Рішення

від 01.11.2022 по справі 910/7166/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

01.11.2022Справа № 910/7166/22За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «А1 ОХОРОНА»

до Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру»

про стягнення 60 609,50 грн,

Суддя Я.А.Карабань

Без виклику представників сторін (судове засідання не проводилось).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «А1 ОХОРОНА» (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» (надалі-відповідач) про стягнення суми грошових коштів у розмірі 69 609,50 грн.

Позовні вимоги, з посиланням на ст.525, 526, 530, 610, 611, 629 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, мотивовані неналежним виконанням відповідачем свого грошового зобов`язання за договором №25/04 від 25.04.2022 про надання послуг з охорони, в частині повної та своєчасної оплати наданих послуг.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.08.2022 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в справі №910/7166/22, розгляд справ постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).

22.08.2022 від представника відповідача надійшов відзив, у якому останній не заперечує відносно надання позивачем послуг на суму 69 609,50 грн, однак зазначає, що в зв`язку із введенням воєнного стану здійснити оплату за надані послуги звичному порядку не є можливим. Вказує, що враховуючи пункт 19-1 постанови Кабінету Міністрів України від 09.06.2021 №590 «Про затвердження Порядку виконання повноважень Державною казначейською службою в особливому режимі в умовах воєнного стану» здійснення оплати за договором можливе лише за умови відкриття окремого рахунку на позивача в казначействі.

Від позивача відповідь на відзив до суду не надходила.

Враховуючи викладене вище, беручи до уваги відсутність будь-яких клопотань сторін, у яких останні заперечували проти розгляду даної справи по суті, а також зважаючи на наявність в матеріалах справи всіх документів та доказів, необхідних для повного, всебічного та об`єктивного її розгляду і вирішення цього спору, суд дійшов висновку про можливість вирішення по суті наведеної справи, призначеної до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення/виклику представників сторін (без проведення судового засідання), за наявними в ній матеріалами.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши надані документи та матеріали, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

25.04.2022 між позивачем (виконавець) та відповідачем (замовник) укладено договір №25/04 (надалі - договір), за умовами п.1.1. якого виконавець зобов`язується надати послуги з забезпечення охорони об`єктів адміністрування Державного земельного кадастру, які вказані в дислокації постів та є додатком 1 до договору (далі - об`єкти), («охоронні послуги» код ДК 021:2015-79710000-4), а замовник своєчасно здійснювати оплату послуг.

Ціна договору становить 69 609, 50 грн без ПДВ, згідно з протоколом погодження вартості охоронних послуг та розрахунку вартості охоронних послуг, що додаються (додатки 4, 5 до договору) (п.3.1. договору).

Відповідно до п.4.1. договору за цим договором замовник проводить шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на поточний рахунок виконавця в розмірі вартості фактично наданих послуг, вказаних в акті наданих послуг, протягом 15 банківських днів з дати його підписання сторонами.

Згідно із п.4.2. договору розрахунки за цим договором здійснюються відповідно до ст.49 Бюджетного кодексу України в національній валюті України - гривні, шляхом перерахування замовником грошових коштів на поточний рахунок виконавця за фактично надані належної якості послуги й за умови здійснення відповідного бюджетного фінансування на рахунок замовника.

Умовами пункту 6.1.1 передбачено, що замовник зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати за надані послуги.

Відповідно до п.10.1. договір набирає чинності з дати підписання його сторонами та діє до 24.05.2022 (ураховуючи норми указів Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», від 14.03.2022 №133/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану», від 18.04.2022 №259/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану» та постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №169 «Деякі питання здійснення оборонних ресурсів та публічних закупівель товарів, робіт і послуг в умовах воєнного стану», а в частині виконання сторонами своїх зобов`язань - до повного їх виконання.

Так, на виконання умов договору позивачем надано відповідачу послуги з охорони на загальну суму 69 609, 50 грн, що підтверджується підписаними між сторонами актами наданих послуг: №С00003040 від 10.05.2022 на суму 13 921, 90 грн та №С00003041 від 24.05.2022 на суму 55 687,60 грн. Вказані акти підписані сторонами без будь-яких зауважень та скріплені печатками. Проте відповідачем вказані послуги оплачені не були, відповідних доказів в установленому законом порядку суду не надано.

Отже, предметом розгляду даної справи є вимоги позивача про стягнення з відповідача суми заборгованості в розмірі 69 609, 50 грн за надані в квітні-травні 2022 року послуги з забезпечення охорони об`єктів адміністрування Державного земельного кадастру.

В силу положень ст. 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У відповідності до ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.1 ст. 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями.

Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Договір укладений між позивачем та відповідачем за своєю правовою природою є договором надання послуг, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 63 Цивільного кодексу України.

Положеннями ст. 901 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Згідно зі ст. 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

У силу положень ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Судом встановлено, що позивач свої зобов`язання за договором виконав в повному обсязі, надав відповідачу послуги з охорони на загальну суму 69 609, 50 грн, що підтверджується підписаними між сторонами актами наданих послуг, а також визнається відповідачем у відзиві.

Пунктом 4.1. договору передбачено, що замовник проводить шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на поточний рахунок виконавця в розмірі вартості фактично наданих послуг, вказаних в акті наданих послуг, протягом 15 банківських днів з дати його підписання сторонами.

Отже, враховуючи положення п.4.1. договору відповідач повинен був розрахуватися за актом наданих послуг №С00003040 від 10.05.2022 на суму 13 921, 90 грн до 31.05.2022, а за актом наданих послуг №С00003041 від 24.05.2022 на суму 55 687,60 грн до 14.06.2022.

Доказів сплати відповідачем вказаних сум грошових коштів матеріали справи не містять та відповідачем у порядку передбаченому Господарським процесуальним кодексом України суду таких доказів надано не було.

Згідно ст.525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а при відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача суми заборгованості за надані послуги в розмірі 69 609, 50 грн є обґрунтованими.

Судом враховано, що умовами пункту 4.3. договору передбачено, що у випадку відсутності фінансування або його затримки, розрахунки за надані послуги затримуються до моменту надходження і фінансування для оплати таких послуг.

Як установлено судом, матеріали справи не містять доказів затримки бюджетного фінансування для здійснення оплати відповідачем за надані позивачем за договором послуги, в тому числі і в зв`язку із введенням воєнного стану в Україні.

Крім того, відповідач стверджував, що перерахувати кошти за надані послуги в звичному режимі не є можливим, посилаючись при цьому на пункт 19-1 Порядку виконання повноважень Державною казначейською службою в особливому режимі в умовах воєнного стану, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 09.06.2021 №590 (далі - Порядок), згідно приписів якого Казначейство та органи Казначейства можуть здійснювати платежі за дорученнями клієнтів за видатками загального та спеціального фондів державного і місцевих бюджетів на оплату за фактично поставлені товари, виконані роботи та надані послуги шляхом спрямування бюджетних коштів постачальникам товарів, виконавцям робіт і надавачам послуг на окремі небюджетні рахунки у разі відкриття таких рахунків на їх ім`я в Казначействі та органах Казначейства у встановленому законодавством порядку з подальшим використанням зазначених коштів постачальниками товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг виключно з таких рахунків на сплату податків та зборів до бюджетів усіх рівнів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Суд звертає увагу, що Порядок доповнено наведеним пунктом 19-1 згідно з Постановою Кабінету Міністрів України № 765 від 07.07.2022, яка набрала чинності 13.07.2022, тоді як обов`язок з оплати послуг виник у відповідача ще раніше, в травні та червні 2022 року. Також, матеріали справи не містять доказів відсутності відкритого на ім`я позивача в казначействі окремого небюджетного рахунку або неможливості відкриття такого рахунку або відмови позивача у відкритті такого рахунку тощо.

Водночас суд зазначає, що згідно з частиною першої статті 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями, а статтями 525, 526 даного Кодексу і статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Враховуючи викладене, навіть за відсутності бюджетного фінансування за договором замовник не може бути звільнений від обов`язку оплати наданих послуг.

Судом також враховано, що відповідно до статті 617 Цивільного кодексу України, частини другої статті 218 Господарського кодексу України та рішення Європейського суду з прав людини у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18.10.2005 відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не виправдовує бездіяльність боржника і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення договірного зобов`язання.

З урахуванням викладеного вище, враховуючи, що факт порушення відповідачем своїх договірних зобов`язань в частині своєчасної та повної оплати заборгованості за договором не спростований відповідачем, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення з відповідача суми основної заборгованості в розмірі 60 609,50 грн.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVIN OTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. ) від 9 грудня 1994 року, серія A, 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen . ), 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.

Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене вище, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду.

Враховуючи доведення позивачем своїх позовних вимог, а відповідачем не представлення суду більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані позивачем, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 60 609, 50 грн суми заборгованості.

Витрати позивача по сплаті судового збору відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст. 86, 129, 232-234, 240, 250-252 Господарського кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» (03151, місто Київ, вулиця Святослава Хороброго, будинок 3, ідентифікаційний код 21616582) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «А1 ОХОРОНА» (01033, місто Київ, вулиця Паньківська, будинок 6-Б, ідентифікаційний код 37757055) 60 609 (шістдесят тисяч шістсот дев`ять) грн 50 коп. заборгованості та 2 481 (дві тисячі чотириста вісімдесят одну) грн 00 коп. судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.

4. Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст. 254, 256, 257 ГПК України.

Суддя Я.А.Карабань