Постанова

від 09.12.2020 по справі 300/959/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 грудня 2020 рокуЛьвівСправа № 300/959/20 пров. № А/857/10646/20

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого-судді - Мікули О. І.,

суддів - Ніколіна В. В., Пліша М. А.,

з участю секретаря судового засідання - Михальської М. Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові в залі суду в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІАМЕБ" на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 03 серпня 2020 року у справі № 300/959/20 за адміністративним позовом Головного управління Державної податкової служби України в Івано-Франківській області до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІАМЕБ" про стягнення коштів,-

суддя в 1-й інстанції - Остап`юк С. В.,

час ухвалення рішення - 03.08.2020 року,

місце ухвалення рішення - м. Івано-Франківськ,

дата складання повного тексту рішення - не зазначена,

в с т а н о в и в:

Позивач - Головне управління Державної податкової служби України в Івано-Франківській області звернулося в суд з позовом до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІАМЕБ" про стягнення адміністративно-господарських санкцій у виді вилучення прибутку в розмірі 20 412 770, 77 грн.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 03 серпня 2020 року адміністративний позов задоволено. Стягнуто з рахунків у банках, що обслуговують Товариство з обмеженою відповідальністю «ДІАМЕБ» та за рахунок готівки, що йому належить в дохід державного бюджету адміністративно-господарські санкції в розмірі 20 412 770 гривень 77 копійок.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, обставинам справи, неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, а тому підлягає скасуванню, покликаючись на те, що предметом дослідження планової виїзної документальної перевірки ТОВ ДАІМЕБ , відповідно до інформації, що міститься в акті перевірки, була виключно ліцензія, яку було надано на провадження господарської діяльності з медичної практики за адресою: м.Івано-Франківськ, вул. Чорновола, 97. Контролюючі органи не мали підстав для застосування штрафних санкцій відносно скаржника, оскільки вони не володіли достовірною інформацією щодо місць, де скаржник має право здійснювати ліцензійну діяльність. Зазначає, що позивач у порушення вимог ст.19 Конституції України, Положення про Державну податкову службу України, що затверджене Постановою КМУ №227 від 06 березня 2019 року вийшов за межі своїх повноважень, а саме замість здійснення контролю лише за наявністю відповідної ліцензії у відповідача, здійснив аналіз підрозділів відповідача на предмет відповідності ліцензійним умовам (дане повноваження належить до компетенції МОЗ). Крім цього, вказує, що Законом України Про ліцензування видів господарської діяльності , як спеціальним нормативно-правовим актом, єдиним можливим видом за порушення, які були допущені відповідачем, передбачена адміністративна відповідальність згідно з Кодексом про адміністративні правопорушення України. Просить скасувати рішення суду першої та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Позивач скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що суд першої інстанції повністю дослідив обставини справи та прийняв законне і обгрунтоване рішення. Зазначає, що відповідач, в порушення Закону України Про ліцензування видів господарської діяльності , здійснив господарську діяльність з медичної практики, яка підлягає ліцензуванню за місцем її провадження, без отримання відповідного дозволу (ліцензії), внаслідок чого одержаний відповідачем прибуток (дохід) підлягає вилученню в дохід бюджету як адміністративно-господарські санкції. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Справа розглядалася в порядку спрощеного позовного провадження судом першої інстанції.

Представник апелянта (відповідача) - Жарський Т. В. в суд судовому засіданні в режимі відеоконференції підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, вважає висновки суду першої інстанції неправильними та необґрунтованими. Просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Представник позивача - Лаврук В. В. у судовому засіданні заперечив доводи, викладені в апеляційній скарзі, вважає висновки суду першої інстанції законними та обґрунтованими. Просить оскаржуване рішення залишити без змін, а подану апеляційну скаргу - без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача та пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзив на апеляційну скаргу у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «ДІАМЕБ» зареєстроване як юридична особа, перебуває на податковому обліку у позивача як платник податків та зборів, здійснює: діяльність посередників, що спеціалізуються в торгівлі іншими товарами; оптову торгівлю фармацевтичними товарам; загальну медичну практику; неспеціалізовану оптову торгівлю; роздрібну торгівлю медичними й ортопедичними товарами в спеціалізованих магазинах; надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна; ремонт і технічне обслуговування електронного й оптичного устаткування.

10 жовтня 2012 року Міністерство охорони здоров`я України видало відповідачу ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики серії АД № 071129, за адресою провадження діяльності: м. Івано-Франківськ, вулиця Чорновола, будинок 97.

У період з 13 листопада по 23 грудня 2019 року посадовими особами позивача проведена планова виїзна документальна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІАМЕБ» з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства, з питань єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, іншого законодавства за період з 01 січня 2016 року до 30 вересня 2019 року, за результатами якої складено акт документальної планової виїзної перевірки податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи за № 1/09-19-05-02/30610569 від 02 січня 2020 року.

Перевіркою встановлено, що відповідач за період з 01 січня 2016 року до 30 вересня 2019 року здійснював господарську діяльність з медичної практики за адресами: місто Івано-Франківськ: вулиця Тичини, будинок 8-А, вулиця Гната Хоткевича, будинок 65, АДРЕСА_1 , вулиця Стуса, будинок 15-А, офіс 39, вулиця Федьковича, будинок 7-А, АДРЕСА_2 , місто Долина, вулиця Грицей, будинок 15, селище міського типу Богородчани, вулиця Шевченка, будинок 35, місто Городенка, вулиця Шептицького, будинок 24-Е, місто Рогатин вулиця Чорновола, будинок 9, місто Бережани, вулиця Богдана Хмельницького, будинок 52-А, кімната 19, селище міського типу Перегінське, вулиця Січових Стрільців, будинок 6, без отримання відповідної ліцензії, чим порушив пункти 1 - 5 статті 1, пункт 3 статті 2, пункт 15 частини 1 статті 7, пункти 1, 2, 8, 9 частини 1, пункт 11 статті 9, пункти 9, 11, 12, 16 статті 11, пункт 2 статті 15 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності» , пункти 2, 4, 9 постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.2016 за №285 «Про затвердження ліцензійних умов провадження господарської діяльності з медичної практики» .

До 26 листопада 2019 року відповідач не звертався до Міністерства охорони здоров`я України з повідомленням про зміни даних, які були зазначені в його документах, що додавалися до заяви про отримання ліцензії щодо зміни (доповнення) вказаних адрес провадження господарської діяльності з медичної практики.

Відповідно до даних бухгалтерського обліку (обороти рахунку 36) та відомостей реєстраторів розрахункових операцій, які використовуються товариством для проведення розрахунків зі споживачами за вищевказаними адресами, сума коштів отриманих від здійснення господарської діяльності з медичної практики за період з 01 січня 2016 року по 30 вересня 2019 року становить 20 412 770,77 гривень, в тому числі за 2016 рік - 1 347 687, 80 гривень, за 2017 рік - 4 996 345, 11 гривень, за 2018 - 6 874 305, 90 гривень, за 9 місяців 2019 - 7 194 431, 96 гривень.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов виходив з того, що сума коштів отриманих відповідачем від здійснення господарської діяльності з медичної практики, яка підлягає ліцензуванню за місцем її провадження, без отримання дозволу (ліцензії), за період з 01 січня 2016 року по 30 вересня 2019 року в розмірі 20 412 770, 77 гривень є прибутком (доходом), одержаним відповідачем, внаслідок порушення встановлених законодавством правил здійснення господарської діяльності, а тому така підлягає стягненню в дохід державного бюджету.

Даючи правову оцінку такому висновку суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Суспільні відносини у сфері ліцензування видів господарської діяльності регулює Закон України Про ліцензування видів господарської діяльності , визначає виключний перелік видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, встановлює уніфікований порядок їх ліцензування, нагляд і контроль у сфері ліцензування, відповідальність за порушення законодавства у сфері ліцензування видів господарської діяльності.

Згідно з ч.4 ст.2 Закону України Про ліцензування видів господарської діяльності суб`єкт господарювання може здійснювати види господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, з дня внесення відомостей до ліцензійного реєстру щодо рішення органу ліцензування про видачу йому ліцензії.

Відповідно до ч.5 ст.2 цього Закону господарська діяльність на підставі ліцензії, виданої органом ліцензування, яким є: центральний орган виконавчої влади, державний колегіальний орган, - провадиться на всій території України; Рада міністрів Автономної Республіці Крим, - провадиться на території Автономної Республіки Крим; місцевий орган виконавчої влади, - провадиться на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці.

Крім того, ч.6 цієї статті Закону передбачає, що формування та реалізацію державної політики у сфері ліцензування у встановленому цим Законом порядку здійснюють: Кабінет Міністрів України або інший орган державної влади у випадках, встановлених законом, - шляхом прийняття нормативно-правових актів у сфері ліцензування.

Відповідно до ст.1 Закону України Про ліцензування видів господарської діяльності видача ліцензії - надання суб`єкту господарювання права на провадження виду господарської діяльності або частини виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню, шляхом прийняття органом ліцензування рішення про видачу ліцензії, про що робиться запис у ліцензійному реєстрі.

Здобувач ліцензії - суб`єкт господарювання, який звернувся в установленому законодавством порядку до органу ліцензування із заявою про отримання ліцензії на провадження виду господарської діяльності або частини виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню.

Ліцензіат - суб`єкт господарювання, який має ліцензію. Ліцензія - право суб`єкта господарювання на провадження виду господарської діяльності або частини виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню.

Місце провадження виду господарської діяльності - місце (об`єкт, приміщення, будівля, земельна ділянка та/або територія), на якому (у межах якого) суб`єкт господарювання провадить господарську діяльність або яке використовується в його провадженні (може збігатися з місцезнаходженням суб`єкта господарювання).

П.15 ч.1 ст.7 Закону України Про ліцензування видів господарської діяльності передбачає, що ліцензуванню підлягають такі види господарської діяльності як медична практика.

Згідно зі ст.9 згаданого вище Закону ліцензіат зобов`язаний виконувати вимоги ліцензійних умов відповідного виду господарської діяльності, а здобувач ліцензії для її отримання - відповідати ліцензійним умовам.

Ліцензійні умови та зміни до них розробляються органом ліцензування, підлягають погодженню спеціально уповноваженим органом з питань ліцензування та затверджуються Кабінетом Міністрів України, крім випадків, визначених законом.

У разі, якщо органом ліцензування визначено одночасно центральний орган виконавчої влади і Раду міністрів Автономної Республіки Крим чи місцевий орган виконавчої влади або державний колегіальний орган і Раду міністрів Автономної Республіки Крим чи місцевий орган виконавчої влади, ліцензійні умови розробляються відповідним центральним органом виконавчої влади або державним колегіальним органом відповідно.

У разі, якщо органом ліцензування визначено Раду міністрів Автономної Республіки Крим, вона може передати свої повноваження органу ліцензування профільному міністерству Ради міністрів Автономної Республіки Крим.

Залежно від особливостей провадження виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню, вимоги ліцензійних умов встановлюються стосовно суб`єкта господарювання загалом та /або відносно кожного місця провадження виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню.

Якщо суб`єкт господарювання провадить вид господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню, не в повному обсязі, а частково, ліцензійні умови поширюються на ліцензіата лише в частині, що встановлює вимоги до провадження цієї частини виду господарської діяльності.

Ліцензійні умови можуть визначати вичерпний перелік видів місць провадження господарської діяльності, якщо це обумовлено особливостями провадження цього виду господарської діяльності.

Вимоги ліцензійних умов поширюються на місця провадження господарської діяльності ліцензіата, що зазначені в документах, що додаються до заяви про отримання ліцензії (з урахуванням змін до них, поданих ліцензіатом до органу ліцензування).

Вимоги ліцензійних умов мають бути обумовлені особливостями провадження виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню, та включають: вичерпний перелік підтвердних документів, що підтверджують відповідність суб`єкта господарювання вимогам ліцензійних умов, крім документів, які органи влади не можуть вимагати відповідно до частини сьомої статті 9 Закону України "Про адміністративні послуги", щодо: відомостей про місця провадження господарської діяльності із зазначенням щодо кожного з них виду діяльності (повністю або частково стосовно зазначеного у заяві) або операцій, що за ним провадитимуться; відомостей про засоби провадження господарської діяльності; відомостей про доступність місць провадження господарської діяльності для маломобільних груп населення; інформації про підтвердження відсутності здійснення контролю за діяльністю суб`єкта господарювання у значенні, наведеному у статті 1 Закону України "Про захист економічної конкуренції", резидентами держав, що здійснюють збройну агресію проти України, у значенні, наведеному у статті 1 Закону України "Про оборону України".

Ліцензійними умовами встановлюються зміст та форма: заяв про отримання, переоформлення ліцензії, зупинення та відновлення дії ліцензії в повному обсязі або частково, розширення або звуження провадження виду господарської діяльності ліцензіатом; відомостей, що додаються до заяви про отримання ліцензії; опису документів, що подаються для отримання ліцензії; документів щодо кожного місця провадження господарської діяльності.

Відповідно до ст.11 Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності" здобувач ліцензії подає до органу ліцензування заяву про отримання ліцензії за визначеною ліцензійними умовами формою.

У заяві про отримання ліцензії повинна міститися інформація про: здобувача ліцензії: для юридичної особи - повне найменування, ідентифікаційний код, місцезнаходження, перелік відокремлених підрозділів, у межах яких планується провадження господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню; вид господарської діяльності (повністю або частково), зазначений у статті 7 цього Закону, на провадження якого здобувач ліцензії має намір отримати ліцензію.

П.15 ч.1 ст.7 і абз.1 ч.2 ст.9 Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності" передбачає, що постановою Кабінету Міністрів України за № 285 від 02 березня 2016 року затверджено Ліцензійні умови провадження господарської діяльності з медичної практики.

Згідно з п.1 цієї Постанови ці ліцензійні умови встановлюють організаційні, кадрові і технологічні вимоги до матеріально-технічної бази ліцензіата, обов`язкові для виконання під час провадження господарської діяльності з медичної практики, а також визначають вичерпний перелік документів, що додаються до заяви про отримання ліцензії на провадження господарської діяльності з медичної практики (далі - ліцензія).

Ліцензіат зобов`язаний виконувати вимоги цих Ліцензійних умов, а здобувач ліцензії - їм відповідати (пункт 2).

Дія цих Ліцензійних умов поширюється на всіх юридичних осіб незалежно від їх організаційно-правової форми та фізичних осіб - підприємців, які провадять господарську діяльність з медичної практики (пункт 3).

Господарська діяльність з медичної практики (далі - медична практика) - вид господарської діяльності у сфері охорони здоров`я, який провадиться закладами охорони здоров`я та фізичними особами - підприємцями з метою надання медичної допомоги та медичного обслуговування на підставі ліцензії (пункт 4).

Медична практика ліцензіатом провадиться: за лікарськими спеціальностями та спеціальностями молодших спеціалістів з медичною освітою, перелік яких затверджений МОЗ; за видами медичної допомоги (екстрена, первинна, вторинна (спеціалізована), третинна (високоспеціалізована), паліативна, медична реабілітація); за місцем (місцями) її провадження, яке (які) зазначені у заяві про отримання ліцензії та в документах, що додавалися до неї (з урахуванням внесених до них змін, поданих ліцензіатом органові ліцензування) (пункт 9).

Крім того, пп.10 п.13 згаданих вище Ліцензійних умов передбачає, що ліцензіат зобов`язаний повідомляти органу ліцензування про всі зміни даних, які були зазначені в документах, що додавалися до заяви про отримання ліцензії. Повідомлення про зміни даних надсилається у будь-який зручний для ліцензіата спосіб (нарочно, поштовим відправленням або в електронному вигляді) у місячний строк з дня настання таких змін. У повідомленні зазначаються тільки ті відомості, які змінилися.

Таким чином, враховуючи наведені вище правові норми, можна дійти висновку про те, що суб`єкт господарювання (у спірних правовідносинах - ліцензіат) може провадити діяльність виключно за місцем (місцями) провадження, які були зазначені в заяві про отримання ліцензії та документах, що додавалися до неї. У разі зміни даних, які були зазначені в документах, що додавалися до заяви про отримання ліцензії, у спірних правовідносинах- зміни (доповнення) місць провадження діяльності, суб`єкт господарювання (ліцензіат) зобов`язаний повідомляти про це орган ліцензування та діяти в порядку визначеному цими Ліцензійними умовами.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачу видано ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики від 10 жовтня 2012 року серії АД № 071129 за адресою провадження діяльності: місто Івано-Франківськ, вулиця Чорновола, будинок 97 (а.с.75).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач за період, що перевірявся, встановив, що відповідач не звертався до Міністерства охорони здоров`я України з повідомленням про зміни даних, що стосується своїх відокремлених структурних підрозділів за адресами: м.Івано- Франківськ, вулиця Гната Хоткевича, будинок 65, м.Івано- Франківськ, вулиця Мазепи, будинок 114-Б, м.Івано- Франківськ, вулиця Стуса, будинок 15-А, офіс 39, м.Івано- Франківськ, вулиця Федьковича, будинок 7-А, м.Івано- Франківськ, вулиця Івасюка, будинок 32 А, місто Долина, вулиця Грицей, будинок 15, селище міського типу Богородчани, вулиця Шевченка, будинок 35, місто Городенка, вулиця Шептицького, будинок 24-Е, місто Рогатин вулиця Чорновола, будинок 9, місто Бережани, вулиця Богдана Хмельницького, будинок 52-А, кімната 19, селище міського типу Перегінське, вулиця Січових Стрільців, будинок 6.

При цьому, як стверджується матеріалами справи, відповідач лише 21 листопада 2019 року звернувся до Міністерства охорони здоров`я з повідомленням № 905/11-19 про створення структурних підрозділів за адресами: вулиця Гната Хоткевича, будинок 65, вулиця Івасюка, будинок 32 А, вулиця Федьковича, будинок 7-А, АДРЕСА_3 , вулиця Мазепи, будинок 114-Б, селище міського типу Перегінське, вулиця Січових Стрільців, будинок 6а, місто Городенка, вулиця Шептицького, будинок 24-Е, селище міського типу Богородчани, вулиця Шевченка, будинок 35, місто Бережани, вулиця Богдана Хмельницького, будинок 52-А, місто Рогатин вулиця Чорновола, будинок 9, місто Долина, вулиця Грицей, будинок 15 (а.с.120).

Крім того, згідно з витягу з Переліку ліцензіатів, за повідомленнями яких прийнято рішення про зміну даних, зазначених у документах, що додавалися до заяви про отримання ліцензії на провадження господарської діяльності з медичної практики затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я від 20 січня 2020 року №116, залучено до ліцензійної справи повідомлення про зміну даних, зазначених у документах, що додавалися до заяви про отримання ліцензії за провадження господарської діяльності з медичної практики та внесено до Ліцензійного реєстру відомості про місце провадження діяльності структурних підрозділів ТОВ ДІАМЕБ (а.с.121).

Аналізуючи наведені вище правові норми та встановлені фактичні обставини справи, колегія суддів вважає, що відповідачем порушено Ліцензійні умови, зокрема, не повідомлено у встановлені строки орган ліцензування про зміни, які стосувалися його структурних підрозділів.

Так, згідно з ч.1 ст.20 Закону України Про видів господарської діяльності за провадження виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню, без ліцензії чи у період зупинення дії ліцензії повністю або частково, невиконання ліцензіатом розпорядження про усунення порушень ліцензійних умов, порушення ліцензіатом строку повідомлення про всі зміни даних, зазначених у заяві та документах, а також за наявності контролю за діяльністю ліцензіата у значенні, наведеному у статті 1 Закону України "Про захист економічної конкуренції", резидентами держав, що здійснюють збройну агресію проти України, у значенні, наведеному у статті 1 Закону України "Про оборону України", суб`єкти господарювання притягаються до адміністративної відповідальності, передбаченої Кодексом України про адміністративні правопорушення.

Таким чином, Законом України Про ліцензування видів господарської діяльності , як спеціальним нормативно-правовим актом, за вказані вище порушення, передбачена адміністративна відповідальність згідно з Кодексом України про адміністративні правопорушення (ст.164, про що зазначало і Міністерство охорони здоров`я у своєму листі до податкового органу).

Разом з тим, матеріалами справи стверджується, що позивач звернувся в суд з позовом про стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій у виді вилучення прибутку згідно з положеннями ст.238-240 ГК України.

Так, ст.238 ГК України передбачає, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб`єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб`єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами. Адміністративно-господарські санкції можуть бути встановлені виключно законами.

Відповідно до ч.1 ст.240 ГК України прибуток (доход), одержаний суб`єктом господарювання внаслідок порушення встановлених законодавством правил здійснення господарської діяльності, а також суми прихованого (заниженого) прибутку (доходу) чи суми податку, несплаченого за прихований об`єкт оподаткування, підлягають вилученню в доход відповідного бюджету в порядку, встановленому законом.

Згідно з ст.239, 240 цього Кодексу вилучення прибутку (доходу) є одним з видів адміністративно-господарських санкцій, який застосовується внаслідок порушення суб`єктом господарювання встановлених законодавством правил здійснення господарської діяльності.

Разом з тим, ч.2 ст.240 ГК України законодавець чітко передбачив, що перелік порушень, за які до суб`єкта господарювання застосовуються санкції, передбачені цією статтею, а також порядок їх застосування визначаються законами.

Таким чином, з аналізу наведених вище правових норм можна дійти висновку про те, що до суб`єкта господарювання можуть бути застосовані адміністративно-господарські санкції, види яких визначені у ст.239 Господарського кодексу України, лише у разі вчинення останнім порушення, передбаченого законом, та тільки у тому разі, якщо законом прямо передбачено застосування певного виду адміністративно-господарських санкцій.

Юридична відповідальність має здійснюватися на принципі законності, який полягає у тому, що така відповідальність настає за діяння, передбачені законом, та застосовується у спосіб, визначений законом.

Як зазначалося вище, спеціальним законом у спірних правовідносинах є Закон України Про ліцензування видів господарської діяльності , яким визначено відповідальність за вказаний вид правопорушення, однак такого виду адміністративно- господарської санкції як вилучення прибутку за вчинення такого порушення не передбачено.

Аналізуючи наведені вище правові норми та встановлені фактичні обставини справи, колегія суддів вважає, що підстави для стягнення з ТОВ ДІАМЕБ адміністративно-господарських санкцій у виді вилучення прибутку у спірних правовідносинах відсутні, позивач діяв не у спосіб визначений Законом, а тому відсутні підстави для задоволення позову.

Разом з тим, судом першої інстанції не надано належної правової оцінки вказаним обставинам, та, як наслідок, зроблено помилковий висновок про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Таким чином, колегія суддів вважає доводи апелянта підставними і такими, що спростовують відповідні висновки суду першої інстанції з наведених вище мотивів.

Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що суд першої інстанції розглянув справу в порядку спрощеного позовного провадження, разом з тим, відповідно до положень ч.4 ст.12 КАС України цю справу необхідно було розглядати в порядку загального позовного провадження.

З врахуванням усіх вищенаведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, у зв`язку з чим відповідно до вимог ст.317 КАС України рішення суду підлягає скасуванню з прийняттям нового судового рішення про відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст. 242, 243, 250, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,-

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІАМЕБ" задовольнити.

Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 03 серпня 2020 року у справі № 300/959/20 скасувати та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя О. І. Мікула судді В. В. Ніколін М. А. Пліш Повне судове рішення складено 14 грудня 2020 року.