Рішення

від 05.10.2022 по справі 495/1135/21

БІЛГОРОД-ДНІСТРОВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

р і ш е н н я

ІМЕНЕМ УКрАЇНи

Справа № 495/1135/21

№ провадження 2/495/587/2022

05 жовтня 2022 рокум. Білгород-Дністровський

Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області у складі:

головуючого судді: Мишко В.В.

при секретарісудового засідання: Красовській А.О.

за участю:

позивачки: ОСОБА_1

представника позивачки ОСОБА_1 адвоката Каланжова В.І.

розглянувши увідкритому судовомуцивільну справу № 495/1135/21

за позовом ОСОБА_1

до Приватного підприємства «Агрофірма «Ніва»

про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним внаслідок вчинення його під впливом тяжкої обставини і на вкрай невигідних умовах,

В С Т А Н О В И В :

23.02.2021 року ОСОБА_1 (далі по тексту позивачка) звернулася до Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області з позовною заявою до Приватного підприємства «Агрофірма «Ніва» (далі по тексту відповідач) про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним внаслідок вчинення його під впливом тяжкої обставини і на вкрай невигідних умовах (а.с.1-4).

Так,позивачка проситьсуд визнати недійсний договір оренди земельної ділянки (кадастровий номер 5120886000:01:001:0277, масив 36, ділянка 347, Одеська область, Білгород-Дністровський район, Рускоіванівська сільська рада) укладений між ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) та Приватним підприємством Агрофірма «Ніва» (ЄДРПОУ 24774479) від 01.11.2016 р., зареєстрований державнм реєстратором Мєльніковою К.В., Районне спеціалізоване комунальне підприємство Білгород-Дністровської районної ради «Білгород-Дністровський райбудгосп».

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки, кадастровий номер 5120886000:01:001:0277, яка розташована за адресою: масив АДРЕСА_1 та відносно якої, вона, під впливом тяжкої обставини (хвороби чоловіка) вчинила правочин у вигляді договору оренди даної земельної ділянки, який вважає недійсним.

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 20.04.2021 року відкрито загальне позовне провадження у цивільній справі № 495/1135/21 за позовом ОСОБА_1 до ПП «Агрофірма «Ніва» про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним внаслідок вчинення його під впливом тяжкої обставини і на вкрай невигідних умовах. По справі призначено підготовче судове засідання (а.с.37-38).

16.08.2021 року представником відповідача ПП «Агрофірма «Ніва» - адвокатом Уртаєвим О.І. до суду було подано клопотання про застосування строку позовної давності. Представник відповідача вказує, що спірний договір між позивачкою та відповідачем було укладено 01.11.2016 року, з моменту укладення якого взаємних претензій не виникало, умови договору виконувалися належним чином. Між тим, позивачка 22.02.2021 року звернулася до суду з даною позовною заявою, тобто позов пред`явлено з пропуском строку позовної давності (а.с.52-54).

07.09.2021 року від представника відповідача ПП «Агрофірма «Ніва» - адвоката Уртаєва О.І. до суду надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого він просив суд у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі, з підстав викладених у відзиві. Зазначив, що спірний договір оренди земельної ділянки був укладений відповідно до встановлених законом вимог і з моменту його укладення між позивачкою та відповідачем взаємних претензій не виникало, умови договору виконувалися належним чином. Зауважив, що обставини, щодо яких помилилася сторона правочину мають існувати саме на момент вчинення правочину (а.с.65-69).

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 29.07.2022 року закрито підготовче провадження у цивільній справі № 495/1135/21 за позовом ОСОБА_1 до ПП «Агрофірма «Ніва» про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним внаслідок вчинення його під впливом тяжкої обставини і на вкрай невигідних умовах. Справу призначено до судового розгляду по суті (а.с.119).

Позивачка ОСОБА_1 та її представник адвокат Каланжов В.І., у судовому засіданні підтримали позовні вимоги та просили суд їх задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача ПП «Агрофірма «Ніва» - адвокат Уртаєв О.І., у судове засідання не з`явився, але подав до суду клопотання про розгляд справи без його участі. Просив у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі за наявними в матеріалах справи доказами та з урахуванням письмових дебатів (а.с.125-129, 135-136).

Розглянувши позовну заяву, вивчивши матеріали справи, вислухавши позивачку та її представника, дослідивши надані докази, суд дійшов до наступних висновків.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно із ч.1 ст.4 Цивільного процесуального кодексу України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Так, ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ПП «Агрофірма «Ніва» про визнання права суборенди земельної ділянки, визнання незаконним та скасування рішення про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним внаслідок вчинення його під впливом тяжкої обставини і на вкрай невигідних умовах.

Як вбачаєтьсяз матеріалівсправи тавстановлено всудовому засіданні, ОСОБА_1 є власником земельної ділянки, кадастровий номер 5120886000:01:001:0277, яка розташована за адресою: масив АДРЕСА_1 .

Певний час дану земельну ділянку позивачка надавала в оренду ПП «Агрофірма «Ніва» на невеликі періоди, строком не більше ніж на п`ять років.

За твердженням позивачки, у 2016 році тяжко захворів її чоловік ОСОБА_2 , з яким вона перебуває у шлюбі з 16.05.1991 року. Тяжкість хвороби чоловіка: порушення мозкового кровообміну (інсульт) та сердечні хвороби, що підтверджуються документально відповідними доказами (а.с.7-9). Для оплати лікування чоловіка була витрачена велика сума коштів, оскільки медичні препарати коштують дорого, постійні транспортування до Одеси, витрачання коштів у реабілітаційний період тощо.

Позивачка зазначила, що у зв`язку з тим, що в той період коштів на лікування чоловіка в її родині не вистачало, тому вона була вимушена позичати кошти у знайомих та оформляти кредити у банках, а саме у 2016 році кредит в АК ПП «Альфа-банк» та кредит банківською установою ПУМБ, кошти від чого були спрямовані на лікування чоловіка, що підтверджується відповідними кредитиними договорами (а.с.11-18).

Однак, навіть цих коштів не вистачало для належного лікування та забезпечення усіма медикаментами свого чоловіка, у зв`язку з чим позивачка звернулась до керівника ПП Агрофірма «Ніва» ОСОБА_3 , з метою отримати щорічну орендну плату за користування підприємством та попросити її надати орендну плату за два майбутніх роки, тобто наперед, для лікування свого чоловіка.

Відповідач запропонував позивачці продати належну їй земельну ділянку, на що позивачка повідомила про існування мораторію на продаж земель такої категорії, але відповідач зазначив, що можливо оформити договір оренди на 49 років, що фактично нічим не відрізняється від продажу.

За твердженням позивачки, відповідач запропонував їй 25 000,00 гривень, в якості сплати за земельну ділянку, нащо вона погодилась, оскільки її родина перебувала у скрутному матеріальному становищі та була необхідність у лікуванні чоловіка, хоча розуміла, що сума вкрай низька.

Сторони підписали договір оренди, а пізніше позивачці стало відомо, що даний договір було зареєстровано 10.11.2016 року, примірник якого відповідачем не надано і до теперішнього часу.

Докази існування вказаного вище договору позивачка отримала шляхом звернення до державного реєстратора та здобула Інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 21.10.2016 року, згідно якого належна її земельна ділянка кадастровий номер 5120886000:01:001:0277, яка розташована за адресою: масив АДРЕСА_1 передана в оренду стоком на 49 років ПП Агрофірма «Ніва», на підставі договору оренди від 01.11.2016 року, зареєстрований у відповідному реєстрі 10.11.2016 року.

За переконанням позивачки, вказаний правочин у вигляді договору оренди був укладений під впливом тяжкої для неї обставини, а саме хвороби чоловіка, що зумовлювало пошук засобів для його лікування, так як в іншому випадку такий договір оренди нею би не укладався.

Дані обставини і стали підставою для звернення позивачки до суду із відповідною позовною заявою.

Згідно з вимогами статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

За змістом частини першої статті 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

Відповідно до статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобовязується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

За змістом зазначених норм матеріального права при укладенні договору дарування волевиявлення дарувальника має бути спрямоване на добровільне, безоплатне, без будь-яких примусів (життєвих обставин або впливу сторонніх осіб) відчуження належного йому майна на користь обдаровуваного.

Разом з тим правочини, що вчиняються особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, характеризуються тим, що особа їх вчиняє добровільно, усвідомлює свої дії, але вимушена це зробити через тяжкі обставини і на вкрай невигідних умовах, а тому волевиявлення особи не вважається вільним і не відповідає її внутрішній волі.

Стаття 233 ЦК України не передбачає обмежень чи заборон її застосування до окремих правовідносин, що виникають, зокрема, з договору дарування.

Верховний Суд виходить з того, що для кваліфікації правочину за статтею 233 ЦК України необхідна обов`язкова наявність двох умов у сукупності: тяжких обставин і вкрай невигідні умови вчинення правочину. Крім того, має бути причинно-наслідковий зв`язок між тяжкими обставинами та укладеним правочином (його укладання, сааме з метою усунення обставин).

Правовий висновок ВСУ у справі № 6-551цс16: Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

За змістом частини першої статті 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

Разом з тим правочини, що вчиняються особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, характеризуються тим, що особа їх вчиняє добровільно, усвідомлює свої дії, але вимушена це зробити через тяжкі обставини і на вкрай невигідних умовах, а тому волевиявлення особи не вважається вільним і не відповідає її внутрішній волі.

Стаття 233 ЦК України не передбачає обмежень чи заборон її застосування до окремих правовідносин, що виникають, зокрема, з договору дарування.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 липня 2020 року у справі № 299/1523/16-ц (провадження № 61-6131св20) зазначено, що: «згідно зі статтею 231 ЦК України правочин, вчинений особою протии її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другоїсторони абоз боку іншої особи, визнається судом недійсним. Для визнання правочину недійсним через вчинення його під впливом насильства або погрози, необхідна наявність фізичного або психічного впливу на особу з метою спонукання до укладення правочину, тобто насильство розуміється як заподіяння учасникові правочину фізичних або душевних страждань з метою примусити укласти правочин. Воно повинне виражатися в незаконних, не обов`язково злочинних, діях. На відміну від насильства, погроза полягає у здійсненні тільки психічного, але не фізичного впливу, і має місце за наявності як неправомірних, так і правомірних дій. Вона може бути підставою для визнання правочину недійсним, коли через обставини, які мали місце на момент його вчинення, були підстави вважати, що відмова учасника правочину від його вчинення могла спричинити шкоду його законним інтересам».

Як свідчить тлумачення частини першої статті 233 ЦК України умовами, існування яких надає підстави особі звертатися до суду, а судувиносити рішення про визнання правочину недійсним є: а) наявність тяжкої обставини, що «змусила» особу вчинити правочин; б) те, що цей правочин було вчинено на вкрай невигідних умовах.

Тобто для визнання правочину недійсним, на підставі частини першої статті 233 ЦК України, необхідна сукупність вказаних умов. Такий висновок підтверджується вживанням законодавцем в частині першій статті 233 ЦК України сполучника «і», за допомогою якого відбувається поєднання вказаних умов.

У постанові Верховного Суду України від 06 квітня 2016 року у справі № 6-551цс16 зроблено висновок, що правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 ЦК, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім`ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки. Особа, яка оспорює правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

Таким чином,як вбачаєтьсяз матеріалівсправи тавстановлено вході судовогорозгляду,01.11.2016року міжсторонами укладенодоговір оренди№ 245,земельної ділянки, яка розташована за адресою: масив АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5120886000:01:001:0277.

Між тим, суд прийшов до висновку, що даний договір було укладено під впливом тяжких для позивачки обставин та на вкрай невигідних умовах, які вона довела належними та допустими наявними в матеріалах справи доказами.

Так, встановлено, що у 2016 році, коли було укладено спірний договір оренди земельної ділянки тяжко хворів чоловік позивачки та потребував дорогоцінного медичного лікування, а також послідуючої реабілітації, що підтверджується відповідною медичною документацією, а саме: випискою з медичної карти стаціонарного хворого № 5469/553 від 08.08.2015 року, випискою з медичної карти стаціонарного хворого № 3962/392 від 02.06.2016 року, консультативним висновком спеціаліста № а/к від 05.10.2016 року, виписним епікризом № 670 (а.с.6-9).

Також встановлено, що саме в період хвороби чоловіка позивачка зверталась до відповідних банківських установ для отримання кредитних коштів на лікування свого чоловіка, що підтверджується відповідними банківськими документами (а.с.11-18).

Враховуючи вищевикладене, судом вбачається зв`язок тяжких для позивачки обставин (хвороба чоловіка), наявних саме на момент укладення спірного договору оренди земельної ділянки та наявність невигідних умов укладення такого договору, а саме запропонування відповідачем низької суми сплати за земельну ділянку.

Крім цього, суд звертає увагу на наявну в матеріалах справи розписку, відповідно до якої позивачка отримала кошти у розмірі 500 000 тисяч гривень в якості орендної плати за земельну ділянку за 49 років в період з 2015 року по 2064 рік, яка складена 21.07.2015 року (а.с.76).

З вказаної вище розписки взагалі не зрозуміло до якого договору вона відноситься, оскільки розписка складена на рік раніше (21.07.2015 року), ніж було укладено договір оренди № 245 (01.11.2016 року) та позивачка стверджує, що вказану суму коштів в розписці вона не отримувала.

З наведених вище підстав суд приходить до висновку про обґрунтованність позовної заяви ОСОБА_1 .

В той же час, представником відповідача до суду подано клопотання про застосування строку позовної давності.

Доводи сторони позивача, що строк позовної давності не пропущений, оскільки його необхідно обчислювати з дня, коли особа дізналась про порушення своїх прав, тобто з моменту отримання Витягу з державної реєстрації, так як договір оренди підлягає обов`язкової державної реєстрації, судом не приймаються до уваги з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, договір оренди земельної ділянки між позивачкою та відповідачем було укладено 01.11.2016 року, про що свідчить Інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, згідно із якою спірна земельна ділянка передана в оренду стоком на 49 років ПП Агрофірма «Ніва», на підставі договору оренди від 01.11.2016 року, що зареєстрований у відповідному реєстрі 10.11.2016 року, а позивачка звернулася до суду із даною позовною заявою тільки 23.02.2021 року.

Таким чином, суд погоджується з твердженням представника відповідача, що строк позовної давності щодо предмету дійсності договору оренди земельної ділянки, закінчився 02.11.2019 року.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (№o. 2), № 66610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).

Відповідно до ст.6 Європейської конвенції з прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Згідно із ст.2 Цивільного процесуального кодексу України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ст.ст. 12, 13 Цивільного процесуального кодексу України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках

Згідно ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

За змістом ч.2 ст.77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Докази повинні відповідати вимогам належності, допустимості, достовірності та достатності (ст.ст.77-80 ЦПК України).

Відповідно до ч.2 ст.13 ЦПК України збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч.ч. 1, 5, 6 статті 81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно із ст.263 Цивільного процесуального кодексу України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Суд зазначає, що заявлені позивачкою вимоги обгрунтовані з правової точки зору, але пред`явлені з порушенням строку позовної давності.

Враховуючи вищевикладені обставини та норми чинного законодавства, розглянувши справу в межах заявлених вимог та наданих сторонами доказів, які оцінені судом в їх сукупності, суд, за своїм внутрішнім переконанням, дійшов до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до ПП «Агрофірма «Ніва» про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним внаслідок вчинення його під впливом тяжкої обставини і на вкрай невигідних умовах, не підлягають задоволенню, так як заявлені з пропуском строку позовної давності.

Керуючись ст.124 Конституції України, ст.ст. 203, 233, ч.4 ст.267, 717 Цивільного кодексу України, ст.ст. 2,4, 13-14, 76-81, 89, 258-259, 263-265, 268 Цивільного процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В :

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Агрофірма «Ніва» про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним внаслідок вчинення його під впливом тяжкої обставини і на вкрай невигідних умовах відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Повний текст рішення складено 07.10.2022 року.

Суддя В.В. Мишко