Постанова

від 31.10.2022 по справі 300/959/20

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 жовтня 2022 року

м. Київ

справа №300/959/20

адміністративне провадження № К/9901/806/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Яковенка М. М.,

суддів - Дашутіна І. В., Шишова О. О.,

за участю :

секретаря судового засідання - Бугаєнко Н. В.

представника позивача - Бабій Т. С.

представник відповідача - Жарський Т. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в касаційній інстанції адміністративну справу № 300/959/20

за адміністративним позовом Головного управління ДПС в Івано-Франківській області до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІАМЕБ» про стягнення адміністративно-господарських санкцій,

за касаційною скаргою Головного управління ДПС в Івано-Франківській області на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09 грудня 2020 року (у складі колегії суддів: Мікули О. І., Ніколіна В. В., Пліша М. А.),

УСТАНОВИВ:

І. РУХ СПРАВИ

1. Головне управління ДПС в Івано-Франківській області звернулося до суду першої інстанції з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІАМЕБ» про стягнення адміністративно-господарських санкцій у виді вилучення прибутку в розмірі 20 412 770, 77 грн.

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в порушення вимог Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності» відповідач здійснював господарську діяльність з медичної практики, яка підлягає ліцензуванню за місцем її провадження, без отримання відповідного дозволу (ліцензії), внаслідок чого одержаний відповідачем прибуток (дохід) підлягає вилученню в дохід бюджету як адміністративно-господарські санкції.

3. Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 03 серпня 2020 року позов задоволено.

4. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09 грудня 2020 року рішення суду першої інстанції скасовано, у задоволенні позову відмовлено.

5. Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09 грудня 2020 року скасувати, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 03 серпня 2020 року залишити в силі.

6. 11 січня 2021 року касаційну скаргу Головного управління ДПС в Івано-Франківській області на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09 грудня 2020 року передано для розгляду до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду (склад колегії суддів: ОСОБА_1. - головуючий суддя, Дашутін І.В., Яковенко М.М.).

7. Ухвалою Верховного Суду від 25 березня 2021 року, після усунення недоліків касаційної скарги, відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою, встановлено строк для подання відзиву. Витребувані матеріали справи.

8. На підставі розпорядження в. о. заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду № 1764/0/78-21 від 20 вересня 2021 року призначено повторний автоматизований розподіл цієї справи, у зв`язку з ухваленням Вищою радою правосуддя рішення від 07 вересня 2021 року № 1942/0/15-21 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у зв`язку з поданням заяви про відставку».

9. Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 21 вересня 2021 року, визначено склад колегії суддів: Яковенко М. М. - головуючий суддя, Дашутін І. В., Шишов О. О.

10. 05 травня 2021 року до Верховного Суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІАМЕБ» надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому останнє просить у задоволенні касаційної скарги Головного управління ДПС в Івано-Франківській області відмовити, а постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09 грудня 2020 року залишити в силі.

11. 05 липня 2021 року та від 06 жовтня 2021 року до Верховного Суду також надійшли письмові пояснення від Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІАМЕБ», в яких останнє просить урахувати те, що висновки позивача стосовно безліцензійної діяльності відповідача були предметом розгляду у справі № 300/910/20.

12. Ухвалою Верховного Суду справу прийнято до провадження, закінчено підготовку даної справи до касаційного розгляду та призначено її касаційний розгляд у відкрите судове засідання.

IІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

13. Судами попередніх інстанцій установлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «ДІАМЕБ» зареєстроване як юридична особа, перебуває на податковому обліку у позивача як платник податків та зборі, здійснює:

діяльність посередників, що спеціалізуються в торгівлі іншими товарами; оптову торгівлю фармацевтичними товарам; загальну медичну практику; неспеціалізовану оптову торгівлю; роздрібну торгівлю медичними й ортопедичними товарами в спеціалізованих магазинах; надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна; ремонт і технічне обслуговування електронного й оптичного устаткування.

14. 10 жовтня 2012 року Міністерство охорони здоров`я України видало відповідачу ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики серії АД № 071129, за адресою провадження діяльності: м. Івано-Франківськ, вулиця Чорновола, будинок 97.

15. У період з 13 листопада 2019 року до 23 грудня 2019 року посадовими особами позивача проведена планова виїзна документальна перевірка ТОВ «ДІАМЕБ», з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства, з питань єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, іншого законодавства за період з 01 січня 2016 року до 30 вересня 2019 року, за результатами якої складено акт документальної планової виїзної перевірки податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи № 1/09-19-05-02/30610569 від 02 січня 2020 року.

16. Перевіркою установлено, що відповідач за період з 01 січня 2016 року до 30 вересня 2019 року здійснював господарську діяльність з медичної практики за адресами: місто Івано-Франківськ: вулиця Тичини, будинок 8-А, вулиця Гната Хоткевича, будинок 65, вулиця Мазепи, будинок 114-Б, вулиця Стуса, будинок 15-А, офіс 39, вулиця Федьковича, будинок 7-А, вулиця Івасюка, будинок 32 А, місто Долина, вулиця Грицей, будинок 15, селище міського типу Богородчани, вулиця Шевченка, будинок 35, місто Городенка, вулиця Шептицького, будинок 24-Е, місто Рогатин вулиця Чорновола, будинок 9, місто Бережани, вулиця Богдана Хмельницького, будинок 52-А, кімната 19, селище міського типу Перегінське, вулиця Січових Стрільців, будинок 6, без отримання відповідної ліцензії, чим порушив пункти 1 - 5 статті 1, пункт 3 статті 2, пункт 15 частини 1 статті 7, пункти 1, 2, 8, 9 частини 1, пункт 11 статті 9, пункти 9, 11, 12, 16 статті 11, пункт 2 статті 15 Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності", пункти 2, 4, 9 постанови Кабінету Міністрів України від 02 березня 2016 року № 285 «Про затвердження ліцензійних умов провадження господарської діяльності з медичної практики».

17. До 26 листопада 2019 року відповідач не звертався до Міністерства охорони здоров`я України з повідомленням про зміни даних, які були зазначені в його документах, що додавалися до заяви про отримання ліцензії щодо зміни (доповнення) вказаних адрес провадження господарської діяльності з медичної практики.

18. Відповідно до даних бухгалтерського обліку (обороти рахунку 36) та відомостей реєстраторів розрахункових операцій, які використовуються товариством для проведення розрахунків зі споживачами за вищевказаними адресами, сума коштів отриманих від здійснення господарської діяльності з медичної практики за період з 01 січня 2016 року по 30 вересня 2019 року становить 20 412 770,77 гривень, в тому числі за 2016 рік 1 347 687, 80 гривень, за 2017 рік 4 996 345, 11 гривень, за 2018 6 874 305, 90 гривень, за 9 місяців 2019 7 194 431, 96 гривень.

19. Головне управління ДПС в Івано-Франківській області звернулося до суду з позовом про стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій у виді вилучення прибутку в розмірі 20 412 770, 77 грн згідно з положеннями статей 238-240 Господарського кодексу України (далі - ГК України).

IІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

20. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що сума коштів, отриманих відповідачем від здійснення господарської діяльності з медичної практики, яка підлягає ліцензуванню за місцем її провадження, без отримання дозволу (ліцензії) за період з 01 січня 2016 року по 30 вересня 2019 року в розмірі 20 412 770, 77 гривень є прибутком (доходом), одержаним відповідачем внаслідок порушення встановлених законодавством правил здійснення господарської діяльності. Такий прибуток (дохід) відповідно до статей 238-340 ГК України підлягає вилученню в доход відповідного бюджету в порядку, встановленому законом, як адміністративно-господарська санкція.

21. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що до суб`єкта господарювання можуть бути застосовані адміністративно-господарські санкції, види яких визначені у статті 239 ГК України, лише у разі вчинення останнім порушення, передбаченого законом, та тільки у тому разі, якщо законом прямо передбачено застосування певного виду адміністративно-господарських санкцій.

21.1 Апеляційний суд зауважив, що спеціальним законом у спірних правовідносинах є Закон України «Про ліцензування видів господарської діяльності», яким визначено відповідальність за вказаний вид правопорушення, однак такого виду адміністративно-господарської санкції як вилучення прибутку за вчинення такого порушення не передбачено.

21.2 Ураховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що підстави для стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій у виді вилучення прибутку у спірних правовідносинах відсутні, а позивач діяв не у визначений законом спосіб.

IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

22. Скаржник у своїй касаційній скарзі не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, вважає їх необґрунтованими та такими, що підлягають скасуванню, оскільки судом неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення у справі.

23. У поданій касаційній скарзі скаржник зазначає, що правомірно застосував до відповідача адміністративно-господарську санкцію за здійснення безліцензійної діяльності з медичної практики шляхом стягнення отриманого прибутку.

24. На думку скаржника, судом першої інстанції було правомірно встановлено факт, що ліцензія на здійснення медичної практики була наявна та діюча тільки за однією адресою провадження діяльності відповідача.

24.1 Водночас скаржник не погоджується з висновками апеляційного суду про те, що господарська діяльність з медичної практики за іншими адресами ніж ті, що зазначені у ліцензії, є порушенням ліцензійних умов, а не безліцензійною діяльністю.

24.2 Скаржник зауважує, що для здійснення господарської діяльності з медичної практики суб`єкт господарювання повинен отримати окремий дозвіл на провадження за новою адресою.

25. Підставою касаційного оскарження рішення суду апеляційної інстанції у цій справі скаржником зазначено пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України - відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме:

- застосування адміністративно-господарських санкцій за здійснення безліцензійної діяльності, передбаченої статтями 239 та 240 ГК України, зокрема щодо права органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та у порядку, встановленому законом, застосовувати до суб`єктів господарювання такі адміністративно-господарські санкції, як вилучення прибутку (доходу);

- визначення безліцензійної діяльності як, зокрема, провадження господарської діяльності з медичної практики суб`єктом господарювання без отримання дозволу за іншими адресами ніж ті, що зазначені у ліцензії.

26. В судовому засіданні представник позивача підтримав касаційну скаргу та наполягав на її задоволенні.

27. Представник відповідача заперечував проти задоволення касаційної скарги, у задоволенні якої просив відмовити, а постанову суду апеляційної інстанції просив залишити без змін.

V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

28. Верховний Суд, переглянувши оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування апеляційним судом норм матеріального та процесуального права у спірних правовідносинах, відповідно до частини першої статті 341 КАС України (тут і далі, в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), виходить з такого.

29. Як убачається з матеріалів справи, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій у виді вилучення прибутку (доходу) відповідно до статей 239 - 240 Господарського кодексу України. Обставиною, що обумовило звернення до суду стало порушення допущене ТОВ «ДІАМЕБ» Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності» та постанови Кабінету Міністрів України від 02 березня 2016 року № 285 «Про затвердження ліцензійних умов провадження господарської діяльності з медичної практики».

30. Основним спірним питанням в межах цієї справи, є правомірність за допущене порушення законодавства у сфері ліцензування, застосування до відповідача такої адміністративно-господарської санкції, як вилучення прибутку (доходу) на підставі положень статей 239 - 240 ГК України.

31. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

32. Статтею 1 Господарського кодексу України (надалі - ГК України) встановлено, що цей Кодекс визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб`єктами господарювання, а також між цими суб`єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

33. Відповідно до частин 1 та 3 статті 14 та частини 3 статті 43 ГК України, ліцензування, патентування певних видів господарської діяльності та квотування є засобами державного регулювання у сфері господарювання, спрямованими на забезпечення єдиної державної політики у цій сфері та захист економічних і соціальних інтересів держави, суспільства та окремих споживачів.

Відносини, пов`язані з ліцензуванням видів господарської діяльності, регулюються законом.

Перелік видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, а також перелік видів діяльності, підприємництво в яких забороняється, встановлюються виключно законом.

34. Відповідно до статті 238 ГК України за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб`єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб`єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами. Адміністративно-господарські санкції можуть бути встановлені виключно законами.

35. Статтею 239 ГК України передбачено, що вилучення прибутку (доходу) є одним з видів адміністративно-господарських санкцій, який застосовується внаслідок порушення суб`єктом господарювання встановлених законодавством правил здійснення господарської діяльності.

36. Відповідно до частин 1 та 2 статті 240 ГК України прибуток (доход), одержаний суб`єктом господарювання внаслідок порушення встановлених законодавством правил здійснення господарської діяльності, а також суми прихованого (заниженого) прибутку (доходу) чи суми податку, несплаченого за прихований об`єкт оподаткування, підлягають вилученню в доход відповідного бюджету в порядку, встановленому законом.

Перелік порушень, за які до суб`єкта господарювання застосовуються санкції, передбачені цією статтею, а також порядок їх застосування визначаються законами.

37. Отже лише законом може бути визначений порядок вилучення державними органами прибутку (доходу) суб`єкта господарювання.

38. Суспільні відносини у сфері ліцензування видів господарської діяльності регулює Закон України «Про ліцензування видів господарської діяльності» від 2 березня 2015 року № 222-VIII (в редакції чинній на час спірних правовідносин), який визначає виключний перелік видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, встановлює уніфікований порядок їх ліцензування, нагляд і контроль у сфері ліцензування, відповідальність за порушення законодавства у сфері ліцензування видів господарської діяльності.

39. Відповідно до частини четвертої статті 2 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності» суб`єкт господарювання може здійснювати види господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, з дня внесення відомостей до ліцензійного реєстру щодо рішення органу ліцензування про видачу йому ліцензії.

40. Згідно частини п`ятої статті 2 цього Закону господарська діяльність на підставі ліцензії, виданої органом ліцензування, яким є: центральний орган виконавчої влади, державний колегіальний орган, - провадиться на всій території України; Рада міністрів Автономної Республіці Крим, - провадиться на території Автономної Республіки Крим; місцевий орган виконавчої влади, - провадиться на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці.

41. Крім того, частиною шостою статті 2 цього Закону передбачено, що формування та реалізацію державної політики у сфері ліцензування у встановленому цим Законом порядку здійснюють: Кабінет Міністрів України або інший орган державної влади у випадках, встановлених законом, - шляхом прийняття нормативно-правових актів у сфері ліцензування.

42. Відповідно до статті 1 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності» видача ліцензії це надання суб`єкту господарювання права на провадження виду господарської діяльності або частини виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню, шляхом прийняття органом ліцензування рішення про видачу ліцензії, про що робиться запис у ліцензійному реєстрі.

Здобувач ліцензії - суб`єкт господарювання, який звернувся в установленому законодавством порядку до органу ліцензування із заявою про отримання ліцензії на провадження виду господарської діяльності або частини виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню.

Ліцензіат - суб`єкт господарювання, який має ліцензію.

Ліцензійні умови - нормативно-правовий акт Кабінету Міністрів України, іншого уповноваженого законом органу державної влади, положення якого встановлюють вичерпний перелік вимог до провадження господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню, обов`язкових для виконання ліцензіатом, та вичерпний перелік документів, що додаються до заяви про отримання ліцензії;

Ліцензія - право суб`єкта господарювання на провадження виду господарської діяльності або частини виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню.

Місце провадження виду господарської діяльності - місце (об`єкт, приміщення, будівля, земельна ділянка та/або територія), на якому (у межах якого) суб`єкт господарювання провадить господарську діяльність або яке використовується в його провадженні (може збігатися з місцезнаходженням суб`єкта господарювання).

43. Пунктом 15 частини першої статті 7 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності» передбачено, що ліцензуванню підлягають такі види господарської діяльності як медична практика.

44. Згідно статті 9 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності» ліцензіат зобов`язаний виконувати вимоги ліцензійних умов відповідного виду господарської діяльності, а здобувач ліцензії для її отримання - відповідати ліцензійним умовам.

Ліцензійні умови та зміни до них розробляються органом ліцензування, підлягають погодженню спеціально уповноваженим органом з питань ліцензування та затверджуються Кабінетом Міністрів України, крім випадків, визначених законом.

У разі, якщо органом ліцензування визначено одночасно центральний орган виконавчої влади і Раду міністрів Автономної Республіки Крим чи місцевий орган виконавчої влади або державний колегіальний орган і Раду міністрів Автономної Республіки Крим чи місцевий орган виконавчої влади, ліцензійні умови розробляються відповідним центральним органом виконавчої влади або державним колегіальним органом відповідно.

У разі, якщо органом ліцензування визначено Раду міністрів Автономної Республіки Крим, вона може передати свої повноваження органу ліцензування профільному міністерству Ради міністрів Автономної Республіки Крим.

Залежно від особливостей провадження виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню, вимоги ліцензійних умов встановлюються стосовно суб`єкта господарювання загалом та /або відносно кожного місця провадження виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню.

Якщо суб`єкт господарювання провадить вид господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню, не в повному обсязі, а частково, ліцензійні умови поширюються на ліцензіата лише в частині, що встановлює вимоги до провадження цієї частини виду господарської діяльності.

Ліцензійні умови можуть визначати вичерпний перелік видів місць провадження господарської діяльності, якщо це обумовлено особливостями провадження цього виду господарської діяльності.

Вимоги ліцензійних умов поширюються на місця провадження господарської діяльності ліцензіата, що зазначені в документах, що додаються до заяви про отримання ліцензії (з урахуванням змін до них, поданих ліцензіатом до органу ліцензування).

Вимоги ліцензійних умов мають бути обумовлені особливостями провадження виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню, та включають: вичерпний перелік підтвердних документів, що підтверджують відповідність суб`єкта господарювання вимогам ліцензійних умов, крім документів, які органи влади не можуть вимагати відповідно до частини сьомої статті 9 Закону України «Про адміністративні послуги», щодо: відомостей про місця провадження господарської діяльності із зазначенням щодо кожного з них виду діяльності (повністю або частково стосовно зазначеного у заяві) або операцій, що за ним провадитимуться; відомостей про засоби провадження господарської діяльності; відомостей про доступність місць провадження господарської діяльності для маломобільних груп населення; інформації про підтвердження відсутності здійснення контролю за діяльністю суб`єкта господарювання у значенні, наведеному у статті 1 Закону України "Про захист економічної конкуренції", резидентами держав, що здійснюють збройну агресію проти України, у значенні, наведеному у статті 1 Закону України "Про оборону України".

Ліцензійними умовами встановлюються зміст та форма: заяв про отримання, переоформлення ліцензії, зупинення та відновлення дії ліцензії в повному обсязі або частково, розширення або звуження провадження виду господарської діяльності ліцензіатом; відомостей, що додаються до заяви про отримання ліцензії; опису документів, що подаються для отримання ліцензії; документів щодо кожного місця провадження господарської діяльності.

45. Відповідно до статті 11 та частини 2 статті 15 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності» здобувач ліцензії подає до органу ліцензування заяву про отримання ліцензії за визначеною ліцензійними умовами формою.

У заяві про отримання ліцензії повинна міститися інформація про: здобувача ліцензії: для юридичної особи - повне найменування, ідентифікаційний код, місцезнаходження, перелік відокремлених підрозділів, у межах яких планується провадження господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню; вид господарської діяльності (повністю або частково), зазначений у статті 7 цього Закону, на провадження якого здобувач ліцензії має намір отримати ліцензію.

Ліцензіат зобов`язаний повідомляти орган ліцензування про всі зміни даних, зазначених у заяві, документах та відомостях, що додавалися до заяви про отримання ліцензії, протягом строку, встановленого ліцензійними умовами. У разі відсутності ліцензійних умов ліцензіат зобов`язаний повідомляти орган ліцензування про всі зміни даних, зазначених у заяві, документах та відомостях, що додавалися до заяви про отримання ліцензії, протягом одного місяця з дня, наступного за днем їх настання.

У разі порушення ліцензіатом строку повідомлення органу ліцензування про зміни даних, зазначених у заяві, документах та відомостях, що додавалися до заяви про отримання ліцензії, ліцензіат також притягується до адміністративної відповідальності.

46. Постановою Кабінету Міністрів України № 285 від 02 березня 2016 року затверджено Ліцензійні умови провадження господарської діяльності з медичної практики.

47. Згідно пункту 1 зазначеної постанови ці ліцензійні умови встановлюють організаційні, кадрові і технологічні вимоги до матеріально-технічної бази ліцензіата, обов`язкові для виконання під час провадження господарської діяльності з медичної практики, а також визначають вичерпний перелік документів, що додаються до заяви про отримання ліцензії на провадження господарської діяльності з медичної практики (далі - ліцензія).

48. Ліцензіат зобов`язаний виконувати вимоги цих Ліцензійних умов, а здобувач ліцензії - їм відповідати (пункт 2 постанови). Дія цих Ліцензійних умов поширюється на всіх юридичних осіб незалежно від їх організаційно-правової форми та фізичних осіб - підприємців, які провадять господарську діяльність з медичної практики (пункт 3 постанови).

49. Господарська діяльність з медичної практики (далі - медична практика) - вид господарської діяльності у сфері охорони здоров`я, який провадиться закладами охорони здоров`я та фізичними особами - підприємцями з метою надання медичної допомоги та медичного обслуговування на підставі ліцензії (пункт 4 постанови).

50. Медична практика ліцензіатом провадиться: за лікарськими спеціальностями та спеціальностями молодших спеціалістів з медичною освітою, перелік яких затверджений МОЗ; за видами медичної допомоги (екстрена, первинна, вторинна (спеціалізована), третинна (високоспеціалізована), паліативна, медична реабілітація); за місцем (місцями) її провадження, яке (які) зазначені у заяві про отримання ліцензії та в документах, що додавалися до неї (з урахуванням внесених до них змін, поданих ліцензіатом органові ліцензування) (пункт 9 постанови).

51. Крім того, підпункт 10 пункту 10 зазначених Ліцензійних умов передбачає, що ліцензіат зобов`язаний повідомляти органу ліцензування про всі зміни даних, які були зазначені в документах, що додавалися до заяви про отримання ліцензії. Повідомлення про зміни даних надсилається у будь-який зручний для ліцензіата спосіб (нарочно, поштовим відправленням або в електронному вигляді) у місячний строк з дня настання таких змін. У повідомленні зазначаються тільки ті відомості, які змінилися.

52. Правовий аналіз наведених норм приводить Суд до висновку, що безліцензійна діяльність суб`єкта господарювання з медичної практики, має місце у випадку провадження такого виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню, без ліцензії на його провадження взагалі, у тому числі провадження ліцензіатом частини виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню, іншої, ніж та, на яку йому надано ліцензію. При цьому, здійснення відповідного виду діяльності на яку була видана ліцензія філіями, іншими відокремленими структурними підрозділами поза основним місцезнаходження юридичної особи без належного на то оформлення та отримання дозволу за іншими адресами ніж ті, що зазначені у ліцензії слід вважати такими, що порушують відповідні умови ліцензування та належного виконання ліцензіатом покладених на нього обов`язків щодо необхідності повідомлення органу ліцензування про всі зміни даних, які були зазначені в документах, що додавалися до заяви про отримання ліцензії.

53. Щодо відповідальності, яка настає за порушення законодавства у сфері ліцензування видів господарської діяльності, то це врегульовано статтею 20 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності».

54. Так, згідно частини першої статті 20 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності» за провадження виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню, без ліцензії чи у період зупинення дії ліцензії повністю або частково, невиконання ліцензіатом розпорядження про усунення порушень ліцензійних умов, порушення ліцензіатом строку повідомлення про всі зміни даних, зазначених у заяві та документах, а також за наявності контролю за діяльністю ліцензіата у значенні, наведеному у статті 1 Закону України «Про захист економічної конкуренції», резидентами держав, що здійснюють збройну агресію проти України, у значенні, наведеному у статті 1 Закону України «Про оборону України», суб`єкти господарювання притягаються до адміністративної відповідальності, передбаченої Кодексом України про адміністративні правопорушення.

55. Отже з огляду на зміст та аналіз правового регулювання спірних правовідносин, Суд приходить до висновку, що Законом України «Про ліцензування видів господарської діяльності», як спеціальним нормативно-правовим актом за вказані вище порушення, передбачена адміністративна відповідальність згідно з Кодексом України про адміністративні правопорушення.

56. При цьому, за виявлене контролюючим органом допущеного відповідачем порушення вимог Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності" та постанови Кабінету Міністрів України від 02 березня 2016 року № 285 «Про затвердження ліцензійних умов провадження господарської діяльності з медичної практики», застосування такого виду адміністративно-господарської санкції, як то вилучення прибутку (доходу) відповідно до статей 239 - 240 ГК України не передбачено.

57. Положення статей 239 - 240 ГК України не є тим законом, який встановлює такий вид адміністративно-господарської санкції, як вилучення прибутку (доходу) суб`єкта господарювання за порушення ним у сфері ліцензування провадження господарської діяльності з медичної практики, а так саме умови та порядок їх застосування.

58. Ураховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що підстави для стягнення з ТОВ «ДІАМЕБ» адміністративно-господарських санкцій у виді вилучення прибутку (доходу) за відповідний період діяльності у спірних правовідносинах відповідно до положень статей 239 - 240 ГК України, відсутні. Наведені положення норм, не входять до предмету правового регулювання щодо можливості їх застосування за ті порушення, які були допущені відповідачем у спірному періоді.

59. При цьому, Суд з урахуванням вимог статті 20 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності» вважає за необхідне звернути увагу на положення статті 164 КУпАП, яка встановлює відповідальність за порушення порядку провадження господарської діяльності, в тому числі за провадження господарської діяльності без отримання ліцензії на провадження виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню відповідно до закону.

60. В залежності від тієї чи іншої можливої кваліфікації дій господарюючого суб`єкта за допущені порушення умов ліцензування, здійснення господарської діяльності без ліцензії не виключається можливість застосування у встановленому цим Кодексом санкцій, у тому числі і конфіскації грошей, одержаних внаслідок вчинення цього правопорушення. Але, у всяк випадку не застосування адміністративно-господарської санкції у вигляді вилучення прибутку (доходу), у відповідності до статей 239 - 240 ГК України.

VI. ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

61. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги залишає судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

62. Частиною першою статті 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

63. Ураховуючи викладене, Суд дійшов висновку про необхідність залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

VII. ВИСНОВКИ ЩОДО РОЗПОДІЛУ СУДОВИХ ВИТРАТ

64. Відповідно до частини шостої статті 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

65. Оскільки Верховний Суд не змінює судові рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.

На підставі викладеного, керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДПС в Івано-Франківській області - залишити без задоволення.

Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09 грудня 2020 року у справі № 300/959/20 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Повний текст рішення складений та підписаний 01 листопада 2022 року.

Суддя-доповідач М. М. Яковенко

Судді І. В. Дашутін

О. О. Шишов