1 ст.150 ЦПК України, згідно якої позов в тому числі забезпечується забороною відповідачу вчиняти певні дії. Суд може застосувати кілька видів забезпечення позову (ч.2 ст.150 ЦПК).

Згідно ч.3 ст.150 ЦПК України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Відповідно до ч.5 ст.153 ЦПК України залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково.

Інститут забезпечення позову є особливим видом судової юрисдикції, який визначається, як встановлені законом тимчасові процесуальні дії примусового характеру у вигляді обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб, що застосовуються судом та гарантують або можуть гарантувати позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, у випадку прийняття його на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення, або ефективний захист його прав.

За змістом вказаних норм, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам (п.4 постанови ПВСУ № 9 від 22 грудня 2006 року «Про практику розгляду судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову»).

Тобто, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, доведеності і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового

- 4 -

процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду чи утруднення ефективного захисту прав позивача в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Окрім цього, вирішуючи питання про забезпечення позову та виходячи з приписів ст.ст.11, 12, 81 ЦПК України (змагальність сторін та пропорційність у цивільному судочинстві, обов`язок доказування і подання доказів), суд також має здійснити оцінку обґрунтованості доводів протилежної сторони (відповідача) щодо відсутності підстав та необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову з урахуванням зокрема того, чи порушує вжиття відповідних заходів забезпечення позову (у вигляді заборони третім особам вчиняти певні дії щодо предмета спору тощо) права відповідача або вказаних осіб, а відповідно чи порушується при цьому баланс інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу та яким чином; чи спроможний відповідач фактично (реально) виконати судове рішення в разі задоволення позову, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав та чи спроможний позивач захистити їх в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду, якщо захід забезпечення позову не буде вжито судом.

Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Відмовляючи у вжитті заходів забезпечення позову за заявою позивача, суддя першої інстанції обгрунтовував свої висновки відсутністю підстав для їх застосування. При цьому суд виходив з того, що спосіб забезпечення позову, який просить вжити позивачка, є неспівмірним із заявленими позовними вимогами, що не відповідає вимогам закону.

Також, суд керувався відсутністю підстав вважати, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду, як і недоведеністю намірів відповідача провести відчуження спірного майна, та наявністю його обтяження за договором іпотеки від 11 грудня 2009 року на користь ПАТ «Індустріально-експортний банк».

Такі висновки суду є правильними і такими, що відповідають обставинам справи і вимогам закону.

При відмові у вжитті заходів забезпечення позову, суддя обгрунтовано врахував як зміст вимог ОСОБА_1 , які полягають у визнанні недійсними правочину та рішень державного реєстратора, так і невідповідність (неспівмірність) заходів забезпечення позову заявленим вимогам.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд прийшов до хибних висновків про недоведеність заявником підстав для вжиття заходів забезпечення позову колегія суддів відхиляє як необгрунтовані з наступних міркувань.

По-перше, заходи забезпечення позову, які просить вжити позивачка у вигляді заборони відповідачу вчиняти дії, пов`язані з відчуженням квартири АДРЕСА_1 , не пов`язані і не стосуються забезпечення виконання заявлених нею позовних вимог.

Зокрема у випадку задоволення вимог позивачки про визнання недійсними оспорюваного нею правочину, таке рішення не підлягає примусовому виконанню в порядку передбаченому Законом України «Про виконавче провадження», а отже його виконання не

- 5 -

може бути утруднене чи унеможливлене.

Це ж стосується вимог про скасування запису про державну реєстрацію права власності, оскільки згідно імперативної норми, а саме ч.3 ст.26 Закону України Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі визнання на підставі судового рішення недійсними документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються.

По-друге, на момент подачі ОСОБА_1 позову і вирішення її заяви про забезпечення позовних вимог, останньою не заявлено вимог про визнання за нею права власності чи будь-яких інших майнових прав (користування, оренди, володіння тощо) на квартиру, а відтак вимоги про заборону відчуження квартири є очевидно неспівмірними із заявленими нею вимогами.

По-третє, наслідком задоволення вимог позивачки про визнання правочину недійсним може бути повернення квартири АДРЕСА_2 у власність ОСОБА_2 , а не у власність позивачки. При цьому позивачкою не заявлено жодних вимог до ОСОБА_2 , в тому числі щодо стягнення грошових коштів, відшкодування збитків, тощо, які б могли бути задоволені за рахунок майна ОСОБА_2 , а тому вимоги про заборону відчуження квартири не пов`язані і не стосуються забезпечення виконання заявлених нею позовних вимог.

По-четверте, посилання позивачки на можливість втрати нею права проживання у спірній квартирі, де як вона вказує проживає з родиною із листопада 2013 року, недоречні, оскільки позивачкою не заявлено вимог про визнання за нею права корисутвання жилим приміщенням у квартирі, як і не заявлено до позивачки жодних вимог чи зустрічних вимог про її виселення чи втрату права користування.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд не врахував ухвалу Голосіївського районного суду м.Києва від 16 травня 2019 року про арешт цієї квартири у межах кримінального провадження, що свідчить про порушення ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практика ЄСПЛ, яка вказує на необхідність дотримання принципу правової певності, який передбачає, що рішення суду, яке набрало законної сили є обов`язковим і не може ставитися під сумнів, чого судом не було дотримано безпідставні та свідчать про помилкове тлумачення позивачкою норм закону.

В даному випадку позивачка помилково ототожнює принцип правової визначеності із обов`язковістю врахування судом обставин, встановлених у рішенні по кримінальній справі, що є очевидно помилковим.

Принцип юридичної визначеності є одним із суттєвих елементів принципу верховенства права. В його основі лежить відоме з римського права положення res judicata (лат. «вирішена справа»), відповідно до якого остаточне рішення правомочного суду, яке вступило в силу, є обов`язковим для сторін і не може переглядатися. Іншими словами, цей принцип гарантує остаточність рішень («що вирішено - вирішено і не має переглядатися до безмежності»).

При вирішенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову не йдеться про перегляд чи піддання сумніву законності ухвали Голосіївського районного суду м.Києва від 16 травня 2019 року про арешт квартири, що виключає посилання позивачки на порушення принципу правової визначеності.

Водночас доводи позивачки зводяться до того, що оскільки у кримінальному провадженні суд наклав арешт, то і в цивільному провадженні суд має зробити таке ж з огляду на преюдиційність, що є очевидно безпідставним. Апеляційний суд звертає увагу на те, що підстави накладення арешту на майно у кримінальному та цивільному судочинстві не

- 6 -

є тотожними, мають різні підстави, процедуру та наслідки. Ухвалою Голосіївського районного суду м.Києва від 16 травня 2019 року накладено арешт на квартиру з огляду на наявність кримінального провадження щодо заволодіння ОСОБА_2 шахрайським способом коштами ОСОБА_1 .

У даній справі, яка переглядається в апеляційному порядку, як вище вказувалося заходи забезпечення позову згідно ст.149 ЦПК України мають бути співмірними із заявленими вимогами і їх застосування має бути пов`язане із утрудненням чи неможливістю виконання імовірного рішення суду, чого судом не встановлено.

Окрім того, апеляційний суд звертає увагу позивачки, що згідно приписів ч.6 ст.82 ЦПК України є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, є виключно вирок суду в кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили. Ухвала Голосіївського районного суду м.Києва від 16 травня 2019 року про арешт квартири не відноситься до жодного з перерахованих документів і відповідно не має преюдиційної сили.

Доводи апеляційної скарги про те, що перепродаж відповідачем цієї квартири позбавить родину позивачки коштів і житла необгрунтовані з викладених вище підстав, а саме відсутності вимог позивачки про визнання за нею права корисутвання жилим приміщенням у квартирі, та відсутністю вимог до позивачки про її виселення чи втрату права користування.

Колегія суддів погоджується із доводами скарги щодо помилковості посилань суду в ухвалі на наявність арешту спірного майна за договором іпотеки від 11 грудня 2009 року, оскільки майно відчужене відповідачу, що у свою чергу може свідчити про порушення норм процесуального права.

Проте відповідно до ч.3 ст.376 ЦПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни судового рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Аналогічні роз`яснення містить п.19 постанови Пленуму Верховного Суду України № 12 від 24 жовтня 2008 року «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку», згідно якого порушення або неправильне застосування норм процесуального права можуть бути підставою для скасування чи зміни рішення, якщо таке порушення призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, порушення вимог ст.59 ЦПК щодо допустимості засобів доказування, необґрунтована відмова суду в задоволенні клопотання осіб, які беруть участь у справі, у дослідженні доказів (ст.60 ЦПК), порушення вимог ст.215 ЦПК щодо змісту рішення суду тощо.

Наведені апелянтом ОСОБА_1 в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду щодо відсутності передбачених законом підстав для вжиття заходів забезпечення позову, а відтак підстави для скасування чи зміни рішення з цих підстав відсутні.

Доводи апеляційної скарги про те, що судом не враховано ст.1 Першого протоколу Конвенції, яка гарантує особі право мирного володіння майном, а при постановленні ухвали суд переймався лише правами відповідача як власника майна колегія суддів вважає необгрунтованими з таких міркувань.

Позивачка належно не обгрунтувала ні у позові, ні у заяві про вжиття заходів забезпечення позову, наявність у неї права власності на спірну кваритиру чи наявності іншого речового права на це майно, на що вірно послався в ухвалі суд першої інстанції, відмовляючи у вжитті заходів забезпечення позову.

Окрім того,заходи забезпечення позову, які просить вжити позивачка, мають відповідати вимогам законодавста, яке ругулює відносини власності, зокрема ступеню пропорційності втручання вжитими заходами у право власності ПП «Гольд-папір» та

- 7 -

урахування його інтересів.

Згідно положень ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Відповідно до статей 317, 319, 321 ЦК України право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном. Власник майна володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Держава не втручається у здійснення власником права власності. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Вирішуючи апеляційну скаргу колегія суддів відповідно до приписів ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та ч.4 ст.10 ЦПК Українизастосовує при розгляді даної справи Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї як джерело права.

Так згідно статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожен має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Вказана норма гарантує захист прав власника не тільки позивачці а й відповідачу як титульному власнику майна.

Основною метою статті 1 Першого протоколу до Конвенції є попередження свавільного захоплення власності та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому в своїх рішеннях Європейський суд з прав людини постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини (наприклад, рішення у справі «Спорронг і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Новоселецький проти України» від 11 березня 2003 року, «Федоренко проти України» від 01 червня 2006 року). Необхідність забезпечення такої рівноваги відображено в структурі статті 1. Зокрема, необхідно, щоб була дотримана обґрунтована пропорційність між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності. Особу може бути позбавлено її власності лише в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності мусить бути дотримано справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника.

Отже, дана норма Конвенції дозволяє втручатися у здійснення особою права власності і обмежувати його виключно на умовах, передбачених законом, якщо таке втручання було пропорційним.

Колегія суддів вважає, що в даному випадку вжиття заходів забезпечення позову, про які просить позивачка, не грунтується на законі, оскільки як вище вказувалося не є співмірними із позовними вимогами, а відтак не є пропорційним та призведе до порушень приписів ст.41 Конституції України та статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Доводи апеляційної скарги про неврахування судом того факту, що відмова у забезпеченні позову, позбавить позивачку ефективного захисту або поновлення порушених прав у випадку імовірного задоволення позовних вимог відповідно до положень ч.2 ст.149 ЦПК України, колегія суддів відхиляє як необгрунтовані.

Згідно із ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Ефективний засіб захисту, який

- 8 -

гарантований ст.13 Конвенції, передбачає, зокрема, що за результатами розгляду скарги особа отримує відповідний захист.

Водночас згідно п.1 ст.6 Конвенції кожен має право на справедливий … розгляд його справи упродовж розумного строку … судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Аналіз наведених рішень ЄСПЛ свідчить про те, що п.1 ст.6 Конвенції гарантує справедливий судовий розгляд не тільки позивачу (стягувачу), а й іншій стороні - відповідачу (боржнику), в тому числі при вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову.

Отже, ефективний засіб юридичного захисту в контексті вжиття заходів забезпечення позову має співвідноситися і бути співмірним з позовними вимогами, чого в даній справі не встановлено.

Окрім того, відхиляючи апеляційну скаргу позивачки, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на таке.

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених нею вимог (ч.1 ст.13 ЦПК України).

Відповідачем у справі є фізична або юридична особа (ч.2 ст.48 ЦПК України) до якої звернуті матеріально-правові вимоги позивача і яка, за твердженням позивача, є або порушником його прав, або необґрунтовано, на думку позивача, оспорює його права, і на яку внаслідок цього може бути покладено обов`язки судовим рішенням.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 520/7281/15-ц зазначено, що позовні вимоги звертаються виключно до відповідачів у справі, а тому суд не може задовольняти позовну вимогу, яка звернута до іншої особи (п.55 постанови).

Предметом спору в даній справі є визнання недійсним договору купівлі-продажу, на підставі якого ПП «Гольд-папір» набуло право власності на квартиру АДРЕСА_1 , проте жодного з інших учасників договору, в тому числі продавця, позивачкою не зазначено у якості учасника справи.

Водночас з матеріалів, наданих до справи приватним нотаріусом Герасимів Ю.В. вбачається, що на виконанні у приватного виконавця виконавчого округу м.Києва Чижика А.П. перебувало виконавче провадження № 57306444, відкрите на підставі виконавчого листа № 755/810/15-ц, виданого Дніпровським районним судом м.Києва, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Креді Агріколь Банк» заборгованості у розмірі 2500049,80 грн.

В ході примусового виконання вказаного виконавчого листа був описаний та переданий на реалізацію до ДП «Сетам» належний боржнику ОСОБА_2 предмет іпотеки, а саме квартира АДРЕСА_1 .

21 лютого 2020 року ДП «Сетам» провело електронні торги, переможцем яких став учасник № 9 - ПП «Гольд-папір», що стверджується протоколом № 467092 проведення електронних торгів від 21 лютого 2020 року та актом про реалізацію предмета іпотеки на еклектронних торгах від 04 червня 2020 року.

16 лютого 2022 року переможцю торгів ПП «Гольд-папір» приватним нотаріусом видані свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів.

Оспорюючи договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 , укладений за результатами проведення електронних торгів, позивачка не залучила до участі у справі усіх осіб, прав та обов`язків яких стосуються заявлені нею вимоги, а саме продавця - приватного виконавця, боржника ОСОБА_2 , стягувача ПАТ «Креді Агріколь Банк» та організатора електронних торгів ДП «Сетам», що у свою чергу свідчить про необгрунтованість заяви про вжиття заходів забезпечення позову за відсутності осіб прав та обов`язків яких стосуються

- 9 -

позовні вимоги.

Даючи оцінку доводам позивачки, викладеним у апеляційній скарзі, з огляду на низку її тверджень, що не стали предметом аналізу в даній постанові, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони грунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справах «Серявін та інші проти України», «Трофимчук проти України», «Проніна проти України»). Отже, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо наведення обґрунтування рішення, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Колегія суддів враховує, що викладені в цій постанові висновки прийнятого рішення та його мотивування єдостатніми і зрозумілими та відповідають вимогам закону.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що ухвала суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалена з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасована з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Керуючись ст.ст.259, 374, 375, 381 ЦПК України, апеляційний суд,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 21 червня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. У випадку проголошення лише вступної і резолютивної частини, цей строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Головуючий

Судді: