Постанова

від 01.11.2022 по справі 757/51255/18-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 листопада 2022 року

м. Київ

справа №757/51255/18-ц

провадження № 22-ц/824/9709/2022

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Кравець В.А. (суддя-доповідач)

суддів - Желепи О.В., Мазурик О.Ф.

за участю секретаря судового засідання - Шевчук А.В.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1

відповідачі - Приватне акціонерне товариство «Телерадіокомпанія ЛЮКС», ОСОБА_2 , Громадська організація «Центр протидії корупції»

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника відповідача Громадської організації «Центр протидії корупції» - Бойка Олексія Ігоровича

на рішення Печерського районного суду м. Києва від 23 грудня 2021 року у складі судді Матійчук Г.О.

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до приватного акціонерного товариства «Телерадіокомпанія ЛЮКС», ОСОБА_2 , громадської організації «Центр протидії корупції» про захист честі, гідності, ділової репутації, визнання інформації недостовірною та її спростування,-

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернулася в суд до ПрАТ «Телерадіокомпанія ЛЮКС», ОСОБА_2 , ГО «Центр протидії корупції» з указаним позовом, в якому просила:

- визнати недостовірною та такою, що порушує її особисті немайнові права, інформацію, автором якої є ОСОБА_2 , та яка поширена ПАТ «Телерадіокомпанія ЛЮКС» на власному сайті https://24tv.ua/ телеканалу новин «24 Канал», власником якого також є «Телерадіокомпанія ЛЮКС» за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_1 а також Громадською організацією «Центр протидії корупції» на їхній сторінці у Facebook за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_2 а саме: «ІНФОРМАЦІЯ_6»;

- зобов`язати ОСОБА_2 в строк не пізніше десяти календарних днів з дня набрання судовим рішенням законної сили, спростувати висловлену ІНФОРМАЦІЯ_7 року інформацію шляхом оголошення у найближчому публічному виступі ОСОБА_2 на телебаченні, прес-конференції, брифінгу чи іншому публічному заході за участі засобів масової інформації, повідомлення наступного змісту: «ІНФОРМАЦІЯ_7»;

- зобов`язати ТОВ «Телерадіокомпанія ЛЮКС» в строк не пізніше десяти календарних днів з дня набрання судовим рішенням законної сили, спростувати недостовірну інформацію відносно ОСОБА_1 , яка була поширена ІНФОРМАЦІЯ_3 , шляхом опублікування повного тексту рішення суду на сайті https://24tv.ua/ в мережі Інтернет;

- зобов`язати Громадську організацію «Центр протидії корупції» в строк не пізніше десяти календарних днів з дня набрання судовим рішенням законної сили спростувати недостовірну інформацію відносно неї, яка поширена ІНФОРМАЦІЯ_3 , шляхом опублікування повного тексту рішення суду на офіційній сторінці у Facebook: ІНФОРМАЦІЯ_8/ в мережі Інтернет;

- вирішити питання розподілу судових витрат.

В обґрунтування позову зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_7 року о 20:30 на офіційному сайті телеканалу новин «24 Канал», власником якого було ПАТ «Телерадіокомпанія ЛЮКС», було розміщено відеоматеріал (відеосюжет) під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_9». Автором відеосюжету є ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_10 року на офіційній сторінці у Facebook Громадської організації «Центр протидії корупції» розміщено такий самий відеоматеріал (відеосюжет) під такою ж назвою.

Вважала зміст розповсюдженої інформації не оціночними судженнями відповідачів, а викладене у формі фактологічного твердження, що зокрема підтверджено висновком спеціаліста-експерта ОСОБА_8 , за результатами проведення лінгвістичної (семантико-текстуальної) експертизи №14694 від 01 жовтня 2018 року.

Зауважувала, що поширена відповідачами невизначеному колу осіб інформація не відповідала дійсності, на підтвердження чого до позову додала відповідні докази.

На підставі викладеного, позовні вимоги просила задовольнити у повному обсязі.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 23 грудня 2021 року позов задоволено частково.

Визнано недостовірною та такою, що порушує особисті немайнові права ОСОБА_1 , інформацію, автором якої є ОСОБА_2 , та яка поширена Приватним акціонерним товариством «Телерадіокомпанія ЛЮКС» на власному сайті https://24tv.ua/ телеканалу новин «24 Канал», власником якого також є «Телерадіокомпанія СС» за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_1 а також Громадською організацією «Центр протидії корупції» на їхній сторінці у Facebook за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_8/, а саме: «ІНФОРМАЦІЯ_11».

Зобов`язано ОСОБА_2 в строк не пізніше місяця з дня набрання судовим рішенням законної сили спростувати висловлену ІНФОРМАЦІЯ_7 року інформацію шляхом оголошення резолютивної частини рішення суду на сайті https://24tv.ua/ телеканалу новин «24 Канал».

Зобов`язано ТОВ «Телерадіокомпанія ЛЮКС» в строк не пізніше місяця з дня набрання судовим рішенням законної сили, спростувати недостовірну інформацію відносно ОСОБА_1 , яка була поширена ІНФОРМАЦІЯ_3 , шляхом опублікування резолютивної частини рішення суду на сайті https://24tv.ua/ в мережі Інтернет.

Зобов`язано Громадську організацію «Центр протидії корупції» в строк не пізніше місяця з дня набрання судовим рішенням законної сили спростувати недостовірну інформацію відносно ОСОБА_1 , яка поширена ІНФОРМАЦІЯ_3 , шляхом опублікування резолютивної частини рішення суду на офіційній сторінці у Facebook: ІНФОРМАЦІЯ_8/ в мережі Інтернет.

У задоволенні іншої частини позову відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_2 , ТОВ «Телерадіокомпанія ЛЮКС», Громадської організації «Центр протидії корупції» на користь ОСОБА_1 судові витрати, а саме по: 939,73 грн у відшкодування витрат на оплату судового збору, 3 066,67 грн витрат за здійснення висновків експертів, 3 333,33 грн витрат на правничу допомогу з кожного.

Не погоджуючись з указаним рішенням, 01 серпня 2022 року представник відповідача Громадської організації «Центр протидії корупції» - Бойко О.І. звернувся безпосередньо до Київського апеляційного суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, оскільки вважає рішення суду першої інстанції незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалено з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що висловлювання у відеосюжеті, який є предметом даного спору, щодо «поновлення» та «підвищення» ОСОБА_9 є оціночним судженням - оцінкою автора аудіовізуального твору подій, проте суд першої інстанції дійшов помилкових висновків, що це є фактичним твердженням, яке містить недостовірну інформацію.

При цьому судом першої інстанції залишено без уваги і не надано жодної оцінки доводам відповідача Громадської організації «Центр протидії корупції», викладеним у відзиві, що термін «підвищення» має оціночний характер.

Зауважує, що висловлювання «ІНФОРМАЦІЯ_12».

Наступні висловлювання: «ІНФОРМАЦІЯ_13…» - дане висловлювання абсолютно повністю відповідає дійсності та підтверджено самим позивачем і наданими ним доказами, а також наданими відповідачем даними із системи «Прозорро».

Звертає увагу суду, що отримання грошей від фармацевтичних компаній за клінічні дослідження безпосередньо позивачем та службовими особами Національного інституту раку відповідно до укладених ними угод з такими компаніями не є таким, що заборонено законом. Автор сюжету мала на увазі та надавала свою суб`єктивну оцінку, на її думку, неетичній поведінці позивача та інших осіб, які отримували кошти за клінічні дослідження напряму, а не через укладання угод між інститутом та фармацевтичними компаніями, щоб частина цих грошей йшла на розвиток самого інституту.

Висловлювання «ІНФОРМАЦІЯ_24» є абсолютно загальною фразою, без жодних конкретних цифр, дат чи найменувань та є узагальнюючою суб`єктивною оцінкою автора.

Фраза «ІНФОРМАЦІЯ_14» також, на переконання апелянта, є узагальнюючою суб`єктивною оцінкою багатьох фактів у сукупності, які пов`язані саме з тим, що договори на клінічні дослідження укладають саме лікарі, а не централізовано через медичну установу.

Вказує, що у жодній з цих оспорюваних фраз не говориться про вчинення позивачем злочину чи кримінального правопорушення.

Посилається на те, що твердження: ІНФОРМАЦІЯ_15» - не тільки доведено відповідачем, але й підтверджено самим позивачем, оскільки на документах щодо процедур закупівель, які наявні у системі «Прозорро» та які надані самим позивачем, наявний підпис головного бухгалтера Національного інституту раку ОСОБА_5.

Щодо фрази «ІНФОРМАЦІЯ_16», то суд першої інстанції не надав жодної оцінки доказам, наданим відповідачем, що отримання грошових коштів позивачем та іншими посадовими та службовими особами Національного інституту раку підтверджується публікаціями фармацевтичних компаній, розміщених за відповідним посиланням.

Стосовно висловлювання «ІНФОРМАЦІЯ_17» - місцевий суд взагалі ніяким чином не обґрунтував, якими саме доказами доведено недостовірність вказаного висловлювання, яке цілком і повністю є оціночним судженням та підсумовуючою фразою в кінці відеосюжету.

Зазначає, що суд дійшов помилкового висновку про допустимість висновку № 14694 від 01 жовтня 2018 року про проведення семантико-текстуальної експертизи експертом ОСОБА_8 , посилаючись на те, що свідоцтво останньої анульоване рішенням ЕКК КНДІСЕ від 31 жовтня 2016 року № 9, а отже ОСОБА_8 не мала відповідної кваліфікації та права зазначати про наявність у неї такої кваліфікації саме як судового експерта.

04 жовтня 2022 року до апеляційного суду надійшов відзив від представника позивача ОСОБА_10 , в якому останній просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Інші учасники справи не скористалися своїм процесуальним правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, заперечень щодо змісту та вимог апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції не направили.

Представник відповідача Громадської організації «Центр протидії корупції» у судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримав та просив задовольнити з наведених у скарзі підстав.

Представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечувала, просила рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Інші учасники справи у судове засідання не з`явилися, своїх представників не направили, про дату, час та місце розгляду справ повідомлялись належним чином, про причини неявки суд не сповістили, клопотання про відкладення розгляду справи до апеляційного суду не надходили.

Відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, а тому колегією суддів вирішено розглядати справу за відсутності осіб, що не з`явилися.

Заслухавши доповідь судді-доповідача Кравець В.А., обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що поширена інформація про позивача є недостовірною, оскільки при поширенні цієї інформації відповідачами не надано доказів на її підтвердження. Отже позовні вимоги знайшли своє підтвердження в ході розгляду справи.

Разом з тим, суд задовольнив позов частково, оскільки вважав за необхідне визначити інший, ніж у позові, спосіб реалізації виконання рішення суду.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Проте, вказаним вимогам рішення суду в повній мірі не відповідає з огляду на наступне.

Частиною першою статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом установлено, що на сайті https://24tv.ua/ ІНФОРМАЦІЯ_18 року розміщено інформацію за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_1 під назвою: «ІНФОРМАЦІЯ_9», з наступним текстом: «ІНФОРМАЦІЯ_18.».

ІНФОРМАЦІЯ_10 року на офіційній сторінці у Facebook Громадської організації «Центр протидії корупції» розміщено відеоматеріал (відеосюжет) під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_9» за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_8/ аналогічний за змістом тексту розміщеного на сайті https://24tv.ua/ за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_1.

Згідно довідки №223/2018-Д-ЦК від 04.10.2018, наданої Консорціумом «Український центр підтримки номерів та адрес» Департаменту «Центр Компетенції», доменне ім`я 24tv.ua, яким адресується веб-сайт: https://24tv.ua/, зареєстровано за ЗАТ «Телерадіокомпанія ЛЮКС», ідентифікаційний код 20765851 (наразі, згідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань - Приватне акціонерне товариство «Телерадіокомпанія ЛЮКС») (а.с. 36-42 т. 1).

За змістом довідки №224/2018-Д-ЦК від 04.10.2018, наданої Консорціумом «Український центр підтримки номерів та адрес» Департаменту «Центр Компетенції», власником веб-сторінки у мережі Facebook за посиланням https://facebook.com/antac.ua/ є Громадська організація «Центр протидії корупції» (а.с. 45-50 т. 1).

Отже, оскільки відеоматеріал за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_8/ розміщено ГО «Центр протидії корупції», а текст (інформація), аналогічний відеоматеріалу за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_1, розміщений ПАТ «ТРК «ЛЮКС», ПАТ «ТРК «ЛЮКС» та ГО «Центр протидії корупції» є належними відповідачами у даній справі поряд з авторкою сюжету - ОСОБА_2 .

Конституція України визнає честь і гідність людини найвищою соціальною цінністю та передбачає, що кожен має право на повагу до його гідності та ніхто не може бути підданий такому поводженню, що принижує його гідність. (ст. 3, 28, 68).

Разом із цим, статтею 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів та переконань.

Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

Ураховуючи викладене та беручи до уваги зазначені конституційні положення, суди при вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу з іншого боку.

Фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб. Захист особистого немайнового права здійснюється способами, встановленими главою 3 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

За положеннями ст. 297, 299 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі, на недоторканість своєї ділової репутації, а також право на звернення до суду з позовом про захист її гідності, честі та ділової репутації.

Водночас, згідно зі ст. 1 Закону України «Про інформацію» під інформацією слід розуміти будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.

Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Згідно з п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27 лютого 2009 року вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Європейський суд з прав людини, практика якого відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейський суд з прав людини» є джерелом права в Україні, неодноразово наголошував, зокрема у рішенні від 28 березня 2013 року у справі «Нова газета» та Бородянський проти Росії», що втручання в свободу вираження власних думок та поглядів порушує свободу висловлення думки в трьох випадках: якщо воно здійснено не на підставі закону, якщо воно не переслідує допустимої мети або якщо воно порушує баланс між метою, заради якої здійснено втручання, і свободою вираження думки.

Європейський суд з прав людини також підтвердив, що правдивість оціночних суджень не припускає можливості доказування, і оціночні судження дійсно слід відрізняти від фактів, існування яких може бути підтверджене, та виділив три можливі варіанти фундаменту, на якому можна побудувати свою оцінку: факти, що вважаються загальновідомими; підтвердження висловлювання яким-небудь джерелом; посилання на незалежне дослідження.

Таким чином, фактичні твердження та оціночні судження є різними поняттями, а розмежовування цих термінів лежить в основі захисту права на честь та гідність, як особистих немайнових прав.

Відповідно до ч. 2 ст. 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно - стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Отже, відповідно до ст. 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Суду слід уважно розрізняти факти та оціночні судження. Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна. Що ж стосується оціночних суджень, цю вимогу неможливо виконати, і вона є порушенням самої свободи поглядів, яка є основною складовою права, гарантованого статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення Європейського суду з прав людини від 07 липня 1986 року у справі «Лінгенс проти Австрії»).

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

У пункті 19 Постанови Верховного суду України від 27.02.2009 № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» зазначено, що, вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням. Верховний Суд України наголосив на тому, що оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості, а відповідно до ст. 277 ЦК України, не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Рим 04.11.1950, ратифікована 17.07.1997).

Зі змісту пункту 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» випливає, що при вирішенні спорів, пов`язаних з поширенням інформації стосовно приватного життя публічних осіб, суди повинні враховувати положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, а також рекомендації, що містяться у Резолюції 1165 (1998) про право на недоторканість приватного життя.

У вказаній Резолюції зазначено, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи будь-якій іншій галузі).

У статтях 3, 4, 6 Декларації вказується, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорення, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами.

У зв`язку з цим, межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати (абзац п`ятий пункту 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи»).

Інформація з обмеженим доступом може бути поширена, якщо вона є суспільно необхідною, тобто є предметом суспільного інтересу, і право громадськості знати цю інформацію переважає потенційну шкоду від її поширення (стаття 29 Закону України «Про інформацію»).

Оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами. У зв`язку із цим межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.

Право на недоторканість ділової репутації та честь і гідність публічної особи підлягають захисту лише у випадках, коли політичний, державний або громадський діяч доведе, що інформація про нього була поширена з явним злим умислом, тобто з нехтуванням питання про їх правдивість чи неправдивість, а не з метою доведення до громадськості особистих тверджень про наміри і позицію таких політичних лідерів.

Відповідно до п. 15 Постанови Пленуму негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.

Разом з тим, праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.

Пленум Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» зазначив, що суди при вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку.

Певні форми узгодження права на захист честі, гідності і ділової репутації зі свободою вираження поглядів передбачені у Законі України «Про інформацію». Ст. 2 зазначеного закону проголошує основні принципи інформаційних відносин, до яких відносяться гарантованість права на інформацію, відкритість, доступність інформації, свобода обміну інформацією; достовірність і повнота інформації; свобода вираження поглядів і переконань; правомірність одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації; захищеність особи від втручання в її особисте та сімейне життя.

У контексті цього, слід зазначити, що у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Тома проти Люксембургу» заява N 38432/97 від 29 березня 2001 року суд зазначив, що для обмеження поширення інформації, що вже була оприлюднена та широко обговорюється, повинні існувати переконливі підстави; покарання журналіста за те, що він допомагав поширювати твердження, зроблені іншою особою, .. серйозно перешкоджатиме участі преси у обговоренні проблем, які становлять громадський інтерес, і його не слід передбачати, хіба що за наявності особливо переконливих підстав для того, що це зробити (п.58 рішення).

Свобода вираження поглядів являє собою одну з важливих засад демократичного суспільства та одну з базових умов його прогресу та самореалізації кожного. Предмет пункту другого статті 10 Європейської Конвенції з прав людини застосовується не тільки до «інформації» чи «ідей», які були отримані зі згоди чи розглядаються як необразливі чи як малозначущі, але й до тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Такими є вимоги плюралізму, толерантності та відкритості думок, без чого неможливе демократичне суспільство. Як передбачено в статті 10 Конвенції, ця свобода має винятки, які, проте, повинні чітко тлумачитись, та потреба в таких обмеженнях має бути переконливо встановлена (рішення від 23.09.1994 у справі Jersild v. Denmark, рішення у справі Janowski v. Poland, рішення від 25.11.1999 у справі Nilsen Johnsen v. Norway, рішення від 29.02.2000 у справі Fuentes Bobo v. Spain, рішення від 10.08.2006 у справі Ляшко проти України).

Так, відповідно до рішення у справі Хандісайд проти Сполученого Королівства («HandysidevUnitedKingdom») свобода вираження являється однією із найважливіших основ демократичного суспільства, однією з базових умов для його прогресу і розвитку кожної людини. За виключенням тих випадків, які підпадають під дію частини 2 Статті 10, вона застосовна не лише відносно інформації або ідей, які сприймаються позитивно або не розглядаються як образливі або сприймаються нейтрально, але і стосовно тих, які являються образливими, шокуючими або такими, що хвилюють державу або якісь сегмент населення. Такими є вимоги плюралізму, терпимості і широти поглядів, без яких неможливим є демократичне суспільство.

Як питання загального принципу, «необхідність» будь-якого обмеження свободи вираження поглядів має бути переконливо встановлено. Звичайно, передусім національні органи влади мають оцінювати, чи є «нагальна соціальна потреба» обмеження. У справах стосовно преси національна можливість відхилення від виконання вимог Конвенції окреслюється інтересами демократичного суспільства у забезпеченні й підтриманні вільної преси. Аналогічно ці інтереси матимуть основну вагу при визначенні, чи це обмеження було пропорційним переслідуваній законній меті, відповідно до пункту 2 статті 10 рішення «Тома проти Люксембургу» (Thoma v. Luxembourg), N 38432/97, від 29 березня 2001 року, п. 48).

Звернувшись до суду з позовом, позивач послалася на те, що поширена відповідачами на офіційному сайті телеканалу новин «24 Канал» та на офіційній сторінці у Facebook інформація: «ІНФОРМАЦІЯ_19» є недостовірною, негативною та такою, яка принижує честь, гідність та ділову репутацію, підриває її авторитет серед населення країни, створює у громадськості помилкове та оманливе уявлення стосовно здійснення нею своїх повноважень на посаді директора Національного інституту раку, а також принижує та ганьбить її моральні ділові якості. Крім того, вказана інформація є фактичним твердженням, а не оціночним судженням.

Так, інформація, яку позивач просить визнати недостовірною та спростувати, дійсно стосується ОСОБА_1 , зважаючи на згадування її прізвища у вищевказаному відеозаписі.

Щодо висловлювання: ІНФОРМАЦІЯ_20» колегія виходить з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що 08 червня 2018 року за наказом №107-К було звільнено ОСОБА_9 з посади лікаря-гематолога та старшого наукового співробітника ... відділення хіміотерапії ... за п. 1 ст. 36 КЗпП (за угодою сторін) (а.с. 101 т. 1).

16 липня 2018 року між Національним Інститутом Раку та ОСОБА_9 укладено контракт №1, яким регулюються трудові права та обов`язки обох сторін. Термін дії контакту - з 16.07.2018 до закінчення виконання фрагменту науково-дослідної роботи (а.с. 103-104 т. 1).

Наказом №124 від 09.08.2018 року затверджено склад комісії з питань етики при Національному Інституті Раку, згідно якого до складу комісії увійшла і ОСОБА_9 (а.с. 102 т. 1).

Разом з тим, відповідно до змісту листа Національного інституту раку вих. №470кн від 07 червня 2018 року, підписаного директоркою ОСОБА_1 , надісланого на ім`я виконуючого обов`язки Міністра охорони здоров`я ОСОБА_12 та розміщеного на офіційному сайті Національного інституту раку, «ІНФОРМАЦІЯ_21».

Таким чином, надані позивачем копія наказу №107-к від 07 червня 2016 року, копія контракту №1 з науковим співробітником від 16 липня 2018 року та копія наказу №124 від 09 серпня 2018 року «Про затвердження складу Комісії з питань етики при Національному інституті раку» підтверджують факт звільнення ОСОБА_9 із займаної посади, прийняття її на роботу до Національного інституту раку та призначення до складу Комісії з питань етики, а також не спростовують фактів, висловлених у відеосюжеті.

Щодо використання у відеосюжеті слів «поновила» та «підвищила», то такі вирази були використані автором як загальноприйнятні у суспільстві розмовні висловлювання та не містили посилань на будь-які судові рішення, а тому суд першої інстанції помилково вважав, що вищезазначене твердження є недостовірним з підстав того, що суду не було надано рішення суду про поновлення на посаді ОСОБА_9 .

Висловлювання «Це було тоді, коли, наприклад, в кінці року Інститут витратив на «інформатизацію» 10 мільйонів гривень» - є фактом, неоспорюваним позивачем, підтвердженим доказами, наданими відповідачами, які знаходяться у відкритих джерелах, а саме, на сайті веб-порталу публічних закупівель «Прозоро»; «по класичні схемі дерибану» - є мовно-стилістичним засобом та суб`єктивною оцінкою автора.

Наступні висловлювання: «ІНФОРМАЦІЯ_22» - дане висловлювання є суб`єктивною оцінкою автора, яка випливає з аналізу фактів, що не заперечувались позивачем, виходячи із положень чинного на той час законодавства у сфері публічних закупівель щодо лімітів, починаючи з яких необхідно проводити тендери, вартості предметів закупівель та постачальників, а також з укладених Інститутом раку договорів підряду, копії яких були долучені до матеріалів справи; «ІНФОРМАЦІЯ_23» - дане висловлювання абсолютно повністю відповідає дійсності та підтверджено самим позивачем і наданими ним доказами, а також наданими відповідачем даними із системи «Прозорро», копії всіх 6 договорів наявні у справі.

Висловлювання «ІНФОРМАЦІЯ_24» є абсолютно загальною фразою, без жодних конкретних цифр, дат чи найменувань та є узагальнюючою суб`єктивною оцінкою автора.

В обґрунтування фраз: «ІНФОРМАЦІЯ_14», «ІНФОРМАЦІЯ_16» автори посилалися на публікації фармацевтичних компаній «ІНФОРМАЦІЯ_25, яким суд першої інстанції не надав жодної правової оцінки. Стаття за вказаним посилання опублікована ще ІНФОРМАЦІЯ_7 року.

Окрім того, згідно декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, наданих ОСОБА_1 , останньою підтверджено факт отримання коштів за участь у проведенні клінічних досліджень (т. 1 а.с. 27 зворот).

Отже, це підсумовуюча суб`єктивна оцінка автора, пов`язана з тим, що договори на клінічні дослідження укладають самі лікарі, а не безпосередньо інститут та фармацевтичні компанії.

Викладені вище твердження не містять жодної інформації про вчинення позивачем злочину чи кримінального правопорушення.

Щодо фрази: «ІНФОРМАЦІЯ_26», то такі обставини щодо підписання документів директором Національного інституту раку та головним бухгалтером підтверджуються документами, що містяться у матеріалах справи, зокрема Договором підряду №460 від 06 листопада 2017 року, укладеного між Національним інститутом раку та ФОП ОСОБА_14 , а також договорами від 19 грудня 2017 року, укладеними між Національним інститутом раку та ТОВ «Деснет», в яких наявний підпис головного бухгалтера Національного інституту раку ОСОБА_5.

Висловлюванню: «ІНФОРМАЦІЯ_26» місцевий суд не надав жодної оцінки, не зазначив якими саме доказами доведено недостовірність вказаного висловлювання.

Натомість вказана вище фраза є оціночним судженням, суб`єктивним висновком автора перерахованим вище фактам та обставинам, підсумовуючою оцінкою в кінці відеосюжету без звинувачень чи тверджень про вчинення конкретних кримінальних або інших правопорушень.

Отже, вищевказані висловлювання не містять фактичних даних, а наведені у них обставини є оціночними судженнями, оскільки вони не містять конкретних даних щодо оцінки дій заявника в контексті вчинення конкретних правопорушень або злочинних дій останньою, як не було конкретно вказано на порушення нею закону.

Таким чином, відсутні підстави для визнання оспорюваної інформації недостовірною або ж такою, що порушує особисті немайнові права або блага позивача з огляду на недоведеність, що вказана інформація носить характер завідомо неправдивих відомостей, містить фактичні дані та зазначені у статті відомості є образливими та принижують честь і гідність позивача як директора Національного інституту раку, вплинули на її репутацію чи зниження статусу перед оточуючими.

Вказана інформація хоч і є неприємною для позивача, однак не виходить за рамки суспільної моралі.

Інформацію висловлено у формі, яка не принижує гідність, честь чи ділову репутацію, так як позивач є публічною особою та підлягає ретельному громадському контролю і потенційно може зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації.

У той же час, мовні обороти у статті не вказують та не носять характер образи, приниження честі і гідності або ж є брутальними чи непристойними.

Зважаючи на викладені обставини, норми законодавства та світову практику, дослідивши зміст спірної інформації, колегія вважає, що поширена інформація не носить характеру завідомо неправдивих відомостей, не містить фактичних даних та є оціночним судженням, яка не виходить за рамки суспільної моралі.

Таким чином доводи апеляційної скарги в цій частині є обґрунтованими.

Проте безпідставними є посилання апелянта щодо недопустимості висновку № 14694 від 01 жовтня 2018 року про проведення семантико-текстуальної експертизи експертом ОСОБА_8 з підстав того, що свідоцтво останньої анульоване рішенням ЕКК КНДІСЕ від 31 жовтня 2016 року № 9, а отже ОСОБА_8 не мала відповідної кваліфікації та права зазначати про наявність у неї такої кваліфікації саме як судового експерта з огляду на таке.

За відповіддю ТОВ «Київський експертно-дослідний центр» №14978 від 14.01.2019 року свідоцтво ОСОБА_8 №26-11 дійсне до 29.03.2021, але у зв`язку зі звільненням експерта анульовано (а.с. 6-7 т. 2). Проте анулювання свідоцтва з цих підстав не дає змоги вважати недійсним рішення експертно-кваліфікаційної комісії КНДІСЕ №2(6) від 29.03.2016 року на предмет підтвердження кваліфікації ОСОБА_8 в галузі проведення експертиз за спеціальністю.

За змістом частини другої статті 102 ЦПК України висновок експерта може бути підготовлений на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України №8 від 30.05.1997 «Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах», висновок експерта є доказом в цивільному процесі. Він не має наперед встановленої сили та переваги над іншими джерелами доказів, підлягає перевірці й оцінці за внутрішнім переконанням суду, яке має ґрунтуватися на всебічному, повному й об`єктивному розгляді всіх обставин справи у сукупності.

Таким чином, ураховуючи те, що визначення характеру висловлювань відповідача, які є предметом доказування у даній справі, не потребує спеціальних знань, вищезазначений експертний висновок не є обов`язковим при вирішенні даної справи.

Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 1 статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів, дослідивши всі наявні у справі докази в їх сукупності та співставленні, надавши їм належну правову оцінку, уважає, що суд першої інстанції, не звернув уваги на вищезазначені обставини справи, не дослідив належним чином подані сторонами докази та дійшов передчасного висновку про доведеність позивачем своїх вимог, у зв`язку з чим помилкового задовольнив позов, що призвело до неправильного вирішення справи.

Отже, повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, встановивши, що висловлювання, які були використані відносно ОСОБА_1 у відеосюжеті, не є фактичними твердженнями негативного характеру, поширення яких спричинили порушення особистого немайнового права позивача на повагу до її честі та гідності, колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Наведені порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, є підставою для скасування оскаржуваного рішення суду згідно з ч. 1 ст. 376 ЦПК України та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Щодо судових витрат.

Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Отже, ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

У разі недотримання вимог щодо співмірності витрат суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина восьма, дев`ята статті 139 ЦПК України).

Згідно з положеннями частини шостої статті 137 ЦПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Отже, принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтувати наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності.

Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19 лютого 2020 року у справі №14-382цс19.

У відзиві на позовну заяву від 20 грудня 2018 року представником ГО «Центр протидії корупції» заявлено попередній (орієнтовний) розрахунок позовних вимог у розмірі 35 000 грн.

28 грудня 2021 року до суду першої інстанції представником відповідача ГО «Центр протидії корупції» - Бойком О.І. направлено клопотання про приєднання доказів витрат на правничу допомогу, до якого долучено копію Договору №28_11_18-1 про надання правничої допомоги від 28 листопада 2018 року, копію Додаткової угоди №51255/1 від 28 листопада 2018 року, Акт приймання-передачі наданих правових послуг від 28 грудня 2021 року.

Згідно пункту 3.2 Договору №28_11_18-1 про надання правничої допомоги від 28 листопада 2018 року ціна (вартість) правових послуг, що надаються Адвокатським бюро за цим договором, та порядок оплати визначаються Додатковими угодами до даного договору, які є його невід`ємною частиною.

Додатковою угодою №51255/1 від 28 листопада 2018 року встановлено вид послуг з правничої допомоги та їх вартість.

За змістом Акту приймання-передачі наданих правових послуг від 28 грудня 2021 року адвокатське бюро надало, а клієнт прийняв послуги правничої допомоги усього на суму 49 500 грн.

До клопотання також долучено докази направлення його копії позивачу, проте клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, стороною позивача подано до суду не було.

Таким чином, колегія суддів погоджується, що витрати у розмірі 49 500 грн відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, є співмірними зі складністю справи, затраченим адвокатом часом та обсягом наданої ним правничої допомоги, а також не суперечать принципу розподілу таких витрат, а тому підлягають стягненню з позивача на користь ГО «Центр протидії корупції».

Окрім того, безпосередньо в апеляційній скарзі представник ГО «Центр протидії корупції» просить вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених в суді апеляційної інстанції, та наводить попередній (орієнтовний) розрахунок витрат на професійну правничу допомогу.

Так, адвокатом передбачено надання наступних послуг в суді апеляційної інстанції: підготовка, складання, оформлення та подання апеляційної скарги - 20 000 грн; ознайомлення та вивчення відзиву на апеляційну скаргу - 4 000 грн; участь у судовому засіданні (мінімум 1 судове засідання) - 4 000 грн; ознайомлення з матеріалами справи - 1 000 грн, що всього становить 29 000 грн.

Станом на час ухвалення апеляційним судом рішення від ОСОБА_1 не надійшло клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, наданої в суді апеляційної інстанції.

Таким чином, апеляційний суд доходить висновку про доведеність факту понесення відповідачем витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 29 000 грн, які є співмірними зі складністю справи, затраченим адвокатом часом та обсягом наданих ним послуг, що є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат.

Оскільки за наслідками розгляду цієї справи апеляційний суд дійшов висновку про задоволення апеляційної скарги, скасування оскаржуваного судового рішення та відмову у позові, то наявні підстави для компенсації понесених відповідачем в суді апеляційної інстанції витрат на правничу допомогу.

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної або касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Таким чином, з ОСОБА_1 на користь громадської організації «Центр протидії корупції»підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 4 228,80 грн.

Керуючись ст.ст. 367, 369, 374, 376, 381-384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу представника відповідача Громадської організації «Центр протидії корупції» - Бойка Олексія Ігоровича- задовольнити.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 23 грудня 2021 року - скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до приватного акціонерного товариства «Телерадіокомпанія ЛЮКС», ОСОБА_2 , громадської організації «Центр протидії корупції» про захист честі, гідності, ділової репутації, визнання інформації недостовірною та її спростування - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь громадської організації «Центр протидії корупції» витрати на професійну правничу допомогу, понесені в суді першої інстанції у розмірі 49 500 грн, в суді апеляційної інстанції - 29 000 грн, а всього 78 500 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь громадської організації «Центр протидії корупції» судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 4 228,80 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення та може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено «01» листопада 2022 року.

Головуючий В.А. Кравець

Судді О.В. Желепа

О.Ф. Мазурик